Постанова КЦС ВС № 203/967/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2026 року м. Київ справа № 203/967/24 провадження № 61-8077св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд):головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач) розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лантух Олег Олександрович, на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 жовтня 2024 року у складі судді Казак С. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2025 року у складі колегії суддів: Халаджи О. В., Агєєва О. В., Космачевської Т. В. у справі за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до відповідачів Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (далі - відповідачі) про визнання незаконними рішень, визнання недійсними договорів оренди, скасування записів, ухвалив постанову про таке: I. Вступ

1. У лютому 2024 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання незаконними рішень, визнання недійсними договорів оренди, скасування записів.

2. Відповідачі заперечували проти позову.

3. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, і його позицію підтримала апеляційна інстанція.

4. Позивач оскаржив судові рішення в касаційному порядку. Підставою касаційного оскарження вказав те, що суди не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду, перелік яких навів у касаційній скарзі. Також послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо зазначеного у касаційній скарзі питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

5. Оскаржувані судові рішення переглядаються в межах, передбачених статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), у зв`язку із чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту. ІІ. Короткий зміст позовних вимог

6. Позов обґрунтований так: - спадкоємцями майна ОСОБА_4 , якому на праві власності належало 54/100 часток домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , є позивач за правом представлення та відповідачка ОСОБА_2 , яка є донькою померлого; - також до складу спадщини після смерті ОСОБА_4 увійшли усі права, які належали останньому на день смерті, у тому числі право користування земельною ділянкою під нерухомим майном, що належало спадкодавцю, та земельною ділянкою для обслуговування вказаного нерухомого майна; - рішенням Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року за позивачем було визнано право власності на частку у праві власності на 54/100 часток житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями на АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 ; - на підставі цього рішення 01 грудня 2023 року за позивачем було зареєстровано право власності на 27/100 часток вказаного нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності; - в ході апеляційного розгляду такої справи позивачеві стало відомо, що на підставі рішень Дніпровської міської ради від 16 листопада 2022 року № 76/29 та від 21 червня 2023 року № 118/38 відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 уклали із Дніпровською міською радою 30 серпня 2023 року та 11 вересня 2023 року договори оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1 площею 0,0390 га з кадастровим номером 1210100000:06:030:0048; - вказаним договорами визначено, що частка користування земельною ділянкою ОСОБА_2 складає 44,9 % або 0,0175 га, а ОСОБА_3 - 55,1% або 0,0215 га; - з огляду на такі обставини права позивача на користування часткою земельної ділянки як спадкоємця ОСОБА_4 були порушені; - відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на власний розсуд визначили розмір часток, які передані їм в оренду, незважаючи на те, що площа нерухомого майна, що успадковане після смерті ОСОБА_4 більша, ніж площа нерухомого майна, яке перебуває в користуванні ОСОБА_3 ; - позивач дізнався, що ОСОБА_3 на підставі довіреності від імені ОСОБА_2 та від свого імені 21 лютого 2019 року уклала з Дніпровською міською радою як орендодавцем два договори оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1 «по фактичному розміщенню самочинно збудованих жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)»; - такий договір укладений з грубим порушенням вимог діючого законодавства, оскільки не були враховані права позивача та його воля щодо спірної земельної ділянки як спадкоємця на право оренди земельної ділянки, що виділена для обслуговування вказаного об`єкта нерухомості, а також не враховано, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, яким за життя користувався ОСОБА_4 , не є самочинними, право власності на вказаний об`єкт нерухомості було зареєстровано у встановленому законом порядку, про що ОСОБА_2 було достовірно відомо; - 14 червня 2022 року позивач звернувся до Дніпровської міської ради із заявою, в якій повідомив про виявлені порушення, надавши необхідні документи. Також позивач просив вжити заходи щодо припинення або розірвання договору оренди від 21 лютого 2019 року; - в липні 2022 року позивач отримав відповідь, якою підтверджено укладення договорів оренди на строк до 21 лютого 2021 року; - оскільки дія договорів закінчилась, позивач вважав, що порушення його прав на оренду землі припинено, тому більше не звертався до Дніпровської міської ради з приводу оренди земельної ділянки до вирішення спору щодо визнання за ним права власності на спадкове майно; - однак, 25 березня 2023 року позивач отримав відзив на позовну заяву, до якого було долучено рішення Дніпровської міської ради від 16 листопада 2022 року про передачу земельної ділянки в оренду ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , при цьому строк дії рішення сплинув 16 лютого 2023 року; - 26 березня 2023 року позивач знову звернувся до Дніпровської міської ради із заявою щодо порушення його прав при укладенні договорів оренди, на яку отримав відповідь про те, що пунктом 10 додатку до рішення міської ради від 30 вересня 2015 року № 200/67 ОСОБА_4 було надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню самочинно збудованих жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1 ; - пунктом 5 рішення Дніпровської міської ради від 27 липня 2016 року №169/12 на підставі клопотання ОСОБА_2 від 23 грудня 2015 року та наданих документів (в зв`язку зі смертю ОСОБА_4 ) були внесені зміни до рішення від 30 вересня 2015 року № 200/67 щодо надання дозволу на розробку проєкту землеустрою ОСОБА_2 замість ОСОБА_4 ; - рішенням Дніпровської міської ради від 21 листопада 2018 року №185/37 зареєстровано право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 площею 0,0390 га з кадастровим номером 1210100000:06:030:0048 за територіальної громадою м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради та передано її в спільну оренду строком на два роки ОСОБА_2 (44,9% або 0,0175 га) та ОСОБА_3 (55,1% або 0,0215 га); - на підставі вказаного рішення між Дніпровською міською радою та ОСОБА_2 та ОСОБА_3 21 лютого 2019 року укладено два договори оренди землі; - 21 лютого 2022 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до Дніпровської міської ради з клопотаннями про передачу їм в оренду земельної ділянки, площею 0,0390 га. ОСОБА_2 долучила до клопотання копію свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 08 серпня 1991 року, відповідно до якого ОСОБА_4 належить на праві особистої власності 54/100 часток житлового будинку з належними будівлями і спорудами; - документи, що підтверджують факт прийняття спадщини ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_4 , а також документи, які підтверджують чи спростовують наявність інших спадкоємців після смерті ОСОБА_4 , до клопотання додані не були; - 16 листопада 2022 року Дніпровською міською радою прийнято рішення № 76/29 про передачу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в спільну оренду строком на два роки земельної ділянки на АДРЕСА_1 площею 0,0390 га, кадастровий номер 1210100000:06:030:0048; - 22 березня 2023 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до Дніпровської міської ради із заявами щодо продовження строку укладення договорів оренди; - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 при зверненні з відповідними заявами подали недостовірні відомості, умисно укрили від Дніпровської міської ради факт наявності ще одного спадкоємця майна померлого ОСОБА_4 , чим порушили його право на отримання в оренду земельної ділянки. Дніпровська міська рада не перевірила коло спадкоємців після смерті ОСОБА_4 та хто має право на отримання в оренду земельної ділянки за місцем розташування належного померлому нерухомого майна; - 21 червня 2023 року Дніпровською міською радою прийнято рішення №118/38 про продовження ОСОБА_2 та ОСОБА_3 строку укладання договорів оренди земельної ділянки на три місяці з моменту прийняття цього рішення відповідно до рішення міської ради від 16 листопада 2022 року № 76/29; - рішення Дніпровської міської ради від 16 листопада 2022 року та від 21 червня 2023 року є незаконними, оскільки не врахований був факт прийняття позивачем спадщини після смерті ОСОБА_4 та його право на оренду частини земельної ділянки; - частина будинку є самочинним будівництвом, тому вона не має враховуватися при визначенні розміру часток земельної ділянки, що передається у спільне користування; - на підставі рішень від 16 листопада 2022 року та від 21 червня 2023 року Дніпровська міська рада 30 серпня 2023 року та 11 вересня 2023 року уклала з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договори спільної оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1 загальною площею 0,0390 га, кадастровий номер 1210100000:06:030:0048; - договори оренди були посвідчені приватним нотаріусом, відомості щодо спільної оренди земельної ділянки внесені до Державного реєстру речових прав; - позивач не заперечує проти того, що ОСОБА_3 має право на оренду земельної ділянки, оскільки вона має в користуванні нерухоме майно, проте він не згоден із розміром частки, яка їй виділена при передачі земельної ділянки у спільне користування, оскільки розмір земельної ділянки збільшено за рахунок земельної ділянки, що перебувала в користуванні спадкодавця ОСОБА_4 . Крім того, частка нерухомого майна ОСОБА_3 , що знаходиться у спільній частковій власності, складає 46/100 та включає в себе самочинно збудоване нерухоме майно, яке нею не узаконено; - після виникнення у позивача права на спадщину після смерті ОСОБА_4 , в тому числі на нерухоме майно, в нього виникло право користування земельною ділянкою для будівництва та обслуговування житлового будинку в успадкованій частці, в тому саме обсязі і на тих саме умовах, що і у попереднього землекористувача - ОСОБА_4 .

7. Враховуючи викладене, позивач просив суд: - визнати незаконними рішення Дніпровської міської ради від 16 листопада 2022 року № 76/29 про передачу земельної ділянки на АДРЕСА_1 у спільну оренду ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по фактичному розміщенню самочинно збудованих житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) і від 21 червня 2023 року № 118/38 про продовження строку укладання договору оренди цієї земельної ділянки та скасувати їх; - визнати недійсними договори оренди земельної ділянки від 30 серпня 2023 року та від 11 вересня 2023 року, укладені між Дніпровською міською радою та ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , посвідчені приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М. Є., зареєстровані в реєстрі за № 2304 та № 2448 відповідно; - скасувати записи про інше речове право (право оренди) № 51550581 від 30 серпня 2023 року та від 51683835 від 11 вересня 2023 року щодо вказаної земельної ділянки, внесені на підставі рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. ІII. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

8. Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2025 року, у задоволенні позову відмовлено.Понесені сторонами у справі судові витрати компенсовано за рахунок держави.

9. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з такого: - спірна земельна ділянка як об`єкт була сформована після смерті ОСОБА_4 . Вона перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради та за життя у встановленому законом порядку спадкодавцю ОСОБА_4 у власність, право постійного користування або в оренду не передавалась; - до позивача в порядку спадкування після померлого ОСОБА_4 в силу положень статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК) та статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) не перейшло право власності або користування/оренди на відповідну частину земельної ділянки, оскільки таке право не було оформлене на спадкодавця за його життя; - поряд з цим, набувши право власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, позивач має право на отримання в користування земельної ділянки, на якій це майно розміщено та яка необхідна для його обслуговування; - проте, скасування записів про право оренди є неналежним способом захисту права та не узгоджується із способами захисту, визначеними законом, зокрема, статтею 26 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»; - також є неефективним способом захисту заявлені позивачем вимоги про визнання недійсними рішень Дніпровської міської ради, які вичерпали свою дію їх виконання (укладанням договорів оренди земельної ділянки), і про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки, оскільки визнання їх недійсними не призведе до захисту або відновлення прав позивача, а навпаки призведе до правової невизначеності у земельних відносинах як співвласників домоволодіння між собою, так і у відносинах останніх із міською радою як власником земельної ділянки щодо порядку та правового режиму користування земельною ділянкою; - відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як співвласники домоволодіння звернулись до Дніпровської міської ради з приводу передачі їм в оренду земельної ділянки та у передбачений законом спосіб отримали таке право; - позивач з моменту набуття в порядку спадкування права на частину домоволодіння з метою реалізації своїх прав та передачі йому в користування (оренду) частини земельної ділянки до Дніпровської міської ради не звертався. При цьому, позивач не позбавлений можливості такого звернення з приводу укладення з ним договору оренди, внесення змін до договорів оренди, укладених відповідачами; - заявлені позовні вимоги є передчасними, неналежними та неефективними, а тому у їх задоволенні слід відмовити.

10. Крім того, апеляційний суд, погодившись з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позивач обрав неефективний спосіб захисту про визнання недійсними рішень Дніпровської міської ради, серед іншого, зазначив таке: - спірні договори оренди земельної ділянки були укладені до того, як позивач став власником частини будинку, а тому позивач не є стороною спірних правовідносин, оскільки на час їх укладення право власності на будинок у нього було відсутнє; - порушення спадкових прав позивача у даному випадку не вбачається; - в матеріалах справи відсутні докази звернення ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради щодо надання йому в оренду земельної ділянки чи відмови у такій оренді, а тому відсутні порушені права позивача на оренду землі, а отже позов подано передчасно. ІV. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

11. У касаційній скарзі позивач просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

12. Касаційна скарга обґрунтована так: - право на спадщину у позивача виникло з дня смерті ОСОБА_4 , тобто з ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - ОСОБА_3 від свого імені та як представник ОСОБА_4 26 травня 2015 року звернулася до Дніпровської міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 , тобто вже після смерті ОСОБА_4 , умисно приховавши факт смерті останнього та перевищивши свої повноваження, оскільки довіреність від імені ОСОБА_4 втратила чинність у зв`язку з його смертю; - про смерть ОСОБА_4 . ОСОБА_3 була достовірно обізнана, оскільки він доводився їй рідним дядьком, а ОСОБА_2 є її двоюрідною сестрою та донькою ОСОБА_4 ; - ОСОБА_3 також достовірно знала, що спадкоємцем ОСОБА_4 є не лише його донька - ОСОБА_2 , а й внук - позивач у справі; - відповідач ОСОБА_3 , діючи виключно у своїх інтересах, та з метою отримання земельної ділянки у користування у більшій частці, ніж частка нерухомого майна, що перебуває у неї в користуванні, умисно порушила права позивача на отримання ним земельної ділянки для обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями, що належать йому з дня відкриття спадщини; - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право оренди на спірну земельну ділянку отримали з порушенням норм земельного та цивільного законодавства; - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував приписи статей 1268, 1296 ЦК без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 359/11363/15-ц, від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц, а також приписи статей 203, 215, 216 ЦК та статті 120 ЗК без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 липня 2024 року у справі № 278/3388/20; - спадщина належить спадкоємцю з моменту відкриття спадщини, а не з моменту оформлення та реєстрації права власності на нерухоме майно; - суди помилково дійшли висновку про те, що право користування земельною ділянкою під часткою нерухомого майна, яке успадкував позивач, виникло у позивача з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно; - суди помилково виходили з того, що оформлення відповідачами спірних договорів оренди земельної ділянки не порушує права позивача щодо його права на користування частиною земельної ділянки відповідно до його частки у спадщині; - суди не врахували також висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/11120/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 826/15089/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 200/2916/19-а; - суди безпідставно вказали, що оспорені позивачем рішення Дніпровської міської ради вичерпали свою дію їх виконанням і скасування цих рішень не призведе до відновлення порушеного права; - ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суди дійшли помилкового висновку про відсутність порушення прав позивача; - звернення позивача до Дніпровської міської ради із заявою щодо надання йому у користування/оренду/власність частини земельної ділянки для обслуговування належної йому частки нерухомого майна ні за яких обставин не призвело би до задоволення вказаної заяви та усунення порушень його прав, оскільки наявність зареєстрованого речового права, а саме права оренди земельної ділянки, перешкоджає позивачу реалізувати свій інтерес щодо отримання в оренду чи у власність частини спірної земельної ділянки для будівництва та обслуговування належної йому частки нерухомого майна; - суд апеляційної інстанції формально застосував положення статей 15, 16 ЦК до вимог позивача, не врахував при цьому приписи пункту 5 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та дійшов помилкового висновку про обов`язковість попереднього звернення позивача до органу місцевого самоврядування з питання надання йому у користування/оренду/власність частини земельної ділянки для обслуговування належної йому частки нерухомого майна за умови вже зареєстрованого речового права на спірну земельну ділянку; - Висновок Верховного Суду щодо необхідності обов`язкового попереднього звернення спадкоємця до органу місцевого самоврядування щодо надання йому в користування/оренду/власність земельної ділянки за умови вже зареєстрованого у встановленому законом порядку речового права, а саме договору оренди цієї ж земельної ділянки, відсутній. V. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи 13. 12 грудня 2025 року представник Дніпровської міської ради подала відзив на касаційну скаргу, у якому навела такі мотиви для відмови у задоволенні цієї скарги: - право власності на житловий будинок зареєстровано за позивачем лише 29 листопада 2023 року; - скасування записів про право оренди є неналежним способом захисту права, оскільки відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених законом; - рішення Дніпровської міської ради від 16 листопада 2022 року № 76/29 та від 21 червня 2023 року № 118/38 є актами індивідуальної дії, що видані на виконання владних управлінських функцій та вичерпують свою дію виконанням; - фактом виконання цих рішень є укладені договори оренди землі; - ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, які вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені після їх виконання; - чинність договорів оренди землі не може залежати від дійсності/недійсності акта органу місцевого самоврядування, на підставі якого були укладені такі договори із орендарями; - скасування рішень Дніпровської міської ради не призведе до відновлення становища, яке існувало до їх винесення, оскільки договори оренди земельної ділянки вже були укладені, а речове право на земельну ділянку зареєстроване; - договори оренди, які укладалися з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , станом на час відкриття касаційного провадження вже закінчили строк своєї дії, тому позивач може звернутися до міської ради із відповідною заявою про укладення договору оренди землі. VІ. Рух справи 14. 26 червня 2025 року позивач звернувся із касаційною скаргою.

15. Ухвалою від 16 липня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху.

16. Ухвалою від 14 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження за цією касаційною скаргою.

17. Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 18 листопада 2025 року.

18. Ухвалою від 08 грудня 2025 року повернуто без розгляду відзив Дніпровської міської ради на касаційну скаргу позивача.

19. Ухвалою від 13 травня 2026 рокусправу призначено до судового розгляду.

20. Ухвалою від 29 травня 2026 року продовжено Дніпровській міській раді строк на подання відзиву на касаційну скаргу. VIІ. Встановлені судами обставини

21. ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок від 08 серпня 1991 року був власником 54/100 частин жилого будинку з господарськими будівля та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с.58).

22. Відповідно до пункту 10 додатку до рішення Дніпропетровської міської ради від 30 вересня 2015 року № 200/67 «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок по фактичному розміщенню самочинно збудованих жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) громадянам у м. Дніпропетровську», ОСОБА_4 було надано відповідний дозвіл на розробку проєкту землеустрою земельної ділянки на АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 69-73).

23. Згідно свідоцтва про смерть від 27 березня 2015 року серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 2 а. с. 95).

24. Пунктом 5 рішення Дніпропетровської міської ради від 27 липня 2016 року № 169/12 «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок по фактичному розміщенню самочинно збудованих жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) громадянам у м. Дніпропетровську (35 осіб)» були внесені зміни до пункту 10 рішення міської ради від 30 вересня 2015 року № 200/67 і замість « ОСОБА_4 » слід вважати « ОСОБА_2 » (т. 1 а. с. 74).

25. Рішенням Дніпровської міської ради від 21 листопада 2018 року № 185/37 за результатами розгляду клопотання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, рішень міської ради від 30 вересня 2015 року № 200/67, від 27 липня 2016 року № 169/12 вирішено зареєструвати право комунальної власності на земельну ділянку площею 0,0390 га (кадастровий номер 1210100000:06:030:0048) на АДРЕСА_1 за територіальною громадою м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради; затвердити проєкт землеустрою та передати зазначену вище земельну ділянку у спільну оренду строком на два роки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по фактичному розміщенню самочинно збудованих жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1 за рахунок земель, не переданих у власність або користування. Установлено, що частка користування земельною ділянкою, яка не підлягає окремому відчуженню та виділенню в натурі, у спільному користуванні ОСОБА_2 становить 44,9% або 0,0175 га, а у ОСОБА_3 - 55,1% або 0,0215 га (для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)). У тримісячний строк з моменту прийняття цього рішення вирішено укласти з міською радою в установленому порядку договори оренди земельної ділянки та провести державну реєстрацію прав за договорами (т. 1 а. с. 76-79, т. 2 а. с. 41-85).

26. На підставі рішення від 21 листопада 2018 року № 185/37 за територіальною громадою м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради 21 лютого 2019 року було проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,039 га (кадастровий номер 1210100000:06:030:0048) на АДРЕСА_1 , а також в цей же день між міською радою та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладено відповідні договори оренди земельної ділянки та внесено відповідні записи про право оренди до Державного реєстру речових прав, що вбачається з листа Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 19 квітня 2023 року та витягів з Державного реєстру речових прав (т. 1 а. с.37-39, 86-87, 110-111,123-124). 27. 16 листопада 2022 року Дніпровська міська рада прийняла рішення № 76/29 про передачу земельної ділянки у спільну оренду строком на два роки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по фактичному розміщенню самочинно збудованих жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1 . Установлено, що частка користування земельною ділянкою, яка не підлягає окремому відчуженню та виділенню в натурі, у спільному користуванні ОСОБА_2 становить 44,9% або 0,0175 га, а у ОСОБА_3 - 55,1% або 0,0215 га (для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)). У тримісячний строк з моменту прийняття цього рішення вирішено укласти з міською радою в установленому порядку договори оренди земельної ділянки, здійснити нотаріальне посвідчення договорів та провести державну реєстрацію прав за договорами (т. 1 а. с.141-143).

28. Як зазначено в листі Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 19 квітня 2023 року, на час його підготовки договори оренди відповідно до рішення від 16 листопада 2022 року № 76/29 не укладено (т. 1 а. с. 37-39).

29. В подальшому на підставі заяв ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 22 березня 2023 року, ураховуючи рішення від 16 листопада 2022 року № 76/29, Дніпровська міська рада 21 червня 2023 року прийняла рішення № 118/38 щодо продовження строку укладання договорів оренди спірної земельної ділянки на три місяці з моменту прийняття цього рішення (т. 1 а. с.145).

30. На підставі цього рішення Дніпровською міською радою 30 серпня 2023 року з ОСОБА_3 та 11 вересня 2023 року з ОСОБА_2 були укладені договори оренди, відповідно до яких останнім по фактичному розміщенню самочинно збудованих жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1 , у спільну оренду строком на два роки передано земельну ділянку площею 0,0390 га (кадастровий номер 1210100000:06:030:0048) на АДРЕСА_1 : ОСОБА_2 - 44,9% або 0,0175 га, ОСОБА_3 - 55,1% або 0,0215 га (т.1 а. с. 125-132, 154-161).

31. Відповідно до таких договорів оренди 30 серпня 2023 року за ОСОБА_3 та 11 вересня 2023 року за ОСОБА_2 зареєстровано право оренди земельної ділянки (т. 1 а. с.152-153, 183-184).

32. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року у справі № 203/3539/22 за позивачем визнано право власності на частку у праві власності на 54/100 часток житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями на АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

33. Позивач як син ОСОБА_1 за правом представництва та внук спадкодавця ОСОБА_4 є спадкоємцем, який прийняв спадщину. Іншим спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 є його донька ОСОБА_2 , яка також прийняла спадщину. 34. 29 листопада 2023 року на підставі судового рішення за позивачем проведено державну реєстрацію права спільної часткової власності на 27/100 частин житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 123-124). VIІІ. Позиція Верховного Суду

35. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 5), Верховний Суд зазначає таке.

36. Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилався на те, що після виникнення у нього права на спадщину після смерті ОСОБА_4 , в тому числі на нерухоме майно, у нього виникло також право користування земельною ділянкою для будівництва та обслуговування житлового будинку в успадкованій частці, в тому саме обсязі і на тих саме умовах, що і у попереднього землекористувача - ОСОБА_4 . Проте таке його право було порушене відповідачами.

37. Як спосіб захисту свого права позивач обрав (див. пункт 7): - визнання незаконними та скасування рішень Дніпровської міської ради про передачу земельної ділянки у спільну оренду ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та про продовження строку укладання договору оренди; - визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки, укладених між Дніпровською міською радою та ОСОБА_3 і ОСОБА_2 ; - скасування записів про право оренди, внесені на підставі рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

38. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з двох підстав (див. пункт 9): - відсутність порушеного права позивача; - обраний позивачем спосіб захисту його права є неналежним та неефективним.

39. Колегія суддів не погоджується з такими висновками з огляду на таке.

40. У цій справі Верховний Суд враховує, що статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на звернення до суду, особливості реалізації якого під час розгляду цивільних справ закріплені в статті 4 ЦПК та статтях 15, 16 ЦК.

41. Верховний Суд вже неодноразово звертав увагу, що приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19).

42. Цей суд наголошував, що, вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити. У такий спосіб Верховний Суд запровадив певний алгоритм, який полягає в тому, що хоча кожна з наведених складових (а) відсутність у позивача права або законного інтересу; б) відсутність їх порушення; в) відсутність їх порушення саме відповідачем; г) обрання неналежного та/або неефективного способу захисту позивачем) і є самостійною підставою для відмови в позові, однак їх застосування судом можливо виключно за наявності позитивної відповіді на попереднє питання (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2026 року у справі № 947/30361/23).

43. Відмова у судовому захисті цивільного права та інтересу особи може мати місце з обмеженого коло підстав, які є самостійними і не підлягають застосуванню одночасно(див. пункт 36 постанови Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 760/27983/19).

44. Верховний Суд враховує, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК).

45. Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

46. Зазначені норми процесуального права узгоджуються і з положеннями статті 20 ЦК, згідно з якою право на захист особа здійснює на свій розсуд.

47. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

48. Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновлює порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16).

49. Під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

50. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

51. Згідно з вимогами статей 215, 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред`явлена однією зі сторін правочину або заінтересованою стороною, права яких були порушені укладенням спірного правочину. Позивач, реалізуючи право на судовий захист, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, зобов`язаний довести в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує його права та законні інтереси. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 926/1172/18, від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18).

52. Недійсність договору як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. За своєю суттю ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17).

53. Далі Верховний Суд звертає увагу, що згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

54. Відповідно до частини третьої статті 1223 ЦК право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

55. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття1218 ЦК).

56. Верховний Суд вже висновував, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку. Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном. У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених главою 29 ЦК (див. постанову Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц).

57. Статтею 1225 ЦК в редакції, чинній на час відкриття спадщини, передбачено, що до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

58. За змістом статті 120 ЗК в редакції, чинній на час відкриття спадщини, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.

59. Згідно з частиною першою статті 83 ЗК землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

60. Відповідно до частин першої, третьої статті 116 ЗК громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

61. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проєктом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

62. Частиною першою статті 124 ЗК визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

63. Статтею 125 ЗК передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

64. Судами встановлено, що земельна ділянка площею 0,0390 га (кадастровий номер 1210100000:06:030:0048) на АДРЕСА_1 як об`єкт була сформована після смерті ОСОБА_4 , перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради та за життя у встановленому законом порядку спадкодавцю ОСОБА_4 у власність, постійне користування або в оренду не передавалась.

65. З огляду на викладені обставини суди дійшли висновку, що до позивача в порядку спадкування після померлого ОСОБА_4 в силу приписів статті 120 ЗК та статті 377 ЦК не перейшло право власності або користування/оренди на відповідну частину земельної ділянки, оскільки відповідне право не було оформлено за життя спадкодавця на останнього.

66. Поряд з цим, суди зазначили, що, набувши право на частку в праві власності на житловий будинок з господарськими спорудами, позивач має право на отримання в користування земельної ділянки, на якій це майно розміщено та яка необхідна для його обслуговування. Проте з відповідною заявою до Дніпровської міської ради позивач не звертався.

67. Способи захисту прав на земельні ділянки встановлені частиною третьою статті 152 ЗК, відповідно до якої захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

68. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК).

69. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 361/2965/15-а, від 09 листопада 2021 у справі № 542/1403/17).

70. Судами встановлено, що на підставі відповідних рішень Дніпровська міська рада уклала 30 серпня 2023 року з ОСОБА_3 та 11 вересня 2023 року з ОСОБА_2 договори оренди, відповідно до яких останнім по фактичному розміщенню самочинно збудованих жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) у спільну оренду строком на два роки передано земельну ділянку площею 0,0390 га (кадастровий номер 1210100000:06:030:0048) на АДРЕСА_1 .

71. Відповідно до вказаних договорів оренди за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстровано право оренди земельної ділянки.

72. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року у справі № 203/3539/22 за позивачем визнано право власності на частку у праві власності на 54/100 часток житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями на АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . 73. 29 листопада 2023 року на підставі такого судового рішення за позивачем проведено державну реєстрацію права спільної часткової власності на 27/100 частин житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 .

74. Встановивши, що право на частку в праві власності на житловий будинок з господарськими спорудами за позивачем було зареєстровано після укладення відповідачами договорів оренди земельної ділянки, суди дійшли висновку, що порушення спадкових прав позивача у такому випадку не вбачається.

75. Верховний Суд повторює, що суди,відмовляючи у задоволенні позовних вимог,виходили з двох підстав (див. пункти 9, 38): відсутність порушеного права позивача; обраний позивачем спосіб захисту його права є неналежним та неефективним. Тобто розгляд спору по суті не здійснювався.

76. Проте суди не врахували, що у спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини (див. пункт 57), а не з моменту державної реєстрації права власності на таке майно.

77. Разом з тим, суди не звернули увагу на те, що з вересня 2022 року у судах на розгляді перебувала справа № 203/3539/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування. Позивач такі позовні вимоги обґрунтовував тим, що він позбавлений можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за законом на належну йому частку майна через відсутність у нього правовстановлюючих документів на спірне майно і відмову нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину в зв`язку з тим, що не надано документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії.

78. Суди не врахували, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до Дніпровської міської ради з приводу передачі їм в оренду земельної ділянки та отримали таке право у період, коли тривав судовий розгляд справи за позовом позивача про визнання за ним права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.

79. З огляду на такі обставини висновок судів про те, що права позивача внаслідок передачі в оренду земельної ділянки не порушені, є передчасним.

80. Крім того, суди, дійшовши висновку, що 54/100 часток житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями на АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_4 належить його спадкоємцям - позивачу та ОСОБА_2 , не встановили, хто є власником іншої частини цього житлового будинку, зокрема, не перевірили, чи належить ОСОБА_3 частка у такій власності, і, якщо належить, то на якій підставі і який її розмір.

81. Відмовляючи у задоволенні позову, суди також не встановили, предметом позову у цій справі є вся земельна ділянка, яка передана в оренду відповідачам на підставі рішень Дніпровської міської ради, чи якась її частина, від чого залежить правильне вирішення справи.

82. Встановлення таких обставин в сукупності є першочерговим, оскільки це впливає на визначення кола відповідачів, що мають бути залучені, а також на обрання способу захисту прав позивача, який у цій справі буде ефективним і належним.

83. У зв`язку із цим висновки судів про відмову у задоволенні позовних вимог є передчасними.

84. З огляду на викладене оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. ІХ. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

85. Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права.

86. Верховний Суд звертає увагу на те, що встановлення обставин справи та вирішення питання про оцінку доказів, за змістом частини першої статті 400 ЦПК, виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

87. При цьому відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

88. З урахуванням того, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення, судами не встановлені, оскаржувані судові не відповідають вимогам ЦПК щодо законності й обґрунтованості, у зв`язку із чим їх слід скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

89. Оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд до суду першої інстанції, відповідно до статті 141 ЦПК розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Із цих підстав, керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лантух Олег Олександрович, задовольнити частково.

2. Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 жовтня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2025 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

3. З моменту ухвалення постанови судом касаційної інстанції рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 жовтня 2024 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2025 року втрачають законну силу. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді: В. І. Крат Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко