Постанова Запорізький апеляційний суд № 331/6834/25

Дата документу 01.07.2026 Справа № 331/6834/25 Запорізький апеляційний суд Єдиний унікальний №331/6834/25 Головуючий у 1-й інстанції: Антоненко М. В. Провадження № 22-ц/807/1538/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2026 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача Подліянової Г.С., суддів: Кочеткової І.В., Кухаря С.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Шляніна Ігоря Володимировича на ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 04 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою, - В С Т А Н О В И В: У листопаді 2025 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернувся до Олександрівського районного суду м. Запоріжжя із позовом до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою. В обґрунтування позову зазначено, що 06 серпня 2025 року приблизно о 07-00 год. в районі буд.4а по вул. Коперативна с. Дороге Синельниківського району Дніпропетровської області, ОСОБА_3 керуючи автомобілем «Nissan Pathfinder» реєстраційний номер НОМЕР_1 , при виникненні перешкоди негайно не вжив заходів зменшення швидкості, аж до зупинки транспортного засобу, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «BMC TGR 3540 DXD» реєстраційний номер « НОМЕР_2 », під керуванням ОСОБА_4 , який зупинився попереду, чим порушив п. 12.3 Правил дорожнього ружу України. Внаслідок чого, автомобілі отримали пошкодження з матеріальними збитками, тілесних ушкоджень не завдано. Постановою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03.11.2025 року у справі №191/4418/25 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП Таким чином, внаслідок ДТП власнику транспортного засобу «Nissan Pathfinder» реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 було причинено матеріальну шкоду у вигляді пошкодження (знищення) зазначеного автомобіля, який належить останньому. Цивільно-правова відповідальність особи, яка керувала забезпеченим транспортним засобом «Nissan Pathfinder» реєстраційний номер НОМЕР_1 на час настання ДТП була застрахована в Приватному акціонерному товаристві «Страхова група «ТАС» та підтверджується полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. В свою чергу, власник автомобіля ОСОБА_1 , в позасудовому порядку, звернувся до АТ «СГ «ТАС», стосовно ДТП і останнім було прийнято рішення та виплачено ОСОБА_1 передбачену лімітом суму страхової (регламентної) виплати, в розмірі 160 000 грн. ОСОБА_3 добровільно не відшкодував завдані саме ним збитки позивачу, у зв`язку з чим, останній звернувся до суду із позовом за захистом своїх порушених прав. Згідно з висновком експертно-товарознавчого дослідження №4388 від 05.09.2025, матеріальний збиток завданий власнику транспортного засобу «Nissan Pathfinder» реєстраційний номер НОМЕР_1 внаслідок ДТП 06.08.2025 на дату оцінки дорівнює ринковій вартості автомобіля та складає 509 390 грн. Вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складає 979 618,31 грн, а відповідно ремонтувати автомобіль економічно не доцільно. Ринкова вартість транспортного засобу «Nissan Pathfinder» реєстраційний номер НОМЕР_1 пошкодженого внаслідок ДТП 06.08.2025 станом на дату оцінки дорівнює вартості утилізації та може складати 9990,50 грн. Понесені позивачем витрати на проведення експертизи становить 7000 грн. З 21.07.2025 по 06.08.2025 позивач ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні в КНП «Міська клінічна багатопрофільна лікарня №17» Харківської міської ради, у зв`язку з отриманим ним пораненням та по теперішній час продовжує проходження лікування та реабілітацію, пересувається за допомогою милиць. Належний позивачу автомобіль «Nissan Pathfinder» реєстраційний номер НОМЕР_1 був єдиним транспортним засобом в його родині. У зв`язку з цим, без використання послуг таксі, в період часу з 08.09.2025 по 27.10.2025, позивач не міг в повній мірі здійснювати свої життєві потреби (діставатися до відповідних медичних закладів, інших об`єктів сфери з продажу товарів та надання соціальних послуг), користуватися послугами громадського транспортна за станом здоров`я він не міг. Понесені витрати на послуги таксі «Uklon» позивачем складають 5299 грн. Крім того, внаслідок ДТП, позивачу завдано моральної шкоди, яка виразилася в порушені звичайного способу життя та можливості вільного пересування, негативного впливу на стан здоров`я, а також моральних страждань, пов`язаних з усвідомленням повного знищення його автомобіля та необхідністю самостійного вимушеного відшукання коштів на його можливе відновлення або заміну, яку він оцінює в розмірі 20 000 грн. Також позивачем заявлено попередній розмірі витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 500 грн. На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_3 відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 351 698, 50 грн, моральної шкоди у розмірі 20 000 грн, понесені судові витрати у розмірі 17 228,19 грн. Ухвалою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 26 листопада 2025 року матеріали справи №331/6834/25 передано на розгляд до Нововоронцовського районного суду Херсонської області на підставі п.1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України. Ухвалою Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 05 лютого 2026 року матеріали справи №331/6834/25 передано на розгляд до Олександрівського районного суду м. Запоріжжя на підставі п.1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України. Ухвалою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 04 травня 2026 року матеріали справи №331/6834/25 повернуто до Нововоронцовського районного суду Херсонської області як помилково направлені. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шляніна Ігоря Володимировича подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, просить скасувати ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 04 травня 2026 року про повернення матеріалів цивільної справи №331/6834/25 до Нововоронцовського районного суду Херсонської області та направити справу для продовження розгляду (вирішення питання про відкриття провадження) до суду першої інстанції Олександрівського районного суду м. Запоріжжя. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що позивач визначив підсудність справи саме за Олександрівським районним судом м. Запоріжжя за фактичним місцем проживання відповідача, який як внутрішньо переміщена особа проживає в Олександрівському районі м. Запоріжжя, що відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантується свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Отже, фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом. Право на місце проживання передбачене Конституцією України (стаття 33), Загальною декларацією прав людини (стаття 13), Протоколом № 4 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 2 та Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (стаття 12). Визначення підсудності справи саме за фактичним місцем проживання відповідача, що віднесено до територіальної юрисдикції Олександрівського районного суду м. Запоріжжя забезпечить безперешкодний розгляд справи та доступ до правосуддя у вигляді реальної участі сторін у судових засіданнях, а передача справи за підсудністю до Нововоронцовського районного суду Херсонської області призводить до спору між судами щодо підсудності справи, що є неприпустим в розумінні ст. 31 ЦПК України. Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Пунктом 9 частини 1 ст. 353 ЦПК України передбачено оскарження ухвали суду щодо передачі справи на розгляд іншого суду. Відповідно до ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до положень частини першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам відповідає. Постановляючи ухвалу від 04 травня 2026 року про передачу справи за підсудністю на розгляд до Нововоронцовського районного суду Херсонської області, як помилково направлену останнім до Олександрівського районного суду м. Запоріжжя за раніше визначеною ухвалою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 26 листопада 2025 року, яка набула законної сили, суд першої інстанції визначаючи підсудність на підставі ст. 27 ЦПК України, виходив з того, що позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою, яка сталася на території Дніпропетровської області, не підсудна Олександрівському районному суду м. Запоріжжя, оскільки відповідно до Відповіді №2042175 від 25.11.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру, місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , що за територіальною підсудністю належить до Новокаховського міського суду Херсонської області. Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 30.06.2023 року №566/0/15-23, змінено з 1 червня 2023 року територіальну підсудність судових справ з Новокаховського міського суду Херсонської області на Нововоронцовський районний суд Херсонської області. З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Так, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Так, у ст. 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя. Європейський суд з прав людини у рішенні від 22 грудня 2009 року у справі "Безимянная проти Росії" (заява № 21851/03) наголосив, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак, ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту. Відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, закріпленого у п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу. Суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950, далі Конвенція 1950 року), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону №2453-VI). Підсудність - це розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду. Територіальна підсудність - це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа. Критеріями даного виду підсудності зокрема виступають: місце проживання відповідача, місце заподіяння шкоди, місце знаходження спірного майна, місце розгляду первісного позову тощо. За загальним правилом, якщо інше не встановлено ЦПК України, у відповідності до частини 1 статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Стаття 28 ЦПК України унормовує альтернативну підсудність справ за вибором позивача. Відповідно до ч. 6 ст. 28 ЦПК України позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди. Відповідно до ч. 16 ст. 28 ЦПК України, позивач має право на вибір між кількома судами, якими згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Згідно ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Стаття 33 Конституції розрізняє місце перебування громадянина і місце його проживання. Місце перебування фізичної особи - це те місце, де вона знаходиться тимчасово (готель, санаторій, притулок тощо). Місце проживання фізичної особи - це місце, де громадянин постійно чи переважно проживає (як власник будинку чи квартири; як наймач чи піднаймач житла; як член сім`ї власника, наймача тощо або на іншій підставі, встановленій законодавством, у будинку-інтернаті для інвалідів, громадян похилого віку тощо). У відповідності до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Як зазначено вище, ст. 27 ЦПК України передбачено, що позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не встановлено законом. Як вбачається з матеріалів справи, у листопаді 2025 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернувся до Олександрівського районного суду м. Запоріжжя із позовом до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою (а.с.1-11). Дана дорожньо-транспортна пригода сталася в районі буд. АДРЕСА_2 , що підтверджується постановою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2025 року у справі №191/4418/25, яка є в загальному доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Визначаючи підсудність за Олександрівським районним судом м. Запоріжжя позивач ОСОБА_1 виходив зі ст. 27 ЦПК України, якою визначена підсудність справ, які пред`явлені до фізичної особи за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом, оскільки відповідачем в справі є фізична особа, яка мешкає на території АДРЕСА_3 ), що є територією Олександрівського району м. Запоріжжя та відноситься до юрисдикції вищезазначеного суду. У справі позивач зазначив відповідачем ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адресу його місця реєстрації: АДРЕСА_1 , та місцем фактичного мешкання: АДРЕСА_3 (а.с.1). Спір між сторонами виник щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортною пригодою. Отже, враховуючи, предмет спору у даній справі позивач має право звернутися до суду за правилами загальної підсудності (за місцезнаходженням відповідача, а саме за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем його проживання або перебування) передбаченої ст. 27 ЦПК України. Також, даний спір передбачає альтернативну підсудність спору за місцем завдання шкоди, а саме вчинення дорожньо-транспортної пригоди, передбаченої ч. 6 ст. 28 ЦПК України, яка надає позивачу можливість звернутися за відшкодуванням шкоди, заподіяної його майну, за місцем заподіяння такої шкоди. Проте, позивач не скористався вимогами ч.6 ст. 28 ЦПК України, а визначив підсудність відповідно до вимог ст. 27 ЦПК України. Порядок передачі справ з одного суду до іншого встановлено статтею 31 ЦПК України. Суддею Олександрівського районного суду м. Запоріжжя у передбачений ч. 6 ст. 187 ЦПК України дводенний строк після надходження позовної заяви до суду, на підставі ч. 8 ст. 187 ЦПК України, 25 листопада 2025 року через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» сформовано запит до Єдиного державного демографічного реєстру (№2042175 від 25.11.2025) щодо визначення зареєстрованого місця проживання або перебування відповідача по справі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.85), відповідно до нього, останній зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 20.09.2002 року (а.с.85). Крім того, суддею Олександрівського районного суду м. Запоріжжя через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» сформовано запит до Єдиної інформаційної системи соціальної сфери щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу (№2042200 від 25.11.2025) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.85), відповідно до нього, останній знятий з обліку 01.08.2024 УСЗН Запорізької МР по Дніпровському району самостійно через портал «Дія» за фактичною адресою проживання: АДРЕСА_4 . Отже, місце проживання відповідача у цій справі - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,зареєстровано в АДРЕСА_1 , а тому справа належить до територіальної юрисдикції та підсудна Новокаховському міському суду Херсонської області. Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у разі неможливості здійснення правосуддя судами, розташованими на тимчасово окупованих територіях, територіальна підсудність судових справ, що розглядаються у таких судах, визначається в порядку, передбаченому частиною сьомою статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Відповідно до ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі неможливості здійснення правосуддя судом з об`єктивних причин під час воєнного або надзвичайного стану, у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами може бути змінено територіальну підсудність судових справ, що розглядаються в такому суді, за рішенням Вищої ради правосуддя, що ухвалюється за поданням Голови Верховного Суду, шляхом її передачі до суду, який найбільш територіально наближений до суду, який не може здійснювати правосуддя, або іншого визначеного суду. У разі неможливості здійснення Вищою радою правосуддя такого повноваження воно здійснюється за розпорядженням Голови Верховного Суду. Відповідне рішення є також підставою для передачі усіх справ, які перебували на розгляді суду, територіальна підсудність якого змінюється. Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 30.05.2023 року № 566/0/15-23, змінено з 1 червня 2023 року територіальну підсудність судових справ з Новокаховського міського суду Херсонської області на Нововоронцовський районний суд Херсонської області.». У зв`язку з чим, ухвалою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя 26 листопада 2026 року на підставі п.1 ч.1 ст. 31 ЦПК України справа №331/6834/25 направлена до Нововоронцовського районного суду Херсонської області (а.с.87). 31.12.2025 року матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою надійшли на розгляд до Нововоронцовського районного суду Херсонської області (а.с.90). Суддею Нововоронцовського районного суду Херсонської області через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» сформовано запит до Єдиної інформаційної системи соціальної сфери щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу (№2311130 від 05.02.2026) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.94), відповідно до нього, з 16.01.2026 року, останній перебуває на обліку УСЗН ЗМР (Олександрівського району) за фактичною адресою проживання: АДРЕСА_3 . У зв`язку з чим ухвалою Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 05.02.2026 року справу передано до Олександрівського районного суду міста Запоріжжя, для розгляду за підсудністю Олександрівського районного суду м. Запоріжжя (а.с.95). 25.03.2026 року матеріали цивільної справи №331/6834/25 надійшли на розгляд до Олександрівського районного суду міста Запоріжжя (а.с.98). Між Нововоронцовським районним судом Херсонської області та Олександрівським районним судом міста Запоріжжя виник спір щодо визначення підсудності справи №331/6834/25, що в розумінні статті 31 ЦПК України є неприпустимим. 22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Згідно з пунктом 9 Правил реєстрації місця проживання, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року № 207 (в редакції, яка була чинна до 15.08.2017 року включно), відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, а відомості про реєстрацію місця перебування - до довідки про звернення за захистом в Україні та довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (документ, до якого вносяться відомості про місце перебування) шляхом проставлення в них відповідного штампа реєстрації місця проживання/перебування особи за формою згідно з додатком

1. Проте, постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2017 № 579 внесено зміни до пункту 9 «Правил реєстрації місця проживання», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року № 207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру», а саме виключено в абзаці першому слова «та довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи». Вказана постанова набрала з чинності 16.08.2017 року. Як вірно встановлено судом першої інстанції, з 16.08.2017 року довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не належить до переліку документів, на підставі яких вноситься інформація про зареєстроване місце перебування особи. При цьому, згідно положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, процес видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка переміщується з тимчасового окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, стосується виключно самої внутрішньо переміщеної особи та уповноваженого органу. Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку, у заяві про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи зазначаються відомості про зареєстроване місце проживання та адреса фактичного проживання, повідомлена цією особою. Зазначена інформація має облікове значення. Відповідно до абз.3 п.3 Порядку створення, ведення та доступу до відомостей Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 646, якщо інформація про внутрішньо переміщену особу вноситься до бази даних уперше, автоматично формується унікальний номер запису, який відображається в довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка), згідно з додатком до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб». Враховуючи форму довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, визначеної у додатку 2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1жовтня 2014 р. № 509, то в ній зазначаються прізвище, ім`я, по батькові особи; дата і місце народження; стать; серія, номер (у разі наявності), дата видачі паспорта громадянина України, ким і коли виданий/дані про документ, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, або свідоцтво про народження дитини; відомості про законного представника, що супроводжує малолітню дитину, недієздатну особу або особу, дієздатність якої обмежена; зареєстроване місце проживання; фактичне місце проживання/перебування. Таким чином, в довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи йде розмежування зареєстрованого місця проживання та фактичного місця проживання. Виходячи з норм чинного законодавства, взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не підтверджує місце реєстрації відповідача за адресою: АДРЕСА_3 , що виключає можливість розгляду позовної заяви Олександрівським районним судом м. Запоріжжя за правилами загальної підсудності. Крім того, суд вважає, що адреса фактичного проживання взятої на облік внутрішньо переміщеної особи не є тотожнім поняттю зареєстрованого або задекларованого місця проживання (перебування) особи, а також не підміняє його за своєю суттю, оскільки такі облік і декларація/реєстрація мають різну мету та правові наслідки. Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 року № 265, який набрав чинності 14 березня 2022 року. У пункті 4 вказаного Порядку в чинній редакції передбачено, що особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Положення абзацу першого цього пункту не поширюються на осіб, адреса задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) яких знаходиться на територіях, на яких ведуться бойові дії, або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, для яких не визначена дата завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації. Така особа може задекларувати/зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання. Результат аналізу змісту вказаних норм дозволяє зробити висновок, що особа може мати декілька місць проживання/перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання/перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором, в тому числі й на підставі договору оренди житлового приміщення. Реєстрація (декларування) місця проживання/перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа. Положення частини першої статті 27, частини першої статті 28 ЦПК України імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи - сторони у справі, якщо інше не передбачено законом. Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності. Отже в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення. З огляду на викладене, використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання. Слід зазначити, що згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24.06.2024 року у справі № 554/7669/21, в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення. Крім того в даній в постанові Верховний Суд зазначив, що використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання. Відповідно до матеріалів справи, відповідно до Відповіді №2042200 від 25.11.2025, №2311130 від 05.02.2026 щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери, ОСОБА_3 з 05.07.2023 року перебував на обліку як внутрішньо переміщена особа в УСЗН Запорізької МР по Дніпровському району за адресою місця проживання: АДРЕСА_4 . Проте, 01 серпня 2024 року через портал «Дія» знятий з обліку та 16.01.2026 року взятий на облік УСЗН ЗМР по Олександрівському району за адресою місця проживання: АДРЕСА_3 (а.с.86,94). Отже, відповідач з липня 2023 року змінив адресу місця проживання як внутрішньо переміщена особа, що є його правом та може в подальшому змінювати свою адресу місця проживання необмежену кількість разів, що матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій. Таким чином, адресою реєстрації місця проживання відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є: АДРЕСА_1 , що за територіальною підсудністю належить до Новокаховського міського суду Херсонської області з урахуванням рішення Вищої ради правосуддя від 30.05.2023 року № 566/0/15-23, яким змінено з 1 червня 2023 року територіальну підсудність судових справ з Новокаховського міського суду Херсонської області на Нововоронцовський районний суд Херсонської області, оскільки положення ч. 1 ст. 27 ЦПК України чітко пов`язують територіальну підсудність не з фактичним, а саме із зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання чи перебування відповідача. За таких обставин колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду є законною та обгрунтованою та постановлена з дотриманням норм цивільного процесуального законодавства. Доводи апеляційної скарги з посиланням на ту обставину, що позов пред`явлено до відповідача ОСОБА_3 пред`явлено до Олександрівського районного суду м. Запоріжжя саме за місцем фактичного його проживання не заслуговують на увагу, оскільки фактичне місце проживання або перебування є відмінним від зареєстрованого та відповідно до норм ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання не має правового значення. Водночас довідка ВПО не є належним та повним підтвердженням місця проживання позивача, оскільки відповідач має зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання, яке не змінилось на дату подання позову. Перенаправлення справи до іншого суду не є безумовною перешкодою для доступу до правосуддя. Згідно з практикою ЄСПЛ, ключовим є те, чи залишається суд, до якого передали справу, "судом, встановленим законом", і чи забезпечує він розгляд без зайвих зволікань. Учасники справи можуть захищати свої права, не виїжджаючи до іншого міста, оскільки закон гарантує можливість дистанційної участі за допомогою системи відеоконференцзв`язку (ВКЗ), а тому доводи заявника апеляційної скарги в цій частині також не заслуговують на увагу. Аргументи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Отже колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржену ухвалу постановлено без додержання норм матеріального та процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає обставинам справи, постановлена з дотриманням норм процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Шляніна Ігоря Володимировича - залишити без задоволення. Ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 04 травня 2026 року, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення, і касаційному оскарженню не підлягає. Повна постанова складена 01 липня 2026 року. Головуючий, суддя Суддя Суддя Подліянова Г.С. Кочеткова І.В. Кухар С.В.