Постанова КАС ВС № 380/6090/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2026 року м. Київ справа №380/6090/21 адміністративне провадження № К/990/15142/22, К/990/11596/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Жука А.В., суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Уханенка С.А., розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №380/6090/21 за позовом ОСОБА_1 до Четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора та Київської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито за касаційними скаргами Офісу Генерального прокурора та Київської обласної прокуратури на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2022 року та додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року (колегія суддів у складі головуючого судді Качмара В.Я., суддів - Большакової О.О., Затолочного В.С.,), УСТАНОВИВ: І. Історія справи

1. ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Київської обласної прокуратури, Четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора та Офісу Генерального прокурора у якому просив: - визнати протиправним з моменту прийняття та скасувати рішення Кадрової комісії «Про неуспішне проходження прокурором атестації» від 20 січня 2021 року №170; - визнати протиправним з моменту прийняття та скасувати наказ керівника Обласної прокуратури від 15 березня 2021 №256к, яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Баришівського відділу Бориспільської місцевої прокуратури Київської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої cтатті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 16 березня 2021 року; - поновити позивача на посаді з 17 березня 2021 року або іншій рівнозначній посаді в Обласній прокуратурі; - стягнути з Обласної прокуратури середній заробіток на користь ОСОБА_1 за весь час вимушеного прогулу без утримання податків й інших обов`язкових платежів, починаючи з 17 березня 2021 року по день прийняття судом рішення про поновлення на роботі; - допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді або іншій рівнозначній посаді в Обласній прокуратурі з 17 березня 2021 року та стягнення з Обласної прокуратури середнього заробітку на користь ОСОБА_1 за весь час вимушеного прогулу без утримання податків й інших обов`язкових платежів, починаючи з 17 березня 2021 року у межах суми стягнення за один місяць.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав, що на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ, позивач як керівник Баришівського відділу Бориспільської місцевої прокуратури Київської області 22 грудня 2020 року та 20 січня 2021 року проходив третій заключний етап атестації прокурорів місцевих прокуратур - співбесіду з метою виявлення відповідності прокурорі і вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, яку проводила Четверта кадрова комісія обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокурор гарнізонів (на правах місцевих), що створена при Офісі Генерального прокурора.

3. За результатами атестації прийнято рішення Кадрової комісії №170 від 20 січня 2021 року про неуспішне проходження прокурором атестації. Указане рішення стало підставою для видання керівником Київської обласної прокуратури наказу №256к від 15 березня 2021 року про звільненння ОСОБА_1 з посади керівника Баришівського відділу Бориспільської місцевої прокуратури Київської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої cтатті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 16 березня 2021 року.

4. Позивач уважав, що рішення Кадрової комісії №170 від 20 січня 2021 року є безпідставним, необґрунтованим, упередженим оскільки 1) Кадровою комісією не установлено жодного випадку професійної некомпетентності позивача; 2) Кадровою комісією не установлено обставин щодо недотримання позивачем норм професійної етики; 3) рішення Кадрової комісії прийнято не уповноваженим суб`єктом, бо Генеральний прокурор не уповноважував Четверту кадрову комісію на здійснення відповідних дій; 4) Кадрова комісія перевищила обсяг наданих їй Законом дискреційних повноважень при прийнятті оскаржуваного рішення.

5. Переконував, що він має бути поновлений на роботі на рівнозначній посаді керівника, у тому числі у Київській обласній прокуратурі, оскільки мала місце не ліквідація прокуратур, а їх перейменування. Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

6. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

7. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що надсилання на електронну пошту прокурора повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов`язаних з матеріалами атестації, є правом комісії, а не її обов`язком, а під час засідання члени Кадрової комісії не є зв`язані виключно з тими запитаннями, які поступили на електронну пошту атестованого. З урахуванням наведеного суд вважав безпідставним посилання позивача на те, що під час співбесіди йому було задано додаткові запитання, про які його не було повідомлено.

8. Суд наголосив, що норми Порядку №221 не передбачають особистої участі позивача при обговоренні результатів співбесіди та не передбачають вручення повного тексту рішення Кадрової комісії.

9. Суд першої інстанції, посилаючись на статтю 19 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів [зокрема, обов`язок негайного повідомлення керівника органу прокуратури про порушення, допущені іншим працівником прокуратури], зазначив, що начальник відділу ОСОБА_1 , як безпосередній керівник прокурора ОСОБА_2 , лише 15 червня 2020 року усно повідомив керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області про протиправні дії свого підлеглого, хоча згідно з наданими Кадровій комісії поясненнями інформацію про можливу причетність співробітника прокуратури до викрадення речових доказів він отримав ще 04 червня 2020 року.

10. Також суд зазначив, що як керівник ОСОБА_1 , не вжив заходів щодо безстороннього об`єктивного досудового слідства у кримінальному провадженні №12020110070000248 за фактом вчинення незаконної порубки дерев лісу шляхом доручення здійснення процесуального керівництва іншому прокурору.

11. Окрім викладеного суд першої інстанції констатував, що начальник відділу Немирівський Р.Ю. невірно вирішив практичне завдання №14, надавши помилкові відповіді на всі три питання.

12. З урахуванням наведеного суд першої інстанції вирішив, що наведене у рішенні Кадрової комісії обґрунтування є достатнім та зрозумілим, відповідає положенням, наведених у ньому нормативних актів, а результати атестації об`єктивно свідчать про наявність підстав для ухвалення комісією рішення про неуспішне проходження позивачем атестації.

13. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2022 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково: - визнано протиправним та скасовано рішення Четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) «Про неуспішне проходження прокурором атестації» від 20 січня 2021 року №170; - визнано протиправним та скасовано наказ Київської обласної прокуратури від 15 березня 2021 року №256к; - поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Баришівського відділу Бориспільської місцевої прокуратури Київської області з 16 березня 2021 року; - стягнуто з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 291375 грн 18 коп. без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

14. Задовольняючи позовні вимоги частково суд апеляційної інстанції, з посиланням на наявні у матеріалах справи докази констатував, що висновки Кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації є необґрунтованими та передчасними.

15. Зокрема, суд апеляційної інстанції констатував, що Кадрова комісія не є уповноваженим органом який може стверджувати про те, що ОСОБА_1 , як керівник, не вжив заходів щодо безпосереднього об`єктивного досудового слідства у кримінальному провадженні №12020110070000248, а указаний висновок Кадрової комісії ґрунтується лише на особистих переконаннях членів Кадрової комісії та не підтверджується матеріалами справи.

16. Апеляційний суд зауважив, що оцінка відповідність прокурора займаній посаді є дискреційними повноваженнями Кадрової комісії. Водночас, обсяг цієї дискреції не може бути необмеженим і повинен підлягати зовнішньому/публічному контролю, у тому числі судовому.

17. Суд апеляційної інстанції зауважив, що Кадрова комісія дійшла висновку про невідповідність ОСОБА_1 критеріям професійної компетентності, професійної етики та доброчесності попри відсутність жодного відкритого дисциплінарного провадження відносно позивача щодо неналежного здійснення ним своїх повноважень.

18. З урахуванням наведеного, на переконання апеляційного суду, Рішення №170 стосовно позивача не відповідало критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки Кадрова комісія самостійно, без належних на те доказів дійшла висновку про неналежне виконання позивачем свої службових повноважень під час проведення кримінального провадження №12020110070000248, лише через те, що підлеглий позивача був притягнутий до дисциплінарної відповідальності, що потягло за собою звільнення через причетність останнього до незаконного зникнення речових доказів у цьому кримінальному провадженні.

19. Суд апеляційної інстанції зазначив, що неправильне вирішення позивачем практичного завдання, відповідно до приписів Порядку №221, не може вважати самостійною підставою для висновку про невідповідність позивача вимогам професійної компетентності, оскільки оцінка професійної компетентності прокурора включає також перевірку загальних здібностей та навичок прокурора, які, у свою чергу, встановлюються за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, що не було ураховано Кадровою комісією.

20. Зважаючи на викладені обставини суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що рішення про неуспішне проходження позивачем атестації та наказ про його звільнення з посади, прийнятий на підставі цього рішення, є протиправними та підлягають скасуванню.

21. Додатковою постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення у цій справі задоволено частково: - стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора та Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 по 5000 (п`ять тисяч) гривень судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу. У задоволені решти вимог заяви відмовлено.

22. Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідачі заявили клопотання про зменшення судових витрат у зв`язку з відсутністю документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, проте, як уже вказано вище представником позивача подано до суду і розрахунок витрат, і квитанцію про оплату таких витрат.

23. Водночас, суд апеляційної інстанції урахував висновки Верховного Суду, що наведені у постанові від 14 липня 2020 року у справі №809/1466/15 згідно якими суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

24. З огляду на викладене, ураховуючи категорію та складність справи, а також значення справи для сторони позивача, час затрачений адвокатом під час участі в судових засіданнях та підготовку справи у судах, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача з відповідачів 10000 грн (по 5000 грн з Обласної прокуратури та Офісу) витрат на професійну правничу допомогу понесених позивачем у цій справі. Короткий зміст касаційних скарг

25. Не погодившись із такими судовими рішеннями, Київська обласна прокуратура та Офіс Генерального прокурора звернулись до Верховного Суду із касаційними скаргами, у яких, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2022 року та додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року залишити в силі.

26. Як на підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції у цій справі Офіс Генерального прокурора указує на: - пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України та на необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, які викладено в постановах від 13 травня 2021 року у справі №120/3458/20-а та від 11 листопада 2021 року у справі №640/17212/20-а, щодо застосування пункту 13 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», підпункту 3 розділу І Порядку №221 та необхідності урахування результатів перших двох етапів тестування при наданні оцінки відповідності прокурора вимогам професійної компетентності під час співбесіди; - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пунктів 9, 12, 16 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та положень Порядку №221 (п.8 розділу 1, пунктів 15, 16 розділу ІV Порядку №221), а також положень пункту 12 Порядку №233 у контексті дискреційних повноважень кадрової комісії на прийняття рішень стосовно прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію згідно з нормами Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

27. Відповідач вважає, що рішення Кадрової комісії щодо позивача містить мотиви його прийняття, а висновки зроблені комісією за результатами дослідження матеріалів атестації та наданих позивачем пояснень.

28. Зазначає, що Кадрові комісії наділені сукупністю прав та обов`язків, що надають можливість на власний розсуд визначитися з оцінкою прокурорів. Зокрема, до виключної компетенції (дискреційних повноважень) кадрових комісій належить надання оцінки матеріалам атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.

29. Переконує, що суди попередніх інстанцій не наділені повноваженнями здійснювати переоцінку щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, та, відповідно, установлювати відповідність прокурора цим вимогам, оскільки такі дискреційні повноваження мають виключно члени кадрових комісій.

30. Щодо оскарження додаткової постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року відповідач указує, що сума витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн, зважаючи на категорію складності справи, не є співмірною та не відповідає принципу справедливості. Зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07 травня 2020 року у справі №320/3271/19, від 14 липня 2020 року у справі №809/1466/15, від 27 квітня 2021 року у справі №640/419/20, від 05 листопада 2021 року у справі №640/537/20, від 07 жовтня 2021 року у справі №640/449/20.

31. Як на підставу касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції у цій справі Київська обласна прокуратура указує на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» стосовно визначеного цим Законом імперативу про можливість переведення прокурорів до окружної прокуратури лише у разі успішного проходження атестації; пункту 9, на підставі якого затверджено Порядок №221, та визначено, що атестація прокурорів проводиться згідно з цим Порядком; пункту 13 щодо визначення переліку етапів атестації прокурорів; пункту 15 стосовно повноважень кадрових комісій при проведенні співбесід; пункту 17 щодо дискреції кадрових комісій на прийняття рішення за результатами проходження прокурорами атестації; підпункту 2 пункту 19 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», як визначеної цим Законом підстави для звільнення прокурорів.

32. Щодо оскарження додаткової постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року відповідач указує, що сума витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн, є неспівмірною зі складністю справи. Зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 липня 2020 року у справі №809/1466/15.

33. В іншій частини доводи касаційної скарги Київської обласної прокуратури є тотожними доводам касаційної скарги Офісу Генерального прокурора. Позиція інших учасників справи 34. 26 червня 2022 року та 08 серпня 2022 року до касаційного суду надійшли відзиви ОСОБА_1 на касаційні скарги Офісу Генерального прокурора та Київської обласної прокуратури відповідно, у яких позивач зазначив про необґрунтованість таких скарг та просив залишити оскаржувані судові рішення без змін. Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції 35. 13 травня 2022 року до касаційного суду надійшла скарга Офісу Генерального прокурора.

36. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 травня 2022 року для розгляду судової справи №380/6090/21 визначено колегію суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Жука А.В., суддів Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

37. Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2022 року відкрито касаційне провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2022 року та додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року у справі №380/6090/21 на підставі пунктів 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

38. Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання Офісу Генерального прокурора про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень. 39. 17 червня 2022 року до касаційного суду надійшла скарга Київської обласної прокуратури.

40. Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2022 року відкрито касаційне провадження за скаргою Київської обласної прокуратури на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2022 року та додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року у справі №380/6090/21 на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

41. Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання Київської обласної прокуратури про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.

42. Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2026 року об`єднано касаційні скарги Офісу Генерального прокурора (№К/990/11596/22) та Київської обласної прокуратури (№К/990/15142/22) в одне касаційне провадження; справу №380/6090/21 призначено до касаційного розгляду у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.

43. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв`язку із обранням судді Мартинюк Н.М. до Великої Палати Верховного Суду, для розгляду справи №380/6090/21 визначено колегію суддів у складі головуючого судді Жука А.В., суддів Мельник-Томенко Ж.М., Уханенка С.А. ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

44. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 з липня 2015 року займав посади прокурора в органах прокуратури, у тому числі з 03 лютого 2020 року - посаду начальника Баришівського відділу Бориспільської місцевої прокуратури Київської області. 45. 08 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Генерального прокурора із заявою про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію.

46. Рішенням від 23 жовтня 2020 року №1 про допуск прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) до складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички із використанням комп`ютерної техніки Першої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) позивача, як такого, що набрав 97 балів допущено до етапу складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності і навички. 47. 05 листопада 2020 року ОСОБА_1 успішно склав іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички із використанням комп`ютерної техніки та був допущений до співбесіди відповідно до рішення №4 про допуск до проведення співбесід з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

48. Відповідно до протоколу від 22 грудня 2020 року №26 засідання Кадрової комісії вирішено продовжити співбесіду з прокурором ОСОБА_1 20 січня 2021 року.

49. Рішенням Четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) №170 від 20 січня 2021 року «Про неуспішне проходження прокурором атестації» зроблено висновок, що ОСОБА_1 неуспішно пройшов атестацію.

50. Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що Кадровою комісією під час проведення співбесіди з прокурором ОСОБА_1 вивчено матеріали дисциплінарного провадження №907/5/2-870дс-225дп-20 за дисциплінарною скаргою Обласної прокуратури від 08 вересня 2020 року №07-902вих.20, щодо можливого використання прокурором Місцевої прокуратури ОСОБА_2 своїх службових повноважень або службового статусу та пов`язаних з цим можливостей на користь своїх приватних інтересів або приватних інтересів третіх осіб, а також вчинення інших дій, що порочать звання прокурора і можуть викласти сумніву його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.

51. Згідно зі скаргою Обласної прокуратури, у провадженні СВ Баришівського ВП Переяслав-Хмельницького ВП ГУНП в Київській області перебувало кримінальне провадження №12020110070000248 за фактом вчинення незаконної порубки дерев лісу. У кримінальному провадженні призначено групу прокурорів, до складу якої включено прокурорів Місцевої прокуратури, у т.ч. ОСОБА_2 , начальника відділу ОСОБА_1 , старшим групи прокурорів призначено ОСОБА_2 .

52. У даному кримінальному провадженні було вилучено, як речові докази 20 стовбурів дерев, які передано на відповідальне зберігання Державного підприємства «Шовкорадгосп» (далі - ДП).

53. Відповідно до заяви керівника ДП, 04 червня 2020 року установлено відсутність речових доказів за місцем зберігання, у зв`язку з чим за даним фактом зареєстроване кримінальне провадження №12020110070000305.

54. Службовим розслідуванням установлено, що за вказівкою прокурора ОСОБА_2 речові докази було вивезено з місця їх зберігання для використання останнім у власних цілях, перекриття даху у будинку.

55. Під час співбесіди прокурор ОСОБА_2 наполягав на тому, що не вчиняв протиправних дій, а речові докази знаходяться за місцем зберігання.

56. У свою чергу в матеріалах службового розслідування наявні пояснення ОСОБА_1 , який повідомив, що ОСОБА_2 15 червня 2020 року особисто повідомив йому про те, що ним вчинено протиправні дії та вивезено речові докази - два стовбури - для використання у власних цілях, а частину отримано слідчим СВ Баришівського ВП Переяслав- Хмельницького ВП ГУНП в Київській області та ОСОБА_3 - особою, якою здійснювалось безпосереднє вивезення.

57. ОСОБА_1 22 грудня 2020 року та 20 січня 2021 року під час проведення співбесіди підтвердив свої пояснення, надані в ході службового розслідування, наголосив на відсутності речових доказів, а також повідомив, що з часу, як йому стаю відомо про зникнення речових доказів, з 04 червня 2020 року по 15 червня 2020 року, повідомляв ОСОБА_2 про те, що потенційні підозрювані посилались на вказівки щодо протиправних дій від працівників прокуратури. Тобто фактично, ОСОБА_1 протягом двох тижнів здійснювалось попередження ОСОБА_2 про неприпустимість протиправності дій прокурора (свого підлеглого).

58. Відтак, за висновками Кадрової комісії ОСОБА_1 , як безпосередній керівник прокурора ОСОБА_2 , лише 15 червня 2020 року усно повідомив керівника Місцевої прокуратури про протиправні дії свого підлеглого, хоча згідно з наданими Кадровій комісії поясненнями інформацію про можливу причетність співробітника прокуратури до викрадення речових доказів він утримав ще 04 червня 2020 року.

59. Таким чином, ОСОБА_1 , не вжив заходів щодо безстороннього об`єктивного досудового слідства у кримінальному провадженні №2020110070000248 за фактом вчинення незаконної порубки дерев лісу шляхом доручення здійснення процесуального керівництва іншому прокурору.

60. Також у Рішенні №170 указано, що ОСОБА_1 неправильно вирішив практичне завдання №14, надавши помилкові відповіді на всі три питання.

61. На підставі рішення Кадрової комісії №170 керівником Київської обласної прокуратури видано наказ №256к від 15 березня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Баришівського відділу Бориспільської місцевої прокуратури Київської області.

62. Уважаючи, що рішення Кадрової комісії №170 від 20 березня 2021 року та виданий на його підставі наказ про звільнення з посади є протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом. ІІІ. Позиція Верховного Суду

63. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

64. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України в чинній редакції).

65. Перевіривши доводи касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.

66. У межах цього касаційного провадження Суд вирішує питання обґрунтованості рішення Кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації.

67. Касаційні провадження у цій справі відкриті, зокрема, на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України з огляду на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пунктів 7, 9, 12, 13, 15, 16, 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та положень Порядку №221 (п.8 розділу 1, пунктів 15, 16 розділу ІV Порядку №221), а також положень пункту 12 Порядку №233 у контексті дискреційних повноважень кадрової комісії на прийняття рішень стосовно прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію згідно з нормами Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

68. Колегія суддів зазначає, що Верховним Судом за подібних правовідносин вже сформовано правовий висновок щодо застосування наведених норм в аспекті дискреційних повноважень кадрових комісій (у рамках атестації прокурорів) і меж судового контролю у справах про оскарження рішень останніх за наслідками третього етапу атестації (співбесіди).

69. Зокрема, у постановах від 18 травня 2023 року у справі №140/13270/21, від 21 жовтня 2021 року у справі №640/154/20, від 02 листопада 2021 року у справах №120/3794/20-а та №640/1598/20, від 04 листопада 2021 року у справі №640/537/20, від 02 грудня 2021 року у справі №640/25187/19, від 16 грудня 2021 року у справі №640/26168/19, від 22 грудня 2021 року у справі №640/1208/20 Верховний Суд висловився щодо обґрунтованості і вмотивованості рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації як необхідної умови його відповідності критеріям, визначеним статтею 2 КАС України, а також, що рішення цього органу (кадрової комісії) можуть піддаватися судовому контролю, що аж ніяк не заперечує й не протирічить дискреційним повноваженням цього органу під час атестування прокурорів й ухвалення за наслідками цієї процедури відповідних рішень.

70. У постанові від 12 травня 2022 року у справі №540/1053/21 Верховний Суд зазначив, що досягнути мети атестування прокурорів, яку відповідач означив як підвищення ефективності діяльності прокуратури і рівня довіри до прокурорів, неможливо без зрозумілої, чіткої і передбачуваної процедури та можливості її перевірки судом, а механізм, визначений Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» для цілей атестації чинних прокурорів, не може применшувати чи заперечувати існуючих гарантій, зокрема на судовий захист.

71. У постановах від 29 червня 2022 року у справі №420/10211/20, від 11 серпня 2022 року у справі №160/8111/20, від 07 липня 2022 року у справі №560/214/20, не заперечуючи наявність у кадрової комісії дискреційних повноважень надавати оцінку дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності та ухвалювати рішення за наслідками проходження прокурорами атестації, Верховний Суд зазначив, що така дискреція не може бути свавільною, а повинна ґрунтуватися на приписах закону.

72. За загальним правилом під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

73. Належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура атестації і чи була дотримана процедура його прийняття.

74. Обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення прокурора взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала прокурора під час проведення співбесіди, тобто встановити мотиви ухваленого рішення. Особливо-виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про непроходження прокурором атестації, з огляду на наслідки, які це потягне.

75. У постанові Верховного Суду від 14 липня 2022 року у справі №640/1083/20 зазначено, що з огляду на положення пункту 3 частини другої статті 2 КАС України, відповідно до якого у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), суд не вправі втручатися в дискрецію кадрової комісії та перебирати на себе повноваження у вирішенні питання, які законодавством віднесені до компетенції кадрової комісії.

76. Водночас суди попередніх інстанцій під час перевірки рішення кадрової комісії, не втручаючись у дискреційні повноваження указаної комісії та керуючись завданнями адміністративного судочинства повинні дослідити пояснення позивача та надані ним документи на підтвердження наданих ним пояснень щодо фактів встановлених цією комісією під час проведення співбесіди та з`ясувати, чи дійсно вони спростовують висновки комісії, які стали підставою для прийняття спірного рішення.

77. Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

78. З приводу зазначеного є сталою позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та установити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі №826/6528/18, від 10 квітня 2020 року у справі №819/330/18, від 10 січня 2020 року у справі №2040/6763/18).

79. Отже, в аспекті порушених у касаційній скарзі питань та з огляду на існуючу правозастосовчу практику Верховного Суду у цій категорії спорів, колегія суддів відхиляє посилання скаржників на дискреційність повноважень кадрових комісій та відсутності повноважень у суду здійснювати оцінку предмету атестації.

80. Порядок проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора урегульовано розділом ІV Порядку №221.

81. Так, за пунктом 12 розділу ІV Порядку №221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.

82. Співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання; Співбесіда проходить у формі засідання комісії (пункт 13 розділу ІV Порядку №221).

83. Відповідно до пунктів 14-16 розділу IV Порядку №221 члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

84. Тобто відомості, які отримано кадровою комісією відповідно до положень Порядку №221, є матеріалами атестації, які досліджуються та обговорюються під час проведення співбесіди, за результатами якої кадрова комісія приймає рішення про успішне чи неуспішне проходження прокурором атестації.

85. Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання (пункт 15 розділу ІV Порядку №221).

86. Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.

87. Своєю чергою, пунктом 12 Порядку №233 передбачено, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

88. З огляду на наведені правові норми рішення кадрової комісії, ухвалене за результатами атестації, зокрема її третього етапу, має містити обґрунтований висновок про те, за якими саме критеріями (компетентності, професійної етики або доброчесності) та на підставі яких доведених фактів, прокурор не відповідає займаній посаді та, відповідно, підлягає звільненню.

89. Виходячи із суті процедури атестації, Верховний Суд у постанові від 12 травня 2022 року у справі №540/1053/21 дійшов висновку, що особливість цієї процедури, її нормативно-правове регулювання не дає підстав вважати, що кадрові комісії не мають обов`язку доводити, обґрунтовувати свої рішення. Скоріше навпаки, адже це стосується проходження публічної служби чинними прокурорами. Тут не йдеться про необхідність відтворювати перебіг обговорення чи позицію кожного із членів Кадрової комісії стосовно прокурора за наслідками співбесіди, а про потребу належно обґрунтувати колегіальне рішення в обсязі, якого буде достатньо (у кожному конкретному випадку) для розуміння підстав і мотивів його ухвалення, адже на відміну від перших двох етапів, на цьому етапі (співбесіди) результат атестації визначає не кількість балів, а думка членів кадрової комісії, їхній обґрунтований сумнів у відповідності прокурора критеріям професійної компетентності, професійної етики і доброчесності.

90. З наведеного можна дійти висновку про те, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації може бути предметом оцінки судом адміністративної юрисдикції, зокрема, на відповідність його обґрунтованості та вмотивованості, тобто дотриманню пункту 12 Порядку №233.

91. Надаючи оцінку доводам скаржників щодо дискреційних повноважень кадрових комісій на прийняття рішень стосовно прокурорів, з урахуванням наведених вище норм та міркувань, колегія суддів зазначає, що оцінка критеріїв професійної етики та доброчесності покладається на членів кадрової комісії. Однак, визначення відповідності або невідповідності прокурора таким критеріям має відбуватися на основі сумарної оцінки всієї інформації, яка свідчить про порушення вимог професійної компетентності, професійної етики і доброчесності (за винятком грубих порушень, наявності яких самих по собі є достатньою для твердження про невідповідність прокурора критеріям професійної компетентності, професійної етики чи доброчесності), у тому числі з урахуванням або мотивами відхилення пояснень позивача, доказів, наданих ним на підтвердження своїх пояснень, та матеріалів, що містяться у матеріалах його особової справи.

92. Так, суд апеляційної інстанції з`ясував, що у спірному Рішенні №170 Кадрова комісія використала дані, що наведені у матеріалах дисциплінарного провадження за дисциплінарною скаргою Обласної прокуратури від 08 вересня 2020 року №07-902вих.20, висновку Офісу Генерального прокурора про наявність дисциплінарного проступку прокурора від 30 листопада 2020 року №07/3/2-870/дс-225дп-20, у яких надана оцінка можливим зловживанням прокурором Баришівського відділу Місцевої прокуратури ОСОБА_2 своїх службових повноважень або службового становища на користь своїх приватних інтересів чи інтересів третіх осіб під час здійснення кримінального провадження №12020110070000248 на підставі яких дійшла висновку, що ОСОБА_1 не вжив заходів щодо безстороннього та об`єктивного досудового слідства у кримінальному провадженні №12020110070000248.

93. Однак, апеляційний суд вважав, що такий висновок стосовно позивача не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки Кадрова комісія самостійно, без належних на те доказів, дійшла висновку про неналежне виконання позивачем свої службових повноважень під час проведення кримінального провадження №12020110070000248, лише через те, що його підлеглий був притягнутий до дисциплінарної відповідальності, що потягло за собою звільнення через причетність останнього [підлеглого] до незаконного зникнення речових доказів у цьому кримінальному провадженні.

94. З цього приводу слід зазначити, що оцінка професійної етики та доброчесності прокурора - це суб`єктивне відображення інформації про прокурора, отриманої в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті КДКП, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади, через яку може виникнути обґрунтований сумнів щодо доброчесності першого.

95. Тому завданням кадрової комісії є не доведення того, що прокурор порушив закон, а визначення наявності обґрунтованих сумнівів щодо його відповідності вимогам професійної етики і доброчесності прокурора.

96. Указані обґрунтовані сумніви можуть виникати у тих випадках, коли наявні підстави вважати, що дії (бездіяльність) прокурора свідчать про його невідповідність критеріям навіть за відсутності з приводу таких дій (бездіяльності офіційного рішення уповноважених посадових осіб чи органів державної влади (або у випадку прийняття рішення на користь прокурора, якщо є сумніви щодо об`єктивності такого рішення).

97. Визначення відповідності або невідповідності прокурора критеріям має відбуватися на основі сумарної оцінки всієї інформації, яка свідчить про порушення вимог професійної етики і доброчесності (за винятком грубих порушень, наявність яких само по собі є достатньою для твердження про невідповідність прокурора критеріям професійної етики чи доброчесності).

98. Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2022 року у справі №640/1358/20 та підтримані у постановах від 26 грудня 2024 року у справі №600/2119/21-а, від 03 січня 2025 року у справі №640/524/20.

99. На переконання колегії суддів, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість рішення Кадрової комісії щодо позивача.

100. Верховний Суд ураховує, що Кадрова комісія під час прийняття спірного рішення не надала оцінку тому, наскільки порушення, поставлені у вину ОСОБА_1 , є суттєвими та мають значення для прийняття такого рішення; якими доказами і чи підтверджується їх існування або ж навпаки спростовується; чи впливає це на можливість подальшого перебування позивача на посаді прокурора.

101. Беручи до уваги наведені вище висновки щодо критеріїв оцінки рішення кадрової комісії, як акта суб`єкта владних повноважень, ураховуючи висновки суду апеляційної інстанції крізь призму установлених у справі обставин та змісту спірного рішення Комісії, колегія суддів Верховного Суду вважає, що рішення не відповідає принципу об`єктивності та обґрунтованості а результати атестації не свідчать про наявність підстав для ухвалення комісією рішення про неуспішне проходження позивачем атестації.

102. Отже, висновки, зроблені судом апеляційної інстанції у цій частині, є такими, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права.

103. Ще однією підставою для прийняття оскаржуваного рішення Кадрової комісії є висновок кадрової комісії про наявність сумнівів щодо відповідності позивача вимогам професійної компетентності у зв`язку з неналежним виконанням практичного завдання.

104. Так, відповідно до приписів пункту 5 розділу І Порядку №221 предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

105. Водночас ні Порядок №221, ні Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» не містять чітких критеріїв/показників збирання, дослідження та оцінки інформації, що є необхідною для цілей атестації.

106. За змістом пункту 5 та підпункту 3 пункту 6 розділу І Порядку №221 установлення рівня професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок) та перевірка дотримання ним професійної етики та доброчесності мають різні критерії. Відтак, ухвалюючи рішення про неуспішне проходження атестації з підстав недостатнього рівня професійної компетентності прокурора, чи за наявності сумнівів у його доброчесності та професійної етики, комісія має зазначити на чому базуються такі висновки, тобто обґрунтувати своє рішення належним чином.

107. Судами установлено, що Кадрова комісія оцінила рівень професійної компетенції позивача лише з огляду на результати виконаного практичного завдання.

108. Колегія суддів зауважує, що сумніви у достатності рівня знань у позивача мають бути належним чином обґрунтовані. Отже, саме на Кадрову комісію покладається обов`язок довести, що рівень володіння практичними уміннями та навичками позивача є настільки низьким і непрофесійним, що дає підстави вважати його професійно некомпетентним прокурором, тобто прокурором, який не здатний виконувати передбачені законом функції та завдання прокуратури.

109. Однією з підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі слугувало посилання Офісу Генерального прокурора на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України та твердження відповідача про необхідність відступу від висновків Верховного Суду, які викладено у постановах від 13 травня 2021 року у справі №120/3458/20-а та від 11 листопада 2021 року у справі №640/17212/20-а.

110. Так, відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16).

111. Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.

112. За приписами Порядку №221 оцінка професійної компетентності прокурора включає також перевірку загальних здібностей та навичок прокурора, які, у свою чергу, установлюються за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону.

113. У постановах Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі №120/3458/20-а та від 11 листопада 2021 року у справі №640/17212/20-а зроблено висновок щодо застосування пункту 13 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», підпункту 3 розділу І Порядку №221 та наголошено на необхідності урахування результатів перших двох етапів тестування при наданні оцінки відповідності прокурора вимогам професійної компетентності під час співбесіди.

114. Зазначена позиція Верховного Суду щодо оцінки професійної компетентності прокурора у межах атестації та в подальшому підтримана Верховним Судом у постановах від 28 квітня 2022 року у справах №540/2328/20 та №120/4055/20-а, від 12 травня 2022 року у справі №520/10443/2020, від 19 травня 2022 року у справі №260/2845/20, від 11 серпня 2022 року у справі №160/8111/20.

115. З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що Офісом Генерального прокурора не наведено достатніх та беззаперечних обгрунтувань для необхідності відступу від висновку Верховного Суду, який викладено у постановах від 13 травня 2021 року у справі №120/3458/20-а та від 11 листопада 2021 року у справі №640/17212/20-а.

116. Задовольняючи позовну вимогу про скасування наказу керівника Обласної прокуратури від 15 березня 2021 №256к, яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Баришівського відділу Бориспільської місцевої прокуратури Київської області та з органів прокуратури, апеляційний суд зазначив, що така [вимога] є похідною [від вимоги про скасування рішення кадрової комісії] та підлягає скасуванню, та, у тому числі, аналізував нормативну підставу звільнення позивача, а саме застосовність до спірних правовідносин пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

117. Зазначав, що оскільки Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» визначає першочергові заходи із реформи органів прокуратури, то він є спеціальним законом до спірних правовідносин. А тому пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», який визначає загальні підстави для звільнення, не є застосовним у розв`язанні спірних правовідносин щодо оскарження рішення атестаційної комісії, незгоди з результатами атестації та наказу про звільнення з посади прокурора за результатами такого рішення, а застосовним є пункт 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

118. Колегія суддів зауважує, що після відкриття касаційного провадження у цій справі Конституційний Суд України ухвалив Рішення від 18 грудня 2024 року №11-р(ІІ)/2024 у справі №3-157/2023(290/23) за конституційною скаргою ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 9 частини першої статті 51, підпункту 1 пункту 5-1 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» (щодо конституційних гарантій незалежності прокурора), та визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами.

119. У резолютивній частині цього Рішення зазначено, що пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, визнаний неконституційним, утрачає чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

120. У вказаному Рішенні Конституційний Суд України, серед іншого, зазначив, що приписи Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» надають Генеральному прокурору як особі, що очолює прокуратуру, дискреційні повноваження, зокрема щодо організації діяльності органів прокуратури України. Водночас згідно з вимогами принципу правовладдя для захисту учасників суспільних відносин від свавільних рішень та дій органів публічної влади приписами права має бути чітко та зрозуміло визначено обсяг будь-якого з дискреційних повноважень, наданого цим органам.

121. Конституційний Суд України указав, що за пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» підставою для звільнення прокурора з посади, яку він обіймає в органі прокуратури, є не індивідуальний акт права - відповідне персоналізоване кадрове рішення Генерального прокурора стосовно прокурора Офісу Генерального прокурора (пункт 1 частини другої статті 51 Закону України «Про прокуратуру») або керівника обласної прокуратури щодо прокурора обласної чи окружної прокуратури (пункт 2 частини другої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»), а організаційне рішення Генерального прокурора щодо ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, у якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури. Отже, реалізація Генеральним прокурором повноваження з ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури має не лише такий юридичний наслідок, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури, а також прихований юридичний наслідок - звільнення прокурора з посади, яку він обіймає у відповідному органі прокуратури.

122. Аналізуючи пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», Конституційний Суд України урахував також і те, що внаслідок його застосування уможливлена ситуація, за якої прокурор «виключається зі штатного розпису» органу прокуратури, однак зберігає статус прокурора без можливості реалізації відповідних функцій, що створює юридичну невизначеність у правовідносинах та їх юридичних наслідках, зокрема в аспекті його функціональних обов`язків та професійного майбутнього. Значущим у цьому аспекті конституційного контролю є й те, що звільнення прокурора з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» уможливлює вплив чи тиск на незалежність прокурора у зв`язку з тим, що прокурора може бути звільнено з посади не лише внаслідок його рішень, дій або бездіяльності, а також і через ухвалення рішення щодо ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури. Отже, пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» надає Генеральному прокурору дискреційні повноваження без чіткого визначення їх обсягу.

123. З огляду на викладене Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» суперечить частині першій статті 8, пункту 14 частини першої статті 92, частині другій статті 131-1 Конституції України.

124. Статтею 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

125. Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, а також частини другої статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14 грудня 2000 року (справа №1-31/2000) визначено, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію.

126. Абзацом 1 частини четвертої статті 7 КАС України визначено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

127. У постанові від 10 грудня 2024 року у справі №240/19209/21 Верховий Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступив від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 березня 2023 року у справі №240/7411/21 про неможливість застосування частини четвертої статті 7 КАС України до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України.

128. Зокрема, в указаній постанові Судова палата дійшла таких висновків: 1) на будь-якій стадії судового процесу у випадку, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він не застосовує такий закон чи інший правовий акт, зокрема й до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, оскільки принцип прямого (безпосереднього) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України; 2) суди застосовують процесуальний механізм, передбачений частиною четвертою статті 7 КАС України, зокрема й у випадку, коли Конституційним Судом України сформульовано юридичну позицію щодо положення закону, яке підлягало застосуванню на час виникнення відповідних правовідносин.

129. Окрім того, у постанові Верховного Суду від 26 червня 2026 року у справі №640/22579/19 до подібних правовідносин застосовано підхід, викладений у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року у справі №240/19209/21 та ураховано, у тому числі, Рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2024 року №11-р(ІІ)/2024 у справі №3-157/2023(290/23) при вирішенні спору.

130. З огляду на викладене колегія суддів вважає необхідним урахувати наведений підхід при вирішенні цього спору та доповнити мотиви постанови суду апеляційної інстанції мотивами цієї постанови.

131. З урахуванням наведеного Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку по суті спору, а в частині задоволення решти вимог, які є похідними від оскарження рішення Кадрової комісії, скаржники не навели мотивів щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у розрізі підстав касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, і такі не були підставою для відкриття касаційних проваджень. Зважаючи на це Верховний Суд не перевіряє висновків апеляційного суду у цій частині. Щодо оскарження додаткової постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року

132. У текстах касаційних скарг відповідачі указують, що сума витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн [з кожного відповідача], зважаючи на категорію складності справи, не є співмірною та не відповідає принципу справедливості. Зазначають про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07 травня 2020 року у справі №320/3271/19, від 14 липня 2020 року у справі №809/1466/15, від 27 квітня 2021 року у справі №640/419/20, від 05 листопада 2021 року у справі №640/537/20, від 07 жовтня 2021 року у справі №640/449/20.

133. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржників, колегія суддів зазначає таке.

134. Частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

135. За правилами статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

136. Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

137. Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

138. За визначенням, що міститься у пункті 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договором про надання правової допомоги є домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

139. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою (частина перша статті 13 Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

140. За змістом статті 30 Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

141. Як убачається з матеріалів справи, у заяві про стягнення судових витрат від 08 квітня 2022 року (том 3, а.с.39-67) ОСОБА_1 ставив питання про стягнення на його користь витрат, понесених ним на правничу допомогу, у розмірі 18 000 грн.

142. Обґрунтовуючи понесені витрати, позивач долучив до указаної заяви докази, а саме: договір про надання правової допомоги від 27 січня 2021 року №6 (том 1, а.с. 17-18); розрахунок витрат на правничу допомогу, у якому вартість наданих послуг адвоката в суді першої та апеляційної інстанції складає 26 год та становить 26000 грн за надані послуги (т.3, а.с.46); акт приймання виконаних робіт (надання правничої допомоги) від 05 квітня 2022 року, відповідно до якого загальна вартість наданих адвокатських послуг становить 26000 грн, однак за домовленістю сторін ОСОБА_1 приймає виконану роботу адвоката Микуша Д.М. і зобов`язується оплатити за виконану роботу кошти в сумі 18000 грн (т.3, а.с.47).

143. На підтвердження оплати ОСОБА_1 указаних послуг, представник позивача надав підтверджуючі документи, серед яких копія квитанції №Р24А2137681536С2853 від 05 квітня 2022 року про оплату у розмірі 18 000 грн (том 3, а.с.42-45).

144. Відповідачі скористалися своїм правом на звернення до суду з клопотанням про зменшення розміру витрат на правничу допомогу та у заяві від 28 квітня 2022 року (том 3, а.с.86-90) зазначили, що подані розрахунки щодо вартості наданих послуг є неспівмірними зі складністю справи. Ураховуючи наведене, відповідачі переконували, що відсутні підстави для стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу.

145. Суд апеляційної інстанції, дослідивши умови договору про надання правової допомоги та зміст наданих послуг за наведеним розрахунком, урахувавши заперечення відповідачів, дійшов висновку, що з урахуванням співмірності витрат на оплату правової допомоги, а також, виходячи зі складності справи, обсягу наданих послуг та виконаних адвокатом робіт, слід зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 10 000 грн (по 5000 грн з кожного відповідача).

146. Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що витрати у розмірі 10 000 грн, присуджені на користь позивача, є документально підтвердженими та доведеними, незавищеними та не суперечать принципу розумності.

147. Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позову. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

148. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

149. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

150. Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

151. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

152. Зважаючи на приписи статей 350, 351 КАС України, касаційні скарги Офісу Генерального прокурора та Київської обласної прокуратури необхідно задовольнити частково. IV. Висновки щодо судових витрат

153. З огляду на результат касаційного перегляду справи перерозподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Офісу Генерального прокурора та Київської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2022 року змінити, доповнивши її мотивувальну частину мотивами цієї постанови. В іншій частині постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2022 року у справі №380/6090/21 залишити без змін.

3. Додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року у справі №380/6090/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не може бути оскаржена. .................................. .................................. .................................. А.В. Жук Ж.М. Мельник-Томенко С.А. Уханенко Судді Верховного Суду