Постанова КЦС ВС № 718/76/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2026 року м. Київ справа № 718/76/24 провадження № 61-5127св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючий - Крат В. І. судді: Гудима Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство «Сенс Банк», розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Тарновецьким Вадимом Іллічем , на постанову Чернівецького апеляційного суду від 19 березня 2025 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Одинака О. О., Половінкіної Н. Ю., Історія справи Короткий зміст позовних вимог У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Акціонерного товариства «Сенс-Банк» (далі - АТ «Сенс-Банк») про захист прав споживачів та стягнення коштів (стягнення банківського вкладу). Позов мотивований тим, що між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ «Укрсоцбанк», в особі начальника відділення ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , (дошлюбне прізвище ОСОБА_1 ) укладений договір банківського вкладу від 03 жовтня 2003 року № 18, на суму депозитного вкладу в розмірі 30 000 грн. Згідно з розпорядженням від 07 червня 2010 року, яке укладене у письмовій формі, підписане уповноваженими на те особами і в якому зазначене посилання на договір № 18, вклад було поповнено ще на 20 000 грн і загальна сума вкладу складала 50 000 грн. Відповідачем не виконано зобов`язання з повернення суми депозитного вкладу. За змістом обвинувального акту в кримінальному провадженні №12014260110000622, внесеному в ЄРДР 21 листопада 2014 року, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами третьою-п`ятою статті 191, частиною другою статті 200 КК України, ОСОБА_4 , перебуваючи на посаді начальника Кіцманського відділення Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі ПАТ «Укрсоцбанк»), будучи службовою особою, діючи умисно, протиправно, з корисливих мотивів, використовуючи своє службове становище, в приміщенні Кіцманського відділення №933 ПАТ «Укрсоцбанк», розташованого в місті Кіцмань по вул. Незалежності,71, заволоділа коштами фізичних осіб. З урахуванням позовних вимог у новій редакції, ОСОБА_1 просила: визнати дійсним договір банківського вкладу №18 від 03 жовтня 2003 року, укладений між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»; стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Договором на відкриття депозитного рахунку (Вклад «Інвестиційний) № 18 від 03 жовтня 2023 року у розмірі 105 403,67 грн, яка складається з неповернутого банківського вкладу у розмірі 50 000 грн, інфляційних втрат у розмірі 45 306,41 грн, трьох відсотків річних у розмірі 10 097,26 грн та вирішити питання розподілу судових витрат. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 20 жовтня 2023 року задоволено частково. Стягнуто з АТ «Сенс-Банк» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором на відкриття депозитного рахунку (вклад «Інвестиційний») №18 від 03 жовтня 2003 року в розмірі 105 403,67 грн, яка складається з неповернутого банківського вкладу у розмірі 50 000 грн, інфляційних втрат у розмірі 45 306,41 грн, трьох відсотків річних у розмірі 10 097,26 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що акт укладення договору банківського вкладу та внесення позивачем коштів підтверджено належними та допустимими доказами, тобто у судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт наявності договірних відносин між банком та позивачем, які виникли на основі укладеного між сторонами договору, за умовами якого внесено грошові кошти на депозит, а оскільки грошові кошти за договором банківського вкладу позивачці на її вимогу не виплачені, суд дійшов до висновку про стягнення вказаних коштів (суми банківського вкладу) з відповідача. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання дійсним договору банківського вкладу суд першої інстанції зазначив, що вказана вимога не є вимогою, яка забезпечує ефективний захист прав у справі про стягнення з фінансової установи банківського вкладу. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Чернівецького апеляційного суду від 19 березня 2025 року апеляційну скаргу АТ «Сенс Банк» задоволено частково. Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 15 січня 2025 року в частині задоволення позову про стягнення з АТ «Сенс-Банк» на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором про відкриття депозитного рахунку № 18 від 03 жовтня 2003 року в розмірі 105 403,67 грн, яка складається з неповернутого банківського вкладу у розмірі 50 000 грн, інфляційних втрат у розмірі 45 306,41 грн, трьох відсотків річних у розмірі 10 097,26 грн скасовано. У задоволенні позову в цій частині відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачка ОСОБА_1 на підтвердження укладення з банком депозитного вкладу надала суду договір банківського вкладу «Інвестиційний» №18 від 03 жовтня 2003 року. Згідно з договором між ПАТ «Укрсоцбанк» в особі начальника Кіцманського відділення банку ОСОБА_4. та ОСОБА_1 укладений договір банківського вкладу «Інвестиційний» № 18, на суму 30 000 грн з нарахуванням відсотків в розмірі 20 % річних на строк до 03 жовтня 2004 року включно. Згідно з умовами договору, зокрема пунктом 3.4.1 передбачено, що у день укладання цього договору внести готівкою або шляхом безготівкового перерахування на депозитний рахунок суму депозитного вкладу відповідно до умов цього договору. Відповідно до пункту 5.6 договору, у разі невиконання клієнтом умов пункту 3.4.1 цього договору, дія цього договору припиняється. Будь яких документів (розпорядження про внесення ОСОБА_1 грошових коштів, квитанції про касове обслуговування, ощадного сертифіката) в матеріалах справи немає. Наданий позивачем договір від 03 жовтня 2003 року не може підтверджувати внесення ОСОБА_1 коштів на депозитний рахунок та укладення між сторонами договору банківського вкладу. Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами укладення договору банківського вкладу та внесення грошової суми на її вкладний (депозитний) рахунок, враховуючи, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею відповідного документа або ощадного сертифіката (розпорядження). Суд першої інстанції у своєму рішенні прийшов до помилкового висновку, що відповідно до договору банківського вкладу від 03 жовтня 2003 року, банк прийняв від вкладника грошові кошти в розмірі 30 000 гривень та відкрив вкладнику вкладний (депозитний) рахунок, відобразивши лише умови підписаного договору. При цьому, суд не встановив факт внесення коштів до каси банку, які б підтверджувались належними доказами, а отже не встановив факт реального прийняття коштів банком. Аналогічна практика висловлена в постанові Верховного Суду від 22 грудня 2023 року у справі № 308/9488/21. Вимоги щодо стягнення 3 % відсотків річних та пені є похідними від вимоги про повернення банківського вкладу, а тому не підлягають задоволенню. Щодо розпорядження на внесення коштів на депозит від 07 червня 2010 року, в розмірі 20 000 грн, суд апеляційної інстанції зазначив наступне. Як вбачається з матеріалів справи між АКБ «Укрсоцбанк», в особі начальника відділення ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладений договір банківського вкладу від 03 жовтня 2003 року №18, на суму депозитного вкладу в розмірі 30 000 грн, з нарахуванням відсотків в розмірі 20 % річних на строк до 03 жовтня 2004 року включно. У пункті 1.4 вказаного договору зазначено, що на депозитний рахунок не допускаються додаткові внески коштів. Отже, зазначене розпорядження суперечить договору від 03 жовтня 2003 року, оскільки позивачем не надано доказів щодо пролонгації дії договору до 03 жовтня 2010 року та зміни пункту 1.4 зазначеного договору. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 18 квітня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язкуподала касаційну скаргу, яка підписана представником Тарновецьким В. І., у якій просила скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 19 березня 2025 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що 03 липня 2023 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 175/4639/19 відступив від попередніх висновків Верховного Суду відносно нікчемності договору банківського вкладу у випадку відсутності у вкладника первинного касового документа на внесення коштів на депозит. За змістом правової позиції об`єднаної палати, викладеної у вказаній постанові, вбачається, що питання щодо «нікчемності депозитного договору» відповідно до положень частини другої статті 1059 ЦК України внаслідок відсутності банківських документів є доречним тільки у тому випадку, коли у вкладника зовсім відсутні письмові документи (докази), які б засвідчували наявність депозиту в банківській установі. У ОСОБА_1 у даній справі наявний як договір банківського вкладу №18 від 03 жовтня 2003 року, так і банківське розпорядження від 07 червня 2010 року на поповнення банківського вкладу, яке видане банком на виконання договору банківського вкладу № 18 від 03 жовтня 2003 року, що виключає кваліфікацію Договору банківського вкладу № 18 від 03 жовтня 2003 року як нікчемного. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу банку просила суд апеляційної інстанції врахувати правову позицію об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, проте Чернівецький апеляційний суд, ніяким чином не обґрунтував відхилення правового висновку об`єднаної палати Касаційного цивільного суду та дійшов до зовсім протилежного висновку, що при відсутності первинного касового документи про внесення коштів на депозит, депозитний договір є нікчемний. 04 вересня 2024 року Верховний Суд, розглядаючи аналогічну справу № 718/2832/23 за касаційною скаргою адвоката Тарновецького В. І. в інтересах вкладника ПАТ «Укрсоцбанк» ОСОБА_5 до AT «Сенс Банк», у якого також були відсутні договір банківського вкладу за 2001 рік та первинні банківські розпорядження на внесення коштів на депозит за 2001-2011 роки (в наявності були тільки розпорядження від грудня 2011 року по 2014 рік), застосував висновок Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 03 липня 2023 року у справі № 175/4639/19, повторивши даний висновок. У постанові Верховного Суду від 06 липня 2022 року по аналогічній справі № 718/17/21 за позовом ОСОБА_6 , представником якої також був адвокат Тарновецький В. І., до AT «Альфа банк» (пізніше змінив назву на Сенс Банк) про стягнення вкладу Верховний Суд задовільнив касаційну скаргу ОСОБА_7 та скасував рішення Чернівецького апеляційного суду від 25 серпня 2021 року в частині відмови у стягненні частини вкладу, який був внесений після завершення строку дії договору, та прийняв рішення про залишення в силі рішення суду першої інстанції, яким було стягнуто на користь ОСОБА_7 повну суму вкладу. Представник позивача адвокат Тарновецький В. І. у відзиві на апеляційну скаргу банку просив суд апеляційної інстанції врахувати вищевказану правову позицію Верховного Суду, у справі у якій особисто приймав участь. Однак, Чернівецький апеляційний суд, безпідставно не врахував відповідний висновок щодо застосування норми права викладений у постанові Верховного Суду, та дійшов до помилкового висновку про скасування рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону. При застосуванні стандарту доказування у даній справі, наявність у позивача у банку депозиту є більш переконливим ніж позиція суду апеляційної інстанції, яка зводиться тільки до тлумачення норми законодавства - частини другої статті 1059 ЦК України, яка окрім того, не діяла на момент розміщення банківського вкладу у банку. Аналіз доводів касаційної скарги свідчить про те, що постанова суду апеляційної інстанції оскаржується в частині скасування рішення суду першої інстанції про стягнення на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором про відкриття депозитного рахунку (вклад «Інвестиційний») № 18 від 03 жовтня 2003 року в розмірі 105 403,67 грн, яка складається з неповернутого банківського вкладу у розмірі 50 000 грн, інфляційних втрат у розмірі 45 306,41 грн, трьох відсотків річних у розмірі 10 097,26 грн. Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу У травні 2025 року АТ «Сенс Банк», через представника Самокишу В. Ю., подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просило касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін. Відзив обґрунтований тим, що позивачем надано копію договору № 18 без дати, вказано лише 2003 рік. Згідно статті 384 Цивільного кодексу УРСР, який діяв у 2003 році громадяни можуть зберігати кошти в державних трудових ощадних касах та в інших кредитних установах, розпоряджатися вкладами, одержувати по вкладах доход у вигляді процентів або виграшів, провадити безготівкові розрахунки відповідно до статутів кредитних установ та виданих у встановленому порядку правил. Відповідно до пункту 2 глави 2 розділу 3 Інструкції про касові операції в банках України в редакції затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337 за приймання готівки національної валюти від клієнтів здійснюється через каси банків такими прибутковими касовими документами: за заявою на переказ готівки- від юридичних осіб для зарахування на власні поточні рахунки, від фізичних осіб - на поточні, вкладні (депозитні) рахунки, а також від юридичних та фізичних осіб - на рахунки інших юридичних або фізичних осіб, які відкриті в цьому самому банку або в іншому банку, та переказу без відкриття рахунку. Додаток 14 даної Інструкції визначає правила заповнення реквізитів касових документів. Позивачем не надано прибутковий касовий документ, який передбачений вищевказаною Інструкцією № 337 в редакції від 14 серпня 2003 року, а саме: заяви на переказ готівки як належний доказ внесення коштів за договором № 18 від 2003 року. Позивачем не надано банківської виписки на підтвердження внесення коштів у 2003 році. Договірні відносини між сторонами відсутні. Позивачем не надано належних доказів внесення коштів на депозит ні 30 000 грн, ні 50 000 грн. На депозитний рахунок не допускаються додаткові внески коштів. У договорі № 18 відсутня дата його укладення. Керуючись виключно припущеннями, суд першої інстанції визначив дату договору 03 жовтня 2003 року. Суд першої інстанції у своєму рішенні прийшов до помилкового висновку, що відповідно до договору банківського вкладу від 03 жовтня 2003 року, банк прийняв від вкладника грошові кошти в розмірі 30 000 грн та відкрив вкладнику вкладний (депозитний) рахунок, відобразивши лише умови підписаного договору. При цьому, суд не встановив факту внесення коштів, які б підтверджувались належними доказами, а отже не встановив факту реального прийняття коштів банком. Позивачем не надано ні банківської виписки, ні ощадної книжки, ні сертифіката, ні будь-якого іншого документа на підтвердження внесення коштів за Договором № 18 без дати (вказано вгорі договору 2003 рік, а в внизу договору 2002 рік). Отже, договір банківського вкладу №18 без дати є нікчемним, оскільки письмова форма не додержана, позивачем не надано жодних належних доказів внесення коштів за даним Договором. Позивачем пропущено 3-річний строк звернення до Банку з вимогами про визнання дійсним договору та з вимогами про стягнення коштів за договором, який вона зазначає у своєму позові. Правові висновки Верховного Суду, на які посилається представник позивача у касаційній скарзі, не релевантні до спірних правовідносин, оскільки у зазначених справах встановлені інші фактичні обставини та інші підстави позову, що, у свою чергу, призводить до іншого матеріально правового регулювання спірних відносин, а тому не підлягають застосуванню у даній справі. З врахуванням наведеного, Відповідач повністю погоджується із висновками суду апеляційної інстанції та вважає, що суд першої інстанції у даній справі керувався виключно припущеннями. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 718/76/24 та витребувано справу з суду першої інстанції. У травні 2025 року матеріали справи № 718/76/24 надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду. Межі та підстави касаційного перегляду Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України). В ухвалі Верховного Суду від 02 травня 2025 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2024 року у справі № 718/2832/23, від 03 липня 2023 року у справі № 175/4639/19, від 06 липня 2022 року у справі № 718/17/21, від 13 січня 2025 року справа № 718/435/24, від 08 січня 2025 року справа № 718/2555/23, від 26 листопада 2024 року справа № 718/1862/22, від 04 вересня 2024 року справа № 718/4344/23, від 23 жовтня 2023 року справа № 718/1791/22, від 25 липня 2023 року справа № 718/2329/22, від 19 квітня 2023 року справа № 727/5691/22, від 31 серпня 2022 року справ № 718/1341/21, від 05 жовтня 2022 року справа № 718/2903/19, від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13, від 10 квітня 2019 року в справі № 463/5896/14-ц, від 08 червня 2021 року по справі № 662/397/15-ц та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України). Фактичні обставини справи Суди встановили, що 03 жовтня 2003 року між позивачем та АКБ «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ «Сенс Банк») в особі начальника Кіцманського відділення № 933 ОСОБА_4 укладений договір № 18 на відкриття депозитного рахунку (вклад «Інвестиційний»). Відповідно до пунктів 1.1, 1.3 договору банк відкрив клієнту депозитний рахунок за № 2620, а клієнт вніс на цей рахунок грошові кошти у сумі 30 000 грн на умовах, визначених цим договором, з нарахуванням відсотків у розмірі 20 % річних. Згідно з пунктом 1.2 договору депозитний вклад залучається на строк дванадцять місяців з 3 жовтня 2003 року по 3 жовтня 2014 року. Вказаний договір містить підпис начальника Кіцманського відділення ОСОБА_4, відбиток кліше печатки «Укрсоцбанку», а також підпис позивача. У вказаному договорі, позивач зазначена як ОСОБА_1 . Відповідно до свідоцтва про одруження серія НОМЕР_1 від 09 жовтня 2003 року у зв`язку з укладенням шлюбу прізвище позивача змінено з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 ». З банківського розпорядження від 07 червня 2010 року, на якому проставлений підпис керуючої Кіцманського відділення ОСОБА_4 та міститься відбиток печатки банку, вбачається, що банківський вклад у розмірі 30 000 грн було поповнено на суму 20 000 грн. Загальна сума вкладу після поповнення склала 50 000 грн. У вказаному розпорядженні зазначено, що клієнтом банку є ОСОБА_1 та зазначено реквізити договору, згідно якого обліковується депозитний вклад: дата договору - 03 жовтня 2003 року; номер договору №

18. Позивач 24 листопада 2014 року письмово зверталася до ПАТ «Укрсоцбанк» стосовно укладеного договору банківського вкладу та повернення грошових коштів, про що відображено у службовому розслідуванні ПАТ «Укрсоцбанк» від 06 березня 2015 року, яке проведено Управлінням банківської безпеки у Західному регіоні (м. Львів) Департаменту безпеки ПАТ «Укрсоцбанк» за фактом порушень, допущених співробітниками Кіцманського відділення № 933 ПАТ «Укрсоцбанк», які мали місце впродовж 2008-2014 років (порядковий номер за яким ОСОБА_1 зазначена у службовому розслідуванні у списку осіб, які звернулися до ПАТ «Укрсоцбанк» № 13). Повернення позивачу банком коштів матеріали справи не містять. 20 листопада 2014 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до Кіцманського РВ УМВС України в Чернівецькій області з заявою про вчинення злочину, у зв`язку з тим, що 20 листопада 2014 року в ході проведення попередньої перевірки встановлено, що начальник Кіцманського відділення № 933 ОСОБА_4., зловживаючи своїм службовим становищем, на протязі тривалого часу отримувала у фізичних осіб значні суми коштів, як у гривні, так і у іноземній валюті, і від імені банку заключала з ними фіктивні депозитні угоди. При цьому, кошти на банківські рахунки не надходили, але угоди завірялися її підписом та банківською печаткою. ОСОБА_4 періодично цим особам виплачувались депозитні проценти. Просив прийняти заяву про злочин та розпочати досудове розслідування за фактом вчинення дій, що мають ознаки кримінальних правопорушень, передбачених статтями 190-192 КК України. 06 березня 2015 року ПАТ «Укрсоцбанк» проведено службове розслідування за фактом порушень, допущених співробітниками Кіцманського відділення № 933 ПАТ «Укрсоцбанк», які мали місце впродовж 2008-2014 років. Встановлено, що ОСОБА_4 з 2001 року (Наказ №34-ОС від 14 серпня 2001 року) по теперішній час обіймає посаду начальника Кіцманського відділення №933 ПАТ «Укрсоцбанк». В матеріалах службового розслідування також зазначено, що відповідно до пункту 34 Посадової інструкції до її обов`язків відноситься затвердження підписом документів фінансового, розрахункового характеру, листів, договорів відповідно до наданої довіреності, а згідно довіреності ОСОБА_4 надано право від імені Банку укладати договори банківського вкладу на умовах «Правил надання банківських послуг на умовах комплексного банківського обслуговування для клієнтів-фізичних осіб в ПАТ «Укрсоцбанк». Судом також встановлено, що відповідно до обвинувального акту в кримінальному провадженні №12014260110000622, внесеному в ЄРДР 21 листопада 2014 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами третьою-п`ятою статті 191, частиною другою статті 200 КК України, ОСОБА_4 серед іншого обвинувачується в тому, що: «перебуваючи на посаді начальника Кіцманського відділення ПАТ «Укрсоцбанк», будучи службовою особою, використовуючи своє службове становище, в приміщенні Кіцманського відділення № 933 ПАТ «Укрсоцбанк», розташованого в м. Кіцмань по вул. Незалежності, 71, отримала від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 30 000 грн для відкриття депозитного рахунку на її ім`я та внесення зазначених коштів на цей рахунок, однак ввірені їй кошти ОСОБА_4 в касу банку не внесла, та зловживаючи своїм службовим становищем, заволоділа даними коштами. З метою створення видимості законності своїх дій, ОСОБА_4 в службовому кабінеті банку склала договір № 18 банківського вкладу «Інвестиційний» між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , відповідно до якого банк відкриває депозитний рахунок № НОМЕР_2 на суму 30 000 грн., з нарахуванням 20 % річних. Договір підписала від свого імені, завірила печаткою Кіцманського відділення ПАТ «Укрсоцбанк» «Каса №1» та передала ОСОБА_1 . Надалі ОСОБА_4 , продовжуючи свою злочинну діяльність, перебуваючи у службовому кабінеті Кіцманського відділення ПАТ «Укрсоцбанк», діючи умисно, протиправно, отримала від ОСОБА_1 07 червня 2010 нібито для поповнення депозитного рахунку 20 000 грн, якими, зловживаючи своїм службовим становищем, заволоділа на свою користь, не вносячи їх в касу банку, не відображаючи дані операції по обліках банку. З метою створення видимості законності своїх дій, ОСОБА_4 видавала ОСОБА_1 розпорядження на внесення коштів на депозит, які підписувала від свого імені, завіряла печатками Кіцманського відділення ПАТ «Укрсоцбанк». Таким чином, в період часу з 03 жовтня 2003 року по 07 червня 2010 року ОСОБА_4 діючи умисно, протиправно, шляхом зловживання своїм службовим становищем, заволоділа коштами ОСОБА_1 в сумі 50 000 грн. ОСОБА_1 по даному кримінальному провадженні визнана потерпілою особою. Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи документів № 98-К від 28 січня 2015 року, проведеної НДЕКЦ при УМВС України у Чернівецькій області, що проводилась в межах кримінального провадження №12014260110000622, підтверджується, що підписи на договорі № 18 на відкриття депозитного рахунку від 2003 року укладеному між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 у розділі «Банк», нижче прізвища « ОСОБА_4 » та розпорядженні на поповнення вкладу від 07 червня 2010 року виданому на ім`я ОСОБА_1 у графі «керівник підрозділу» виконані ОСОБА_4 . За результатом проведеної НДЕКЦ при УМВС України у Чернівецькій області в межах кримінального провадження №12014260110000622 судово-технічної експертизи документів №687-К від 14 квітня 2015 року підтверджується, що відбиток печатки «Чернівецька обласна філія акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк»*Україна м.Чернівці*Укрсоцбанк № 6 09356017», що нанесений на договорі №18 на відкриття депозитного рахунку від 2003 року укладеному між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 нанесені кліше печатки - «Чернівецька обласна філія акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» * Україна м.Чернівці * Укрсоцбанк № 6 09356017», зразки якої надано на дослідження. За результатом проведеної НДЕКЦ при УМВС України у Чернівецькій області в межах кримінального провадження №12014260110000622 судово-технічної експертизи документів №209-К від 24 лютого 2015 року підтверджується, що відбиток печатки «м. Київ * Україна * Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» * Кіцманське відділення * Хмельницька обласна філія *Ідентифікаційний код 09315018 * Укрсоцбанк», що нанесений на розпорядженні на поповнення вкладу від 07 червня 2010 року, виданому на ім`я ОСОБА_1 , нанесені кліше печатки - «м.Київ * Україна * Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» * Кіцманське відділення * Хмельницька обласна філія *Ідентифікаційний код 09315018 * Укрсоцбанк», зразки якої надано на дослідження. АТ «Сенс Банк» є правонаступником АКБ «Укрсоцбанк». Позиція Верховного Суду Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)). Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Наявність кримінального правопорушення не впливає на договірні правовідносини, не спростовує їх існування та не припиняє їх (див. постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 308/6023/15-ц (провадження № 61-4447сво18)). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)). Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України). У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)). Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)). Згідно статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися «майновими правами» і, відповідно, «майном» у розумінні цього положення (SUK v. UKRAINE, № 10972/05, § 22, ЄСПЛ, від 10 березня 2011 року). Стосовно банківських вкладів Європейський суд з прав людини вважає, що вони беззаперечно становлять «майно», яке належить заявникам згідно зі статтею 1 Протоколу №1 і не заперечується, що заявники можуть забрати ці кошти разом з відповідними процентами, якщо забажають (GAYDUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 45526/99, 46099/99, 47088/99, 47176/99, 47177/99, 48018/99, 48043/99, 48071/99, 48580/99, 48624/99, 49426/99, 50354/99, 51934/99, 51938/99, 53423/99, 53424/99, 54120/00, 54124/00, 54136/00, 55542/00, 56019/00, ЄСПЛ, від 2 липня 2002 року). Тлумачення частини третьої статті 1060 ЦК України свідчить, що банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за вкладом із спливом строку, який встановлений у договорі банківського строкового вкладу. Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України). нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; Згідно з пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України 01 червня 2011 року №174 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 червня 2011 року за №790/19528, яка прийнята на заміну Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року №337, банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ. Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Розділу IV Інструкції № 174 касові документи мають містити такі обов`язкові реквізити: найменування банку, який здійснює касову операцію, дату здійснення операції, зазначення платника та отримувача, суму касової операції, призначення платежу, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства та/чи умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Відкриття відповідних рахунків та облік на них коштів у національній та іноземній валютах, залучених згідно з чинним законодавством від юридичних і фізичних осіб на підставі укладених у письмовій формі договорів банківського вкладу (депозиту), є обов`язком банку. Необлікування банком таких коштів не можна вважати недодержанням сторонами відповідного договору банківського вкладу (депозиту) його письмової форми (див. пункти 67, 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19)). Суди мають у порядку, передбаченому процесуальним законом, перевіряти доводи сторін і досліджувати докази стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу, враховуючи, що недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору (див. пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19)). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року в справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21) вказано, що: «з огляду на те, що позивачі правомірно сподівалися на належне оформлення вказаних договорів вкладу з відповідачем, а обов`язок забезпечення належного виконання працівниками відповідача посадових інструкцій лежить на банківській установі, особи, винні в порушенні правил банківських операцій, у спірних правовідносинах діяли від імені банку та розпоряджалися на власний розсуд коштами вже після передачі їх на депозит, отже, вчиняли протиправні дії стосовно коштів, які перейшли у власність відповідача. Позивачі не можуть бути відповідальними за порушення, вчинені посадовими особами відповідача, оскільки ними виконані умови укладених угод. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів про наявність між сторонами договірних правовідносин за договорами банківського вкладу. Суди правильно вказали, що задоволення позовних вимог з підстав статей 1172, 1192 ЦК України за встановлених фактичних обставин справи не відповідатиме вимогам чинного законодавства, оскільки з моменту передачі грошових коштів уповноваженій особі банку саме банк є їх власником, а тому саме банку спричинена шкода злочином його працівників». У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року в справі № 175/4639/19 (провадження № 61-11582сво21) зазначено, що: «місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що факт укладення вказаних депозитних договорів підтверджується Витягом з електронного додатка до договору про переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року, що за своїм юридичним змістом фактично є формою банківської виписки (довідки) за всіма банківськими договорами позивача, що є предметом розгляду. Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 (провадження № 14-244цс21). Банк не спростував ані факту укладення депозитних договорів з позивачем, ані факту неповернення грошових коштів на вимогу вкладника. Колегія суддів вважає неприйнятними висновки апеляційного суду про те, що позивач не надав доказів на підтвердження факту укладення договорів банківських вкладів та зарахування коштів на рахунки, оскільки доказами зарахування коштів є лише оригінали договорів банківських вкладів та оригінали квитанцій про внесення грошових коштів на банківські рахунки, яких позивач не надав. Суд першої інстанції правильно вважав доведеним факт укладення між сторонами договорів банківських вкладів та внесення грошових коштів на підставі наданого позивачем Звіту про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку» (форма № 625) ПАТ КБ «ПриватБанк» та формою банківської виписки (довідки) за всіма банківськими договорами позивача, що є предметом розгляду». У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 308/6023/15-ц (провадження № 61-4447сво18) зроблено висновок про те, що зобов`язання з відшкодування шкоди, як правило, може мати місце лише за відсутності договірних правовідносин. Наявність кримінального правопорушення не впливає на договірні правовідносини, не спростовує їх існування та не припиняє їх. Також суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що позивачі мають право вимоги до банку про повернення вкладів за договорами банківського вкладу, нарахованих процентів згідно умовами договорів та застосування наслідків, передбачених договором та законом, у разі порушення банком своїх зобов`язань за договором. Такі висновки узгоджуються з правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-352цс16, від якого Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав відступати». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2023 року в справі № 718/1791/22 (провадження № 61-4506св23) вказано, що «доводи касаційної скарги про те, що укладений між позивачем і банком договір не відповідає за формою і змістом договорам банківського вкладу, а розпорядження про внесення коштів на депозит та поповнення вкладу не відповідають визначеним Національним банком України формам ведення та обліку касових операцій, і такі не можуть бути належними доказами внесення ОСОБА_1 грошових коштів на рахунок банківської установи на виконання умов договору, є необґрунтованими з огляду на таке. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц зроблено висновок, що договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України). У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним (частина друга цієї статті). Оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Відкриття відповідних рахунків та облік на них коштів у національній та іноземній валютах, залучених згідно з чинним законодавством від юридичних і фізичних осіб на підставі укладених у письмовій формі договорів банківського вкладу (депозиту), є обов`язком банку. Необлікування банком таких коштів не можна вважати недодержанням сторонами відповідного договору банківського вкладу (депозиту) його письмової форми. Звертаючись до банківської установи для розміщення вкладу, позивач правомірно сподівався на належне оформлення вказаного депозитного договору з банком, а обов`язок забезпечення належного виконання працівниками відповідача посадових інструкцій покладено на банківську установу. При цьому саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій. Недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення ними вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу), та неналежне виконання ними своїх посадових обов`язків не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Схожі за змістом висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14, від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15». Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України). У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)). У цивільному законодавстві визначено об`єктивні межі застосування позовної давності, які встановлюються прямо (стаття 268 ЦК України); опосередковано (з урахуванням сутності заявленої вимоги). Позовна давність не поширюється на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу (пункту 2 частини першої статті 268 ЦК України). Тлумачення пункту 2 частини першої статті 268 ЦК України, з урахуванням принципу розумності, дає підстави для висновку, що позовна давність не поширюється на будь-яку вимогу вкладника щодо видачі (повернення) вкладу банком, іншою фінансовою установою. Зазначена гарантія охорони прав вкладника не залежить від обраного ним способу захисту прав, підстав пред`явлення такої вимоги, розірвання договору про банківський вклад за взаємною домовленістю сторін або в судовому порядку, відмови від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом, чи навіть недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 жовтня 2023 року у справа № 201/3716/13 (провадження № 61-1933св23)). На вимоги про стягнення 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України, які нараховані та заявлені у зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання про видачу вкладу позовна давність не поширюється (див., зокрема, постанову Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 (провадження № 61-11520св20), постанову Верховного Суду складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року у справі № 757/24677/18-ц (провадження № 61-5125св22)). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 716/1842/24 (провадження № 61-1735сво25), зазначено, що: «правопорядок виключає застосування позовної давності до вимог про повернення вкладів, щоб гарантувати їх збереження у довгостроковій перспективі та стимулювати довіру до банків. Тобто в основі виключення вимог вкладника із сфери дії позовної давності є політико-правовим; цей «імунітет» має поширюється на будь-яку вимогу вкладника щодо видачі (повернення) вкладу банком, іншою фінансовою установою. Зазначена гарантія охорони прав вкладника не залежить від обраного ним способу захисту прав, підстав пред`явлення такої вимоги, розірвання договору про банківський вклад за взаємною домовленістю сторін або в судовому порядку, відмови від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом, чи навіть недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду); на вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 ЦК України, які нараховані та заявлені внаслідок невиконанням грошового зобов`язання про видачу вкладу позовна давність не поширюється відповідно до пункту 2 частини першої статті 268 ЦК України, оскільки інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання». У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2025 року в справі № 306/44/22 (провадження 61-1800сво24), зазначено, що: «договір банківського вкладу є реальним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу); парламентом у частині першій статті 1059 ЦК України розмежовано власне письмову форму (тобто коли вчиняється сторонами письмовий договір, який підтверджує внесення коштів вкладником) та замінники письмової форми договору банківського вкладу (зокрема, ощадна книжка, сертифікат чи інший документ, коли письмовий договір не вчинявся сторонами). Письмова форма договору банківського вкладувнаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми банку; оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства та/чи умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Відсутність банківських рахунків, і як наслідок, необлікування на них грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу) слід кваліфікувати як невиконання банком своїх обов`язків за договором банківського вкладу. З урахуванням викладеного, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування статей 1058, 1059, 1064, 1065 ЦК України, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2023 року в справі № 306/1119/21 (провадження № 61-6392св23) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2023 року в справі № 308/9488/21 (провадження № 61-11449св23)». Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). У справі, що переглядається: ОСОБА_1 звернулася з позовом до АТ «Сенс-Банк» про захист прав споживачів та стягнення коштів (стягнення банківського вкладу). задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що факт укладення договору банківського вкладу та внесення позивачем коштів підтверджено належними та допустимими доказами, тобто у судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт наявності договірних відносин між банком та позивачем, які виникли на основі укладеного між сторонами договору, за умовами якого було внесено грошові кошти на депозит, а оскільки грошові кошти за договором банківського вкладу позивачці на її вимогу не виплачені, суд дійшов до висновку про стягнення вказаних коштів (суми банківського вкладу) з відповідача; скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що будь яких документів (розпорядження про внесення ОСОБА_1 грошових коштів, квитанції про касове обслуговування, ощадного сертифіката) в матеріалах справи немає. Наданий позивачем договір від 03 жовтня 2003 року не може підтверджувати внесення ОСОБА_1 коштів на депозитний рахунок та укладення між сторонами договору банківського вкладу. Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами укладення договору банківського вкладу та внесення грошової суми на її вкладний (депозитний) рахунок, враховуючи, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею відповідного документа або ощадного сертифіката (розпорядження). У пункті 1.4. вказаного договору зазначено, що на депозитний рахунок не допускаються додаткові внески коштів. Отже, розпорядження на внесення коштів на депозит від 07 червня 2010 року в розмірі 20 000 гривень суперечить договору від 03 жовтня 2003 року, оскільки позивачем не надано доказів щодо пролонгації дії договору до 03 жовтня 2010 року та зміни пункту 1.4. зазначеного договору. суди встановили, що позивачем на підтвердження наявності депозиту в банку надано банківське розпорядження від 07 червня 2010 року на поповнення вкладу згідно з договором № 18 на відкриття депозитного рахунку від 03 жовтня 2003 року, складене банком та підписане уповноваженою особою банку керівником Кіцманського відділення ОСОБА_4. з проставленням відбитку штемпеля печатки банку, в якому зазначено, що сума депозиту за договором № 18 від 03 жовтня 2003 року станом на 07 червня 2010 року становила 30 000 грн. Цього дня, 07 червня 2010 року, ОСОБА_1 було поповнено вклад на суму 20 000 грн, внаслідок чого загальна сума вкладу збільшилася до 50 000 грн (т. 1, а. с. 17); отже, суд апеляційної інстанції помилково вважав, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження внесення грошових коштів за банківським вкладом. Вищевказане банківське розпорядження містить всі необхідні реквізити «банківської виписки», а також відповідні реквізити «іншого документа» в розумінні Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України 01 червня 2011 року № 174, тобто документа який підтверджує наявність у фізичної особи банківського вкладу в банку; станом на момент оформлення договору № 18 на відкриття депозитного рахунку (вклад «Інвестиційний») від 03 жовтня 2003 року та видачі банківського розпорядження від 07 червня 2010 року начальник Кіцманського відділення банку ОСОБА_4. у силу своїх посадових обов`язків була наділена повноваженнями на оформлення та підписання документів щодо залучення депозитів від фізичних осіб; недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору; необлікування банком таких коштів не можна вважати недодержанням сторонами відповідного договору банківського вкладу (депозиту) його письмової форми; наявність кримінального правопорушення не впливає на договірні правовідносини, не спростовує їх існування та не припиняє їх; з моменту передачі грошових коштів уповноваженій особі банку саме банк є їх власником, а тому саме банку спричинена шкода кримінальним правопорушенням його працівника; суд першої інстанції, задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , дійшов до правильного висновку, що вклад в розмірі 50 000 грн повернуто їй не було, доказів протилежного суду не надано, отже є підстави для захисту прав вкладника ОСОБА_1 , шляхом стягнення вказаних коштів у судовому порядку. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення на її користь заборгованості за договором про відкриття депозитного рахунку (вклад «Інвестиційний») № 18 від 03 жовтня 2003 року в розмірі 105 403,67 грн, яка складається з неповернутого банківського вкладу у розмірі 50 000 грн, інфляційних втрат у розмірі 45 306,41 грн, трьох відсотків річних у розмірі 10 097,26 грн ухвалена без дотримання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржену постанову апеляційного суду у вказаній частині скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Тарновецьким Вадимом Іллічем , задовольнити. Постанову Чернівецького апеляційного суду від 19 березня 2025 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення на її користь заборгованості за договором про відкриття депозитного рахунку (вклад «Інвестиційний») № 18 від 03 жовтня 2003 року в розмірі 105 403,67 грн, яка складається з неповернутого банківського вкладу у розмірі 50 000 грн, інфляційних втрат у розмірі 45 306,41 грн, трьох відсотків річних у розмірі 10 097,26 грн скасувати. Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 20 жовтня 2023 року у вказаній частині залишити в силі. З моменту ухвалення постанови касаційного суду постанова Чернівецького апеляційного суду від 19 березня 2025 року в скасованій частині втрачає законну силу. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко