Ухвала КАС ВС № 440/6760/25

УХВАЛА 29 червня 2026 року м. Київ справа № 440/6760/25 адміністративне провадження № К/990/24732/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Дашутіна І.В., суддів - Загороднюка А.Г., Мацедонської В.Е., перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 05 січня 2026 року у справі № 440/6760/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, установив: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив: - визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року; - зобов?язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум; - визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року; - зобов?язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум; - визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року; - зобов?язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум; - визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року; - зобов?язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 11 серпня 2025 року позов задовольнив. Не погодившись із зазначеним рішенням, військова частина НОМЕР_1 подала до Другого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу. Другий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 24 вересня 2025 року залишив подану апеляційну скаргу без руху у зв`язку з несплатою судового збору. Скаржнику надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги - десять днів з дня вручення цієї ухвали. До Другого апеляційного адміністративного суду 06 жовтня 2025 року надійшла заява про продовження строку для усунення недоліків від військової частини НОМЕР_1 . Другий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 10 жовтня 2025 року відмовив у задоволенні заяви військової частини НОМЕР_1 про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги. У зв`язку з тим, що недоліки апеляційної скарги не були усунуті, Другий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 24 жовтня 2025 року повернув апеляційну скаргу апелянту на підставі частини другої статті 298 та пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Військова частина НОМЕР_1 повторно подала до Другого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження. Другий апеляційний адміністративний суд ухвалами від 03 грудня 2025 року відмовив у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, апеляційну скаргу залишив без руху у зв`язку з пропущенням строку апеляційного оскарження судового рішення та надав строк для усунення недоліків - десять днів з моменту отримання копії зазначеної ухвали. 12 грудня 2025 року на виконання вимог ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року військова частина НОМЕР_1 подала клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та докази сплати судового збору. Другий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 05 січня 2026 року відмовив у задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження та відмовив у відкритті апеляційного провадження. Військова частина НОМЕР_1 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 05 січня 2026 року та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2026 року зазначену касаційну скаргу залишено без руху та надано скаржнику строк для усунення її недоліків шляхом подання до суду касаційної інстанції заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням інших поважних причин пропуску такого строку та надання відповідних доказів; документа про сплату судового збору у визначеному Судом розмірі. На виконання ухвали Верховного Суду про залишення касаційної скарги без руху скаржник надіслав заяву про продовження строку для усунення недоліків касаційної скарги, яка, серед іншого, містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження. Указане клопотання обґрунтоване тим, що військова частина НОМЕР_1 є неприбутковою організацією, фінансується за рахунок Державного бюджету України та не має бюджетних асигнувань, передбачених для сплати судового збору. Заявник посилається на те, що протягом 2026 року неодноразово звертався щодо збільшення бюджетних асигнувань для сплати судового збору, однак станом на день подання заяви відповідні кошти на рахунок військової частини не надійшли. Також скаржник зазначає, що кошти за КЕКВ 2800 на рахунку військової частини відсутні, а здійснення перерозподілу бюджетних коштів з інших статей видатків є неможливим, оскільки може призвести до нецільового використання бюджетних коштів. Крім того, військова частина як розпорядник бюджетних коштів третього рівня не має повноважень щодо самостійного перерозподілу бюджетних призначень. На думку заявника, саме відсутність бюджетного фінансування для сплати судового збору зумовила як неможливість своєчасного усунення недоліків касаційної скарги, так і пропуск строку на касаційне оскарження. Розглянувши зазначене клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, Верховний Суд дійшов висновку, що наведені скаржником підстави для його поновлення не можуть бути визнані поважними з огляду на таке. Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Аналіз положень статей 5, 13, 328, 329 КАС України дозволяє дійти висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним кодексом строк. Верховний Суд, не ставлячи під сумнів важливості вчинених відповідачем дій, звертає увагу скаржника, що частиною першою, другою статті 44 КАС України встановлено, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки. Згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Колегія суддів уважає за необхідне зазначити, що учасник справи як особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством, для належного виконання процесуальних обов`язків. Зазначений підхід щодо застосування положень статті 44 КАС України відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 18 січня 2023 року у справі № 160/6211/21, від 14 лютого 2023 року у справі № 240/462/22 та від 20 квітня 2023 року у справі № 440/7433/21. Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03). Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги. Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин. Верховний Суд також звертає увагу на те, що при вирішенні питання про поновлення строку касаційного оскарження суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого КАС України строку касаційного оскарження до дати звернення з касаційною скаргою вперше; з моменту повернення вперше поданої касаційної скарги/відмови у відкритті касаційного провадження за вперше поданою касаційною скаргою до дати повторного звернення з касаційною скаргою і так далі. Суд зазначає, що обставини, пов`язані з порядком фінансування державних органів та військових частин, відсутністю бюджетних асигнувань, особливостями бюджетного процесу або обмеженнями щодо використання бюджетних коштів, не є такими, що об`єктивно унеможливлювали своєчасне звернення до суду касаційної інстанції у строки, встановлені процесуальним законом. Наведені заявником доводи свідчать про особливості фінансового забезпечення військової частини, проте не підтверджують існування непереборних та об`єктивних перешкод для своєчасного вчинення процесуальних дій. Вказані обставини пов`язані з внутрішньою організацією діяльності суб`єкта владних повноважень та не можуть визнаватися безумовною підставою для поновлення процесуального строку. Крім того, звернувшись до Верховного Суду з пропуском строку, та вказавши, що такий пропуск відбувся у зв`язку відсутністю фінансування, скаржник так і не сплатив судовий збір. Отже, станом на дату постановляння цієї ухвали скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 03 червня 2026 року, оскільки скаржник не зазначив інших поважних та об`єктивних причин для поновлення строку на касаційне оскарження ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 05 січня 2026 року у справі № 440/6760/25, жодного доказу на підтвердження поважності пропуску строку не надав. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку про неповажність наведених скаржником підстав для поновлення строку касаційного оскарження, а тому у задоволенні заяви про поновлення строку на касаційне оскарження необхідно відмовити. Верховний Суд також зазначає, що однією із складових верховенства права є дотримання принципу res judicata, тобто принципу поваги до остаточного судового рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановляння нового рішення, тому відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Проте аргументи скаржника зводяться до його цілеспрямованості оскарження в касаційному порядку судових рішень та вжиття заходів щодо усунення недоліків попередніх касаційних скарг, що не є об`єктивними підставами для поновлення пропущеного процесуального строку. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 333 КАС України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними. З огляду на викладене, зважаючи на те, що наведені скаржником підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані судом неповажними, наявні підстави для відмови у відкритті касаційного провадження. З урахуванням означеного заява скаржника про продовження процесуального строку не підлягає вирішенню. Керуючись статтями 248, 329, 333 КАС України, постановив: Відмовити у задоволенні заяви військової частини НОМЕР_1 про поновлення строку на касаційне оскарження ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 05 січня 2026 року у справі № 440/6760/25. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 05 січня 2026 року у справі № 440/6760/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає. Головуючий І.В. Дашутін Судді А.Г. Загороднюк В.Е. Мацедонська