Постанова 4824 № 203/6675/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/10693/2026 Справа № 203/6675/25 П О С Т А Н О В А Іменем України 26 червня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на рішення Подільського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Левицької Я.К. у м. Київ 09 квітня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в с т а н о в и в : У вересні 2025 року позивач ТОВ «Діджи Фінанс» звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 4947239 від 07 травня 2021 року у розмірі 30261 грн., судовий збір 2422,40 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн. Позов мотивував тим, що 07 травня 2021 року в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» ОСОБА_1 подав заявку на оформлення кредиту № 4947239, яка знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті товариства. ТОВ «Мілоан» направило відповідачу електронним повідомленням (sms) одноразовий ідентифікатор, при введенні якого відповідач підтверджує прийняття умов договору про споживчий кредит, який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті товариства. Відповідно до умов кредитного договору, до його укладення відповідач отримав проект цього кредитного договору разом із додатками (в електронному вигляді, в особистому кабінеті), ознайомився з усіма його умовами та Правилами, що розміщені на веб-сайті товариства і є невід`ємною частиною цього договору. Правила надання фінансових кредитів ТОВ «Мілоан» розміщені для ознайомлення на офіційному веб-сайті кредитодавця. Таким чином, відповідач уклав договір про споживчий кредит № 4947239 від 07 травня 2021 року з ТОВ «Мілоан» та на підставі платіжного документа, долученого до позову, відповідачу перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в розмірі 7000 грн. Згідно Правил, товариство не отримує повні реквізити банківської картки, необхідні для здійснення операцій по карті через Інтернет. Для платіжних операцій по картках товариством використовуються відповідні сертифіковані платіжними системами сервіси. Захист реквізитів карт у базах даних таких сервісів відповідає міжнародному стандарту PCS DSS. У відповідності до Правил, з метою ведення обліку кредитних договорів товариство застосовує обліково-реєструючу систему, яка забезпечує облік та реєстрацію договорів в електронному вигляді з обов`язковою можливістю роздрукування інформації на будь-який момент, а також забезпечує можливість відновлення втраченої інформації в разі виникнення будь-яких обставин непереборної сили. Зазначав, що позичальником не виконані належним чином кредитні зобов`язання, що є порушенням ст. 526, 527 ЦК України, внаслідок чого, керуючись ст. 530, 1082, 1084 ЦК України, 13 вересня 2021 року згідно умов договору факторингу № 07Т ТОВ «Мілоан» відступлено право вимоги за кредитним договором № 4947239 від 07 травня 2021 року на користь ТОВ «Діджи Фінанс», а відповідно ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги до відповідача. Згідно договору факторингу сума боргу перед новим кредитором ТОВ «Діджи Фінанс» є обґрунтованою та документально підтвердженою і становить 30261 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту становить 6300 грн., заборгованість за відсотками становить 22631 грн., заборгованість за комісійними винагородами становить 1330 грн., заборгованість за пенею становить 0 грн. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 09 квітня 2026 року в позові відмовлено. Позивач ТОВ «Діджи Фінанс», не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 09 квітня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, покласти на відповідача судові витрати. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що відповідачу було направлено електронним повідомленням (sms) на номер телефону НОМЕР_1 , вказаний відповідачем у договорі, електронний ідентифікатор F18454, при введенні якого відповідач підтвердив прийняття умов договору. Наводив п. 6.1 договору, згідно якого цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в ІТС товариства та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби. Хронологія вчинення дій щодо укладення договору у формі електронного правочину, інформація з ІТС ТОВ «Мілоан» про надсилання sms на номер відповідача та інформацією з електронного файлу (LogFile застосування коду) щодо підтвердження підписання позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором електронного повідомлення про прийняття пропозиції укласти кредитний договір у формі електронного правочину містяться у ч. 6 договору «Порядок укладення договору». Щодо зазначення одноразового ідентифікатора на договорі, пояснював, що файл із зашифрованим підписом було завантажено разом з позовом через особистий кабінет підсистеми «Електронний суд», проте ані при відкритті/завантаженні в особистому кабінеті підсистеми «Електронний суд» у форматі для перегляду, ані при друкуванні файлу він не відображається з питань збереження конфіцендійності інформації. Разом із тим, завантаживши PDF файл договору, який міститься у матеріалах справи у додатках для позову, та відкривши через відповідне програмне забезпечення, призначене для читання PDF файлів, суд мав змогу переконатися у наявності підпису та побачити одноразовий ідентифікатор, як зображено на скріншоті. У відповідності до умов кредитного договору, його підписання здійснювалось електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надіслано на номер мобільного телефону, вказаний позичальником при укладенні кредитного договору. Вказував, що дійсність договорів, укладених шляхом підписання одноразовим електронним ідентифікатором, неодноразово підтверджувалась в судовій практиці України, зокрема в постанові Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, в постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19. Зазначав, що відповідно до п. 5.6 ч. 6 Правил кредитування, розміщених для ознайомлення на веб-сайті кредитодавця, електронна форма індивідуальної частини укладеного кредитного договору надається позичальнику шляхом розміщення в особистому кабінеті позичальника у форматі, що унеможливлює зміну її первинного змісту. Пояснював, що цей договір укладено в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в ІТС товариства та доступний, зокрема, через сайт товариства та/або мобільний додаток чи інші засоби. Звертав увагу, що анкета-заява містить дані інформативного характеру щодо поданого відповідачем запиту, процесу оформлення та розгляду заяви кредитодавцем, прийняття рішення та результату погоджених умов кредитування. Сам договір про споживчий кредит містить усі істотні умови та укладений сторонами в електронному вигляді, підписаний із використанням підвидів електронних цифрових підписів сторін. До суду через електронний кабінет додано до позовної заяви електронний кредитний договір у захищеному pdf-форматі, який прирівнюється до такого, що укладений у письмові формі. Стверджував, що проаналізований вище алгоритм дій щодо порядку укладення правочину в електронній формі дає підстави вважати доведеним факт, що договір про споживчий кредит був укладений ТОВ «Мілоан» саме з відповідачем. Щодо підтвердження факту отримання відповідачем коштів за вказаним договором, посилався на правові висновки Верховного Суду від 06 травня 2020 року в справі № 372/223/17, згідно яких факт отримання кредиту може бути доведений не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів: кредитним договором, меморіальними ордерами, виписками з рахунку, заявами на переказ готівки тощо. Так, згідно п. 2.1 договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок. Наводив зміст ч. 2 ст. 29 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», відповідно до якої фінансова компанія має право надавати фінансову платіжну послугу з переказу коштів без відкриття рахунку та/або із здійснення еквайрінгу платіжних інструментів на підставі ліцензії на діяльність фінансової компанії лише за умови, що така фінансова послуга поєднується з іншими видами фінансових послуг, передбаченими п. 1-5 ч. 1 цієї статті, п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», якою передбачено ініціювання переказу за такими видами розрахункових документів: платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, розрахунковий чек, платіжна вимога, меморіальний ордер. Під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника (п. 4 ст. 22 Закону). Вказував, що з урахуванням наведеного вище, наявна в матеріалах справи копія платіжного доручення № 45636720 від 07 травня 2021 року є належним та допустимим доказом на підтвердження перерахування первісним кредитором кредитних коштів відповідачу на умовах, визначених договором. Крім того, у платіжному дорученні № 45636720 від 07 травня 2021 року також вказано ідентифікаційний код останнього, і доказів на спростування відповідності анкетних даних відповідача в зазначених анкеті-заяві та договорі матеріали справи не містять. Також відповідачем до суду першої інстанції не було подано належних та допустимих доказів, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на картковий рахунок № НОМЕР_2 або доказів того, що вказаний картковий рахунок не належить відповідачу. Отже, факт надання відповідачу кредитних коштів є доведеним позивачем, як і доведеним є факт наявності простроченого грошового зобов`язання відповідач перед позивачем та його розмір. Звертав увагу, що на підтвердження факту виконання первісним кредитором свого обов`язку із видачі кредитних коштів та законності нарахування розміру заборгованості, позивачем до позовної заяви долучено відомість про щоденні нарахування та погашення за договором № 4947239 від 07 травня 2021 року, яка сформована та надана первісним кредитором позивачу. Посилався на п. 2.8 договору, згідно якого для визначення будь-яких обставин виконання грошових зобов`язань або будь-якої їх частини, вирішальне значення мають дані бухгалтерського обліку товариства. Вказував, що таким чином, для того, щоб точно визначити, чи було виконано зобов`язання, важливо перевірити відповідні бухгалтерські записи. Але суд першої інстанції ухилився від вирішення спору по суті, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення. Стверджував, що матеріали справи містять належні та допустимі докази укладення договору про споживчий кредит між первісним кредитором і відповідачем, факт перерахування кредитних коштів. Поряд з цим, з метою всебічного та об`єктивного розгляду справи, вважав за доцільне заявити клопотання про витребування додаткових доказів на підтвердження факту перерахування відповідачеві кредитних коштів, оскільки позивач не уповноважений на самостійне отримання доказів, що містять інформацію, яка є банківською таємницею та яка відповідно до ст. 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність» розкривається банками за рішенням суду. Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не підтвердив факту укладення кредитного договору з відповідачем, а також недоведеності перерахування суми кредитних коштів, яка визначена у договорі, у спосіб, передбачений договором, на рахунок відповідача. Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону. З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що відповідно до умов договору про споживчий кредит № 4947239 від 07 травня 2021 року, сторонами якого зазначені ТОВ «Мілоан» в особі генерального директора ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим Договором, на строк визначений п. 1.3. Договору надати Позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. Договору, а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата), у встановлений п.1.4. Договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит. Відповідно до п. 1.2 Договору сума кредиту становить 7000 грн. у валюті українська гривня. Відповідно до п. 1.3 Договору кредит надається строком на 30 днів з 07 травня 2021 року. Відповідно до п. 6.1 Договору, цей кредитний договір укладається в електронній формі в Особистому кабінеті Позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби. Згідно п. 6.5 Договору, цей Договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі. У розділі 10 «Реквізити та підписи сторін» підписи обох сторін у паперовій копії договору візуально відсутні (а. с. 16 - 20). На а. с. 10 знаходиться не підписаний документ, без зазначення автора документа та його посади, під назвою «Анкета-заява на кредит № 4947239» від 07 травня 2021 року, в нижній частині якого викладено хронологію процесу оформлення та розгляду заяви 4947239. На підтвердження факту надання кредитних коштів відповідачу надано платіжне доручення № 45636720 від 07 травня 2021 року, згідно якого платником є ТОВ «Мілоан», отримувачем - ОСОБА_3 , сума 7000 грн., призначення платежу кошти згідно договору 4947239, кредит рах. № НОМЕР_2 (а. с. 33). ТОВ «Мілоан» сформовано відомість про щоденні нарахування та погашення, згідно якої борг по тілу кредиту становить 6300 грн., борг по відсотках 22631 грн., борг по комісії 1330 грн., загальний борг 30261 грн. (а. с. 13 - 14). 13 вересня 2021 року ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «Мілоан» уклали договір факторингу № 07Т, згідно умов якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідному реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а. с. 22 - 28). Згідно витягу № 1 з додатку до договору факторингу № 07Т від 13 вересня 2021 року, за цим договором було відступлено право вимоги до ОСОБА_3 за кредитним договором № 4947239 від 07 травня 2021 року, сума заборгованості 30261 грн. (а. с. 12). Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Крім того, в прохальній частині апеляційної скарги позивач заявив клопотання про поновлення строку для подання клопотання про витребування доказів та витребування доказів, а саме позивач просив суд апеляційної інстанції витребувати у АТ КБ «ПриватБанк» інформацію, чи було емітовано на ім`я ОСОБА_1 платіжну картку № НОМЕР_2 ; виписку про рух грошових коштів з карткового рахунку, відкритого до платіжної картки № НОМЕР_2 за період з 07 травня 2021 року по 11 травня 2021 року з відображенням часу зарахування коштів; ідентифікаційні дані власника карткового рахунку № НОМЕР_2 , у тому числі, прізвище, ім`я, по батькові, РНОКПП, серію та номер паспорта, адресу місця проживання, контактні дані (номер телефону, адреса електронної пошти тощо) та усі інші наявні відомості щодо даної особи. Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 травня 2026 року в задоволенні зазначеного клопотання було відмовлено, оскільки розгляд справи на підставі доказів, які не надавалися до суду першої інстанції, суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства, та оскільки позивачем не надано доказів неможливості подання доказів та/або клопотання про витребування доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відновлення становища, яке існувало до порушення. Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. За змістом ч. 3, 4, 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті). Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинених з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини. Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли. За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов`язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України). Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру. Кредитний договір має консенсуальний характер, оскільки на відміну від договору позики набирає чинності з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов (ч. 1 ст. 638 ЦК). Це, в свою чергу, надає сторонам кредитного договору право на відмову від надання або одержання кредиту за вже укладеним договором. Таким чином, укладення кредитного договору підтверджує наявність правовідносин, що наділяє сторін певними правами і обов`язками, однак сам факт укладення договору не є беззаперечним доказом наявності заборгованості. У даній справі, звертаючись до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, позивач посилався на те, що 07 травня 2021 року в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» ОСОБА_1 подав заявку на оформлення кредиту № 4947239, яка знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті товариства, ТОВ «Мілоан» направило відповідачу електронним повідомленням (sms) одноразовий ідентифікатор, при введенні якого відповідач підтверджує прийняття умов договору про споживчий кредит, який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті товариства, і таким чином, відповідач уклав договір про споживчий кредит № 4947239 від 07 травня 2021 року з ТОВ «Мілоан» У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 127/33824/19 (провадження № 61-9071св20) зазначено, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Так, судом першої інстанції встановлено, що позивачем не представлено суду доказів підписання відповідачем договору електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора. Встановивши, що договір про споживчий кредит № 4947239 від 07 травня 2021 не підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником ОСОБА_1 одноразового ідентифікатора, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про недоведеність факту укладення кредитного договору. Апеляційний суд погоджується з такими висновками, враховуючи, що згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним, згідно ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, а саме з використанням електронного підпису або електронного цифрового підпису; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису). В апеляційній скарзі скаржник звернув увагу суду на те, що файл із зашифрованим підписом було завантажено разом із позовом через особистий кабінет підсистеми «Електронний суд», проте, ані при відкритті/завантаженні в особистому кабінеті підсистеми «Електронний суд» у форматі для перегляду, ані при друкуванні файлу - він не відображається з питань збереження конфіденційності інформації. Разом із тим, доводи апеляційної скарги щодо особливостей відображення файлу в підсистемі «Електронний суд» не спростовують факту подання до суду електронного документа, який містить відповідні реквізити підпису лише представника ТОВ «Мілоан». Перевіркою встановлено, що долучений до матеріалів справи PDF-файл договору є тотожним електронному документу, розміщеному в підсистемі «Електронний суд», а за умови його завантаження та відкриття за допомогою програм для читання PDF-файлів надає можливість ідентифікувати підпис також лише представника ТОВ «Мілоан». Напис у верхньому лівому куті першої сторінки договору «span style = «font family: Arial, Helventica; font size: 9 mm» > Підпісано: Билий» не дозволяє достеменно встановити накладення електронного підпису саме ОСОБА_1 , а також встановити дату і час підписання документу. Таким чином, наведені скаржником обставини не свідчать про наявність підпису ОСОБА_1 на договорі. Крім того, такі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, що позивачем також не надано доказів електронної ідентифікації особи відповідача при укладенні кредитного договору. Дійсно, доказів проведення ідентифікації відповідача при вході в особистий кабінет в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки товариством правильності введення коду, направленого товариством на номер мобільного телефону споживача, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету ТОВ «Діджи Фінанс» суду не надало. Без доказів на підтвердження факту створення заявки на отримання кредиту, ознайомлення з офертою, надсилання одноразового ідентифікатора відповідачу на мобільний номер телефону, який він вказав під час заповнення заявки, використання даного ідентифікатора та надсилання позивачем примірнику кредитного договору та додатків до нього, які є невід`ємною частиною договору, проведення ідентифікації відповідача та доказів здійснення ним дій, спрямованих на укладення договору в електронній формі, одноразовий ідентифікатор, який зазначається в кредитному договорі та супутніх документах, є лише абстрактною літеро-числовою комбінацією. Такими належними та допустимими доказами може бути довідка про ідентифікацію, моніторинг дій користувача в інформаційно-телекомунікаційній системі, яким зафіксовано чітку послідовність (хронологію) всіх дій фінансової установи та споживача щодо укладення електронного договору в інформаційно-телекомунікаційній системі, яку фінансова установа використовує для укладення електронних договорів. Разом із тим, такі докази не подавалися до суду першої інстанції, оскільки документ під назвою «Анкета-заява на кредит № 4947239» від 07 травня 2021 року, в нижній частині якого викладено хронологію процесу оформлення та розгляду заяви 4947239, без зазначення автора, його посади та без підпису особи, якою він складений, не може вважатися допустимим доказом. Таким чином, доводи апеляційної скарги, що договір про споживчий кредит № 4947239 від 07 травня 2021 року був підписаний з ТОВ «Мілоан» саме відповідачем, а також інші доводи апеляційної скарги, які є похідними від цих аргументів і ґрунтуються на доведеності укладення кредитного договору, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом. Посилання позивача у апеляційній скарзі, що дійсність договорів, укладених шляхом підписання одноразовим електронним ідентифікатором, неодноразово підтверджувалась в судовій практиці України, зокрема в постанові Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, в постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, відхиляються апеляційним судом, оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції наведеним правовим висновкам Верховного Суду не суперечить. Крім того, суд першої інстанції правомірно виснував, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів перерахування ОСОБА_1 грошових коштів за договором про споживчий кредит № 4947239 від 07 травня 2021 року, враховуючи наступне. Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України. Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг. Способи, строки та порядок розрахунків у сфері електронної комерції визначаються в електронному договорі з урахуванням вимог законодавства України. Продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку. Позивач надав копію платіжного доручення 45554857 від 07 травня 2021 року на суму 7000 грн, яке підписано посадовою особою ТОВ «Мілоан» з прикладенням печатки товариства (а. с. 33). Проте таке платіжне доручення не може вважатися належним доказом надання ОСОБА_1 кредиту на підставі вказаного договору, оскільки не відповідає за формою та змістом вимогам, установленим постановою Національного банку України від 21 квітня 2004 року № 22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» у відповідній редакції. Надана ТОВ «Діджи Фінанс» копія платіжного доручення не містить відмітки банку або іншої уповноваженої установи про проведення платежу. В матеріалах справи відсутні докази, що рахунок, на який згідно вказаного платіжного доручення здійснювалося перерахування коштів, належить саме ОСОБА_1 ТОВ «Діджи Фінанс» не надало суду жодних документів на підтвердження переказу коштів на рахунок ОСОБА_1 на підставі договору про споживчий кредит № 4947239 від 07 травня 2021 року, а також документів, які б надавали можливість ідентифікувати належність відповідного рахунку відповідачу. Саме по собі зазначення у платіжному дорученні ідентифікаційного коду ОСОБА_1 , на що звертає увагу позивач в апеляційній скарзі, цих обставин не підтверджує. Доводи апеляційної скарги, що наявна в матеріалах справи копія платіжного доручення № 45636720 від 07 травня 2021 року є належним та допустимим доказом на підтвердження перерахування первісним кредитором кредитних коштів відповідачу на умовах, визначених договором, не спростовують висновків суду першої інстанції, за відсутності доказів завершення ініціювання грошового переказу та належності платіжної картки відповідачу, та відхиляються апеляційним судом. Посилання в апеляційній скарзі, що позивач не уповноважений на самостійне отримання доказів, що містять інформацію, яка є банківською таємницею та яка відповідно до ст. 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність» розкривається банками за рішенням суду, не є самі по собі підставою для задоволення необґрунтованого позову, з огляду на те, що позивач не був позбавлений можливості у встановлений ст. 83 ЦПК України строк звернутися до суду першої інстанції з клопотанням про витребування у банківської установи відповідних доказів належності платіжного засобу відповідачу, проте на свій розсуд вказаною можливістю не скористався. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит № 4947239 від 07 травня 2021 року. Доводи апеляційної скарги, що відповідачем до суду першої інстанції не було подано належних та допустимих доказів, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на картковий рахунок № НОМЕР_2 або доказів того, що вказаний картковий рахунок не належить відповідачу, відхиляються апеляційним судом як неспроможні, оскільки, виходячи із правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, з урахуванням положень статей 526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором. У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов`язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку на пред`явлення будь-якої вимоги. Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України. Апеляційний суд звертає увагу, що відомість із зазначенням конкретних розмірів заборгованості є документом, що створена первісним кредитором ТОВ «Мілоан», тобто внутрішнім документом фінансової установи, а відтак, інформація, зазначена в цьому доказі, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких вони були складені, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач. За даних обставин не можна погодитися з хибними доводами апеляційної скарги, що на підтвердження факту виконання первісним кредитором свого обов`язку із видачі кредитних коштів та законності нарахування розміру заборгованості, позивачем до позовної заяви долучено відомість про щоденні нарахування та погашення за договором № 4947239 від 07 травня 2021 року, яка сформована та надана первісним кредитором позивачу. Таким чином, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, проаналізувавши всі доводи сторін, дослідивши та надавши правову оцінку всім зібраним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справах доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, про відмову в позові. Неподання стороною позивача на підтвердження своїх позовних вимог належних і допустимих доказів укладення кредитного договору та надання кредитних коштів відповідачу стало підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, адже зазначені позивачем обставини ґрунтуються на припущеннях. Є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що для розуміння того, чи виконані певні зобов`язання повністю або частково, основним джерелом інформації є саме бухгалтерські записи ТОВ «Мілоан», і для визначення, чи було виконано зобов`язання, важливо перевірити відповідні бухгалтерські записи, проте суд першої інстанції ухилився від вирішення спору по суті та неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи. Так, апеляційний суд враховує, що в матеріалах справи відсутні будь-які клопотання позивача ТОВ «Діджи Фінанс» до суду першої інстанції про витребування доказів, зокрема відповідної документації ТОВ «Мілоан», яка могла би підтвердити обставини, на які посилався позивач. Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з судовим рішенням та відхиляються апеляційним судом. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» залишити без задоволення. Рішення Подільського районного суду Київської області від 09 квітня 2026 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді : Кашперська Т.Ц. Фінагеєв В.О. Яворський М.А.