Постанова Київський апеляційний суд № 754/9467/22

справа 754/9467/22 головуючий у суді І інстанції Фінагеєва І.О. провадження № 22-ц/824/8902/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Березовенко Р.В., суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., з участю секретаря Щавлінського С.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданніу режимі відеоконференції в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Масив садівничих товариств «Дружба» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заборгованості по заробітній платі, невикористаної відпустки та зобов`язати вчинити дії, В С Т А Н О В И В: У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до Громадської організації масив садівницьких товариств «Дружба» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заборгованості по заробітній платі, невикористаної відпустки та зобов`язати вчинити дії Позов мотивований тим, що з 01 листопада 2021 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ГО МСТ «Дружба». 20 вересня 2022 року відповідач прийняв наказ № 39-ГП/2022 про звільнення позивача з посади головного контролера ГО МСТ «Дружба» з 21 вересня 2022 року у зв`язку зі скороченням штату працівників. В день звільнення позивачу не було виплачено заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку, не внесено відомості про позивача до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про трудовий стаж позивача. Позивач вважав, що відповідач порушив порядок вивільнення працівників, оскільки повідомив про вивільнення з порушенням встановленого законом строку та не повідомив про вакантні на підприємстві посади. Позивач наголошував на тому, що при вивільненні відповідач не врахував той факт, що ОСОБА_1 має переважне право залишення на посаді як віднесений до 2 категорії осіб, постраждалих від аварії на Чорнобильській АЕС. Невиплачені вихідна допомога, заробітна плата та компенсація за невикористану відпустку складають 102 794,92 грн. ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 13 травня 2024 року (а. с. 179 - 180, том 1), просив: визнати протиправним та скасувати наказ №39-ГП/2022 від 20 вересня 2022 року, виданий ГО МСТ «Дружба» про звільнення ОСОБА_1 посади головного контролера за пунктом 1 статті 40 КЗпП,у зв`язку зі скороченням штату працівників; поновити ОСОБА_1 на посаді головного контролера ГО МСТ «Дружба» з 22 вересня 2022 року;стягнути з ГО МСТ «Дружба» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 47 487,52 грн, компенсацію за 24 днів невикористаної відпустки у розмірі 11 792,40 грн, вихідну допомогу у розмірі 43 485 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу, що станом на 13 травня 2024 року становить суму 288 549,04 грн без урахування обов`язкових податків та зборів, з врахуванням збільшення розміру на день прийняття рішення; зобов`язати ГО МСТ «Дружба» нарахувати на суму заробітної ОСОБА_1 за період з 01 січня 2022 року по 21 вересня 2022 року єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в порядку частини другої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та сплатити цю суму єдиного соціального внеску на відповідний рахунок органу доходів і зборів за місцем обліку, подати до державних органів відповідні фінансові звітності. Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалою від 20 грудня 2022 року відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження. У березні 2024 року до суду надійшов відзив ГО «МСТ «Дружба», в обґрунтування якого відповідач посилався на те, що позовні вимоги необґрунтовані та задоволенню не підлягають. Відповідач зауважує, що доводи позивача спростовуються доказами в матеріалах справи. Відповідач наполягає на помилковості розрахунків позивачем середнього заробітку та безпідставності невиплаченої заробітної плати, зауважуючи на відсутності на робочому місці позивача за зазначений ним період. Заперечує відповідач і проти тверджень позивача про наявність у нього спеціального статусу з огляду на те, що позивач про наявність у нього такого статусу відповідача не інформував. У відповіді на відзив від 19 березня 2024 року ОСОБА_1 , наполягавв на незаконності звільнення його відповідачем, порушення встановленого законом двомісячного строку та процедури, та відсутності попередження позивача про звільнення у зв`язку зі скороченням, а подані відповідачем докази вважав неналежними. Ухвалою від 18 квітня 2024 року Києво-Святошинський районний суд Київської області закрив підготовче провадження, призначив справу до розгляду. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 грудня 2024 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням представником ОСОБА_1 - адвокаткою Лисенко Г.О. 25 грудня 2024 року через систему «Електронний суд» було подано апеляційну скаргу, в якій вона вказує на те, що рішення суду є таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права та за неповного з`ясування обставин справи. Представник позивача зазначає, що суд першої інстанції, у порушення п. 1 ст. 40 КЗпП України, ст. 263 ЦПК України та всупереч позиціям Верховного Суду, викладеним у Постанові від 10 січня 2024 року у справі № 333/4779/20, Постанові від 19 січня 2023 року по справі №640/8027/19, Постанові від 19 червня 2024 року у справі №742/2626/21 та постанові від 18 серпня 2022 року по справі №212/7513/20, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для звільнення позивача, оскільки: - матеріали справи не містять штатного розпису відповідача, а отже відсутні допустимі докази самого факту скорочення посади; - згідно із Наказу №27-ГП/2022 від 17 липня 2022 року було скорочено посаду «головний контролер», тоді як позивач згідно трудового договору займав посаду «контролер», тобто зовсім іншу посаду. Відтак, звільнення позивача за п.1 ст.40 КЗпП України є незаконним, оскільки не було самого факту скорочення посади, яку займав позивач. Також, суд першої інстанції, у порушення ч.1 ст.49-2 КЗпП України, ст. 263 ЦПК України та всупереч позиціям Верховного Суду, дійшов помилкового висновку про те, що відповідач нібито попередив позивача за два місяці до скорочення, тоді як матеріали справи не містять належних та достовірних доказів цього. Такими доказами мали бути або особистий підпис позивача, або докази надсилання відповідного повідомлення на усі доступні засоби зв`язку (пошта, електронна комунікація). Проте, відповідач вказаного не зробив, а суд першої інстанції необґрунтовано посилається на Акт про відмову працівника підписати наказ про звільнення у зв`язку із скороченням посади від 20 липня 2022 року, що складений відповідачем як заінтересованою в спорі особою та за умов, що жодних інших доказів попередження позивача про скорочення матеріали справи не містять. Суд першої інстанції, у порушення ч.3 ст.49-2 КЗпП України, ст.263 ЦПК України та всупереч позиціям Верховного Суду, дійшов помилкового висновку про виконання відповідачем обов`язку працевлаштувати позивача, оскільки відповідач не довів належними та достовірними доказами того, що він здійснив пропонування вакантних посад, а відповідний Акт від 20 липня 2022 року створений самим відповідачем як заінтересованою особою по справі. Відповідач не довів, що він пропонував позивачу вакантні посади протягом усього періоду скорочення з 17 липня 2022 року по 21 вересня 2022 року. Відповідач не довів, що він запропонував позивачу вакантні посади у день звільнення, 21 вересня 2022 року. Позивачем надані докази того, що у відповідача станом на день звільнення позивача були 4 вільні вакантні посади (бухгалтер, головний бухгалтер, секретар адміністративний, заступник Голови Правління). Суд першої інстанції, у порушення ст. 235 КЗпП України, ст. 263 ЦПК України дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Оскільки звільнення позивача відбулось незаконно, то позивач підлягає поновленню на посаду, з якої його було звільнено із стягненням на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Станом на 23 грудня 2024 року сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 396 417,84 грн, та підлягатиме збільшенню пропорційно тривалості вимушеного прогулу. Суд першої інстанції, у порушення ст.ст. 13, 76, 263, 265 ЦПК України не розглянув позовні вимоги про стягнення на користь позивача належних йому сум при звільненні, а саме: заборгованість по заробітній платі у розмірі 47 487,52 грн та компенсацію за дні невикористаної відпустки у розмірі 11 792,40 грн, вихідну допомогу у розмірі 43 485,00 грн. Представник позивача також вказує на орієнтовний розрахунок судових витрат в суді апеляційної інстанції в розмірі 30 000,00 грн, та зазначає, що докази понесення вказаних витрат будуть надані до суду в порядку визначеному ч.8 ст. 141 ЦПК України. На підставі викладеного, сторона апелянта просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу. 10 лютого 2025 року засобами поштового зв`язку представник Громадської організації «Масив садівничих товариств «Дружба» - адвокат Поліщук О.М. подав відзив на апеляційну скаргу та вказує на те, що суд першої інстанції вірно встановив всі фактичні обставини, та правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і відповідає вимогами ст. 263 ЦПК України. Відповідач належним чином та у відповідності до встановлених процедур звільнив позивача, а твердження представника позивача про незаконне звільнення є помилковим та не відповідає дійсності. 15 липня 2025 року через систему «Електронний суд» представником ОСОБА_1 - адвокаткою Лисенко Г.О. були подані письмові пояснення по справі. Постановою Київського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 грудня 2024 року залишено без змін. Крім цього, додатковою постановою Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2025 року заяву представника ГО «Масив садівницьких товариств «Дружба» - адвоката Поліщука О. М. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ГО «Масив садівницьких товариств «Дружба» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн. Не погодившись з рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 грудня 2024 року, та з постановою Київського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року, 31.10.2025 року ОСОБА_1 через представницю - адвокатку Лисенко Ганну Олександрівну подав касаційну скаргу. 18 лютого 2026 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Лисенко Ганною Олександрівною задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року, додаткову постанову Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2025 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова Верховного суду мотивована тим, що позивач, який працював за сумісництвом у відповідача на підставі строкового трудового договору, вважав своє звільнення незаконним, зокрема, внаслідок того, що відповідачем не вжито всіх передбачених законом заходів для його працевлаштування, не запропоновано йому всіх наявних вакантних посад. Окрім цього, позивач уважав, що відповідач має заборгованість по заробітній платі, повинен сплатити компенсацію за невикористану відпустку, вихідну допомогу, середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також слід зобов`язати відповідача нарахувати на суму заробітної позивача єдиний соціальний внесок, однак суд першої інстанції міркував так, що звільнення законне підстав для поновлення немає, а тому в позові слід відмовити. При цьому суд першої інстанції не вказав мотивів відмови в задоволенні вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги. Апеляційний суд міркував так, що звільнення позивача відбулося з дотриманням норм закону. Натомість апеляційний суд, не змінивши рішення суду першої інстанції, вказав, що у задоволенні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги треба відмовляти, адже відповідач у наказі про звільнення зазначив, що відповідачу підлягає при звільненні компенсація за 24 дні щорічної основної відпустки, а також в повідомленні про нараховані суми, які належні працівнику при звільненні, складеному відповідачем зазначено, що позивачу підлягає виплата сума заробітної плати, нарахована за червень та липень, оскільки саме в ці місяці працював відповідач, що підтверджується табелями обліку робочого часу, наявними в матеріалах справи, та компенсація за 24 дні щорічної основної відпустки в загальному розмірі 18 904,04 грн. Даних про виплату чи невиплату вказаних сум позивачу матеріали справи не містять. Ключовими аргументами касаційної скарги є те, що апеляційний суд в порушення вимог закону прийняв докази та те, що по суті вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги нерозглянуті, як свідчить аналіз постанови апеляційного суду, то в ній по суті відсутня відповідь на вимоги позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги з відхиленням його аргументів щодо заробітної плати, висловлених в суді першої інстанції, зокрема, про наявність наказу відповідача про дистанційну роботу (а. с. 140, том 1), а щодо компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги взагалі відсутні аргументи. Також зазначено, що суд апеляційної інстанції не врахував, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. Поза увагою апеляційного суду залишилось те, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Апеляційний суд в постанові вказав, що судом апеляційної інстанції з метою повного та всебічного з`ясування обставин справи, ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання було долучено до матеріалів справи наступні докази, надані представником відповідача: копію Наказу ГО «МСТ «Дружба» від 01 листопада 2021 року №36 про прийняття ОСОБА_1 з 01 листопада 2021 року на посаду головного контролера з посадовим окладом згідно штатним розкладом з укладанням строкового трудового договору; копію штатного розкладу працівників Правління ГО МСТ «Дружба» на 2021 рік, відповідно до якого була наявна посада: головного контролера та контролера енергонагляду; копію штатного розпису ГО «МСТ «Дружба» згідно з Наказом про внесення змін в організацію служби контролерів від 17 липня 2022 року № 24-ГП/2022, погодженим рішенням Ради МСТ «Дружба» Протоколом №2/17.07.2022, відповідно до якого наявна посада контролера енергонагляду; довідку від 13 травня 2025 року про вакантні посади в ГО «МСТ «Дружба», відповідно до якої станом на 20 липня 2022 року і 21 вересня 2022 року в ГО «МСТ «Дружба» були наступні вакантні посади: станом на 20 липня 2022 року - вакантна посада «контролер енергонагляду», станом на 21 вересня 2022 року - вакантна посада «бухгалтер», інших вакантних посад в період з 20 липня 2022 року по 21 вересня 2022 року не було; копію посадової інструкції бухгалтера (т. 2, а. с. 125, 126, 127, 128, 130, 131,132) (див. а. с. 179 зворот, том 2). Аналіз матеріалів справи свідчить, що в протоколах судового засідання не вказано про ухвалу щодо долучення вказаних доказів (див. а. с. 106, 139, 140, 157, 158, 174, 175). В клопотанні представника відповідача про долучення додаткових доказів (а. с. 120 - 123, том 2) відсутнє обґрунтування неможливості їх подання до суду першої інстанції. Тому апеляційний суд у порушення норм процесуального права, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, не навів мотивів такого рішення та без встановлення неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від учасника справи. За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції. Тому оскаржену постанову належить скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року справу призначено до розгляду в суді апеляційної інстанції на 23 червня 2026 року о 10 годині 00 хвилин в приміщенні Київського апеляційного суду з повідомленням учасників справи. 19 червня 2026 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Лисенко Г.О. були подані додаткові пояснення по справі. Так, представник у поданих поясненнях звертала увагу на незаконність звільнення позивача. Окрім цього, звертала увагу, що під час першого апеляційного розгляду суд дійшов помилкових висновків на підставі нових доказів, поданих та приєднаних із порушенням процесуального права. У судовому засіданні представниця апелянта - адвокатка Лисенко Г.О. підтримала доводи апеляційної скарги. Представники відповідача ГО « Масив Садівничих товариств «Дружба» - Мітюк А.І. та адвокат Поліщук О.М. заперечували щодо задоволення апеляційної скарги. Інші учасники справи, в судове засідання не з`явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань від них не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Під час розгляду справи, протокольною ухвалою суду було залишено без розгляду клопотання представника ГО «Масив Садівничих товариств «Дружба» - Поліщука О.М. про долучення доказів та закриття провадження у даній справі в частині, що стосується виплати позивачу розрахунку при звільненні на суму 18 904,09 грн., оскільки дане клопотання подане без доказів його направлення учаснику справи - позивачу, як фізичній особі у якої немає електронного кабінету, а тому воно подане з порушенням норм ЦПК України. Окрім цього, у судовому засіданні було вирішено питання щодо приєднання нових доказів, які були витребувані апеляційним судом у судовому засіданні від 30 квітня 2025 року під час розгляду справи попереднім складом суду. Колегія суддів, враховуючи висновки Верховного Суду, проаналізувавши матеріали справи, прослухавши аудіозаписи судових засідань, заслухавши думку учасників процесу дійшла висновку, що подані докази представником ГО «Масив Садівничих товариств «Дружба» від 03 червня 2025 року були надані на виконання усної ухвали суду про витребування доказів від 30 квітня 2025 року. Таким чином, колегія суддів беручи до уваги предмет позову, важливість витребуваних доказів для повного та всебічного з`ясування обставин справи, та враховуючи, що сторонами у суді першої інстанції самостійно такі докази не долучалися, не заявлялись клопотання про їх витребування (неможливість самостійно отримати), відповідно ч. 7 ст. 81 ЦПК України дійшла висновку про наявність обгрунтованих сумнівів у добросовісному виконанні учасниками справи їхніх процесуальних прав та наявність підстав для долучення витребуваних судом доказів, наданих стороною відповідача на виконання усної ухвали суду від 30 квітня 2026 року. Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 01 квітня 2020 року ОСОБА_1 та ГО «МСТ «Дружба» було укладено строковий трудовий договір, відповідно до якого ОСОБА_1 було прийнято на роботу до МСТ «Дружба» на посаду контролера енергонагляду за сумісництвом. В п. 3.2 Договору зазначено про особливості режиму робочого часу - повний робочий день. Вказаний договір набув чинності з 01 квітня 2020 року на підставі наказу по підприємству та діє до 31 жовтня 2020 року. Наказом ГО «МСТ «Дружба» від 30 листопада 2021 року № 37 у зв`язку з Законом України «Про державний бюджет на 2021 рік» та згідно Колективного договору трудового колективу ГО «МСТ «Дружба» внесено з 01 грудня 2021 року в штатний розпис МСТ «Дружба» зміни заробітної плати, зокрема: головний контролер - 14 495 грн, контролера електронагляду - 12 155 грн. Відповідно до пункту 5.23. Статуту ГО МСТ «Дружба», затвердженого Конфкренцією ГО «МСТ «Дружба» протоколом від 24 вересня 2016 року, до повноважень Ради належить, зокрема, розробка і подання на затвердження Конференцією кошторису на рік, штатного розкладу, пропозиції щодо розміру членських внесків. Рішенням Ради ГО МСТ «Дружба» оформленим Протоколом засідання Ради ГО МСТ «Дружба» від 17 липня 2022 року №2/17.07.2022 було вирішено у зв`язку із змінами в організації виробництва МСТ «Дружба», скоротити штат працівників МСТ «Дружба», а саме скоротити посаду головного контролера. Наказом ГО МСТ «Дружба» від 17 липня 2022 року № 27-ГП/2022 внесено зміни в штатний розклад і організаційну структуру МСТ «Дружба», скорочено посаду головного контролера МСТ «Дружба», а контролера МСТ «Дружба» вирішено підпорядкувати заступнику Голови Правління МСТ «Дружба». Відповідно до акту ГО МСТ «Дружба» від 20 липня 2022 року, головний контролер ОСОБА_1 був ознайомлений з наказом від 17 липня 2022 року № 27-ГП/2022, проте відмовився підписувати наказ від 17 липня 2022 року № 27-ГП/2022 без пояснення причин. 20 липня 2022 року Головою Правління ГО МСТ «Дружба» було винесено наказ №28-ГП/2022 про попередження про звільнення у зв`язку із скороченням посади, відповідно до якого у зв`язку із скороченням посади головного контролера ГО МСТ «Дружба» наказано: попередити головного контролера ОСОБА_1 про наступне звільнення з роботи, 21 вересня 2022 року в зв`язку із скороченням його посади (п.1 ст. 40 КЗпП України); запропонувати ОСОБА_1 переведення на наявну вакантну посаду контролера, яка відповідає його кваліфікації. 20 липня 2022 року Головою Правління МСТ «Дружба» та членами Ради МСТ «Дружба» у кількості двох осіб, було складено Акт про те, що 20 липня 2022 року, працівник МСТ «Дружба» - головний контролер ОСОБА_1 був ознайомлений з наказом від 20 липня 2022 року №28-ГП/2022 «про попередження про звільнення у зв`язку із скороченням посади». Підписати наказ, працівник ОСОБА_1 відмовився без пояснень причин. Отримати копію Наказу, працівник ОСОБА_1 відмовився без пояснення причин. Повідомленням від 20 липня 2022 року попереджено ОСОБА_1 про наступне звільнення з посади головного контролера МСТ «Дружба» на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України, яке відбудеться 21 вересня 2022 року. Одночасно, ОСОБА_1 було запропоновано переведення на посаду контролера МСТ «Дружба», з посадовим окладом згідно штатного розкладу. Відповідно до Акту ГО «МСТ «Дружба» від 20 липня 2022 року, ОСОБА_1 20 липня 2022 року був ознайомлений з повідомленням від 20 липня 2022 року «про заплановане звільнення», однак підписати повідомлення відмовився без пояснення причин, отримати другий примірник повідомлення також відмовився. 07 вересня 2022 року Голово Правління МСТ «Дружба» та Головою Ради МСТ «Дружба» було складено Акт про те, що 07 вересня 2022 року, при проведені інвентаризації трудових книжок працівників МСТ «Дружба» було виявлено відсутність трудової книжки працівника ОСОБА_1 20 вересня 2022 року ГО МСТ «Дружба» направило ОСОБА_1 через месенджер «Viber» копію електронного повідомлення про звільнення, в якому ОСОБА_1 повідомляли про його звільнення 21 вересня 2022 року з посади головного контролера МСТ «Дружба» у зв`язку із скороченням штату працівників (п.1 ст. 40 КЗпП України). Для виконання наказу просили ОСОБА_1 з`явитися 21 вересня 2022 року в приміщення правління МСТ «Дружба». Також ОСОБА_1 було роз`яснено, що при звільненні останньому належить до виплати компенсація за 24 дні невикористаної щорічної основної відпустки. Роботодавець просив надати банківські реквізити, за якими можливо здійснити перерахування коштів та повідомило про відсутність трудової книжки і просило у разі наявності трудової книжки на руках надати її роботодавцю для внесення запису про звільнення. Наказом від 20 вересня 2022 року №39-ГП/2022 звільнено ОСОБА_1 , головного контролера МСТ «Дружба», 21 вересня 2021 року у зв`язку із скороченням штату працівників , п.1 ст. 40 КЗпП України. Наказано виплатити ОСОБА_1 при звільнені компенсацію за 24 дні щорічної основної відпустки 21 вересня 2021 року Головою Правління ГО МСТ «Дружба» було складено Акт, яким було зафіксовано, що ОСОБА_1 , звільнений з посади головного контролера МСТ «Дружба» відповідно до Наказу від 20 вересня 2022 року №39-ГП/2022 «про звільнення», не з`явився 21 вересня 2022 року в приміщення правління МСТ «Дружба» для виконання Наказу; ОСОБА_1 не надав інформацію про місцезнаходження свої трудової книжки для внесення записів про звільнення на виконання Наказу, та не надав реквізити свого карткового рахунку або інші реквізити на які можливо перерахувати компенсацію при звільнені відповідно до Наказу. Згідно з наданими табелями обліку робочого часу ОСОБА_1 в період з березня 2022 року до вересня 2022 року відпрацював у червні 2022 року 9 робочих днів та у липні 2022 року - 9 робочих днів, в зв`язку з чим за зазначені періоди йому було нараховано 5 929,77 грн та 6212,14 грн відповідно, а також 11 341,44 грн компенсації за 24 дні невикористаної щорічної відпустки, а всього 18904,09 грн, що підтверджується повідомленням про нараховані суми, належні працівнику при звільненні. З долученої до матеріалів справи копії трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що з 02 травня 2022 року ОСОБА_1 було переведено на посаду контролера газового господарства АТ «ОГС «Київоблгаз» сектору побутових споживачів відділу інспектування управління метрології, а 31 серпня 2023 року звільнено з зазначеної посади за угодою сторін. Відповідно до довідки №19 від 28 серпня 2023 року, виданої АТ «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз», ОСОБА_1 з 17 травня 2012 року працює в АТ «Київоблгаз» контролером газового господарства сектору побутових споживачів відділу інвестування управління метрології по теперішній час, з 20-ти годинним робочим тижнем, за територіальним місцем призначення м. Вишгород. В матеріалах справи наявний лист ОСОБА_1 адресований ГО МСТ «Дружба» від 10 жовтня 2022 року, в якому він зазначає, що йому стало відомо, що 21 вересня 2022 року його було звільнено з посади головного контролера ГО МСТ «Дружба» на п.1 ст. 40 КЗпП України. В порушення ст. 47 КЗпП України в день звільнення йому не було надано копію наказу про звільнення та інших документів, які стали підставою для його видання. Не надано письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільнені та не проведено розрахунки, не внесено запис про звільнення до відповідного реєстру. У зв`язку з викладеним, просив надати йому копію наказу про звільнення, повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільнені, внести запис про звільнення до відповідного реєстру, а також надати довідку про доходи за період з 01 серпня 2021 року по 21 вересня 2022 року та виплатити заборгованість по заробітній платі та компенсацію за невикористану відпустку. Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог зазначив, що у цій справі позивач, перебуваючи у трудових відносинах з АТ "ОГС "Київоблгаз" уклав трудовий договір з відповідачем ГО МСТ «Дружба» з 01 квітня 2020 року строком до 31 жовтня 2020 року. Умов щодо автоматичної пролонгації строку дії трудовий договір не містить, а позивач доказів укладення нового договору не надав. Водночас, суд в контексті частини першої статті 82 ЦПК України надає оцінку доказам в матеріалах справи та поясненням учасників спору на предмет відсутності заперечень існування між ними трудових правовідносин до дати звільнення включно, а отже зазначений факт звільняється від доказування. В ході здійснення відповідачем діяльності згідно зі статутом ГО МСТ «Дружба» збори засновників прийняли рішення щодо внесення змін до штатного розпису шляхом скорочення посади, на якій перебував позивач. За таких умов роботодавець зобов`язаний попередити працівника про наступне вивільнення та запропонувати йому всі наявні на підприємстві посади згідно з його фахом. Роботодавець дотримав вказану вимогу трудового законодавства, запропонувавши працівнику зайняти посаду контролера замість займаної ним посади старшого контролера, про що складені відповідні документи, в яких зазначено про ознайомлення позивача з документами та відмову від підпису про ознайомлення з ними. Суд першої інстанції вважав, що не заслуговують на увагу доводи позивача надані на спростування належності поданих роботодавцем доказів з посиланням на те, що у ці дні працівник не перебував на підприємстві, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених обставин суду не надано. Враховуючи принцип змагальності цивільного судочинства, обов`язок сторін доводити обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог чи заперечень, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність наявності порушень при звільненні ОСОБА_1 з посади внаслідок її скорочення, оскільки роботодавець виконав покладений на нього обов`язок щодо попередження про скорочення за два місяці та пропонував працівнику інші наявні вакантні посади на підприємстві згідно з його фахом та вчинив такі дії у встановлений законом двомісячний строк, а відмову від прийняття такої пропозиції у відповідності з приписами трудового законодавства правомірно тлумачив як підставу для розірвання трудового договору. Крім того, суд першої інстанції вважав, що оскільки обставини, наведені позивачем для визнання незаконним наказу про звільнення позивача не знайшли свого підтвердження, відсутні підстави для задоволення інших позовних вимог, оскільки ці вимоги є похідними. Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав. Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. У відповідності до п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до ч. 1-3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до ст. 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 зазначено наступне: «за положеннями частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків». Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України самостійними підставами змін в організації виробництва та праці є скорочення чисельності працівників або скорочення штату працівників. Чисельність працівників - це списковий склад працівників і скорочення чисельності працівників передбачає зменшення їхньої кількості. Штат працівників - це сукупність посад, установлених штатним розписом підприємства, установи, організації. Тому скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами. Факторами, якими може бути зумовлена потреба скорочення чисельності або штату працівників є, зокрема: наміри роботодавця матеріально стимулювати працівників для здійснення потрібного обсягу робіт меншою кількістю персоналу через суміщення професій (посад), розширення зони обслуговування або збільшення обсягу виконуваної роботи, для чого працівникам встановлюються відповідні доплати за рахунок утвореної економії фонду заробітної плати; вдосконалення виробництва за допомогою автоматизації виробничих процесів, упровадження яких зумовлює зменшення кількості працівників певних професій і спеціальностей, потрібних для виконання роботи; перепрофілювання підприємства; зменшення обсягу виробництва продукції; інші несприятливі фактори та кризові явища у соціально-економічному розвитку суспільства. Скорочення чисельності працівників і скорочення штату підприємства, установи, організації - поняття не тотожні, оскільки зі скороченням чисельності майже завжди відбувається скороченні штату і зміна чисельності працівників відповідно відображається у штатному розписі. А при скороченні штату чисельність може не тільки не зменшитися, а інколи навіть збільшитися (постанови Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі №761/25605/17 від 28 вересня 2023 року у справі №487/7770/21/. Згідно з правовими позиціями Верховного Суду у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18, від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17, суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення. Згідно з статтею 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). У частині 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Надавши оцінку наданим сторонами доказам, встановивши, що у відповідача відбулися зміни в організації виробництва і праці, а позивача за два місяця було попереджено про наступне вивільнення та запропоновано перелік вакантних посад, від яких він відмовився, що зафіксовано відповідними актами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, оскільки звільнення позивача із займаної посади відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства. Відтак, доводи апеляційної скарги в даній частині є необґрунтованими та не спростовуються належними, допустимими та достатніми доказами. Окрім цього, стороною роботодавця було надано докази, які повністю спростовують аргументи сторони позивача. Враховуючи те, що колегія суддів дійшла висновку, що рішення у вказаній частині не підлягає скасуванню, то підстави для задоволення вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні, оскільки вона є похідною від позовних вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі (похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги) (абзац другий частини першої статті 188 Цивільного процесуального кодексу України). Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги щодо не вчинення всіх передбачених законом дій при звільненні працівника, не знайшли свого підтвердження. Разом з цим, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції не надано оцінку іншим вимогам позивача, зокрема таким, як стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації невикористаної відпустки та зобов`язання нарахування на суму заробітної плати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в порядку ч. 2 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та виплат, які підлягають при звільненні осіб з пільгами. Так, частиною 1 статті 47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 підтверджено, що згідно із положеннями ст. 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов`язку - наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. Так, з матеріалів справи встановлено, що у наказі про звільнення відповідач зазначив, що позивачу підлягає компенсація за 24 дні щорічної основної відпустки, а також в повідомленні про нараховані суми, які належні працівнику при звільнені. Таке нарахування підтверджується повідомленням про нарахування суми, належної працівникові при звільнені від 21 вересня 2022 року та табелями обліку робочого часу, згідно яких ОСОБА_1 відпрацював у червні 2022 року 9 робочих днів та у липні 2022 року - 9 робочих днів, в зв`язку з чим за зазначені періоди йому було нараховано 5 929,77 грн. та 6 212,14 грн відповідно, а також 11 341,44 грн. компенсації за 24 дні невикористаної щорічної відпустки, а всього 18 904,09 грн. (том 1, а.с.115, 121-128). Разом з цим, відповідач заперечуючи щодо позовних вимог позивача у цій частині не надав суду належних доказів того, що вказана сума була виплачена добровільно до пред`явлення позову, у відповідності до вимог законодавства. Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що при звільненні позивача стороною відповідача не було здійснено розрахунку при звільненні, а тому з відповідача підлягає стягненню нарахована але не виплачена сума у розмірі 18 904,09 грн. Таким чином, вимога щодо стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації невикористаної відпустки підлягає частковому задоволенню, оскільки позивачем не доведено належними доказами не виплати заробітної плати з березеня 2022 по травень 2022 року та перебування останнього на роботі за період липень 2022 по серпень 2022 року у інші дня, та виконання своїх посадових обов`язків, та не заявлено в ході розгляду клопотань про витребування доказів у відповідача для підтвердження не вірності нарахувань відповідача при звільненні, оскільки табелі облікового робочого часу надані відповідачем вказують на те, що у інші періоди позивач не працював. Крім того, колегія суддів вважає, що докази, які були надані саме стороною позивача на підтвердження відпрацьованого періоду та для нарахування заробітної плати (табелі обліку робочого часу) є неналежними та недопустимими доказами, оскільки при їх подачі до суду останні, у порушення норм процесуального права не були посвідчені особою, яка подала позовну заяву до суду. Статтею 67 Конституції України передбачено обов`язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема у старості. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій. Згідно із статтею 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону. Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску. Пунктом 3 частини 1 статті 16 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено право застрахованої особи вимагати від страхувальника сплати страхових внесків, у тому числі в судовому порядку. Так, у позовній заяві позивач стверджував, що з Довідки ОК-7 вбачається, що відсутня інформація щодо нарахування заробітної плати та сплати внесків до Пенсійного фонду України за період з січня по вересень 2022 позивачу та не було зараховано йому страхового стажу. Таким чином, позивач просив суд зобов`язати ГО МСТ «Дружба» нарахувати на суму заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01 січня 2022 року по 21 вересня 2022 року єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в порядку частини другої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та сплатити цю суму єдиного соціального внеску на відповідний рахунок органу доходів і зборів за місцем обліку, подати до державних органів відповідні фінансові звітності. Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року № 49 (далі Інструкція). Згідно з п.п. 1 п. 1 розділу ІІ Інструкції платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані ним роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Згідно з п.п. 1 п. 3 розділу ІV Інструкції обчислення і строки сплати єдиного внеску платниками, зазначеними в підпунктах 1, 2 (крім тих, які є страхувальниками для осіб, зазначених у абзацах третьому, п`ятому-сьомому підпункту 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції) пункту 1 розділу II цієї Інструкції обчислення єдиного внеску зазначеною категорією платників здійснюється щомісяця на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок. Згідно з п.п. 6 п. 3 розділу ІV Інструкції нараховані за відповідний календарний місяць суми єдиного внеску сплачуються платниками не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця незалежно від виплати заробітної плати та інших видів виплат, на суми яких нараховується єдиний внесок. Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що є порушеним право позивача, передбачене ст. 46 Конституції України, і відновлення цього права можливе шляхом зобов`язанням відповідача подати звітність щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суми заробітної плати позивача у період з 01 січня 2022 року по 21 вересня 2022 року, оскільки за вказаний період взагалі відсутні відомості у Пенсійному фонді України. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Відтак, дана вимога підлягає частковому задоволенню, оскільки саме зобов`язання відповідача подати звітність щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суми заробітної плати позивача буде ефективним способом захисту його прав. Щодо доводів позивача про невиплату вихідної допомоги, у зв`язку з тим, що він має статус чорнобильця, у відповідності до ч. 2 п. 7 ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», колегія суддів дійшла наступних висновків. Так, ч. 2 п. 7 ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка передбачає компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 1, зазначено, що у разі вивільнення працівників у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників їм виплачується допомога в розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати, а також зберігається за їх бажанням посадовий оклад, тарифна ставка (оклад) на новому місці роботи, але не більше одного року. Їм також гарантується працевлаштування з урахуванням їх побажань або можливість навчання нових професій (спеціальностей) із збереженням у встановленому порядку середньої заробітної плати за останнім місцем роботи за весь період перепідготовки, але не більше одного року. Разом з цим, з матеріалів справи встановлено, що позивач має статус чорнобильця, якому присвоєно Категорію

2. Відтак, вбачається, що позивачу у відповідності до його категорії не передбачено такі виплати. Окрім цього, в ході розгляду справи встановлено, що позивач особисто не повідомляв роботодавця про наявність у нього вказаного статусу та не подавав відповідних документів на його підтвердження, а останній не зобов`язаний здійснювати перевірку наявності пільг у працівника та вказана процедура має певний врегульований порядок звернення особи та її виплати, а тому доводи представників ГО «Масив садівничих товариств «Дружба» у цій частині є доцільними. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. На підставі вищенаведених мотивів, колегія апеляційного суду вважає, що рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення заробітної плати, невикористаної відпустки та не подання відомостей про страховий стаж, не ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з порушенням норм матеріального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення вище зазначених вимог. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та те, що позивач звільнений від сплати судового збору, з Громадської організації «Масив садівничих товариств «Дружба» на користь держави підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи у судді першої інстанції у розмірі 189,05 грн. (за задоволені майнові вимоги 16,26%) та 992,40 грн. (за задоволену одну немайнову вимогу). Також, за розгляд апеляційної скарги з Громадської організації «Масив садівничих товариств «Дружба» на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 767,62 грн. Крім того, в рамках розгляду справи у суді першої інстанції було заявлено стороною відповідача витрати на правову допомогу на загальну суму у розмірі 30 000,00 грн та 10 000,00 грн. На підтвердження понесених витрат сторона відповідача долучила до матеріалів справи Договір про надання правової допомоги від 02 березня 2023 року, додаткову угоду від 15 січня 2025 року, акти прийому-передачі наданих послуг до Договору №02.03.2023 від 02 березня 2023 року від 04 січня 2024, 29 лютого 2024 року, 25 червня 2024 року, 16 жовтня 2024 року, 02 грудня 2024 року, платіжну інструкцію на суму 26 000,00 грн. та платіжну інструкцію на суму 4 000,00 грн., платіжну інструкцію на суму 6 000,00 грн., платіжну інструкцію на суму 4 000,00 грн. Разом з цим, позивачем були подані заперечення щодо даних витрат, в яких зазначено, що вони є неспівмірними, а тому просив відмовити у стягненні витрат на користь відповідача. При цьому, зазначив, що на його думку співмірними витратами на професійну допомогу є 3000,00 грн. Також, в рамках апеляційного розгляду представником ГО МСТ «Дружба» - адвокатом Поліщуком О.М. були заявлені витрати на оплату професійної правничої допомоги адвоката на стадії апеляційної перегляду справи в розмірі 37 000,00 грн. На підтвердження розміру понесених судових витрат на надання професійної правничої допомоги представником відповідача до заяви про ухвалення додаткового рішення долучено: копію договору про надання правової допомоги 02.03/2023 від 02 березня 2023 року, укладеним між АО «Олексія Поліщука» та ГО МСТ «Дружба», копію ордеру на надання правової допомоги та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю; копію Додаткової угоди від 15 січня 2025 року до договору про надання правової допомоги 02.03/2023 від 02 березня 2023 року, копію Додаткової угоди від 07 лютого 2025 року до договору про надання правової допомоги 02.03/2023 від 02 березня 2023 року, копії Актів прийому-передачі наданих послуг від 28 лютого 2025 року, 04 червня 2025 року, 16 липня 2025 року та платіжну інструкцію про сплату коштів за надання правової допомоги у розмірі 37 000,00 грн. Так, позивачем були подані заперечення, в яких представник послався на не співмірність заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу із складністю справу, враховуючи, що вказана справа стосується трудових правовідносин. Наголошує на тому, що розмір гонорару є очевидно завищеним, не відповідає принципам розумності і справедливості. Також, зазначив, що витрати на правову допомогу не можуть перевищувати 3 000,00 грн. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Згідно з вимогами частин 1, 2, 5, 6 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно з частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі. У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов`язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов`язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов`язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18). Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року по справі №922/445/19 зазначено, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. У постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року в справі №750/2055/20 вказано, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а тому у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2021 року у справі №757/60277/18-ц. Так,виходячи з положень ст.141 ЦПК України відповідач має право на компенсацію понесених ним витрат пов`язаних з розглядомсправи. За вимогами ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При цьому, за ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Враховуючи зазначене, колегія суддів проаналізувавши витрати сторони відповідача понесені під час розгляду справи у першої та апеляційної інстанцій та беручи до уваги заперечення позивача та результати розгляду апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати на правову допомогу по 3 000,00 грн. за розгляд справи у першої та апеляційної інстанцій, що буде відповідати співмірності, задоволеним вимогам та характеру правовідносин. Керуючись ст. ст. 375, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 грудня 2024 року - задовольнити частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 грудня 2024 року в частині відмови у стягненні заборгованості по заробітній платі та невикористаної відпуски та зобов`язання вчинити дії - скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Громадської організації «Масив садівничих товариств «Дружба» про стягнення заборгованості по заробітній платі та невикористаної відпуски та зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково. Стягнути з Громадської організації «Масив садівничих товариств «Дружба» на користь ОСОБА_1 нараховану, але невиплачену заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 18 904 (вісімнадцять тисяч дев`ятсот чотири) грн. 09 коп. Стягнути з Громадської організації «Масив садівничих товариств «Дружба» в дохід держави судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 1 181 (одна тисяча сто вісімдесят одна) грн. 45 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Громадської організації «Масив садівничих товариств «Дружба» понесені витрати на правову допомогу у судді першої інстанції у розмірі 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп. В іншій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 грудня 2024 року - залишити без змін. Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць. Стягнути з Громадської організації «Масив садівничих товариств «Дружба» в дохід держави судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 767 (сімсот шістдесят сім) грн. 62 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Громадської організації «Масив садівничих товариств «Дружба» понесені витрати на правову допомогу у судді апеляційної інстанції у розмірі 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп. Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 . Відповідач: Громадська організація «Масив садівничих товариств «Дружба», код ЄДРПОУ: 22203407, адреса: Київська область, Вишгородський район, с. Ровжі, вул. Прибережна,

72. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 29 червня 2025 року. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова