Постанова Київський апеляційний суд № 759/19254/25

Унікальний номер справи 759/19254/25 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/7975/2026 Головуючий у суді першої інстанції Н. О. Горбенко Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач Постанова Іменем України 27 травня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. секретар судового засідання Комар Л. А. сторони позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «КИЇВТРАНСЛОГІСТИК» відповідач ОСОБА_1 розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 листопада 2025 року,ухвалене у складі судді Н. О. Горбенко, в примішенні Святошинськогорайонного суду м. Києва, в с т а н о в и в : У серпні 2025 року ТОВ «КИЇВТРАНСЛОГІСТИК» звернулось до Святошинського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14.07.2023 року з вини відповідача сталася ДТП, внаслідок якої було пошкоджено належний позивачу на праві власності автомобіль «ДАФ», д.н.з. НОМЕР_1 , який перебував з напівпричепом «Грей Адамс», д.н.з. НОМЕР_2 . Сторони перебували у трудових відносинах на момент ДТП. Вина відповідача підтверджується постановою Подільського районного суду міста Києва від 28.09.2023 року у справі №758/10154/23. Позивач вказує, що між сторонами було укладено письмовий договір про повну матеріальну відповідальність від 11.10.2019 року б/н згідно з умовами якого відповідач взяв на себе повну матеріальну відповідальність за збереження майна та цінностей, переданих йому роботодавцем для користування та виконання трудових обов`язків. Жодних страхових відшкодувань позивач не отримував, цивільно-правова відповідальність відповідача на момент ДТП не була застрахована. Транспортний засіб було застраховано у ПАТ «СК «Брокбізнес» відповідно до страхового полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР-209809446, який діяв по 25.12.2023 року включно. 29.08.2023 року ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади на підставі ст. 38 КЗпП України на підставі поданої ним заяви за власним бажанням. Оскільки позивачу з вини відповідача завдано пряму майнову шкоду у розмірі 575 250,00 грн., що є матеріальним збитком, а відповідач у разі звільнення з посади не звільняється від обов`язку по відшкодуванню позивачу завданого матеріального збитку, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь суму заподіяної матеріальної шкоди пошкодженням автомобіля у розмірі 575 250,00 грн. та здійснити розподіл судових витрат. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03 листопада 2025 року позовну заяву ТОВ «КИЇВТРАНСЛОГІСТИК» до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КИЇВТРАНСЛОГІСТИК» суму заподіяної матеріальної шкоди в розмірі 575 250, 00 грн., судові витрати на оплату судового збору у розмірі 6 903, 00 грн. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що ОСОБА_1 дійсно з 11.10.2019 по 29.08.2023 працював у ТОВ «КИЇВТРАНСЛОГІСТИК» на посаді водія. Обов`язковою умовою при оформленні документів було підписання всіх наданих працівнику паперів, в тому числі і договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Однак жодних товарно-матеріальних цінностей він не обслуговував, не зберігав, не обробляв, не продавав. В посадовій інструкції цих вимог і функцій у нього не було. Отже, укладений з відповідачем договір про повну матеріальну відповідальність не може бути підставою для його матеріальної відповідальності у повному розмірі, оскільки на спірний випадок поширюються правила про відповідальність працівника у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку. Але позивач це не просив, а суд не може вийти за межі позовних вимог. Звертає увагу суду, що ДТП сталася 14 липня 20203 року, а оцінку пошкодженого транспортного засобу експерт здійснює на іншу дату - через місяць після ДТП, а не на момент ДТП. Крім того, зауважує, що позивач не надає балансової довідки, яка свідчить про відображення на балансі товариства розміру завданих збитків, оскільки відшкодуванню підлягає лише пряма дійсна шкода - тобто та шкода, яка обліковується на балансі з врахуванням амортизаційного зносу матеріального активу, а не ринкова вартість на поточну дату. Це зовсім різні розміри вартості активу та різні правові підстави для їх стягнення. Замість визначення розміру прямої дійсної шкоди (балансової вартості автомобіля 2009 року випуску, який має 14 - річну амортизацію становить 00 грн 00 коп., Згідно норм ПК України амортизація (строк корисного використання) автотранспорту становить 5 років) позивач надає Експертне дослідження у висновку якого вказано «вартість відновлювального ремонту», тобто ринкова оцінка, а не пряма дійсна шкода, яка відображена на балансі. Крім того, судом не враховані положення ст. 233 КЗпП України. Так, для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. В той же час, позивач звернувся в суд з позовом 25.08.2025 року, тобто через два роки, з пропуском встановленого законом строку. Позивачем ТОВ «КИЇВТРАНСЛОГІСТИК», через представника Симбірцева Є.В. подано до суду відзив на апеляційну скаргу. Зазначає, що позивач заперечує доводи апеляційної скарги та підтримує законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у частині покладення на відповідача обов`язку повного відшкодування завданих збитків. Відповідно до наказу ТОВ «КИЇВТРАНСЛОГІСТИК» від 10.10.2019 року №247-к ОСОБА_1 прийнято на посаду водія автотранспортних засобів підрозділу хлібобулочних перевезень з 11.10.2019 року з оплатою праці згідно штатного розкладу, за безстроковим трудовим договором. 11.10.2019 року між ТОВ «КИЇВТРАНСЛОГІСТИК» та ОСОБА_1 укладено договір про повну матеріальну відповідальність. Умовами п. 3 цього Договору сторони визначили, що у разі незабезпечення з вини водія збереження довірених йому вантажів, визначення розмірів збитків заподіяних підприємству і їх відшкодування здійснюється у відповідності з діючим законодавством. У разі настання ДТП з вини водія матеріальну відповідальність за спричинені збитки несе водій. Вказаний договір містить підпис ОСОБА_1 . Вказаний договір ОСОБА_1 не оспорювався та не визнавався у судовому порядку недійсним. Таким чином, у даній справі наявні всі підстави для притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності. Відповідач, керуючи службовим транспортним засобом, недбало виконав свої трудові обов`язки та порушив вимоги безпеки руху, що призвело до аварії. Його вина доведена, а позивачем дотримано обов`язку довести всі елементи складу правопорушення (протиправність дій, пряма шкода, вина і причинний зв`язок). Отже, сам факт виникнення шкоди з вини працівника зумовлює для нього обов`язок цю шкоду відшкодувати в повному обсязі, якщо для цього є передбачені законом підстави. Отже, договір про повну матеріальну відповідальність, підписаний між позивачем та ОСОБА_1 , є правомірним і дійсним. Він відповідає вимогам ст.135-1 КЗпП та постанови №447/24, оскільки трудова функція відповідача була безпосередньо пов`язана із забезпеченням збереження ввірених матеріальних цінностей. На відміну від звичайного водія, який не несе повної матеріальної відповідальності, відповідач був матеріально-відповідальною особою в розумінні закону. Відтак, всі правові передумови для покладення на нього повної матеріальної відповідальності наявні. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Ковальов В.М. апеляційну скаргу підтримав, просив задовольнити з викладених у ній підстав. Представник ТОВ «КИЇВТРАНСЛОГІСТИК» - Симбірцев Є.В. у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги відповідача заперечив, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 листопада 2025 року просив залишити без змін як законне та обґрунтоване. Відповідач ОСОБА_1 в засідання суду апеляційної інстанції не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся у відповідності до вимог закону. Враховуючи те, що відповідач повідомлявся про розгляд справи апеляційним судом, беручи до уваги ч. 2 ст. 372 ЦПК, відповідно до якої неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності відповідача та за участі його представника. Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною. Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Ковальова В.М., представника позивача ТОВ «КИЇВТРАНСЛОГІСТИК» - Симбірцева Є.В., вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягають до задоволення частково з таких підстав. Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Задовольняючи позовні вимоги, судом зазначено, що вина відповідача у ДТП встановлена, внаслідок якої було завдано позивачу матеріальний збиток через пошкодження належного Товариству на праві власності транспортного засобу. Суд дійшов висновку, що у відповідача виник перед позивачем обов`язок по відшкодуванню завданого матеріального збитку, оскільки транспортний засіб «ДАФ», державний номерний знак НОМЕР_1 , було пошкоджено наслідок ДТП, яка сталася з вини ОСОБА_1 , який на момент ДТП перебував з ТОВ «КИЇВТРАНСЛОГІСТИК» у трудових відносинах та на нього було покладено повну матеріальну відповідальність за завдання шкоди внаслідок ДТП, що було обумовлено п. 3 Договору про повну матеріальну відповідальність від 11.10.2019 року. Судом також зауважено, що позивачем доведено належними та доступними доказами, які саме винні, протиправні дії вчинив відповідач, що призвели до заподіяння шкоди, як обов`язкові умови покладення на працівника матеріальної відповідальності. Перевіряючи таке твердження суду, колегія суддів зазначає наступне. Судом встановлено, що 14 липня 2023 року близько 02 год. 16 хв. в м. Києві за адресою: м. Київ, вул. О. Теліги, 12Б, керуючи автомобілем «ДАФ», державний номерний знак НОМЕР_1 , який перебував у поїзді з напівпричепом «Грей Адамс», державний номерний знак НОМЕР_3 , водій ОСОБА_1 проявив неуважність до дорожньої обстановки, не обрав безпечної швидкості для руху, в результаті чого здійснив виїзд за межі проїзної частини, де допустив наїзд на електроопору та стелу АЗС, внаслідок чого завдано механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушив вимоги п. 2.3Б, 12.1 ПДР та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП. Постановою Подільського районного суду міста Києва від 28.09.2023 року у справі №758/10154/23 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850,00 гривень. Частиною шостою ст. 82 ЦПК України визначено, що постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Відповідно до постанови ОСОБА_1 у судовому засіданні вину у вчиненні вказаної дорожньо-транспортної пригоди визнав. Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 власником транспортного засобу «ДАФ», державний номерний знак НОМЕР_1 , є ТОВ «КИЇВТРАНСЛОГІСТИК». Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «ДАФ», державний номерний знак НОМЕР_1 на момент ДТП була застрахована в ПАТ «СК «Брокбізнес» відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-209809446. Відповідно до п. 8, п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Згідно з ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Із матеріалів справи вбачається, що на момент ДТП ОСОБА_1 перебував з ТОВ «КИЇВТРАНСЛОГІСТИК» у трудових відносинах. Так, відповідно до наказу ТОВ «КИЇВТРАНСЛОГІСТИК» від 10.10.2019 року №247-к ОСОБА_1 прийнято на посаду водія автотранспортних засобів підрозділу хлібобулочних перевезень з 11.10.2019 року з оплатою праці згідно з штатного розкладу, за безстроковим трудовим договором, з випробувальним терміном три місяці. 11.10.2019 року між ТОВ «КИЇВТРАНСЛОГІСТИК» та ОСОБА_1 укладено договір про повну матеріальну відповідальність. Умовами п. 3 цього Договору сторони визначили, що у разі незабезпечення з вини водія збереження довірених йому вантажів, визначення розмірів збитків заподіяних підприємству і їх відшкодування здійснюється у відповідності з діючим законодавством. У разі настання ДТП з вини водія матеріальну відповідальність за спричинені збитки несе водій. Договір містить підпис ОСОБА_1 . Вказаний договір ОСОБА_1 не оспорювався та не визнавався у судовому порядку недійсним. Згідно з наказом ТОВ «КИЇВТРАНСЛОГІСТИК» №КТЛ00000385-0000000486 від 29.08.023 року, ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України на підставі поданої ним заяви від 16.08.2023 року. Згідно з ч. 1 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. За наявності зазначених підстав та умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. Відповідно до ч. 2 ст. 130 КЗпП України умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) пряма дійсна шкода; 2) протиправна поведінка працівника; 3) вина в діях чи бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв`язок між протиправним і винним діянням працівника і шкодою, яка настала. Таким чином, обов`язковою умовою притягнення працівника до матеріальної відповідальності, зокрема, і повної матеріальної відповідальності згідно зі ст. 134 КЗпП України, є встановлення вини особи, у взаємозв`язку із іншими умовами такої відповідальності, що передбачені ст. 130 КЗпП України. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей. Згідно з ст. 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. У пункті 3 та 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» судам роз`яснено, що виходячи з вимог ст. 15 ЦПК України суд у кожному випадку зобов`язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об`єктивного з`ясування обставин, від яких згідно зі ст.ст. 130, 135-3, 137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з`ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов`язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника. Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов`язків, грошові виплати. Згідно з ст. 130 КЗпП України неодержані підприємством, установою, організацією прибутки не можуть включатися до шкоди, яка підлягає відшкодуванню працівником. Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Обов`язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (ст. 138 КЗпП України). Щодо договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність слід зазначити наступне. Звернувшись з апеляційною скаргою ОСОБА_1 стверджує, що цей договір не створює законних наслідків, оскільки посада водія не передбачена у переліку посад, з якими допускається укладення таких договорів. Так, перелік посад і робіт, які дають право на укладення договору про повну матеріальну відповідальність, затверджений постановою Держкомпраці СРСР №447/24 від 28.12.1977 р., має обмежений характер. Верховний Суд неодноразово роз`яснював, що укладення договору про повну матеріальну відповідальність з працівником, посада якого відсутня у зазначеному Переліку, є неправомірним, а сам договір - недійсним. Зокрема, у постанові ВС від 29 червня 2021 року (справа №686/12599/17) вказано: договір про повну матеріальну відповідальність, укладений з особою, не включеною до Переліку категорій працівників, є недійсним, і сам по собі факт укладення такого договору не є підставою для покладення на працівника обов`язку відшкодувати повний розмір шкоди. Отже, ОСОБА_1 , наголошує, що посада водія автотранспортних засобів не входить до передбаченого законом переліку посад що передбачає укладення договору про повну матеріальну відповідальність. Однак, наведена позиція апелянта, на думку колегії суддів не враховує специфіки трудової функції відповідача у даній справі. Адже важливим є, ким саме працював ОСОБА_1 та які обов`язки він виконував. Зі змісту договору та посадової інструкції вбачається, що відповідач був не просто водієм, а фактично матеріально відповідальною особою, якій було ввірено майно підприємства для перевезення та збереження. Йдеться не лише про керування транспортним засобом, але й про забезпечення цілісності вантажу (майна) під час транспортування, а також самого автомобіля як матеріальної цінності. Тобто трудова функція ОСОБА_1 безпосередньо пов`язана із перевезенням та збереженням довірених йому цінностей, що відповідає критеріям ст.135-1 КЗпП. Зазначений перелік посад дозволяє укладати договори про повну матеріальну відповідальність з працівниками, які виконують роботи, пов`язані зі зберіганням, обробкою, продажем, перевезенням або використанням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Зокрема, прямо названі такі посади, як експедитори з перевезення вантажів, агенти з постачання, інкасатори тощо. У даному випадку відповідач фактично виконував обов`язки експедитора з перевезення матеріальних цінностей підприємства (вантажу і/або самого транспортного засобу), а отже належить до кола осіб, з якими укладення договору про повну матеріальну відповідальність допускається законодавством. Отже, договір про повну матеріальну відповідальність, підписаний між позивачем та ОСОБА_1 , є правомірним і дійсним. Він відповідає вимогам ст.135-1 КЗпП, оскільки трудова функція відповідача була безпосередньо пов`язана із забезпеченням збереження ввірених йому матеріальних цінностей. На відміну від звичайного водія, який не несе повної матеріальної відповідальності, відповідач був матеріально-відповідальною особою в розумінні закону. Працівник, що виконує матеріально-відповідальні обов`язки, повинен нести повну відповідальність за завдані ним збитки. Так, у відповідності до п. 3 Договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 11.10.2019 «У разі незабезпечення з вини водія збереження довірених йому вантажів, визначення розміру збитків, заподіяних підприємству і їх відшкодування здійснюється у відповідності з діючим законодавством. У разі настання ДТП з вини водія матеріальну відповідальність за спричинені збитки несе водій». Додатково слід звернути увагу на п. 2 ч. 1 ст.134 КЗпП, який передбачає повну матеріальну відповідальність у випадку, коли майно та інші цінності були отримані працівником під звіт за разовою довіреністю або іншими разовими документами. У даному випадку службовий автомобіль, яким керував ОСОБА_1 , був переданий йому під відповідальність, зокрема на підставі маршрутного листка № 0001-052127 від 13.07.2023. Таким чином, слід дійти висновку, що водій був матеріально відповідальним за цей транспортний засіб про що свідчить не лише маршрутний лист, а й укладений договір про повну індивідуальну відповідальність. Також, разом з прийняттям на роботу до категорії якої відносився й ОСОБА_1 , останній був ознайомлений з посадовою інструкцією ТОВ «КИЇВТРАНСЛОГІСТИК», де в розділі IV зазначено про те, що водій автотранспортних засобів несе відповідальність за завдання матеріального збитку організації (підприємству/ установі) в межах, встановлених чинним адміністративним, кримінальним та цивільним законодавством. Отже, наявні усі правові підстави вважати, що автомобіль як матеріальна цінність був переданий відповідачу під звіт, і не забезпечивши його збереження, працівник порушив свої обов`язки. З урахуванням наведеного, позивач вважає, що договір про повну матеріальну відповідальність з відповідачем укладено на законних підставах, а обставини справи (наявність вини працівника та заподіяння прямої шкоди при виконанні трудових обов`язків) відповідають випадкам, коли закон допускає стягнення з працівника повного розміру заподіяної шкоди. Працівник добровільно прийняв на себе індивідуальну матеріальну відповідальність, підписавши відповідний договір, і був обізнаний про наслідки невиконання своїх обов`язків щодо збереження ввіреного йому майна. Відтак, всі правові передумови для покладення на нього повної матеріальної відповідальності наявні. Однак вирішуючи спір у даній справі, поза увагою суду залишено положення ст. 233 КЗпП України. Так, для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. В даному випадку шкоду заподіяно 14.07.2023 року (дата ДТП), вину особи у вчиненні адміністративного правопорушення встановлено постановою судді Подільського районного суду м. Києва 28.09.2023 року. Звіт про оцінку відновлювального ремонту складений 12.10.2023. В той же час, ТОВ «КИЇВТАНСЛОГІСТИК» звернулося в суд з позовом 25.08.2025 року тобто через два роки, з пропуском встановленого законом строку. Будь-якого клопотання про поновлення строку та обґрунтування причин пропуску такого строку позивач не наводить. Слід зауважити, що суд має обов`язок застосовувати строки звернення до суду, передбачені ст. 233 КЗпП за власною ініціативою, навіть без заяви відповідача. Пропуск строку без поважних причин є самостійною підставою для відмови в позові. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. (постанова Верховного Суду України від 06.04.2016 р. у справі № 6- 409цс16) В постанові КЦС ВС від 22.01.2025 у справі № № 757/5467/21 зазначено, що оскільки строки звернення до суду (ст.233 КЗпП) застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов 'яааний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Указана судова практика є незмінною. За результатами апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, знайшли частково своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанцій ухвалене з порушенням норм матеріального права, а саме з безпідставним не застосуванням строку звернення до суду (ст.233 КЗпП) і не може бути залишене без змін, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову саме через пропуск позивачем строку звернення до суду. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , отже з позивача підлягає стягненню на його користь 8 283,60 грн. судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 141, 259, 268, 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Товариству з обмеженою відповідальністю «КИЇВТРАНСЛОГІСТИК» відмовити у задоволенні позову до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВТРАНСЛОГІСТИК» (ЄДРПОУ: 40264854, 04071, м. Київ, вул. Верхній Вал, буд. 62, літ. В) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) 8 283,60 грн. судових витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повна постанова складена 30 червня 2026 року. Судді Л. Д. Поливач А. М. Стрижеус О. І. Шкоріна