Постанова 4815 № 569/26194/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 червня 2026 року м. Рівне Справа № 569/26194/25 Провадження № 22-ц/4815/1195/26 Головуючий у Рівненському міському суді Рівненської області: суддя Харечко С.П. Рішення суду першої інстанції ухвалено 17 березня 2026 року в м. Рівне без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу Повний текст рішення складено: 20 березня 2026 року Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючий: Хилевич С.В. судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 березня 2026 року в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Іннова-Нова" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: У квітні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Іннова-Нова" (далі ТОВ "Іннова-Нова" звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 7642590325 в розмірі 35 677,50 гривень, з яких: 15 000 гривень за тілом кредиту; 20 677,50 гривень за процентами. Мотивуючи позов, позивач послався на те, що кредитний договір було укладено між сторонами в електронній формі 31 березня 2025 року. Відповідно до умов договору позивач зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 15 000 гривень шляхом перерахунку на умовах строковості, зворотності, платності, проте внаслідок невиконання обумовлених зобов`язань в нього утворилася спірна заборгованість. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 17 березня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача загальну суму заборгованості у розмірі 33 427,50 гривень та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 269,54 гривень. Суд попередньої інстанції дійшов висновку, що обумовлена угодою комісія за обслуговування кредиту в розмірі 2 250 гривень була нікчемною, як це узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21), а тому віднесені позичальником на її погашення грошові кошти необхідно зарахувати в рахунок погашення відповідної частини решти заборгованості. На рішення суду ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, де покликався на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначалося про порушення судом процедури дослідження електронних доказів, позаяк він не витребував оригінали цих засобів доказування (журнали подій/логи, звіти доставки SMS, первинні технічні дані), тоді як відповідачем прямо заперечувався факти укладення договору, достовірність роздруківок та введення одноразового ідентифікатора. Натомість суд здійснив оцінку односторонньо сформованих позивачем копій документів, що суперечить вимогам ст. 95 ЦПК України та усталеній практиці Верховного Суду. Зверталася увагу суду на відсутність договору про використання електронного підпису, хоча згідно з Положенням Національного банку України № 172 використання простого електронного підпису (SMS-коду) можливе лише на підставі окремого письмового договору між установою та клієнтом. Незважаючи на заперечення щодо укладеності правочину, заявник також посилався на невідповідність процентної ставки засадам пропорційності, адже договором вона встановлювалася у розмірі 1% на день (перші 180 днів) та 0,87% на день (наступні 180 днів), що становило понад 356% річних. Вважав, що згідно з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними (2 3% на день), не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Крім того, суд не врахував, що заявник є особою з інвалідністю та перебуває у вразливому соціальному становищі, що є обставиною, яка підлягає врахуванню при оцінці пропорційності вимог. Зауважував, що допущення описки в мотивувальній частині свого рішення, а саме зазначення тіла кредиту в розмірі 1500 гривень, замість 15 000 гривень, свідчить про те, що суд не здійснив належної та ретельної оцінки доказів. Крім того, вказувалося про те, що суд не перевірив дотримання вимог ст. 13 Закону України "Про споживче кредитування", відповідно до якої кредитодавець був зобов`язаний надати споживачу примірник договору невідкладно після його підписання. При цьому обов`язок доведення факту передачі примірника договору споживачу покладався саме на кредитодавця. Проте позивач не надав жодних доказів для ствердження факту дотримання цієї матеріально-правової вимоги. З наведених підстав просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ "Іннова-Нова". При цьому альтернативно просив й те, що якщо апеляційний суд не знайде підстав для скасування оскаржуваного рішення, то передати справу на новий розгляд з обов`язковим витребуванням від позивача оригіналів електронних доказів (журналів подій, логів, звітів доставки SMS, даних ідентифікації) відповідно до ст. 95 ЦПК України. У поданому відзиві ТОВ "Іннова-Нова" просило відмовити ОСОБА_1 у задоволенні апеляційної скарги, залишивши без змін оскаржуване рішення. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи відповідача, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги. Згідно з ч.ч. 13 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо: його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах тощо; воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку; він підписаний стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Відповідно до ст.ст. 526, 530, 610, 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України). За правилами ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Законом України "Про електронну комерцію" № 675-VIII (далі Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних. У статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ст.ст. 11, 12 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII). Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (ч. 6 ст. 11 Закону № 675-VIII). Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII). Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Як з`ясовано судом, 31 березня 2025 року між ТОВ "Іннова Фінанс" і ОСОБА_1 було укладено договір про надання грошових коштів у позику №7642590325. Договір укладено в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного та підписаного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених статтями 3, 11, 12 Закону України "Про електронну комерцію" за допомогою одноразового ідентифікатора "8825". За умовами договору позики позикодавець зобов`язався надати позичальнику позику на суму у розмірі 15 000 гривень шляхом перерахунку на поточний рахунок позичальника, уключаючи використання реквізитів платіжної картки на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути позику у погоджений умовами договору строк або достроково та сплатити проценти за користування позикою, нараховані згідно з пунктом 2.6.1, підпунктами 4.1-4.2 та пунктом 4.4 цього договору, його додатків. Істотними умовами договору щодо надання коштів у позику є: пункт 2.4 - тип кредиту: кредит; пункт 2.7 - мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби; пункт 2.5 - строк кредиту (строк дії договору) становив 360 днів; пункт 3.2 - датою надання кредиту визначалося 31 березня 2025 року або наступний за ним календарний день; пункт 2.6 - тип процентної ставки: фіксована; пункт 2.6.1 - стандартна процентна ставка становила 1,00% в день та застосовувалася у межах строку кредиту, вказаного в пункті 2.5 цього договору; 0,87% за кожен день користування кредитом, яка застосовувалася у період починаючи зі 181 календарного дня з дати укладення цього договору і до закінчення строку дії цього договору або до дати фактичного повернення всієї суми кредиту (до тієї із дат, яка настане раніше); пункт 2.2 - товариство надавало позичальнику кредит у гривні, а позичальник зобов`язувався одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором; пункт 2.6.2 - знижена процентна ставка становила 0,30% в день та застосовувалася відповідно до наступних умов: якщо позичальник 30 квітня 2025 року сплачував кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в графіку платежів, або здійснював часткове дострокове повернення кредиту, позичальник, як учасник програми лояльності, отримував від товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, у зв`язку з чим розмір процентів, що повинен був сплатити позичальник за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати, перераховувався за зниженою процентною ставкою. Відповідно до пунктів 2.5, 2.5.1 договору позики періодичність платежів зі сплати процентів становила кожні 30 днів, останній платіж з періодом внесення 30 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту, сплати комісії за надання кредиту (якщо умовами договору передбачалася сплата комісії за надання кредиту) та процентів були визначені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для позичальника та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що була додатком №1 до цього договору. Графік платежів розраховувався з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки, виходячи з припущення, що позичальник виконає свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в договорі. У позичальника було відсутнє право ініціювати укладення додатвого договору для продовження строку кредитування та/або строку виплати кредиту, установлених договором, на підставі поданого до товариства звернення із зазначеною датою в паперовій формі або в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час такого ініціювання. Судом встановлено, що позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, що підтверджується випискою АТ "Акцент-Банк", відповідно до якої 31 березня 2025 року було успішно перераховано грошові кошти у сумі 15 000 гривень. Крім того, ОСОБА_1 було проведено часткову сплату за договором про надання грошових коштів у позику на загальну суму 12 600 гривень, з яких: 1 350 гривень на проценти, нараховані до 30 квітня 2025 року за зниженою процентною ставкою у розмірі 0,30% (пункт 2.6.2 договору); 9 000 гривень частково на проценти, які були нараховані з 30 квітня 2025 року до 21 листопада 2025 року за стандартною процентною ставкою у розмірі 1,00% (пункт 2.6.1 договору); 2 250 гривень на комісія за надання кредиту. На підставі рішення загальних зборів учасників було змінено найменування юридичної особи з ТОВ "Іннова Фінанс" на ТОВ "Іннова-Нова", у зв`язку з чим 08 вересня 2025 року відповідні зміни були внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Повно і правильно з`ясувавши обставини справи, оцінивши наявні докази як кожен окремо, так і у їх сукупності та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов частково. Із дослідженої угоди щодо надання грошових коштів позичальникові вбачається, що за своїм змістом вона повністю відповідає визначенню кредитного договору, наведеному у ч. 1 ст. 1054 ЦК України, відповідно до якої банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернути кредит та сплатити проценти. При цьому про те, що правочин є кредитним свідчать і витяг з Державного реєстру фінансових установи щодо ТОВ "Іннова-Нова" від 12.07.2024 №21/811-рк, за яким Національним банком України дозволено позивачу надавати кошти і банківські метали у кредит, а також договір №160523/1 про надання послуг з приймання та переказу платежів від 16 травня 2023 року, договір про надання грошових коштів у кредит №7642590325 від 31.03.2025. Факт виникнення між сторонами кредитних правовідносин підтверджується сукупністю наявних у справі доказів, які містять відомості про укладення договору в електронній формі та його підписання відповідачем із використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог ч. 1 ст. 205 ЦК України, ст.ст. 3, 11 та 12 Закону України "Про електронну комерцію". Будь-яких належних і допустимих доказів про те, що персональні дані відповідача (паспорт громадянина України, реєстраційний номер облікової картки платника податків, номер оператора стільникового зв`язку, реквізити банківської платіжної картки) були використані сторонніми особами без його волі для укладення спірного договору, матеріали справи не містять, а відповідачем таких доказів не подано. Так само не спростовано належність ОСОБА_1 банківської платіжної картки, на яку були перераховані кредитні кошти, а також самого факту отримання ним грошових коштів. Поготів, такий факт підтверджений банківською випискою. Згідно з ч.ч.1,2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Відповідно до пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із клієнтських рахунків обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку. Виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 06 травня 2020 року у справі №372/223/17, від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі №175/35/16-ц. Тим більше, після отримання кредитних коштів відповідач здійснював часткове погашення кредитної заборгованості, чим фактично виконував умови укладеного договору. Такі дії є послідовним підтвердженням усвідомлення відповідачем існування кредитного зобов`язання та його визнання. Особа, яка добровільно приймає виконання за договором, користується його результатом, а в подальшому здійснює платежі на виконання його умов, не може добросовісно стверджувати про неукладеність такого договору лише після виникнення обов`язку щодо повного виконання своїх зобов`язань. За існуючих в справі обставин самі собою посилання відповідача на положення ч. 6 ст. 95 ЦПК України не спростовують факту виникнення між сторонами договірних правовідносин. Наведена норма закону регулює питання допустимості письмових доказів, однак не встановлює презумпції неукладеності правочину у разі неподання паперового примірника договору, який із самого початку був укладений в електронній формі. Поготів, виходячи з положень Цивільного кодексу України, кредитний договір є укладеним з моменту передання грошей. Натомість доводи заявника фактично зводяться не до заперечення факту отримання кредитних коштів чи виконання ним договору, а виключно до формального заперечення існування самого договору після його часткового виконання. Ця обставина свідчить про намагання уникнути належного виконання прийнятих на себе грошових зобов`язань шляхом висування понадміру формальних заперечень, тоді як така позиція суперечить попередній поведінці. Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32). Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення - без змін, відповідно до ст. 375 ЦПК України, є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні. Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 березня 2026 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий: С.В. Хилевич Судді: Н.М. Ковальчук С.С. Шимків