Постанова 4818 № 611/196/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 611/196/25 Головуючий суддя І інстанції Масло С. П. Провадження № 22-ц/818/322/26 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: про спонукання виконати або припинити певні дії П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2026 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Яцини В.Б. суддів колегії: Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 15 травня 2025 року у справі №611/196/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області та до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, В С Т А Н О В И В : У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Харківській області та до Державної казначейської служби України, в якій просив стягнути з державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на його користь 9999 грн компенсацію моральної шкоди, спричиненої протиправною бездіяльністю Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області, яка полягає у ненаданні інформації на його запит від 19.10.2024. Позовна заява мотивована тим, що згідно з відомостями Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельні ділянки, земельні ділянки з кадастровими номерами 6320482500:04:000:0267, 6320482500:04:000:0268, 6320482500:04:000:0269, 6320482500:04:000:0271, 6320482500:04:000:0270, 6320482500:04:000:0272, 6320482500:04:000:0273, 6320482500:04:000:0274, 6320482500:04:000:0276, 6320482500:04:000:0279, 6320482500:04:000:0278, 6320482500:04:000:0277, 6320482500:04:000:0344, 6320482500:04:000:0345 та 6320482500:04:000:0342 перебувають у приватній власності позивача. Згідно з витягами з Державного земельного кадастру про земельні ділянки, цільове призначення вказаних вище земельних ділянок 01.03 «Для ведення особистого селянського господарства», категорія земель землі сільськогосподарського призначення. 06 липня 2024 року близько 07 години 39 хвилин позивач, відповідно до ст.19 Конституції України, Закону України «Про Національну поліцію»,повідомив за телефоном «102» Головне управління Національної поліції в Харківській області про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.246 КК України, а саме незаконної порубки дерев, розташованих на належних йому земельних ділянках та у лісозахисній смузі Донецькоїзалізниці поблизу села Нікополь Ізюмського районуХарківської області, вчиненої групою осіб. У цей же день близько 08 години 36 хвилин позивачем працівникам Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області надано письмові пояснення та показано місце вчинення кримінального правопорушення, на якому продовжували перебувати особи, причетні до його вчинення, із знаряддям злочину. Ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 22 липня 2024 року у справі № 638/12818/24 скаргу позивача на бездіяльність посадових осіб Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою про вчинення кримінального правопорушення задоволено. Зобов`язано посадових осіб Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області організувати внесення у встановленому законом порядку до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей за заявою позивача про вчинення кримінального правопорушення від 06 липня 2024 року. Як зазначено у позові, 22 серпня 2024 року відповідно до ст.ст.55, 56 КПК України позивачем засобами електронного зв`язку із застосуванням КЕП на електронну адресу начальника Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області kh_ro81@police.gov.ua подано клопотання про виконання ухвали Дзержинського районного суду м.Харкова від 22 липня 2024 року у справі №638/12818/24 та про визнання його потерпілим у кримінальному провадженні №12024221070000996, відкритому, на думку позивача, чомусь за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.246 КК України. 19 жовтня 2024 року позивачем засобами електронного зв`язку із застосуванням КЕП, відповідно до ст.19 Конституції України, Закону України «Про Національну поліцію» та ст.ст.55, 56 КПК України, до Головного управління Національної поліції в Харківській області подано запит про надання інформації у формі постанови щодо результатів розгляду його клопотання від 22 серпня 2024 року, поданого на виконання ухвали Дзержинського районного суду м.Харкова від 22 липня 2024 року у справі №638/12818/24. У зазначеному клопотанні позивач просив виконати ухвалу суду, якою зобов`язано посадових осіб Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області організувати внесення у встановленому порядку до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей за його заявою про вчинення кримінального правопорушення від 06 липня 2024 року, а також визнати його потерпілим у кримінальному провадженні №12024221070000996, відкритому, на думку позивача, чомусь за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.246 КК України. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року у справі №520/31419/24, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області щодо ненадання відповіді на запит позивача від 19 жовтня 2024 року. У зв`язку з цим позивач зазначив, що факт завдання йому моральної шкоди внаслідок бездіяльності відповідача підтверджується вказаним рішенням суду, та просить стягнути на його користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 9999 грн. Крім того, позивач повідомив, що відповідно до експертного висновку №86 від 08 січня 1992 року наявні у нього захворювання пов`язані з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників під час виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Згідно з довідкою МСЕК серії МСЕ-ЧНВ №270984 від 28 жовтня 2004 року позивачу встановлено другу групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у зв`язку з чим він віднесений до осіб з інвалідністю внаслідок війни другої групи. Разом з цим відповідно до статті 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та посвідчення серії НОМЕР_1 позивача віднесено до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Згідно зі статтею 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та посвідченням серії НОМЕР_2 позивач є особою з інвалідністю внаслідок війни другої групи. У зв`язку з цим позивач вказав, що відповідно до п.10 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» він як особа, віднесена до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та особа з інвалідністю внаслідок війни II групи, звільнений від сплати судового збору. Рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 15 травня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області та до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу на користь ОСОБА_1 1000 грн компенсації моральної шкоди. Стягнуто в дохід держави з Головного управління Національної поліції в Харківській області 96,90 грн судового збору. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Національної поліції в Харківській області в особі представника Мостової К.О.подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 15 травня 2025 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Питання щодо розподілу судових витрат просить вирішити на підставі ч.7 ст.141 ЦПК України, а саме: з огляду на те, що позивача звільнено від сплати судових витрат, повернути ГУНП в Харківській області за рахунок держави судовий збір за подання апеляційної скарги у разі залишення позовної заяви без задоволення. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції під час розгляду справи та ухвалення оскаржуваного рішення було допущено неповне з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, неправильне застосування норм матеріального права, а також, всупереч висновкам Верховного Суду, суд дійшов помилкових висновків. Зазначає, що в даній справі позивачем не доведено факт наявності моральної шкоди, заподіяної саме діями чи бездіяльністю посадових осіб ГУНП в Харківській області, а також факт спричинення моральних страждань такими діями/бездіяльністю відповідача, у зв`язку з чим відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди. Вказує, що неприпустимим є безпідставне стягнення коштів з Державного бюджету України, і у даному випадку не має значення розмір стягнення, оскільки неможливо допустити стягнення з Державного бюджету України навіть 1 гривні за відсутності передбачених законом підстав. Наголошує, що сума моральної шкоди у розмірі 1000 грн є завищеною та не відповідає принципам розумності, справедливості та співмірності. Звертає увагу на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо часткового задоволення позову саме до ГУНП в Харківській області та про стягнення з Держави України 1000 грн у рахунок компенсації моральної шкоди. Таким чином, апелянт наполягає на тому, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є незаконним та необґрунтованим. Окремо зазначає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні. З апеляційної скарги та додатків до неї також вбачається, що судові витрати апелянта складаються зі сплаченого судового збору у розмірі 1816,80 грн. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення боргу в сумі меншій ніж тридцять розмірів прожиткового мінімуму. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, відповідно до ст.367 ЦПК України, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідно до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам рішення суду відповідає. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового відшкодування моральної шкоди. Суд послався на те, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року у справі №520/31419/24, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність Ізюмського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо ненадання інформації на запит позивача від 19.10.2024. Суд вважав, що у даному випадку встановлений факт завдання позивачу моральної шкоди внаслідок бездіяльності відповідача. Також суд при визначенні розміру відшкодування прийняв до уваги характер спірних правовідносин, тривалість допущеної відповідачем бездіяльності та ступінь моральних страждань позивача, що полягають у психологічному напруженні, розчаруванні та незручності. За вищенаведених обставин суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та співмірності, вважав достатнім у даній ситуації визначити розмір морального відшкодування на користь позивача у сумі 1000 грн. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду. Такі висновки суду є законними та обґрунтованими, відповідають встановленим у справі обставинам, та доводами скарги не спростовані. Судом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року у справі №520/31419/24, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність Ізюмського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо ненадання інформації на запит позивача від 19.10.2024. Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені частиною першою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17 (провадження №12-199гс18) зазначено, що: «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України)». Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом моральною шкодою. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Одним із найважливіших питань, які підлягають встановленню судом при вирішенні зазначеної категорії справ, є доведеність особою заподіяння їй моральної шкоди внаслідок протиправних дій, оскільки не будь-які неправомірні дії і не будь-які моральні страждання, як-от тимчасові хвилювання, образи чи незручності, можуть бути підтвердженням такої шкоди. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого у порядку, передбаченому цим Кодексом. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачу внаслідок бездіяльності відповідача, встановленої рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року у справі №520/31419/24, яке набрало законної сили, було завдано моральної шкоди. Така шкода полягає у тому, що протиправна бездіяльність змінила звичайний уклад життя позивача, зумовила необхідність вжиття додаткових заходів для захисту та відновлення порушених прав, а також спричинила моральні переживання, пов`язані з необхідністю витрачання додаткових душевних та емоційних зусиль для їх захисту. Крім того, як вірно зазначив позивач, моральна шкода, заподіяна бездіяльністю Ізюмського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо ненадання відповіді на запит, створила перешкоди у захисті його права приватної власності. З урахуванням встановлених обставин колегія суддів вважає, що наявний причинно-наслідковий зв`язок між протиправною бездіяльністю відповідача та завданою позивачу моральною шкодою є доведеним. Що стосується доводів апеляційної скарги, які полягають у тому, що сума моральної шкоди у розмірі 1000 грн є завищеною та не відповідає принципам розумності, справедливості та співмірності, слід зазначити таке. Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. У пункті 9 постанови Пленуму «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року (із наступними змінами), Верховний Суд України роз`яснив, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви. За таких обставин, частково задовольняючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю Ізюмського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем надано належні докази на підтвердження факту завдання моральної шкоди. У зв`язку з цим, виходячи із таких загальних засад цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність, п.6 ч.1 ст.3 ЦК України, відповідно до ст.23 ЦК України, суд правильно визначив розмір компенсації за заподіяні моральні страждання у сумі 1000 грн, що є пропорційним та збалансованим рішенням для компенсації тих душевних страждань і переживань, яких зазнав позивач у зв`язку з протиправною бездіяльністю відповідача. Доводи скарги не знайшли свого підтвердження та не спростовують висновків суду першої інстанції. Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. На підставі вищевказаних обставин та правового обґрунтування колегія суддів визнає, що оскаржуване рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги є недоведеними та не спростовують висновків суду, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. У зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення та відповідно до вимог ст.141 ЦПК України судова колегія доходить висновку, що сплачені апелянтом судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на сторону відповідача. Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області залишити без задоволення. Рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 15 травня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 29 червня 2026 року. Головуючий В.Б. Яцина Судді - Ю.М. Мальований О.Ю. Тичкова.