Постанова 4818 № 638/25692/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 15 червня 2026 року м. Харків справа № 638/25692/25 провадження № 22-ц/818/3432/26 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. Суддів: Мальованого Ю.М., Яцини В.Б., розглянувши в порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ГУ Пенсійного фонду України в Харківській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 16 березня 2026 року, постановлене суддею Агаповим Р.О., в с т а н о в и в : У грудні 2025 року року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ГУ Пенсійного фонду України в Харківській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, в якому просив стягнути на його користь завдану йому моральну шкоду в результаті протиправних дій відповідача в розмірі 45668 грн 40 коп. внаслідок невиконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року у справі № 520/20820/25. Рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 16 березня 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи. Вважає, що судом не враховано його статус, а саме те, що він приймав участь у спеціальних зборах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 30-км зоні, у зв`язку з чим, має захворювання, пов`язані з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників при виконанні робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Також він є особою з інвалідністю другої групи, внаслідок захворювання, пов`язаного із виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у зв`язку з чим його віднесено до першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та він має передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», гарантії, як особа з інвалідністю. Вказує, що тривалий час перебував на лікуванні з оперативним втручанням: з 11 по 25 травня 2012 року, з 18 вересня по 01 жовтня 2012 року, з 12 по 20 грудня 2013 року, з 23 березня по 06 квітня 2021 року. Вважає, що суд, внаслідок неврахування правової позиції, викладеній в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року (справа 611/62/16-ц), дійшов невірного висновку, що ним не доведено факту заподіяння йому моральної шкоди. Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, зазначає, що держава несе відповідальність за невиконання остаточних рішень та порушення пав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому, факт страждань доказування не потребує, а для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди, є сам факт порушення права, право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презуюмується. Відзиву на апеляційну скаргу не подано. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не надано вагомих доказів на підтвердження факту завдання шкоди та обґрунтування її розміру, а також не доведено причинно-наслідковий зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою завдавача шкоди. Разом з тим із вказаними висновками суду колегія суддів не погоджується з огляду на наступне. Судовим розглядом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.10.2025 було задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Визнано протиправними дії Головного Управління Пенсійного Фонду України в Харківській області щодо виплати ОСОБА_1 у липні пенсії у розмірі 35 341,74 грн після застосування коефіцієнтів до суми перевищення, згідно з Постановою КМУ від 03 січня 2025 року № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати ОСОБА_1 з 01.08.2025 пенсію у розмірі 80124,00 грн, відповідно до протоколу про перерахунок пенсії у розмірі 90% від суми місячної заробітної плати, без застосування коефіцієнтів до суми перевищення згідно з Постановою КМУ від 03 січня 2025 року № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», та виплатити пенсію з урахуванням вже виплаченої суми. З відомостей з єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2025 року вказане рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.10.2025 по справі № 520/20820/25 було залишене без змін. Позивач є особою з інвалідністю другої групи внаслідок захворювання, пов`язаного із виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, про що свідчить копія посвідчення серії НОМЕР_1 від 24 грудня 2019 року. Також позивач належить до осіб з інвалідністю другої групи внаслідок війни, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 12 квітня 2010 року. Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть, якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння йому моральної шкоди, а факт завдання йому моральної шкоди в результаті протиправний дій відповідача, встановлений рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року, що складає 45 668 грн. 40 коп., яку він просив стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь. Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України. Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. За змістом статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України). Статтями 16 та 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у порушенні права власності, у порушені нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями (бездіяльністю). Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. При відшкодуванні моральної шкоди необхідно з`ясовувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних страждань, а також в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керується. У рішенні від 12 липня 2007 року у справі «Stankov v. Bulgaria» Європейський суд з прав людини зазначив, що оцінка моральної шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Чинне законодавство не містить методики чи способів обчислення моральної шкоди, та при оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю та спокою особи, а будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Як встановлено судовим розглядом, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Визнано протиправними дії Головного Управління Пенсійного Фонду України в Харківській області щодо виплати ОСОБА_1 у липні пенсії у розмірі 35 341,74 грн після застосування коефіцієнтів до суми перевищення, згідно з Постановою КМУ від 03 січня 2025 року № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати ОСОБА_1 з 01.08.2025 пенсію у розмірі 80124,00 грн, відповідно до протоколу про перерахунок пенсії у розмірі 90% від суми місячної заробітної плати, без застосування коефіцієнтів до суми перевищення згідно з Постановою КМУ від 03 січня 2025 року № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», та виплатити пенсію з урахуванням вже виплаченої суми. Вказане рішення Харківського адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року набрало законної сили 12 грудня 2025 року. Таким чином, факт протиправних дій відповідача, встановлений вказаним судовим рішенням Харківського окружного адміністративного суду. Відповідно до ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Позивач є особою з інвалідністю другої групи внаслідок захворювання, пов`язаного із виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, про що свідчить копія посвідчення серії НОМЕР_1 від 24 грудня 2019 року. Також позивач належить до осіб з інвалідністю другої групи внаслідок війни, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 12 квітня 2010 року. Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 наголошував, що психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть, якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння йому моральної шкоди, а факт завдання йому моральної шкоди в результаті протиправний дій відповідача, встановлений рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року, що складає 45 668 грн. 40 коп., яку він просив стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь. З урахуванням встановлення рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року протиправних дій ГУ ПФУ в Харківській області, доводи позивача про спричинення йому моральної шкоди, є обґрунтованими, оскільки такі дії спричинили порушення пенсійних прав позивача, неможливість в повному обсязі одержати пенсійні виплати, необхідність звернення до суду за захистом своїх соціальних прав, тощо. Визначаючи розмір моральної шкоди, колегія суддів враховує фактичні обставини справи, характер, глибину і тривалість душевних страждань позивача, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважає за доцільне визначити розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу, в сумі 3000,00 грн. Зазначене відповідає висновкам, яких дійшов Верховний Суд у постановах Великої Палати від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19), від 14 квітня 2020 року у справі № 265/6121/18 (провадження № 61-8251св19), від 27 травня 2020 року у справі № 554/8204/16-ц (провадження № 61-527св19). Зазначена сума підлягає стягненню з держави за рахунок коштів державного бюджету України. Підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі, про який просить позивач, не вбачається. Висновок суду першої інстанції про відсутність доказів спричинення моральної шкоди не відповідає фактичним обставинам справи. Тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню, а апеляційна скарга частковому задоволенню з ухваленням у справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м.Харкова від 16 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути з Держави України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3000 грн. В іншій частині в задоволенні позову відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий: О.В. Маміна Судді: Ю.М. Мальований В.Б. Яцина