Постанова Київський апеляційний суд № 369/18644/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 червня 2026 року м. Київ провадження № 22-ц/824/7655/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач), суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В., розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області у складі судді Фінагєєвої І. О. від 15 січня 2026 року у цивільній справі № 369/18644/25 Києво-Святошинського районного суду Київської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, У С Т А Н О В И В: В жовтні 2025 року Товариство звернулось в суд із вказаним позовом. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 січня 2026 року позовну заяву повернуто позивачу. В апеляційній скарзі ТОВ «Діджи Фінанс», посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, направити справу для вирішення питання щодо прийняття позовної заяви. На обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що ним разом із позовною заявою через підсистему «Електронний суд» було долучено копію платіжної інструкції № 3609320 від 19.09.2025 про сплату судового збору у розмірі 2 422,40 грн. Скаржник звертає увагу на те, що у графі «Призначення платежу» вказаного платіжного документа чітко зазначено про сплату судового збору за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до Києво-Святошинського районного суду Київської області із вказівкою на номер кредитного договору № 3609320. Наголошує, що з урахуванням змісту позовних вимог про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит від 19.05.2021 у розмірі 32 024,00 грн, суд мав достеменну можливість ідентифікувати цей платіж. Апелянт вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що платіжний документ не містить відомостей про конкретну позовну заяву через відсутність у призначенні платежу прізвища, ім`я та по батькові відповідача ОСОБА_1 . Він указує, що повторна сплата судового збору за обставин, коли його вже сплачено належним чином та в повному обсязі, не передбачена чинним законодавством України та покладає на позивача надмірний і неправомірний фінансовий тягар. Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції мав об`єктивну технічну можливість самостійно перевірити зарахування сплачених коштів до спеціального фонду Державного бюджету України відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про судовий збір». На думку скаржника, оскаржуване судове рішення ухвалене внаслідок неповного дослідження наданих доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення процесуального питання про відкриття провадження. Апелянт стверджує, що повернення позовної заяви за таких обставин є проявом надмірного формалізму та порушенням гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на доступ до справедливого правосуддя. Зазначає, що вимоги Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг були виконані товариством у повному обсязі, оскільки заповнення реквізиту призначення платежу дозволяло ідентифікувати операцію. Апелянт також звертає увагу на релевантну практику Верховного Суду, згідно з якою обов`язок перевірки факту зарахування судового збору покладається безпосередньо на суд, який не повинен обмежувати права особи через формальні недоліки ідентифікації. Також апелянт надає попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу Адвокатського бюро «Анастасії Міньковської» у розмірі 2 500,00 грн, яка включає правовий аналіз та підготовку скарги. Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу інші учасники справи не скористались. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Отже розгляд даної справи здійснюється без повідомлення учасників справи. Учасники справи належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду від 15.01.2026 в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, що підтверджується звітами про доставку копії ухвали про відкриття апеляційного провадження до електронного кабінету та на електрону пошту позивача, та поштовим відправленням, що направлялось відповідачу, та повернулось із зазначенням причини повернення «за закінченим терміном зберігання». Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не усунув недоліки, визначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 23.10.2025. Встановивши, що надана платіжна інструкція № 3609320 від 19.09.2025 не містить відомостей про те, за яку саме позовну заяву та стосовно якого відповідача сплачено судовий збір, суд дійшов висновку про неможливість належної ідентифікації цього платежу. Констатувавши відсутність належних доказів сплати судового збору саме за позовною заявою до ОСОБА_1 , суд першої інстанції визнав вимоги своєї ухвали невиконаними та на підставі частини 3 статті 185 ЦПК України суд дійшов висновку про необхідність визнання позовної заяви неподаною та її повернення позивачу. Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на суд не є абсолютним і може підлягати законним обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг та сплати судового збору. Проте такі обмеження повинні застосовуватися з легітимною метою та мають зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. Обмеження не повинні застосовуватися у спосіб, що порушує саму сутність права на доступ до суду або є виявом надмірного процесуального формалізму. Механізм перевірки сплати судових витрат чітко регламентований чинним законодавством України. Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про судовий збір» суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв чи скарг перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. Обов`язок перевірки факту зарахування судового збору покладається безпосередньо на суд, який має процесуальну та технічну можливість отримати відповідне підтвердження через автоматизовані системи або з Державної казначейської служби України, що забезпечує казначейське обслуговування вказаного фонду (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 27.06.2024 у справі № 440/18837/23). Неподання стороною додаткових документів чи оригіналів платіжних доручень за наявності відомостей про здійснення платежу не може бути безумовною підставою для повернення заяви, оскільки суд зобов`язаний самостійно переконатися у відсутності зарахування коштів перед вжиттям радикальних процесуальних заходів (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 02.08.2023 у справі № 524/11220/21). Аналізуючи зміст платіжної інструкції № 3609320 від 19.09.2025, долученої позивачем до позовної заяви, колегія суддів встановила, що у реквізиті призначення платежу зазначено, що платіж є судовим збором за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до Києво-Святошинського районного суду Київської області із посиланням на номер кредитного договору № 3609320. Враховуючи, що предметом позову, із яким звернувлось ТОВ «Діджи Фінанс» є саме стягнення заборгованості за кредитним договором із аналогічним номером, зазначеної інформації було цілком достатньо для безпомилкової ідентифікації платіжної операції та її співвіднесення з конкретною позовною заявою. Позиція суду першої інстанції щодо неможливості прийняття вказаного документа виключно через відсутність у графі призначення платежу анкетних даних відповідача ОСОБА_1 є проявом надмірного формалізму, що безпідставно обмежує право юридичної особи на судовий захист. Окремо колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що платіжна інструкція була сформована позивачем до фактичного подання позову та присвоєння судовій справі унікального номера, що повністю узгоджується зі звичайною діловою, банківською та юридичною практикою. Ідентифікація платежу через номер кредитного договору, який є матеріально-правовою підставою позову, є достатнім критерієм для суду, щоб здійснити перевірку зарахування коштів до державного бюджету. Відтак, висновки суду першої інстанції про невиконання позивачем вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху є помилковими. За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала - скасуванню на підставі статті 379 ЦПК України з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача. Оскільки у даному випадку суд апеляційної інстанції не приймає остаточного рішення по суті спору, а лише скасовує процесуальну ухвалу, яка перешкоджала подальшому провадженню у справі, та направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, на даному етапі немає. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 379, 381, 383 ЦПК України суд, - У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», задовольнити Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 січня 2026 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді Є. П. Євграфова Б. Б. Левенець В. В. Саліхов