LLegalAIпошук судової практики · 2 757 706
← повернутись до результатів

Постанова Київський апеляційний суд756/11771/25

від 24.06.2026НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД
Резолютивна:Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 січня 2026 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою в…

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Єдиний унікальний номер справи № 756/11771/25 Головуючий у суді першої інстанції - Луценко О.М. Номер провадження № 22-ц/824/9570/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Яворського М.А. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Луценка О.М., у місті Києві, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - ВСТАНОВИВ: У серпні 2025 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернулось до суду першої інстанції із вказаним позовом до ОСОБА_1 , відповідно до якого просило стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості за договором № 200429604 від 12 січня 2016 року у загальному розмірі 40 285,45 грн, яка складається: 30 779,77 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 6 730,44 грн - сума інфляційних втрат; 2 775,24 грн сума 3 % річних та понесені ним по справі судові витрати. В обґрунтування позовних вимог вказувало, що відповідно до укладеної у вигляді заяви з ПАТ «Банк Михайлівський» угоди щодо кредитування №200429604 від 12 січня 2016 року, ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 12 200 грн із строком кредитування з 12 січня 2016 року по 12 січня 2019 року. 20 липня 2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», на підставі договору про відступлення прав вимоги №7_БМ від 20 липня 2020 року укладеного за результатами публічних торгів (аукціону) лоту №GL16N618071 проведеного 15 червня 2020 року, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором № 200429604 від 12 січня 2016 року, укладеним з ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «Діджи Фінанс». Відповідач свої зобов`язання за договором не виконує, не здійснює платежів в рахунок погашення суми кредиту та нарахованих процентів, у зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість, яка становить 30 779,77 грн, що складається з: 20 904,56 грн - заборгованості за кредитом, 9 875,21 грн - заборгованості за відсотками. Крім того, позивачем у зв`язку з простроченням виконання відповідачем зобов`язання було нараховано інфляційні втрати у розмірі 6 730,44 грн та три відсотки річних у розмірі 2 775,24 грн, які позивач також просить стягнути з відповідача на свою користь. Відповідач у добровільному порядку наявну у нього заборгованість за вказаним кредитним договором не погашає. На підставі викладеного, позивач просить стягнути з відповідача вище вказану суму заборгованості, інфляційні втрати та три відсотки річних, а також судові витрати по справі. Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 03 квітня 2024 року позовні вимог ТОВ «Діджи Фінанс»задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за договором №200429604 від 12 січня 2016 року у розмірі 40 285,45 грн, витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422 гривень 40 копійок та витрати на правову допомогу у розмірі 7 000 гривень. Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 12 березня 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що стороною позивача не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про укладення між відповідачем та первісним кредитором кредитного договору та виникнення між ними будь-яких правовідносин. Вказує, що на підтвердження прийняття пропозиції відповідача укласти кредитний договір, позивачем не було надано до суду доказів надання (перерахування) відповідачу коштів на виконання заяви (оферти) №200429604 від 12 січня 2016 року, а також відповіді про прийняття пропозиції. Звертає увагу те, що в матеріалах справи відсутні докази перерахування коштів за умовами договору, а виписка по рахунку, яка долучена до позовної заяви, не містить інформації по рахунку № НОМЕР_1 , який було відкрито відповідачу в ПАТ «Банк Михайлівський». Посилається на те, що разом із позовом до суду не було надано розрахунку заборгованості за кредитним договором від 12.01.2016, де було б заначено усі складові заборгованості. Зазначає, що позивачем не було надано достовірних доказів на підтвердження відступлення права вимоги. Витяг, в якому міститься перелік договорів, за якими було відступлено права вимоги, на переконання відповідача, виготовлений самим позивачем і на ньому відсутні будь-які підписи та печатки. 22 квітня 2026 року на адресу апеляційного суду надійшли пояснення у справі ТОВ «Діджи Фінанс» відповідно до яких вважає оскаржуване судове рішення відповідає вимогам діючого законодавства, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 16 січня 2016 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 було укладено заяву (оферту) № 200429604, а саме: договір про надання та використання платіжної картки з кредитним лімітом, максимальною ставкою по ліміту - 58,8% річних, реальна процентна ставка по кредиту 90,02 %. Відповідно до умов кредитного договору (на умовах повернення, платності, строковості) банк надав позичальнику у користування кредитні кошти в розмірі 12 200,00 грн., з встановленим строком користування з 12.01.2016 по 12.01.2019, а відповідач зобов`язався повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк, та сплатити відсотки за користування кредитними коштами. 20 липня 2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», на підставі договору про відступлення прав вимоги №7_БМ від 20 липня 2020 року укладеного за результатами публічних торгів (аукціону) лоту №GL16N618071 проведеного 15 червня 2020 року, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором №200429604 від 12.01.2016, укладеним з ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «Діджи Фінанс». Згідно Договору відступлення права вимоги сума боргу перед Новим кредитором становить 30779,77 грн. з яких: заборгованість за тілом кредиту становить - 9875,21грн.; заборгованість за відсотками становить 20904,56 грн. Заборгованість відповідача за кредитним договором № 200429604 від 12.01.2016 року - 30779,77 грн.; сума збитків з урахуванням 3% річних - 2775,24 грн.; сума збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань - 6730,44 грн. Разом заборгованість становить - 40285,45 грн. Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач взятих на себе кредитних зобов`язань в строки передбачені договором кредиту належним чином не виконав, а тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Апеляційний суд не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України). Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України). Відповідно до ст. 634, 638 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зобов`язання виникають із підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема з договорів. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Як вбачається з матеріалів справи, що 12 січня 2016 року ОСОБА_1 підписав заяву (оферту) № 200429604, згідно якої ПАТ «Банк Михайлівський» пропонував на умовах надання та обслуговування платіжних карток банку, зазначених в заяві та тарифах по картах банку укласти з ним кредитний договір та договір про надання та використання платіжної картки. Цього ж дня, ОСОБА_1 підписав Анкету № 2219567, Довідку про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту, тарифи по продукту «Visa Platinum CashBack/Зарплатна», договір добровільного страхування життя держателів платіжних карток ПАТ «Банк Михайлівський»; розписку про отримання платіжної картки та/або пін-коду. та. ( т.1. а.с. 12-17) При цьому, у поданій заяві ОСОБА_1 укласти з ним договір про надання та використання платіжної картки, в рамках якого: відкрити на його ім`я поточний рахунок, операції за яким можуть здійснюватися з використання електронного платіжного засобу (валюта рахунку-гривня), що призначений для зарахування заробітної плати, соціальних та інших виплат, але не виключно та буде використовуватись в рамках Договору про Картку, в тому числі для розміщення коштів та відображення операцій, здійснених з використанням картки, з дебетно-кредитним порядком обслуговування рахунку; випустити на його ім`я платіжну картку, тип якої вказаний в ОП Заяви; для здійснення операцій за Рахунком Картки, сума яких перевищує залишок грошових коштів на Рахунку Картки, встановити кредитний ліміт, в межах якого клієнт має право здійснювати операції з використанням картки за рахунок наданого Банком кредиту під операції з карткою та здійснювати у відповідності до статті 1069 Цивільного кодексу України кредитування Рахунку Картки. Зазначена заява (оферта) № 200429604 підписана представником Банку та ОСОБА_1 (а.с. 12) Зазначене у своїй сукупності свідчить про те, що 12 січня 2016 року між сторонами було укладено договір про надання та використання платіжної картки, в рамках якого відповідачу було відкрито рахунок та видано платіжну картку, що підтверджується розпискою про отримання платіжної картки та/або пін-коду від 12 січня 2016 року, а тому доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження встановлення відповідачу кредитного ліміту та зарахування коштів на платіжну картку, яку було відкрито банком. Частиною 3 статті 12 ЦПК України, частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України.) Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11.09.2019 по справі №755/2284/16-ц. Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором. Як вбачається з матеріалів справи та відомостей, які сформовані в системі «Електронний суд», що на підтвердження заборгованості відповідача та його розміру ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» надало до суду виписки по особовим рахункам. Разом з тим, із наданих виписок неможливо встановити який розмір кредитного ліміту було встановлено відповідачу, чи були перераховані кошти банком відповідачу за умовами укладеного договору, а також доказів користування відповідачем зазначеними коштами. Також, у виписках відсутня інформація про користування відповідачем коштами з 12 січня 2016 року (дати укладення договору), оскільки інформація надана з березня 2019 року. Крім того, з наданих виписок вбачається, що банком безпосередньо до тіла кредиту включалися також: прострочені відсотки на кредит, прострочені нараховані доходи за кредитом. При цьому, інших первинних бухгалтерських документів на підтвердження отримання відповідачем кредиту на номер платіжної картки № НОМЕР_2 , відкритий банком на виконання договору про надання та використання платіжної картки № НОМЕР_2 , який вказаний у розписці про отримання платіжної картки від 12.01.2016, що дозволяло б однозначно встановити отримання відповідачем кредитних коштів по договору № 200429604 від 12.01.2016 матеріали справи не містять. Вказані обставини були залишені судом першої інстанції поза увагою, що призвело до невірних висновків суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог. Разом з цим, судом першої інстанції не було враховано, що позивачем не було надано розрахунку заборгованості, з якого суд міг би встановити розмір боргу, інформацію щодо нарахування відсотків за договором та строку, протягом якого вони нараховувалися, що вказує на передчасні висновки суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог. Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що без надання детального розрахунку заборгованості суд позбавлений можливості перевірити правильність такого розрахунку, а саме: розмір заборгованості, її період, чи сплачувались взагалі кошти відповідачем та в яких сумах, за які періоди, в якому розмірі та на які суми боргу нараховувались відсотки за користування кредитом, а також період нарахування. До аналогічного висновку щодо необхідності доведення позивачем розміру заборгованості дійшов Верховний Суд у постановах від 27.03.2019 у справі №334/1746/15-ц, від 01.02.2023 у справі №199/7014/20. Наявний в матеріалах справи розрахунок містить інформацію про нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних, який здійснений позивачем ТОВ «Діджі Фінанс», на суму заборгованості, яка була відступлена за договором про відступлення права вимоги, проте такий розрахунок не містить інформації про складові частини основної заборгованості, що позбавляє суд перевірити правильність нарахування заборгованості, проти якої заперечує відповідач. Таким чином, апеляційний суд приходить висновку, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували розмір заявленої до стягнення з відповідача заборгованості, що суд першої інстанції залишив поза увагою, а тому дійшов помилкового висновку про наявність в матеріалах справи доказів на обґрунтування заявлених позовних вимог. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, залишивши поза увагою те, що в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, які б доводили обґрунтованість заявленого розміру заборгованості та її складових частин, задля перевірки обґрунтованості заявлених позовних вимог, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Разом з тим, не приймаються до увагу доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не було доведено факт відступлення права вимоги, з огляду на те, що надані позивачем копії договору та додатки до нього, а також витяг з реєстру боржників, підтверджують факт переходу до позивача права вимоги до ОСОБА_1 за укладеним з ПАТ «Банк Михайловський» договором. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд доходить висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції з одночасним ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «Діджі Фінанс». Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно до ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову. Оскільки за результатом апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, то з позивача на користь відповідача підлягають до стягнення судові витрати, які поніс відповідач в суді апеляційної інстанції у розмірі 3 633,60 грн. Відповідно до положень частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 січня 2026 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (04112, місто Київ, вулиця Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8; ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 42649746) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) понесені судові витрати по сплаті судового збору при подачі апеляційної скарги у розмірі 3 633,60 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню відповідно до норм п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає. Судді : _______________ ________________ ______________ М.А.Яворський Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»