Постанова Київський апеляційний суд № 752/6250/26

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/10155/2026 Справа № 752/6250/26 П О С Т А Н О В А Іменем України 25 червня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва, постановлену у складі судді Мазура Ю.Ю. у м. Київ 18 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в с т а н о в и в : У березні 2026 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом, просила визнати спільним сумісним майном подружжя, яке було придбане під час шлюбу: квартиру за адресою АДРЕСА_1 ; нежиле (офісне) приміщення за адресою АДРЕСА_2 , транспортний засіб Lexus GX 460 д.н.з. НОМЕР_1 , здійснити поділ нерухомого майна та транспортного засобу, які зареєстровані на відповідача та належать сторонам на праві спільної сумісної власності подружжя; у порядку поділу майна подружжя виділити позивачу ОСОБА_2 у приватну власність майно: квартиру за адресою АДРЕСА_1 вартістю 2 317 700 грн., транспортний засіб Lexus GX 460 д.н.з. НОМЕР_1 вартістю 966 773 грн.; у порядку поділу майна подружжя виділити відповідачу ОСОБА_1 у приватну власність майно: нежиле (офісне) приміщення за адресою АДРЕСА_2 вартістю 4 296 400 грн., стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію ринкової вартості частини вказаного майна у сумі 505 973,50 грн. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 18 березня 2026 року справу передано на розгляд до Святошинського районного суду м. Києва за територіальною підсудністю. Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 18 березня 2026 року та направити справу до Голосіївського районного суду м. Києва для вирішення питання про відкриття провадження. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вважав, що суд першої інстанції безпідставно застосував положення ст. 30 ЦПК України щодо виключної підсудності, не зваживши, що позов у даній справі є комплексним та містить вимоги про поділ майна подружжя, стягнення грошової компенсації, поділ як рухомого, так і нерухомого майна. Отже, предмет спору не обмежується виключно правами на нерухоме майно. Правова природа таких спорів полягає у сімейно-правових відносинах, а не у спорах щодо речових прав на нерухомість як самостійного об`єкта. Тому визначальним фактором для застосування виключної підсудності є не формальна наявність нерухомого майна у спорі, а характер спірних правовідносин та предмет позову. Вказував, що відповідно до ст. 28 ЦПК України позивач має право обирати підсудність у випадках, передбачених законом. У даній справі сторони зареєстровані за однією адресою у Голосіївському районі м. Києва, позов подано до суду за загальними правилами територіальної підсудності. Відтак, суд першої інстанції не врахував, що спір не є виключно «спором з приводу нерухомого майна» у вузькому розумінні, вимоги взаємопов`язані та не можуть бути штучно розділені, у спорах про поділ майна подружжя застосовуються норми сімейного права, такі спори не є тотожними спорам про речові права на нерухоме майно. Вважав, що у разі поєднання кількох вимог (зокрема щодо рухомого майна, грошових сум, компенсацій) мають застосовуватися загальні правила підсудності, якщо спір не є виключно речово-правовим. Суд першої інстанції формально визначив підсудність, виходячи лише з вартості одного об`єкта нерухомості, не врахувавши характер позовних вимог, наявність рухомого майна, вимогу про грошову компенсацію. А оскільки у даній справі позов включає поділ рухомого майна (транспортний засіб), про грошову компенсацію, розподіл майна як елемент сімейного спору, то відсутні підстави для застосування виключної підсудності як єдиного критерію. Тому вважав, що суд першої інстанції фактично розширив дію ст. 30 ЦПК України, що прямо заборонено процесуальним законом. Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ухвала суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду віднесена до п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України. Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Передаючи справу за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Святошинського районного суду м. Києва ухвалою від 18 березня 2026 року, суд першої інстанції виходив із того, що у цій справі предметом спору є поділ майна подружжя, зокрема об`єктів нерухомого майна, відтак підсудність цього спору повинна визначатися за правилами, встановленими ст. 30 ЦПК України, а саме за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою. Оцінюючи правильність висновків суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить із наступного. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Згідно ч. 16 ст. 28 ЦПК України позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою. Нерухоме майно є особливим об`єктом права власності, оскільки наділене специфічними рисами - сталий зв`язок із землею, особлива цінність, неможливість переміщення без знецінення та зміни її призначення. Майнове право на об`єкт нерухомості є складовою частиною такого майна як об`єкта цивільних прав. Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає (постанова Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 2/1519/8500/11, провадження № 61-18680св19) Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Правові висновки щодо застосування положень цивільного та господарського процесуального законодавства України про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 (провадження № 12-73гс20), згідно з якими «з аналізу логічної послідовності змін до формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю випливає її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору. Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення». У постанові Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 2/1519/8500/11 (провадження № 61-18680св19) зазначено, що правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно. У справі, яка переглядається, судом першої інстанції встановлено, що предметом спору є поділ майна подружжя, зокрема об`єктів нерухомого майна, і за твердженням позивача орієнтовна вартість нежилого (офісного) приміщення за адресою АДРЕСА_2 становить 4 296 400 грн., що значно перевищує вартість іншого об`єкту нерухомості, про поділ якого просить позивач. Таким чином, оскільки предметом спору є поділ майна подружжя, в тому числі об`єктів нерухомого майна, то підсудність цього спору повинна визначатися за правилами, встановленими статтею 30 ЦПК України, якою регулюються правила виключної підсудності. Апеляційний суд враховує, що у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 761/8710/15-ц (провадження № 61-21186св21) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки предметом спору між сторонами є поділ нерухомого майна, на спірні правовідносини поширюються правила виключної підсудності. При цьому у справі № 761/8710/15-ц предметом позову, як і у справі, що переглядається, був поділ об`єктів нерухомого майна і транспортного засобу в натурі із стягненням грошової компенсації різниці вартості часток в праві спільного майна подружжя. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що спір повинен розглядатися за правилами виключної підсудності місцевим загальним судом за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою, передача справи на розгляд Святошинського районного суду м. Києва на підставі п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України є процесуально вірною та обґрунтованою. Натомість, доводи апеляційної скарги, з посиланням на ст. 28 ЦПК України, якою врегульовано підсудність справ за вибором позивача про те: що визначальним фактором для застосування виключної підсудності є не формальна наявність нерухомого майна у спорі, а характер спірних правовідносин та предмет позову, що у даній справі сторони зареєстровані за однією адресою у Голосіївському районі м. Києва, позов подано до суду за загальними правилами територіальної підсудності, що спір не є виключно «спором з приводу нерухомого майна» у вузькому розумінні, вимоги взаємопов`язані та не можуть бути штучно розділені, у спорах про поділ майна подружжя застосовуються норми сімейного права, такі спори не є тотожними спорам про речові права на нерухоме майно, що у разі поєднання кількох вимог (зокрема щодо рухомого майна, грошових сум, компенсацій) мають застосовуватися загальні правила підсудності, якщо спір не є виключно речово-правовим, не ґрунтуються на вимогах процесуального закону, фактичних обставинах справи, не узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 761/8710/15-ц і відхиляються апеляційним судом. Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала відповідає обставинам справи, ухвалена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 18 березня 2026 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Судді : Кашперська Т.Ц. Фінагеєв В.О. Яворський М.А.