Постанова Київський апеляційний суд № 752/8360/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/3930/2025 Справа № 752/8360/24 П О С Т А Н О В А Іменем України 07 березня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Слободянюк А.В. в м. Київ 27 вересня 2024 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електроенергію, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в с т а н о в и в : У квітні 2024 року позивач ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за спожиту електричну енергію в розмірі 3722,04 грн., а також 3 % річних та інфляційну складову в загальному розмірі 2504,93 грн. Позов мотивував тим, що є правонаступником ПАТ «Київенерго» в частині прав і обов`язків, необхідних для здійснення діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами, в тому числі і в частині використання ліцензій та тарифів, виданих та встановлених для ПАТ «Київенерго». Відповідач ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 , є споживачем електричної енергії, яку постачає ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі», не в повному обсязі виконує зобов`язання по сплаті заборгованості, внаслідок чого заборгованість станом на 01 січня 2019 року на контрольних показниках 006550 кВт/год. за спожиту електричну енергію становить 3722,04 грн. Оскільки сума боргу станом на 01 лютого 2024 року не сплачена, разом з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних заборгованість становить 6226,97 грн. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 27 вересня 2024 року позов частково задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» заборгованість за спожиту електричну енергію в розмірі 3722,04 грн., інфляційну складову у розмірі 844,93 грн., 3 % річних у розмірі 344,49 грн., а всього стягнути 4911,46 грн. Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість судового рішення, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 вересня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити; долучити до матеріалів апеляційної скарги документи, що мають суттєвий вплив на правильне з`ясування фактичних обставин справи. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що у відзиві на позовну заяву нею зазначалося про те, що квартира АДРЕСА_1 була придбана 24 грудня 2013 року нею, ОСОБА_1 , та її на той момент чоловіком ОСОБА_2 , а отже належала їм на праві спільної сумісної власності. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 01 вересня 2020 року в справі № 752/11811/18, що залишено в силі постановою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року, визнано об`єкт нерухомості об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Водночас до складу майна, яке підлягає поділу, належать також і борги. Пояснювала, що 11 листопада 2021 року на виконання умов договору про врегулювання заборгованості по комунальним послугам (укладеного в рамках договору купівлі-продажу частки квартири від 11 листопада 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Степаненко Д.В., зареєстровано в реєстрі за № 1287), що наявні за адресою АДРЕСА_1 , сторонами правочину ОСОБА_1 та ОСОБА_2 досягнуто згоди щодо сплати продавцем 50 % від наявної суми заборгованості на загальну суму 17470,27 грн., що підтверджується копіями квитанцій, які долучені у якості додатків до відзиву. Наводила зміст ст. 360, 541, 544 ЦК України, правові висновки Верховного Суду в справі № 352/2163/13-ц, згідно яких після проведення розподілу будинковолодіння, належному подружжю на праві спільної сумісної власності, особи несуть спільний обов`язок щодо утримання нерухомого майна, що перебуває у них на праві спільної сумісної власності, відповідно до частки кожного з них у праві спільної сумісної власності. Наголошувала, що згідно наданих доказів нею виконано обов`язок щодо сплати половини від наявної суми заборгованості за житлово-комунальні послуги, які існували станом на дату укладення договору купівлі-продажу частки квартири. Оскільки при поділі майна враховуються борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї, та для визначення коректного суб`єктного складу учасників справи, нею у відзиві на позов було вказано про необхідність залучення ОСОБА_2 у якості належного відповідача (співвласника до 2021 року та власника об`єкта нерухомості станом на поточну дату) у цій справі, що не було прийнято до уваги судом першої інстанції. Крім того, як нею зазначалося у відзиві на позов, з 10 травня 2018 року вона фактично не користувалася житлово-комунальними послугами, що надавалися за адресою розташування об`єкта нерухомості, по причині загрози життю та безпеці, що існувала для неї та дитини зі сторони родичів колишнього чоловіка, про що оформлено відповідну заяву на ім`я органів поліції. В період з 2018 по 2021 роки місцем фактичного проживання її та дитини була адреса АДРЕСА_3 , що підтверджується показами свідків, зібраними в рамках справи про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини, справа № 752/6495/18. Обставини, що зазначені вище, суперечать положенням (змісту) ч. 3 ст. 58 Закону України «Про ринок електричної енергії», відповідно до якого саме на споживача покладено обов`язок сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги, та п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», приписами якого визначено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Фактичними обставинами справи підтверджується, що вона, ОСОБА_1 , з 10 травня 2018 року не проживає у квартирі за адресою АДРЕСА_1 , а з 11 листопада 2021 року не є власником даної квартири. Таким чином, вона не є споживачем у розумінні Закону та на неї не може бути покладено обов`язок здійснення сплати за електричну енергію за вказані періоди. Свій обов`язок щодо сплати половини вартості житлово-комунальних послуг, що існували станом на дату укладення договору купівлі-продажу належної їй на праві власності частки у квартирі (11 листопада 2021 року) вона виконала, що підтверджено документально. З метою надання до огляду в судове засідання доказової бази (заяв, клопотань), фактів, що зазначені нею у відзиві та мають суттєве значення для правильного з`ясування фактичних обставин справи, нею було заявлено клопотання у прохальній частині відзиву на позов, щодо постановлення ухвали про розгляд справи за позовом ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін, однак ухвалою від 27 травня 2024 року їй відмовлено у задоволенні клопотання, чим позбавлено права на реалізацію конституційного права на захист порушених майнових прав та інтересів. Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач ОСОБА_1 є споживачем електричної енергії, яку постачає позивач ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі», станом на 01 січня 2019 року у неї утворилася заборгованість за спожиту електроенергію в розмірі 3722,04 грн., яка станом на час розгляду справи не погашена, в зв`язку з чим заборгованість у вказаному розмірі, а також 3 % річних в розмірі 344,49 грн. та інфляційні втрати в розмірі 844,93 грн., нараховані до 24 лютого 2022 року, підлягають стягненню з неї на користь позивача. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи таке. Як встановлено судом, згідно витягу з ЄДРПОУ (а. с. 16) основним видом діяльності ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» за КВЕД є 35.13 розподілення електроенергії. Згідно витягу зі статуту ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі», предметом діяльності товариства є, зокрема, розподіл електричної енергії (а. с. 12 зворот). ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» є правонаступником ПАТ «Київенерго» (а. с. 17). Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17 вересня 2014 року, виданого Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві, квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 (а. с. 32 - 33). 13 липня 2016 року ОСОБА_1 , яка проживає за адресою АДРЕСА_1 , уклала договір № 14244819201 про користування електричною енергією з ПАТ «Київенерго», за умовами якого за цим договором енергопостачальник бере на себе зобов`язання надійно постачати споживачеві електричну енергію у необхідних йому обсягах, а споживач зобов`язується оплачувати одержану електричну енергію за обумовленими тарифами (цінами) у терміни, передбачені цим договором (а. с. 26). За вказаною адресою відповідачем, відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 ; лічильник № 0252758, дата установки - 07 липня 2016 року (а. с. 22 - 24). Згідно відомостей по особовому рахунку № НОМЕР_1 , показання лічильника № 0252758 (за адресою: АДРЕСА_1 ) станом на 01 січня 2019 року - «006550», вхідне сальдо на 2019 рік - 3 722,04 грн. (а. с. 23 зворот). 11 листопада 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу частки квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Степаненко Д.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1287, згідно п. 1.1 якого, за цим договором продавець передає у власність (продає), а покупець приймає (купує) частку у праві власності на квартиру за АДРЕСА_1 і сплачує її вартість за ціною та у порядку, що передбачені цим договором (а. с. 57 - 62). Також 11 листопада 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір про врегулювання заборгованості по комунальним послугам, що наявні за адресою АДРЕСА_1 , за умовами якого сторони дійшли згоди щодо сплати продавцем наявної, станом на дату квитанцій, розміру заборгованості у розмірі 50 %, в тому числі згідно розрахунку за електроенергію від 05 жовтня 2021 року в розмірі 395,25 грн.; загальна сума, що підлягає сплаті, складає 17470,27 грн. та підлягає до сплати в строк до 13 листопада 2021 року включно (а. с. 63). Відповідачем до відзиву на позовну заяву надано копію рахунку за електроенергію № 40421662 від 05 жовтня 2021 року, споживач ОСОБА_1 , отримувач ТОВ «Київські енергетичні послуги» (а. с. 65), а також квитанцію від 13 листопада 2021 року, згідно якої ОСОБА_1 сплатила на рахунок ТОВ «Київські енергетичні послуги» 395,25 грн. (а. с. 66). До позову ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» надано розрахунок 3 % річних в розмірі 558,31 грн. та інфляційної складової боргу в розмірі 1946,63 грн., нарахованих на розмір основної заборгованості 3722,04 грн., за період з 01 січня 2019 року по січень 2024 року включно (а. с. 21 - 24). Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Крім того, до апеляційної скарги надано нові докази, а саме копію заяви ОСОБА_1 до Голосіївського УП ГУНП в м. Києві, копію відзиву до позовної заяви про розірвання шлюбу, копію письмової заяви свідків у справі № 752/6495/18 про розірвання шлюбу. Вирішуючи питання щодо прийняття таких доказів під час апеляційного перегляду, апеляційний суд виходить із наступного. Відповідно до ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ч. 2, 3 ст. 83 ЦПК України). Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Апеляційна скарга не містить обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, в ньому не наведено об`єктивних причин, які перешкодили подати вказані докази у встановлений законом строк, не заявлено клопотання про поновлення строку для подання нових доказів. Саме лише посилання відповідача на те, що ці докази мають суттєвий вплив на правильне з`ясування фактичних обставин справи, не свідчить про неможливість надання нею нових доказів раніше. Виходячи з викладеного, оскільки розгляд справи на підставі доказів, які не надавалися до суду першої інстанції, суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства, та оскільки відповідачем не надано докази неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї, суд апеляційної інстанції на підставі ч. 3 ст. 367 ЦПК України відхиляє клопотання про долучення доказів як необґрунтоване. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (чинний до 01 травня 2019 року) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в чинній редакції, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. За правилами частини четвертої статті 319, статті 322 ЦК України власник зобов`язує; власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статей 156, 162 ЖК України власник зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги щомісячно у встановлені строки. Обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг визначені статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, що діяла до 01 травня 2019 року) та ст. 7 чинного Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Обов`язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановленні договором або законом (пункт 1 частина третя статті 20 Закону), а обов`язком виконавця надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором (пункти 1, 3 частина друга статті 21 Закону). Аналогічний обов`язок споживача щодо здійснення оплати житлово-комунальних послуг передбачений п. 5 ч. 2 ст. 7 чинного Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Відповідно до ст. 56 Закону України «Про ринок електричної енергії», постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Правила роздрібного ринку електричної енергії, що затверджені постановою НКРЕКП № 312 від 14 березня 2018 року, регулюють взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником (електропостачальниками) та споживачем (для власного споживання), а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії, визначеними цими Правилами. Згідно з пп. 2) п. 5.5.5 ПРРЕЕ споживач електроенергії зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів. У відповідності до п. 4.10 ПРРЕЕ побутові споживачі здійснюють повну оплату вартості обсягу спожитої електричної енергії, як правило, один раз за фактичними показами засобів комерційного обліку електричної енергії на початку періоду, наступного за розрахунковим, відповідно до договору про постачання електричної енергії споживачу. Згідно до п. 4.12 ПРРЕЕ плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну. Рахунок за спожиту електричну енергію оплачується, зокрема, протягом 10 робочих днів від дня отримання рахунка побутовим споживачем або в інший термін, передбачений договором, але не пізніше 20 календарного дня після закінчення розрахункового періоду. Відповідно до ст. 525, ч. 1 ст. 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Судом першої інстанції встановлено, що нарахування боргу за спожиту електричну енергію у сумі 3 722,04 грн. здійснено у січні 2019 року, сума є незмінною до січня 2024 року (а. с. 21), інших нарахувань позивачем, а також сплати відповідачем у зазначений позивачем період не відбувалось (а. с. 22-24). Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, що на момент виникнення боргу у сумі 3 722,04 грн. відповідач ОСОБА_1 була одноосібним власником квартири, яким було укладено відповідний договір з відповідачем про користування електричною енергією. Встановивши на підставі наявних в матеріалах справи доказів, що позивач надає послуги з розподілу електроенергії, в тому числі за адресою АДРЕСА_1 , а відповідач, яка з 17 вересня 2014 року по 10 листопада 2021 року була одноосібним власником вказаної квартири та споживачем цих послуг, від надання яких в установленому чинним законодавством порядку не відмовлялася, однак оплата спожитих послуг виконувалася нею неналежним чином, що призвело до утворення заборгованості станом на 01 січня 2019 року, яка нею на сьогоднішній день не сплачена, суд першої інстанції, перевіривши надані позивачем розрахунки заборгованості, прийшов до обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про виникнення у позивача права на стягнення з відповідача заборгованості за спожиті комунальні послуги, 3 % річних та інфляційних втрат до 24 лютого 2022 року, що узгоджується з положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №

206. Апеляційний суд приймає до уваги, що під час розгляду справи в суді першої інстанції та в апеляційній скарзі відповідачем не надано доказів ненадання позивачем вказаних комунальних послуг, або надання їх неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати, а також відсутності заборгованості в розмірі, встановленому судом на підставі належних і допустимих доказів, наданих позивачем. Судом першої інстанції надано належну оцінку та вмотивовано відхилено доводи відповідача у відзиві на позовну заяву, що нею у листопаді 2021 року сплачено за електроенергію у сумі 395,25 грн. (а. с. 65), оскільки відповідно до наданого рахунку за електроенергію № 40421662 від 05 жовтня 2021 року, отримувачем є ТОВ «Київські енергетичні послуги», в той же час заборгованість за надані послуги з енергопостачання у відповідача виникла перед іншою юридичною особою - позивачем ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі». Враховуючи вищевикладене, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_1 виконано обов`язок щодо оплати половини від наявної суми заборгованості за житлово-комунальні послуги, що існували станом на дату укладення договору купівлі-продажу частки квартири. Згідно з п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, власник та наймач квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до ст. 541 Цивільного кодексу України, солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Правила користування приміщеннями житлових будинків, затверджені Постановою КМУ України від 08 жовтня 1992 року № 572, п.18 зобов`язати наймача, власника й орендаря житлового приміщення оплачувати житлово-комунальні послуги, тому враховуючи положення ст. 541 ЦК України, зобов`язання з оплати комунальних послуг мають солідарний характер, відтак, особи, що є співвласниками квартири та/або зареєстровані в ній, несуть солідарні зобов`язання з оплати житлово-комунальних послуг. Частиною 1 статті 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що з 10 травня 2018 року ОСОБА_1 не користувалася житлово-комунальними послугами та проживала за іншою адресою, з огляду на встановлені судом першої інстанції обставини, що заборгованість по оплаті комунальних послуг виникла станом на 01 січня 2019 року, особовий рахунок по квартирі за адресою АДРЕСА_1 оформлений саме на ОСОБА_1 , якою укладено договір з ПАТ «Київенерго», правонаступником якого є позивач, і до 11 листопада 2021 року ОСОБА_1 була одноосібним власником зазначеної квартири. Крім того, позивач має право вимагати виконання обов`язку щодо сплати житлово-комунальних послуг як від власника квартири, так і від будь-якої іншої особи, яка зареєстрована або проживає у житлі власника, адже така особа на рівні з власником користується усіма житлово-комунальними послугами. Частинами 1, 6 ст. 29 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання. Водночас згідно із ч. 1 ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання. За змістом положень ст. 29 ЦК України та ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» особа може мати декілька місць проживання, однак проведенням реєстрації свого місця проживання у конкретному жилому приміщенні особа сама визначає його як постійне місце проживання. Положеннями ч. 1 ст. 4 чинного Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» передбачено, що особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування). Апеляційний суд враховує, що відповідач ОСОБА_1 була зареєстрована у АДРЕСА_1 з 04 листопада 2014 року по 25 жовтня 2021 року, тобто постійним місцем її проживання станом на час утворення заборгованості вважалася квартира саме за вказаною адресою (а. с. 38, 56). Виходячи із наведеного, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що належним відповідачем у даній справі мав бути ОСОБА_2 , про необхідність залучення якого до участі в справі ОСОБА_1 заявляла у відзиві на позовну заяву. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що з метою надання до огляду в судове засідання доказової бази (заяв, клопотань), фактів, що зазначені нею у відзиві та мають суттєве значення для правильного з`ясування фактичних обставин справи, нею було заявлено клопотання у прохальній частині відзиву на позов, щодо постановлення ухвали про розгляд справи за позовом ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін, однак ухвалою від 27 травня 2024 року їй відмовлено у задоволенні клопотання, чим позбавлено права на реалізацію конституційного права на захист порушених майнових прав та інтересів, апеляційний суд враховує таке. Відповідно до ч. 1 ст. 279 ЦПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. Згідно із ч. 5, 7 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву. Відповідно до ч. 6 ст. 279 ЦПК України (станом на час постановлення ухвали від 27 травня 2024 року) суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. Встановивши, що предметом даного позову є стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію в розмірі 6226,97 грн., суд першої інстанції ухвалою від 27 травня 2024 року вмотивовано відхилив клопотання відповідача ОСОБА_1 про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, що відповідає положенням ч. 6 ст. 279 ЦПК України, і доводами апеляційної скарги правильні висновки суду першої інстанції не спростовуються. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що відмовою в задоволенні даного клопотання відповідача позбавлено права на реалізацію конституційного права на захист порушених майнових прав та інтересів, апеляційний суд звертає увагу, що відповідач не була позбавлена можливості надати заперечення проти позову та надати до нього докази відповідно до вимог ст. 178 ЦПК України, і вона цією процесуальною можливістю скористалась. Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 вересня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді : Кашперська Т.Ц. Фінагеєв В.О. Яворський М.А.