Постанова 4824 № 752/20965/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №752/20965/23 Головуючий у І інстанції - Ольшевська І.О. апеляційне провадження №22-ц/824/5267/2025 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Приходька К.П., суддів Писаної Т.О., Журби С.О., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, - установив: У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернулась до Голосіївського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_1 з 2007 по 2014 роки, та їх шлюб було розірвано рішенням Обухівського районного суду Київської області. У шлюбі народилися троє синів, які проживають разом з нею. Відповідач не надавав матеріальної допомоги для утримання дітей, хоча зобов`язаний нести рівні обов`язки у вихованні та утриманні спільних дітей. Вказувала, що відповідач фактично проживає окремо з грудня 2014 року, не надає належної фінансової допомоги на утримання дітей, а тому вона і звернулася до суду з даним позовом. Просила суд, стягнути з ОСОБА_1 на свою користь аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 50000 грн. щомісячно, починаючи з грудня 2014 року і до досягнення дітьми повноліття. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 04 вересня 2024 року зазначений вище позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 5000 грн., щомісячно починаючи стягнення з 06 жовтня 2023 року і до досягнення дітьми повноліття. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 1073,60 грн. Допущено негайне виконання рішення в межах суми платежу за один місяць Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, в частині стягнення аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що воно є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального прав, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що відповідно до акту обстеження умов проживання від 21 травня 2024 року, який було надано до суду позивачем, ОСОБА_5 проживав та проживає в Іспанії разом із старшим братом - ОСОБА_8 (син ОСОБА_2 від попереднього шлюбу). Однак, суд першої інстанції не звернув увагу на вказану обставину, яка підтверджена як самим позивачем, так і матеріалами справи, та ухвалив незаконне рішення в частині стягнення аліментів з нього на утримання дитини - сина ОСОБА_5 , який на дату подання позовної заяви, на дату розгляду справи, та на дату ухвалення оскаржуваного рішення проживав та проживає поза межами України, а не разом з ОСОБА_2 . Крім того, вказує, що задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення з нього аліментів на утримання неповнолітніх дітей у розмірі 5000 грн., суд першої інстанції фактично надав можливість стягувати із його заробітної плати 90% від його заробітку, що є грубим порушенням норм матеріального права. Просив суд, апеляційну скаргу задовольнити та скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04 вересня 2024 року в частині стягнення з нього аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Приймаючи до уваги, що скаржник ОСОБА_1 просить апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про стягнення з нього аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні цієї позовної вимоги, то апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про стягнення аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 07 березня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, про що зроблено актовий запис №354 від 07 березня 2007 року Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києві, що вбачається з копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києві. У шлюбі сторін народились: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Комісією у складі начальника служби у справах дітей Козинської селищної ради Обухівського району Київської області Кучерук О., головного спеціаліста ССД Козинської селищної ради Коваль К. на підставі звернення ОСОБА_2 був складений акт №36 обстеження умов проживання від 23 травня 2023 року. У ході обстеження було встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_2 разом із трьома дітьми: ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , які мають постійне місце реєстрації за цією адресою. Умови проживання дітей визнані належними: житло має 5 кімнат, створені відповідні умови для їхнього виховання та розвитку, зокрема наявні іграшки, література та місця для відпочинку й навчання. Відповідачем надано копію акту №113 обстеження умов проживання від 02 лютого 2024 року, яким комісією у складі начальника служби у справах дітей Козинської селищної ради Обухівського району Київської області Кучерук О., головного спеціаліста служби у справах дітей Козинської селищної ради Белінської Ю. на підставі звернення ОСОБА_1 в ході обстеження було встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 мають постійне місце реєстрації за цією адресою: ОСОБА_1 (батько), ОСОБА_4 (син), ОСОБА_6 (син), ОСОБА_5 (син). Умови проживання дітей визнані задовільними. За висновком комісії: «Зі слів батька, ОСОБА_1 планує найближчим часом повернути дітей за місцем їх реєстрації. Станом на сьогодні діти проживають окремо від батька». З витягу про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані такі особи: ОСОБА_4 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_6 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_5 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_7 . Дата реєстрації ОСОБА_1 за цією адресою - 13 листопада 2023 року. З відомостей про право власності на нерухоме майно від 27 жовтня 2023 року вбачається, що відповідач є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 505,3 кв.м, із житловою площею 159,7 кв.м. Дата реєстрації права власності - 20 листопада 2013 року. Також вказано, що станом на 25 жовтня 2023 року на дане нерухоме майно накладено арешт у зв`язку з рішенням державного виконавця Голосіївського відділу виконавчої служби. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є працездатною особою, володіє житловим будинком та не має на утриманні інших осіб, окрім спільних неповнолітніх дітей сторін, які проживають з матір`ю. А тому, з урахуванням встановленого Сімейним кодексом України обов`язку батьків, щодо матеріального забезпечення дітей, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача, щодо стягнення аліментів, оскільки її права на отримання аліментів підтверджені в ході судового розгляду та підлягають захисту в судовому порядку. З висновками викладеними у рішенні суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 pоку, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 pоку №789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Статтею 8 ЗУ «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. У відповідності зі ст.ст. 11, 15 вказаного Закону, кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї разом з батьком або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкування з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. Відповідно до ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Частиною першою ст. 182 СК України, передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. За приписами ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону. Пленум Верховного Суду України в п. 17 своєї Постанови від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснив судам, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України. При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення. Відповідно до Конвенції ООН про права дітей від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 № 789-X11) дитина, з огляду на її фізичну і розумову незрілість потребує спеціального захисту та турботи, включаючи належний правовий захист, як до, так і після народження. По змісту ст. 80 СК України, аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки, сина, батьків та з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. Відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову. Доводи апеляційної скарги про те, що стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей у розмірі 5000 грн. є грубим порушенням норм матеріального права, оскільки це становить 90% заробітної плати ОСОБА_1 , колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідач є працездатною особою, до суду не надано доказів погіршення стану його здоров`я, наявності у платника аліментів інших дітей, непрацездатної дружини чи батьків, які б перебували на його утриманні та мали б бути враховані при визначенні розміру стягуваних аліментів. Разом з тим, колегія суддів також виходить з того, що відповідно до положень ст. 51 Конституції України, батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Обов`язок батьків по утриманню своїх дітей виникає з моменту народження дитини і зберігається до досягнення ним повноліття і являє собою як моральний, так і правовий обов`язок батьків. Сам факт народження дитини покладає на батьків обов`язки, зокрема, щодо її утримання. Відмови про недостатність коштів у платника аліментів не заслуговують на увагу. У батьків немає і не може бути більшої цінності за дитину, а тому її утримання має домінувати над усіма іншими витратами. Різноманітні аргументи, щодо браку коштів у платника аліментів мають сприйматися критично. Принцип врахування лише трудових доходів платника аліментів, не відповідає сучасним реаліям соціально-економічного розвитку суспільства. На даний час у платника аліментів основне джерело доходу не обов`язково пов`язане з працею і при стягненні аліментів слід виходити не лише з врахування його трудових доходів. Можливість другого з батьків утримувати дитину повинна тлумачитися розширено і не обмежуватися лише наявністю в нього офіційного доходу. Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, а також узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом правильно застосовані. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції ухвалив незаконне рішення в частині стягнення аліментів на утримання дитини - сина ОСОБА_5 , який на дату подання позовної заяви, на дату розгляду справи, та на дату ухвалення оскаржуваного рішення проживав та проживає поза межами України, а не разом з позивачем, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, як встановлено судом першої інстанції, спільні діти сторін фактично проживають із позивачем. Зокрема, на підставі акту обстеження умов проживання, наданого ОСОБА_2 , комісією було встановлено факт проживання дітей з матір`ю. Крім того, як вбачається з договору найму (оренди) житла від 01 листопада 2023 року ОСОБА_2 орендує квартиру АДРЕСА_2 , у зв`язку з чим, нею було надано акт обстеження умов проживання від 21 травня 2024 року, де зазначено, що за вказаною вище адресою проживають: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Посилання у вказаному акті на те, що ОСОБА_5 на даний час перебуває в Іспанії у найстаршого брата, не свідчить про те, що позивач не забезпечує сина матеріально, а також, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не потребує матеріальної підтримки батька у вигляді сплати аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина. Крім того, не проживання дитини певний період з тим із батьків, на користь якого стягнуті аліменти на утримання дитини, є підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами відповідно до ст. 197 СК України, а не для відмови у їх стягненні, оскільки аліменти стягнуті на тривалий період до повноліття дитини, а рішенням суду про стягнення аліментів встановлено факт проживання дитини ОСОБА_5 з матір`ю. Отже, судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв`язку, та з урахуванням доведеності позовних вимог обґрунтовано задоволено позов частково. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги відповідача цього не спростовують, то рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04 вересня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України. Суддя-доповідач К.П. Приходько Судді Т.О. Писана С.О. Журба