Постанова 4817 № 607/25106/25

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/25106/25Головуючий у 1-й інстанції Сіянко В.М. Провадження № 22-ц/817/702/26 Доповідач - Костів О.З. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 червня 2026 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Костів О.З. суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М., розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників цивільну справу №607/25106/25 за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на заочне рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 20 березня 2026 року (ухвалене суддею Сіянко В.М., дата складання повного тексту 20 березня 2026 року) в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: У грудні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», позивач, апелянт) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідачка) про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов обґрунтовано тим, що 16 березня 2023 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №671029, відповідно до умов якого ТОВ «Селфі Кредит» надало відповідачці грошові кошти у сумі 2000.00 грн, а відповідачка зобов`язався повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. ТОВ «Селфі Кредит» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк, визначені умовами кредитного договору. Договір укладено в електронному вигляді за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи первісного кредитора. Кредитний договір підписано відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». ТОВ «Селфі Кредит» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачці грошові кошти в обсязі та у строк, визначені умовами кредитного договору. Разом з тим відповідачка не виконала свої зобов`язання - не вносила платежі, передбачені умовами кредитного договору, на повернення отриманих коштів, а також не сплачувала процентів за користування кредитом, у зв`язку із чим у відповідачки утворилася заборгованість за кредитним договором. 01 лютого 2024 року між ТОВ «Селфі кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу № 01202024, відповідно до умов якого право вимоги за кредитним договором №671029 від 16 березня 2023 року перейшло до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал». Станом на 01 грудня 2025 року заборгованість відповідачки перед позивачем становить 14891.99 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 1999.99 грн; заборгованість за процентами - 12892.00 грн. У зв`язку з наведеним позивач просив суд стягнути з відповідачки заборгованість за договором кредиту №671029 від 16 березня 2023 року в розмірі 14891.99 грн та судові витрати. Заочним рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 20 березня 2026 року позов ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» залишено без задоволення. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», в інтересах якого діє ОСОБА_3 , подано на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам. Апеляційна скарга мотивована тим, що 16 березня 2023 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 671029 в електронній формі. Звертає увагу на те, що в довідці про ідентифікацію передбачені усі персональні дані відповідачки, зокрема РНОКПП та дата народження, що дає можливість її ідентифікувати. За вказаними у довідці про ідентифікацію відомостями можна точно встановити, кому саме було надіслано одноразовий ідентифікатор (М634) та ким підписано кредитний договір №671029 від 16 березня 2023 року. На думку сторони позивача, факт того, що одноразовий ідентифікатор не відображається при друкуванні документа (кредитному договору), не нівелює його існування та юридичну силу в електронному оригіналі, оскільки є лише технічною особливістю. Паперова копія є лише візуальним відображенням електронного документа, а не його оригіналом, який зберігається в електронній формі. Одноразовий ідентифікатор наявний не лише в електронній формі договору, що зберігається у позивача, але й був направлений самому відповідачу при укладенні договору. Відповідачка заповнила свої дані в особистому кабінеті на веб-сайті Товариства, після чого було здійснено автоматичну перевірку її особи, перевірку кредитної історії через Українське бюро кредитних історій, і лише після проходження зазначених етапів відбулося підписання договору шляхом використання одноразового ідентифікатора, надісланого на вказаний відповідачкою номер телефону. Таким чином вважає, що спірний кредитний договір укладено в електронній формі та у повній відповідності до вимог чинного законодавства. Крім того, відповідно до п.2.1 Кредитного договору кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 . 16 березня 2023 року ТОВ «Селфі Кредит» ініціювало переказ коштів згідно договору №671029 від 16 березня 2023 року безготівковим зарахуванням через ТОВ «Пейтек» на платіжну картку № НОМЕР_1 , що в свою чергу свідчить про те, що відповідачка прийняв пропозицію кредитодавця - ТОВ «Селфі Кредит». Підтвердженням такого перерахунку є документ від ТОВ «Пейтек», який свідчить про зарахування кредитних коштів у розмірі 2000.00 грн на картку клієнта з маскою НОМЕР_1 . На думку сторони позивача, надані ним докази є належними та достатніми і в сукупності доводять те, що на картковий рахунок ОСОБА_2 було здійснено перерахунок кредитних коштів в розмірі 2000.00 грн. У зв`язку з викладеним, позивач просить заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задоволити в повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу від учасників по справі не надходив. За правилами частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до пунктів 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ціна даного позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи викладене, відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Судом встановлено наступні обставини. Позивачем надано договір про надання споживчого кредиту №671029 від 16 березня 2023 року, укладений між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_2 , згідно якого відповідачці надано кредит у розмірі 2000.00 грн, строком користування на 406 днів. Позивач зазначає, що вищевказаний договір підписаний відповідачкою за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором М634, який був направлений на номер телефону НОМЕР_2 , що підтверджується довідкою про ідентифікацію. За умовами договору № 671029 споживач отримав кредит у розмірі 2000.00 грн строком 406 днів, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 29 днів, тип процентної ставки фіксована, із стандартною процентною ставкою 2.2% за кожен день користування кредитом; знижена процентна ставка 1.54% в день; дата повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Додатку №1 до Договору (далі іменується Графік платежів) до 27 лютого 2024 року. Орієнтовна реальна річна процентна ставка: за стандартною ставкою за весь строк кредитування 49719.46 % річних; з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 28727.25% річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 16929.20 грн. Кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на рахунок Споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № НОМЕР_1 . (п.2.1). Проценти, що нараховуються за цим Договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод факт/факт (п 3.1). На підтвердження видачі кредитних коштів відповідачці, позивач надав інформаційну довідку ТОВ «Пейтек» за вих. № 20251020-248 від 20 жовтня 2025 року, згідно якої слідує, що 16 березня 2023 року ТОВ «Селфі Кредит» успішно перераховано суму 2000.00 грн, Session ID - 019251103999, код авторизації - 334005, банк-еквайр - АТ «ПУМБ», призначення платежу: зарахування на картку НОМЕР_3 . Відповідно до розрахунку суми загальної заборгованості за кредитним договором №671029 від 16 березня 2023 року, заборгованість ОСОБА_2 станом на 01 лютого 2024 року становить 14891.99 грн, яка складається з наступного: - 1999.99 грн - прострочена сума заборгованості по кредиту; - 12892.00 грн - прострочена сума заборгованості по процентам; - 0.00 грн - прострочена заборгованість за комісією. 01 лютого 2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу №01022024, відповідно до умов якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором №671029 від 16 березня 2023 року, що був укладений між ТОВ «Селфі Кредит» та відповідачем. Відповідно до Акта прийому-передачі Реєстру боржників від 01 лютого 2024 року за договором факторингу №01022024 від 01 лютого 2024 року клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників. З витягу із Реєстру боржників до договору факторингу №01022024 від 01 лютого 2024 року вбачається, що ТОВ «Селфі Кредит» передало, а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» прийняло право вимоги за кредитним договором №671029 від 16 березня 2023 року на суму 14891.99 грн. Досудовою вимогою за вих. № 23346936 від 14 листопада 2025 року позивач повідомив ОСОБА_2 про відступлення права вимоги та направив вимогу про сплату боргу, яка залишилася без відповіді. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи апеляційний суд виходить з наступного. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України). Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України). Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон). Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону). Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону). Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: - надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; - заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; - вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є: - використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. На виконання приписів Закону України «Про електронні довірчі послуги» в Україні діють декілька способів електронної ідентифікації особи, які дозволяють однозначно її встановити, а саме: 1) використання кваліфікованого електронного підпису особи, який розміщений у вигляді приватного ключа на матеріальному носії інформації; 2) використання систем BankID, зокрема Національного банку України, який регулюється постановою правління цього банку від 17 березня 2020 року №32. Відповідно до пунктів 1, 2, 6 частини другої розділу I Загальні положення постанови правління Національного банку України від 17 березня 2020 року №32 визначено: 1) абонент-ідентифікатор - банк України, який є абонентом Системи BankID Національного банку та безпосередньо виконує функції ідентифікації, автентифікації та верифікації клієнтів (банку), які є користувачами Системи BankID Національного банку; 2) абонент - надавач послуг - абонент Системи BankID Національного банку, який з її використанням отримує від абонента-ідентифікатора дані користувача Системи BankID Національного банку з метою надання йому послуг; 6) автентифікація - електронна процедура, яка дає змогу встановити та підтвердити особу користувача Системи BankID Національного банку. Статтею 23 Закону України «Про платіжні послуги» передбачено, що надавачі платіжних послуг, визначені в пункті 9 частини першої статті 10 цього Закону, зобов`язані здійснювати ідентифікацію та верифікацію користувачів відповідно до вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. Згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Відповідно до статті 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом. Щодо факту укладення кредитного договору. Звертаючись до суду з позовом ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» посилалося на те, що через неналежне виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за кредитним договором №671029 від 16 березня 2023 року утворилась заборгованість в розмірі 14891.99 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 1999.99 грн.; заборгованість за процентами - 12892.00 грн. Насамперед слід зазначити, що згідно умов кредитного договору №671029 від 16 березня 2023 року, кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби. ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» у позовній заяві зазначає, що позичальника ОСОБА_2 ідентифіковано та верифіковано шляхом отримання через систему BankID НБУ ідентифікаційних даних позичальника. Умовами п.9.2 кредитного договору, сторонами погоджено, що договір вважається укладеним з моменту його підписання електронними підписами сторін та діє до повного виконання споживачем зобов`язань за ним. Умовами пункту 9.6 договору сторони погодили порядок укладання договору та створення електронних підписів. Цей Договір укладається шляхом направлення його тексту підписаного зі сторони Товариства електронними підписом, в Особистий кабінет Споживача для ознайомлення та підписання. Електронний підпис Товариства створюється на Договорі шляхом накладення аналогу власноручного підпису уповноваженої особи Товариства та відтиску печатки Товариства, що відтворені засобами електронного копіювання, за зразком попередньо узгодженим Сторонами в укладеному Договорі про використання аналогу власноручного підпису для вчинення правочинів. Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронним підписом Споживача, що створений шляхом використання Споживачем одноразового ідентифікатора, який формується автоматично на стороні Товариства для кожного разу використання та направляється Споживачу на номер мобільного телефону повідомлений останнім Товариству в ITC Товариства/зазначений в цьому Договорі. Введення Споживачем коду одноразового ідентифікатора з метою підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором цього Договору створює підпис Споживача на Договорі та вважається направленням Товариству повідомлення про прийняття в повному обсязі умов цього Договору. Судом встановлено, що кредитний договір №671029 від 16 березня 2023 року не містить відомостей про його підписання позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором, який би відповідав вимогам закону «Про електронну комерцію» та закону «Про електронні документи та електронний документообіг», тобто в договорі відсутня відмітка про скріплення електронним підписом і його укладення дистанційно. З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що кредитний договір №671029 від 16 березня 2023 року не підписаний відповідачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто, позивач не довів належними та допустимими доказами факт укладення з ОСОБА_2 вказаного договору. Щодо факту надання кредитних коштів. У постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 569/7648/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 зроблено висновок про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 554/4300/16-ц від 25 травня 2021 року. У постанові Верховного Суду від 31 травня 2022 року у справі №194/329/15 зазначено, що виписка з особового рахунку може бути належним доказом заборгованості відповідача за кредитом, яка повинна досліджуватися судами у сукупності з іншими доказами. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом із тим відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками (за кредитним договором) можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Платіжне доручення або ж платіжна інструкція це розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції (п.54 ч.1 ст.1 Закону України «Про платіжні послуги», п.п.15 п.6 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України №163 від 29 липня 2022 року (далі - Інструкція). Відповідно до п.27 Інструкції, надавач платіжних послуг платника в платіжній інструкції, оформленій ініціатором у паперовій формі: 1) заповнює реквізити «Дата прийняття до виконання» і «Дата виконання» та засвідчує їх власноручним підписом уповноваженого працівника надавача платіжних послуг платника; 2) проставляє відмітку «Вечірня», якщо платіжна інструкція надійшла до виконання після закінчення операційного часу; 3) робить на її зворотному боці напис про причину відмови у виконанні та зазначає дату її повернення (це засвідчується власноручним підписом уповноваженого працівника). Відповідно до статті 18 Закону України «Про платіжні послуги» надавач платіжних послуг зобов`язаний вести облік своїх операцій та подавати до Національного банку України звітність щодо здійснення діяльності з надання платіжних послуг відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України. Згідно статті 27 Закону України «Про платіжні послуги», усі документи, що підтверджують надання платіжних послуг (виконання платіжних операцій), зберігаються надавачами платіжних послуг та їх комерційними агентами не менше п`яти років з дня припинення ділових відносин з клієнтом або з дня завершення разової фінансової операції без встановлення ділових відносин з клієнтом. Під час зберігання документів, що містять банківську таємницю або іншу інформацію з обмеженим доступом, надавачі платіжних послуг та їх комерційні агенти забезпечують дотримання вимог, встановлених законодавством для зберігання відповідної інформації. Як стверджує позивач, видача кредитних коштів відповідачці підтверджується листом-повідомленням ТОВ «Пейтек» за вих. № 20251020-248 від 20 жовтня 2025 року, згідно якого слідує, що 16 березня 2023 року ТОВ «Селфі Кредит» успішно перераховано суму 2000.00 грн, Session ID - 019251103999, код авторизації - 334005, банк-еквайр - АТ «ПУМБ», призначення платежу: зарахування на картку НОМЕР_3 . Суд першої інстанції правильно не взяв до уваги вищевказаний документ, оскільки він не є первинним обліковим в розумінні Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні». Більше того, вказаний документ не містить відомостей про особу отримувача грошового переказу, призначення платежу (на виконання умов договору). В матеріалах справи відсутня виписка по картковому рахунку, яка б підтверджувала рух коштів та те, що відповідач користувався кредитними коштами на власний розсуд. Також наданий позивачем розрахунок заборгованості є документом, що створений самим позивачем, а тому інформація, зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 759/10277/20. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивач не довів належними та достатніми доказами, що зазначена позивачем заборгованість дійсно має місце та що вона виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов договору кредиту. Виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, а на відповідача відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості. Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 30 серпня 2023 року у справі № 753/20537/18. Отже, оцінивши докази у їх сукупності, місцевий суд обґрунтовано виходив з того, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували існування у позичальника заборгованості за кредитним договором, факту виплати йому грошових коштів, зокрема первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Посилання апелянта на те, що одноразовий ідентифікатор (М634) не відображається при друкуванні документа (кредитному договору), не нівелює його існування, а є технічною особливістю, колегія суддів відхиляє, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що одноразовий ідентифікатор (М634) був використаний саме для підписання кредитного договору №671029 від 16 березня 2023 року, а не будь-якого іншого документа. Більше того, колегія суддів враховує процесуальну поведінку позивача, який є фінансовою установою, яка уклала договір факторингу з первісним кредитором та в якого, відповідно, повинні зберігатися первинні документи щодо видачі кредитних коштів (меморіальні ордери, платіжні доручення, платіжні інструкції, касові документи) із зазначенням обов`язкових реквізитів платника, отримувача та призначення платежу, однак вказані докази стороною позивача не долучено. Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними викладеним позовній заяві, які не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів. У відповідності до статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з вимогами статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно частини другої статті 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відмовляючи в задоволені позову, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно. Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» - залишити без задоволення. Заочне рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 20 березня 2026 року - залишити без змін. Судові витрати, понесені сторонами у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції - залишити в межах, ними понесених. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Дата складення повного тексту постанови - 29 червня 2026 року. Головуючий О.З. Костів Судді: Б.О. Гірський Н.М. Храпак