Постанова 4801 № 127/42490/24

Справа № 127/42490/24 Провадження № 22-ц/801/1362/2026 Категорія: 21 Головуючий у суді 1-ї інстанції Борисюк І. Е. Доповідач:Войтко Ю. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2026 рокуСправа № 127/42490/24м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б., суддів Міхасішина І. В., Стадника І. М., з участю секретаря судового засідання: Кахно О. А., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Борисюк І. Е. в залі суду м. Вінниці, дата складення повного судового рішення відповідає даті його ухвалення, у цивільній справі № 127/42490/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, встановив: Короткий зміст вимог У грудні 2024 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Свої вимоги обґрунтовував тим, що він є власником земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:02:021:0134, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідачка - земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:02:021:0129, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 безпідставно, всупереч вимогам закону використовується частина земельної ділянки, яка належить позивачу, а саме: відповідачкою встановлено огорожу на земельній ділянці позивача, а також частина покрівлі будинку займає частину площі над земельною ділянкою позивача. Зазначена обставина перешкоджає позивачу у вільному здійсненні права користування належною йому земельною ділянкою. Вищевикладене й стало підставою для звернення позивача до суду із вимогою про зобов`язання відповідачки за власний рахунок усунути перешкоди у здійсненні права користування позивачем належною йому на праві власності земельною ділянкою з кадастровим номером 0510100000:02:021:0134 шляхом демонтажу паркану та частин будівельних конструкцій будинку (покрівлі будинку), що розташовані на частині цієї земельної ділянки належної позивачу. Також представник позивача просила стягнути з відповідачки судовий збір. 08.08.2025 від представника позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій вона просила суд зобов`язати відповідачку за власний рахунок усунути перешкоди у здійсненні права користування позивачем належною йому на праві власності земельною ділянкою з кадастровим номером 0510100000:02:021:0134 шляхом демонтажу паркану, в тому числі фундаменту паркану, бетонної споруди під ним/захисної споруди та частин будівельних конструкцій будинку (покрівлі будинку) та будь-яких інших споруд, конструкцій, прибудов, предметів і їх частин ОСОБА_1 , що розташовані на частині земельної ділянки належної позивачу з кадастровим номером 0510100000:02:021:0134, також просила стягнути з неї судові витрати на сплату судового збору та проведення судової експертизи. Ухвалою суду першої інстанції від 23.10.2025 прийнято до розгляду заяву представника позивача про зміну предмета позову. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 березня 2026 року позовні вимоги задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_1 за власний рахунок усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_2 права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0510100000:02:021:0134, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу залишків паркану, в тому числі його фундаменту (бетонної споруди), розташованих на частині цієї земельної ділянки. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з відповідачки на користь позивача судовий збір в сумі 605,60 гривень. Судовий збір в сумі 1 211,20 гривень залишено за позивачем Відмовлено позивачу у відшкодуванні витрат пов`язаних із проведенням експертизи. Мотивуючи прийняте рішення, суд першої інстанції взявши до уваги досліджені письмові пояснення сторін, викладені ними у заявах по суті, оцінивши відповідно до статті 89 ЦПК України наявні у справі докази, а також з урахування вимог ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, дійшов висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом зобов`язання відповідачки усунути перешкоди в користуванні належною позивачу земельною ділянкою з кадастровим номером 0510100000:02:021:0134, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу залишків паркану, в тому числі його фундаменту (бетонної споруди), розташованих на частині цієї земельної ділянки, за власний рахунок. Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, а саме в частині усунення перешкод у здійсненні права користування позивачем вищевказаною земельною ділянкою шляхом зобов`язання відповідачки демонтувати частину будівельних конструкцій будинку (покрівлі будинку), місцевий суд виходив з того, що такі вимоги були задоволені відповідачкою після відкриття провадження у даній справі. Водночас, не зважаючи на це, адвокат позивача підтримала позовні вимоги в повному обсязі, хоча судом було роз`яснено можливі процесуальні дії представника, правом на вчинення яких вона не скористалась. Також відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині усунення перешкод у здійсненні права користування позивачем земельною ділянкою шляхом зобов`язання відповідачки демонтувати будь-які інші споруди, конструкції, прибудови, предмети і їх частини, суд першої інстанції зазначив, що доказів того, що такі були споруджені відповідачкою і створюють відповідачу перешкоди у користуванні його земельною ділянкою, суду не надано. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Фесика І. А., подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставини, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 27 квітня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Войтко Ю. Б., судді: Міхасішин І. В., Стадник І. М. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 01 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано позивачу строк для подання відзиву на подану скаргу та витребувано зазначену справу із суду першої інстанції. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 01 червня 2026 року справу призначено до розгляду 16 червня 2026 року о 11 год 40 хв. За клопотанням представника ОСОБА_1 адвоката Фесика І. А. у зв`язку з його зайнятістю в іншому судовому засіданні розгляд справи відкладено на 24 червня 2026 року о 11 год 00 хв. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, представник апелянта, посилаючись на норми статті 108 ЗК України, зазначає, що суд першої інстанції неправильно встановив, що паркан є власністю відповідачки. Звертає увагу, що паркан був побудований за кошти свідка ОСОБА_3 , попереднього власника земельної ділянки, але паркан був встановлений на межі за домовленістю попередніх власників. А оскільки він розташований на межі, то власники суміжних ділянок мають право на спільне володіння цим парканом. Вказує, що при зверненні до суду позивач просив суд зобов`язати відповідачку усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, а саме демонтувати частину даху та паркан, який розділяв їх земельні ділянки. Відповідачка у зв`язку з поданням такого позову, діючи як добросовісний сусід, провела демонтаж частини даху та демонтаж паркану, прибравши металопрофіль та стовбці облицьовані цеглою. Проте залишилась бетонна споруда, яка проходить по межі двох земельних ділянок, які належать сторонам. Вказана бетонна споруда була побудована на межі земельних ділянок. Вона була побудована для утримання ґрунтів, оскільки земельні ділянки мають значний нахил і під час сильних дощів вода вимиває ґрунт. Посилаючись на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 757/45797/16-ц, провадження № 61-16355св18, зауважує, що бетонна споруда, яку суд зобов`язав відповідачку демонтувати, не є її особистою власністю. А оскільки позивач є також співвласником цієї споруди, тому він має право провести її демонтаж, якщо вона йому заважає користуватись земельною ділянкою. Відповідачка при цьому не заперечує, щоб позивач її демонтував. Крім того, суд першої інстанції не врахував, що земельні ділянки, які належать сторонам у справі, мають зміщення відносно координат поворотних точок. Так, згідно з кадастровим планом земельної ділянки заштрихована частина земельної ділянки, яка належить позивачу і якою фактично користується відповідачка (Додаток 1). В той же час, згідно з актом № 3 обстеження земельної ділянки вбачається, що земельна ділянка, якою володіє позивач має зміщення в сторону земельної ділянки, яка належить до комунальної власності (Додаток 2). По площі ці земельні ділянки є співмірними 0,0019 га та 0,0013 га. Відповідачка вважає, що таке зміщення відбулось у зв`язку з тим, що під час виділення земельних ділянок були неправильно встановлені координати поворотних точок, що і призвело до таких наслідків. Станом на сьогоднішній день вона звернулась до Вінницької міської ради з заявою, в якій просила провести комісійне обстеження земельних ділянок та ініціювати внесення змін до кадастрових даних. Представник апелянта також зазначає, що орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу становить 20 000 грн, такі докази відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Доводи особи, яка подала відзив апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу, поданому 13.05.2026 через систему «Електронний суд», представник позивача адвокат Колотуха К. А. просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог без змін, оскільки вважає таку скаргу необґрунтованою та безпідставною. Також просить відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу в розмірі 20 000 грн, оскільки сторона позивача вважає таку суму повністю завищеною і такою, що не відповідає складності справи, стягнути з відповідачки на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000 грн. При цьому ставить питання про поновлення строку на подання відзиву, оскільки позивач проходить військову службу і не має можливості забирати документі з Укрпошти, що надходять за адресою реєстрації його проживання. Такі документи були отримані матір`ю позивача, після чого, фото вказаних документів надіслано безпосередньо позивачу. До того ж, через проходження позивачем військової служби, що підтверджується відповідною довідкою, у нього не було можливості одразу відреагувати на подані документи і укласти договір про професійну правничу допомогу на представництво його інтересів у суді першої інстанції. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне поновити ОСОБА_2 строк на подання цього відзиву і прийняти його розгляду. 03.06.2026 представник позивача адвокат Колотуха К. А., з метою підтвердження факту надання професійної правової допомоги нею, як адвокатом позивачу та оплату ним такої професійної правової допомоги та стягнення понесених витрат з відповідачки на користь позивача, подала клопотання про приєднання до матеріалів справи копій цього договору та квитанції. Позиція учасників справи у судовому засіданні Відповідачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Фесик І. А. в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причин неявки не повідомили, а тому згідно з вимогами частини другої статті 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Представник позивача адвокат Колотуха К. А. просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Фактичні обставини справи, установлені судом У справі встановлено, що згідно з витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05.06.2026 ОСОБА_2 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:02:021:0134 площею 0, 0312 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Сухановою Т. О. 05.06.2015 і зареєстрованого в реєстрі за № 1193 (т. 1 а.с. 11-13). Відповідно до висновку експерта ТОВ «Подільський центр судових експертиз» Данилюка В. О. № 755 від 15.05.2024 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи у цивільній справі № 127/29630/23: «… земельна ділянка площею 0, 0012 га (12,0 кв.м) з кадастровим номером 0510100000:02:021:0134 за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебуває у власності ОСОБА_2 перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_4 з розмірами по периметрами від точки А за годинниковою стрілкою: 1,05 м, 7,29 м, 9,08 м, 0,41 м, 16,42 м; в межах земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:02:021:0134 розташований паркан із металевого профілю в цегляних стовпах довжиною 8,90 м, який влаштований ОСОБА_4 та паркан із металевого профілю в металевих стовпах довжиною 7,52 м, також над земельною ділянкою з кадастровим номером 0510100000:02:021:0134 розташований навіс площею 0,0005 га (5,0 кв.м) з покриттям із металевого профілю, який прибудовано до покрівлі дачного будинку літ. «А», який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 0510100000:02:021:0129, що належить ОСОБА_4 » (т. 1 а.с.18-47). Як вбачається із вищевказаного висновку експерта, останній виходив з того, що власником земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:02:021:0129 площею 0, 0481 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , є ОСОБА_4 . Судом встановлено, що ухвалою суду від 27.09.2024 провадження у цивільній справі № 127/29630/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою було закрито на підставі п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. З інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 10.12.2024 вбачається, що власником земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:02:021:0129 площею 0, 0481 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудиком В. В. 18.08.2012 і зареєстрованого в реєстрі за № 5450, є ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 14). Рішенням Вінницької міської ради № 1231 від 30.09.2022 «2-й проїзд ОСОБА_5 » було перейменовано на «2-й проїзд Праведників світу», а «3-й проїзд Максимовича» на «3-й проїзд Праведників світу», що є публічно доступною інформацією. У ході розгляду справи встановлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 0510100000:02:021:0134 і 0510100000:02:021:0129 межують між собою. При цьому, судом взято до уваги те, що згідно ч. 1 ст. 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Клопотання про призначення додаткової або повторної експертизи від учасників справи не надходили. У ході розгляду справи було оглянуто і досліджено оригінал висновку експерта № 755 від 15.05.2024, що міститься в матеріалах цивільної справи № 127/29630/23. Твердження адвоката відповідачки про те, що вищевказаний висновок експертизи не є допустимим доказом у цій справі, суд визнав безпідставними. Судом встановлено, що вищевказаний висновок складено кваліфікованим судовим експертом, який обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок; у висновку вказано: де, коли і ким його складено; на якій підставі була проведена експертиза; питання, які були поставлені експертові; наведено обґрунтовані та чіткі відповіді на поставлені питання; які матеріали експерт використав тощо. Також із висновку чітко вбачається, що експертом було особисто проведено огляд об`єктів дослідження. Отже, дослідивши висновок експерта № 755 від 15.05.2024, суд визнав його повним, обґрунтованим і таким, що не викликає сумніву у його правильності, а отже даний висновок експерта є належним і допустимим доказом у даній справі, який оцінений судом разом із іншими доказами. При цьому суд відхилив вищевказаний висновок експерта в частині встановлення того, що спірний паркан був влаштований ОСОБА_4 , оскільки такий висновок виходить за межі компетенції експерта. Місцевий суд також зазначив, що це питання є правовим і його вирішення, за даних обставин, віднесено законодавством до компетенції суду. Водночас судом прийнято до уваги, що такий висновок випливає із постановленого на вирішення експерта питання (твердження про те, що частини огорожі належать ОСОБА_4 , покладено в основу питання). З акту обстеження земельної ділянки № 3, складеного 23.01.2026 заступником начальника відділу охорони земель департаменту земельних ресурсів ВМР Штельмах Л. В., встановлено, що під час обстеження земельної ділянки ВМТГ за адресою: АДРЕСА_1 , біля приватної земельної ділянки (кадастровий номер 0510100000:02:021:0134), встановлено, що ОСОБА_2 використовує за вказаною адресою комунальну земельну ділянку площею 0, 0019 га (в тому числі площею 0, 0004 га під навісом) шляхом огородження її парканом із належною йому земельною ділянкою площею 0,0312 га (кадастровий номер 0510100000:02:021:0134), що підтверджується графічними та фото матеріалами (т. 2 а.с. 14-15, 17). У ході розгляду справи судом встановлено, що фактичні межі земельної ділянки відповідачки, накладаються на земельну ділянку позивача, а фактичні межі його земельної ділянки накладаються на земельну ділянку, яка перебуває у комунальній власності, що підтверджується висновком експерта № 755 від 15.05.2024 і актом обстеження земельної ділянки № 3 від 23.01.2026. Також судом встановлено, що підтверджується дослідженими в ході розгляду справи наявними у її матеріалах фотозніками, й було визнано учасниками справи в ході розгляду справи, що відповідачка демонтувала будівельну конструкцію будинку (покрівлю будинку (навіс)) та паркан, крім його фундаменту, який адвокат відповідачки вважає не фундаментом паркану, а бетонною спорудою під ним/захисною спорудою. Отже, суд першої інстанції виходив з того, що спірним питанням залишається наявність створення відповідачкою перешкод позивачу у здійсненні ним права користування його земельною ділянкою, на якій розміщені залишки паркану. Позиція суду апеляційної інстанції Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків. Представником відповідачки подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 щодо зобов`язання ОСОБА_1 за власний рахунок усунути перешкоди у здійсненні позивачем права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0510100000:02:021:0134, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу залишків паркану, в тому числі його фундаменту (бетонної споруди), розташованих на частині цієї земельної ділянки, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статі 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зав`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. За частиною першою статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За положеннями статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно з частиною четвертою статті 373 ЦК України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Відповідно до статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Відповідно до пунктів «г» та «е» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів та дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон. Землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів та дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон. Положеннями статті 152 ЗК України визначено, що держава забезпечує громадянам та фізичним особам рівні умови захисту права власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів. За загальним правилом власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою; захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України, у тому числі, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчинення дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. У постанові Верховного Суду у справі № 369/1843/18 від 08.02.2023 зазначено, що інститут земельних відносин добросусідства є нормативно встановленими обмеженнями щодо здійснення прав на землю (включаючи право власності), які мають на меті забезпечити захист інтересів власників (землекористувачів) сусідніх володінь від можливих порушень при використанні земельних ділянок. Основна мета цих правил полягає в сприянні і забезпеченні такому використанню земельних ділянок, при якому власникам сусідніх земельних ділянок і землекористувачам заподіюється менша кількість незручностей. У постанові Верховного Суду від 12.08.2020 (справа № 599/340/16-ц) зроблено висновок, що підставою для подання позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є створення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою цього позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо). Умовами для задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця). Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша, друга статті 77 ЦПК України). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 79, 80 ЦПК України). Частиною першою, шостою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У ході розгляду справи судом встановлено, що паркан із бетонним фундаментом, стовпами із цегли, між якими встановлено профнастил, було встановлено попереднім власником земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:02:021:0129, яка наразі належить відповідачці на праві власності, ОСОБА_3 на межі, як вважали попередні власники суміжних земельних ділянок, двох суміжних земельних ділянок з кадастровими номерами 0510100000:02:021:0134 і 0510100000:02:021:0129, що було ним повідомлено особисто під час надання показань як свідком. Як повідомив суду ОСОБА_3 , надаючи показання як свідок, паркан ним було побудовано за власні кошти для власного користування, але за згодою попереднього власника суміжною земельної ділянки, яка наразі належить позивачу на праві власності. Отже, твердження апелянта про те, що паркан було встановлено спільно попередніми власниками земельних ділянок, які наразі належать сторонам по справі, як і попереднім власником земельної ділянки, що наразі належить позивачу, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи. Доводи сторони відповідачки про те, що вона не може нести відповідальність за цим позовом, оскільки спірний паркан нею не будувався, не заслуговують на увагу, адже враховуючи негаторний характер позову власника земельної ділянки, відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядження земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва має бути особа, яка чинить перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, тобто останній набувач такого об`єкта. У справі, що переглядається, встановлено, що земельна ділянка належить відповідачці на підставі договору дарування, що підтверджується відомостями інформаційних довідок №395599827 від 19.09.2024 та № 407391608 від 10.12.2024, долучених до позовної заяви. Тобто, відповідачка на безоплатних засадах отримала земельну ділянку із спірним парканом, який був облаштований саме попереднім власником земельної ділянки належної відповідачці, що підтверджено показаннями свідка і не заперечується представником відповідачки в апеляційній скарзі. Також, як встановлено судом в ході розгляду справи, внаслідок накладання фактичних меж належної відповідачці земельної ділянки на частину належної позивачу земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:02:021:0134, а саме в розмірі 0, 0012 га (12 кв.м), ця її частина перебуває у фактичному користуванні відповідачки, на якій, після знесення відповідачкою паркану і покрівлі (навісу) після звернення позивача до суду із указаним позовом, залишився фундамент цього паркану (бетонна споруда). Відповідно до частини першої статті 376 Цивільного кодексу якщо об`єкт нерухомого майна будується або збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, це є самостійною та достатньою підставою для його оцінки судом як об`єкта самочинного будівництва. Вимога про знесення майна, яке власник земельної ділянки вважає самочинним будівництвом, є різновидом негаторного позову. Відтак обов`язок з приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, зокрема шляхом знесення будівель і споруд, покладається на особу, яка чинить перешкоди на момент звернення до суду. Таким відповідачем має бути не забудовник, а останній набувач об`єкта. Про це йдеться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 908/2388/21. У наведеній представником відповідачки постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 757/45797/16-ц провадження № 61-16355св18, зазначено, що фундамент і паркан розташовані на обох земельних ділянках безпосередньо на межі; в цій же справі встановлено, що залишки паркану, в тому числі його фундаменту (бетонної споруди), розташовані виключно на земельній ділянці позивача; крім того, у наведеній справі був акт погодження межі між власниками земельних ділянок, і саме по цій погодженій межі розташований паркан; в даній ситуації же з приводу фактичної межі між сторонами існує спір, з огляду на порушення зі сторони відповідачки, у зв`язку з чим позивач і звернувся до суду; відсутня будь-яка письмова згода чи інший офіційний належним чином узгоджений документ щодо межі і паркану на такій межі. В той же час, відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до статті 106 ЗК України спосіб закріплення спільних меж між земельними ділянками визначається за згодою власників таких земельних ділянок. Витрати на встановлення спільних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними. Межовими знаками можуть бути природні чи штучні споруди і рубежі (річки, струмки, канали, лісосмуги, рослинні смуги, дерева, стежки, рівчаки, стіни, паркани, огорожа, шляхові споруди, бетонні або металеві стовпи, плити, моноліти, камені, інші споруди і рубежі), що збігаються із межею земельної ділянки або спеціально встановлюються на ній. Межові знаки на водних об`єктах не встановлюються. Власник земельної ділянки, землекористувач має право вимагати від власника суміжної земельної ділянки сприяння у встановленні спільних меж, а також встановлення або відновлення межових знаків, у разі якщо вони відсутні, зникли, перемістилися або стали невиразними. У разі відсутності згоди власника суміжної земельної ділянки встановлення спільних меж здійснюється за рішенням суду. У разі якщо межі земельних ділянок у натурі (на місцевості) збігаються з природними чи штучними лінійними спорудами, рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, рослинними смугами, шляхами, стежками, рівчаками, стінами, шляховими спорудами, парканами, огорожею, фасадами будівель, іншими лінійними спорудами, рубежами тощо) та раніше встановленими межами сформованих земельних ділянок, межові знаки можуть не встановлюватися. Місцезнаходження межових знаків у разі їх визначення або встановлення відображається у матеріалах землевпорядного проектування та геодезичних вишукувань, а також на кадастрових планах земельних ділянок. Власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані дотримуватися меж земельних ділянок. Згідно із статтею 108 ЗК України у випадках, коли сусідні земельні ділянки відокремлені рослинною смугою, стежкою, рівчаком, каналом, стіною, парканом або іншою спорудою, то власники цих ділянок мають право на їх спільне використання, якщо зовнішні ознаки не вказують на те, що споруда належить лише одному з сусідів. Власники сусідніх земельних ділянок можуть користуватися межовими спорудами спільно за домовленістю між ними. Витрати на утримання споруди в належному стані сусіди несуть у рівних частинах. До того часу, поки один із сусідів зацікавлений у подальшому існуванні спільної межової споруди, вона не може бути ліквідована або змінена без його згоди. Суд апеляційної інстанції не погоджується із доводами сторони відповідачки про те, що спірний паркан є межовою спорудою, а тому не може бути знесений. Так, паркан може бути межовим знаком, створеним штучно, в розумінні положень статті 106 ЗК України, однак виключно у разі, якщо він збігається із межею земельної ділянки. У цьому випадку, за встановлених судом обставин, спірний паркан (наразі лише його залишки) не є і не може бути межовою спорудою на яку власники суміжних ділянок мають право спільного володіння. Як встановлено судом в ході розгляду справи, зовнішні ознаки спірного паркану (наразі залишки його фундаменту) свідчать про те, що межі суміжних земельних ділянок належних сторонам по справі, проходять не по закріплених межових знаках. Належних доказів того, що межі суміжних земельних ділянок були змінені їх власниками у встановленому чинним законодавством порядку, суду не надано. Таким чином, на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження обставин справи, із врахуванням вище зазначених норм права, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачкою було порушено права позивача, як власника земельної ділянки, на володіння, користування та розпорядження власною земельною ділянкою, оскільки спірний паркан не перебуває у власності позивача, збудований саме попередніми власниками земельної ділянки належної відповідачці, яку вона від попереднього власника отримала на підставі договору дарування. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Отже доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, понесені судові витрати зі сплати судового збору у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції необхідно залишити за ОСОБА_1 . У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_2 зазначає, що поніс витрати на правничу допомогу на стадії апеляційного провадження в сумі 10 000 грн, які просить компенсувати йому за рахунок відповідачки. Згідно з статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час. Отже розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. У постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 03 березня 2021 року у справі № 640/18964/17 (провадження № 61-9690св20) звернуто увагу на те, що: «при обчисленні гонорару слід керуватися, зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 зроблено висновок, що: «розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено». Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2018 року у справі № 826/856/18. Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. За приписами частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Ураховуючи вимоги статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Вирішуючи ці вимоги, колегія аналізує надані позивачем докази на підтвердження цих витрат. Правову допомогу позивачу в суді апеляційної інстанції надавала адвокат Колотуха К. А. згідно з Договором № 12/05/26 про надання правничої допомоги, укладеним 12.05.2026 між ОСОБА_2 та адвокатом Колотухою К. А. Згідно з п. 1.1 цього Договору адвокат бере на себе зобов`язання надати клієнту наступні юридичні послуги, а саме підготовка відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26.03.2026 у справі №127/42490/24 та представництво у Вінницькому апеляційному суді під час розгляду вказаної справи. Пунктами 5.1, 5.2 цього Договору визначено порядок оплати правничої допомоги, при цьому вартість винагороди адвоката складає 10 000 грн, які сплачуються клієнтом на рахунок адвоката одним платежем одразу при підписанні договору. Згідно з квитанцією про рух коштів по рахунку фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 від 02.06.2026, адвокат Колотуха К. А. 13.05.2026 прийняла від ОСОБА_2 кошти в сумі 10 000 грн 00 коп. як оплату за надані правові послуги згідно з Договором № 12/05/26 про надання правничої допомоги, укладеним між ними 12.05.2026. У справі, що переглядається, сума гонорару адвоката встановлена сторонами договору у фіксованому розмірі, який не залежить від обсягу послуг та витраченого представником позивача часу, а отже, розмір витрат є визначеним. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту. Оцінивши реальність і необхідність витрат на правову допомогу, колегія вважає, що вони відповідають цьому критерію. Зважаючи на вказане, колегія визнає обґрунтованою вартість послуг адвоката Колотухи К. А. на стадії апеляційного провадження у розмірі 10 000 грн 00 коп., які належать до стягнення з відповідачки, апеляційну скаргу якої залишено без задоволення. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 березня 2026 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп., понесені у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 29 червня 2026 року. Головуючий Ю. Б. Войтко Судді: І. В. Міхасішин І. М. Стадник