Постанова 4801 № 132/105/23

Справа № 132/105/23 Провадження № 22-ц/801/2032/2026 Категорія: 21 Головуючий у суді 1-ї інстанції Шевчук Л. П. Доповідач:Войтко Ю. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 липня 2026 рокуСправа № 132/105/23м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б., суддів Стадника І. М., Міхасішина І. В., з участю секретаря судового засідання: Кахно О. А., розглянув у судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 17 червня 2026 року, ухвалену під головуванням судді Шевчук Л. П. в залі суду в м. Вінниця, дата складення повного тексту ухвали невідома, в цивільній справі № 132/105/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками, встановив: Короткий зміст вимог У січні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просила усунути їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом перенесення існуючої огорожі на межу суміжного землекористування між земельними ділянками за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , у бік земельної ділянки відповідача, з метою приведення меж земельних ділянок у відповідність до кадастрового плану. 16 лютого 2026 року рішенням Вінницького районного суду Вінницької області позов задоволено. Суд зобов`язав ОСОБА_1 усунути ОСОБА_2 перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою з кадастровим номером 0521684200:01:002:0578, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом звільнення земельної ділянки площею 0,0059 га, а саме перенесення за власний рахунок паркану від точки А за годинниковою стрілкою: 0,16 м, 4,3 м, 3,18 м, 3,04 м, 3,01 м, 2,8 м, 2,97 м, 2,42 м, 0,51 м, 2,10 м, 1,25 м, 2,81 м, 2,23 м, 0,41 м, 7,21 м, 7,04 м, 3,29 м, 3,61 м, 5,19 м, 5,12 м, 5,07 м, 4,98 м, 5,09 м, 5,14 м, 5,05 м, 4,91 м, 5,0 м, 4,82 м, 4,88 м, 4,60 м, 3,73 м, 0,41 м, 12,70 м, 19,27 м, 25,15 м, 26,98 м, 0,90 м, 6,09 м, 3,34 м, 22,14 м, що відображені рожевим кольором у додатку № 3 до висновку судової земельно-технічної експертизи № 770 від 07 жовтня 2024 року, складеного ТОВ «Подільський центр судових експертиз». Також суд зобов`язав ОСОБА_1 усунути ОСОБА_2 перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою з кадастровим номером 0521684200:01:002:0579, що знаходиться за тією ж адресою, шляхом звільнення земельної ділянки площею 0,0014 га, а саме перенесення за власний рахунок паркану від точки Б за годинниковою стрілкою: 0,41 м, 1,05 м, 4,62 м, 5,54 м, 4,40 м, 5,12 м, 3,74 м, 4,05 м, 3,40 м, 4,28 м, 4,44 м, 4,86 м, 0,38 м, 45,72 м, що відображені зеленим кольором у додатку № 3 до висновку судової земельно-технічної експертизи № 770 від 07 жовтня 2024 року, складеного ТОВ «Подільський центр судових експертиз». 07 травня 2026 року постановою Вінницького апеляційного суду апеляційну скаргу представника відповідача адвоката Шимотюк О. В. залишено без задоволення, а рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 16 лютого 2026 року без змін. 02 червня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького районного суду Вінницької області із заявою про роз`яснення рішення суду від 16 лютого 2026 року. Заяву мотивовано тим, що він має намір добровільно виконати судове рішення, однак під час його виконання у нього виникли труднощі. На думку заявника, рішення суду ґрунтується на точках координат, а тому йому незрозуміло, яким саме чином та у які конкретні точки на місцевості необхідно перенести паркан. Він зазначив, що суд зобов`язав його перенести огорожу від точки А та від точки Б за годинниковою стрілкою на визначені відстані та під певними кутами відповідно до схеми, однак технічно реалізувати такі вимоги самостійно він не може. Заявник вказував, що не має GPS-обладнання та інших геодезичних приладів, необхідних для винесення координат у натуру, а також не має встановлених межових знаків (кілків), між якими повинен проходити паркан. Крім того, йому незрозуміло, яким саме має бути паркан після його перенесення, зокрема його висота та матеріал, з якого він має бути виготовлений, щоб у подальшому позивачка не стверджувала про невиконання судового рішення. Також ОСОБА_1 зазначав, що для встановлення меж земельної ділянки в натурі необхідно отримати координати в органах Державного земельного кадастру та за допомогою спеціальних геодезичних приладів винести їх на місцевість. Разом із тим він не має можливості звернутися до землевпорядних чи будівельних організацій для виконання таких робіт, оскільки є пенсіонером та отримує незначний розмір пенсії. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 17 червня 2026 року в задоволенні заяви відповідача ОСОБА_1 про роз`яснення рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 16 лютого 2026 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками - відмовлено. Ухвала суду мотивована тим, що відповідно до частини третьої статті 271 ЦПК України неприбуття належним чином повідомлених учасників справи не перешкоджає розгляду заяви про роз`яснення судового рішення. Оскільки заявник та його представник у судове засідання не з`явилися, а представник позивачки просила розглянути заяву за їх відсутності та заперечувала проти її задоволення, суд розглянув заяву за відсутності сторін. Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. За змістом статті 271 ЦПК України суд роз`яснює судове рішення, яке набрало законної сили, лише у разі, якщо його резолютивна частина є незрозумілою або допускає неоднозначне тлумачення, не змінюючи при цьому змісту рішення. Роз`яснення рішення не може зводитися до вирішення нових питань, зміни рішення чи визначення порядку його виконання. Аналогічні правові висновки викладені в ухвалах Верховного Суду від 30 січня 2024 року у справі № 607/2611/22, від 05 квітня 2023 року у справі № 127/16528/20, від 15 червня 2022 року у справі № 759/1382/19, а також в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року у справі № 233/3676/19. Дослідивши доводи заяви, суд дійшов висновку, що рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 16 лютого 2026 року є чітким, зрозумілим та не допускає різного тлумачення його резолютивної частини. Наведені заявником обставини стосуються не змісту судового рішення, а порядку його виконання, зокрема визначення меж на місцевості, встановлення межових знаків, виду, висоти та матеріалу паркану, а також відсутності у нього спеціального обладнання, знань і коштів для виконання відповідних робіт. Такі питання не були предметом судового розгляду та не можуть бути вирішені шляхом роз`яснення рішення в порядку статті 271 ЦПК України. За таких обставин підстави для роз`яснення рішення суду відсутні, у зв`язку з чим заява ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У липні 2026 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 16 лютого 2026 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 02 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Войтко Ю. Б., судді: Міхасішин І. В., Стадник І. М. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 03 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали цивільної справи з місцевого суду. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 08 липня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду на 14 липня 2026 року о 12:00 год з повідомленням сторін. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у роз`ясненні рішення суду, неправильно застосував положення статті 271 ЦПК України та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для його роз`яснення. Апелянт вказує, що суд розглянув заяву про роз`яснення рішення за його відсутності, зазначивши в ухвалі, що він не повідомив про причини неявки. Водночас стверджує, що судову повістку він отримав лише 17 червня 2026 року, тобто в день судового засідання, у зв`язку з чим не мав реальної можливості взяти участь у її розгляді. Зазначає, що звертався до суду виключно з метою отримання роз`яснення порядку виконання рішення, оскільки йому незрозуміло, яким чином реалізувати його на місцевості. На його думку, рішення про перенесення паркану ґрунтується на координатах та схемі, однак не дає можливості визначити, у які саме точки необхідно перенести паркан та як технічно виконати зазначені в рішенні вимоги. Апелянт зазначає, що не має спеціального GPS-обладнання, межових знаків та спеціальних знань, необхідних для перенесення паркану відповідно до координат. Крім того, йому незрозуміло, яким саме має бути паркан, зокрема його висота та матеріал, аби виконання рішення не стало предметом подальших спорів. Також вказує, що для винесення меж земельної ділянки в натуру необхідно отримати координати з Державного земельного кадастру та виконати геодезичні роботи, однак звернутися до відповідних землевпорядних чи будівельних організацій він не має можливості через скрутне матеріальне становище. На думку апелянта, суд першої інстанції не надав жодних роз`яснень щодо виконання рішення, а формально відмовив у задоволенні заяви, обмежившись лише посиланням на положення ЦПК України. Доводи особи, яка подала відзив апеляційну скаргу ОСОБА_2 не скористалася своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направила, що за положеннями частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Позиція учасників справи у судовому засіданні Позивач ОСОБА_2 та її представник адвокат Білан Г. М. в судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційної скарги, вважають їх безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідач ОСОБА_1 належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, що не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про день, час та місце розгляду справи не перешкоджає розгляду справи. Позиція суду апеляційної інстанції Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, обговоривши підстави апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам ухвала суду першої інстанції відповідає. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Положеннями ст.129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Частиною 1 ст.18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - за її межами. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України. Виконання судового рішення відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. Відповідно до частини першої статті 271 Цивільного процесуального кодексу України за заявою учасника справи, державного виконавця або приватного виконавця суд роз`яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення. Згідно з частиною другою статті 271 Цивільного процесуального кодексу України подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається лише у випадку, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого воно може бути пред`явлене до примусового виконання. За результатами розгляду такої заяви суд постановляє ухвалу про роз`яснення судового рішення або про відмову в його роз`ясненні (частина четверта статті 271 Цивільного процесуального кодексу України). Аналіз наведених положень процесуального закону свідчить, що роз`яснення судового рішення є самостійним процесуальним інститутом, спрямованим виключно на усунення неясності судового акта, якщо така неясність міститься саме у його резолютивній частині та створює об`єктивні труднощі для правильного виконання рішення. Тобто предметом роз`яснення може бути лише зміст самого судового рішення, а не порядок його реалізації. Зі змісту статті 271 Цивільного процесуального кодексу України убачається, що суд, роз`яснюючи рішення, не вправі змінювати його зміст, доповнювати рішення новими положеннями, визначати порядок чи спосіб його виконання, вирішувати питання, які не були предметом судового розгляду, або надавати відповіді на питання, які виникли у сторони вже після ухвалення рішення під час його виконання. Саме тому механізм роз`яснення судового рішення не може бути використаний для отримання консультацій щодо порядку виконання рішення чи усунення труднощів, пов`язаних із його практичною реалізацією. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24 липня 2020 року у справі № 128/2734/17 (провадження № 61-7334св20), у якій зазначено, що суд може роз`яснити рішення лише у разі, коли нечітким або незрозумілим є зміст його резолютивної частини як для осіб, щодо яких воно ухвалене, так і для осіб, які здійснюватимуть його примусове виконання. При цьому роз`яснення рішення не може зводитися до визначення порядку його виконання або фактичної зміни його змісту. Аналогічну правову позицію викладено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 201/6544/20, у якій зазначено, що: «Роз`яснення судового рішення - це засіб виправлення недоліків судового документа, який полягає в усуненні неясності судового акта. Тобто йдеться про викладення судового рішення у більш ясній і зрозумілій формі. Необхідність такого роз`яснення виникає у зв`язку з тим, що рішення суду неоднозначно розуміється та з метою уможливлення його виконання, якщо таке неможливе через незрозумілість резолютивної частини судового рішення. Здійснюючи роз`яснення судового рішення, суд викладає більш повно і зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін до рішення по суті і не торкаючись тих питань, які не були предметом судового розгляду. Якщо фактично порушується питання про зміну рішення, або про внесення до нього нових даних, або про роз`яснення мотивів прийняття рішення, або фактично про встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення, суд відмовляє в роз`ясненні рішення». Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2018 року у справі № 800/507/17 (провадження № 11-263сап18) зазначено, що роз`яснення судового рішення не може використовуватися як спосіб усунення недоліків, які можуть бути усунуті лише шляхом ухвалення додаткового рішення, зміни рішення або його перегляду. Аналогічні правові висновки викладені також в ухвалах Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі № 759/1382/19, від 05 квітня 2023 року у справі № 127/16528/20, від 30 січня 2024 року у справі № 607/2611/22. Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 16 лютого 2026 року викладене чітко, зрозуміло та однозначно. У його резолютивній частині визначено сторони спору, кадастрові номери земельних ділянок, площу земельних ділянок, що підлягають звільненню, спосіб захисту порушеного права, а також конкретно визначено, що усунення перешкод у користуванні земельними ділянками здійснюється шляхом перенесення паркану відповідно до додатка № 3 висновку судової земельно-технічної експертизи № 770 від 07 жовтня 2024 року із зазначенням усіх відповідних параметрів. Отже, резолютивна частина рішення не містить положень, які можна було б тлумачити неоднозначно або які викликали б труднощі саме у розумінні змісту судового рішення. Водночас із заяви ОСОБА_1 про роз`яснення рішення та доводів апеляційної скарги убачається, що заявник просить суд фактично роз`яснити не зміст рішення, а порядок його практичного виконання. Так, апелянт просить суд пояснити, у які саме точки необхідно перенести паркан, яким способом визначити такі точки на місцевості, яким чином реалізувати координати за допомогою геодезичного обладнання, як винести межі земельної ділянки в натуру, який саме паркан необхідно встановити, з якого матеріалу він має бути виготовлений, якої висоти повинен бути, чи необхідно встановлювати межові знаки, а також яким чином виконати рішення за відсутності у нього GPS-обладнання, спеціальних знань та достатніх матеріальних коштів. Колегія суддів звертає увагу, що жодне із наведених питань не стосується змісту резолютивної частини рішення суду. Усі вони виникли після ухвалення рішення та пов`язані виключно із його фактичним виконанням. При цьому визначення конкретної технології перенесення паркану, винесення меж земельної ділянки в натуру, застосування геодезичного обладнання, встановлення межових знаків, залучення відповідних спеціалістів або виконання інших технічних робіт не належить до повноважень суду під час вирішення питання про роз`яснення рішення. Так само суд не наділений повноваженнями визначати матеріал, конструкцію, висоту чи інші технічні характеристики огорожі, якщо такі питання не були предметом позову та судового розгляду. Фактично заявник просить суд доповнити рішення новими положеннями, яких воно не містить, та визначити спосіб його виконання, що прямо суперечить положенням статті 271 Цивільного процесуального кодексу України. Не заслуговують на увагу й доводи апелянта про відсутність у нього спеціального GPS-обладнання, межових знаків, спеціальних знань, а також матеріальної можливості звернутися до землевпорядних чи будівельних організацій. Зазначені обставини характеризують виключно особисті можливості боржника щодо виконання рішення суду, однак жодним чином не свідчать про нечіткість чи незрозумілість самого судового рішення. Наявність чи відсутність у боржника технічних засобів, спеціальних знань або достатнього матеріального забезпечення не є критеріями, визначеними статтею 271 Цивільного процесуального кодексу України, для вирішення питання про роз`яснення судового рішення. Інше тлумачення цієї норми фактично призвело б до покладення на суд функцій органу, який організовує виконання рішення або надає боржнику рекомендації щодо способу його виконання, що не передбачено цивільним процесуальним законом. Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив, що наведені заявником доводи не свідчать про незрозумілість рішення суду, а фактично зводяться до необхідності отримання роз`яснень щодо порядку його виконання та вирішення питань, які не були предметом судового розгляду. За таких обставин місцевий суд дійшов правильного й обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для роз`яснення рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 16 лютого 2026 року. Наведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд першої інстанції розглянув заяву про роз`яснення рішення за відсутності заявника, який вчасно не був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, а тому був позбавлений можливості взяти участь у її розгляді, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані з таких підстав. Процесуальний порядок розгляду заяв про роз`яснення судового рішення врегульовано статтею 271 Цивільного процесуального кодексу України. Відповідно до частини третьої статті 271 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає заяву про роз`яснення судового рішення у порядку, в якому було ухвалено відповідне судове рішення, протягом десяти днів з дня її надходження. У разі необхідності суд може викликати учасників справи, державного чи приватного виконавця у судове засідання. При цьому неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви про роз`яснення рішення. Отже, законодавець прямо визначив, що належне повідомлення учасників справи є достатньою процесуальною умовою для розгляду такої заяви, а їхня неявка сама по собі не є підставою для відкладення розгляду чи порушення встановленого законом десятиденного строку. Як убачається з матеріалів справи, ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області заяву ОСОБА_1 про роз`яснення рішення суду було призначено до розгляду на 17 червня 2026 року. Матеріали справи підтверджують, що суд першої інстанції вжив усіх передбачених законом заходів щодо належного повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання. Так, у справі міститься рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, з якого вбачається, що ОСОБА_1 отримав судову повістку 17 червня 2026 року (а. с. 213). Разом із тим у матеріалах справи наявна довідка про доставку електронного документа від 06 червня 2026 року, відповідно до якої судову повістку було доставлено до електронного кабінету представника заявника адвоката Шимотюк О. В. (а. с. 211). Відповідно до частини п`ятої статті 130 Цивільного процесуального кодексу України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі. Таким чином, з моменту доставки судової повістки до електронного кабінету адвоката Шимотюк О. В. заявник вважався належним чином повідомленим про призначення заяви до розгляду незалежно від часу фактичного отримання ним паперової кореспонденції. Колегія суддів звертає увагу, що наведена норма процесуального закону не ставить належність повідомлення учасника справи у залежність від одночасного вручення повістки як самому учаснику, так і його представнику. Закон прямо визначає юридичну презумпцію, відповідно до якої повідомлення представника є належним повідомленням особи, інтереси якої він представляє. Матеріали справи свідчать, що адвокат Шимотюк О. В. брала участь у розгляді цієї цивільної справи судом першої інстанції, представляла інтереси ОСОБА_1 під час апеляційного перегляду рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 16 лютого 2026 року, а тому підстав вважати, що її повноваження припинилися, у суду першої інстанції не було. При цьому ОСОБА_1 не повідомляв суд про припинення представництва адвокатом Шимотюк О. В., про розірвання договору про надання правничої допомоги, відкликання довіреності чи інші обставини, які б свідчили про відсутність у неї повноважень представляти його інтереси. Відповідно до частини четвертої статті 64 Цивільного процесуального кодексу України про обмеження повноважень представника або їх припинення має бути повідомлено суд. Оскільки будь-яких відомостей про припинення представництва матеріали справи не містять, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що повідомлення адвоката є належним повідомленням самого заявника. За таких обставин висновок місцевого суду про належне повідомлення сторін повністю відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства. Також безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що суд був зобов`язаний відкласти розгляд заяви у зв`язку з неявкою заявника. Як уже зазначалося, частина третя статті 271 Цивільного процесуального кодексу України прямо передбачає можливість розгляду заяви про роз`яснення судового рішення за відсутності належним чином повідомлених учасників справи. Тому після встановлення факту належного повідомлення сторін суд першої інстанції не був зобов`язаний додатково з`ясовувати причини їхньої неявки або відкладати розгляд заяви. Крім того, законодавець встановив скорочений процесуальний строк для розгляду заяв про роз`яснення судового рішення десять днів з дня її надходження до суду. Такий строк є імперативним та спрямований на забезпечення оперативності виконання судових рішень. Відкладення розгляду заяви лише з підстав неявки належним чином повідомлених учасників справи фактично суперечило б вимогам частини третьої статті 271 Цивільного процесуального кодексу України та могло б призвести до безпідставного порушення визначеного законом строку її розгляду. Колегія суддів також враховує усталену практику Європейського суду з прав людини щодо належної процесуальної поведінки учасників судового провадження. Так, у рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що сторони судового провадження повинні вживати розумних заходів, щоб дізнаватися про стан відомого їм судового провадження, добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та належним чином виконувати свої процесуальні обов`язки. Отже, реалізація права на доступ до суду передбачає не лише надання державою процесуальних гарантій, а й належну процесуальну активність самих учасників справи. У цій справі заявнику було достеменно відомо про існування провадження за його власною заявою про роз`яснення рішення суду. Крім того, його інтереси представляв професійний представник адвокат, який був належним чином повідомлений про судове засідання ще 06 червня 2026 року шляхом доставки судової повістки до його електронного кабінету. За таких обставин твердження апелянта про порушення його права на участь у судовому засіданні не підтверджуються матеріалами справи. Таким чином, суд першої інстанції, встановивши факт належного повідомлення заявника через його представника, діяв відповідно до вимог частини третьої статті 271, частини п`ятої статті 130, статті 64 та частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, а тому правомірно розглянув заяву про роз`яснення рішення за відсутності сторін. Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваної ухвали. Колегія суддів повністю погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають установленим обставинам справи, правильному застосуванню статті 271 Цивільного процесуального кодексу України та узгоджуються з наведеною практикою Верховного Суду і Великої Палати Верховного Суду. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують законності та обґрунтованості оскаржуваної ухвали, не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права та не містять передбачених законом підстав для її скасування. Інші доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість ухвали суду першої інстанції, на переконання апеляційного суду, також не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи, а зводяться виключно до незгоди апелянта з оскаржуваним судовим рішенням. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, судові витрати в суді апеляційної інстанції слід залишити за заявником. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 384 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 17 червня 2026 року, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 15 липня 2026 року. Суддя-доповідач Ю. Б. Войтко Судді: І. М. Стадник І. В. Міхасішин