Постанова Дніпровський апеляційний суд № 211/5944/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7375/26 Справа № 211/5944/25 Суддя у 1-й інстанції - Рагозіна С. О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2026 року м.Кривий Ріг Справа № 211/5944/25 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Остапенко В.О. суддів - Акуленка В.В., Бондар Я.М. сторони: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс», відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Сікорська Ірина Станіславівна, на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 квітня 2026 року, яке ухвалено суддею Рагозіною С.О. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 16 квітня 2026 року, - В С Т А Н О В И В: У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (надалі - ТОВ «Таліон Плюс») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовну заяву мотивовано тим, що 10 липня 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір № 263199243, у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Відповідач добровільно, за допомогою мережі Інтернет, перейшов на офіційний сайт ТОВ « Манівео швидка фінансова допомога» www.moneyveo.ua, подав заявку на отримання кредитних коштів, зазначив свої персональні дані, в тому числі і банківську картку, та уклав кредитний договір. Відповідно до умов договору, відповідачу надано кредит у розмірі 20 000 грн, строком по 09 серпня 2029 року, шляхом перерахування на картковий рахунок. 17 грудня 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № МВ-ТП/13, за умовами якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 263199243. Згідно з витягом з реєстру прав вимоги від 17 грудня 2024 року ТОВ «Таліон Плюс» набуло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 . Кредитор свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а відповідач кредит та відсотки за його користування не сплачує, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом та просив суд: стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Таліон Плюс» суму заборгованості в розмірі 64699,76 грн., а саме: 19999,76 грн. заборгованість за кредитом; 44700,00 грн. заборгованість за відсотками, судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 5 000 грн. Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Таліон Плюс» заборгованість за договором № 263199243 від 10 липня 2024 року, у сумі 39999 гривень 76 коп., з яких: 19999,76 грн. заборгованість за кредитом; 20000,00 грн. заборгованість за відсотками за користування кредитом. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Таліон Плюс» у рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору суму 1497 гривень 61 коп. та витрат на правничу допомогу в сумі 3000 гривень 00 коп. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення відсотків за кредитним договором - відмовлено. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Сікорська І.С., просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем на підтвердження своїх вимог не надано належних та допустимих доказів (письмових та/або електронних) перерахування грошових коштів на користь відповідача, які б відповідали вимогам процесуального законону та положенням Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банкуУкраїни від 21.01.2004 № 22 та Закону України «Про платіжні системи та перекази коштів України». Висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача процентів не ґрунтується на нормах права та проценти за договором можуть бути ще зменшені, а висновок суду про погодження відповідача з розміром процентів не підтверджується матеріалами справи. У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивач ТОВ «Таліон Плюс» зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Ціна позову у даній справі становить 64 699,76 грн., що менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а, згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин, справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 10.07.2024 16:40:33, після попередньої реєстрації відповідача в Інформаційно- телекомунікаційній Системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», що знаходиться в мережі Інтернет за адресою https://moneyveo.ua/ і направлення Позичальником засобами ITC Первісному кредитору заявки на отримання кредиту, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» у відповідь сформувало і надало для ознайомлення Позичальнику Договір кредитної лінії № 263199243. ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» направило ОСОБА_1 на мобільний номер НОМЕР_1 одноразовий ідентифікатор WGEK, котрий Позичальником було введено у відповідному розділі ІГС 10.07.2024 16:40:33. на підставі якого був укладений договір кредитної лінії № 263199243, відповідно до умов якого отримав кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту у розмірі 20000,00 грн., на умовах строковості, зворотності, платності, та Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплачувати проценти Кредитодавцю відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, Паспорт кредитного продукту «Веокард», додатках до нього та Правилах надання грошових коштів. 17 грудня 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога»та ТОВ «Таліон Плюс»було укладено Договір факторингу № МВ-ТП/13 відповідно до умов якого, та Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу № МВ-ТП/13 від 17.12.2024 року, та Витягу з реєстра прав вимоги щодо заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 263199243 перейшло до ТОВ «Таліон Плюс». Загальна сума заборгованості за кредитним договором становить 64699,76 грн., з них: 19999,76 грн. заборгованість по кредиту, 44700,00 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанцїі дійшов висновку, що у відповідача за тілом кредиту наявна заборгованість за договором № 263199243 від 10 липня 2024 року. Така заборгованість виникла у ОСОБА_1 , оскільки взяті на себе зобов`язання за вищезазначеним договором він не виконав. Доказів повернення грошових коштів у повному обсязі за кредитним договором, а також доказів, які б спростовували наведений позивачем розрахунок заборгованості за тілом кредиту, відповідач суду не надав. Щодо розміру стягнення з відповідача процентів, то суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зменшення його розміру, оскільки визначений позивачем (кредитором) розмір є непропорційно завищеним і призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін на шкоду позичальнику (споживачу). Висновки суду першої інстанції в частині відмови у задоволеннні позовних вимог ТОВ «Таліон Плюс»щодо стягнення відсотків у заявленому позивачем розмірі та наявності правових підстав для зменшення такого розміру з урахуванням принципів справедливості та пропорційності учасниками справи фактично не оскаржується, та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, згідно якої, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, виходячи з наступного. За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір № 263199243 від 10 липня 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладений в електронній формі. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому, одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону). Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21). Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки. Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних. Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини 4 статті 263 ЦПК України). З матеріалів справи слідує, що кредитний договір № 263199243 від 10 липня 2024 року, укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписівстатті 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які витікають із кредитного договору. Таким чином, апеляційний суд вважає доведеною обставину отримання відповідачемм грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеним кредитним договором. Безпідставними є доводи апеляційної скарги, що суд не перевірив докази, які б підтверджували факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, оскільки цей факт підтверджується умовами самого кредитного договору, відповідно до якого позичальник отримав від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» кредитний ліміт у сумі 20 000 грн. (п. 1.1, 1.2 договору). Крім того, заперечуючи перерахування коштів, відповідач не був позбавлений можливості надати суду виписки по картковому рахунку вказаному у кредитному договорі. Доказів належного виконання кредитного зобов`язання ОСОБА_1 на користь первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» матеріали справи не містять. Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1ст. 513 ЦК України). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України). Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину. Відповідно до положень статей 1077,1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Встановлено, що 17 грудня 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № МВ-ТП/13, за умовами якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 263199243. Згідно з витягом з реєстру прав вимоги від 17 грудня 2024 року ТОВ «Таліон Плюс» набуло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 . Тобто, відповідач ОСОБА_1 несе відповідальність за неналежне виконання зобов`язання за кредитним договором перед новим кредитором ТОВ «Таліон Плюс». З огляду на викладене вище, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Таліон Плюс» підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту у розмірі 19 999,76 грн., який ним не спростовано. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові від 05 квітня 2023 року Велика Палата Верховного Суду у справі №910/4518/16 зробила висновок про те, що «надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондується жодному праву кредитодавця. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов`язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання». На підставі вищевикладеного, при визначенні розміру процентів, які підлягають стягненню на користь позивача, колегія суддів враховує, що нарахування процентів має здійснюватися в межах строку кредитування. За умовами Договору № 263199243 від 10 липня 2024 року, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , відповідачу надано кредит у розмірі 20 000 грн, строком по 09 серпня 2029 року, тобто на час звернення до суду з даним позовом у позивача наявне право нараховувати відсотки за користування кредитними коштами. Встановлено, що позивачем розраховано проценти в межах строку кредитування та у відповідності до умов укладеного кредитного договору, тобто 1,5% на день, та розмір заборгованості за відсотками становить 44700,00 грн. Проте, на переконання колегії суддів, такі умови кредитного договору в частині нарахування процентів за ставкою 1,5 % за кожен день користування кредитом не можуть бути застосовані, оскільки такі умови договору є нікчемними. Так, відповідно до частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» була доповнена частиною п`ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22 листопада 2023 року. Закон України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року. Ураховуючи, що самим Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» передбачено те, що він набрав чинності 24 грудня 2023 року, а кредитний договір був укладений 10 липня 2024 року, тобто після набрання чинності цим Законом, тому нарахування процентної ставки слід розраховувати у відповідності до чинного законодавства у розмірі 1 %. Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Перехідні положення Закону застосовуються у разі, якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності Законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень закону. Частиною другою розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом. Натомість у справі, що переглядається в апеляційному порядку, кредитний укладено 10 липня 2024 року, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому умови договору щодо встановлення стандартної процентної ставки на рівні 1,50 % є нікчемними в силу положень частини 5 статті 8 та частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». У період з 10 липня 2024 року по 17 липня 2024 року нарахування відсотків здійснено за зниженою ставкою та розмір заборговансо і за цей період відсутній (а.с. 16). Колегією суддів здіснено перерахунок розміру відсотків з врахуванням відсоткової ставки 1 % в день за період з 18 липня 2024 року по 13 березня 2025 року на суму 19999,76 грн, що становить 47 799,43 грн. (19999,76 грн х 1 % х 239 днів = 47 799,43 грн). При цьому, позивач у позовній заяві ставить питання про стягнення частини боргу, а саме 44 700 грн., що є його правом, згідно статті 13 ЦПК України. Наведеного вище суд першої інстанції не врахував, не перевірив відповідність розрахунку заборгованості вимогам Закону України «Про споживче кредитування» та дійшов передчасного та необгрунтованого висновку про необхідність зменшення розміру відстків, у зв?язку з їх неспівмірністю та необгрунтованістю. При цьому, колегія суддів зазначає, що висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 щодо права суду зменшити розмір відсотків, який підлягає стягненню з боржника на користь кредитора за договорами споживчого кредиту через їх неспівмірність та несправедливість (у договорі встановлено вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації - понад п`ятдесят відсотків вартості продукції, було сформовано за інших фактичних обстави, а саме - кредитний договір було укладено у 2021 році, тобто до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ, якою було обмежено максимальний розмір денної процентної ставки. Натомість, у справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції, максимальний розмір денної процентної ставки врегульовано на законодавчому рівні та не можна вважати такий розмір несправедливим. Колегія суддів зазначає, що для визначення подібності правовідносин слід враховувати правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відтак, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення розміру процентів з мотивів їх неспівмірності, несправедливості чи надмірності для споживача. Разом з тим, колегія суддів наголошує, що сновною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року в справі № 465/6549/16-ц (провадження № 61-11927св23)). Принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23), постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року в справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22)). Колегія суддів зауважує, що позивач ТОВ «Таліон Плюс» судове рішення в частині зменшення розміру відсотків не оскаржував в апеляційному порядку, тому відповідач ОСОБА_1 не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що ним досягнуто в попередній інстанції. Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат апелянта, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Сікорська Ірина Станіславівна, - залишити без задоволення. Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 квітня 2026 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 29 червня 2026 року. Головуючий: Судді: