Постанова 4875 № 922/1/25

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2026 року м. Харків Справа № 922/1/25 Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:головуючий суддя Жельне С.Ч., суддя Плахов О.В. , суддя Тихий П.В. за участю секретаря судового засідання Федорової Т.О. за участю представників сторін, позивача адвокат Книш А.Л.; 1-го відповідача адвокат Мирось С.В.; 2-го відповідача адвокат Мирось С.В.; розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу фізичної особи ОСОБА_1 (вх. №1084Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 20.04.2026 у справі № 922/1/25, ухвалене в приміщенні Господарського суду Харківської області (суддя Присяжнюк О.О.), повний текст якого складено 22.04.2026 за позовною заявою фізичної особи ОСОБА_1 , м. Харків до 1-го відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо комерційна фірма Вента -1, м. Харків до 2-го відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо комерційна фірма Вента -плюс, м. Харків про стягнення коштів та визнання недійсним договору ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.04.2026 у справі № 922/1/25 у задоволенні позовних вимог фізичної особи ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «ВЕНТА-1» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «ВЕНТА-ПЛЮС» про стягнення 726 119,46 грн невиплаченої частини вартості частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «ВЕНТА-1» та визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23.10.2023 відмовлено повністю. Цим же рішенням скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.04.2026 у справі № 922/1/25. Фізична особа ОСОБА_1 з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду через систему Електронний суд з апеляційною скаргою в електронній формі, в якій просить рішення Господарського суду Харківської області від 22.04.2026 у справі № 922/1/25 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував фактичні обставини справи, неправильно оцінив докази, безпідставно не врахував висновок судової оціночно-будівельної експертизи № 5709 та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для визнання спірного договору фраудаторним. Апелянт зазначає, що висновок експерта № 5709 є належним і допустимим доказом, оскільки експертиза проведена державною спеціалізованою експертною установою, експерт був попереджений про кримінальну відповідальність, здійснив натурне обстеження об`єкта та застосував два підходи до оцінки. На думку апелянта, суд першої інстанції фактично надав перевагу приватним звітам оцінювачів, складеним на замовлення відповідачів, та безпідставно відхилив висновок судової експертизи. Також апелянт вказує, що після виходу зі складу учасників ТОВ «ВКФ «ВЕНТА-1» між ним і товариством виникли зобов`язальні правовідносини щодо виплати дійсної вартості частки. Оскільки позивач не погоджувався із визначеним товариством розміром виплати, отримання ним суми 696 960,00 грн не припинило зобов`язання в невиконаній частині. У зв`язку із цим апелянт вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що на момент укладення договору від 23.10.2023 він не перебував у статусі кредитора ТОВ «ВКФ «ВЕНТА-1». Крім того, апелянт зазначає, що ТОВ «ВКФ «ВЕНТА-ПЛЮС» було створене незадовго до укладення спірного договору, має те саме місцезнаходження, що і ТОВ «ВКФ «ВЕНТА-1», а учасники цих товариств є пов`язаними особами. Так, ОСОБА_2 є учасницею обох товариств, а ОСОБА_3 , яка є учасницею ТОВ «ВКФ «ВЕНТА-ПЛЮС», є дружиною ОСОБА_4 - учасника та директора ТОВ «ВКФ «ВЕНТА-1». На думку апелянта, зазначені обставини у сукупності зі значною різницею між договірною ціною майна та його ринковою вартістю підтверджують фраудаторний характер договору купівлі-продажу. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, суддею доповідачем у справі визначено суддю Жельне С.Ч. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Жельне С.Ч., суддя Плахов О.В., суддя Тихий П.В. Ухвалою від 15.05.2026 Східний апеляційний господарський суд витребував з Господарського суду Харківської області матеріали справи № 922/1/25; відклав вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи. 20.05.2026 на адресу суду з Господарського суду Харківської області надійшли матеріали справи № 922/1/25. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Харківської області від 20.04.2026 у справі № 922/1/25. Учасникам справи встановлено строк - не пізніше 15 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого вони мають право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч. 2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, з доказами надсилання його апелянту. Справу № 922/1/25 призначено до розгляду на "24" червня 2026 о 10:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, зал судового засідання № 132. 12.06.2026 на адресу суду від апелянта надійшли письмові пояснення, в яких він просить рішення Господарського суду Харківської області від 22.04.2026 у справі № 922/1/25 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. У письмових поясненнях, апелянт додатково наголосив, що суд першої інстанції штучно розірвав єдиний фактичний і правовий ланцюг: вихід учасника з товариства, виникнення спору щодо вартості частки, повторне звернення позивача до товариства, створення пов`язаної юридичної особи та відчуження на її користь основного активу товариства. Апелянт вважає, що саме сукупність цих обставин свідчить про недобросовісну поведінку відповідачів. 22.06.2026 на адресу суду від відповідачів надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін. Представник апелянта в судовому засіданні 24.06.2026 зазначив, що відзив на апеляційну скаргу поданий представником відповідачів з порушення строку на його подання, у зв`язку з чим просив вважати його таким, що поданий з порушення строку та залишити його без розгляду. Окремо, представник апелянта наголосив на безпідставності оскаржуваного рішення місцевого господарського суду та просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Представник відповідачів заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Суд у складі колегії суддів, розглянувши усне клопотання апелянта про залишення відзиву на апеляційну скаргу без розгляду, дійшов висновку про його обґрунтованість. Відповідно до частини 1 статті 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом. Згідно з частинами 1, 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. За змістом частини 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Отже, саме на учасника справи покладається процесуальний обов`язок своєчасно вчиняти процесуальні дії, а у разі неможливості їх вчинення у встановлений строк - звернутися до суду із відповідною заявою про його продовження. Невчинення таких дій свідчить про прийняття учасником справи ризику настання процесуальних наслідків, пов`язаних із пропуском встановленого судом строку. Як вбачається з відзиву на апеляційну скаргу питання щодо продовження встановленого судом процесуального строку на подання відзиву представником відповідачів не ставилось, а сам відзив наданий суду з порушенням встановленого ухвалою суду від 22.05.2026 у справі строку для його надання. Так, у поданому відзиві на апеляційну скаргу, представник відповідача-1 та відповідача-2, адвокат Мирось С.В. зазначає, що дізнався про відкриття апеляційного провадження у справі з Єдиного державного реєстру судових рішень та ознайомився з апеляційною скаргою та доданими до неї матеріалами, а також ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.05.2026 про відкриття апеляційного провадження у справі № 922/1/25 та призначення її до розгляду лише 17.06.2026, в той час, як вказана ухвала була отримана безпосередньо відповідачами 18.07.2026, а отже 15-денний термін, встановлений вказаною ухвалою відповідачам на подання відзиву на апеляційну скаргу припадає на 03.07.2026. Разом з цим, наявні в матеріалах справи довідки про доставку електронних документів підтверджують, що ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 22.05.2026 було доставлено до електронних кабінетів відповідачів саме 22.05.2026. Відтак перебіг встановленого судом п`ятнадцятиденного строку для подання відзиву розпочався саме з цієї дати, а відзив, поданий після його закінчення, є таким, що поданий із пропуском процесуального строку. За таких обставин, враховуючи відсутність заяви про продовження процесуального строку та недоведеність обставин, які б свідчили про неможливість своєчасного подання відзиву, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав, передбачених статтею 118 Господарського процесуального кодексу України, для залишення відзиву на апеляційну скаргу без розгляду. Відповідно до приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (частина 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України). Судом першої інстанції встановлено такі обставини справи. Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю ВКФ ВЕНТА-1 було зареєстровано 24.03.1993 року. 14.06.2001 позивач вступив до складу учасників товариства. 05.11.2007 засновниками ТОВ ВКФ ВЕНТА-1 було затверджено статут підприємства в новій редакції, згідно якого позивач є учасником вказаного товариства. Учасниками товариства загально до статутного фонду було внесено наступні долі на загальну суму 251 989,34 грн, а саме: - учасник ОСОБА_4 вніс майно на суму 85 68 грн. 00 коп., що складає 34% частки учасника підприємства; - учасник ОСОБА_1 вніс майно на суму 83 155 грн. 67 коп., що складає 33% частки учасника підприємства; - учасник ОСОБА_2 вніс майно на суму 83 155 грн. 67 коп., що складає 33% учасника підприємства. 08.12.2021 позивач звернувся до ТОВ ВКФ «ВЕНТА-1» із нотаріально завіреною заявою про вихід зі складу засновників товариства. Позивач зазначає, що жодних питань або претензій щодо виходу позивача із числа засновників підприємства на час складання нотаріально завіреної заяви і у подальшому у інших засновників спірного підприємства не виникало. З доданої до позову заяви убачається, що 10.12.2021 нотаріусом було внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо виходу ОСОБА_1 зі складу учасників ТОВ ВКФ «ВЕНТА-1» (код доступу 21200967). В подальшому ТОВ ВКФ «ВЕНТА-1» направило позивачу Звіт про оцінку майнових прав № 34/12/2021, проведену станом на 07.12.2021, у якому вказано, що ринкова вартість об`єкту оцінки корпоративних прав (частки розміром 33,0% у статутному капіталі) ТОВ ВКФ «ВЕНТА-1», що належала позивачу, була оцінена в розмірі 697 000,00 грн. Крім того, ТОВ «ВКФ ВЕНТА-1» було надіслано позивачу копії документів фінансової звітності, які були використані при оцінці ринкової вартості корпоративних прав. Вказані обставинами учасниками справи не оспорюються. Листом від 21.11.2022 позивач повідомив товариству банківські реквізити для перерахування грошових коштів та зазначив, що не згоден з визначеною сумою у розмірі 697 000,00 грн та має намір звернутися до господарського суду з відповідною позовною заявою. Позивач зазначає, що з вказаною сумою оцінки спірної частки долі в ТОВ ВКФ «ВЕНТА-1» категорично не згоден, про що неодноразово вказував у нотаріально завіреній заяві про вихід із складу учасників підприємства і в листах, надісланих до керівництва ТОВ ВКФ «ВЕНТА-1». Вибір суб`єкта оціночної діяльності з позивачем не погоджувався, а був призначений відповідачем самостійно. 05.12.2022 ТОВ ВКФ ВЕНТА-1 виплатив позивачу вартість частки на банківський рахунок, який був вказаний позивачем в реквізитах в його листі. Позивач вказує на те, що на момент його виходу із складу учасників підприємства, тобто на 08.12.2021, ТОВ ВКФ «ВЕНТА-1» було підприємством, що працювало, мало налагоджений процес виробництва хліба та хлібобулочних виробів; виробництва борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання та їх роздрібної реалізації у своїй роздрібній мережі, мало у власності нежитлове приміщення 1-го поверху № 8, 11, 12, 13, 15, 17, 18, 20, 21, 22, 24, 24а, 25а, 25-:-35, 25б в житловому будинку літ. А-14 загальною площею 337,8 кв. м., яке розташоване за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Достоєвського, 21, а також необхідне виробниче обладнання, на якому виготовлялась якісна продукція. Також, зазначає, що 14.10.2023 ОСОБА_1 надіслав до ТОВ ВКФ ВЕНТА-1 листа з проханням надати реквізити підприємства та розрахунковий рахунок для повернення перерахованих 05.12.2022 коштів за викуп його долі в підприємстві. Після цього, а саме 26.10.2023 на сайті OpenDataUA з`явилася інформація про те, що у ТОВ ВКФ ВЕНТА-1 видалено (відчужено) існуючий об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 . 23.10.2023 між ТОВ ВКФ «ВЕНТА-1» та «ВКФ ВЕНТА-ПЛЮС» укладено Договір купівлі-продажу приміщень в житловому будинку літ. А-14, загальною площею 337,8 кв. м., які розташовані за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Достоєвського, 21, який позивач вважає фраудаторним та просить визнати його недійсним, оскільки договір укладений для створення перешкод позивачу в разі стягнення з відповідача коштів за рішенням суду. Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом до Господарського суду Харківської області, в якому він просив, з урахуванням уточненої позовної заяви, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми ВЕНТА-1 на користь позивача ОСОБА_1 реальну невиплачену вартість частини належної йому долі у статутному капіталі спірного підприємства у сумі 726 119,46 грн (сімсот двадцять шість тисяч сто дев`ятнадцять гривень 46 копійок). Визнати договір купівлі-продажу укладений між Товариством з обмеженою відповідальність виробничо-комерційною фірмою «ВЕНТА-1» та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційній фірмі «ВЕНТА- ПЛЮС» нежитлового приміщення 1-го поверху № 8, 11, 12, 13, 15, 17, 18, 20, 21, 22, 24. 24а, 25а, 25-:-35, 25б в житловому будинку літ. А-14, загальною площею 337,8 кв. м., які розташовані за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Достоєвського, 21 від 23.10.2023 року недійсним. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «ВЕНТА-1» та Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірмі «ВЕНТА-ПЛЮС» солідарно судові витрати, а саме судовий збір в розмірі 25 545,60 грн, витрати пов`язані з призначенням та проведенням судової оціночно-будівельної експертизи сплачені позивачем в розмірі 29 685,60 грн, а також судові витрати які складаються з витрат на надання правничої допомоги та витрат на матеріально-технічне забезпечення судового процесу покласти на відповідача. Клопотання з розрахунком судових витрат на правничу допомогу будуть подані до суду пізніше. 20.04.2026 Господарським судом Харківської області ухвалено оскаржуване рішення, з підстав викладених вище. Суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «ВКФ «ВЕНТА-1» виконало передбачений статтею 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» обов`язок щодо повідомлення позивача про вартість його частки, надання розрахунку та виплати відповідної суми. Місцевий господарський суд зазначив, що позивач не довів недостовірності звіту про оцінку майнових прав № 34/12/2021 від 07.12.2021, на підставі якого товариством визначено вартість його частки у сумі 697 000,00 грн. Також суд першої інстанції оцінив висновок судової оціночно-будівельної експертизи № 5709, відповідно до якого ринкова вартість нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 станом на 08.12.2021 визначена у сумі 4 312 362,00 грн. Суд дійшов висновку, що зазначений висновок не є достатнім доказом дійсної вартості корпоративних прав позивача, оскільки ним визначено лише ринкову вартість окремого об`єкта нерухомості, тоді як вартість частки учасника у товаристві визначається з урахуванням вартості чистих активів товариства, тобто всієї сукупності активів та зобов`язань. Щодо вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23.10.2023 місцевий господарський суд зазначив, що позивач не довів наявності ознак фраудаторності правочину. Суд виходив із того, що договір є оплатним, відчуження майна здійснено за оцінкою, покупцем сплачено визначену договором ціну, а сам по собі факт пов`язаності сторін правочину не доводить його спрямованості на заподіяння шкоди позивачу. Заслухавши доповідь головуючого у справі (суддю доповідача), пояснення представників позивача та відповідачів, дослідивши обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія зазначає наступне. ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «ВЕНТА-1» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «ВЕНТА-ПЛЮС» про стягнення невиплаченої частини вартості належної йому частки у статутному капіталі ТОВ «ВКФ «ВЕНТА-1» та визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 23.10.2023. З урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив стягнути з ТОВ «ВКФ «ВЕНТА-1» 726 119,46 грн невиплаченої частини дійсної вартості його частки у статутному капіталі товариства, визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень 1-го поверху № 8, 11, 12, 13, 15, 17, 18, 20, 21, 22, 24, 24а, 25а, 25-:-35, 25б у житловому будинку літ. «А-14» загальною площею 337,8 кв. м, розташованих за адресою: м. Харків, вул. Достоєвського, 21, укладений 23.10.2023 між ТОВ «ВКФ «ВЕНТА-1» та ТОВ «ВКФ «ВЕНТА-ПЛЮС», а також вирішити питання про розподіл судових витрат. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач був учасником ТОВ «ВКФ «ВЕНТА-1» із часткою 33 % у статутному капіталі товариства. 08.12.2021 він подав нотаріально посвідчену заяву про вихід зі складу учасників товариства. Після виходу позивача товариством визначено вартість його частки у сумі 697 000,00 грн та 05.12.2022 сплачено 696 960,00 грн. На думку позивача, вказана сума не відповідає дійсній ринковій вартості його частки, оскільки товариство занизило вартість активів, зокрема нерухомого майна, що перебувало у власності товариства. Крім того, позивач зазначав, що після виникнення спору щодо належної до виплати вартості частки ТОВ «ВКФ «ВЕНТА-1» відчужило свій основний актив - нежитлові приміщення за адресою: м. Харків, вул. Достоєвського, 21 - на користь новоствореної та пов`язаної з ним юридичної особи ТОВ «ВКФ «ВЕНТА-ПЛЮС». Позивач вважав, що такий договір має фраудаторний характер, оскільки був спрямований на виведення активу з власності ТОВ «ВКФ «ВЕНТА-1» з метою унеможливлення або істотного ускладнення виконання можливого судового рішення про стягнення на його користь невиплаченої частини вартості частки. Так, предметом апеляційного перегляду у цій справі є правильність висновків місцевого господарського суду про відсутність підстав для стягнення з ТОВ «ВКФ «ВЕНТА-1» 726 119,46 грн невиплаченої частини вартості частки позивача та про відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23.10.2023. Щодо позовної вимоги про стягнення невиплаченої частини вартості частки, суд зазначає таке. Відповідно до статті 167 Господарського кодексу України (чинним на час виникнення спірних правовідносин) корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, вийти у встановленому порядку з товариства. Правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю, в тому числі, порядок їх діяльності, права та обов`язки їх учасників, порядок виходу учасників з товариства з обмеженою, визначено Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Статтею 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» визначений порядок виходу учасника з товариства. Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» учасник товариства, частка якого у статутному капіталі товариства становить менше 50 відсотків, може вийти з товариства у будь-який час без згоди інших учасників. Право на вихід з товариства є безумовним суб`єктивним правом учасника, яке не залежить від згоди товариства чи інших його учасників та реалізація якого має наслідком припинення корпоративних відносин між учасником і товариством. При цьому на учасника покладається обов`язок повідомити товариство про свій вихід шляхом подання або вручення відповідної заяви. Тобто вихід з товариства є одностороннім правочином його учасника, вчиненим у письмовій формі у вигляді заяви про вихід з товариства, підписаної учасником. Такий правочин хоч і вчиняється за волевиявленням однієї особи, спричиняє юридичні наслідки для інших осіб, зокрема, виникнення у товариства обов`язку виплатити колишньому учаснику вартість його частки у встановлений строк. Тому неодмінною умовою для реалізації учасником вчиненого ним волевиявлення на припинення участі в товаристві є повідомлення товариства про прийняте рішення. Частиною п`ятою статті 24 цього Закону передбачено, що учасник вважається таким, що вийшов з товариства, з дня державної реєстрації його виходу. Згідно з частиною шостою статті 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» не пізніше 30 днів з дня, коли товариство дізналося чи мало дізнатися про вихід учасника, воно зобов`язане повідомити такому колишньому учаснику вартість його частки, надати обґрунтований розрахунок та копії документів, необхідних для розрахунку. Відповідно до частини восьмої статті 24 зазначеного Закону вартість частки учасника визначається станом на день, що передував дню подання учасником відповідної заяви у порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань». Вартість частки учасника визначається виходячи з ринкової вартості сукупності всіх часток учасників товариства пропорційно до розміру частки такого учасника. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2018 у справі № 925/1165/14 дійшла висновку, що вартість частини майна товариства, яка підлягає виплаті учаснику, повинна відповідати вартості активів товариства за вирахуванням вартості його зобов`язань, тобто вартості чистих активів, пропорційній до частки учасника у статутному капіталі товариства. Отже, у спорі про стягнення вартості частки учасника, який вийшов з товариства, юридично значущим є встановлення саме дійсної вартості частки такого учасника, що визначається через вартість чистих активів товариства, а не через вартість окремого майнового об`єкта. З матеріалів справи убачається, що 08.01.2021 позивач подав ТОВ ВКФ «Вента-1» заяву про вихід зі складу учасників товариства, на підставі якої до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесений запис про його виключення із складу учасників товариства. У зв`язку з виходом позивача зі складу учасників ТОВ ВКФ Вента-1 у нього виникло право на отримання, а у відповідача обов`язок зі сплати вартості частки, яка визначається виходячи з ринкової вартості сукупності всіх часток учасників товариства пропорційно до розміру частки такого учасника. Матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «ВКФ «ВЕНТА-1» повідомило позивача про визначення вартості його частки у сумі 697 000,00 грн та 05.12.2022 виплатило позивачу 696 960,00 грн. Позивач не погоджується з визначеним товариством розміром виплати та посилається на заниження вартості активів товариства. Разом із тим, обов`язок доведення обставин, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України покладається саме на цю сторону. Позивач, заявляючи до стягнення 726 119,46 грн невиплаченої частини вартості частки, повинен був довести належними та допустимими доказами не лише факт незгоди з проведеним товариством розрахунком, а й дійсну вартість своєї частки та розмір невиконаного товариством грошового зобов`язання. Позивачем, під час розгляду справи в господарському суді першої інстанції заявлено клопотання про призначення судової будівельно-технічної (оціночно-будівельної) експертизи, яке задоволено ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.04.2025 у справі № 922/1/25 та призначено у справі будівельно-технічну експертизу на підставі документів, що містяться в матеріалах справи, з виїздом судового експерта на місце розташування спірного приміщення за адресою: м. Харків, вул. Достоєвського, 21, проведення якої доручено експертам Національного наукового центру Інститут судових експертиз ім. засл. Проф. М.С. Бокаріуса". На вирішення судових експертів поставлено питання: «Яка дійсна ринкова вартість спірного об`єкту нерухомості, що має нежитлові приміщення 1-го поверху № 8, 11, 12, 13, 15, 17, 18, 20, 21, 22, 24, 24а, 25а, 25-:-35, 25б в житловому будинку літ. А-14, загальною площею 337,8 кв. м., які розташовані за адресою: м. Харків, вул. Достоєвського, 21 (двадцять один), на час виходу позивача зі складу учасників підприємства ТОВ ВЕНТА-1 08.12.2021 року?». 07.04.2026 року до Господарського суду Харківської області надійшов висновок експерта №5709 за результатами судової оціночно-будівельної експертизи, що проведена ННЦ «ІСЕ ім. засл. Проф. М.С. Бокаріуса», відповідно до якого вартість спірного об`єкту нерухомості оцінено експертом в 4 312 362,00 грн. Отже, основним доказом, на який посилається апелянт, є висновок судової оціночно-будівельної експертизи № 5709, відповідно до якого ринкова вартість нежитлових приміщень за адресою: м. Харків, вул. Достоєвського, 21 станом на 08.12.2021 становила 4 312 362,00 грн. Суд апеляційної інстанції зазначає, що вказаний висновок експерта є доказом у справі та підлягає оцінці за правилами статей 86, 104 Господарського процесуального кодексу України у сукупності з іншими доказами. Висновок експерта № 5709 стосується визначення ринкової вартості дослідженого об`єкта нерухомого майна, однак не підтверджує дійсної вартості частки позивача у статутному капіталі товариства, яка відповідно до статті 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» визначається виходячи з вартості чистих активів товариства, а тому сам по собі не є достатнім для висновку про доведеність заявленої до стягнення суми 726 119,46 грн. Окрім того, суд бере до уваги, що у розділі «Дослідження» висновку експерт звернув увагу на окремі методичні обмеження проведення ретроспективної оцінки, зокрема зазначив про неможливість повного виконання окремих вимог Національного стандарту № 1 та вірогідний характер такої оцінки. Разом із тим наведені обставини самі по собі не є підставою для відхилення висновку експерта, а підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами справи. Разом із тим у самому висновку експерт зазначив про обмеженість інформації щодо продажу подібних об`єктів нерухомості станом на дату проведення ретроспективної оцінки порівняно з інформацією, яка була доступною під час проведення первісної оцінки. Крім того, експерт звернув увагу на неможливість дослідження окремих технічних характеристик об`єкта оцінки станом на ретроспективну дату, що об`єктивно обмежує можливості такого дослідження. У постанові від 12.02.2020 у справі № 910/21067/17 Верховний Суд наголосив на тому, що висновок експерта у розумінні положень процесуального законодавства є рівноцінним засобом доказування у справі поряд з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його як доказу здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК України (Аналогічні за своїм змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 916/2479/17, у постанові Верховного Суду від 16.04.2024 у cправі № 916/913/23). Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.06.2021 у справі № 916/2479/17, висновок експерта підлягає оцінці судом нарівні з іншими доказами з урахуванням дотримання вимог закону при призначенні та проведенні експертизи, компетентності експерта, повноти та обґрунтованості наданих відповідей, а також їх узгодженості з іншими матеріалами справи. Суд бере до уваги доводи апелянта про те, що експертиза була проведена державною спеціалізованою установою, експерт був попереджений про кримінальну відповідальність, а дослідження здійснене із застосуванням двох підходів до оцінки. Водночас зазначені обставини не спростовують висновку суду про те, що предметом проведеної судової експертизи № 5709 було визначення ринкової вартості конкретного об`єкта нерухомого майна, а не дійсної вартості корпоративних прав чи частки позивача у статутному капіталі товариства. Відтак зазначений висновок експерта, будучи належним доказом щодо вартості дослідженого об`єкта нерухомості, сам по собі не є достатнім для підтвердження дійсної вартості частки позивача, яка відповідно до статті 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» визначається виходячи з вартості чистих активів товариства. Сам по собі ретроспективний характер проведеної експертизи, зумовлений предметом спору та поставленим судом питанням, не впливає на наведені вище висновки суду, оскільки не змінює предмета експертного дослідження. Судовою експертизою № 5709 визначено ринкову вартість окремого об`єкта нерухомого майна, тоді як предметом доказування у цій справі є, зокрема, дійсна вартість частки позивача у статутному капіталі товариства, яка визначається виходячи з вартості чистих активів товариства. Таким чином, суд відхиляє доводи апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно надав перевагу приватним звітам оцінювачів. Вирішальним у цій частині є не формальне зіставлення висновку судового експерта та приватних звітів оцінювачів, а оцінка всієї сукупності наявних у справі доказів щодо підтвердження дійсної вартості частки позивача та обґрунтованості заявленого до стягнення розміру грошових вимог. Наведене зумовлює висновок суду про те, що наявні у справі докази не підтверджують дійсної вартості частки позивача та, як наслідок, не дають можливості встановити обґрунтованість заявленого до стягнення розміру грошових вимог. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2018 року у справі № 925/1165/14 зазначено на те, що вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості активів товариства за вирахуванням вартості його зобов`язань (тобто вартості чистих активів), пропорційній до частки учасника в статутному капіталі товариства. Позивачем не надано висновку експерта або іншого належного доказу щодо вартості чистих активів ТОВ «ВКФ «ВЕНТА-1» станом на дату виходу, не доведено розміру усіх активів і зобов`язань товариства та не обґрунтовано заявлену до стягнення суму через відповідний розрахунок дійсної вартості корпоративних прав. Втім, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Вказані висновки викладені Верховним Судом у постановах від 01.06.2021 у справі № 911/2243/18 та від 18.05.2021 у справі № 916/2255/18. За таких обставин, суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про недоведеність позивачем заявленого розміру вимог про стягнення невиплаченої частини вартості частки. Щодо вимоги про визнання договору купівлі-продажу від 23.10.2023 недійсним, суд зазначає таке. Згідно з частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Отже, визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондувалися з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, який нещодавно втратив чинність. Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Отже, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті нівелювання правового результату, породженого таким договором.. За змістом статей 203, 215 Цивільного кодексу України підставою для визнання правочину недійсним є недодержання в момент його вчинення стороною вимог, встановлених частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Суд зазначає, що у постанові від 07 вересня 2022 у справі 910/16579/20 (провадження № 12-60гс21) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору. У Цивільному кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах. Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій. Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16 (пункт 155). Велика Палата Верховного Суду та Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначали, що правочин може бути визнаний недійсним як фраудаторний, якщо він вчинений боржником на шкоду кредитору, з використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню, з метою уникнення виконання зобов`язання або унеможливлення звернення стягнення на майно боржника. Ознаками, які можуть свідчити про фраудаторний характер оплатного правочину, є, зокрема, момент його укладення, контрагент, з яким боржник вчиняє правочин, пов`язаність сторін, ціна правочину, її ринковість або неринковість, наявність або відсутність фактичної оплати, вплив правочину на майновий стан боржника та можливість задоволення вимог кредитора. Водночас сама по собі наявність окремих таких ознак, зокрема пов`язаності сторін правочину, не є безумовною підставою для визнання правочину недійсним. Позивач повинен довести сукупність обставин, які підтверджують недобросовісну мету сторін правочину та порушення його майнових прав саме внаслідок укладення такого правочину. Вище вказано, що 23.10.2023 між ТОВ ВКФ «ВЕНТА-1» та ТОВ «ВКФ «ВЕНТА ПЛЮС» укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень 1-го поверху в житловому будинку літ. А-14 загальною площею 337,8 кв. м., які розташовані за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Достоєвського,

21. Балансова вартість відчужуваного нерухомого майна становить 28 983,68 (двадцять вісім тисяч дев`ятсот вісімдесят три) гривні 68 копійок, відповідно до Бухгалтерської довідки, наданої 17 жовтня 2023 ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНОЮ ФІРМОЮ «ВЕНТА-1». У договорі зазначено, що ринкова вартість нерухомого майна становить 505 597 (п`ятсот п`ять тисяч п`ятсот дев`яносто сім) гривень 00 копійок, відповідно до Звіту про оцінку майна №00-230829-007, наданого 29 серпня 2023 суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «ДЕПАРК ГРУПП», пароль пошуку: ККНФПЧЗ50591. Продаж зазначеного в договорі нерухомого майна здійснено за суму 505 597 (п`ятсот п`ять тисяч п`ятсот дев`яносто сім) гривень 00 копійок, які Покупець зобов`язався сплатити Продавцю у безготівковій формі на розрахунковий рахунок Продавця до 31 (тридцять першого) грудня 2023 (дві тисячі двадцять третього) року, на що Продавець дав свою згоду. Судова колегія зазначає, що матеріалами справи не підтверджено наявності сукупності обставин, необхідних для висновку про фраудаторний характер оспорюваного правочину. Зокрема, самі по собі посилання апелянта на пов`язаність сторін договору, створення ТОВ «ВКФ «ВЕНТА-ПЛЮС» незадовго до його укладення, а також відчуження нерухомого майна на користь цього товариства не є достатніми для висновку про недобросовісність дій сторін чи використання ними цивільно-правового інструментарію всупереч його призначенню. Посилання відповідача-2 на те, що відчуження майна здійснювалося в межах реалізації господарської стратегії власників щодо зосередження активів у ТОВ «ВКФ «ВЕНТА-ПЛЮС» та розвитку відповідного напряму діяльності, саме по собі не підтверджує правомірності оспорюваного правочину, так само як і не свідчить про його фраудаторний характер. Зазначені обставини підлягають оцінці судом лише у сукупності з іншими доказами, які стосуються мети укладення правочину, поведінки його сторін та можливого порушення прав позивача. Крім того, матеріалами справи встановлено, що на момент укладення спірного договору позивач уже припинив участь у ТОВ «ВКФ «ВЕНТА-1», а товариством було проведено розрахунок вартості його частки та здійснено відповідну виплату в порядку, передбаченому статтею 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Незгода позивача з правильністю такого розрахунку сама по собі не свідчить про недобросовісність подальшого відчуження товариством належного йому майна. Положеннями статті 6 та статті 627 Цивільного кодексу України закріплено право сторін на свободу договору та врегулювання правовідносин на власний розсуд. Крім того, що однією з обов`язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв`язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у суду немає правових підстав для задоволення позову. Суд зазначає, що наявність між сторонами спору щодо розміру належної до виплати вартості частки сама по собі не свідчить про фраудаторний характер договору купівлі-продажу від 23.10.2023. Вирішальним для правильного вирішення цього спору є встановлення сукупності обставин, які відповідно до закону та правових висновків Верховного Суду є необхідними для визнання правочину недійсним як фраудаторного. Оскільки такі обставини матеріалами справи не підтверджені, питання правового статусу позивача як кредитора станом на дату укладення спірного договору не є визначальним для вирішення цього спору. Позивач повинен був довести, що спірний договір був укладений саме з метою заподіяння йому шкоди, що внаслідок цього договору стало неможливим або істотно ускладненим задоволення його майнових вимог, а також що сторони договору діяли недобросовісно та використовували правову форму договору купівлі-продажу всупереч її призначенню. Апелянт посилається на те, що ТОВ «ВКФ «ВЕНТА-ПЛЮС» було створене 03.08.2023, тобто незадовго до укладення спірного договору, має те саме місцезнаходження, що і ТОВ «ВКФ «ВЕНТА-1», а його учасники є пов`язаними з учасниками ТОВ «ВКФ «ВЕНТА-1». Суд бере наведені обставини до уваги, однак оцінює їх у сукупності з іншими доказами у справі. Самі по собі вони не є достатніми для висновку про фраудаторний характер спірного правочину, оскільки не підтверджують ні спрямованості його укладення на заподіяння шкоди майновим правам позивача, ні того, що саме укладення договору від 23.10.2023 унеможливило або істотно ускладнило реалізацію таких прав. Апелянт також посилається на істотну різницю між договірною ціною майна у розмірі 505 597,00 грн та його ринковою вартістю, визначеною у висновку експерта № 5709. Разом із тим сама по собі відмінність між договірною та визначеною експертом вартістю майна не є достатньою підставою для висновку про фраудаторний характер правочину. Для такого висновку необхідним є встановлення сукупності обставин, які свідчать про використання сторонами правочину як інструменту недобросовісного уникнення виконання майнового обов`язку або іншого зловживання правом, чого матеріали справи не підтверджують. Матеріали справи містять договір купівлі-продажу, акт приймання-передачі та документи, які відповідачі подають як підтвердження виконання договору та сплати його ціни. Апелянт не довів, що договір був фіктивним, удаваним або таким, що не спричинив реальних правових наслідків. Посилання апелянта на те, що правочин був вчинений у межах «зосередження активів» у новоствореному товаристві, також не є самостійною підставою для визнання його недійсним. Господарська доцільність або недоцільність переміщення активу між юридичними особами не підлягає оцінці судом поза межами встановлення порушення прав позивача та наявності передбачених законом підстав недійсності правочину. Крім того, позивач не довів, що після відчуження спірного майна ТОВ «ВКФ «ВЕНТА-1» стало неплатоспроможним, не має інших активів або що укладення саме цього договору унеможливило виконання можливого судового рішення на його користь. У цій справі позивач фактично пов`язує фраудаторність договору з тим, що майно відчужене пов`язаній особі за ціною, яку він вважає заниженою, після виникнення спору щодо розміру належної йому виплати. Однак така сукупність обставин без доведення розміру невиконаного грошового зобов`язання, впливу правочину на можливість його задоволення та недобросовісної мети сторін не є достатньою для визнання правочину недійсним. Доводи апелянта про неврахування судом першої інстанції практики Верховного Суду щодо фраудаторних правочинів суд відхиляє. Правові висновки Верховного Суду, на які посилається апелянт, сформульовані щодо можливості визнання недійсними правочинів, вчинених на шкоду кредитору, з порушенням принципів добросовісності та недопустимості зловживання правом. Водночас застосування зазначених правових висновків залежить від встановлення у конкретній справі сукупності відповідних фактичних обставин. Оскільки у цій справі такі обставини належними та допустимими доказами не підтверджені, підстав для застосування наведених апелянтом правових висновків Верховного Суду суд не вбачає. Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права внаслідок врахування письмових пояснень представника відповідачів суд зазначає таке. З матеріалів справи вбачається, що представник відповідачів адвокат Мирось С.В. брав участь у справі на підставі належним чином оформлених повноважень. Подання письмових пояснень учасником справи або його представником саме не суперечить нормам Господарського процесуального кодексу України. Апелянт не довів, що прийняття судом першої інстанції таких пояснень призвело до неправильного вирішення справи або позбавило його можливості надати свої заперечення. Крім того, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд справи в межах доводів апеляційної скарги та надає самостійну оцінку доказам і правовим позиціям сторін. Сам по собі факт того, що суд першої інстанції визнав більш переконливою позицію відповідачів, не свідчить про порушення принципу змагальності або про упередженість суду. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Разом з тим, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц. Для виконання вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Разом з тим, 17.10.2019 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів». Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18. Переглядаючи справу колегія суддів здійснила власну оцінку всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності з урахуванням стандарту переваги вірогідності, встановленого статтею 78 Господарського процесуального кодексу України та дійшла висновку, що сукупність доказів, покладених в основу рішення суду першої інстанції є більш переконливою, ніж доводи про їх відсутність. За таких обставин, суд у складі колегії суддів дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків місцевого господарського суду щодо недоведеності позивачем розміру заявлених вимог про стягнення невиплаченої частини вартості частки та відсутності передбачених законом підстав для визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу. Зазначені доводи зводяться до власної оцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції, однак не підтверджують неправильного застосування ним норм матеріального чи процесуального права та не спростовують встановлених судом обставин справи. З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги та письмових пояснень апелянта не спростовують правильності кінцевого висновку місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову. Усі інші доводи, обґрунтування, посилання враховані судом апеляційної інстанції, проте є такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції викладених у постанові. Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України). Відповідно до положень статті 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 276 Господарського процесуального кодексу України). Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені господарським судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Харківської області від 20.04.2026 у справі № 922/1/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Харківської області від 20.04.2026 у справі № 922/1/25 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 29.06.2026. Головуючий суддя С.Ч. Жельне Суддя О.В. Плахов Суддя П.В. Тихий