Постанова 4873 № 910/9844/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "25" червня 2026 р. Справа№ 910/9844/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Корсака В.А. суддів: Євсікова О.О. Алданової С.О. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 у справі № 910/9844/25 (суддя Кирилюк Т.Ю.) за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» до Фізичної особи-підприємця Палагусинець Олександри В`ячеславівни про стягнення коштів, В С Т А Н О В И В : Короткий зміст позовних вимог 08.08.2025 Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Палагусинець Олександри В`ячеславівни про стягнення 182 114,80 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13.06.2024 у підземному паркінгу готелю «Beskyd Suites» сталася пожежа внаслідок хибного спрацювання системи пожежогасіння, через що було пошкоджено застрахований позивачем автомобіль. Позивач здійснив виплату страхового відшкодування та вказує, що відповідальною за завдані збитки особою є відповідач, оскільки вона є власником приміщень паркінгу, здійснює там підприємницьку діяльність та не забезпечила дотримання правил пожежної безпеки на території належних їй об`єктів. Норми матеріального та процесуального права, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги: статті 15, 16, 22, 319, 322, 386, 395, 396, 993, 1166, 1187, 1188, 1192 ЦК України, Закон України «Про страхування». Короткий зміст заперечень Відповідача Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України, не подав до суду першої інстанції відзиву на позов, тобто не скористався наданими йому процесуальними правами, передбаченими статтею 178 ГПК України. Короткий зміст судового рішення що оскаржується Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 у задоволенні позову відмовлено повністю. Щодо настання страхового випадку та причин збитків суд дійшов висновку, що позивачем поза розумним сумнівом доведено факт пошкодження застрахованого автомобіля внаслідок хибного спрацювання системи пожежогасіння у паркінгу готелю, а також факт переходу до позивача права вимоги до винної особи у межах виплаченого страхового відшкодування. Водночас щодо доведення факту надання послуг паркування суд зазначив, що надані роздруківки електронної переписки щодо бронювання номерів не є належними доказами для встановлення особи, яка надала послуги, через відсутність фіскальних чеків чи інших первинних документів бухгалтерського обліку. Стосовно статусу відповідача як суб`єкта, що безпосередньо здійснює готельну діяльність, суд виснував, що наявність запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про обрані види діяльності не доводить факту її здійснення, натомість надані позивачем Правила готелю затверджені іншою особою (ФОП Коваль Ю.В.), що робить більш вірогідним висновок про ведення діяльності саме цією особою, а не відповідачем. Щодо доводів про відповідальність відповідача як власника паркомісця та джерела підвищеної небезпеки суд дійшов висновку, що титул права власності на паркомісце не є джерелом підвищеної небезпеки, а відповідальність за шкоду повинна нести особа, яка фактично використовує це майно у господарській діяльності, у зв`язку з чим позивачем не доведено вину відповідача у завданій шкоді. Норми права, якими суд обґрунтовує рішення: статті 993, 1166, 1187 ЦК України; статті 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232 - 233, 237 - 238, 240 ГПК України. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись з цим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги скаржника. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що: - згідно з актом про пожежу від 13.06.2024 та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, саме відповідач є власницею готелю «Beskyd Suites» та відповідних паркомісць; - суд не врахував, що Відповідач зареєстрована як Фізична особа-підприємець, і згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом її діяльності є надання послуг готелів і подібних засобів тимчасового розміщування; - висновок суду про здійснення готельної діяльності іншою особою (ФОП Коваль Ю.В.) на підставі затвердження нею правил готелю є безпідставним, оскільки підприємці можуть надавати послуги один одному, доказів передачі готелю в оренду немає, а сама ФОП Коваль Ю.В. жодним чином не згадується в акті про пожежу від 13.06.2024; - суд першої інстанції порушив частину 4 статті 75 ГПК та не врахував преюдиційні обставини, встановлені рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 02.05.2025 у справі № 354/1763/24 (залишене без змін апеляційною інстанцією), яке вже довело, що саме ФОП Палагусинець О.В. є особою, відповідальною за шкоду в розумінні статті 1166 ЦК, завдану внаслідок вказаної пожежі в підземному паркінгу готелю «Beskyd Suites». Правова позиція щодо апеляційної скарги відповідача У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить визнати поважними причини пропуску строку на його подання, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого суду - без змін, обґрунтовуючи свою позицію такими доводами: - акт про пожежу від 13.06.2024 складено без її участі з невідомих джерел, і він не може бути достовірним доказом її виключної власності на готель; - будівля та підземний паркінг не належать їй одноосібно, оскільки мають інших співвласників; - позивачем не доведено, що пожежа виникла саме на її паркомісці та що там знаходився застрахований транспортний засіб; - правила готелю затверджені іншою особою (ФОП Коваль Ю.В.), що виключає покладення відповідальності на відповідача на їх підставі; -судове рішення у справі № 354/1763/24 не може братися до уваги, оскільки воно стосується іншої особи, прийняте за інших обставин і не подавалося позивачем до суду першої інстанції (пропущено строки подання доказів), а самостійний пошук і збирання судом таких доказів із реєстру прямо порушує принципи змагальності та диспозитивності судочинства; відтак позивач не довів ані наявності правовідносин із відповідачем, ані факту її протиправної поведінки. Відзив обґрунтований посиланнями на норми: статті 1166 ЦК, статей 2, 11, 13, 14, 15, 16, 42, 46, 74, 75, 80, 118, 123, 126, 129, 258, 263, 269, 275, 276, 282 ГПК. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Алданова С.О., Євсіков О.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2025 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/9844/25 та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду першої інстанції. 14.11.2025 від позивача до суду надійшла заява про долучення до матеріалів справи докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Після надходження матеріалів справи, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 у справі № 910/9844/25. Закінчено проведення підготовчих дій. Постановлено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі у строк до 12.01.2026 (включно). Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 12.01.2026 (включно). Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції Згідно зі статтею 269 ГПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Статтею 129 Конституції України та частиною 1 статті 74 ГПК визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов наступних висновків. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Суд першої інстанції на підставі сукупності належних та допустимих доказів визнав встановленими такі обставини: Позивач страховим актом № 19820328167 від 15.07.2024 визнав пошкодження 13.06.2024 у місті Буковелі по вулиці Вишні автомобіля Nissan Qashqai (державний номерний знак НОМЕР_1 ) страховим випадком за договором добровільного страхування № 011113/4605/0000239. Платіжною інструкцією № 175467 від 17.07.2024 позивачем перераховано 182 114,80 грн страхового відшкодування на поточний рахунок ФОП Вульчин М.О . Відповідно до наведених позивачем пояснень, автомобіль Nissan Qashqai (державний номерний знак НОМЕР_1 ) 13.06.2024 перебував на підземній автомобільній стоянці готелю «Beskyd Suites», де його було пошкоджено внаслідок пожежі, що підтверджується доданою до позовної заяви копією акту про пожежу від 13.06.2024. Актом про пожежу від 13.06.2024 визначено ймовірною причиною пожежі - хибне спрацювання системи пожежогасіння. За висновком експерта № 468/24 від 16.08.2024 Науково-дослідного центру судової експертизи у сфері інформаційних технологій та інтелектуальної власності встановлено, що: - джерелом запалювання є теплові потоки, що виникли внаслідок спрацювання декількох модулів системи пожежогасіння. Технічною причиною пожежі є займання горючих матеріалів (матеріали даху автомобілів, у тому числі лакофарбове покриття, сторінка 15 Висновку №468/24 від 16.08.2024) внаслідок спрацювання декількох модулів ГВА типу FS-M-60. Спрацювання модулів пожежогасіння є наслідком некоректної роботи пожежного приймально-контрольного приладу системи пожежної сигналізації. Настання пожежі знаходиться у причинно-наслідковому зв`язку з некоректною роботою пожежного приймально-контрольного приладу системи пожежної сигналізації та оповіщення. Джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції За результатами перевірки правильності застосування норм матеріального та процесуального права у цій справі колегія суддів встановила, що суд першої інстанції не застосував норми, які підлягали застосуванню, та помилково не надав правової оцінки статусу відповідача як власника майна. Виправляючи допущені судом порушення, апеляційний суд виходить із такого правового регулювання спірних правовідносин. Згідно зі статтею 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Відповідно до статті 108 Закону України «Про страхування» страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов`язаних із нею фактичних витрат. Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа має до особи, відповідальної за заподіяні збитки. Щодо підстав деліктної відповідальності та презумпції вини загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду закріплені у статті 1166 ЦК України. Частиною першою цієї статті визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частиною другою вказаної статті встановлено імперативну презумпцію вини заподіювача шкоди: особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Стаття 322 ЦК України встановлює прямий обов`язок власника утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Саме ця норма презюмує відповідальність власника за безпечний стан його нерухомості (зокрема інженерних та протипожежних систем), доки не буде доведено інше. Стаття 360 ЦК України деталізує цей обов`язок для правового режиму спільної часткової власності, вказуючи, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном. Стаття 1190 ЦК України визначає механізм відповідальності у випадках, коли шкоду завдано неподільним результатом спільної бездіяльності кількох осіб (наприклад, співвласників будівлі щодо утримання спільних інженерних мереж). Відповідно до частини першої цієї статті особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини. Правова позиція суду апеляційної інстанції Колегія суддів, оцінивши доводи апеляційної скарги та перевіривши правильність застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення з огляду на наступне. Предметом позову у цій справі є вимога страховика (позивача), який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, про стягнення збитків у порядку суброгації з особи, яку позивач вважає відповідальною за їх завдання (відповідача). Щодо переходу права вимоги (суброгації) Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач виконав свої зобов`язання за договором добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО» №011113/4605/0000239 від 22.02.2024 та виплатив страхове відшкодування у розмірі 182 114,80 грн за пошкоджений внаслідок пожежі 13.06.2024 автомобіль «Nissan Qashqai» (д/н НОМЕР_1 ). Згідно зі статтею 993 ЦК України та статтею 108 Закону України «Про страхування» від 18.11.2021 № 1909-IX, до страховика, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник має до особи, відповідальної за завдані збитки. Відтак, позивач набув статусу кредитора у деліктному зобов`язанні та правомірно звернувся з позовом до особи, яку вважає винною у завданні шкоди. Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки заподіювача шкоди; розміру шкоди; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою; вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. При цьому, у деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Натомість вина заподіювача шкоди презюмується, і саме відповідач повинен довести відсутність своєї вини. Проте, першочерговим завданням суду у справах про відшкодування шкоди є встановлення належного суб`єкта відповідальності (заподіювача шкоди). Презумпція вини, закріплена у частині другій статті 1166 ЦК України, починає діяти лише після того, як позивач поза розумним сумнівом (за стандартом вірогідності доказів) доведе, що шкоду завдано саме діями чи бездіяльністю конкретного відповідача. Щодо особи, відповідальної за завдані збитки (деліктна відповідальність) Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів належність відповідача (ФОП Палагусинець О.В.) до кола осіб, відповідальних за завдану шкоду, оскільки остання є власницею лише частини приміщень і паркомісць, а правила готелю затверджені іншим суб`єктом господарювання. Також суд послався на те, що позивач не довів належними доказами провину саме Фізичної особи-підприємця Палагусинець О.В. В цій частині свого рішення суд зазначив, що Правила готелю «Beskyd Suites» затверджені іншою особою (ФОП Коваль Ю.В.), що, на думку суду, робить більш вірогідним факт ведення господарської діяльності саме цією особою, а не власником приміщення. Колегія суддів вважає такий висновок місцевого господарського суду таким, що зроблений з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням принципів оцінки доказів, зокрема стандарту вірогідності (стаття 79 ГПК України). Згідно з частиною четвертою статті 319 ЦК України власність зобов`язує. Відповідно до статті 322 ЦК власник зобов`язується утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Матеріалами справи, зокрема Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.06.2025, підтверджується, що ФОП Палагусинець О.В. є власником значної частини апартаментів та низки паркомісць у будівлі, де розташований готель "Beskyd Suites". Висновком експерта №468/24 від 16.08.2024 чітко встановлено, що технічною причиною пожежі, яка пошкодила застрахований автомобіль, стало некоректне спрацювання системи пожежогасіння, розташованої у підземному паркінгу. Забезпечення належного утримання систем пожежної безпеки будівлі є прямим обов`язком власника нерухомого майна в силу імперативних приписів статті 322 ЦК України та Кодексу цивільного захисту України. Відповідач, як суб`єкт, на якого покладено тягар утримання майна, не надав суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він передав обов`язки з утримання інженерних систем паркінгу іншій особі (управителю, орендарю) на підставі відповідного договору, або що пожежа сталася внаслідок непереборної сили. Відсутність таких доказів, у силу презумпції вини (частина друга статті 1166 ЦК України), покладає деліктну відповідальність саме на власника. Хибним є посилання суду першої інстанції на те, що наявність інших співвласників будівлі або суб`єктів господарювання, які здійснюють готельну діяльність (зокрема ФОП Коваль Ю.В.), унеможливлює покладення відповідальності на відповідача. Колегія суддів зазначає, що місцевий суд безпідставно не застосував до спірних правовідносин положення статті 1190 ЦК України, відповідно до якої особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. Оскільки закон встановлює солідарний обов`язок для осіб, які спільно завдали шкоди (у тому числі шляхом спільного неналежного утримання інженерних систем будівлі як співвласники), потерпілий (або страховик у порядку суброгації) має абсолютне право вимагати відшкодування шкоди в повному обсязі від будького з солідарних боржників (стаття 543 ЦК України). Відтак, пред`явлення позову виключно до ФОП Палагусинець О.В. є правомірною реалізацією диспозитивних прав позивача, а у разі повного відшкодування шкоди відповідач не позбавлений права регресної вимоги до інших співвласників або експлуатантів будівлі у відповідній частці. Як вже зазначено, згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідачу належать на праві приватної власності приміщення та паркомісця у будинку № 384 в урочищі Вишня с. Поляниця. Згідно з висновком експерта №468/24, технічною причиною пожежі стало хибне спрацювання модулів пожежогасіння (ГВА типу FS-M-60) внаслідок некоректної роботи приладу системи пожежної сигналізації паркінгу. Система пожежогасіння є інженерним обладнанням будівлі. За її належний технічний стан та безпечну експлуатацію несе відповідальність власник будівлі (приміщення), оскільки тягар утримання майна лежить саме на ньому (стаття 322 ЦК України). Верховний Суд у справах про відшкодування шкоди, завданої пожежею або залиттям, послідовно застосовує правову позицію, згідно з якою відповідальність за технічний стан інженерних комунікацій приміщення несе його власник, якщо тільки він не доведе належними та допустимими доказами факт передачі цього майна разом із обов`язком щодо пожежної безпеки іншій особі (наприклад, орендарю на підставі відповідного договору). Відповідно до статті 322 та статті 360 ЦК України, співвласники зобов`язані брати участь в утриманні спільного майна відповідно до своєї частки. Тобто, обов`язок слідкувати за справністю пожежної системи лежить спільно на всіх власниках, якщо вони не передали цей обов`язок управляючій компанії чи об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку. Згідно з частиною 1 статті 1190 ЦК України, особи, спільними діями або бездіяльністю яких завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. Статтею 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо; кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі; солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі; виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором. Таким чином, у справі, що розглядається, Кредитор (страхова компанія) має право вимагати відшкодування від усіх боржників разом або від будь-кого з них окремо. Відтак, довід відповідача про те, що вона є власником лише «декількох» паркомісць, а не всього паркінгу, є необґрунтованим та не є підставою для відмови у позові. Як співвласник, вона несе солідарну відповідальність за делікт, спричинений несправністю спільного майна. Звернутися з позовом до одного із солідарних боржників - це безумовне право позивача, гарантоване законом. У цьому контексті суд апеляційної інстанції враховує процесуальну поведінку відповідача, адже матеріали справи свідчать про те, що ФОП Палагусинець О.В. не скористалася правом на подання відзиву на позов в суді першої інстанції, не надала суду жодних доказів укладення договору оренди чи управління майном з ФОП Коваль Ю.В., який би перекладав обов`язки з дотримання пожежної безпеки на останню. Наявність в мережі Інтернет «Правил готелю», де згадується ФОП Коваль Ю.В., не є належним та достатнім правовим титулом для звільнення власника нерухомого майна від відповідальності за несправність інженерних систем цього майна. Разом з цим, місцевий суд, застосовуючи стандарт доказування «вірогідності доказів» на підставі статті 79 ГПК України, помилково переклав тягар доказування відсутності вини з відповідача на позивача, що прямо суперечить презумпції вини заподіювача шкоди, закріпленій у частині 2 статті 1166 ЦК України. Щодо доведення обставин цивільно-правової відповідальності В цьому контексті суд першої інстанції припустився помилки, належним чином не врахувавши розмежування між договірною та позадоговірною відповідальністю. Апеляційний суд критично оцінює та відхиляє висновки місцевого господарського суду про те, що позивач не надав фіскальних чеків або будь-яких інших документів первинного бухгалтерського обліку для підтвердження цивільно-правових відносин зі страхувальником, а електронна переписка не дозволяє встановити особу суб`єкта господарської діяльності, що унеможливлює притягнення відповідача до відповідальності. Суд першої інстанції, вимагаючи від позивача первинних документів бухгалтерського обліку для підтвердження договірних відносин щодо надання послуг паркування чи проживання, безпідставно ототожнив договірну відповідальність за порушення зобов`язання зі зберігання майна та позадоговірну (деліктну) відповідальність за завдання майнової шкоди. Заявлений у цій справі суброгаційний позов ґрунтується на приписах статті 1166 ЦК України, яка регулює саме деліктні (позадоговірні) зобов`язання. У деліктних правовідносинах обов`язок відшкодувати шкоду виникає не з факту укладення чи виконання певного договору, а безпосередньо з юридичного факту завдання майнової шкоди внаслідок неправомірної поведінки або бездіяльності особи. Для притягнення до деліктної відповідальності не має жодного правового значення, чи видавався потерпілому (страхувальнику) фіскальний чек і який саме суб`єкт господарювання його емітував. Вирішальним є встановлення факту завдання шкоди та особи, з чиєї вини ця шкода настала. Юридичним фактом, що породжує обов`язок відповідача відшкодувати шкоду, є її статус власника (співвласника) майна, з якого поширилася пожежа, та недоведення нею відсутності своєї вини в неналежному утриманні протипожежних систем будівлі. Тому твердження суду першої інстанції про те, що відсутність фіскального чека унеможливила встановлення належного відповідача, є хибним, адже відповідальність за безпеку інженерних мереж несе власник майна (солідарно з іншими співвласниками згідно зі статтею 1190 ЦК України), незалежно від того, хто здійснював операційну готельну діяльність на об`єкті. Особа відповідача як делінквента вже встановлена та доведена преюдиційним судовим рішенням у справі № 354/1763/24, яке суд першої інстанції помилково залишив поза увагою. В цьому контексті колегія суддів відхиляє висновки місцевого суду щодо неможливості доведення правомірності перебування застрахованого автомобіля виключно матеріалами електронної переписки. Відповідно до статей 73, 96 ГПК електронні докази є самостійним, повноцінним та належним засобом доказування. Суд першої інстанції вдався до надмірного формалізму, безпідставно нівелювавши доказову силу електронної переписки щодо бронювання номеру та паркомісця, яка в сучасних умовах ведення господарської діяльності є звичним способом укладення угод. В цій частині слід враховувати, що сам факт фізичного перебування пошкодженого автомобіля Nissan Qashqai (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) у підземному паркінгу під час пожежі підтверджується Актом про пожежу від 13.06.2024, складеним за участю уповноважених представників Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Цей акт є офіційним документом, який фіксує локалізацію знищеного або пошкодженого майна. Наявність цього Акта та висновку експерта є достатньою для доведення факту завдання майнової шкоди транспортному засобу на території об`єкта нерухомості відповідача. Факти, які підтверджуються цими доказами, відповідачем не спростовані ані в суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду справи. Питання ж наявності чи відсутності чека за паркування не спростовує факту пошкодження майна вогнем і не може бути підставою для звільнення власника приміщення від деліктної відповідальності. Відмовивши у позові з наведених підстав, суд першої інстанції штучно звузив предмет доказування до пошуку доказів наявності договірних відносин, проігнорувавши норми матеріального права, що регулюють відшкодування позадоговірної шкоди. Щодо джерела підвищеної небезпеки, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тій частині, що сама по собі наявність титулу права власності на паркомісце або діяльність готелю не є джерелом підвищеної небезпеки в розумінні статті 1187 ЦК України. Однак ця обставина не є підставою для відмови в позові, оскільки правовою підставою для стягнення в даному випадку виступає генеральний делікт (стаття 1166 ЦК України) у системному зв`язку зі статтею 322 ЦК України, для застосування яких позивачем доведено всі необхідні елементи складу цивільного правопорушення. Щодо процесуальних наслідків подання відповідачем нових доказів на стадії апеляційного провадження (порушення статті 269 ГПК України) У цій частині, проаналізувавши дотримання відповідачем своїм процесуальних прав та обов`язків колегія висновує таке. Надаючи оцінку доводам відповідача про те, що вона не є єдиним власником приміщень будівлі № 384 та паркомісць у підземному паркінгу, на підтвердження чого до відзиву на апеляційну скаргу додано Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 461068041 від 21.01.2026, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частин 1, 3, 4, 8 статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Згідно з частиною 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач (ФОП Палагусинець О.В.) у суді першої інстанції своїм правом на подання відзиву та доказів на спростування позовних вимог не скористалася, процесуальну пасивність жодним чином не обґрунтувала. Верховний Суд у своїх постановах послідовно наголошує на тому, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом апеляційної інстанції нових доказів, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють подання доказу в суді першої інстанції. При цьому тягар доведення поважності причин пропуску строку лежить на особі, яка подає ці докази. Оформлення (створення, отримання) доказу після ухвалення рішення судом першої інстанції (як у даному випадку - отримання довідки з реєстру 21.01.2026) не є поважною причиною неподання його до суду першої інстанції, оскільки сама інформація про склад співвласників існувала в публічному реєстрі до моменту подання позову, і відповідач як власник мала безперешкодний доступ до неї. Долучення відповідачем до відзиву на апеляційну скаргу Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 461068041 від 21.01.2026 є спробою нівелювати наслідки власної процесуальної бездіяльності в суді першої інстанції. Відповідач не надала жодних обґрунтувань чи доказів того, що обставини непереборної сили перешкоджали їй звернутися до відкритого державного реєстру під час розгляду справи у місцевому господарському суді у 2025 році. Прийняття апеляційним судом нових доказів за відсутності виняткових, об`єктивних обставин неможливості їх подання в суді першої інстанції є порушенням принципів змагальності та рівності сторін, а також принципу правової визначеності, що неприпустимо в господарському судочинстві. З огляду на імперативні вимоги частини 3 статті 269 ГПК та усталену практику Верховного Суду, колегія суддів відмовляє у прийнятті та долученні до матеріалів справи нових доказів (Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав № 461068041 від 21.01.2026), поданих відповідачем на стадії апеляційного перегляду. Відтак, доводи відповідача про наявність інших власників будівлі та паркомісць, які ґрунтуються виключно на цьому недопустимому на даній стадії процесу доказі, колегією суддів до уваги не беруться та відхиляються як такі, що не підтверджені матеріалами справи в установленому процесуальним законом порядку. Щодо застосування преюдиції у справі № 354/1763/24 Скаржник слушно наголошує на тому, що рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 02.05.2025 у справі №354/1763/24 (залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 26.08.2025), яке набрало законної сили, вже було встановлено особу, відповідальну за наслідки пожежі, що сталася 13.06.2024 о 00:40 год у підземному паркінгу апарт-готелю «Beskyd Suites». Апеляційний суд констатує, що цивільна справа № 354/1763/24 є повністю аналогічною за своєю правовою природою та фактичними підставами. Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 02.05.2025 було задоволено позов іншої потерпілої особи до Палагусинець О.В. про відшкодування шкоди, завданої тією самою пожежею у тому самому паркінгу 13.06.2024. У вказаному судовому рішенні, яке набрало законної сили, суди дослідили аналогічний комплекс доказів (у тому числі Акт про пожежу від 13.06.2024 та висновок експерта) і достеменно встановили факт того, що саме Палагусинець О.В. , як власник майна, допустила бездіяльність у забезпеченні належного утримання системи пожежогасіння, і саме вона є особою, відповідальною за відшкодування шкоди (делінквентом) у зв`язку з цією подією. Оскільки вказані обставини стосуються особи відповідача (ФОП Палагусинець О.В.) і були встановлені компетентним судом у справі, що набрала законної сили, вони є преюдиційними для даної господарської справи і не підлягають повторному доказуванню. Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на важливості принципу правової визначеності. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили; вони не підлягають повторному доказуванню і не можуть бути спростовані під час розгляду іншої справи. Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні має на меті уникнення суперечливих судових висновків. Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що позивач повністю та належними доказами (зокрема, документами про виплату страхового відшкодування у розмірі 182 114,80 грн, експертним висновком, фактом переходу прав кредитора, а також преюдиційним судовим рішенням) довів усі елементи складу цивільного правопорушення з боку відповідача. Відповідач, у свою чергу, презумпцію вини не спростував. В цьому контексті колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи відповідача про те, що позивач не подав до суду першої інстанції рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 02.05.2025 у справі № 354/1763/24 разом із позовною заявою (відповідно до вимог статей 80, 118 ГПК України), через що суд першої інстанції нібито правомірно його не врахував, з огляду на таке. Відповідач у своєму відзиві помилково ототожнює судове рішення, ухвалене іменем України, із класичними письмовими доказами (як-то договори, накладні, акти), які фізично перебувають у володінні сторони і на які поширюються жорсткі процесуальні наслідки неподання у строк (преклюзія). Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Згідно з частиною четвертою статті 75 ГПК обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, не доказуються (правило преюдиції). Преюдиційні факти діють об`єктивно і не залежать від того, чи роздрукувала сторона текст цього рішення на папері та чи долучила його до матеріалів справи. Згідно із частинами першою та другою статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР). Частиною першою статті 4 цього Закону визначено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України. Суд апеляційної інстанції враховує, що за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Отже, суд має безперешкодний доступ до ЄДРСР, що виключає необхідність формального подання стороною паперової копії судового рішення, яке набрало законної сили і є у публічному доступі. Відсутність паперової копії судового рішення, роздрукованої стороною, не позбавляє суд обов`язку встановити обставини, що мають преюдиційне значення. Суд не може відкинути посилання сторони на судове рішення або ігнорувати його існування виключно з мотивів неподання його копії у встановлений статтею 80 ГПК України строк, оскільки суд має самостійний та відкритий доступ до реєстру. У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19 наголошено, що правило преюдиції є гарантією принципу правової визначеності (res judicata). Якщо суд першої інстанції ухвалює рішення, яке прямо суперечить фактам, вже встановленим іншим судом у рішенні, що набрало законної сили, це є фундаментальним порушенням норм процесуального права, яке суд апеляційної інстанції зобов`язаний усунути. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Отже, враховуючи такі висновки Верховного Суду, у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, маючи прямий та безперешкодний доступ до ЄДРСР, враховує рішення у справі № 354/1763/24, яке було оприлюднене ще 05.05.2025, тобто до подання позову у даній справі. Посилання відповідача на частину другу статті 118 ГПК України (залишення без розгляду заяв і доказів, поданих з пропуском строку) є необґрунтованим у цьому контексті. Положення ГПК щодо строків подання доказів покликані запобігти зловживанням сторін (приховуванню доказів), однак вони не можуть бути застосовані судом як інструмент для ігнорування об`єктивної правової реальності - чинного судового рішення, яким вже встановлено вину відповідача у заподіянні шкоди. Дії відповідача не відповідають положенням частини 1 статті 43 ГПК України, яка встановлює неприпустимість зловживання процесуальними правами. Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Справа № 354/1763/24 розглядалася за правилами загального позовного провадження. Відповідачка (її представник) приймала активну процесуальну участь у розгляді цієї справи. Апеляційний суд констатує, що надання позивачем копій судових рішень зі справи №354/1763/24 на стадії апеляційного перегляду не є поданням "нових доказів" у розумінні частини третьої статті 269 ГПК України, а є законним зверненням уваги апеляційного суду на преюдиційні факти, які суд першої інстанції помилково залишив поза правовим аналізом. Тому відповідні доводи відповідача відхиляються колегією суддів як такі, що ґрунтуються на хибному тлумаченні норм процесуального права. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції констатує, що суд першої інстанції не з`ясував належним чином обставини справи, безпідставно відкинув презумпцію вини заподіювача шкоди (стаття 1166 ЦК України), порушив імперативні вимоги процесуального закону щодо преюдиції (частина 4 статті 75 ГПК) та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги знайшли своє повне підтвердження під час апеляційного перегляду. Факт завдання шкоди майну страхувальника позивача, розмір такої шкоди та вина відповідача доведені матеріалами справи. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Зважаючи на викладене, рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 у справі №910/9844/25 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про повне задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» до Фізичної особи-підприємця Палагусинець О.В. про стягнення 182 114,80 грн страхового відшкодування в порядку суброгації. Судові витрати Відповідно до вимог статті 129 ГПК України, у зв`язку із повним задоволенням апеляційної скарги та скасуванням рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення позову, судові витрати (сплата судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, а також витрати на професійну правничу допомогу) покладаються на відповідача. Щодо витрат на професійну правничу допомогу Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з частинами 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частиною 8 статті 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Як вбачається з матеріалів справи, позивач у прохальній частині апеляційної скарги заявив вимогу про стягнення з відповідача на свою користь 5 000,00 грн витрат на професійну (правничу) допомогу в суді апеляційної інстанції. На підтвердження факту понесення вказаних витрат та їх розміру скаржником (позивачем) разом з апеляційною скаргою було подано до суду такі докази: - ордер серії АА № 1345233 від 29.08.2023, виданий Адвокатським бюро «ЛИСОВ2856 "ЕКВІТ"», що підтверджує повноваження адвоката Білоконь Інни Вікторівни на надання правової допомоги Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «Уніка» у Північному апеляційному господарському суді; - рахунок на оплату № 190 від 28.10.2025 на суму 5 000,00 грн за послугу: «Складання апеляційної скарги на рішення Господарського суду м. Києва від 20.10.2025 у справі №910/9844/25»; - платіжну інструкцію № 763 від 30.10.2025, яка підтверджує факт перерахування позивачем на рахунок Адвокатського бюро «ЛИСОВ2856 "ЕКВІТ"» грошових коштів у розмірі 5 000,00 грн із призначенням платежу: «Надання прав. допомоги зг. дог. №1/20 ю від 31.12.20р по справі №035951 Стр. акт №19820328167 рахунок №190 від 28.10.2025 року»; - Акт надання послуг №190 від 10.11.2025, підписаний сторонами, згідно з яким загальна вартість наданих послуг зі складання апеляційної скарги склала 5 000,00 грн, і клієнт не має претензій щодо об`єму та якості робіт. Оцінивши подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн є обґрунтованим, підтвердженим належними та допустимими письмовими доказами і відповідає критеріям реальності та розумності. Витрати безпосередньо пов`язані з розглядом даної справи в суді апеляційної інстанції (підготовка та подання апеляційної скарги). За приписами частини 5 статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті (щодо співмірності витрат) суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно частини 6 статті 126 ГПК України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат. Відповідач під час апеляційного перегляду справи жодних клопотань про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, заявлених позивачем, до суду не подав, доказів їх неспівмірності не навів. Відповідно до статті 129 ГПК України у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача. Оскільки апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню повністю, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про повне задоволення позовних вимог, колегія суддів доходить висновку про наявність усіх правових підстав для покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, у повному заявленому та документально підтвердженому обсязі, а саме у сумі 5 000,00 грн. Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» задовольнити повністю. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 у справі № 910/9844/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Палагусинець Олександри Вячеславівни ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» (04112, місто Київ, вул. Теліги Олени, будинок 6 літ. В; ідентифікаційний код юридичної особи 20033533) 182 114 (сто вісімдесят дві тисячі сто чотирнадцять) грн 80 коп. страхового відшкодування в порядку суброгації, 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 7 000 (сім тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Палагусинець Олександри Вячеславівни ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» (04112, місто Київ, вул. Теліги Олени, будинок 6 літ. В; ідентифікаційний код юридичної особи: 20033533) 3 633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн 60 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги та 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції. Видачу відповідних наказів на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя В.А. Корсак Судді О.О. Євсіков С.О. Алданова