Постанова 4811 № 464/7530/23

Справа № 464/7530/23 Головуючий у 1 інстанції: Кузь В.Я. Провадження № 22-ц/811/3142/25 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий-суддя Цяцяк Р.П., судді: Ванівський О.М. та Савуляк Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» на рішення Франківського районного суду міста Львова від 11 серпня 2025 року, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2023 року Приватне акціонерне товариство (ПрАТ) «Страхова компанія «УНІКА» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення зі згаданого відповідача на користь позивача 87 670 грн. 10 коп. шкоди, заподіяної внаслідок дорожньотранспортної пригоди (ДТП), а також 2 684 грн. 00 коп. сплаченого судового збору та 8 000 грн. витрат на професійну правову допомогу. Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 07 березня 2023 року між ПрАТ «СК «УНІКА» та ОСОБА_2 було укладено Договір добровільного страхування транспортного засобу №014052/4605/0000107 автомобіля «Рено» (д.р.н. НОМЕР_1 ). 07 вересня 2023 року мала місце ДТП за участю автомобіля «ЗАЗ», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням відповідача ОСОБА_1 та за участю автомобіля «Рено», д.н.з. НОМЕР_1 , що був застрахований в ПрАТ "СК "УНІКА" за договором добровільного страхування наземного транспорту №014052/4605/0000107 від 07.03.2023 року. Постановою Сихівського районного суду міста Львова від 28.09.2023 року у справі про адміністратиивні правопорушення № 464/6197/23 винним у ДТП визнано відповідача ОСОБА_1 . З урахуванням наведеного вище, позивачем було виплачено потерпілому у ДТП 87 610 грн. 10 коп. страхового відшкодування, які і є предметом позовних вимог (том 1, а.с. 1- 5). 11 листопада 2024 року ухвалою суду було задоволено клопотання представника відповідача та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача, Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ) (том 1, а.с. 79-80, 97-99). Оскаржуваним рішенням у задоволенні позовних вимог ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА» до ОСОБА_1 відмовлено «за недоведеністю таких» (том 1, а.с. 234 239). Додатковим рішенням Франківського районного суду міста Львова від 04 грудня 2025 року задоволено заяву представниці МТСБУ про ухвалення додаткового рішення та стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України 1 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу (том 1, а.с. 243-245, 254-256). Рішення Франківського районного суду міста Львова від 11 серпня 2025 року оскаржив представник позивача ПрАТ «СК «УНІКА». Апелянт проситьоскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» задоволити в повному обсязі, а також стягнути з відповідача всі судові витрати, покликаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права. Звертає увагу на те, що: -факт ДТП та вина відповідача встановлені постановою Сихівського районного суду міста Львова від 28.09.2023 року у справі №464/6197/23; -позивач належними доказами підтвердив виплату страхового відшкодування у розмірі 87 670 грн. 10 коп., а відповідач не надав жодних доказів на спростування розміру збитків та не заявляв клопотання про проведення експертизи; -судом було встановлено, що цивільноправова відповідальність відповідача на момент ДТП застрахованою не була, а сам водій не належить до пільгової категорії осіб, які у відповідності до ст. 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-ІУ від 01.07.2004 року (який був чинним на час спірних правовідносин; в подальшому «Закон № 1961-ІУ») звільненні від обов`язкового страхування цивільноправової відповідальності на території України, а тому страховик потерпілого (позивач ПрАТ «СК «УНІКА»), що виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, не набуває права звернення до МТСБУ, оскільки «саме відповідач є особою відповідальною за завдані збитки» (том 2, а.с. 2-10; 63-75). Ухвалою Львівського апеляційного суду від 24 жовтня 2025 року відкрито апеляційне провадження за вищезгаданою апеляційною скаргою, запропоновано учасникам справи протягом 15-ти днів подати до суду свій відзив на апеляційну скаргу та ухвалено розгляд справи у відповідності до частини 1 статті 369 ЦПК України проводити в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (том 2, а.с. 23-24). 10 листопада 2025 року через систему Електронний суд представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача, Моторного (транспортного) страхового бюро України подала до Львівського апеляційного суду Відзив на апеляційну скаргу, у якому просить «прийняти даний відзив на апеляційну скаргу разом з додатками та долучити їх до матеріалів справи та врахувати його зміст під час судового розгляду та постановлення рішення у справі.

2. Стягнути на користь МТСБУ судові витрати понесені на етапі апеляційного провадження в розмірі 500,00 грн. в передбаченому ЦПК України порядку» (том 2, а.с. 35-44). Представник відповідача, адвокат Савка Т.В., отримавши апеляційну скаргу та ухвалу суду про відкриття апеляційного провадження у справі (26.09 та 24.10.2025 року; том 2, а.с. 33, 34), відзиву на апеляційну скаргу не подав. Клопотань від учасників справи про апеляційний розгляд справи з їх повідомленням до суду не поступало. 03 та 20 квітня 2026 року у зв`язку зі звільненням з посади у відставку суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду даної справи було визначено нову колегію суддів у складі суддів Цяцяка Р.П. (суддя-доповідач), Ванівського О.М. та Шеремети Н.О. (том 2, а.с. 57-59). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. ЦПК України встановлено, що: - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81); - суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13); - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76); - належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77); - обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82); - при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263). За змістом частини 6 статті 82 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, а за змістом частини 1 статті 178 ЦПК України всі заперечення проти позову відповідачем викладаються у відзиві на позов. Як вбачається зі змісту Відзиву відповідача на позов, останнім визнається те, що: -07.09.2023 року в результаті зіткнення автомобіля «ЗАЗ», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням відповідача ОСОБА_1 та автомобіля «Рено», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 мала місце ДТП, в результаті якої згадані автомобілі одержали механічні ушкодження; -постановою Сихівського районного суду міста Львова від 28.09.2023 року у справі про адміністратиивні правопорушення № 464/6197/23 винним у згаданій вище ДТП визнано відповідача ОСОБА_1 ; -«станом на момент настання ДТП, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 як водія транспортного засобу марки «ЗАЗ», р.н. НОМЕР_2 не була застрахована, так як у нього був відсутній чинний поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». За наведених обставин відповідач вважає, що є всі «підстави зробити висновок про те, що ОСОБА_1 є неналежним Відповідачем у даній справі, оскільки цивільно-правов відповідальність винуватця ДТП ОСОБА_1 … не була застрахована, …, а відтак обов`язок відшкодування шкоди … власнику іншого автомобіля-учасника … ДТП, та виплата страхового відшкодування … покладається на МТСБУ» (том 1, а.с. 70-76). Судом встановлено та стверджується матеріалами справи те, що на час ДТП (07.09.2023 року) транспортний засіб потерпілого в ДТП ОСОБА_2 , автомобіль «Рено», 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , було застраховано у ПрАТ «СК «УНІКА» (позивача), що стверджується Сертифікатом добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО» №014052/4605/0000107 від 07.03.2023 року (том 2, а.с. 83-100). Згідно зі статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України). За змістом статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. До страховика переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією. Згідно з пунктом 39.1 статті 39 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (тут і далі в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) МТСБУ є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Підпункт 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає, що МТСБУ має ряд важливих завдань, до яких належить, у тому числі, здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим законом. Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» чітко визначає умови, за яких МТСБУ здійснює відшкодування страхових коштів. Згідно з підпунктом 43.1.2 пункту 43.1 статті 43 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для забезпечення виконання зобов`язань членів МТСБУ перед страхувальниками і потерпілими при ньому, крім інших, створено фонд захисту потерпілих у ДТП (фонд захисту потерпілих), призначений для здійснення розрахунків з потерпілими у випадках, передбачених цим законом. Відповідно до підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, зокрема, транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі. Згідно з пунктом 13.1 статті 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» учасники бойових дій та інваліди війни, що визначені законом, інваліди I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним інваліду I групи, у його присутності, звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим законом. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що цивільно-правова відповідальність водія (винуватця дорожньо-транспортної пригоди) на момент дорожньо-транспортної пригоди застрахована не була, і в матеріалах справи відсутні докази, що сам водій належить до пільгової категорії осіб, визначених пунктом 13.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», які звільнені від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. При цьому МТСБУ не відшкодовує шкоду потерпілим, якщо вони можуть задовольнити вимоги на підставі договорів інших видів страхування. У таких випадках МТСБУ відшкодовується частина шкоди, яка не компенсована за договорами інших видів страхування (пункт 41.3 статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Таким чином, за наявності договору добровільного страхування страхувальник (потерпілий) може отримати страхове відшкодування від свого страховика за договором добровільного страхування. При цьому МТСБУ відшкодовує потерпілому частину шкоди, яка не компенсована за договором добровільного страхування, у разі якщо винуватець ДТП (власник транспортного засобу) не застрахував свою цивільно-правову відповідальність. У справі встановлено, що за договором добровільного страхування, що є іншим видом страхування, потерпілий отримав страхове відшкодування на відновлення пошкодженого автомобіля від позивача (страховика). Заподіяння потерпілому шкоди внаслідок винних дій водія у ДТП стало підставою для виникнення деліктного зобов`язання, в якому праву потерпілого вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондує відповідний обов`язок особи, яка завдала шкоди, відшкодувати заподіяну шкоду. Водночас така ДТП є підставою для виникнення зобов`язання згідно з договором добровільного страхування, в якому потерпілий має право вимоги до страховика (позивач). Зазначені зобов`язання не виключали одне одного. Потерпілому належало право вимоги в обох видах зобов`язань - деліктному та договірному. Він на власний розсуд обрав спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги до страховика (позивач), від якого отримав страхове відшкодування на відновлення пошкодженого автомобіля. Згідно з пунктом 36.4 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування. Аналогічне правило викладено в пунктах 3.6, 3.7 Положення про централізований страховий резервний фонд захисту потерпілих у ДТП (затверджено протоколом Координаційної ради МТСБУ від 06 грудня 2012 року № 31/2012), за змістом якого МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих компенсує витрати страховика за договором майнового страхування в межах здійсненого ним страхового відшкодування виключно у разі настання ДТП з вини осіб, які звільнені від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів згідно з пунктом 13.1 статті 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та у разі, коли відповідальною за шкоду, спричинену внаслідок ДТП, є особа, відповідальність якої застрахована за договором ОСЦПВ іншим страховиком-членом МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований. При відсутності договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у винуватця дорожньо-транспортної пригоди страховик потерпілого, що виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, не набуває права звернення до МТСБУ, оскільки в пункті 36.4 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» прямо зазначено, що у такій ситуації у МТСБУ не виникає обов`язку здійснювати відповідне відшкодування (регламентні виплати) страховикам. Отже позивач не мав підстав для звернення до МТСБУ із позовом про відшкодування витрат і, пред`явивши вимоги безпосередньо до винуватця дорожньо-транспортної пригоди, діяв відповідно до закону. Відтак, доводи відповідача стосовно того, що оскільки на момент виникнення ДТП автомобіль відповідача не був застрахований, то відшкодування шкоди позивачу має здійснюватись МТСБУ відповідно до статей 38.2.1 та 41.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за рахунок коштів фонду захисту потерпілих, не можуть прийматися до уваги, оскільки такі зроблені за неправильного застосування норм матеріального права. Відповідно, за обставин даної справи, ОСОБА_1 є належним відповідачем. Наведена вище правова позиція знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 554/5837/15-ц (том 2, а.с. 76-80) і в силу положень частини 4 статті 263 ЦПК України така повинна враховуватися судами першої та апеляційної інстанцій. Позивачем в обґрунтування заявлених ним позовних вимог долучено до матеріалів справи відповідні докази та розрахунки виплаченого ним страхового відшкодування у розмірі 87 670 грн. 10 коп., які і є предметом позовних вимог (том 1, а.с. 8-9, 12-20). Відповідачем не надано суду власного контррозрахунку розміру необхідних витрат для відшкодування заподіяної ним же в результаті ДТП майнової шкоди, а доводи сторони у спорі про необґрунтованість розрахунків протилежної сторони (позивача) є безпідставними, якщо на спростування цих розрахунків інша сторона (відповідач) не надав власного розрахунку. За наведених вище обставин в їх сукупності колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення Франківського районного суду міста Львова від 11 серпня 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням нового про стягнення з відповідача на користь позивача 87 670 грн. 10 коп. виплаченого останнім страхового відшкодування. Відповідно, підлягає скасуванню і додаткове рішення Франківського районного суду міста Львова від 04 грудня 2025 року, оскільки таким вирішувалося питання судових витрат, яке (у відповідності до статті 141 ЦПК України) нерозривно пов`язано з задоволенням позовних вимог (у повному обсязі чи частково) чи відмовою у їх задоволенні. Статтею 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1), і що суд апеляційної інстанції, у випадку зміни рішення або ухвалення нового, відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13). Матеріалами справи стверджується, що позивач в ході розгляду даної справи судами першої та апеляційної інстанцій поніс 7 226 грн. 00 коп. (2 684 грн. + 4 542 грн.) судових витрат у виді сплаченого судового збору (том 1, а.с. 6; том 2, а.с. 11), які і підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Апеляційна скарга позивача також містить вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача 8 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу на стадії розгляду справи судом першої інстанції та 10 000 грн. «за подання апеляційної скарги». У Відзиві на позовну заяву представник відповідача оцінив судові витрати, пов`язані з розглядом даної справи, у розмірі 10 000 грн. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Справа судом апеляційної інстанцій розглядалася в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, а відтак представник позивача участі в судових засіданнях по справі не приймав. З урахуванням наведеного, а також з урахуванням критеріїв складності даної справи, самого предмету судового розгляду (стягнення 87 670 грн. 10 коп. виплаченого страхового відшкодування) та розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу; колегія суддів приходить до висновку про те, що клопотання представника позивача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу підлягає до задоволення лише частково і такі слід стягнути з відповідача на користь позивача у розмірі 10 000 грн., що (на переконання колегії суддів) буде відповідати критеріям розумності, виваженості та справедливості. Як стверджується матеріалами справи, саме за клопотанням представника відповідача до участі у справі в якості третьої особи було залучено Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ) (том 1, а.с. 79-80, 97-99). До суду першої інстанції представницею МТСБУ було подано заяву про ухвалення додаткового рішення, «яким вирішити питання розподілу судових витрат, зокрема витрат на правову допомогу, понесених МТСБУ, у розмірі 1 000 грн.» (том 1, а.с. 243-245). Відзив МТСБУ на апеляційну скаргу позивача також містить вимогу про стягнення на користь МТСБУ витрат на правничу допомогу на етапі апеляційного провадження у справі в розмірі 500 грн. (том 2, а.с. 35-44). Клопотань від сторін спору про зменшення розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 137 ЦПК), та/або заяв пронеспівмірність цих витрат (частина 6 статті 137 ЦПК) до суду не поступало. На переконання колегії суддів, розмір витрат на професійну правничу допомогу, заявлений до стягнення МТСБУ, як третьою особою (1 500 грн = 1 000 + 500), відповідає критеріям розумності, виваженості та справедливості. А оскільки за підсумками апеляційного розгляду справи суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги позивача підлягають до задоволення в повному обсязі, то витрати МТСБУ на професійну правничу допомогу підлягають до стягнення з відповідача. Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України встановлено, що судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають. Згідно з частиною дев`ятою наведеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено у 2026 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2026 року 3 328 грн. 00 коп. Предметом позову у цій справі є майнові вимоги про стягнення з відповідача 87 670 грн. 10 коп. заподіяної внаслідок дорожньотранспортної пригоди шкоди. Відтак, ціна позову у цій справі складає 87 670 грн. 10 коп., що станом на 01 січня 2026 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328 грн. 00 коп. х 250 = 832 000, 00 грн). Урахувавши, що ціна позову у цій справі становить 87 670 грн. 10 коп., судові рішення, ухвалені у такій справі, не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.2, 376 ч.1 п.п. 1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» задовольнити. Рішення Франківського районного суду м.Львова від 11 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» до ОСОБА_1 задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» 87 670 (вісімдесят сім тисяч шістсот сімдесят) грн. 10 коп. виплаченого страхового відшкодування. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» 7 226 (сім тисяч двісті двадцять шість) грн. 00 коп. сплаченого судового збору. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України 1 500 (одну тисячу п`ятсот) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу. Постанова апеляційного суду касаційному оскарженню не підлягає. Повну постанову складено 24 червня 2026 року. Головуючий: Цяцяк Р.П. Судді: Ванівський ОМ. Савуляк Р.В.