Постанова 4870 № 907/297/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 907/297/22 Західний апеляційний господарський суд в складі колегії: Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), судді Степанюк Н.Л., Міліціанов Р.В. за участю секретаря судового засідання Псярук О.В. за участю представників сторін: від скаржника Ігнатенко С. С. прокурор Дмитришин Ю. М. розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» (вх. ЗАГС №01-05/1328/26 від 01.05.2026) на рішення Господарського суду Закарпатської області (суддя Ремецькі О.Ф.) від 24.03.2026 у справі №907/297/22 за позовом заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, м. Ужгород, та Полянської сільської ради Мукачівського району, с. Поляна Мукачівського району до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 про стягнення 363 142,94 грн шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища ВСТАНОВИВ: До Господарського суду Закарпатської області звернувся прокурор в інтересах позивачів з позовом до відповідача про стягнення суми 363 142,94 грн шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Закарпатською обласною прокуратурою у ході реалізації представницьких повноважень опрацьовано матеріали кримінального провадження №62022140050000036 від 11.02.2022 за ч. 2 ст. 367 КК України. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, внаслідок неналежного виконання лісничим Плосківського лісництва ДП «Свалявське ЛГ» ОСОБА_1 своїх службових обов`язків, невстановленими досудовим розслідуванням особами, проведено незаконну рубку 60 дерев породи бук, на території 35 кварталу виділу 33 Плосківського лісництва Підприємства що спричинило шкоду державним інтересам у сфері лісового господарства в сумі 363 142,94 грн. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 24.03.2026 позов задоволено повністю: стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» на користь держави в особі Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області 363 142,94 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, а також стягнуто 5 447,14 грн судового збору на користь Закарпатської обласної прокуратури. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що прокурор обґрунтовано звернувся до суду через бездіяльність уповноважених органів щодо захисту інтересів держави. Суд встановив факт незаконної рубки 60 дерев, заподіяння шкоди на суму 363 142,94 грн та підтвердження її розміру належними доказами. Оскільки відповідач як постійний лісокористувач не забезпечив належну охорону лісу від незаконних рубок, суд дійшов висновку про наявність підстав для його цивільно-правової відповідальності та задовольнив позов у повному обсязі. 01.05.2026 до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» на рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.03.2026 у справі № 907/297/22. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.05.2026 сформовано колегію суддів у складі: Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), судді Степанюк Н.Л., Міліціанов Р.В. Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 06.05.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» на рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.03.2026 у справі № 907/297/22; встановив учасникам справи десятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження на подання відзиву на апеляційну скаргу і доказів надсилання копій відзиву учасникам справи; витребував матеріали справи. Ухвалою суду від 20.05.2026 призначено розгляд апеляційної скарги на 18.06.2026. В апеляційній скарзі скаржник просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.03.2026 у справі № 907/297/22 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Покликається на такі обставини: прокуратура не довела наявності виключного випадку для представництва інтересів держави в суді, а захист таких інтересів повинні здійснювати насамперед уповноважені органи; суд не встановив наявності протиправної бездіяльності апелянта як постійного лісокористувача; висновок суду першої інстанції про наявність усіх елементів цивільного правопорушення ґрунтується лише на нормах права та доказах незаконної рубки, які не підтверджують протиправної поведінки апелянта; суд не зазначив, які саме обов`язки та норми лісового законодавства порушив апелянт і які заходи щодо охорони лісу він повинен був вжити, але не вжив; у матеріалах справи відсутні докази бездіяльності апелянта; експертиза проведена без особистого огляду та обмірів пнів зрубаних дерев; розрахунок шкоди Держекоінспекції ґрунтується на припущеннях, тому не є достовірним і допустимим доказом; суд безпідставно задовольнив позов, поклавши в основу рішення лише протоколи огляду місця події та висновок експертизи без належного акта Держекоінспекції. З врахуванням вищенаведеного апелянт вважає, що внаслідок неповного з`ясування дійсних фактичних обставин у даній справі суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі. 13.05.2026 через підсистему «Електронний суд» представниця Закарпатської обласної прокуратури Черненко С. С. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.03.2026 у справі №907/297/22 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. У відзиві посилається на те, що прокурор мав законні підстави для звернення до суду в інтересах держави, оскільки уповноважені органи не забезпечили належного захисту, а рішення Конституційного Суду України не виключає такого представництва у цих правовідносинах; відповідач як постійний лісокористувач зобов`язаний забезпечувати охорону та збереження лісів і несе відповідальність за їх неналежний захист незалежно від того, хто безпосередньо здійснив незаконну рубку; факт протиправної бездіяльності, наявність шкоди, причинний зв`язок та вина підтверджуються сукупністю належних і допустимих доказів, зокрема матеріалами кримінального провадження, висновком інженерно-екологічної експертизи та розрахунком Держекоінспекції, які узгоджуються між собою та відповідають практиці Верховного Суду щодо допустимості таких доказів і визначення розміру шкоди. 18.05.2026 через поштовий зв`язок заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури Зовдун С. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.03.2026 у справі № 907/297/22 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зазначений відзив є повторним та за змістом аналогічний відзиву, поданому раніше через підсистему «Електронний суд». Інших клопотань, заяв в порядку ст. 207 ГПК України сторонами подано не було. 18.06.2026 в судовому засіданні взяли участь представник скаржника в режимі відеоконференції та прокурор в залі суду, які підтримали позиції, висловлені у процесуальних документах по суті розгляду апеляційної скарги. Інші учасники у справі участь своїх представників у судовому засіданні не забезпечили, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Беручи до уваги положення ст. 202, 270 ГПК України, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання. Апеляційну скаргу розглянуто в межах процесуальних строків, визначених ст. 273 ГПК України. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, Закарпатською обласною прокуратурою у ході реалізації представницьких повноважень опрацьовано матеріали кримінального провадження №62022140050000036 від 11.02.2022 за ч. 2 ст. 367 КК України. Внаслідок неналежного виконання лісничим Плосківського лісництва ДП «Свалявське ЛГ» ОСОБА_1 своїх службових обов`язків невстановлені досудовим розслідуванням особи здійснили незаконну рубку 60 дерев породи бук, на території кварталу 35 виділу 33 Плосківського лісництва Підприємства, що спричинило шкоду державним інтересам у сфері лісового господарства в сумі 363 142,94 грн. У ході досудового розслідування вищевказаного кримінального провадження було проведено огляди місця події із залученням спеціалістів представників Державної екологічної інспекції у Закарпатській області та за участю працівників Плосківського лісництва ДП «Свалявське ЛГ», про що складено протоколи огляду від 02.06.2021. Вказаним протоколом огляду зафіксовано виявлені пні від зрізаних дерев без наявних ознак відведення їх в рубку (60 дерев породи бук на території кварталу 35 виділу 33 Плосківського лісництва Державного підприємства «Свалявське лісове господарство»). До протоколу огляду від 02.06.2021 додано відомості попневого переліку, в яких зафіксовано кількість виявлених пнів, їх діаметри та породу. Протокол огляду від 02.06.2021 та відомості попневого переліку підписані без зауважень усіма особами, які брали участь у проведенні слідчих дій, складанні переліку та здійсненні обмірів зрубаних дерев. Розмір шкоди в сумі 363 142,94 грн підтверджується розрахунком розміру шкоди, заподіяної лісу незаконними рубками 60 дерев в кварталі 35 виділ 33 Плосківського лісництва Державного підприємства «Свалявське лісове господарство», проведеним відповідно до положень ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та Постанови Кабінету Міністрів України №665 від 23.07.2008. В матеріалах справи №907/297/22 міститься копія висновку експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи № 3153 від 01.11.2021, згідно з яким внаслідок незаконної рубки дерев у кварталі 23 виділ 6 Плосківського лісництва Державного підприємства «Свалявське лісове господарство» державі завдано шкоду в розмірі 1 977 832,22 грн. Внаслідок незаконної рубки дерев у кварталі 35 виділ 33 Плосківського лісництва ДП «Свалявське лісове господарство» державі завдано шкоду в розмірі 363 142,94 грн. На сторінці 4 висновку у пунктах 2, 3 розділу «Вихідні дані та обставини події, що досліджується» судовий експерт покликається на розрахунки розміру шкоди, заподіяної лісу незаконними рубками в кварталі 23 виділ 6 та кварталі 35 виділ 33 Плосківського лісництва ДП «Свалявське ЛГ», додані до супровідного листа Держекоінспекції у Закарпатській області від 06.07.2021 №2000-06, та висновки, зроблені за наслідками проведеної завідувачем кафедри ботаніки, деревинознавства та недеривних ресурсів лісу Національного лісотехнічного університету України професором Осадчуком Л.С. наукової ботанічної експертизи від 08.07.2021, а саме: проведеним дендрологічним дослідженням зразків деревини, узятих із ростучих дерев і пнів зрізаних дерев бука лісового у Плосківському лісництві ДП «Свалявське ЛГ» встановлено, що в кварталі 35 виділ 33 дерева були зрубані в літньо-осінній період 2020 року, а в кварталі 23 виділ 6 упродовж осінньо-зимового періоду 2020-2021 років. Відповідно до частини третьої статті 3 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Згідно із частиною третьою статті 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача. Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)). Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України). Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону № 1697-VII, який набрав чинності 15.07.2015. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. «Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Аналіз ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох «виключних» випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу. Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. «Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. У пункті 68 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.12.2025 у справі № 160/4161/24 зазначено, що Рішенням Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 визнано такими, що не відповідають Конституції України, окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в тій частині, в якій вони надають прокурору повноваження здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту таких інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого належить здійснення відповідних функцій. Водночас у пунктах 3 та 4 резолютивної частини зазначеного рішення, Конституційний Суд України визначив, що приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», які визнані неконституційними, втрачають чинність з 01.01.2027. Крім того, суд наголосив, що дія цього рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності відповідних приписів частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та продовжують існувати після втрати ними чинності. У мотивувальній частині рішення Конституційний Суд України зазначив, що представництво прокурором інтересів держави в суді, передбачене пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, має виключний та субсидіарний характер і може здійснюватися лише за наявності об`єктивної необхідності у захисті конституційно значущих інтересів держави, якщо уповноважений суб`єкт владних повноважень не забезпечує такого захисту належним чином. При цьому законодавче регулювання відповідної функції прокуратури повинно узгоджуватися з конституційними принципами верховенства права, рівності сторін у судовому процесі та недопущення надмірного втручання держави у сферу прав і свобод людини. Крім того, Конституційний Суд України звернув увагу на те, що в умовах дії правового режиму воєнного стану особливого значення набуває забезпечення належного захисту інтересів держави України, а безперервне здійснення прокуратурою визначених Конституцією України функцій є передумовою належного функціонування держави в цей період (пункт 9 мотивувальної частини рішення). Таким чином, наведені висновки Конституційного Суду України свідчать про те, що до моменту втрати чинності відповідними положеннями Закону України «Про прокуратуру» або їх належного законодавчого врегулювання прокурор вправі здійснювати представництво інтересів держави в суді за наявності передбачених законом підстав. Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у пункті 68 постанови від 18.12.2025 у справі № 160/4161/24. Здійснивши аналіз абзацу першого частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII, Велика Палата Верховного Суду в пункті 37 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. У пункті 76 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала вищевказаний висновок та зазначила, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (див. пункт 27 зазначеної постанови). За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, підпункті 8.19 постанови від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 та пункті 40 постанови від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що наведені прокурором обставини свідчать про наявність у спірних правовідносинах державного інтересу. При цьому колегія суддів враховує правову позицію, викладену в Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99, відповідно до якої поняття «інтереси держави» є оціночним, а прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає та обґрунтовує, у чому полягає порушення або загроза порушення таких інтересів. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року № 275, Державна екологічна інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Що ж до представництва прокуратурою Полянської сільської ради, то відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Згідно з положеннями частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло з власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурором на адресу Полянської сільської ради Мукачівського району та Державної екологічної інспекції у Закарпатській області були направлені листи №№ 12-2309-22, якими витребувано інформацію щодо вжитих заходів захисту інтересів держави у зв`язку з виявленим фактом незаконної рубки 60 дерев породи бук у кварталі 35 виділ 33 Плосківського лісництва ДП «Свалявське лісове господарство» та необхідності стягнення шкоди у розмірі 363 142,94 грн. У вказаних зверненнях прокурор повідомляв про встановлені у межах кримінального провадження № 62022140050000036 від 11.02.2022 обставини незаконної рубки дерев, наявність розрахунку шкоди, складеного відповідно до постанови КМУ № 665 від 23.07.2008, та необхідність вжиття заходів судового захисту. Державна екологічна інспекція у Закарпатській області листом від 23.03.2022 повідомила прокурора про те, що будь-які заходи судового захисту щодо відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу у зв`язку з виявленою незаконною рубкою не вживалися. Полянська сільська рада Мукачівського району у відповідь на звернення прокурора інформації щодо вжитих заходів не надала, що свідчить про відсутність реагування на повідомлення про порушення інтересів держави. Водночас матеріали справи не містять доказів того, що зазначені органи після отримання інформації від прокурора зверталися до суду, пред`являли претензії до відповідача або вчиняли інші дії, спрямовані на стягнення шкоди. Таким чином, компетентні органи, які були обізнані про відповідні обставини, які, на думку прокурора, свідчили про порушення інтересів держави, та маючи відповідні повноваження для їх захисту, не скористалися наданими їм законом засобами судового захисту. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначила, що невжиття компетентним органом заходів щодо захисту інтересів держави протягом розумного строку після отримання інформації про можливе порушення таких інтересів свідчить про нездійснення ним належного захисту та є достатньою підставою для реалізації прокурором представницьких повноважень. Звернення прокурора до компетентного органу перед поданням позову фактично надає такому органу можливість самостійно відреагувати на виявлені порушення шляхом проведення перевірки, вжиття заходів реагування або звернення до суду. Якщо ж після отримання відповідної інформації орган не здійснює належних дій щодо захисту інтересів держави, прокурор набуває право на представництво таких інтересів у суді. Звернення прокурора до компетентних органів до подання позову забезпечило їм реальну можливість самостійно вжити заходів реагування, однак така можливість використана не була. У даному випадку прокурором дотримано процедуру, встановлену статтею 23 Закону України «Про прокуратуру»: компетентний орган був завчасно повідомлений про виявлені порушення, однак самостійно не звернувся до суду та не вжив заходів щодо захисту інтересів держави. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що прокурором належним чином обґрунтовано порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначено компетентні органи у спірних правовідносинах та дотримано передбачену законом процедуру реалізації представницьких повноважень. Отже, наявні правові підстави для представництва прокурором інтересів держави у даній справі, що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги. Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Статтею 16 ЦК України встановлено, що до способів захисту прав і законних інтересів віднесено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 11.02.2026 у справі №907/278/25 в подібних правовідносинах зазначив, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи й спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв`язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки й шкоди, що настала, при якому шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а шкода - наслідком такої протиправної поведінки. Суди, розглядаючи спори про стягнення збитків, мають встановлювати обставини щодо наявності всіх елементів складу правопорушення у їх сукупності. У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди. Отже, при зверненні з позовом про стягнення шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні шкоди. Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності. Відносини щодо володіння, користування та розпорядження лісами, спрямовані на забезпечення охорони, відтворення і сталого використання лісових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства в екологічній, економічній, соціальній та інших сферах, регулюються, зокрема, Лісовим кодексом України. Відповідно до статті 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов`язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; вести первинний облік лісів; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства. Згідно з статтею 63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень. Згідно з ч.5 статті 86 Лісового кодексу України забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу. Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на, зокрема постійних лісокористувачів. Статтею 105 Лісового кодексу України передбачено, що порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону. Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у, зокрема незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників. Відповідно до статті 107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України. Суд зазначає, що правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь визначає Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища". Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси. Відповідно до ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі. Верховний Суд неодноразово зазначав, що відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди. Системний аналіз положень статті 86, пункту 1 частини другої статті 105, статті 107 Лісового кодексу України дає підстави для висновку про те, що у випадку порушення вимог щодо організації охорони і захисту лісів, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, до того ж підприємства, установи, організації зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу. Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. При цьому, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 30.01.2025 у справі № 907/48/24, від 18.05.2023 у справі № 914/669/22, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17). Для покладення на постійного лісокористувача обов`язку з відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу через незабезпечення охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, першочерговим є з`ясування обставини щодо встановлення факту порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, тобто у такому випадку, здійснення незаконної порубки дерев. Місцевий господарський суд встановив, що в межах кримінального провадження №62022140050000036 від 11.02.2022 за ч. 2 ст. 367 КК України Закарпатською обласною прокуратурою досліджено обставини неналежного виконання службових обов`язків лісничим Плосківського лісництва ДП «Свалявське ЛГ» ОСОБА_1 , у результаті чого невстановленими особами було здійснено незаконну рубку 60 дерев породи бук у кварталі 35 виділ 33 Плосківського лісництва. При цьому встановлено, що рубка проведена поза межами передбаченої процедури відведення лісосіки, без оформлення лісорубного квитка та без маркування дерев у рубку. Судом першої інстанції також встановлено, що факт виявлення незаконної рубки зафіксовано під час огляду місця події від 02.06.2021 за участю працівників поліції, спеціалістів Державної екологічної інспекції у Закарпатській області та працівників лісового господарства. Під час огляду виявлено суцільно розташовані пні свіжозрубаних дерев, визначено їх породу (бук), кількість (60 одиниць), діаметри пнів та відсутність слідів відведення ділянки у рубку. Зазначені дані відображені у протоколі огляду місця події та відомостях попневого переліку, які підписані всіма учасниками без зауважень, що свідчить про узгодженість зафіксованих фактичних даних. Крім того, матеріали кримінального провадження містять рапорти та службові документи щодо виїзду на місце події, фотофіксацію місця незаконної рубки, а також пояснення працівників лісництва щодо відсутності документів на проведення рубки у зазначеному кварталі. Згідно з цими матеріалами, рубка мала ознаки самовільної та здійснена протягом періоду 2020 року, що додатково підтверджується дендрологічними дослідженнями. З огляду на це висновок суду першої інстанції про те, що обов`язок щодо охорони лісів від незаконних рубок, а також обов`язок дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів покладено саме на відповідача як постійного лісокористувача, є обґрунтованим. Розглядаючи питання про стягнення з постійного лісокористувача збитків, завданих порушенням природоохоронного законодавства внаслідок незаконної порубки дерев, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що статутом такого лісокористувача визначено цілі його діяльності та обов`язки щодо охорони лісу, а відсутність визначеного чіткого переліку заходів не звільняє відповідача від необхідності та не спростовує можливості виконання ним комплексу заходів, необхідних і достатніх для виконання покладених на нього обов`язків (постанова Верховного суду від 28.09.2023 у справі № 927/32/23). Сам по собі факт вжиття окремих заходів, у тому числі виявлення правопорушення та повідомлення правоохоронних органів, не спростовує встановлених судом обставин щодо неналежного виконання покладеного на постійного лісокористувача обов`язку забезпечити охорону і збереження лісу. Відповідачем не надано суду доказів належної організації охорони лісового масиву, у межах якого виявлено самовільну порубку, зокрема: доказів проведення систематичних обходів лісової охорони; журналів патрулювання; доказів встановлення фактів незаконної рубки безпосередньо працівниками відповідача; документів щодо вжиття профілактичних заходів із недопущення самовільних рубок; доказів належного контролю за ввіреною лісовою ділянкою. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між його діями та шкодою, оскільки вони спростовуються матеріалами справи. Також встановлено, що факт незаконної рубки не був виявлений працівниками відповідача під час здійснення ними контрольних заходів, а був зафіксований лише під час зовнішнього огляду із залученням правоохоронних органів та спеціалістів екологічної інспекції, що додатково свідчить про неналежний рівень організації охорони лісових насаджень. Судом першої інстанції встановлено, що незаконна рубка тривалий час залишалася невиявленою працівниками відповідача, що свідчить про відсутність належного контролю за станом лісових насаджень на ввіреній території. Невжиття відповідачем достатніх заходів охорони лісу, відсутність ефективного патрулювання та контролю за лісовими ділянками перебувають у прямому причинному зв`язку із заподіянням шкоди державі, оскільки саме така бездіяльність уможливила незаконне вирубування дерев невстановленими особами. За умови належного виконання відповідачем покладених законом обов`язків незаконна рубка могла бути своєчасно виявлена, припинена або попереджена. З огляду на це апелянтом не спростовано правомірність висновків суду першої інстанції в частині встановлення неправомірності його поведінки та наявності вини, що виявилася у неналежному виконанні обов`язку з охорони лісів від незаконних рубок. 17.10.2019 набув чинності Закон від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким внесено зміни до ГПК, зокрема змінено назву ст. 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову «Вірогідність доказів», викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів». Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Відповідно до ст. 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19). Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування» поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри». Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК). Суд апеляційної інстанції, досліджуючи питання визначення розміру шкоди, дослідив та надав оцінку, зокрема, таким доказам: протоколу огляду місця події від 02.06.2021, висновку експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи № 3153 від 01.11.2021, а також іншим матеріалам кримінального провадження №62022140050000036 від 11.02.2022. Із протоколу огляду місця події від 02.06.2021 вбачається, що під час проведення огляду у кварталі 35 виділ 33 Плосківського лісництва ДП «Свалявське ЛГ» зафіксовано факт незаконної рубки 60 дерев породи бук, встановлено їх місце розташування, кількість пнів, діаметри пнів, а також відсутність будь-яких ознак відведення дерев у рубку, маркування або наявності дозвільної документації. Огляд проведено за участю працівників правоохоронних органів, спеціалістів Державної екологічної інспекції у Закарпатській області та працівників лісового господарства, із фіксацією результатів у протоколі та доданих до нього матеріалах. У відомостях попневого переліку, складених за результатами зазначеного огляду, наявна деталізація кількісних та якісних характеристик незаконно зрубаних дерев, зокрема їх породи (бук), діаметрів пнів та просторового розміщення, що забезпечує можливість ідентифікації кожного випадку вирубки та є вихідними даними для подальших розрахунків розміру шкоди. Висновком судової інженерно-екологічної експертизи №3153 від 01.11.2021 встановлено розмір шкоди, заподіяної незаконною рубкою 60 дерев породи бук, який визначено відповідно до такс, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №665 від 23.07.2008 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу». Експертом наведено розрахунок шкоди щодо кожного незаконно зрубаного дерева із урахуванням діаметра пнів, а загальний розмір шкоди визначено у сумі 363 142,94 грн. Доводи апелянта про те, що висновок експерта не може бути належним доказом через відсутність безпосереднього натурного обстеження, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до положень процесуального закону експерт має право проводити дослідження на підставі наданих йому матеріалів кримінального провадження, якщо такі матеріали містять достатні вихідні дані для проведення відповідних розрахунків. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про судову експертизу», судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду. Чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18). Сукупний зміст цих документів містить відомості щодо об`єкта правопорушення та його кількісних і якісних характеристик, що дає змогу встановити фактичні показники, покладені в основу розрахунку, і перевірити їх узгодженість між собою. Відповідач, у свою чергу, не надав суду жодного належного та допустимого доказу, який би спростовував визначені експертом вихідні дані, правильність застосованих такс або розрахунок суми шкоди. Клопотань про призначення повторної чи додаткової експертизи у справі відповідачем також не заявлялося. За таких обставин колегія суддів вважає, що надані у справі докази у своїй сукупності є достатніми та більш вірогідними для висновку про доведеність факту заподіяння шкоди у розмірі 363 142,94 грн, а доводи апеляційної скарги щодо недоведеності розміру шкоди є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи. З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судом обставин та не спростовують правильності висновків місцевого господарського суду, а тому підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Відповідно до ст. ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду, рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З урахуванням наведеного, судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на скаржника. Керуючись ст.129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.03.2026 у справі №907/297/22 залишити без змін.

3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку. Повний текст постанови складено і підписано 29.06.2026. Головуючий суддя В.О. Ржепецький Судді Н.Л. Степанюк Р.В. Міліціанов