Постанова 4875 № 917/5/26

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2026 року м. Харків Справа № 917/5/26 Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Крестьянінов О.О. за участю секретаря судового засідання Довгань А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вх. № 673 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 10.03.2026 у справі №917/5/26, ухвалене у приміщенні Господарського суду Полтавської області суддею Тимощенко О.М. (повне рішення складено 17.03.2026) за позовом першого заступника керівника Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області, м. Решетилівка, Полтавський район, Полтавська область, в інтересах держави в особі:

1. Білицької селищної ради, смт. Білики, Полтавський район, Полтавська область,

2. Державної екологічної інспекції Центрального округу, м. Полтава, до Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ, в особі Регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Харків, про стягнення 1 228 350,49 грн, ВСТАНОВИВ: Перший заступник керівника Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Білицької селищної ради та Державної екологічної інспекції Центрального округу звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища у розмірі 1 228 350,49 грн. В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що відповідач є постійним лісокористувачем земельної ділянки, на території якої внаслідок здійснених заходів перевірки дотримання екологічного законодавства було виявлено здійснення незаконної порубки дерев. Протиправна поведінка відповідача, який є постійним лісокористувачем, за твердженням прокурора, полягає у тому, що всупереч вимогам законодавства, відповідач не виконав обов`язок щодо охорони і збереження лісового фонду, внаслідок чого відбулася незаконна рубка дерев невстановленими особами, чим спричинено шкоду державі, розрахунок розміру якої здійснено компетентною особою відповідно до Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №

665. Відповідно до висновку експерта №СЕ-19/117-24/13585-ЕК від 16.08.2024 Полтавського науково - дослідного експертно - криміналістичного центру МВС України розрахунок розміру шкоди, заподіяної лісу (наданий ВП "Лубенська дистанція захисних лісонасаджень) підтверджується у сумі 1228350,49 грн. Під час розслідування кримінального провадження №12022170470000163 від 09.08.2022 осіб, які вчинили незаконну порубку дерев, не встановлено. Отже, як вважав прокурор, наявні підстави для стягнення з відповідача шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення вимог лісового та природоохоронного законодавства. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 10.03.2026 у справі № 917/5/26 позов задоволено повністю. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Білицької селищної ради 1 228 350,49 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Полтавської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору в сумі 18 425,26 грн. Мотивуючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами. За висновком суду, протиправна поведінка відповідача полягає у бездіяльності, внаслідок якої він, як постійний лісокористувач, не дотримавшись вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, допустив самовільну порубку на підпорядкованій йому території, не забезпечив збереження не призначених для рубки дерев, не здійснив комплекс заходів, які б запобігли збереженню лісу від незаконної рубки та порушенню лісового законодавства невстановленими особами. Досліджуючи питання щодо представництва органами прокуратури інтересів держави у спірних правовідносинах, суд погодився з доводами прокурора про неналежне здійснення повноважень щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах Державною екологічною інспекцією Центрального округу та Білицькою селищною радою та наявністю у прокурора права на звернення із позовною заявою до суду з метою захисту її інтересів. Акціонерне товариство "Українська залізниця" з рішенням суду першої інстанції не погодилось, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 10.03.2026 у справі №917/5/26 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог заступника керівника Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області, який діє в інтересах держави в особі Білицької селищної ради та Державної екологічної інспекції Центрального округу до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища у розмірі 1228350,49 грн відмовити в повному обсязі. Одночасно апелянт просить витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відшкодувати відповідачу у встановленому законом порядку. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначає про таке: - суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про належність захисних лісонасаджень, розташованих у межах смуги відведення залізничного транспорту та таких, що перебувають на балансі підприємства залізничної галузі, до об`єктів лісового фонду; - захисні лісонасадження, розташовані в межах смуги відведення залізничного транспорту, повинні розглядатися як спеціально створений об`єкт інженерного забезпечення, що входить до складу інфраструктури залізничного транспорту, розміщений на землях транспорту та не має самостійного лісогосподарського призначення. Віднесення таких насаджень до лісового фонду суперечить вимогам статей 19, 55, 68 Земельного кодексу України, статті 4 Лісового кодексу України, статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт», а також статей 181 і 186 Цивільного кодексу України та є наслідком неправильного застосування норм матеріального права; - відповідно до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» та Статуту АТ «Укрзалізниця» відповідач не є спеціалізованим державним лісогосподарським підприємством і не здійснює ведення лісового господарства у розумінні Лісового кодексу України. Захисні лісонасадження, розташовані у смугах відведення залізниць, перебувають на балансі Товариства як складова його інфраструктури та є майном АТ «Укрзалізниця». Вони не передані у постійне користування відповідно до рішення органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування, як це передбачено статтею 17 Лісового кодексу України; - висновок суду першої інстанції про статус АТ «Укрзалізниця» як постійного лісокористувача, є хибними та суперечить чинному законодавству; такі доводи порушують права відповідача як власника майна залізничного транспорту загального користування, до складу якого входять і захисні лісонасадження у смугах відведення; - Акціонерне товариство «Українська залізниця» не отримувало земельних ділянок лісового фонду у постійне користування, а набуло право власності на конкретний об`єкт захисні лісонасадження, створені для захисту залізничної колії від занесення снігом. Ці насадження обліковуються на балансі товариства як майно, що має інвентарний номер 5310201000050. Таким чином, правовий статус АТ «Укрзалізниця» щодо зазначених лісонасаджень визначається не як постійного лісокористувача, а як власника майна; - АТ «Укрзалізниця» не є суб`єктом, який повинен відшкодовувати шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища у сфері лісокористування, оскільки воно не здійснює господарську діяльність з ведення лісового господарства, а лише володіє майном у вигляді захисних лісонасаджень; - саме АТ «Укрзалізниця» відповідно до ч. 1 ст. 55 Кримінального процесуального кодексу України є потерпілою особою у кримінальному провадженні №12022170470000163 від 09.08.2022, якій правопорушенням завдано шкоди незаконною порубкою дерев; - суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що шкода завдана Білицькій селищній раді та Державній екологічній інспекції Центрального округу, хоча позивач у своїх документах стверджує що захисні лісонасадження є майном АТ «Укрзалізниця» та обліковуються на її балансі. Така позиція суду першої інстанції фактично перекладає статус потерпілої особи з реального власника майна АТ «Укрзалізниця» на орган, якому шкоди не завдано; - у даній справі відсутні будь-які докази порушення інтересів держави. Матеріали кримінального провадження та процесуальні документи прокуратури підтверджують, що шкода завдана майну АТ «Укрзалізниця», яке є самостійним суб`єктом господарювання та має право самостійно захищати свої інтереси у суді. Сам прокурор визнав, що потерпілою особою є саме АТ «Укрзалізниця», а не державні органи чи інші суб`єкти владних повноважень; - суд першої інстанції не надав належної оцінки діям прокуратури, яка звернулася до суду з позовом, намагаючись представити інтереси держави там, де вони фактично не були порушені. Така поведінка суперечить вимогам статті 53 Господарського процесуального кодексу України, яка прямо зобов`язує прокурора обґрунтовувати наявність виключних підстав для представництва інтересів держави. Відсутність таких підстав свідчить про неправомірність дій прокурора та про те, що суд першої інстанції, приймаючи позов до розгляду та задовольняючи його, фактично легалізував необґрунтоване втручання прокуратури у сферу приватних правовідносин, чим порушив принципи законності та належного здійснення правосуддя; - неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відсутність належної оцінки доказів свідчать про необґрунтованість його висновків. Суд фактично ототожнив АТ «Укрзалізниця» з постійним лісокористувачем, хоча товариство є власником майна залізничної інфраструктури, що підтверджується матеріалами справи та положеннями законодавства. При цьому він не врахував, що відповідальність за шкоду, заподіяну незаконною порубкою, відповідно до статті 25 Закону України «Про залізничний транспорт» та статті 1166 Цивільного кодексу України, покладається на винних осіб, а не на потерпілу сторону; - відсутність належної оцінки доказів, зокрема документів прокуратури, які підтверджують, що захисні лісонасадження перебувають на балансі АТ «Укрзалізниця», призвела до хибного висновку про наявність складу цивільного правопорушення з боку відповідача. Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2026 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Полтавської області від 10.03.2026 у справі №917/5/26. Розгляд справи призначено на 03.06.2026. Витребувано у Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/5/26. Встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв і клопотань по суті справи та з процесуальних питань - 15 днів з дня вручення даної ухвали. 17.04.2026 на адресу суду від Решетилівської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін. В обґрунтування своєї правової позиції прокурор вказує на таке: - АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» у відповідності до ст. 17 Лісового кодексу України є постійним лісокористувачем, на якого покладено обов`язок забезпечити охорону захисних лісонасаджень на підвідомчій території; - відповідач як лісокористувач не забезпечив охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допустив самовільну вирубку лісу, внаслідок чого лісовому фонду України заподіяно матеріальної шкоди; - відповідно до Постанови Верховного Суду України від 11.02.2026 у справі 907/278/25 обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. При цьому, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 30.01.2025 у справі №907/48/24, від 18.05.2023 у справі №914/669/22, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17); - дії відповідача щодо фіксування рубки невстановленими особами жодним чином не спростовують вини відповідача і не свідчать про вжиття усіх заходів належного забезпечення охорони лісу, а кримінальне провадження за цим фактом не спростовує бездіяльності відповідача та незабезпечення належної охорони лісу, внаслідок чого скоєно незаконну порубку та відповідно завдано шкоду довкіллю. Позивачі - Білицька селищна рада та Державна екологічна інспекція Центрального округу, правом на подання відзивів на апеляційну скаргу не скористались. Разом з цим, у відповідності до ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судовому засіданні 03.06.2026 представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просить рішення Господарського суду Полтавської області від 10.03.2026 у справі №917/5/26 скасувати та відмовити у задоволенні позову, прокурор підтримав доводи відзиву на апеляційну скаргу, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду - без змін. Представники позивачів - Білицької селищної ради (Позивач 1) та Державної екологічної інспекції Центрального округу (Позивач 2) в судове засідання 03.06.2026 не з`явились, про причини нез`явлення суд не повідомили, про час, день та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином. Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення сторін про час, дату та місце судового засідання, явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась, наявні в матеріалах справи документи дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваного судового рішення, правові позиції сторін викладені учасниками справи в процесуальних документах по суті спору, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справу за відсутністю представників Позивача 1 та Позивача 2 за наявними у справі документами. У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч.1 ст.273 Господарського процесуального кодексу України. Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає таке. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 08.08.2022 бригадиром Ліщинівської виробничої дільниці ВП "Лубенська дистанція захисних лісонасаджень" Регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" Журавлем Г.І. було виявлено незаконну рубку 56 дерева різної породи та різних діаметрів неподалік с. Вишневе Полтавського району Полтавської області за залізнодорожним переїздом на відстані 750 м.в полезахисній смузі поруч із залізнодорожніми коліями, а саме: на 198 км ПК 1-7 лівої сторони колії у виділі 77 площею 5,0 га, про що подана заява про злочин від 10.08.2022 №ПЧЛ-4-01-07/215 (а.с.14 т. 1). Відповідно до відомостей обчислення розміру шкоди, заподіяною незаконною рубкою дерев (а.с.15, 16 т. 1), доданих до вказаної вище заяви про злочин, загальний розмір шкоди складає 1 194 305,48 грн, який обчислений згідно Додатку 1 до Постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 із застосуванням щорічної індексації. На підставі вказаної заяви, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 Кримінального кодексу України, було розпочате кримінальне провадження №12022170470000163 від 09.08.2022. Під час досудового розслідування вказаного кримінального провадження, 08.08.2022 старшим слідчим СВ Відділення поліції №2 Полтавського районного управління поліції ГУНП в Полтавській області майором поліції Богуном М.В. проведено огляд місця події із залученням бригадира Ліщинівської виробничої дільниці ВП "Лубенська дистанція захисних лісонасаджень" РФ "Південна залізниця" АТ "Українська залізниця" ОСОБА_1 , в ході якого підтверджено вищенаведене (а.с. 19 - 35 т.1). Відповідно до висновку експерта №СЕ-19/117-24/13585-ЕК від 16.08.2024 Полтавського науково - дослідного експертно - криміналістичного центру МВС України (а. с. 36-45 т.1) розрахунок розміру шкоди заподіяної лісу, наданий ВП "Лубенська дистанція захисних лісонасаджень" у відомостях обчислення розміру шкоди (додаток до Заяви про злочин ВП "Лубенська дистанція захисних лісонасаджень" від 10.08.2022 №ПЧЛ-4-01-07/215) у загальній сумі 1 194 305,48 грн не підтверджується. За вихідними даними, зазначеними у протоколі ділянки місцевості від 08.08.2022 розрахунок розміру шкоди, заподіяної лісу, наданий ВП "Лубенська дистанція захисних лісонасаджень" у Відомостях обчислення розміру шкоду підтверджується у сумі 1 228 350,49 грн, в тому числі: - щодо дерев породи ясеня звичайного "Відомість обчислення розміру шкоди" складає 624 814,41 грн, - щодо дерев породи дуба черещатого "Відомість обчислення розміру шкоди" складає 537 598,26 грн, - щодо дерев породи клена ясенолистого "Відомість обчислення розміру шкоди" складає 65 937,82 грн. Як свідчить лист Регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Українська залізниця" №НЗІ-41/1776н від 14.10.2025 (а. с. 46 т. 1) (наданий на запит від 30.09.2025 №56/2-5620 вих-25 у рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022170470000136 від 09.08.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України), право постійного користування земельною ділянкою на 198 км ПК 1-7 лівої сторони колії дільниці Полтава - Кременчук Полтавської області з кадастровим номером 5321880700:00:013:0001 площею 53,7266 га закріплене за АТ "Українська залізниця". Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №457663581 від 22.12.2025, земельна ділянка з цим кадастровим номером має реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1502535453218 розташована у Полтавській області, Кобеляцький район, Бутенківська сільська рада, та знаходиться у постійному користуванні ПАТ "Українська залізниця" (а.с. 47 т. 1). Вказане підтверджується також копією державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ПЛ № 000685 від 25.12.2008, виданого Південній залізниці, відповідно до змісту якого земельна ділянка площею 170,33 га, розташована на території Бутенківської, Жуківської, Червоноквітівської сільських рад, надана у постійне користування для експлуатації та обслуговування залізничного транспорту (а.с. 48 т. 1). Отже, постійним користувачем земельної ділянки, на якій було здійснено незаконну порубку дерев, є АТ "Українська залізниця". Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначав, що відповідач є постійним лісокористувачем земельної ділянки, на території якої внаслідок здійснених заходів перевірки дотримання екологічного законодавства було виявлено здійснення незаконної порубки дерев. Прокурор вважав, що протиправна поведінка відповідача, який є постійним лісокористувачем земельної ділянки, полягає у тому, що всупереч вимогам законодавства відповідач не виконав обов`язок щодо охорони і збереження лісового фонду, внаслідок чого відбулася незаконна рубка дерев невстановленими особами, чим спричинено шкоду державі, розрахунок розміру якої здійснено компетентною особою відповідно до Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №

665. За твердженням прокурора цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також і постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов`язків. Проявом протиправної бездіяльності відповідача як постійного лісокористувача є незабезпечення його працівниками охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбулося вирубування дерев невстановленими особами. Дії відповідача щодо фіксування правопорушення жодним чином не спростовують його вини і не свідчать про вжиття усіх заходів щодо належного забезпечення охорони лісу. З посиланням на Висновок експерта №СЕ-19/117-24/13585-ЕК від 16.08.2024 Полтавського науково - дослідного експертно - криміналістичного центру МВС України за вихідними даними, зазначеними у протоколі ділянки місцевості від 08.08.202 розрахунок розміру шкоди, заподіяної лісу, (наданий ВП "Лубенська дистанція захисних лісонасаджень) у Відомостях обчислення розміру шкоду, визначено у сумі 1 228 350,49 грн. Наведені обставини стали підставою для звернення прокурора з відповідним позовом до господарського суду Полтавської області в якому останній просив відшкодувати шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в розмірі 1228350,49 грн. Рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги задоволено є предметом апеляційного перегляду. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам колегія суддів зазначає про таке. Щодо підстав звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі Білицької селищної ради та Державної екологічної інспекції Центрального округу колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.ч.3, 4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. Згідно зі ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Звертаючись з цим позовом до суду, прокурор зазначає, що порушення інтересів держави в цьому випадку полягає в заподіянні шкоди державі, внаслідок незаконної рубки дерев. У даній справі прокурор визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а саме: Державну екологічну інспекцію Центрального округу як уповноважений орган на звернення до суду щодо відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, та Білицьку селищну раду, на території якої відбулося порушення, та до місцевого бюджету якої підлягає стягненню шкода. Разом з тим, прокурор зазначив, що вказані органи належним чином не здійснювали захист інтересів держави шляхом вчинення певних дій, зокрема і звернення до суду з позовом про стягнення збитків, заподіяних державі. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову, в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 ЗУ Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18). З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені можливі порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся. У правових висновках Верховного Суду, викладених у постанові від 06.07.2021 у справі № 922/3025/20, зазначено на те, що обов`язок держави забезпечувати екологічну безпеку й підтримувати екологічну рівновагу у взаємозв`язку з принципом обов`язковості додержання встановлених екологічних правил у ході здійснення господарської діяльності дає підстави для висновку про наявність прямого державного інтересу в забезпеченні реалізації відповідних положень нормативних актів, які регулюють правовідносини у сфері екологічної безпеки. Відповідно до ст.3 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища, до переліку основних принципів охорони навколишнього природного середовища віднесено, зокрема, збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об`єктів і комплексів, а також компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Статтею 13 Конституції України визначено, що природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Відповідно до ч.3 ст.1 Лісового кодексу (далі ЛК) України, усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. До лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі (ч.1 ст.4 ЛК України). Основним завданням державного регулювання та управління у сфері лісових відносин є забезпечення ефективної охорони, належного захисту, раціонального використання та відтворення лісів (ч.1 ст.25 ЛК України). Згідно зі ст. 94 ЛК України державний контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, іншими органами виконавчої влади у межах повноважень, визначених законом. За змістом ч. 1 ст. 20-2 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища та Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Державної екологічної інспекції (Держекоінспекції), затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 07.04.2020 №230, до повноважень Держекоінспекції належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів, зокрема щодо: здійснення комплексу необхідних заходів захисту для забезпечення охорони лісів від незаконних рубок; пред`явлення претензій про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; вжиття в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах. Відповідно до Положення, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 20.02.2023 за №30 (далі за текстом- Положення), основними завданнями Державної екологічної інспекції Центрального округу є реалізація повноважень Держекоінспекції у межах Полтавської та Черкаської областей. Згідно п. 5 ч. 2 розділу ІІ Положення, Держекоінспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів. Частинами 9, 10 розділу ІІ Положення про Держекоінспекцію у Центральному окрузі передбачено, що Держекоінспекція розраховує розмір збитків, шкоди, заподіяних державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, виступає позивачем та відповідачем у судах, тощо. З огляду на викладене, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що Державна екологічна інспекція у Центральному окрузі є органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні контрольні функції щодо охорони та використання лісових ресурсів у спірних правовідносинах, тобто є належним позивачем у справі, порушеній за позовною заявою прокурора. Селищні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами (ч.1 ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні). Природні ресурси, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст. 142 Конституції України). Територіальним громадам міст, селищ, сіл належить право комунальної власності, зокрема на землю та природні ресурси (ч.1 ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні). Положеннями ст. 15 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища визначено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Для фінансування заходів, спрямованих на охорону довкілля, утворюються місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища (ч.1 ст. 47 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища). Відповідно до ст. 33 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, до делегованих повноважень виконавчого органу місцевого самоврядування у галузі охорони навколишнього природного середовища віднесене здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 721-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Полтавської області" місце, в якому виявлено незаконну порубку дерев, входить до складу території Білицької територіальної громади. Встановлені у справі обставини свідчать, що самовільна порубка мала місце у смузі захисних лісонасаджень, що розташована на території Білицької територіальної громади Полтавського району Полтавської області. Тому, виходячи з вищенаведених приписів законодавства шкода, завдана внаслідок незаконної порубки дерев в адміністративних межах Білицької селищної ради, підлягає стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища Білицької селищної ради на розподільчий казначейський рахунок за кодом класифікації доходів бюджету. З огляду на зазначене, місцевим господарським судом правомірно встановлено, що Білицька селищна рада є уповноваженим органом на здійснення відповідних повноважень з метою захисту інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах, а тому також є належним позивачем у справі, порушеній за позовною заявою прокурора. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом Решетилівською окружною прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", з метою отримання інформації щодо відшкодування шкоди та вжитих заходів, листами від 27.11.2025 №56/2-6954ВИХ-25 та від 25.11.2025 № 56/2-6953 ВИХ-25 (а. с. 74-77, 79-82 т. 1) було проінформовано Державну екологічну інспекцію Центрального округу та Білицьку селищну раду щодо наявного правопорушення та про необхідність звернення до суду з позовом про відшкодування збитків, спричинених незаконною рубкою лісу. Державна екологічна інспекція Центрального округу листом від 04.12.2025 №06-08/6395 (а.с. 83 т.1) повідомила окружну прокуратуру, що заходи позовного характеру стосовно відшкодування шкоди, завданої незаконною рубкою дерев, не здійснювались. Поряд з цим, просила вжити заходів представницького характеру Решетилівську окружну прокуратуру для того, щоб інтереси держави не залишалися незахищеними. Білицька селищна рада листом від 01.12.2025 № 03.1-28/1600 (а.с.78 т.1) повідомила, що заходи щодо стягнення заподіяної шкоди внаслідок незаконної порубки, селищною радою не вживалися, з посиланням на відсутність коштів, необхідних для сплати судового збору. При цьому, селищна рада також просила вжити заходів представницького характеру Решетилівську окружну прокуратуру. Таким чином, зверненню прокурора з позовом до суду передувало відповідне листування з Державною екологічною інспекцією Центрального округу та Білицькою селищною радою. Державна екологічна інспекція Центрального округу та Білицька селищна рада були достовірно обізнані про вчинення незаконної рубки лісу, щонайменше, з 27.11.2025 та 25.11.2025 року відповідно. Вказані органи були обізнані про необхідність захисту порушених інтересів держави, проте не здійснили самостійний захист цих інтересів в суді. Зазначені обставини свідчать про усвідомлену пасивну поведінку уповноважених суб`єктів владних повноважень щодо нездійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносин, внаслідок чого спричинена незаконною рубкою дерев шкода не відшкодована, що призводить до ненадходження коштів до бюджетів різних рівнів. Вказане, в свою чергу, свідчить про неналежне здійснення повноважень щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах Державною екологічною інспекцією Центрального округу та Білицькою селищною радою, внаслідок чого у прокурора виникає право на звернення із позовною заявою до суду з метою захисту її інтересів, про що обґрунтовано зазначив суд першої інстанції. Враховуючи, що інтереси держави до цього часу залишаються не захищеними, а Державною екологічною інспекцією Центрального округу та Білицькою селищною радою допущено бездіяльність, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що наявні підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах. Наведеним спростовуються доводи апелянта про відсутність у прокурора повноважень на пред`явлення позову. Щодо розгляду справи по суті, колегія суддів зазначає про таке. Предметом спору у цій справі є стягнення з ПАТ "Українська залізниця" шкоди, заподіяної лісу внаслідок порушення норм лісового та природоохоронного законодавства. З огляду на характер спірних правовідносин та доводи апеляційної скарги, предметом доказування у цій справі є: - факт заподіяння шкоди довкіллю внаслідок незаконної рубки дерев; - належність спірної ділянки до сфери охорони та відповідальності відповідача і виконання ним обов`язків із забезпечення збереження лісових насаджень; - наявність правових підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності відповідно до ст.1166 Цивільного кодексу України, включаючи встановлення протиправності поведінки, причинного зв`язку та вини; - правильність визначення розміру заподіяної шкоди. Спірні правовідносини у даній справі регулюються положеннями Закону України ,,Про охорону навколишнього природного середовища і Лісового кодексу України як спеціального акта, що визначає правовий режим використання та охорони лісових ресурсів. Закон України ,,Про охорону навколишнього природного середовища встановлює загальні принципи екологічної безпеки, обов`язок відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю, та правові наслідки порушення природоохоронного законодавства. Лісовий кодекс України конкретизує ці положення у сфері лісових правовідносин, визначаючи статус лісокористувачів, їх обов`язки щодо охорони та збереження лісових насаджень, а також відповідальність за порушення правил ведення лісового господарства. Відповідно до ч.1 ст.68 Закону України ,,Про охорону навколишнього природного середовища порушення вимог природоохоронного законодавства тягне дисциплінарну, адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність. Частиною 4 цієї статті передбачено обов`язок підприємств, установ, організацій та громадян відшкодовувати шкоду, заподіяну внаслідок такого порушення. Згідно з ч.1 ст.69 зазначеного Закону шкода, заподіяна довкіллю, підлягає компенсації у повному обсязі. Таким чином, екологічне законодавство встановлює імперативний обов`язок відшкодування шкоди як правовий наслідок порушення вимог щодо охорони природних ресурсів. Відповідно до статей 16, 17,19 Лісового Кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Обов`язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів, покладено на постійних лісокористувачів. Частиною 5 ст. 17 Лісового Кодексу України прямо встановлено, що на підприємства, установи, організації всіх форм власності, які мають у користуванні чи власності ліси на землях усіх категорій, поширюються права та обов`язки постійних лісокористувачів та власників лісів відповідно до цього Кодексу та інших законів. Статтею 2 Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" та ч. 2 загальних положень Статуту АТ "Укрзалізниця", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 №735 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 №1094), визначено, що відповідач є правонаступником усіх прав і обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Регіональна філія Південна залізниця є відокремленим підрозділом юридичної особи АТ Укрзалізниця (відповідача). Згідно з пунктами 2.1. та 2.3 Положення про виробничий підрозділ Лубенська дистанція захисних лісонасаджень, затвердженого наказом регіональної філії Південна залізниця АТ Українська залізниця від 06.02.2023 №70/Н (далі Положення), основними завданнями діяльності дистанції є організація та виконання робіт щодо створення та утримання захисних лісонасаджень в межах землекористування Товариства та організація охорони і захисту лісонасаджень шляхом здійснення комплексу заходів, спрямованих на їх збереження, зокрема, від незаконних рубок. До основних функцій підрозділу, серед інших, входить забезпечення охорони захисних лісонасаджень від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу та дотримання норм і вимог щодо охорони навколишнього середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки (п. 3.1., 3.11. Положення). Матеріалами справи підтверджено, що під час здійснення своєї діяльності працівником Ліщинівської виробничої дільниці ВП "Лубенська дистанція захисних лісонасаджень" Регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" Журавлем Г.І. було виявлено незаконну рубку 56 дерева різної породи та різних діаметрів неподалік с. Вишневе Полтавського району Полтавської області за залізнодорожним переїздом на відстані 750 м.в полезахисній смузі поруч із залізнодорожніми коліями, а саме: на 198 км ПК 1-7 лівої сторони колії у виділі 77 площею 5,0 га, про що подана заява про злочин від 10.08.2022 р. №ПЧЛ-4-01-07/215 (т. 1 а. с. 14). З матеріалів справи також вбачається, що відповідні матеріали були передані до правоохоронних органів та за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України, було розпочате кримінальне провадження № 12022170470000163 від 09.08.2022 р. Право постійного користування земельною ділянкою на 198 км ПК 1-7 лівої сторони колії дільниці Полтава - Кременчук Полтавської області з кадастровим номером 5321880700:00:013:0001 площею 53,7266 га закріплене за АТ "Українська залізниця". Земельна ділянка з цим кадастровим номером має реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1502535453218 розташована у Полтавській області, Кобеляцький район, Бутенківська сільська рада, та знаходиться у постійному користуванні ПАТ "Українська залізниця" (а.с. 47 т. 1). Вказане підтверджується також копією державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ПЛ № 000685 від 25.12.2008, виданого Південній залізниці, відповідно до змісту якого земельна ділянка площею 170,33 га, розташована на території Бутенківської, Жуківської, Червоноквітівської сільських рад, надана у постійне користування для експлуатації та обслуговування залізничного транспорту. Отже, АТ "Українська залізниця" є постійним користувачем земельної ділянки, на якій було здійснено незаконну порубку дерев. Згідно з ч.2 ст.19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов`язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; створювати сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення. За положеннями ст.86 ЛК України організація і забезпечення охорони і захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу. Як визначено у ст.105 ЛК України особи, винні у порушенні лісового законодавства, зокрема, у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників, порушенні порядку заготівлі та вивезення деревини, порушенні інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, несуть встановлену законом дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність. Згідно з ст.107 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України. Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому неважливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу. Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами. Аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі від 09.08.2018 №909/976/17, постановах Верховного Суду від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, 19.09.2018 у справі №925/382/17. У правових висновках Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №909/1111/16 та у постанові від 20.02.2020 у справі №920/1106/17, зазначено, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу. У постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №906/366/20 зазначено, що виявлення незаконної рубки лісу та відсутність безпосередньо у відповідача як особи, зобов`язаної здійснювати контроль за збереженням лісів, будь-якої інформації з приводу даного факту та своєчасного його виявлення свідчить про наявність вини відповідача щодо неналежної охорони лісу (бездіяльність), внаслідок чого скоєно незаконне вирубування лісу. Факт незаконної порубки дерев на підвідомчій відповідачу території, внаслідок чого лісу завдано шкоду, підтверджено матеріалами справи. У постанові від 09.12.2019 у справі №906/133/18 Верховний Суд зазначив, що відшкодування збитків завданих унаслідок порушення екологічного законодавства здійснюється у спосіб відновлення майнового стану суб`єктів екологічних правовідносин за рахунок інших суб`єктів правопорушників вимог екологічного законодавства і має компенсаційний характер, а також застосовується як вид майнової відповідальності екологічно-правова санкція відповідно до частини четвертої, п`ятої статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", як за порушення екологічно-правових зобов`язань у межах договірної відповідальності, так і за порушення встановлених вимог щодо раціонального використання природних ресурсів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки у межах позадоговірної відповідальності. Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено у статті 1166 Цивільного кодексу України, з аналізу якої слідує, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини відповідно до частини другої цієї статті. Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 Цивільного кодексу України необхідно довести такі елементи:

1. Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії;

2. Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо);

3. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди;

4. Вина особи, що завдала шкоду. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. В той же час, встановлені у справі обставини свідчать, що відповідач, як постійний лісокористувач та суб`єкт спеціального господарського управління захисними насадженнями, не забезпечив виконання встановлених нормативними актами заходів охорони, що утворює склад протиправної бездіяльності як елемент цивільного правопорушення. Незаконна порубка 56 дерев була виявлена саме в межах підвідомчої відповідачу території, що підтверджується матеріалами кримінального провадження та матеріалами обстеження. Такі обставини свідчать, що відповідач не забезпечив належної організації охорони лісових насаджень і не вжив ефективних заходів для запобігання порушенню. Перевіряючи наявність причинного зв`язку між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою, колегія суддів виходить того, що на дільниці ПолтаваКременчук захисних лісонасаджень, які перебувають у постійному користуванні відповідача, саме він зобов`язаний забезпечувати організацію охорони та збереження лісових насаджень. Наявність незаконної рубки на підвідомчій відповідачу ділянці свідчить, що встановлені обов`язки щодо охорони лісу виконані неналежним чином. Внаслідок цього стало можливим знищення дерев третіми особами та заподіяння державі шкоди, розмір якої підтверджено матеріалами справи. Таким чином, неналежне виконання відповідачем обов`язків із забезпечення охорони захисних лісонасаджень створило умови для незаконної рубки, що перебуває у прямому причинному зв`язку із заподіяними збитками. Порушення встановлених вимог щодо ведення лісового господарства у сфері охорони та захисту лісів є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому визначальним є не встановлення особи, яка безпосередньо здійснила незаконну рубку, а факт невиконання лісокористувачем покладених на нього обов`язків із забезпечення охорони лісу. Саме така бездіяльність перебуває у причинному зв`язку із заподіяною шкодою. Відповідачем не доведено наявності обставин, які б переривали або виключали цей причинний зв`язок, зокрема підтвердження вжиття всіх необхідних і достатніх заходів для запобігання незаконній рубці. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність причинного зв`язку між бездіяльністю відповідача та заподіяною шкодою. Питання вини відповідача у заподіянні шкоди оцінюється колегією суддів з урахуванням того, що у деліктних правовідносинах саме на особу, щодо якої заявлено вимогу, покладається обов`язок довести відсутність своєї вини. Як встановлено матеріалами справи, відповідач, будучи постійним користувачем захисних лісонасаджень, мав забезпечувати їх належну охорону та вживати заходів для запобігання незаконним рубкам. Сам факт знищення дерев на підконтрольній відповідачу території свідчить про неналежну реалізацію цих обов`язків. Оскільки відповідач як лісокористувач не забезпечив охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допустив самовільну вирубку лісу, внаслідок чого лісовому фонду України заподіяно матеріальної шкоди, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з АТ "Українська залізниця" 1228350,49 грн завданої шкоди. В апеляційній скарзі апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про належність захисних лісонасаджень, розташованих у межах смуги відведення залізничного транспорту та таких, що перебувають на балансі підприємства залізничної галузі, до об`єктів лісового фонду. Зазначає, що земельні ділянки в межах смуги відведення не передавалися для ведення лісового господарства, не перебувають у користуванні лісогосподарських підприємств і не використовуються для здійснення лісогосподарської діяльності; на них не ведеться лісовпорядкування у розумінні лісового законодавства, а їх утримання спрямоване виключно на забезпечення безпеки експлуатації залізничного транспорту. Таким чином, вважає апелянт, відсутні визначальні ознаки, необхідні для віднесення таких насаджень до лісового фонду; наявність дерев і чагарників не змінює категорії земель та не трансформує правовий режим земель транспорту у режим земель лісогосподарського призначення. Вважає, що захисні лісонасадження, розташовані в межах смуги відведення залізничного транспорту, повинні розглядатися як спеціально створений об`єкт інженерного забезпечення, що входить до складу інфраструктури залізничного транспорту, розміщений на землях транспорту та не має самостійного лісогосподарського призначення; віднесення таких насаджень до лісового фонду суперечить вимогам статей 19, 55, 68 Земельного кодексу України, статті 4 Лісового кодексу України, статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт», а також статей 181 і 186 Цивільного кодексу України. З приводу наведених доводів колегія суддів зазначає, що згідно з частинами 1, 2 статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт" землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України "Про транспорт". Відповідно до цього Закону до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту. Частиною 1 статті 11 Закону України "Про транспорт" установлено, що землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту. Частиною 1 статті 23 Закону України "Про транспорт" також передбачено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. Згідно вказаної статті до складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні та укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту. Поряд з цим, колегія суддів враховує також приписи ст. 4 Лісового кодексу України, якими встановлено, що до лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі. Відповідно до п. 4 ч. 7 Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2007 № 733 до категорії захисних лісів відносяться лісові ділянки, що виконують функцію захисту навколишнього природного середовища та інженерних об`єктів від негативного впливу природних та антропогенних факторів, зокрема лісові ділянки (смуги лісів), які прилягають до смуг відведення залізниць і виділяються з категорії експлуатаційних лісів на 500 метрів з кожного боку. У гірських районах ширина смуг лісів у разі потреби може бути збільшена з урахуванням результатів спеціальних обстежень до розмірів, що забезпечують захист залізниць і безпеку руху. Зважаючи на наведене, приписи законодавства визначають поділ категорій лісів, які в свою чергу становлять лісовий фонд України незалежно від того, на землях яких категорій вони розташовані. Отже, необґрунтованими є доводи скаржника про те, що земельна ділянка, на котрій було здійснено незаконну рубку дерев, не відноситься до категорії лісу. Апелянт також вважає, що суд першої інстанції не дослідив та не надав належної правової оцінки тому, що АТ «Укрзалізниця» не є постійним лісокористувачем, а є власником та балансоутримувачем майна залізничного транспорту загального користування, до складу якого входять і захисні лісонасадження у смугах відведення. Наголошує, що відповідно до статей 16 та 17 Лісового кодексу України, право постійного користування лісами надається виключно спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, для яких ведення лісового господарства є основним видом діяльності. В той же час, АТ «Укрзалізниця» не здійснює ведення лісового господарства, а його статутні завдання полягають у забезпеченні перевезень пасажирів і вантажів, утриманні та розвитку залізничної інфраструктури, забезпеченні безпеки руху; ігнорування судом цієї обставини призвело до неправильної кваліфікації правового статусу відповідача та безпідставного покладення на нього обов`язків, які законом не передбачені; висновок суду першої інстанції про статус АТ «Укрзалізниця» як постійного лісокористувача, є хибними та суперечить чинному законодавству. Поряд з цим, колегія суддів враховує, що відповідно до статті 16 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи (частина 1 статті 17 Лісового кодексу України). Частиною 5 ст. 17 Лісового Кодексу України також прямо встановлено, що на підприємства, установи, організації всіх форм власності, які мають у користуванні чи власності ліси на землях усіх категорій, поширюються права та обов`язки постійних лісокористувачів та власників лісів відповідно до цього Кодексу та інших законів. Право постійного користування земельною ділянкою на 198 км ПК 1-7 лівої сторони колії дільниці Полтава - Кременчук Полтавської області з кадастровим номером 5321880700:00:013:0001 площею 53,7266 га закріплене за АТ "Українська залізниця". Земельна ділянка з цим кадастровим номером має реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1502535453218 розташована у Полтавській області, Кобеляцький район, Бутенківська сільська рада, та знаходиться у постійному користуванні ПАТ "Українська залізниця" (а.с. 47 т. 1). Вказане підтверджується також копією державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ПЛ № 000685 від 25.12.2008, виданого Південній залізниці, відповідно до змісту якого земельна ділянка площею 170,33 га, розташована на території Бутенківської, Жуківської, Червоноквітівської сільських рад, надана у постійне користування для експлуатації та обслуговування залізничного транспорту (а.с. 48 т. 1). Згідно ч. 4 ст. 12 Закону України «Про залізничний транспорт» охорона захисних лісонасаджень здійснюється відомчою лісовою охороною дистанцій захисних лісонасаджень, положення про яку затверджує АТ "Укрзалізниця". Відповідно до Інструкції з улаштування та утримання колії залізниць України, затвердженої наказом Укрзалізниці від 01.03.2012 №072-Ц, до поточного утримання захисних лісонасаджень віднесено, зокрема, роботи з їх охорони від самовільних рубок і пожеж. Охорону та ведення захисного господарства здійснюють спеціалізовані лісогосподарські підрозділи дистанцій захисних лісонасаджень (п. 2.11.3 Інструкції). Зазначені вимоги конкретизовані у Положенні про виробничий підрозділ ,,Лубенська дистанція захисних лісонасаджень'', затвердженому наказом регіональної філії ,,Південна залізниця'' АТ ,,Українська залізниця'' від 06.02.2023 № 70/Н. Згідно з пунктами 2.1 та 2.3 Положення до основних завдань цього підрозділу належать організація та виконання робіт щодо утримання захисних лісонасаджень у межах землекористування товариства, а також забезпечення їх охорони шляхом здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження насаджень, зокрема від незаконних рубок. Відповідно до пунктів 3.1 та 3.11 зазначеного Положення підрозділ зобов`язаний забезпечувати охорону лісонасаджень від незаконних рубок, пошкоджень та іншого шкідливого впливу, а також дотримання вимог природоохоронного законодавства. Незаконну рубку 56 дерева різної породи та різних діаметрів у захисних лісонасадженнях було встановлено працівником виробничого підрозділу ,,Лубенська дистанція захисних лісонасаджень'' неподалік с. Вишневе Полтавського району Полтавської області за залізнодорожним переїздом на відстані 750 м.в полезахисній смузі поруч із залізнодорожніми коліями, а саме: на 198 км ПК 1-7 лівої сторони колії у виділі 77 площею 5,0 га, про що в подальшому подана заява про злочин від 10.08.2022 №ПЧЛ-4-01-07/215 та розпочате кримінальне провадження № 12022170470000163 від 09.08.2022 (а.с. 13-14 т. 1). Отже, матеріалами справи підтверджено факт незаконної рубки дерева на території, яка підвідомча відповідачу та утримання захисних лісонасаджень на якій у межах землекористування покладено на відповідача. Саме як постійний користувач захисних лісонасаджень, відповідач мав забезпечувати їх належну охорону та вживати заходів для запобігання незаконним рубкам. Відповідач, як постійний лісокористувач та суб`єкт спеціального господарського управління захисними насадженнями, не забезпечив виконання встановлених нормативними актами заходів охорони. В апеляційній скарзі апелянт вважає, що саме АТ "Українська залізниця" є потерпілою особою, якій кримінальним правопорушенням завдано шкоди внаслідок незаконної порубки спірних дерев. Колегія суддів зазначає, що у п.88 постанови від 13.05.2020 у справі №9901/93/19 Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що згідно вимог частини другої ст.19, ст.ст.63 і 86 Лісового кодексу України, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09 серпня 2018 року та 19 вересня 2018 року у справах №909/976/17, №925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Отже, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередньо особи, які винні у здійсненні порубки нарівні з лісокористувачами. Наведеним спростовуються доводи апелянта щодо відсутності у нього обов`язку нести відповідальність за шкоду, завдану діяннями осіб, які вчинили незаконну порубку лісу. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев (нанесення збитків). Отже, саме внаслідок бездіяльності працівників відповідача стало можливим і відбулось вирубування дерев та заподіяна шкода. Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Зважаючи на усвідомлення відповідачем ризику здійснення незаконної вирубки дерев, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач передбачав можливість настання шкідливих наслідків, здійснюючи заходи по організації охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду лісгоспу, однак факт вчинення вказаного правопорушення свідчить як зазначалося вище, про недостатність таких заходів щодо забезпечення збереження лісу відповідачем та про наявність відповідної вини. Матеріалами справи підтверджено, що Акціонерне товариство Укрзалізниця є постійним лісокористувачем обстежуваної лісової ділянки, а тому обов`язок по охороні лісів від незаконних рубок та обов`язок дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів покладено саме на зазначене підприємство. У спірних правовідносинах шкода заподіяна лісовому фонду України як об`єкту права власності Українського народу, який перебуває під охороною держави, а обов`язок організації охорони і захисту лісів, що передбачає здійснення комплексу заходів для збереження лісів від незаконних порубок, покладено законом саме на постійного лісокористувача. Вище вказано, що за усталеною практикою Верховного Суду лісокористувач у таких випадках є не потерпілою особою, а відповідальною перед державою особою, якщо шкода настала внаслідок його протиправної бездіяльності щодо невжиття належних заходів охорони та захисту лісових насаджень. Отже, сам факт звернення працівників відповідача до правоохоронних органів з відповідною заявою про злочин та фіксація наслідків незаконної порубки не спростовує висновку про наявність причинного зв`язку між невиконанням відповідачем покладених на нього законом обов`язків у сфері охорони лісів та заподіяною шкодою та не доводить відсутності його вини у розмінні с. 2 ст. 1166 ЦК України. Судова колегія враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26.05.2022 у справі №922/2317/21, де, зокрема вказано на те, що у деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Натомість відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди. Тобто вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника (див. висновок, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.11.2021 у справі №922/1705/20, від 18.12.2020 у справі 922/3414/19). Наявність всіх зазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Висновки суду першої інстанції та встановлені обставини у справі підтверджено під час апеляційного перегляду, натомість доводи апеляційної скарги зводяться до вимог про переоцінку доказів та встановлення інших фактичних обставин справи та відхиляються апеляційним судом за безпідставністю. Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України). Враховуючи наведене вище, зважаючи на доведеність прокурором факту порушення відповідачем вимог чинного законодавства щодо охорони та збереження лісу, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позову. Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, враховуючи викладене вище, дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду Полтавської області від 10.03.2026 у справі №917/5/26, наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування свого рішення за аргументами та доказами, які наявні у матеріалах справи. Інші посилання скаржника, викладені ним у апеляційній скарзі є такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин. В той же час, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, правильно встановив фактичні обставини незаконної рубки дерев на підконтрольній відповідачу ділянці захисних лісонасаджень, надав належну оцінку доводам сторін у їх взаємозв`язку та дійшов обґрунтованого висновку про наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення шкоди, протиправної бездіяльності відповідача, причинного зв`язку між такою бездіяльністю та заподіяними збитками, а також вини відповідача. Відповідно до статей 73, 74, 77, 86 ГПК України кожна сторона зобов`язана довести підстави своїх вимог чи заперечень, а суд оцінює докази на предмет належності, допустимості та достовірності. Місцевий суд дотримався зазначених приписів, діяв у межах своїх повноважень, забезпечив сторонам реалізацію процесуальних прав і ухвалив рішення на підставі всебічно встановлених обставин та норм матеріального права. Відповідно до статей 236 та 276 ГПК України підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції колегія суддів не встановила. Судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і є законним та обґрунтованим. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, понесені заявником витрати, пов`язані з її поданням і розглядом, відшкодуванню не підлягають відповідно до статті 129 ГПК України. Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Полтавської області від 10.03.2026 у справі №917/5/26 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України. Повна постанова складена 15.06.2026. Головуючий суддя В.В. Лакіза Суддя Я.О. Білоусова Суддя О.О. Крестьянінов