Постанова КЦС ВС № 545/487/25

Постанова Іменем України 24 червня 2026 року м. Київ справа № 545/487/25 провадження № 61-3868св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач), судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - державна установа «Божківська виправна колонія (№ 16)», треті особи: Головне Управління Держгеокадстру у Полтавській області, Полтавська районна військова адміністрація, розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Кузь Олександром Миколайовичем, на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 25 вересня 2025 року у складі судді Цибізової С. А. та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року колегії суддів Чумак О. В., Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І., Історія справи Короткий зміст позову У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до державної установи «Божківська виправна колонія (№ 16)», треті особи: Головне Управління Держгеокадстру у Полтавській області, Полтавська районна військова адміністрація, про припинення права постійного користування земельною ділянкою та визнання права користування земельною ділянкою. Позов мотивований тим, що 07 березня 2023 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого останньою набуто право власності на об`єкт окремого майна з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами у складі: казарма літ .А-1, А-2, загальною площею 823,8 кв. м; вольєр для службових собак Б; службова будівля кінологів В-1 загальною площею 30,7 кв. м; вольєр для службових собак в; будівля для приготування їжі собакам Г-1 загальною площею 6 кв. м; вольєр для службових собак г; вольєр для службових собак Д; ворота з хвірткою 1; огорожа 4; вимощення 1, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з пунктом 1.2 договору купівлі-продажу від 07 березня 2023 року земельна ділянка, на якій розташований об'єкт приватизації, не є предметом купівлі-продажу за цим договором, тому питання землекористування покупець вирішує самостійно в установленому чинним законодавством порядку, після переходу до покупця права власності на об'єкт приватизації. Вказані об'єкти нерухомого майна розташовані на земельній ділянці площею 0,60 га, кадастровий номер 5324083502:02:001:0005, яка перебуває в постійному користуванні Божковської виправної колонії № 16 управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Полтавській області на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №220354, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за номером 03-04-546-00001 від 07.12.2004. Розпорядженням Полтавської районної військової адміністрації від 24 травня 2024 року № 152 надано дозвіл державній установі «Божківська виправна колонія (№16)» на розробку технічної документації щодо поділу та об?єднання земельних ділянок, а саме поділу земельної ділянки з кадастровим номером 5324083502:02:001:0005 площею 0,602 га із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, іншого громадського призначення на дві земельні ділянки орієнтовною площею 0,5481 га та площею 0,539 га. Відповідачем замовлено виготовлення технічної документації щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 5324083502:02:001:0005 площею 0,602 га. У результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 5324083502:02:001:0005 площею 0,602 було сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 5324083502:02:02:001:0322 площею 0,5481 га та земельну ділянку з кадастровим номером 5324083502:02:02:001:0323 площею 0,539 га. Позивачка вважала, що відповідачем порушено її право на «автоматичність» переходу прав на земельну ділянку при переході прав на об`єкт нерухомого майна, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який знаходить свій вияв у положеннях статті 377 ЦК України. На цей час вона користується земельною ділянкою на якій розташовані об`єкти нерухомого майна, що перебувають у її власності без правовстановлюючих документів. Належне їй нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою на якій воно розташоване, переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а тому використання нежитлових приміщень, неможливе без відповідного права користування земельної ділянки, на якій воно знаходиться. ОСОБА_1 просила: припинити право постійного користування Божковської виправної колонії № 16 Управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Полтавській області земельною ділянкою з кадастровим номером 5324083502:02:001:0322 площею 0,5481 га на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ № 220354, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за номером 03-04-546-00001 від 07 грудня 2004 року визнати за ОСОБА_1 право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5324083502:02:001:0322 площею 0,5481 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, іншого громадського призначення, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 25 вересня 2025 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що: представник відповідача у судове засідання не з`явився, попередньо надавши заяву про розгляд справи без його участі, зазначивши, що позовні вимоги визнає та не заперечує щодо їх задоволення; Полтавська районна військова адміністрація Полтавської області, інші державні органи або органі місцевого самоврядування позивачем співвідповідачами у справі не залучені, позовні вимоги до них не заявлялись, а тому оцінка дій таких органів судом не проводиться. За умовами пункту 1.2 договору купівлі-продажу від 07 березня 2023 року покупець (позивач) повинен вирішувати питання землекористування самостійно в установленому чинним законодавством порядку, після переходу до покупця права власності на об`єкт приватизації. Обов`язок звернення позивача до відповідних органів із заявою про передачу йому у власність або оренду земельної ділянки після набуття права власності на нерухоме майно розташоване на такій земельній ділянці також передбачений положеннями статті 120 ЗК України. Відповідач ДУ «Божковська виправна колонія (№ 16)» не має повноважень як землекористувач спірної земельної ділянки на припинення право постійного користування земельною ділянкою, на якій розміщений відповідний об`єкт нерухомого майна відчужений позивачу, та на передачу її у власність або оренду набувачу права власності на такий об`єкт а тому визнання позову з боку відповідача суперечить закону та відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України судом не приймається; будь-яких доказів порушення прав позивача з боку відповідача, зокрема, невизнання переходу до позивача права на користування земельною ділянкою та/або здійснення перешкод в набутті позивачем прав на спірну земельну ділянку суду не надано. Чинними нормами законодавства передбачено відповідну процедуру переходу прав на земельні ділянки державної та комунальної власності які перебувають у постійному користуванні при відчуженні прав на нерухоме майно розташоване на таких земельних ділянках. Посилання позивача на практику Верховного Суду у справах № 910/18560/16 та №689/26/17 не є релевантною, оскільки в даному випадку відповідачем не заперечуються перехід до позивача прав на земельну ділянку після відчуження розташованого на ній нерухомого майна, натомість, фактично позивачем у позовних вимогах порушується питання про оформлення права на земельну ділянку у невстановлений законом спосіб. При цьому, суд не в змозі підміняти відповідний орган державної влади або місцевого самоврядування вказаний у статтях 122, 123 ЗК України до компетенції якого входить вирішення питань щодо оформлення спірної земельної ділянки у встановленому законом порядку. За таких обставин позовні вимоги не ґрунтуються на законі та в задоволенні позову слід відмовити. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що: з урахуванням вимог чинного законодавства та умов договору купівлі-продажу від 07 березня 2023 року, ОСОБА_1 з метою врегулювання питання щодо набуття права користування земельною ділянкою, на якій розташований придбаний нею об'єкт нерухомості, мала звернутися до відповідних органів для вирішення питання набуття права користування спірною земельною ділянкою. Разом з тим, ОСОБА_1 звернулася до власника земельної ділянки із заявою про передачу їй в оренду спірної земельної ділянки 18 лютого 2025 року, тобто після звернення до суду з цим позовом; передача в оренду земельних ділянок державної та комунальної власності віднесено до повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування, які є розпорядниками землі, що виключає можливість вирішення даного питання в судовому порядку. також апеляційний суд вважав необґрунтованою вимогу позивача про припинення права постійного користування Божковської виправної колонії № 16 Управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Полтавській області спірною земельною ділянкою з наступних підстав. Встановлено, право постійного користування спірної земельної ділянки зареєстровано за Державною установою «Божковська виправна колонія (№16)». Відповідно до частини першої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2023 року у справі № 927/135/22, від 17 травня 2023 року у справі № 904/534/22, від 10 серпня 2022 року в справі № 921/68/21, від 15 червня 2022 року у справі № 924/482/21. Правові підстави примусового припинення прав на земельну ділянку саме у судовому порядку є виключними та розширеному тлумаченню не підлягають. Доказів добровільної відмови відповідача від права користування земельною ділянкою матеріали справи не містять. Окрім того, ОСОБА_1 не є належним позивачем щодо цієї позовної вимоги, оскільки суб`єктами звернення до суду з позовом про примусове припинення прав на земельну ділянку в порядку статті 143 ЗК України (використання не за цільовим призначенням, неусунення порушень) є власники земельних ділянок, органи місцевого самоврядування (для комунальних земель) та органи державної влади (для державних земель), а також прокурор в інтересах держави; також, колегія суддів погодилася з висновком місцевого суду про те, що ДУ «Божковська виправна колонія (№16)» не має повноважень як землекористувач спірної земельної ділянки на припинення право постійного користування земельною ділянкою, на якій розміщений відповідний об`єкт нерухомого майна відчужений позивачу, та на передачу її у власність або оренду набувачу права власності на такий об`єкт, тобто є неналежним відповідачем у цій справі. Клопотань про залучення до участі як співвідповідача власника земельної ділянки, або заміни первісного відповідача належним відповідачем, ОСОБА_1 не заявлено. Таким чином, суд першої інстанції повно та об`єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Аргументи учасників справи 23 березня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подала касаційну скаргу, яка підписана адвокатом Кузь О. М., на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 25 вересня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року, в якій просила: оскаржені судові рішення скасувати; ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити. Касаційна скарга мотивована тим, що: застосовуючи статтю 120 ЗК України та статтю 377 ЦК України, апеляційний суд не врахував висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/18560/16 про те, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній об`єкта нерухомого майна є імперативним, а перехід права власності на об`єкт нерухомості зумовлює і перехід або необхідність належного юридичного оформлення відповідного права на земельну ділянку, на якій цей об`єкт розташований. Тобто у наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду сформульовано правовий підхід, відповідно до якого: право на земельну ділянку не може розглядатися відокремлено від права на розташований на ній об`єкт нерухомого майна; при переході права власності на будівлю чи споруду новий власник не може бути поставлений у становище, коли він фактично позбавлений можливості оформити право на земельну ділянку під належним йому майном; формальне збереження за попереднім землекористувачем речового права на землю не може нівелювати дію статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України; у цій справі апеляційний суд, навпаки, фактично надав перевагу формальному збереженню зареєстрованого права постійного користування за відповідачем над матеріальним правом нового власника нерухомого майна на належне оформлення права на земельну ділянку під цим майном. Крім того, суд апеляційної інстанції неправильно застосував пункт «е» частини першої статті 141 ЗК України, не врахувавши, що набуття іншою особою права власності на будівлю або споруду, розташовану на земельній ділянці, є самостійною підставою припинення права користування такою земельною ділянкою. У цій справі судами встановлено факт набуття позивачкою права власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на спірній земельній ділянці, однак ця обставина не була оцінена судами як матеріально-правова підстава для вирішення спору. Отже, суд апеляційної інстанції, застосовуючи статтю 120 ЗК України, статтю 141 ЗК України та статтю 377 ЦК України, не врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові у справі № 910/18560/16, що і є підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; у цій справі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 92 ЗК України, статті 120 ЗК України, статті 141 ЗК України та статті 377 ЦК України у подібних правовідносинах, а саме: коли фізична особа, яка не належить до суб`єктів права постійного користування, набуває право власності на об`єкти нерухомого майна; ці об`єкти розташовані на земельній ділянці державної власності; така земельна ділянка перебуває у постійному користуванні державної установи; уповноважений орган відмовляє новому власнику нерухомого майна в оформленні похідного права на землю саме у зв`язку з наявністю зареєстрованого права постійного користування за попереднім землекористувачем; чи відбувається перехід права на земельну ділянку або права користування нею у зв`язку з набуттям іншою особою права власності на частину будівель та споруд Державної установи «Божківська виправна колонія (№ 16)» у контексті статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, якщо така земельна ділянка перебуває у державній власності та у постійному користуванні державної установи; за якими критеріями та у якому порядку має визначатися розмір земельної ділянки, що є необхідною та достатньою для обслуговування набутого об`єкта нерухомого майна; якою є процедура реалізації автоматичного переходу права користування земельною ділянкою до нового власника об`єкта нерухомості, розташованого на ній, у разі коли набувач не належить до суб`єктів права постійного користування, визначених статтею 92 ЗК України, а попередній землекористувач зберігає зареєстроване речове право; який саме орган та в якому порядку уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою, що має правовий режим земель державної власності та перебуває у користуванні виправної колонії, з урахуванням положень статей 122, 123, 124 ЗК України; хто є належним суб`єктом, на користь якого має бути припинене попереднє право постійного користування та оформлене похідне право на спірну земельну ділянку, а також який спосіб судового захисту є ефективним у такій категорії спорів; суди також неправильно витлумачили та застосували положення статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України. Зміст зазначених норм полягає у тому, що при переході права власності на будівлю, споруду чи інший об`єкт нерухомого майна до набувача одночасно має переходити і право на земельну ділянку, на якій такий об`єкт розташований, або щонайменше має бути забезпечена реальна можливість належного юридичного оформлення такого права. Натомість суди звели зміст наведених норм лише до формального обов`язку позивачки звернутися до уповноваженого органу, фактично поставивши реалізацію її права у залежність від попереднього припинення зареєстрованого права іншої особи. Разом із тим саме через наявність такого зареєстрованого права уповноважений орган уже відмовив позивачці у передачі земельної ділянки. Такий підхід не лише суперечить правовій природі статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, а й фактично нівелює сам принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна, перетворюючи право нового власника нерухомості на формальну декларацію, позбавлену реального механізму реалізації; помилковим є і висновок судів про те, що сама лише обставина, що позивачка як фізична особа не належить до суб`єктів права постійного користування, визначених статтею 92 Земельного кодексу України, виключає можливість задоволення позову. Такий висновок є наслідком неправильного розуміння предмета спору. У даній справі спір стосується не надання позивачці права постійного користування всупереч вимогам статті 92 ЗК України, а захисту права власника нерухомого майна на належне оформлення прав на земельну ділянку, без якої використання належного їй майна є неможливим. Отже, положення статті 92 ЗК України підлягали застосуванню не ізольовано, а у системному зв`язку зі статтею 120 ЗК України та статтею 377 ЦК України. Якщо новий власник нерухомого майна не належить до кола суб`єктів права постійного користування, це не означає, що він позбавлений права вимагати оформлення іншого належного похідного речового права на земельну ділянку, зокрема права оренди чи іншого виду землекористування, передбаченого законом. Використання судами статті 92 ЗК України як абсолютної підстави для відмови у захисті права є неправильним застосуванням норми матеріального права; судами було залишено без належної оцінки ту обставину, що відповідач визнав позов і не заперечував проти його задоволення, однак суд обмежився лише загальним посиланням на частину четверту статті 206 ЦПК України без наведення конкретних і переконливих мотивів, у чому саме визнання позову суперечить закону, зокрема в умовах, коли спірна земельна ділянка фактично зайнята об`єктами нерухомості позивачки. Така неповнота оцінки доказів безпосередньо вплинула на правильність висновків судів щодо характеру спірних правовідносин та способу їх правового врегулювання4 суд апеляційної інстанції, застосовуючи статтю 120 ЗК України та статтю 377 ЦК України, не врахував правовий підхід Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/18560/16 щодо пріоритету принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній об`єкта нерухомості. Суть зазначеного правового підходу полягає в тому, що право на земельну ділянку не може розглядатися відокремлено від права на об`єкт нерухомого майна, який на ній розташований, а формальне збереження попереднього права на землю не може використовуватися як інструмент для блокування реалізації прав нового власника нерухомого майна. Проте в оскаржуваній постанові апеляційний суд не здійснив системного аналізу співвідношення статей 92, 116, 120, 141 ЗК України та статті 377 ЦК України, а фактично віддав перевагу виключно формальному збереженню зареєстрованого права постійного користування за відповідачем над матеріальним правом нового власника нерухомого майна на належне оформлення прав на землю під цим майном. Такий підхід суперечить правовій позиції Верховного Суду та не відповідає завданню однакового і правильного застосування норм матеріального права. Рух справи Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2026 року: поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 25 вересня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року; відкрито касаційне провадження у справі. 11 червня 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І. Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду. Межі та підстави касаційного перегляду Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України). В ухвалі Верховного Суду від 28 травня 2026 рокузазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у справі № 910/18560/16; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Фактичні обставини Суди встановили, що 07 березня 2023 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу об`єкта малої приватизації - окремого майна - громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами у складі: казарма - літ. А-1, А1-1, а загальною площею 823,8 кв. м; вольєр для службових собак, Б; службова будівля кінологів, В-1 загальною площею 30,7 кв. м; вольєр для службових собак, в; будівля для приготування їжі собакам, Г-1 загальною площею 6 кв. м; вольєр для службових собак, г; вольєр для службових собак, Д; ворота з хвірткою. 1; огорожа, 2; хвіртка, 3; огорожа, 4; вимощення І, за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами аукціону без умов. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Башинською Т. В. та зареєстрований в реєстрі за №436. У нотаріально посвідченому договорі купівлі-продажу від 07 березня 2023 року передбачено, зокрема, що: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (продавець) зобов`язується передати у власність ОСОБА_1 (покупцю) об`єкт малої приватизації - окрема майно - громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами у складі: казарма - літ. А-1, А1-1, а загальною площею 823,8 кв. м; вольєр для службових собак, Б; службова будівля кінологів, В-1 загальною площею 30,7 кв. м; вольєр для службових собак, в; будівля для приготування їжі собакам, Г-1 загальною площею 6 кв. м; вольєр для службових собак, г; вольєр для службових собак, Д; ворота з хвірткою. 1; огорожа, 2; хвіртка, 3; огорожа, 4; вимощення І, за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Об`єкт приватизації), а покупець зобов`язується прийняти об`єкт приватизації, виконати визначені в договорі умови. Покупець сплатив у повному обсязі ціну продажу об`єкта приватизації, визначену за результатами електронного аукціону, яка становить 372 000 грн, у тому числі ПДВ 62 000 грн об`єкт приватизації належить Державі Україна в особі Міністерства юстиції України, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13 січня 2020 року №196044476, дата державної реєстрації 08 січня 2020 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2005831953240, номер запису про право власності: 35010297 (пункт 1.1); земельна ділянка, на якій розташований об`єкт приватизації, не є предметом купівлі-продажу за цим договором, тому питання землекористування покупець вирішує самостійно в установленому чинним законодавством порядку, після переходу до покупця права власності на об`єкт приватизації (пункт 1.2). Згідно витягу з Державного реєстру речових прав, державна реєстрація право власності на майно, яке було предметом договору купівлі-продажу проведено 07 березня 2023 року, власник ОСОБА_1 . Розпорядженням Полтавської районної військової адміністрації Полтавської області «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки» від 26 липня 2024 року № 212, розглянуто клопотання Державної установи «Божковська виправна колонія (№ 16)» , враховано, зокрема, нотаріально посвідчену заяву Державної установи «Божковська виправна колонія (№16)» про надання згоди на поділ земельної ділянки, Розпорядження начальника Полтавської районної військової адміністрації Полтавської області від 24 травня 2024 року №152 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок» та затверджено «Технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки державної установи «Божковська виправна колонія (№16)» для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, яка розташована в с. Божківське Полтавського району Полтавської області», виготовлену приватним підприємством «Форас-Ленд». Здійснено поділ земельної ділянки державної власності площею 0,602 га (кадастровий номер 5324083502:02:001:0005) на дві окремі земельні ділянки: земельну ділянку площею 0,0539 га, кадастровий номер 5324083502:02:001:0323 з цільовим призначенням: 03.15 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови; земельну ділянку площею 0,5481 га, кадастровий номер 5324083502:02:001:0322 з цільовим призначенням: 03.15 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови. З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-6100476842024 від 03.06.2024 року вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 5324083502:02:001:0323 площею 0,5481 відноситься до земель житлової та громадської забудови з цільовим призначенням 03.15 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови створена в результаті поділу/об`єднання, скасований кадастровий номер 5324083502:02:001:0005. З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-6100476822024 від 03.06.2024 року вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 5324083502:02:001:0322 площею 0,0539 відноситься до земель житлової та громадської забудови з цільовим призначенням 03.15 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови створена в результаті поділу/об`єднання, скасований кадастровий номер 5324083502:02:001:0005. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01 листопада 2024 року № 401931049 в розділі «Актуальна інформація про об`єкт речових прав» об`єктом речових прав зазначена земельна ділянка кадастровий номер 5324083502:02:001:0322, площа 0,5481. В розділі «Актуальна інформація про державну реєстрацію іншого речового права»: документи подані для державної реєстрації - державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія та номер ЯЯ№220354, виданий 07 грудня 2004 року, видавник Надержинщинська сільська рада; постанова , серія та номер 343, виданий 18 травня 2016 року, видавник: Кабінет Міністрів України; вид іншого речового права - право постійного користування земельною ділянкою; відомості про суб`єкта іншого речового права: правокористувач - Державна установа «Божковська виправна колонія (№16)»; власник Полтавська районна державна адміністрація Полтавської області; перенесено із запису: 12071377; опис об`єкта іншого речового права: земельна ділянка площею 0,6020 га. Відповідно до листа Полтавської районної військової адміністрації Полтавської області від 04 квітня 2025 року № 810/2/01-31 позивачка зверталася до вказаного органу з питання щодо передачі в оренду земельної ділянки, з кадастровим номером: 5324083502:02:001:0322, площею 0,5481 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, терміном 49 років. Згідно з листом Полтавської районної військової адміністрації Полтавської області від 04 квітня 2025 року № 810/2/01-31 у Полтавської районної військової адміністрації відсутні правові підстави для задоволення клопотання, оскільки: наявне зареєстроване право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером: 5324083502:02:001:0322 за Божківською виправною колонією № 16 управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Полтавській області та відсутність клопотань уповноважених суб`єктів на його припинення; факт припинення права постійного користування за вищевказаним суб`єктом, згідно його заяви, автоматично зумовить застосування норм права, передбачених пунктами 3, 4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону, що позбавить права держави розпоряджатись вищевказаною земельною ділянкою, оскільки така буде вважатись землями комунальної форми власності (відсутні будівлі, споруди, інші об?єкти нерухомого майна державної власності, а також вказана ділянка не перебуває в користуванні органів державної влади). Зазначено, що у разі вирішення питання припинення права постійного користування на земельну ділянку (з кадастровим номером: 5324083502:02:001:0322), рекомендували звернутись до Новоселівської сільської ради, з метою ініціювання державної реєстрації комунальної форми власності такої земельної ділянки за територіальною громадою, як належним суб`єктом, та вирішувати безпосередньо порушене питання у зверненні, з органом місцевого самоврядування. Позиція Верховного Суду До особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта. (стаття 377 ЦК України). Якщо об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об`єкта нерухомого майна зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу. Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов`язаний передати земельну ділянку у власність або користування набувачу в порядку, встановленому цим Кодексом. Пропущення строку подання клопотання, зазначеного в абзаці першому цієї частини, не може бути підставою для відмови набувачу (власнику) такого об`єкта у передачі йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт (частина одинадцята статті 120 ЗК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин). У разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, єдиний майновий комплекс), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні, особами, які не можуть набувати земельну ділянку на такому праві, вони набувають таку земельну ділянку із земель державної або комунальної власності у власність або оренду. Набувач права власності на такий об`єкт зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або оренду земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу. Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування зобов`язаний не пізніше 30 днів з дня отримання поданого у встановленому порядку клопотання припинити право постійного користування земельною ділянкою, на якій розміщений відповідний об`єкт, та передати її у власність або оренду набувачу права власності на такий об`єкт. Пропущення строку подання клопотання, зазначеного в абзаці першому цієї частини, не може бути підставою для відмови набувачу права власності на відповідний об`єкт у передачі йому у власність або оренду земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт (частина тринадцята статті 120 ЗК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин). Приватизація окремо стоячої будівлі, розташованої на земельній ділянці, яка перебуває в оренді або постійному користуванні третьої особи, є підставою для дострокового припинення договору оренди з такою третьою особою (припинення її права постійного користування) в частині земельної ділянки, необхідної для обслуговування і використання приватизованого об`єкта за призначенням. Власник такої земельної ділянки зобов`язаний укласти договір оренди з покупцем об`єкта приватизації, що є окремо стоячою будівлею, відповідно до Земельного кодексу України, у тримісячний строк з моменту реєстрації покупцем права власності на об`єкт приватизації. Неукладення такого договору оренди у визначений строк має наслідком припинення такого права постійного користування та настання відповідальності згідно із законодавством (абзац 5 частини шостої статті 26 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна»). Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України). Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду, та справи у спорах щодо продажу пакетів акцій, що належать державі у статутному капіталі банків (пункт 2 частини першої статті 20 ГПК України). Спори щодо приватизації державного або комунального майна, крім спорів, які виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції адміністративних судів, вирішуються господарським судом у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, крім випадків, коли сторони погодили передачу таких спорів на вирішення міжнародному комерційному арбітражу відповідно до частини дванадцятої статті 26 цього Закону (частина перша статті 30 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна»). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України). Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина перша та друга статті 414 ЦПК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вже вказувала, що «тлумачення частини третьої статті 400, частини другої статті 414 ЦПК України свідчить, що суд касаційної інстанції перевіряє дотримання загальними судами правил юрисдикції незалежно від наявності відповідних доводів у касаційній скарзі; при встановленні порушення правил юрисдикції загальних судів, суд касаційної інстанції закриває провадження у справі повністю або у відповідній частині позовних вимог (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року по справі № 676/7428/19 (провадження № 61-361сво22)). Касаційний суд вже зазначав, що: цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17 (провадження № 51-7588км18), від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19), від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21), від 17 січня 2024 року в справі № 932/9029/23 (провадження № 61-16072 св 23), від 19 лютого 2024 року в справі № 932/3602/22 (провадження № 61-7598св23)); висновки об`єднаної палати касаційного суду мають перевагу над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати та колегії суддів касаційного суду (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2025 року в справі № 144/1440/22 (провадження № 61-12561сво24)). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі № 925/308/18 (провадження № 12-10гс20) вказано, що: «6.9. Також господарські суди розглядають справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду. 6.10. Статтею 30 Закону № 2163-ХІІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було встановлено, що спори щодо приватизації державного майна, крім спорів, які виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції адміністративних судів, вирішуються господарським судом у порядку, встановленому ГПК України. Вказану вимогу вирішення спору судом господарської юрисдикції передбачено також чинною на момент звернення з позовом редакцією статті 30 Закону України від 18 січня 2018 року № 2269-VІІІ «Про приватизацію державного і комунального майна» (далі - Закон № 2269-VІІІ). 6.11. За змістом пункту 22 частини першої статті 1 Закону № 2269-VІІІ приватизацією є платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб. Вказана стаття містить і визначення припинення приватизації - рішення органу приватизації про припинення вчинення будь-яких дій, спрямованих на приватизацію (продаж) об`єкта приватизації (пункт 23 частини першої вказаної статті). 6.12. Згідно із частиною першою статті 3 Закону № 2163-XII законодавство України про приватизацію складається з цього Закону, інших законів України з питань приватизації. Частиною четвертою цієї ж статті закону також визначено, що відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування. 6.13. При цьому відповідно до частини першої статті 5 Закону № 2171-XII, на порушення вимог якого посилався у позові прокурор, покупцями об`єктів малої приватизації можуть бути фізичні та юридичні особи, які визнаються покупцями відповідно до Закону № 2163-XII. 6.14. Спори щодо приватизації державного (або комунального) майна виникають у зв`язку з його відчуженням, зміною чи припиненням правомочностей держави на таке майно та виникненням відповідного обсягу прав у суб`єктів права приватної власності. За загальним правилом спори щодо приватизації державного майна належать до господарської юрисдикції незалежно від суб`єктного складу сторін спору щодо відчуження майна - як юридичних, так і фізичних осіб. 6.19. Отже, з урахуванням характеру спірних правовідносин, а також наявності прямої вказівки закону на вид судочинства, у якому має розглядатись така категорія справ, спір у цій справі підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а участь фізичної особи у процедурі відчуження майна не змінює правової природи такого юридичного спору та не є підставою для вирішення його в порядку цивільного судочинства». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2025 року в справі № 613/735/21 (провадження № 14-109цс25) зазначено, що: «76. Статтею 20 ГПК України встановлені особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими визначено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та у пункті 2 частини першої статті 20 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду.

77. У постанові від 12 травня 2020 року у справі № 925/308/18 (провадження № 12-10гс20) за позовом прокурора в інтересах держави визнання недійсними результатів аукціону з продажу приміщення і скасування протоколу цього аукціону, визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного приміщення, зобов`язання повернути спірне приміщення Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки: спори щодо приватизації державного (або комунального) майна виникають у зв`язку з його відчуженням, зміною чи припиненням правомочностей держави на таке майно та виникненням відповідного обсягу прав у суб`єктів права приватної власності. За загальним правилом спори щодо приватизації державного майна належать до господарської юрисдикції незалежно від суб`єктного складу сторін спору щодо відчуження майна - як юридичних, так і фізичних осіб. Тож при визначенні юрисдикції цієї справи слід виходити з характеру та змісту спірних правовідносин, у межах яких і за захистом яких звернувся позивач.

78. Позовні вимоги, заявлені у цій справі, стосуються обставин вчинення директором державного підприємства, що вже перебувало у процедурі приватизації, правочинів, які, на переконання позивача, не лише суперечать правовому врегулюванню процедури приватизації, але й порушують законний інтерес переможця аукціону - покупця об`єкта малої приватизації.

79. Позивач обґрунтовував наявність у нього права оренди земельних ділянок, які є предметом оспорюваних договорів, саме правонаступництвом майнових прав та обов`язків, здійсненим внаслідок процедури приватизації, а також послався на норми права, які врегульовують згадану процедуру та й власне обмежували правомочності директора щодо вчинення правочинів від імені державного підприємства, що на час їх (правочинів) вчинення перебувало у процедурі приватизації.

80. Ба більше, земельні ділянки, які перебували в оренді державного підприємства, використовувалися останнім у його господарській діяльності, та й з обґрунтування позовних вимог видно, що позивач й розраховував на їх подальше використання з такою ж метою, будучи переконаним, що право користування цією землею є складовою частиною приватизованого єдиного майнового комплексу.

81. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

82. Аналіз зазначених компонентів дає підстави для висновку про господарський характер цієї справи. Хоча сторонами оспорюваних правочинів є фізичні особи, однак зміст спірних правовідносин унеможливлює дослідження цих правочинів на предмет їх дійсності безвідносно до процедури приватизації, розгляд спорів щодо проведення якої належить до компетенції господарських судів». У справі, що переглядається: позивачка звернулася з позовом до виправної колонії про припинення права постійного користування земельною ділянкою та визнання права користування земельною ділянкою. Позивачка посилалася на те, що набула на підставі договору купівлі-продажу в порядку малої приватизації об`єкт нерухомого майна з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами на земельній ділянці, що перебуває в постійному користуванні виправної колонії, та право користування земельною ділянкою, на якій він розміщений; суди при відмові в позові міркували так, що підстави для його задоволення відсутні, оскільки: (1) неналежний склад відповідачів; (2) відсутні докази порушення прав позивачки з боку відповідача; (3) суд не в змозі підміняти відповідний орган державної влади або місцевого самоврядування, до компетенції якого входить вирішення питань щодо оформлення спірної земельної ділянки у встановленому законом порядку; (4) відсутні докази добровільної відмови відповідача від права користування земельною ділянкою; (5) позивачка не є належним позивачем щодо позовної вимоги про припинення права постійного користування суди не врахували, що спори щодо приватизації державного (або комунального) майна виникають у зв`язку з його відчуженням, зміною чи припиненням правомочностей держави на таке майно та виникненням відповідного обсягу прав у суб`єктів права приватної власності; за загальним правилом спори щодо приватизації державного майна належать до господарської юрисдикції незалежно від суб`єктного складу сторін - як юридичних, так і фізичних осіб; участь фізичної особи у процедурі приватизації майна не є підставою для вирішення спору щодо приватизації в порядку цивільного судочинства; з урахуванням встановлених обставин позивачка переконана, що набула право користування земельною ділянкою, на якій розміщений приватизований об`єкт нерухомості і цей спір стосується обсягу прав у суб`єкта права приватної власності на приватизований об`єкт нерухомості (права користування земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт приватизації). За таких обставин суди зробили помилковий висновок про розгляд цього спору у порядку цивільного судочинства. Тому судам слід було закрити провадження у справі, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного, а має розглядатися в порядку господарського судочинства. Таким чином, оскаржені судові рішення належить скасувати і закрити провадження у справі. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України). У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; судові рішення скасувати, провадження в справі закрити. Оскільки касаційний суд вирішив на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, то він відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України роз`яснює позивачу його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до суду господарської юрисдикції. Керуючись статтями 255, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Кузем Олександром Миколайовичем, задовольнити частково. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 25 вересня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року скасувати. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до державної установи «Божківська виправна колонія (№ 16)», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Головне Управління Держгеокадстру у Полтавській області, Полтавська районна військова адміністрація, про припинення права постійного користування земельною ділянкою та визнання права користування земельною ділянкою закрити. Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи за позовом ОСОБА_1 до державної установи «Божківська виправна колонія (№ 16)», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Головне Управління Держгеокадстру у Полтавській області, Полтавська районна військова адміністрація, про припинення права постійного користування земельною ділянкою та визнання права користування земельною ділянкою віднесений до юрисдикції господарського суду. З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції рішенняПолтавського районного суду Полтавської області від 25 вересня 2025 року та постанова Полтавського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року втрачають законну силу. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко