Постанова КЦС ВС № 364/404/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2026 року м. Київ справа № 364/404/25 провадження № 61-4393св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М., учасники справи: позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом), Володарська селищна рада Білоцерківського району Київської області, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ропа-Агросервіс», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Володарської селищної ради Білоцерківського району Київської області, за участю третіх осіб: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ропа-Агросервіс», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, про витребування з чужого володіння земельної ділянки, зустрічним позовом ОСОБА_2 до Володарської селищної ради Білоцерківського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення сільської ради та державного акта за касаційними скаргами адвоката Плаксія Романа Володимировича в інтересах ОСОБА_2 на рішення Володарського районного суду Київської області від 20 жовтня 2025 року у складі судді Ткаченка О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2026 року та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ропа-Агросервіс» на постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2026 року у складі колегії суддів Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , Володарської селищної ради Білоцерківського району Київської області (далі - Володарська селищна рада), за участю третіх осіб: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ропа-Агросервіс» (далі - ТОВ «Ропа-Агросервіс»), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області та просила суд витребувати на свою користь з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельні ділянки з кадастровими номерами 3221683200:04:004:0031, 3221683200:04:004:0030; з чужого незаконного володіння Володарської селищної ради земельну ділянку з кадастровим номером 3221683200:04:004:0032 шляхом здійснення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на неї за ОСОБА_1 , судові витрати покласти на відповідача. Свої вимоги мотивувала тим, що 27 березня 2001 року Косівська сільська рада Володарського району Київської області (далі - Косівська сільська рада) на підставі свого рішення від 28 лютого 2001 року № 50 видала ОСОБА_1 державний акт про право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ, № 018994, який зареєструвала у Книзі записів державних актів під №

245. Зазначила, що об`єктом цього права є земельна ділянка площею 4,10 га на території Косівської сільської ради, яка і була передана ОСОБА_1 для ведення сільськогосподарського виробництва. Пояснила, що 15 січня 2015 року уклала з ТОВ «Ропа-Агросервіс» договір оренди землі б/н на 10 років. Послалася на те, що в межах розроблення технічної документації земельній ділянці був присвоєний кадастровий номер 3221683200:04:004:0019, і за актом, складеним представником землевпорядної організації, між власниками суміжних земельних ділянок та позивачкою відбулась прийомка-передача межових знаків на зберігання позивачці. Зауважила, що рішенням від 26 лютого 2018 року Володарський районний суд Київської області у справі № 364/315/17 договір оренди землі від 15 січня 2015 року визнав недійсним, скасував його державну реєстрацію, зобов`язав ТОВ «Ропа-Агросервіс» усунути перешкоди в користуванні позивачці її земельною ділянкою. Зазначила, що 05 грудня 2024 року, задля отримання відомостей про земельну ділянку, здійснила запит до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за результатами якого дізналася про відсутність будь-яких записів щодо належної їй земельної ділянки. Надалі заявниця з`ясувала, що відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 3221683200:04:004:0019 набули статусу архівних 16 липня 2019 року в зв`язку з поділом, внаслідок чого утворилися земельні ділянки з кадастровими номерами: 3221683200:04:004:0031, 3221683200:04:004:0030, 3221683200:04:004:0032. Послалася на те, що земельні ділянки з кадастровими номерами 221683200:04:004:0031, 3221683200:04:004:0030 зареєстровані як об`єкти нерухомого майна 06 серпня та 07 серпня 2019 року, а вже 22 серпня 2019 року щодо цих земельних ділянок зареєстровано право приватної власності ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу, надалі ці земельні ділянки стали предметом договорів оренди, укладених 17 січня 2022 року ОСОБА_2 і ТОВ «Ропа-Агросервіс» строком на 25 років, а земельна ділянка з кадастровим номером 3221683200:04:004:0032 набула державної форми власності, записи про яку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні. Відповідно до Інформації з Державного земельного кадастру, поділ належної позивачці земельної ділянки виконав інженер-землевпорядник фізична особа - підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_5 , який надав копію проєкту землеустрою, виготовленого на замовлення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Виходила з того, що ці особи дозвіл на розроблення такого проєкту землеустрою отримали від Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області за наказами від 07 червня 2019 року. Позивачка наполягає, що жодних цивільно-правових угод після 15 січня 2015 року, предметом яких була б належна їй земельна ділянка, вона не укладала, заяв про поділ земельної ділянки не подавала. Про своє порушене право позивачка дізналася в проміжку часу з грудня 2024 року до травня 2025 року. У травні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом та просив: - визнати недійсним та скасувати рішення Косівської сільської ради від 28 лютого 2001 року № 50 в частині надання ОСОБА_1 в приватну власність земельної ділянки; - визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ від 27 березня 2001 року, виданий на ім`я ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 4,10 га із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Косівської сільської ради; - стягнути на свою користь судові витрати. Зустрічний позов мотивував тим, що у 2001 році Косівська сільська рада передала ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею 4,10 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, якій у 2017 році було присвоєно кадастровий номер 3221683200:04:004:0019. Зазначив, що у 2019 році земельну ділянку поділили на три земельні ділянки, одна із яких, з кадастровим номером 3221683200:04:004:0032, площею 0,5282 га, розташована майже повністю в межах прибережної захисної смуги ставка на річці Коса, який є незамкненою природною водоймою. Вважає, що земельна ділянка, яка перебуває у власності ОСОБА_1 взагалі не могла бути надана ані у колективну власність юридичній особі, ані у приватну власність фізичній особі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, тому наявні достатні правові підстави для визнання недійсним рішення Косівської сільської ради від 28 лютого 2001 року № 50 та державного акта на право приватної власності на землю від 27 березня 2001 року, виданого ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку. Зазначив, що дійсне та не припинене право власності ОСОБА_1 на земельні ділянки з кадастровими номерами 3221683200:04:004:0031, 3221683200:04:004:0030 порушує право ОСОБА_2 на вільне володіння, користування та розпорядження ними. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням від 20 жовтня 2025 рокуВолодарський районний суд Київської області у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовив. Витрати зі сплати судового збору залишив за позивачем за первісним позовом та позивачем за зустрічним позовом. Рішення місцевий суд мотивував тим, що позивачка ОСОБА_1 не довела неправомірність набуття права власності ОСОБА_2 та на спірні земельні ділянки, тому підстави для витребування земельних ділянок з кадастровими номерами 3221683200:04:004:0032; 3221683200:04:004:0031; 3221683200:04:004:0030 на її користь відсутні. Місцевий суд дійшов висновку про те, що у позові ОСОБА_1 слід відмовити за його безпідставністю. З огляду на дату набуття ОСОБА_2 (2019 рік) права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3221683200:04:004:0031, 3221683200:04:004:0030, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що жодне з можливих видів його приватно-матеріального права ані ОСОБА_1 , ані Косівська сільська рада не порушували, що є підставою для відмови в позові, адже вимоги ОСОБА_2 необґрунтовані. На підтвердження свого порушеного права при передачі земельної ділянки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 належних доказів не надав. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою від 18 березня 2026 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Лісовенком Дмитром Ігоровичем , задовольнив частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником Плаксієм Р. В. , залишив без задоволення. Рішення Володарського районного суду Київської області від 20 жовтня 2025 року в частині відмови в первісному позові ОСОБА_1 скасував та ухвалив у цій частині нову постанову. Позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Витребував на користь ОСОБА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельні ділянки з кадастровими номерами 3221683200:04:004:0031, 3221683200:04:004:0030. У решті позову ОСОБА_1 відмовив. В іншій частині рішення Володарського районного суду Київської області від 20 жовтня 2025 року залишив без змін. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 5 167,91 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 13 333,33 грн, поштові витрати в розмірі 110,00 грн. Постанову мотивував тим, що на час виникнення права власності у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , у яких ОСОБА_2 придбав земельні ділянки з кадастровими номерами 3221683200:04:004:0031, 3221683200:04:004:0030, земельна ділянка з кадастровим номером 3221683200:04:004:0019, яка надалі була розподілена на три спірні земельні ділянки, вже належала на праві власності ОСОБА_1 на підставі державного акта серії ІІІ-КВ, № 018994, і це право на час реєстрації права власності на земельні ділянки за відповідачами не було припинено або оспорено в установленому законом порядку. Послався на те, що ані у позовній заяві, ані в апеляційній скарзі ОСОБА_2 не зазначив про добровільне волевиявлення ОСОБА_1 щодо поділу та відчуження належної їй земельної ділянки, і не зазначені підстави примусового вилучення земельної ділянки у ОСОБА_1 , якщо таке примусове вилучення відбулося. Суд апеляційної інстанції вважав, що місцевий суд залишив поза увагою проєкт землеустрою за 2019 рік, у якому земельні ділянки, які надавались у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також земельна ділянка, яка залишилась у державній власності, перебувають в масиві земельної ділянки з кадастровим номером 3221683200:04:004:0019 площею 4,1334 га, належній ОСОБА_1 . Вважав, що оскільки жодних цивільно-правових угод, предметом яких була б земельна ділянка з кадастровим номером 3221683200:04:004:0019 площею 4,1334 га, ОСОБА_1 не укладала, заяв щодо поділу земельної ділянки до інженера-землевпорядника, яким розроблено проекти землеустрою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , не подавала, ця земельна ділянка вибула із володіння ОСОБА_1 не з її волі, що залишилось поза увагою суду першої інстанції. Дійшов висновку про те, що поділ належної позивачці земельної ділянки, внаслідок чого утворились земельні ділянки з кадастровими номерами 3221683200:04:004:0032, 3221683200:04:004:0031, 3221683200:04:004:0030, та перехід права власності на кожну з них до інших осіб порушують право власності ОСОБА_1 , у захисті якого місцевий суд безпідставно відмовив. Вважав, що у контексті обставин справи, яка переглядається, належним (правомірним) способом захисту є заявлений ОСОБА_1 віндикаційний позов про витребування земельних ділянок, що утворились в результаті поділу земельної ділянки, яка належить їй на праві власності. Виходив з того, що оскільки останнім набувачем земельних ділянок з кадастровими номерами 3221683200:04:004:0031, 3221683200:04:004:0030 є відповідач ОСОБА_2 , спірне майно підлягає витребуванню з його володіння на користь ОСОБА_1 , що буде відповідати принципу справедливості судового розгляду, забезпечить ефективний захист та відновлення порушених прав позивача, на захист якого вона звернулася до суду з цим позовом. Зазначив, що заявляючи вимоги про витребування земельної ділянки з кадастровим номером 3221683200:04:004:0032 з володіння Володарської селищної ради, позивачка залишила поза увагою, що ця земельна ділянка у володінні цього відповідача не перебуває. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позов ОСОБА_1 до Володарської селищної ради задоволенню не підлягає, оскільки пред`явлений до неналежного відповідача, що не позбавляє позивача можливості звернутись на захист свого права із позовом про витребування земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 3221683200:04:004:0032 площею 0,5282 га, до особи, яка має відповідати за цим позовом, а саме до державного органу, до повноважень якого віднесено розпорядження земельними ділянками, які перебувають у державній власності. Апеляційний суд не вбачав підстав для задоволення позовних вимог про здійснення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельні ділянки за ОСОБА_1 , оскільки ці позовні вимоги не відповідають належному способу захисту. Короткий зміст вимог касаційних скарг У касаційній скарзі, поданій 02 квітня 2026 року через підсистему «Електронний суд» адвокат Плаксій Р. В. в інтересах ОСОБА_2 просив скасувати рішення Володарського районного суду Київської області від 20 жовтня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2026 року частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким відмовити у частині задоволених вимог первісного позову та задовольнити вимоги зустрічного позову. У касаційній скарзі, поданій 22 квітня 2026 року через підсистему «Електронний суд» ТОВ «Ропа-Агросервіс» просило скасувати постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2026 року частково та ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким відмовити у частині задоволених вимог первісного позову. Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 20 травня 2026 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з місцевого суду, надіслав учасникам справи копії касаційних скарг та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційні скарги. У червні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду. Аргументи учасників справи Доводи осіб, які подали касаційні скарги Касаційну скаргу адвокат Плаксій Р. В. в інтересах ОСОБА_2 мотивував тим, що неправильне застосування частини третьої статті 13 Закону України «Про власність», пункту 5 частини четвертої статті 4 Земельного кодексу України 1990 року (далі - ЗК України 1990 року), статті 152 та частини першої статті 155 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), призвело до ухвалення незаконного судового рішення, оскільки якщо земельна ділянка є обмеженою у цивільному обороті, то в силу вимог закону право приватної власності на неї не виникає, а рішення органу місцевого самоврядування про надання цієї ділянки у приватну власність є триваючим порушенням, що порушує право та інтерес останнього набувача частини цієї земельної ділянки, яка не є обмеженою у цивільному обороті. Також неправильне застосування частини першої статті 27 Закону України «Про оренду землі, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, полягає в тому, що спірні земельні ділянки перебувають в оренді ТОВ «Ропа-Агросервіс», проте останнє не було залучено до участі у цій справі як співвідповідач, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні первісного позову. Суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що дійсне та не припинене право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 4,10 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, частина якої є обмежено оборотоздатною і не може перебувати у приватній власності, порушує право ОСОБА_2 на вільне володіння, користування та розпорядження земельними ділянками з кадастровими номерами 3221683200:04:004:0030 та 3221683200:04:004:0031. Зазначив, що у разі якщо право власності на земельну ділянку виникло до 2004 року без присвоєння кадастрового номера, то ця ділянка вважається сформованою та може бути об`єктом цивільних прав після її державної реєстрації у Державному земельному кадастрі. При цьому, поділ земельної ділянки не призводить до припинення права власності, а лише до формування нових ділянок у її межах. Наголосив, що землі водного фонду, зокрема прибережні захисні смуги, є обмежено оборотоздатними об`єктами, тобто є такими, що не можуть перебувати у приватній власності, крім передбачених законом винятків. Вважав, що земельна ділянка, яка перебуває у власності ОСОБА_1 , розташована в межах прибережної захисної смуги ставка на річці Коса та відноситься до земель водного фонду, а тому ця земельна ділянка взагалі не могла бути надана ані у колективну власність юридичній особі, ані у приватну власність фізичній особі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та є достатні правові підстави для визнання недійсним рішення Косівської сільської ради від 28 лютого 2001 року № 50 та державного акта на право приватної власності на землю серія ІІІ-КВ, № 018994 від 27 березня 2001 року. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди попередніх інстанцій помилково вважали, що ОСОБА_2 не довів порушення свого права та інтересу під час передачі земельної ділянки ОСОБА_1 , оскільки за цих обставин рішення сільської ради про передачу у власність земельної ділянки, яка обмежена у цивільному обороті та взагалі не могла бути надана у приватну власність фізичній особі, не приводить до заволодіння ОСОБА_1 такою ділянкою та унеможливлює виникнення у неї права приватної власності. Проте, дійсне та не припинене право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 4,10 га порушує право ОСОБА_2 на вільне володіння, користування та розпорядження земельними ділянками з кадастровими номерами 3221683200:04:004:0030 та 3221683200:04:004:0031. У свою чергу, задоволення зустрічного позову призведе до відмови у задоволенні первісного позову. Вважає, що цей спір безпосередньо стосується прав та обов`язків ТОВ «Ропа-Агросервіс» щодо володіння та користування ним земельними ділянками з кадастровими номерами 3221683200:04:004:0030 та 3221683200:04:004:0031. Разом із цим, ТОВ «Ропа-Агросервіс» залучено до участі у справі як третю особу, заяв чи клопотань про його залучення до участі у справі як відповідача позивачка за первісним позовом не заявляла. Указане є самостійною підставою для відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 . Касаційну скаргу ТОВ «Ропа-Агросервіс» мотивувало тим, що неправильне застосування частини першої статті 27 Закону України «Про оренду землі», що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, полягає в тому, що спірні земельні ділянки перебувають в оренді ТОВ «Ропа-Агросервіс», проте товариство не залучили до участі у цій справі як співвідповідача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні первісного позову. Суд апеляційної інстанції витребував з володіння ОСОБА_2 земельні ділянки з кадастровими номерами 3221683200:04:004:0030 та 3221683200:04:004:0031, вказавши, що за чинності права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3221683200:04:004:0019 площею 4,1334 га та відсутності рішення ОСОБА_1 про поділ цієї земельної ділянки, договори оренди, укладені 17 січня 2022 року ОСОБА_2 із ТОВ «Ропа-Агросервіс», не можуть вважатися законними. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Проте, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що частина перша статті 27 Закону України «Про оренду землі» передбачає, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. ТОВ «Ропа-Агросервіс» є володільцем та користувачем земельних ділянок з кадастровими номерами 3221683200:04:004:0030 та 3221683200:04:004:0031, що підтверджується договорами оренди землі від 17 січня 2022 року, а також витягами з реєстрів. Отже, цей спір безпосередньо стосується прав та обов`язків ТОВ «Ропа-Агросервіс» щодо володіння та користування ним земельними ділянками з кадастровими номерами 3221683200:04:004:0030 та 3221683200:04:004:0031. Разом із цим, ТОВ «Ропа-Агросервіс» залучено до участі у справі як третю особу, заяв чи клопотань про його залучення до участі у справі як відповідача позивачка за первісним позовом не заявляла. Це є самостійною підставою для відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 . Відзив на касаційну скаргу 09 червня 2026 року через підсистему «Електронний суд» та 15 червня 2026 року засобами поштового зв`язку надійшов відзив на касаційні скарги, у якому Володарська селищна рада просить касаційні скарги залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, мотивуючи це тим, що предметом спору є витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння. Саме в межах зазначеного предмета спору Київський апеляційний суд надав належну оцінку всім доказам та доводам сторін. Касаційні скарги не спростовують встановленої апеляційним судом обставини вибуття земельної ділянки з володіння власника поза його волею. Зазначила, що скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у первісному позові, Київський апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 не укладала жодних цивільно-правових угод щодо земельної ділянки кадастровий номер 3221683200:04:004:0019, не надавала згоди на її поділ та не зверталась із відповідними заявами до землевпорядної організації. На підставі досліджених доказів апеляційний суд дійшов висновку, що земельна ділянка вибула з володіння ОСОБА_1 не з її волі. Саме ця обставина стала підставою для задоволення віндикаційної вимоги та витребування земельних ділянок з кадастровими номерами 3221683200:04:004:0030 та 3221683200:04:004:0031 від останнього набувача. Натомість касаційні скарги не містять доводів щодо неправильності встановлення зазначених обставин та фактично не спростовують висновок апеляційного суду про відсутність волевиявлення власника на припинення права власності. Вважала, що представник ОСОБА_2 не довів наявності порушеного права, необхідного для задоволення зустрічного позову. На час прийняття рішення Косівської сільської ради та видачі державного акта у 2001 році ОСОБА_2 не був учасником спірних правовідносин та не мав будь-яких прав щодо спірної земельної ділянки. Відповідно зазначені акти не могли порушувати його права чи інтереси. Саме з цих підстав суд першої інстанції відмовив у задоволенні зустрічного позову, а апеляційний суд залишив рішення в цій частині без змін. Разом з тим, правову позицію скаржника зведено виключно до пояснень та цитування загальних положень чинного законодавства, будь-які достатні, достовірні та належні докази у розумінні статей 76, 77, 79, 80 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), що підтверджують правову позицію скаржника в матеріалах відсутні. Виходила з того, що доводи касаційної скарги щодо земель водного фонду не впливають на законність постанови апеляційного суду. Основна частина касаційної скарги присвячена твердженням про те, що земельна ділянка кадастровий номер 3221683200:04:004:0032 частково або повністю розташована в межах земель водного фонду. Разом з тим, відповідно до технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) ОСОБА_1 , розробленої у 2017 році, будь-які обмеження у використанні земельної ділянки, у тому числі пов`язані з водоохоронними зонами, прибережними захисними смугами чи береговими смугами водних об`єктів, відсутні. Крім того, право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку у встановленому законом порядку не припинялося, не визнавалося недійсним та не оскаржено уповноваженими державними органами з підстав порушення земельного чи водного законодавства. Також вважала, що доводи ОСОБА_2 з посиланням на докази, отримані у 2025 році, не можуть свідчити про наявність або відсутність обмежень щодо спірної земельної ділянки станом на момент її передачі у власність у 2001 році, оскільки самі по собі не підтверджують тотожність характеристик відповідного водного об`єкта у різні часові періоди. Водночас предметом задоволених позовних вимог є земельні ділянки з кадастровими номерами 3221683200:04:004:0030 та 3221683200:04:004:0031, а не земельна ділянка з кадастровим номером 3221683200:04:004:0032. Володарська селищна рада наголосила, що наведені доводи не спростовують встановленого апеляційним судом факту вибуття спірних земельних ділянок із володіння ОСОБА_1 поза її волею та не впливають на правильність висновків суду апеляційної інстанції. На думку Володарської селищної ради, безпідставними є і доводи касаційної скарги про те, що ТОВ «Ропа-Агросервіс» повинно було брати участь у справі як співвідповідач. Товариство було залучене до участі у справі як третя особа. Предметом спору є витребування земельних ділянок від особи, за якою зареєстровано право власності, а саме від ОСОБА_2 . Жодних вимог до ТОВ «Ропа-Агросервіс» позивач ОСОБА_1 не заявляла. 09 червня 2026 року через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ «Ропа-Агросервіс», у якому адвокат Лісовенко Д. І. в інтересах ОСОБА_1 просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, мотивуючи це тим, що позивачка за первісним позовом вважає, що коло сторін чітко відповідає реальному складу учасників спірних правовідносин, яке було визначене для ефективного захисту її інтересів. Заявлений віндикаційний позов до останнього набувача земельних ділянок ОСОБА_2 , що утворились в результаті поділу земельної ділянки яка належить ОСОБА_1 на праві власності, був скерований для відновлення її порушених прав у спосіб, який відповідає природі спірних правовідносин. Зазначив, що суд апеляційної інстанції правильно встановив, що земельна ділянка вибула із володіння ОСОБА_1 не з її волі (пункт 3 частини першої статті 388 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України), а тому обов`язок відповідати за позовом покладено саме на ОСОБА_2 , за яким 22 серпня 2019 року зареєстроване право приватної власності на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 22 серпня 2019 року № 564 та № 569, які також презюмуються як незаконні. Також адвокат Лісовенко Д. І. в інтересах ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу просить вирішити питання розподілу судових витрат у суді касаційної інстанції. 09 червня 2026 року через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому адвокат Лісовенко Д. І. в інтересах ОСОБА_1 просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, мотивуючи це тим, що доводи скаржника про те, що він є власником земельних ділянок площею 1,8026 га з кадастровим номером 3221683200:04:004:0030 та площею 1,8026 га з кадастровим номером 3221683200:04:004:0031 юридично безпідставні. На думку заявника, позивачка довела неправомірність набуття ОСОБА_2 права власності на земельні ділянки кадастровим номером 3221683200:04:004:0030, 3221683200:04:004:0031. Отже, у спірних правовідносинах, будь-які законодавчі приписи спрямовані на захист прав ОСОБА_2 як власника (володільця, користувача, розпорядника) будь-якого майна застосовуватись не можуть. Зазначив, що суд апеляційної інстанції правильно звернув увагу на положення статті 661 ЦК України, відповідно до якої у ОСОБА_2 є право на відшкодування збитків за рахунок продавців земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Послався на те, що вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 , поданого у 2025 році, тобто через 24 роки після передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам, щодо визначення (встановлення) категорії земель належної ОСОБА_1 земельної ділянки, не відповідає принципу належного врядування. Також адвокат Лісовенко Д. І. в інтересах ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу просив вирішити питання розподілу судових витрат у суді касаційної інстанції. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що рішенням від 28 лютого 2001 року № 50 Косівська сільська рада згідно з поданими заявами громадян на виготовлення державних актів на право приватної власності на землю, надала земельні ділянки громадянам в приватну власність за номерами ділянок згідно з проведеним жеребкуванням, відповідно до додатку № 1; Володарському регіональному земельно-кадастровому бюро доручила виготовити державні акти на право приватної власності на землю. 27 березня 2001 року ОСОБА_1 видано державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ, № 018994 на підставі рішення Косівської сільської ради від 28 лютого 2001 року № 50, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 245, яким посвідчено право власності на земельну ділянку площею 4,10 га для ведення сільськогосподарського виробництва на території Косівської сільської ради. Рішенням від 26 лютого 2018 року Володарський районний суд Київської області у справі № 364/315/17 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Ропа-Агросервіс» про визнання договору недійсним та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою позов задовольнив, визнав недійсним договір оренди землі від 15 січня 2015 року б/н, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Ропа-Агросервіс» щодо земельної ділянки, кадастровий номер 3221683200:04:004:0019 площею 4,10 га із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Косівської сільської ради. Скасував державну реєстрацію договору оренди землі від 15 січня 2015 року б/н, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Ропа-Агросервіс» щодо земельної ділянки, кадастровий номер 3221683200:04:004:0019 площею 4,10 га із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Косівської сільської ради (номер запису про державну реєстрацію 18582608 від 03 січня 2017 року). Зобов`язав ТОВ «Ропа-Агросервіс» усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою, кадастровий номер 3221683200:04:004:0019 площею 4,10 га із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Косівської сільської ради та належить їй на праві приватної власності згідно з державним актом серії ІІІ-КВ, виданим 27 березня 2001 року Косівською сільською радою на підставі рішення цієї сільради від 28 лютого 2001 року № 50, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 245, шляхом звільнення цієї земельної ділянки та надання до неї вільного доступу ОСОБА_1 . За витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 11 травня 2018 року право оренди ТОВ «Ропа-Агросервіс» щодо земельної ділянки, кадастровий номер 3221683200:04:004:0019 площею 4,10 га за договором від 15 січня 2015 року скасовано на підставі рішення суду у справі № 364/315/17. У 2017 році Товариство з обмеженою відповідальністю «Експертцентр» на замовлення ОСОБА_1 розробило технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою на території Косівської сільської ради. У технічній документації не міститься інформація про будь-які обмеження або обтяження земельної ділянки. За Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 05 грудня 2024 року, відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 3221683200:04:004:0019 у реєстрі відсутні. Листом від 24 грудня 2024 року Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області на адвокатський запит повідомило, що відповідно до програмного забезпечення ведення ДЗК на даний час земельна ділянка з кадастровим номером 3221683200:04:004:0019 площею 4,1334 га знаходяться в архівному шарі ДЗК. У листі від 01 січня 2025 року Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області на адвокатський запит повідомило, що згідно з Національною кадастровою системою ДЗК відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 3221683200:04:004:0019 набули статусу архівних 16 липня 2019 року в зв`язку з поділом, у результаті чого утворилися земельні ділянки з 3221683200:04:004:0031, 3221683200:04:004:0030, 3221683200:04:004:0032. Наказами від 07 червня 2019 року № 10-3495/15-19-сг, № 10-3496/15-19-сг Головне управління Держгеокадастру у Київській області надало ОСОБА_3 та ОСОБА_4 дозволи на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Косівської сільської ради, орієнтовний розмір земельної ділянки 2 га із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. У 2019 році ФОП ОСОБА_5 на замовлення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та на підставі наказів Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 07 червня 2019 року № 10-3495/15-19-сг, № 10-3496/15-19-сг розробив проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Косівської сільської ради. У зведеному плані меж земельних ділянок у складі проєкту землеустрою відображено, що земельна ділянка площею 0,5282 га, яка залишається у державній власності, перебуває в межах прибережної захисної смуги шириною 50 м. Листом від 11 квітня 2025 року Приватне підприємство «Землевпорядний центр АО» на запит ОСОБА_1 повідомило, що поворотні точки меж земельних ділянок з кадастровими номерами 3221683200:04:004:0031, 3221683200:04:004:0030, 3221683200:04:004:0032 накладаються на межі земельної ділянки з кадастровим номером 3221683200:04:004:0019. 22 серпня 2019 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Володарського районного нотаріального округу Київської області Бабак В. С. та зареєстрований за № 564, на підставі якого ОСОБА_2 придбав земельну ділянку з кадастровим номером 3221683200:04:004:0030. У договорі зазначено, що земельна ділянка отримана власником за витягом з ДЗК № НВ-3215846462019, виданим 26 липня 2008 року, та наказом «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» № 10-5006/15-19-сг, виданим 26 липня 2019 року Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області. 22 серпня 2019 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Володарського районного нотаріального округу Київської області Бабак В. С. та зареєстрований за № 569, на підставі якого ОСОБА_2 набув земельну ділянку з кадастровим номером 3221683200:04:004:0031. У договорі зазначено, що земельна ділянка отримана власником згідно з витягом з ДЗК № НВ-3215846522019, виданим 16 липня 2008 року, та наказом «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» № 10-5008/15-19-сг, виданим 26 липня 2019 року Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області. Згідно з Інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 20 грудня 2024 року, а також згідно з реєстром нерухомості, право власності на земельні ділянки з кадастровим номером 3221683200:04:004:0030 площею 1,8026 га та з кадастровим номером 3221683200:04:004:0031 площею 1,8026 га зареєстровано за ОСОБА_2 22 серпня 2019 року на підставі договорів купівлі-продажу від 22 серпня 2019 року, та зазначені земельні ділянки знаходяться у оренді ТОВ «Ропа-Агросервіс» з 17 січня 2022 року. Земельна ділянка з кадастровим номером 3221683200:04:004:0032 площею 0,5282 га перебуває у державній власності та на неї встановлено обмеження - прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах, відомості про суб`єкта речового права в державному реєстрі прав відсутні, що підтверджується інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 20 грудня 2024 року. Листом від 20 травня 2025 року Регіональний офіс водних ресурсів річки Рось Державного агентства водних ресурсів України (далі - РОВР річки Рось) на адвокатський запит повідомив, що представник офісу за участю сертифікованого інженера землевпорядника 13 травня 2025 року провів обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 3221683200:04:004:0032 на території Володарської територіальної громади, та виконав топографо-геодезичні роботи. З цією земельною ділянкою межує русловий ставок № 22 (10), що розташований в руслі р. Коса лівої притоки р. Рось. Проведеними топографо-геодезичними роботами встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3221683200:04:004:0032 майже повністю розташована в прибережній захисній смузі ставка №

22. РОВР річки Рось до 27 березня 2001 року не надавав погодження на передачу ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 4,1 га із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Косівської сільської ради. Листом від 28 травня 2025 року РОВР річки Рось на адвокатський запит повідомив, що Положення про Білоцерківське управління меліоративних систем водного господарства, яке перереєстроване розпорядженням від 14 липня 1997 року № 245 голови Білоцерківської районної державної адміністрації та Положення про Білоцерківське управління меліоративних систем водного господарства, що затверджене 07 травня 2001 року Київським облводгоспом, не передбачали повноважень Білоцерківського управління меліоративних систем водного господарства (правонаступник - РОВР річки Рось) на погодження передачі земельних ділянок у приватну власність. Додатком до листа РОВР річки Рось від 28 травня 2025 року є копія паспорту водного об`єкта ставка від 23 лютого 2016 року № 10.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Виходячи з частини першої статті 389 ЦПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржено з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Межі розгляду справи судом Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України суд касаційної інстанції розглядає скаргу за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 27 Закону України «Про оренду землі», частини третьої статті 13 Закону України «Про власність», пункту 5 частини четвертої статті 4 ЗК України 1990 року, статті 152 та частини першої статті 155 ЗК України). Касаційні скарги задоволенню не підлягають. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права З огляду на вимоги статті 400 ЦПК України, Верховний Суд переглядає судові рішення в частині задоволених вимог первісного позову та вимог зустрічного позову. Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції керувався тим, що жодних цивільно-правових угод, предметом яких була б земельна ділянка з кадастровим номером 3221683200:04:004:0019 площею 4,1334 га, ОСОБА_1 не укладала, заяв щодо поділу земельної ділянки до інженера-землевпорядника, яким розроблено проєкти землеустрою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , не подавала, а тому дійшов висновку про те, що зазначена земельна ділянка вибула із володіння ОСОБА_1 не з її волі, що залишилось поза увагою суду першої інстанції. Поділ належної позивачці земельної ділянки, внаслідок чого утворились земельні ділянки з кадастровими номерами 3221683200:04:004:0032, 3221683200:04:004:0031, 3221683200:04:004:0030, та перехід права власності на кожну з них до інших осіб порушують право власності ОСОБА_1 , у захисті якого суд першої інстанції безпідставно їй відмовив. Зазначив, що у контексті обставин справи, що є предметом апеляційного перегляду, належним (правомірним) способом захисту є заявлений ОСОБА_1 віндикаційний позов про витребування земельних ділянок, що утворились в результаті поділу земельної ділянки, яка належить їй на праві власності. Оскільки останнім набувачем земельних ділянок з кадастровими номерами 3221683200:04:004:0031, 3221683200:04:004:0030 є відповідач ОСОБА_2 , зазначене майно підлягає витребуванню з його володіння на користь ОСОБА_1 , що буде відповідати принципу справедливості судового розгляду, забезпечить ефективний захист та відновлення порушених прав позивача, на захист якого вона звернулася до суду з цим позовом. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди попередніх інстанцій керувалися відсутністю порушеного права ОСОБА_2 , оскільки на підтвердження свого порушеного права при передачі земельної ділянки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 належних доказів не надав. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на наступне. Щодо вимог зустрічного позову Так, за загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відповідно до статей 19, 144 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Згідно з статтями 6, 17 ЗК України 1990 року, передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно. Передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» передбачено, що вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин належить до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад. З огляду на частину першу статті 22 ЗК України 1990 року, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Статтею 23 ЗК України 1990 року передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. Згідно із статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Як правильно встановив суд апеляційної інстанції, на момент виникнення права власності у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , у яких ОСОБА_2 придбав земельні ділянки з кадастровими номерами 3221683200:04:004:0031, 3221683200:04:004:0030, земельна ділянка з кадастровим номером 3221683200:04:004:0019, яка в подальшому була розподілена на три спірні земельні ділянки, вже належала на праві власності ОСОБА_1 на підставі державного акта серії ІІІ-КВ, № 018994, і це право на час реєстрації права власності на земельні ділянки за відповідачами не було припинено або оспорено в установленому законом порядку, що також не заперечував позивач за зустрічним позовом в апеляційній скарзі. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок (частина друга статті 79-1 ЗК України). Частиною 1 статті 56 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок розробляється за рішенням власників земельних ділянок за згодою заставодержателів, користувачів земельних ділянок. Встановивши, що ні у позовній заяві, ні в апеляційній скарзі ОСОБА_2 не міститься відомостей про добровільне волевиявлення ОСОБА_1 щодо поділу та відчуження належної їй земельної ділянки, і не зазначається підстав примусового вилучення земельної ділянки у ОСОБА_1 , або що таке примусове вилучення відбулося, та з огляду на встановлені обставини пріоритетності набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку перед ОСОБА_2 та не оскарження уповноваженим державним органом в судовому порядку права власності ОСОБА_1 з підстав порушення земельного та водного законодавства, не витребування земельної ділянки на користь держави, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про не порушення ОСОБА_1 права ОСОБА_2 на вільне володіння, користування та розпорядження спірними земельними ділянками. Щодо задоволених вимог позову ОСОБА_1 . Стаття 41 Конституції України визначає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Аналогічні положення щодо непорушності права власності передбачені статтею 321 ЦК України. Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. За статтею 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Частина перша статті 152 ЗК України передбачає, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. З огляду на вимоги частини другої статті 158 ЗК України, виключно суд вирішує земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб. Частина перша статті 153 ЗК України визначає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. Встановивши, що жодних цивільно-правових угод, предметом яких була б земельна ділянка з кадастровим номером 3221683200:04:004:0019 площею 4,1334 га ОСОБА_1 не укладала, заяв щодо поділу земельної ділянки до інженера-землевпорядника, яким розроблено проєкти землеустрою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , не подавала, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що ця земельна ділянка вибула із володіння ОСОБА_1 не з її волі, що залишилось поза увагою суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що поділ належної позивачу земельної ділянки, внаслідок чого утворились земельні ділянки з кадастровими номерами 3221683200:04:004:0032, 3221683200:04:004:0031, 3221683200:04:004:0030, та перехід права власності на кожну з них до інших осіб порушують право власності ОСОБА_1 , у захисті якого суд першої інстанції безпідставно їй відмовив. Апеляційний суд керувався тим, що земельна ділянка з кадастровим номером 3221683200:04:004:0019 площею 4,1334 га внаслідок поділу на три земельні ділянки та подальшого відчуження вибула з володіння позивача поза її волею, чим порушується її право власності. Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Велика Палата Верховного Суду у своїх висновках неодноразово звертала увагу на те, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38,39), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168)). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) також вказала, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148). Велика Палата Верховного Суду у постановах від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15, від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20, а також Верховний Суд у постановах від 19 листопада 2025 року у справі № 381/1797/20, від 21 січня 2026 року у справі № 441/2352/20 та інших зазначила, що формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що належним (правомірним) способом захисту є заявлений ОСОБА_1 віндикаційний позов про витребування земельних ділянок, що утворились в результаті поділу земельної ділянки, яка належить їй на праві власності. Оскільки право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3221683200:04:004:0031, 3221683200:04:004:0030 незаконно зареєстровано за ОСОБА_2 , зазначене майно підлягає витребуванню на користь власника ОСОБА_1 , і це відповідає принципу справедливості судового розгляду, забезпечить ефективний захист та відновлення порушених прав позивача, на захист якого вона звернулася до суду з цим позовом. Апеляційний суд під час вирішення справи правильно керувався тим, що у спірних правовідносинах права позивача як власника спірного майна захищені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський суд з прав людини у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що витребування спірних земельних ділянок у відповідача ОСОБА_2 відповідає пропорційності переслідуваній легітимній меті, оскільки за обставин цієї справи витребування майна на користь позивача, яка набула його в передбаченому законом порядку, право власності якої ніким не оспорене і вважається чинним, є законним та пропорційним заходом, є виправданим, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, тому не є таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції. Також ОСОБА_2 не позбавлений права на відшкодування за рахунок продавця майна збитків на підставі статті 661 ЦК України, що відповідає подібним правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 753/11965/19, від 10 липня 2023 року в справі № 175/3416/16-ц, від 26 червня 2024 року у справі № 495/9088/18, від 03 грудня 2025 року у справі № 359/3378/16. Підставою для відкриття касаційного провадження адвокат Плаксій Р. В. в інтересах ОСОБА_2 та ТОВ «Ропа-Агросервіс» зазначили відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 27 Закону України «Про оренду землі», частини третьої статті 13 Закону України «Про власність», пункту 5 частини четвертої статті 4 ЗК України 1990 року, статті 152 та частини першої статті 155 ЗК України, а саме про те, що у разі якщо земельна ділянка є обмеженою у цивільному обороті, то в силу закону право приватної власності на неї не виникає, а рішення органу місцевого самоврядування про надання цієї ділянки у приватну власність є триваючим порушенням, що порушує право та інтерес останнього набувача частини цієї земельної ділянки, яка не є обмеженою у цивільному обороті. Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20. У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржених судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що під час вирішення справи по суті судами були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Верховний Суд не знайшов підстав для формулювання висновків щодо застосування частини першої статті 27 Закону України «Про оренду землі», частини третьої статті 13 Закону України «Про власність», пункту 5 частини четвертої статті 4 ЗК України 1990 року, статті 152 та частини першої статті 155 ЗК України у спірних правовідносинах. Доводи касаційної скарги адвоката Плаксія Р. В. в інтересах ОСОБА_2 зводяться до тверджень про розташування земельної ділянки кадастровий номер 3221683200:04:004:0032 частково або повністю в межах земель водного фонду. Разом з тим, відповідно до технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) ОСОБА_1 , розробленої у 2017 році, будь-які обмеження у використанні земельної ділянки, у тому числі пов`язані з водоохоронними зонами, прибережними захисними смугами чи береговими смугами водних об`єктів, відсутні. Крім того, як правильно встановив суд апеляційної інстанції, право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку у встановленому законом порядку не припинялося, не визнавалося недійсним та не оскаржено уповноваженими державними органами з підстав порушення земельного чи водного законодавства. Доводи адвоката Плаксія Р. В. в інтересах ОСОБА_2 з посиланням на докази, отримані у 2025 році, не можуть свідчити про наявність або відсутність обмежень щодо спірної земельної ділянки станом на момент її передачі у власність у 2001 році, оскільки самі по собі не підтверджують тотожність характеристик відповідного водного об`єкта у різні часові періоди. Водночас предметом задоволених позовних вимог є земельні ділянки з кадастровими номерами 3221683200:04:004:0030 та 3221683200:04:004:0031, а не земельна ділянка з кадастровим номером 3221683200:04:004:0032. За таких обставин наведені доводи не спростовують встановленого апеляційним судом факту вибуття спірних земельних ділянок із володіння ОСОБА_1 поза її волею та не впливають на правильність висновків суду апеляційної інстанції в цій частині. Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що ані в мотивувальній, ані в прохальній частині позовної заяви ОСОБА_1 не оспорила законності укладення договорів оренди від 17 січня 2022 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Ропа-Агросервіс» щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 3221683200:04:004:0030 та 3221683200:04:004:0031 та не зазначала про їх нікчемність. Так, договір оренди землі може бути оспорений у судовому порядку на підставі норм ЦК України, ЗК України та Закону України «Про оренду землі». При цьому, з огляду на статтю 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Таким чином, помилкові висновки суду апеляційної інстанції щодо нікчемності договорів оренди від 17 січня 2022 року, укладених ОСОБА_2 із ТОВ «Ропа-Агросервіс», не вплинули на результат вирішення справи по суті, а судове рішення не може бути скасоване з формальних міркувань, виходячи з вимог частини другої статті 410 ЦПК України, що відповідає загальним принципам процесуального права, які закріплений в процесуальних кодексах. Безпідставними є і доводи касаційних скарг про те, що ТОВ «Ропа-Агросервіс» повинно брати участь у справі як співвідповідач. Так, одним із принципів процесуального права є диспозитивність (від пізньолатинського dispositivus - той що розпоряджається; від лат. dispono - розташовую, владную), який полягає в тому, що сторони в процесі вільно розпоряджаються своїми матеріальними і процесуальними правами: представляти чи не представляти доказ, давати показання чи відмовитись від давання показань, заявляти клопотання чи ні, подавати скаргу чи не подавати тощо, включаючи право на примирення сторін у визначених законом випадках. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша та третя статті 13 ЦПК України). Визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц(пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)). У справі, що переглядається, позивачка ОСОБА_1 як неволодіючий власник звернулася з віндикаційним позовом про витребування земельних ділянок від володіючого (так зване «книжкове володіння») не власника, за яким зареєстровано право власності, а саме від ОСОБА_2 . Жодних вимог щодо законності договорів оренди землі до ТОВ «Ропа-Агросервіс», яке залучено до участі у справі як третя особа та користується земельними ділянками на підставі цих договорів оренди, ані у мотивувальній, ані у прохальній частині позову ОСОБА_1 не заявила. Крім того, за умовами договорів оренди від 17 січня 2022 року між ОСОБА_2 із ТОВ «Ропа-Агросервіс» строком на 25 років, перехід права на орендовану земельну ділянку до іншої особи (осіб), в тому числі до спадкоємця (спадкоємців) та/або держави, не є підставою для зміни умов або розірвання дійсного договору оренди. Новий власник, незалежно від підстав набуття права власності на земельну ділянку, зобов`язаний (зобов`язані) переукласти договір (договори) оренди земельної ділянки з орендарем на той самий строк та на тих самих умовах. Не переукладення новим власником (власниками) договору (договорів) оренди земельної ділянки не позбавляє орендаря права використовувати земельну ділянку на умовах передбачених даним договором оренди (пункт 38 договорів оренди). Отже, з огляду на зазначене, рішенням суду про витребування земельних ділянок на користь власника ОСОБА_1 не порушені права орендаря цих земельних ділянок ТОВ «Ропа-Агросервіс». Таким чином, доводи касаційних скарг щодо наявності підстав для скасування судових рішень в оскарженій частині з огляду на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права також не знайшли підтвердження у справі. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). На думку колегії суддів Верховного Суду судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованим. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. За таких обставин касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційні скарги залишені без задоволення, підстав для розподілу судового збору, понесеного заявниками у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає. У відзивах на касаційну скаргу адвокат Лісовенко Д. І. просив розглянути питання про розподіл судових витрат на користь ОСОБА_1 , а саме витрати на професійну правову допомогу у розмірі по 10 000,00 грн за кожну касаційну скаргу. Мотивував це тим, що Адвокатське бюро «Ольги Пенязькової» та позивачка розмір гонорару, відповідно до договору-доручення про надання правничої допомоги від 13 березня 2025 року, який пролонгований до 31 грудня 2026 року відповідно додаткової угоди № 3 від 29 жовтня 2025 року та додаткової угоди від 02 червня 2026 року, погодили у твердій грошовій формі (у фіксованому розмірі), всього у сумі 10 000,00 грн (за підготовку кожного з відзивів). На підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції адвокат Лісовенко Д. І. в інтересах ОСОБА_1 додав до відзивів копії додаткових угод від 02 червня 2026 року, прибуткові ордери від 02 червня 2026 року № 02/06 на суму 10 000,00 грн, копії ордерів від 02 червня 2026 року № 1162350. Заперечення сторони відповідача та третьої особи щодо неспівмірності понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу не надійшли. У розумінні умов частин четвертої - шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Подібні висновки Велика Палата Верховного Суду висловила у постанові від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21. Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21. У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення. Велика Палата Верховного Суду у постанові 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) наголосила, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи. Врахувавши конкретні обставини цієї справи, Верховний Суд дійшов переконання, що зазначені адвокатом витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію розумності їхнього розміру з огляду на підготовку лише двох процесуальних документів - відзивів на касаційні скарги, зміст яких частково дублює зміст один одного, а тому заявлений адвокатом позивачки розмір судових витрат, понесених в суді касаційної інстанції, підлягає зменшенню та стягненню з відповідача ОСОБА_2 3 000,00 грн. Керуючись статтями 402, 409, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу адвоката Плаксія Романа Володимировича в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ропа-Агросервіс» залишити без задоволення. Рішення Володарського районного суду Київської області від 20 жовтня 2025 року у нескасованій частині та постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2026 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді касаційної інстанції, у сумі 3 000,00 грн. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: С. Ю. Мартєв С. О. Карпенко І. М. Фаловська