Постанова КЦС ВС № 398/1964/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 року м. Київ справа № 398/1964/22 провадження № 61-13154св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., учасники справи: позивач (за первісним позовом) - ОСОБА_1 , відповідач (за первісним позовом) - ОСОБА_2 , позивач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 , відповідач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20 березня 2023 року у складі судді Подоляк Я. М.та постанову Кропивницького апеляційного суду від 27 липня 2023 року у складі колегії суддів Мурашка С. І., Карпенка О. Л., Чельник О. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 провизнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. Короткий зміст позовних вимог У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 провизнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна подружжя. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 09 жовтня 2015 року по 09 серпня 2022 року, а фактично шлюбні відносини між сторонами припинені наприкінці травня 2022 року. В період перебування в зареєстрованому шлюбі сторони набули майно та заощадження у вигляді готівкових грошових коштів в загальному розмірі 545 107,35 грн, проте дійти згоди з відповідачем стосовно порядку користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, так само і щодо здійснення добровільного поділу цього майна, позивач не має можливості, а тому звернулась до суду із позовом. Позивач (за первісним позовом) просила суд: - визнати вказане майно спільним майном подружжя та в порядку поділу виділити їй наступне майно: LED телевізор LG діагональ 32 дюйма з функцією smart TV, орієнтовною ринковою вартістю 4 000 грн; диван, орієнтовною ринковою вартістю 10 000 грн; ліжко двоспальне, виготовлене за індивідуальним замовленням, орієнтовною ринковою вартістю 20 000 грн; матрац ортопедичний двоспальний MATROLUXE, орієнтовною ринковою вартістю 10 000 грн; ліжко дитяче 170*60 см, виготовлене за індивідуальним замовленням, орієнтовною ринковою вартістю 8 000 грн; готівкові кошти в сумі 61 941,18 грн; - припинити її право власності на частину легкового автомобіля HYUNDAI ACCENT, 2018 року випуску, та стягнути з відповідача на її користь компенсацію вартості належної їй частки в цьому майні в сумі 171 112,50 грн; - у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділити відповідачу наступне майно: LED телевізор SAMSUNG діагональ 55 дюймів з функцією smart TV, орієнтовною ринковою вартістю 8 000 грн; акваріум об`ємом 200 літрів, орієнтовною ринковою вартістю 2 000 грн; тумбу під акваріум, виготовлену за індивідуальним замовленням, орієнтовною ринковою вартістю 5 000 грн; меблеву стінку, виготовлену за індивідуальним замовленням, орієнтовною ринковою вартістю 30 000 грн; штори загальною довжиною 10 метрів погонних, виготовленні за індивідуальним замовленням, орієнтовною ринковою вартістю 5 000 грн; тюль, орієнтовною ринковою вартістю 2 000 грн; шість комплектів постільної білизни для двоспального ліжка, орієнтовною ринковою вартістю 4 000 грн; духову шафу електричну WHIRLPOOL, орієнтовною ринковою вартістю 10 000 грн; варочну панель WHIRLPOOL, орієнтовною ринковою вартістю 7 000 грн; витяжку телескопічну PYRAMIDA, орієнтовною ринковою вартістю 4 000 грн; готівкові грошові кошти в сумі 11 941,18 грн; - стягнути з ОСОБА_2 на її корить сплачену суму судового збору в розмірі 2 850,54 грн та витрати на оплату послуг адвоката з надання професійної правничої допомоги. У серпні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. Зустрічна позовна заява мотивована тим, що до реєстрації шлюбу сторони разом не проживали, спільне проживання почали безпосередньо після реєстрації шлюбу та оселилися в квартирі АДРЕСА_1 , яка на праві спільної сумісної власності належала ОСОБА_2 та його матері ОСОБА_3 . На час заселення подружжя квартира була вмебльованою, в ній знаходилися речі та побутова техніка матері відповідача ОСОБА_3 , які вона тимчасово залишила їм в користування, допоки вони не придбають власні та які безпідставно внесено ОСОБА_1 в її позовній заяві до переліку спільного сумісного майна: духову шафу, варочну панель, витяжку телескопічну, телевізори SAMSUNG та LG. Подружжя не мало об`єктивної можливості створювати якісь накопичення чи заощадження, оскільки не мали необхідного для цього доходу. В 2018 році за рахунок спільних сумісних коштів в квартирі відповідача ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить їй на праві особистої приватної власності, зроблено будівельні та ремонтні роботи на суму 34 765 грн. Крім того, на відпочинок та придбання автомобіля сторони були змушені брати кошти в борг у батьків ОСОБА_2 , що підтверджується відповідними розписками, а боргові зобов`язання, які виникли за договорами безвідсоткової цільової позики від 21 грудня 2019 року, від 09 червня 2021 року та 16 січня 2022 року є спільними зобов`язаннями подружжя, а розмір спільних боргових зобов`язань, що має враховуватися при поділі майна, становить 13 700 дол. США. Позивач за зустрічним позовом просив суд: - в порядку поділу спільного майна подружжя виділити ОСОБА_1 : тумбу дизайнерську, вартістю 5 000 грн; пуф, вартістю 1 500 грн; холодильник Elenberg, вартістю 5 000 грн; стінку-пенал та барну стійку, вартістю 20 000 грн; вішалку для одягу, вартістю 1 500 грн; ексклюзивне дзеркало для коридору, вартістю 5 000 грн; диван, вартістю 10 000 грн; дзеркало для кімнати, вартістю 3 000 грн; ролети на вікна білі 12 штук, вартістю 12 000 грн та ролети (день/ніч), вартістю 2 500 грн, на загальну суму 14 500 грн; обігрівачі електричні панельного типу побутові Venecia у кількості 4 штук, вартістю 7 030 грн; мобільний телефон IPHONE 6S 64gb, вартістю 21 599 грн; чотири комплекти постільної білизни, вартістю по 650 грн, на загальну суму 2 600 грн; диван, вартістю 9 800 грн (який знаходиться в квартирі на АДРЕСА_3 ); - порядку поділу спільного майна подружжя виділити ОСОБА_2 : акваріум об`ємом 200 літрів, вартістю 1 200 грн; тумбу під акваріум, вартістю 1 000 грн; меблеву стінку, вартістю 11 500 грн; ліжко двоспальне, вартістю 15 000 грн; матрац ортопедичний двоспальний MATROLUXE, вартістю 8 000 грн; штори та тюль, вартістю 2 382 грн; - визнати борги подружжя за договорами позики, оформленими розписками від 21 грудня 2019 року, 09 червня 2021 року та 16 січня 2022 року спільними борговими зобов`язаннями подружжя, які складають 13 700 дол. США, тобто частка кожного з подружжя в спільних боргових зобов`язаннях становить 6 850 дол. США; - при вирішенні питання стягнення на користь ОСОБА_1 компенсації частини вартості автомобіля HYUNDAI ACCENT, 2018 року випуску, що перебував у спільній сумісній власності сторін на момент припинення спільного проживання, врахувати спільні боргові зобов`язання подружжя; - з метою припинення боргових зобов`язань ОСОБА_1 в спільних боргових зобов`язаннях подружжя, зарахувати належну їй частку в вартості автомобіля в сумі 5 850 дол. США на користь ОСОБА_2 на погашення її частки в спільних боргових зобов`язаннях, та визнати боргові зобов`язання в сумі 13 700 дол. США за договорами позики, оформленими розписками від 21 грудня 2019 року, 09 червня 2021 року та 16 січня 2022 року - особистими борговими зобов`язаннями ОСОБА_2 ; - стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різницю між часткою ОСОБА_1 в спільних боргових зобов`язаннях (6 850 дол. США) та належною їй часткою у вартості автомобіля (5 850 дол. США), зарахованою в рахунок погашення її боргових зобов`язань в сумі 1 000 дол. США, яка відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 22 серпня 2022 року еквівалентна 36 570 грн; - стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію частки різниці між вартістю виділеного сторонам майна в сумі 33 723,50 грн (106 529-39 082)/2 = 33 723,50 грн; - стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 вартості частини понесених витрат на ремонтні роботи в квартирі відповідача ОСОБА_1 на АДРЕСА_2 в сумі 17 382,50 грн; - стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, які складаються зі сплаченого судового збору в розмірі 1 267,58 грн та витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 12 000 грн. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області рішенням від 20 березня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна подружжя задовольнив частково. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задовольнив частково. Визнав спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 наступне майно: - легковий автомобіль HYUNDAI ACCENT, 2018 року випуску, білого кольору, VIN НОМЕР_1 , номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 , вартістю 342 225,00 грн; - акваріум об`ємом 200 літрів, вартістю 1 500 грн; - тумбу під акваріум, вартістю 2 000 грн; - меблеву стінку, виготовлену за індивідуальним замовленням, вартістю 16 000 грн; - ліжко двоспальне виготовлене за індивідуальним замовленням, вартістю 15 000 грн; - матрац ортопедичний двоспальний MATROLUXE, вартістю 8 000 грн; - диван, вартістю 9 800 грн; - штори та тюль, вартістю 2 000 грн; - обігрівачі електричні панельного типу побутові Venecia, вартістю 7 030 грн. Врахував під час розподілу спільно сумісного майна подружжя вартість витрат ремонтних робіт в квартирі, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності за договором дарування від 12 березня 2018 року на АДРЕСА_2 , на загальну суму 34 765 грн. В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділив ОСОБА_1 у власність: - ліжко двоспальне, виготовлене за індивідуальним замовленням, вартістю 15 000 грн; - матрац ортопедичний двоспальний MATROLUXE, вартістю 8 000 грн; - обігрівачі електричні панельного типу побутові Venecia, вартістю 7 030 грн. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості витрат ремонтних робіт в квартирі, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності за договором дарування від 12 березня 2018 року на АДРЕСА_2 , на загальну суму 17 382,50 грн. В порядку поділу спільного майна подружжя виділив ОСОБА_2 у власність: - акваріум об`ємом 200 літрів, вартістю 1 500 грн; - тумбу під акваріум, вартістю 2 000 грн; - меблеву стінку, виготовлену за індивідуальним замовленням, вартістю 16 000 грн; - диван, вартістю 9 800 грн. - штори та тюль, вартістю 2 000 грн. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію частини вартості її частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль марки HYUNDAI модель ACCENT, 2018 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 , в сумі 171 112,50 грн. Припинив право спільної сумісної власності ОСОБА_1 на частину автомобіля марки HYUNDAI модель ACCENT, 2018 року випуску, державний номер НОМЕР_3 . Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію різниці між вартістю виділеного сторонам спільного сумісного майна в сумі 1 270 грн. В інший частині позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя відмовив. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 17 011,05 грн з яких: витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 011,05 грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 13 259,84 грн, з яких: витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 259,84 грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000 грн. Рішення місцевого суду мотивовано тим, що правовий статус майна, а саме духової шафи, витяжки телескопічної та телевізорів, як спільного сумісного майна подружжя, про поділ якого заявила вимоги позивач, під час судового розгляду залишився недоведеним. Враховуючи, що при укладенні договору позики у простій письмовій на суму 12 500 дол. США, не було отримано згоди дружини на її укладення, та правочин виходить за межі дрібно-побутового, а установлені обставини не підтверджують, дійсне отримання цих коштів і використання їх в інтересах сім`ї, та заперечувалось позивачем - суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання цих коштів спільним борговим зобов`язанням подружжя і зарахування їх в суму компенсації вартості належної частки у вказаному автомобілі. Спірний транспортний засіб сторони придбали за час перебування у зареєстрованому шлюбі, відповідач здійснив продаж зазначеного майна без повідомлення про це позивача та без отримання її згоди і продовжує ним користуватися. Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання спільним сумісним майном готівкових грошових коштів на загальну суму 73 882,35 грн та їх поділ, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду. Твердження позивача про те, що за рахунок спільних сумісних коштів було придбано пуф, холодильник Elenberg, стінку-пенал та барну стійку, вішалку для одягу, ексклюзивне дзеркало для коридору, диван, дзеркало для кімнати, ролети на вікна білі та ролети (день/ніч) не підтверджується жодними доказами. З огляду на відсутність відомостей про те, що отримані в борг кошти за розписками від 09 червня 2021 року на суму 1 500 дол. США та від 16 січня 2022 року на суму 1 200 дол. США були отримані та витрачені саме в інтересах сім`ї, суд вважав, що в цій частині підстави для задоволення позовних вимог про визнання цих коштів спільними борговими зобов`язаннями подружжя та їх компенсацію відсутні. Кропивницький апеляційний суд постановою від 27 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково. Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20 березня 2023 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання легкового автомобіля спільним сумісним майном подружжя скасував та ухвалив в цій частині нове судове рішення, яким відмовив у задоволенні вказаних вимог. В іншій оскаржуваній частині рішення суду залишив без змін. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції щодо поділу спільного майна подружжя є законними та обґрунтованими, оскільки спірне майно було набуте сторонами під час шлюбу, а тому є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу з дотриманням принципу рівності часток. Апеляційний суд погодився з висновком про відсутність підстав для врахування позик як спільних боргових зобов`язань подружжя, оскільки відповідач не довів, що кошти були отримані за згодою дружини та використані саме в інтересах сім`ї. Надані розписки, показання свідків і документи не підтверджують належним чином фактичного використання позичених коштів на придбання автомобіля чи сімейні потреби. Також суд визнав правильним визначений судом першої інстанції порядок поділу рухомого майна, оскільки такий поділ забезпечує дотримання принципу рівності часток подружжя. Водночас апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції помилково визнав автомобіль спільним сумісним майном та припинив право спільної власності на нього, оскільки на момент розгляду справи автомобіль уже був відчужений відповідачем третій особі. За таких обставин належним та ефективним способом захисту прав позивача є не визнання права на автомобіль, а стягнення грошової компенсації вартості частки від його ринкової вартості. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у вересні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення первісного та зустрічного позовів. Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 20 вересня 2023 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував її із Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області. 04 жовтня 2024 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В. Верховний Суд ухвалою від 21 лютого 2025 року зупинив виконання рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20 березня 2023 року. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу В касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 361/5840/19, від 30 червня 2021 року у справі № 462/2662/20, від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, від 28 квітня 2020 року у справі № 522/16362/16-ц. У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно не врахували боргові зобов`язання подружжя як спільні, оскільки позичені кошти, на думку скаржника, були використані в інтересах сім`ї, зокрема на придбання автомобіля та сімейні поїздки. Також скаржник вважає помилковими висновки судів щодо оцінки доказів і показань свідків, які підтверджували факт отримання та використання позичених коштів. Крім того, заявник не погоджується з порядком поділу майна та визначеним способом захисту, вказуючи, що суди неправильно застосували положення сімейного законодавства щодо поділу спільного майна подружжя та стягнення компенсації вартості частки автомобіля. Доводи інших учасників справи У жовтні 2023 року ОСОБА_1 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Також просить стягнути з ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу. Фактичні обставини справи Суд встановив, що 09 жовтня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб у відділі державної реєстрації актів цивільного стану по місту Олександрії реєстраційної служби Олександрійського міськрайонного управління юстиції у Кіровоградській області, актовий запис №457. Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 09 серпня 2022 року у справі № 398/2071/22шлюб між сторонами розірвано. Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що колишньому подружжю на праві спільної сумісної власності належить: акваріум об`ємом 200 літрів, орієнтовною ринковою вартістю 1 500,00 грн; тумба під акваріум, орієнтовною ринковою вартістю 2 000,00 грн; диван, орієнтовною ринковою вартістю 9 800,00 грн; меблева стінка, орієнтовною ринковою вартістю 16 000, 00 грн; ліжко двоспальне, орієнтовною ринковою вартістю 15 000,00 грн; матрац ортопедичний двоспальний MATROLUXE, орієнтовною ринковою вартістю 8 000,00 грн; штори та тюль, орієнтовною ринковою вартістю 2 000,00 грн. Також сторони не заперечували факт виконання ремонтних робіт в квартирі АДРЕСА_4 , що належить ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності за спільні сумісні кошти подружжя на загальну суму 34 765 грн та встановлення обігрівачів електричних панельного типу Venecia, вартістю 7 030,00 грн. Позиція Верховного Суду Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції у нескасованій апеляційним судом частині та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц. Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України). Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті. Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України). У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Грошові кошти (вклади), внесені у банківські установи за договорами банківського вкладу (депозиту) за рахунок заробітної плати, пенсії, стипендії, інших доходів подружжя, незалежно від їх виду та від того, на чиє ім`я з подружжя вони внесені, відповідно до статті 61 СК України, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Частиною першою статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Указаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 січня 2023 року у справі № 754/3132/16-ц. Із системного аналізу норм статей 57, 60, 61, 63, 65, 70 СК України випливає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю незалежно від участі кожного з подружжя у її виникненні, і право визначати порядок здійснення права спільної сумісної власності та частки кожного з подружжя при поділі майна є рівними. З матеріалів справи відомо, що 09 жовтня 2015 року сторони зареєстрували шлюб. Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 09 серпня 2022 року у справі № 398/2071/22 шлюб між ними розірвано. Суди встановили, що до спільної сумісної власності колишнього подружжя належать предмети домашнього вжитку та меблі загальною вартістю, визначеною за взаємною домовленістю. Оскільки це майно набуте під час шлюбу за спільні кошти, суди першої та апеляційної інстанцій, керуючись принципом рівності часток подружжя, обґрунтовано визнали його спільною сумісною власністю та здійснили поділ, виділивши ОСОБА_1 ліжко, матрац і електричні обігрівачі, а ОСОБА_2 - акваріум із тумбою, меблеву стінку, диван, штори та тюль. Доводи касаційної скарги про невідповідність обраного варіанта поділу інтересам сторін є необґрунтованими, оскільки при поділі спільного майна подружжя визначальним є принцип рівності часток. Вартість майна, виділеного ОСОБА_1 , становить 30 030 грн, а ОСОБА_2 - 31 300 грн, що свідчить про дотримання цього принципу. Запропонований відповідачем варіант поділу призвів би до нерівності часток, а його доводи про належність ліжка до єдиного меблевого гарнітура не підтверджені належними та допустимими доказами. Також, безпідставними є доводи касаційної скарги щодо неврахування судом договору позики від 21 грудня 2019 року на суму 12 500 дол. США, укладеного, за твердженням відповідача, для придбання автомобіля. Відповідно до статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Перебування сторін у зареєстрованому шлюбі на час виникнення правовідносин позики саме по собі не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, обов`язків, визначених договором позики щодо повернення суми боргу, оскільки за таких умов підлягає доведеність укладення договору в інтересах сім`ї та використання отриманих у борг грошей в інтересах сім`ї. З матеріалів справи відомо, що за розпискою від 21 грудня 2019 року відповідач отримав від своєї матері 12 500 дол. США для придбання автомобіля з обов`язком повернення коштів до 01 січня 2026 року. Водночас відсутні докази того, що позивач була обізнана про укладення цього договору, погоджувалася з ним або що автомобіль фактично придбано саме за позичені кошти. Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано критично оцінили показання батьків відповідача та близького друга сім`ї як осіб, заінтересованих у вирішенні спору на його користь. Суди також врахували пояснення відповідача про наявність у подружжя заощаджень, сформованих за рахунок весільних подарунків, заробітку сторін та допомоги батьків, що спростовує доводи касаційної скарги про відсутність у сторін можливості накопичити кошти. За таких обставин суди дійшли правильного висновку, що позика була укладена без згоди дружини, а отримання коштів та їх використання в інтересах сім`ї не доведено. Тому підстав для визнання цього боргу спільним зобов`язанням подружжя та врахування його при визначенні компенсації за частку позивача у спірному автомобілі немає. За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відмовили у визнанні зазначених позик спільними борговими зобов`язаннями подружжя та у врахуванні цих сум при визначенні компенсації за частку позивача у спірному автомобілі. Також, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що у разі відчуження одним із подружжя спільного майна без згоди іншого при поділі враховується його вартість. Матеріалами справи підтверджено, що під час шлюбу сторони придбали автомобіль HYUNDAI ACCENT, ринкова вартість якого становила 342 225 грн. Надалі відповідач відчужив цей автомобіль за договором купівлі-продажу. За таких обставин суд дійшов правильного висновку про стягнення на користь позивача компенсації вартості її частки у спірному автомобілі. Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 361/5840/19, від 30 червня 2021 року у справі № 462/2662/20, від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, від 28 квітня 2020 року у справі № 522/16362/16-ц є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу просить стягнути з ОСОБА_2 на її користь витрати на правничу допомогу (за подання відзиву на касаційну скаргу) у розмірі 5 000,00 грн. На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу за підготовку відзиву на касаційну скаргу, ОСОБА_1 надала договір про надання правової допомоги від 02 липня 2022 року, який укладений з адвокатом Ковальовою Т. Ю., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, копію ордера на надання правничої допомоги від 03 жовтня 2023 року, розрахунок суми судових витрат та квитанцію до прибуткового касового ордера від 02 липня 2022 року. Оскільки рішення суду першої інстанції у нескасованій апеляційним судом частині та постанова суду апеляційної інстанції залишені без змін, враховуючи документальне підтвердження витрат ОСОБА_1 , пов`язаних з правничою допомогою адвоката у суді касаційної інстанції, відсутність заяви (заперечення) щодо неспівмірності таких витрат, Верховний Суд стягує зазначену суму з ОСОБА_2 . Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції у нескасованій апеляційним судом частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують. Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20 березня 2023 року у нескасованій апеляційним судом частині та постанову Кропивницького апеляційного суду від 27 липня 2023 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 коп. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров