Постанова 4813 № 947/12788/24

Номер провадження: 22-ц/813/1318/26 Справа № 947/12788/24 Головуючий у першій інстанції Луняченко В. О. Доповідач Назарова М. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.06.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Назарової М.В., суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В., за участю секретаря Соболєвої Р.М., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач - Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Офісу Генерального прокурора, Державного бюро розслідувань, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги Державної казначейської служби України в особі свого представника Майстрової Анни Вікторівни, Офісу Генерального прокурора в особі свого представника Декалюка Дениса Ернестовича та Державного бюро розслідувань в особі свого представника Олійника Андрія Дмитровича на додаткове рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2024 року, ухвалене Київським районним судом м. Одеси, у складі: судді Луняченка В.О. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Офісу Генерального прокурора, Державного бюро розслідувань про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури, в с т а н о в и в: 18.04.2024 позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, який мотивувала тим, що 16.08.2023, під час проведення обшуку у квартирі позивача, слідчим Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань було вилучено належні їй 101300 доларів США та 6800 євро, які незаконно, без правових підстав, не повертались позивачу з моменту відмови слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва у задоволені клопотання про арешт вказаного тимчасово вилученого майна 14 серпня 2023 року і до фактичного повернення грошей 22 лютого 2024 року. За змістом позовних вимог, вказаними діями/бездіяльністю як слідчого ДБР так і працівників прокуратури, які здійснювали процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, позивачу була завдана матеріальна шкода у вигляді витрат, у розмірі 105880 грн на правничу допомогу задля здійснення правових дій, направлених на повернення грошей і витрат, пов`язаних із відвідуванням чисельних судових засідань та зустріч з адвокатами у вигляді вартості витраченого пального у сумі 21300,05 грн і необхідністю знімати номери у готелях міста Києва для відвідування судових засідань у сумі 6369,40 грн, а також моральна шкода, розмір якої було визначено з урахуванням висновку психологічної експертизи, проведеної на замовлення позивачки, яка пов`язана із зміною звичайного способу життя, так як позивачці було необхідно звертатись за правовою допомогою і постійно відвідувати органи досудового розслідування та суд, а крім того фактом постійного знаходження у стресовому стані, пов`язаному із незаконними діями співробітників правоохоронних органів, які порушували її права на вільне володіння та користування власними коштами. Тому, із посиланням як на правове обґрунтування своїх вимог на ст. 1173, 1174, 23 ЦК України, вимоги Бюджетного Кодексу, позивачка просила стягнути з Державного бюджету України на її користь відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 133549,45 грн та моральної шкоди у розмірі 150000 грн, а також судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн та витрат, пов`язаних із залученням експерта, у розмірі 25000 грн (т. 1, а.с. 1-12). Від представника Державної казначейської служби України 09.05.2024 подано письмовий відзив, в якому містяться заперечення проти задоволення позову, що пов`язано із помилковим, на думку представника, залученням Казначейства як співвідповідача, необґрунтованістю розміру моральної шкоди та розміру матеріальної шкоди (т. 1, а.с. 126-165). Від Офісу Генерального прокурора 17.05.2024 надійшов письмовий відзив щодо заперечень проти задоволення позову з мотивів безпідставності вимог до Офісу Генерального прокурора, співробітники якого не надавали вказівок на збереження тимчасово вилученого майна після того, як було відмовлено слідчим суддею у його арешті, не зберігали самі вказані гроші та будь-яким іншим шляхом не забороняли слідчому виконувати його процесуальні функції щодо речових доказів та тимчасово вилученого майна, а крім того вважають необґрунтованими вимоги щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди (т. 1, а.с. 166-227). Від представника ДБР 20.05.2024 надійшов письмовий відзив про заперечення проти задоволення позову з мотивів неправильно обраного способу захисту порушеного права позивачем, так як судові витрати, понесені при розгляді інших справ, не можуть вважатись матеріальної шкодою згідно усталеної практики Верховного Суду, необґрунтованістю стягнення моральної шкоди у визначеному розмірі та недоведеністю самого факту порушення прав позивачки, так як грошові кошти були вилучені слідчим згідно протоколу обшуку з легітимних підстав (право на обшук отримано у слідчого судді) та зразу після отримання копії ухвали слідчого судді про відмову у задоволені клопотання прокурора про арешт вказаних грошей як речових доказів та проведення відносно них експертного дослідження про те, що вказані гроші не є фальшивими, вони були повернуті слідчим представнику позивачки (т. 2, а.с. 1-15). Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2024 року задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України (код ЄДРПОУ 37567646, місце знаходження: 01601, м. Київ, вул Бастіонна, буд. 6), Офісу генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051, місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул Різницька, буд. 13/15), Державного Бюро розслідувань (код ЄДРПОУ 41760289, місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул Мирного Панаса, буд 28) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду у розмірі 20 000 грн. У задоволені позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди відмовлено (т. 3, а.с. 39-45). Додатковим рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23.12.2024 заяву адвоката Желдакова Ярослава Ігоровича подану в інтересах ОСОБА_1 про стягнення судових витрат витрачених стороною позивача в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України, Офісу генерального прокурора, Державного Бюро розслідувань про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у загальному розмірі 3172 гривні 50 копійок, які складаються із витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1410 грн, та витрат на залучення експерта у розмірі 1762,50 грн (т. 3, а.с. 75-77зв.). В апеляційній скарзі відповідач Державна казначейська служба України в особі свого представника Майстрової Анни Вікторівни просить скасувати додаткове рішення Київського районного суду м. Одеси від 23.12.2024 по справі № 947/12788/24 в частині стягнення з Державного бюджету України витрат на професійну правничу допомогу та витрат на залучення експерта на користь ОСОБА_1 . Доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов до необґрунтованого та помилкового висновку про стягнення з Державного бюджету України витрат на правничу допомогу та витрат на залучення експерта на користь ОСОБА_1 . Вважає, що питання розподілу судових витрат, понесених у справі № 947/12788/24, має вирішуватись виключно між ОСОБА_1 та Офісом Генерального прокурора і Державним бюро розслідувань, а не шляхом стягнення з держави Україна, адже позовна заява щодо відшкодування шкоди була подана позивачкою у зв`язку з протиправними, на її думку, діями посадових осіб прокуратури та поліції, а також оскільки окремі юридичні особи, в тому числі, органи прокуратури та поліції самостійно несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями, є розпорядниками бюджетних коштів, тому будь-які виплати, повинні відшкодовуватись з рахунків таких органів, тобто за рахунок бюджетів, передбачених для даних органів, а останні зобов`язані вжити всіх заходів щодо забезпечення відповідних асигнувань. Звертає увагу, що суд першої інстанції обрав спосіб відшкодування судових витрат, який суперечить принципу цільового використання бюджетних коштів (т. 3, а.с. 82-119). В апеляційній скарзі відповідач Офіс Генерального прокурора в особі свого представника Декалюка Дениса Ернестовича просить додаткове рішення Київського районного суду м. Одеси від 23.12.2024 у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви. Доводами апеляційної скарги є те, що позивачем не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, подані представником позивача розрахунки щодо тривалості та вартості наданих послуг є неспіврозмірними зі складністю справи, з огляду на що сума витрат на професійну правничу допомогу, стягнута судом з Державного бюджету України на користь позивача у розмірі 1410 грн, зважаючи на категорію складності справи, не може вважатись доведеною, не є співмірною та не відповідає принципу справедливості. Також рішення суду в частині стягнення з держави на користь позивача витрат на залучення експерта в розмірі 1 762, 50 грн є необґрунтованим, оскільки висновок № 13/24 лабораторії психологічних досліджень та експертиз «Психологіка» ФОП ОСОБА_2 від 05.05.2024 не є належним доказом завдання позивачу моральної шкоди (т. 3, а.с. 125-135). В апеляційній скарзі Державне бюро розслідувань в особі свого представника ОСОБА_3 просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні заяви. Доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що у додатку № 1 від 15.04.2024 до договору про надання правової допомоги від 10.04.2024 містяться загальні фрази щодо вчинення певних дій без їх конкретизації та реального виконання. Тому, аналізуючи здійснені адвокатом послуги за критеріями, визначеними у частині четвертій статті 137 ЦПК України та на предмет «неминучості» критерію, що застосовується Європейським судом з прав людини, скаржник зазначає, що дана справа є справою незначної складності, оскільки є типовою, про що відомо представнику позивача, а вчиненні дії в більшості відносяться до виконання технічної роботи, що не відноситься до видів діяльності по наданню правничої допомоги та не потребує спеціальних знань, що вказує на безпідставність часткового задоволення вимог про стягнення витрат на правову допомогу. Суд першої інстанції не врахував правової позиції Верховного Суду щодо застосування положень статті 141 ЦПК України, не звернув уваги на недотримання порядку оформлення експертного висновку від 05.05.2024 № 13/24, у якому відсутня примітка про те, що його підготовлено для подання до суду, внаслідок чого припустився до безпідставного задоволення заяви про стягнення судових витрат (т. 3, а.с. 148-155). У відзиві на апеляційні скарги представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_4 просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а оскаржуване додаткове рішення без змін, зазначаючи, що дана судова справа не є типовою, потребує аналізу актуальної судової справи, аналізу суттєвою кількості документів, які стали підставою для звернення до суду, суб`єктний склад учасників процесу, розмір заявлених позовних вимог, участі адвоката у судових засіданнях сума судових витрат є в повному обсязі співрозмірною та обґрунтованою (т. 3, а.с. 177-185). Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України). В судовому засіданні 23 червня 2026 року представники відповідачів Офісу Генерального прокурора та Державного бюро розслідувань підтримали доводи своїх апеляційних скарг. Позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Камочкіна А.Ю. проти задоволення апеляційних скарг заперечували, просили залишити оскаржуване додаткове рішення без змін. Інші учасники справи, які належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, зокрема, відповідач Державна казначейська служба України отримали судову повістку на 23.06.2026 в електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд» 12.04.2026 о 5:07:02, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (т. 3, а.с. 246зв), та у відповідності до вимог п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України є належним сповіщенням сторони про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Вказане в силу ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Приймаючи оскаржуване додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що первісні позовні вимоги були заявлені про стягнення з Державного бюджету України відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 133549,45 грн та моральної шкоди у розмірі 150000 грн, а також позовна заява містила і вимоги про стягнення судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн та витрат, пов`язаних із залученням експерта у розмірі 25000 грн. У даному випадку судом першої інстанції враховано, що заявлені вимоги про стягнення судових витрати на професійну правничу допомогу відповідають критеріям розумності та відповідності, а тому є такими, що вважаються судом обґрунтованими, але враховуючи розмір заявлених позовних вимог у загальному розмірі 283549,45 грн, з яким задоволенню підлягала сума 20000 грн, то і витрати на правничу допомогу стягуються пропорційно розміру задоволенню позовних вимог у сумі 1410 грн. Витрати на залучення експерта у розмірі 25000 грн, також, на думку суду, обґрунтовані тим, що судом прийнято як належний і допустимий доказ висновок № 13/24 лабораторії психологічних досліджень та експертиз «Психологіка» від 05 травня 2024 року психологом, судовим експертом 1 класу О.П. Савостіним, в частині того, що для позивача ситуація, що пов`язана із вилученням та безпідставним отриманням її грошових коштів слідчими Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань, була психотравмуючою, а тому витрати на залучення експерта також підлягають стягненню пропорційно задоволеним позовним вимогам у сумі 1762,50 грн. Таким чином, суд першої інстанції виснував, що загальна сума понесених судових витрат, які підлягають стягненню з Держави Україна на користь ОСОБА_1 , пропорційно задоволеним позовним вимогам, складає у загальному розмірі 3172, 50 грн. Переглядаючи оскаржуване додаткове рішення за доводами апеляційних скарг, колегія суддів вважає за потрібне зазначити наступне. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 133 ЦПК України, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 року у справі "East/West Alliance Limited проти України", заява № 19336/04 зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України зазначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) Розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України). Відповідно до п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року, витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а і у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Тобто ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони. Таким чином, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо: заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); заявлені судові витрати були недоцільні або не обов`язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо). Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки: (1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині другій статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність"); (2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України; (3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; (4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; (5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; (6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару; Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18, від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19. У постанові від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що «не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.». У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України. З матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог ч. 1 ст. 134 ЦПК України у позові, як першій заяві по суті справи, сторона позивача заявила про попередній орієнтовний розрахунок витрат, які планує понести у зв`язку із розглядом справи (т. 1, а.с. 11). На підтвердження понесення таких витрат, до позовної заяви додано: 1) ордер на надання правничої допомоги адвокатом Желдаковим Я.І., серії ВН № 1356135 (т. 1, а.с. 13); 2) Договір про надання правової допомоги, укладений між адвокатським об`єднанням «Мережа Права» в особі адвоката Желдакова Я.І. та Нехаєвої-Олександрової О.М. від 10 квітня 2024 року, за п. 3.2 якого розмір та порядок виплати гонорару визначаються Додатковою угодою до цього Договору (т. 1, а.с. 71-72зв.); 3) Додаток № 1 до Договору про надання правової допомоги від 15.04.2024 про визначення вартості гонорару за правову допомогу у розмірі 20000 грн (т. 1, а.с. 73); 4) квитанція про оплату позивачем гонорару у розмірі 20000 грн (т. 1, а.с. 73зв.); 5) Договір № 13/14 про проведення судово-психологічної експертизи від 12.04.2024 із визначанням вартості експертного дослідження у розмірі 25000 грн (т. 1, а.с. 74); 6) квитанція по оплаті вартості експертного дослідження (т. 1, а.с. 75зв.). Представниками відповідачів - Офісу Генерального прокурора, Державного Бюро розслідувань та Державної Казначейської служби України водночас із поданням першої заяви по суті справи були подані заперечення проти розміру стягнення витрат на правову допомогу та інших судових витрат, згідно яких заявлено про необґрунтованість розміру судових витрат на правничу допомогу, які є неспівмірним із наданими послугами та складністю справи, а також необґрунтованістю і проведення експертних досліджень розміру моральної шкоди (т. 1, а.с. 135, 172, т. 2, а.с. 9). Керуючись принципами справедливості та верховенства права, враховуючи, що адвокат Желдаков Я.І. здійснював представництво інтересів ОСОБА_1 під час розгляду справи № 947/12788/24 протягом 8 місяців, приймаючи до уваги домовленості між адвокатом та клієнтом, що визначені в договорі про надання правової допомоги, в які суд не вправі втручатися, та погоджений сторонами договору розмір гонорару, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, керуючись критерієм співмірності, правильно визначився з сумою судових витрат, що складаються з витрат на правничу (правову) допомогу, та підлягають стягненню на користь позивача. Крім того, погоджений сторонами договору фіксований розмір гонорару відповідає вимогам закону та судовій практиці щодо застосування такого. Відповідно до постанови ВП ВС від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту; і навпаки підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Районним судом враховано співмірність суми зі складністю справи та наданим адвокатом обсягом послуг, а також кінцевий результат розгляду справи і з урахуванням часткового задоволення позовних вимог ухвалене додаткове рішення про пропорційне задоволення судових витрат. Крім того, постановою Одеського апеляційного суду від 23.06.2026 рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2024 року залишено без змін. При цьому, оскільки відповідачі заперечували проти стягнення судових витрат на користь позивачки, зазначаючи про не співмірність розміру таких витрат зі складністю справи та обсягом робіт адвоката, проте належним чином такі заперечення не обґрунтували, суд першої інстанції правильно не взяв їх до уваги, здійснивши пропорційне стягнення з урахуванням усієї суми судових витрат, понесених стороною позивача, так як сам факт наявності клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, поданих відповідачами не свідчить про виконання ними вимог, передбачених ч. 6 ст. 137 ЦПК України. Відповідаючи на доводи апеляційної скарги відповідача Державної казначейської служби України щодо безпідставного стягнення судових витрат на користь позивача з Державного бюджету України, адже позовна заява щодо відшкодування шкоди була подана позивачкою у зв`язку з протиправними, на її думку, діями посадових осіб прокуратури та поліції, тому будь-які виплати, повинні відшкодовуватись з рахунків таких органів, тобто за рахунок бюджетів, передбачених для даних органів, а останні зобов`язані вжити всіх заходів щодо забезпечення відповідних асигнувань, то колегія суддів зазначає, що такі є власним помилковим тлумачення скаржником норм матеріального права. Оскільки відшкодування шкоди за статтями 1173 ЦК України та 1174 ЦК України здійснюється за рахунок держави, а відповідний державний орган виступає лише процесуальним представником, а не боржником, то і судові витрати також стягуються з Державного бюджету України. Така практика застосування процесуального закону є сталою та неодноразово підтверджена Верховним Судом, що згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України є обов`язковим для суду першої та апеляційної інстанції (постанова ВС від 03 червня 2026 року у справі № 405/9440/23). Зокрема, у вказаній справі Верховний Суд погодив стягнення з Державного бюджету і витрат на проведення судово-психологічної експертизи. Натомість, посилання заявників на неналежність наявного у справі висновку як доказу є спростовними, оскільки такий доказ як письмовий вірно прийнятий судом у якості саме завдання позивачці неправомірними діями та бездіяльністю моральних страждань. Отже, наведені помилкові доводи на правильність висновків суду першої інстанції при ухваленні додаткового рішення не впливають. Таким чином, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції щодо часткового задоволення заяви про стягнення судових витрат на користь позивача. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що додаткове рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги Державної казначейської служби України в особі свого представника Майстрової Анни Вікторівни, Офісу Генерального прокурора в особі свого представника Декалюка Дениса Ернестовича та Державного бюро розслідувань в особі свого представника Олійника Андрія Дмитровича залишити без задоволення. Додаткове рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Дата складення повного тексту постанови 26 червня 2026 року Головуючий М.В. Назарова Судді: В.А. Коновалова В.В. Кострицький