Постанова 4813 № 947/12788/24

Номер провадження: 22-ц/813/1369/26 Справа № 947/12788/24 Головуючий у першій інстанції Луняченка В.О. Доповідач Назарова М. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.06.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Назарової М.В., суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В., за участю секретаря Соболєвої Р.М., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач - Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Офісу Генерального прокурора, Державного бюро розслідувань, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора в особі свого представника Декалюка Дениса Ернестовича та Державного бюро розслідувань в особі свого представника Олійника Андрія Дмитровича на рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2024 року, ухвалене Київським районним судом м. Одеси, у складі: судді Луняченка В.О. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Офісу Генерального прокурора, Державного бюро розслідувань про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури, в с т а н о в и в : 18.04.2024 позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, який мотивувала тим, що 16.08.2023, під час проведення обшуку у квартирі позивача, слідчим Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань було вилучено належні їй 101300 доларів США та 6800 євро, які незаконно, без правових підстав, не повертались позивачу з моменту відмови слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва у задоволені клопотання про арешт вказаного тимчасово вилученого майна 14 серпня 2023 року і до фактичного повернення грошей 22 лютого 2024 року. За змістом позовних вимог, вказаними діями/бездіяльністю як слідчого ДБР так і працівників прокуратури, які здійснювали процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, позивачу була завдана матеріальна шкода у вигляді витрат, у розмірі 105880 грн на правничу допомогу задля здійснення правових дій, направлених на повернення грошей і витрат, пов`язаних із відвідуванням чисельних судових засідань та зустріч з адвокатами у вигляді вартості витраченого пального у сумі 21300,05 грн і необхідністю знімати номери у готелях міста Києва для відвідування судових засідань у сумі 6369,40 грн, а також моральна шкода, розмір якої було визначено з урахуванням висновку психологічної експертизи, проведеної на замовлення позивачки, яка пов`язана із зміною звичайного способу життя, так як позивачці було необхідно звертатись за правовою допомогою і постійно відвідувати органи досудового розслідування та суд, а крім того фактом постійного знаходження у стресовому стані, пов`язаному із незаконними діями співробітників правоохоронних органів, які порушували її права на вільне володіння та користування власними коштами. Тому, із посиланням як на правове обґрунтування своїх вимог на ст. 1173, 1174, 23 ЦК України, вимоги Бюджетного Кодексу, позивачка просила стягнути з Державного бюджету України на її користь відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 133549,45 грн та моральної шкоди у розмірі 150000 грн, а також судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн та витрат, пов`язаних із залученням експерта, у розмірі 25000 грн (т. 1, а.с. 1-12). Від представника Державної казначейської служби України 09.05.2024 подано письмовий відзив, в якому містяться заперечення проти задоволення позову, що пов`язано із помилковим, на думку представника, залученням Казначейства як співвідповідача, необґрунтованістю розміру моральної шкоди та розміру матеріальної шкоди (т. 1, а.с. 126-165). Від Офісу Генерального прокурора 17.05.2024 надійшов письмовий відзив щодо заперечень проти задоволення позову з мотивів безпідставності вимог до Офісу Генерального прокурора, співробітники якого не надавали вказівок на збереження тимчасово вилученого майна після того, як було відмовлено слідчим суддею у його арешті, не зберігали самі вказані гроші та будь-яким іншим шляхом не забороняли слідчому виконувати його процесуальні функції щодо речових доказів та тимчасово вилученого майна, а крім того вважають необґрунтованими вимоги щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди (т. 1, а.с. 166-227). Від представника ДБР 20.05.2024 надійшов письмовий відзив про заперечення проти задоволення позову з мотивів неправильно обраного способу захисту порушеного права позивачем, так як судові витрати, понесені при розгляді інших справ, не можуть вважатись матеріальної шкодою згідно усталеної практики Верховного Суду, необґрунтованістю стягнення моральної шкоди у визначеному розмірі та недоведеністю самого факту порушення прав позивачки, так як грошові кошти були вилучені слідчим згідно протоколу обшуку з легітимних підстав (право на обшук отримано у слідчого судді) та зразу після отримання копії ухвали слідчого судді про відмову у задоволені клопотання прокурора про арешт вказаних грошей як речових доказів та проведення відносно них експертного дослідження про те, що вказані гроші не є фальшивими, вони були повернуті слідчим представнику позивачки (т. 2, а.с. 1-15). Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2024 року задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України (код ЄДРПОУ 37567646, місце знаходження: 01601, м. Київ, вул Бастіонна, буд. 6), Офісу генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051, місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул Різницька, буд. 13/15), Державного Бюро розслідувань (код ЄДРПОУ 41760289, місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул Мирного Панаса, буд 28) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду у розмірі 20 000 грн. У задоволені позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди відмовлено (т. 3, а.с. 39-45). В апеляційній скарзі відповідач Офіс Генерального прокурора в особі свого представника Декалюка Дениса Ернестовича просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 05.12.2024 в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , а в іншій частині рішення суду залишити в силі. Доводами апеляційної скарги є те, що грошові кошти, що належать на праві власності позивачу, вилучені слідчим під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до вимог кримінального-процесуального законодавства. Звернення прокурора або слідчого за погодженням з прокурором до суду з клопотанням про арешт вилучених під час обшуку грошових коштів, що належать на праві власності позивачу, здійснено у межах повноважень та відповідно до вимог кримінального-процесуального законодавства. При цьому, кримінальним процесуальним законодавством не обмежено право слідчого або прокурора, під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, на кількість звернень до суду з клопотанням про арешт майна, призначення слідчим судової технічної експертизи документів (грошових знаків), вилучених під час обшуку за адресою: АДРЕСА_2 , з метою установлення їх відповідності банкнотам США та Єврозони, що знаходяться в офіційному обігу, встановлення можливого факту їх недійсності, здійснено у межах повноважень та відповідно до вимог кримінального-процесуального законодавства. Повернення позивачу тимчасово вилучених грошових коштів після проведення їх експертного дослідження не свідчить про бездіяльність слідчого або прокурора щодо повернення грошових коштів та завдання у зв`язку із цим йому матеріальної або моральної шкоди. Слідчим суддею у цій справі не встановлено факту незаконності тимчасового вилучення майна позивача, не підтверджено незаконність неодноразового (систематичного) звернення прокурором до суду з клопотанням про його арешт та протиправної бездіяльності слідчих. Крім того, жодним судовим рішенням не підтверджено незаконність призначення слідчим судової технічної експертизи документів (грошових знаків), вилучених під час обшуку за адресою: АДРЕСА_2 . Отже висновок Київського районного суду м. Одеси щодо системності порушення відповідачами права позивача на мирне володіння своїм майном та відповідно протиправної бездіяльності відповідачів у питанні повернення тимчасово вилученого майна суперечить обставинам справи. З огляду на викладене, помилковим є врахування судом при вирішенні справи висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 638/14009/17, від 16.09.2020 у справі № 638/6363/19, від 23.09.2020 у справі № 638/14007/17, від 02.12.2020 у справі № 638/14008/17, оскільки судом у вказаних справах встановлено факти прийняття протиправних рішень слідчими та їх протиправної бездіяльності під час досудового розслідування, що призводило до неправомірної тривалості досудового розслідування у кримінальних провадженнях та відповідно навмисного порушення прав позивачів на захист як потерпілих від злочинів, що завдало останнім моральної шкоди. Судом не встановлено, якими саме протиправними діями слідчого або прокурора позивачу завдано моральної шкоди та у чому полягає ця шкода. Крім того, суд не наділений повноваженнями у межах цивільної справи надавати оцінку законності дій прокурорів у кримінальному провадженні. До того ж, згідно рішення, суд, надаючи оцінку та встановлюючи розмір моральної шкоди, вважав, що пояснення самої позивачки про те, що завдана моральна шкода стосувалась неможливості використання вказаних грошей, не знайшла підтвердження належними та допустимими доказами (про намагання придбати житло матері або важкий матеріальний стан у цей час). Інших обставин, які б підтверджували, у чому полягає моральна шкода, завдана позивачу внаслідок тривалого не повернення вилучених грошових коштів, судом не встановлено. Також судом необґрунтовано враховано при вирішенні справи висновок психолога, судового експерта лабораторії психологічних досліджень та експертиз «Психологіка» Савостіна О.П. № 13/24 від 05.05.2024 на підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди, який не містить конкретного визначення причин та характеру моральної шкоди, завданої позивачу, окрім загальної фрази про те, що «ситуація, пов`язана із вилученням та безпідставним отриманням її грошових коштів слідчими Головного управління Державного бюро розслідувань була психотравмуючою для позивача та їй завдані страждання у зв`язку із цим». З огляду на викладене, недоведеним та необґрунтованим є й розмір моральної шкоди, який суд стягнув на користь позивачки 20000 грн, оскільки судом не встановлено ані факту порушення її майнових прав, ані завдання їй моральної шкоди (т. 3, а.с. 125-146). В апеляційній скарзі Державне бюро розслідувань в особі свого представника ОСОБА_2 просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у справі № 947/12788/24, у супереч вимогам статей 2, 26, 303 КПК України фактично перейняв на себе повноваження слідчого судді, надав оцінку діям/рішенням, прийнятих слідчими ГСУ ДБР у межах розслідування кримінального провадження та дійшов до висновку про їх безпідставність. При цьому, замість визначення наявності умов для можливості відшкодування моральної шкоди (що і є завданням цивільного судочинства), вдався до встановлення правомірності дій посадових осіб під час виконання службових обов`язків в межах кримінального провадження, що є грубим порушенням процесуального права. Суд першої інстанції у даній справі № 947/12788/24 вийшов не тільки за межі своїх повноважень, а й за межі предмету позову (позивачка просила стягнути моральну шкоду), оскільки розглядаючи спір у порядку цивільної юрисдикції, надав оцінку діям слідчих ГСУ ДБР щодо підстав вилучення, утримування та повернення вилученого майна, яка може бути надана виключно в рамках кримінального процесу, що свідчить про порушення статті 19 ЦПК України. Відсутні підстави вважати доведеним факт бездіяльності ДБР, оскільки останнім вживалися заходи щодо повернення вилучених коштів, зокрема і на виконання ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 20.10.2023 у справі № 757/41461/23, якою зобов`язано повернути позивачці або її представнику, тимчасово вилучене майно, а саме: грошові кошти в розмірі 101 300 доларів США та 6 800 євро. У порушення статей 12, 81 ЦПК України, позивачкою до матеріалів справи, окрім ухвал слідчих суддів, щодо розгляду її скарг на дії органу досудового розслідування та прокурора, які самі по собі не можуть бути беззаперечною підставою для виникнення деліктних правовідносин, доказів не надано. Натомість, судом першої інстанції самостійно встановлено доказ завдання такої шкоди в цивільному судочинстві визнано протиправність дій слідчих ГСУ ДБР та вказано як на підставу для спеціальної відповідальності держави за дії посадових осіб органів державної влади, з урахуванням висновку судово-психологічної експертизи від 05.05.2024 № 13/24, який по своїй суті є неналежним та недопустимим доказом в розумінні статей 77, 78 ЦПК України. Висновок судово-психологічної експертизи від 05.05.2024 № 13/24, що міститься у матеріалах справи, у розумінні статей 79, 80, 102 ЦПК України не є належним та допустимим доказом, а також суперечить вимогам Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень затверджених наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 № 1950/5) (т. 3, а.с. 148-164). У відзиві на апеляційній скарги представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_3 просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, зазначаючи, що суд першої інстанції в межах своєї компетенції надав оцінку вже встановленим у судовому порядку фактам та діям правоохоронних органів та встановив їх взаємозв`язок з нанесеною моральною шкодою, як того передбачає цивільне законодавство України і жодним чином не перебирав на себе повноваження слідчих суддів. Позивач при поданні позову зазначав, що для відшкодування їй матеріальної та моральної шкоди в порядку ст. 1173, 1174 ЦК України підтверджено наступне:- бездіяльність органу досудового розслідування, яка встановлена ухвалою слідчого судді;- зловживання процесуальними правами, шляхом звернення до суду тричі із клопотаннями про арешт майна при наявності рішення суду з цього питання;- бездіяльність органів прокуратури, як процесуального керівника в межах кримінального провадження; -утримання грошових коштів позивача без жодної правової підстави; недотримання розумного строку при виконанні ухвал суду про повернення тимчасово вилученого майна позивача;- причинний зв`язок між незаконними діями органів досудового розслідування та неможливістю позивачем користуватись її коштами протягом 6 місяців;- причинний зв`язок між незаконними діями органів досудового розслідування та необхідністю позивача звертатись за правничою допомогою до адвокатів, оплачувати їх роботу, витрачати кошти на поїздки до міста Київ, витрачати кошти на проживання у готелі тощо. Вважає, що орган досудового розслідування, аналізуючи психофізичний стан позивачки та пов`язуючи його з досудовим розслідуванням № 62022000000001058, перебирає на себе повноваження експерта, хоча не є останнім та не має відповідної компетенції для аналізу психологічного стану позивачки. Зауважує, що судовим експертом у повному обсязі був досліджений психологічний стан позивачки, з урахуванням конкретних обставин даної справи, доказів які б спростовували висновки експерта Апелянтом надано не було. Наголошує, що при наявності трьох ухвал суду про відмову у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна, ухвали Печерського районного суду міста Києва від 20.10.2023, якою зобов`язано уповноважених осіб Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань повернути Нехаєвій-Олександровій Ользі Михайлівні або її представнику тимчасово вилучене майно, була призначена необґрунтована та незаконна експертиза, з метою затягування повернення коштів позивачці, що на думку позивачки, свідчить про незаконність, зухвалість та безкарність правоохоронних органів, які трактують вимоги КПК України, виключно на свою користь. Крім того, зазначає, що реалізація позивачкою її права на оскарження бездіяльності слідчого не може бути достатньою справедливою сатисфакцією з відшкодування шкоди, оскільки слідчі навмисно не виконували ухвалу суду та утримували її кошти без жодних правових підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України). В судовому засіданні 23 червня 2026 року представники відповідачів Офісу Генерального прокурора та Державного бюро розслідувань підтримали доводи своїх апеляційних скарг. Позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Камочкіна А.Ю. проти задоволення апеляційних скарг заперечували, просили залишити оскаржуване рішення без змін. Інші учасники справи, які належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, зокрема, відповідач Державна казначейська служба України отримали судову повістку на 23.06.2026 в електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд» 12.04.2026 о 5:07:02, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (т. 3, а.с. 246зв), та у відповідності до вимог п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України є належним сповіщенням сторони про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Вказане в силу ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгялду справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. З матеріалів справи вбачається, що Управлінням з досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62022000000001058 від 19.12.2022 за підозрою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 16.08.2023 у справі № 757/35427/23-к частково задоволено клопотання про проведення обшуку та надано дозвіл стороні обвинувачення на проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , з метою відшукання й вилучення речей, документів, відомостей щодо одержання неправомірної вигоди за залучення суб`єктів господарювання до договорів про сумісну діяльність на виробництвах, реалізацію необлікованих активів в установах, підприємствах південного регіону. На виконання вказаної ухвали, слідчим 24 серпня 2023 року проведено обшук за адресою: АДРЕСА_3 . За результатами проведеного обшуку 24.08.2023 на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва, старшим слідчим в ОВС першого відділу Управління з досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань В. Шаманіним вилучено ряд речей та документів та, зокрема, грошові кошти в сумі 101 300 доларів США та 6800 євро, які належать ОСОБА_1 . Вказані кошти були добровільно пред`явлені ОСОБА_1 слідчому та одночасно надані письмові зауваження проти вилучення грошей та докази походження таких коштів для огляду. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/38910/23-к від 14.09.2023 відмовлено прокурору Офісу Генерального прокурора Абдуллаєву Е.Б. у задоволенні його клопотання про арешт вказаного тимчасово вилученого майна, а саме грошових коштів в сумі 101 300 доларів США та 6 800 євро, які належать ОСОБА_1 . Відмовляючи у задоволенні клопотання прокурора, слідчий суддя зазначив в ухвалі, що прокурор не надав будь-яких належних доказів набуття ОСОБА_1 вилучених коштів кримінально-протиправним шляхом. У той же час, слідчий суддя вказує, що у власника вилученого майна - ОСОБА_1 , відсутній процесуальний статус, з яким закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а надані під час обшуку слідчому документи підтверджують легітимність отримання вказаних грошей у власність. Прокурор Офісу Генерального прокурора Абдуллаєв Е.Б. звернувся з апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді від 14.09.2023, у задоволенні якої колегія суддів Київського апеляційного суду також відмовила 16 жовтня 2023 року. 25.10.2023 прокурор Офісу Генерального прокурора Власов Д.А. у тому ж самому кримінальному провадженні № 62022000000001058, вдруге звернувся до слідчого судді з клопотанням про арешт майна - тимчасового вилучених 24.08.2023 грошових коштів в розмірі 101 300 доларів США та 6 800 євро. 03.11.2023 за результатом розгляду вказаного клопотання слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/48046/23-к вдруге відмовлено в задоволенні клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора про арешт зазначеного майна та зазначено про негайне повернення майна ОСОБА_1 . Також, слідчим суддею в ухвалі від 03.11.2023 вказано, що прокурором не підтверджено та не доведено, що дане майно містить відомості, які можуть слугувати доказами у розслідуваному кримінальному провадженні або мають відношення до нього та необхідності у застосуванні заходу забезпечення як арешт майна. Також прокурором не доведено тієї обставини, що дане майно, на яке необхідно накласти арешт, може бути речовим доказом, або підлягає спеціальній конфіскації, або завдано шкоду, яка підлягає відшкодуванню, або підлягає конфіскації майна, як виду покарання, в рамках кримінального провадження № 62022000000001058 від 19.12.2022. До того ж, слідчий суддя звернув увагу, що питання про накладення арешту на грошові кошти вже вирішувалось слідчим суддею, а саме ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 14.09.2023, якою відмовлено в задоволені клопотання та Київським апеляційним судом дану ухвалу було залишено в силі. Печерським районним судом міста Києва від 21 листопада 2023 року у справі № 757/52629/23-к розглядалось клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора Романенка В.В., подано втретє, про арешт майна в рамках одного кримінального провадження № 62022000000001058, та ухвалою суду клопотання залишено без задоволення. Слідчим суддею в ухвалі від 21.11.2023 зазначено наступне: «Крім того, має місце неодноразове звернення органу досудового розслідування до суду із клопотанням про арешт даних грошових коштів, а саме ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 14.09.2023 відмовлено в задоволені клопотання про арешт майна вилученого під час проведення обшуку, та в подальшому апеляційним судом залишено дане рішення без змін. Окрім того, ухвалою Печорського районного суду м. Києва від 20.10.2023 задоволено скаргу адвоката Галайби М.В. та зобов`язано орган досудового розслідування повернути ОСОБА_1 вилучені грошові кошти. Окрім цього, 03.11.2023 слідчим суддею відмовлено в задоволені клопотання прокурора про арешт майна грошових коштів. При цьому, слідчий суддя вбачає ознаки зловживання правом звернення до суду із клопотанням про арешт майна, незважаючи на неодноразову відмову в задоволенні такого арешту. Поряд з цим, у разі гіпотетичного задоволення даного клопотання, арешт майна буде легалізувати необґрунтоване утримання органом досудового розслідування вилучених грошових коштів у сторони обвинувачення». Крім того, у зв`язку з неповерненням вилучених коштів, після відмови у задоволенні першого клопотання про арешт вказаного тимчасово вилученого майна, а саме грошових коштів в сумі 101 300 доларів США та 6 800 євро, адвокат Галайба М.В., в інтересах ОСОБА_1 , 18.09.2023 звернулась до суду зі скаргою на бездіяльність уповноважених осіб Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань, що здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62022000000001058, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 20.10.2023 по справі № 757/41461/23-к скаргу адвоката Галайби Мирослави Вікторівни в інтересах ОСОБА_1 на бездіяльність уповноважених осіб Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань, що здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62022000000001058 від 19.12.2022, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна було задоволено. Зобов`язано уповноважених осіб Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань, що здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62022000000001058 від 19.12.2022, повернути ОСОБА_1 або її представнику, тимчасово вилучене майно, вилучене під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: грошові кошти в розмірі 101 300 доларів США та 6800 євро набуті ОСОБА_1 та які є її особистою власністю. Також предметом дослідження у даній справі є клопотання адвокатського об`єднання «ДСА ГРУП» про повернення тимчасово вилученого майна, які подані: - 14.09.2023 за № 17/5-1994-23 слідчому Головного слідчого управління ДБР; - 14.09.2023 № 17/5-1005-23 подану до Офісу Генерального прокурора; - 16.10.2023 № 17/5-1145-23 подану слідчому ГСУ ДБР; - 18.10.2023 №31/1/3-51860-22 подану до Офісу Генерального прокурора; - 20.10.2023 №17/5-1172-23 подану слідчому ГСУ ДБР; - 03.11.2023 №17/5-1215_23 подану Слідчому ГСУ ДБР; - 01.11.2023 № 17/5-1216-23 подану до Офісу Генерального прокурора; - 21.11.2023 №17/5-1290-23 подану слідчому ГСУ ДБР; - 24.11.2023 № 17/5-1305-23 подану слідчому ГСУ ДБР; - 27.11.2023 № 17/5-1312-23 подану слідчому ГСУ ДБР; - 01.12.2023 №17/5-1359-23 подану до Офісу Генерального прокурора; - 21.12.2023 № 17/5-1455-23 подану слідчому ГСУ ДБР. На кожне звернення адвокату надавались різні відповіді, а у відповіді на звернення від 21.11.2023 № 17/5-1290-23 старший слідчий ГСУ ДБР повідомив, що у кримінальному провадженні № 62022000000001058 від 19.12.2022 з метою установлення відповідності вилучених під час обшуку купюр банкнотам США, що знаходяться в офіційному обігу, встановлення можливого факту їх недійсності, призначено судову-технічну експертизу документів (грошових коштів), після проведення якої слідчим буде вжито заходи для виконання ухвали слідчого судді та їх повернення. Протоколом про повернення вилученого майна 22 лютого 2024 року вилучені згідно протоколу обшуку від 24.08.2023 грошові кошти в розмірі 101 300 доларів США та 6 800 євро повернуті представнику ОСОБА_1 . Задовольняючи частково позовні вимоги та стягуючи з Державного бюджету на користь позивачки моральну шкоду у сумі 20000 грн, суд виходив з доведеною матеріалами справи системності порушення права особи на мирне володіння її майном протягом тривалого часу (з моменту відмови у задоволенні арешту тимчасово вилученого майна і до моменту його фактичного повернення), що дає змогу суду визначити такі дії як безумовне заподіяння особі, у якої було вилучено майно і незаконно, без достатніх правових підстав, не поверталось тривалий час, моральної шкоди. При розгляді даної справи судом врахововано, серед іншого, приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, що узгоджується із частиною 5 статті 9 КПК України, відповідно до якої кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). А тому, оскільки у відповідності до статей 23, 1174 ЦК моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень відшкодовується державою, при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості, то суд, оцінюючи надані сторонами докази, врахував висновок експерта-психолога лише щодо самого факту заподіяння моральної шкоди, але визначаючи розмір завданої позивачці моральної шкоди вважав підтвердженими належними та допустимими доказами, враховуючи фактичні обставини справи, тривалість моральних страждань позивачки та негативні наслідки, які для неї настали у зв`язку із порушенням її прав, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, обгрунтованим такий розмір 20000 грн, стягнувши її з Держави на користь позивачки. Переглядаючи вказане рішення за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що предметом апеляційного перегляду фактично є рішення суду в частині задоволених позовних вимог позивачки про стягнення 20000 грн, тому що хоча відповідач Державне бюро розслідувань і просить скасувати оскаржуване рішення в цілому та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, проте доводів щодо незаконності рішення в частині позовних вимог, у задоволенні яких судом відмовлено, апеляційна скарга не містить. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди (пункти 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України). Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України). Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Кожен, чиї права та свободи було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції). Особа має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного зобов`язання щодо проведення ефективного та незалежного розслідування злочину. Розслідування не буде ефективним доти, доки всі докази не будуть детально вивчені, а висновки не будуть обґрунтовані. Критеріями оцінки ефективності розслідування є адекватність дій, проведених органом досудового розслідування, своєчасність розслідування та незалежність слідства. Загальні підстави покладення обов`язку відшкодувати завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, згідно з положеннями яких шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема, органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Положеннями статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості. Держава є відповідальною за ефективність тієї системи органів, що створені нею для виконання тієї чи іншої публічно-каральної функції. Держава бере участь як у приватних, так і публічних відносинах. У правових відносинах держава розглядається як цілісний орган, усі структурні підрозділи якого мають ефективно функціонувати. Цілком очевидним є те, що внаслідок подій, які мали місце, позивач відчувала біль та страждання, які суттєво збільшились в зв`язку з неотриманням сатисфакції від держави в будь-якій формі. В свою чергу та обставина, що протягом більш ніж 6 місяців від початку вилучення у неї валютних цінностей (грошових коштів) і незважаючи на відповідні судові рішення, які свідчили про безпідставність утримання вилучених коштів, беззаперечно свідчить про завдання особі моральних незручностей, оскільки позбавляє особу належного їй та не відчуженого права на мирне володіння своїм майном. Так, судом вірно зазначено та помилкові доводи апеляційних скарг такого не спростовують, що тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом (ч. 1 ст. 167 КПК України). Тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду (ч. 2 ст. 168 КПК України). Тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: 1) за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; 2) за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна (ст. 169 КПК України). Кримінальним процесуальним Кодексом України визначено, що у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано протягом 48 годин після вилучення, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено (частина 5 статті 171 КПК). Крім цього, клопотання про арешт майна розглядається судом не пізніше двох днів з дня його надходження (частина 1 статті 172 КПК). Слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу (ч. 1 ст. 173 КПК України). Відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна (ч. 3 ст. 173 КПК України). Таким чином, законодавець чітко визначив питання повернення тимчасово вилученого майна (у даному випадку грошових коштів), відносно яких повинно бути протягом 48 годин після вилучення подано клопотання про арешт (або повернуто), протягом двох днів після надходження клопотання до суду розглянуто судом і у випадку відмови у арешті негайно повернуто особі, в якої його було вилучено. Законодавець не передбачив можливість продовження вказаного терміну на час повторного звернення із клопотаннями про арешт або проведення будь-яких процесуальних дій стосовно вказаного майна (призначення експертиз тощо). При цьому, слідчий, який здійснив вилучення майна, несе відповідальність за його збереження, тобто є процесуальною особою, яка прямо зацікавлена у належному дотриманні порядку і строків перебування тимчасово вилученого майна на його збереженні. Натомість, не виконуючи наведеного та розуміючи сплив терміну на розгляд клопотання про арешт майна і отримавши заяви представників особи, у якої майно було вилучено, замість найскорішого повернення майна або здійснення дій по поверненню майна (звернення до прокурорів, які подавали клопотання або до суду, який розглядав клопотання), без правових підстав продовжував зберігати тимчасово вилучене майно, а у подальшому без правової підстави призначив по вказаному майну експертне дослідження, при цьому будь-яке обґрунтування такого дослідження не сприятливим при вилученні майно було опечатано у конверти і повинно було бути повернуто при особі, у якої майно вилучено (або представника) шляхом розпечатування вказаного конверта. Крім того, жодних доказів наявності іншого кримінального провадження щодо можливості фальсифікації вказаних грошей до суду не надавалось, що також свідчить про необґрунтованість призначення експертизи. В свою чергу прокурор, який здійснює процесуальне керівництво слідством по конкретному кримінальному провадженню, повинен негайно повідомити слідчого про наслідки розгляду клопотання за для недопустимості порушення прав особи, у якої вказане майно було тимчасово вилучене. У даному випадку всі дії прокурорів Офісу Генерального прокурора, які були достеменно обізнані про наслідки розгляду клопотання про арешт тимчасово вилученого майна, всупереч діючого законодавства, тобто незаконно (про що зазначено в ухвалах слідчих суддів) повторно і в трете звертались із тотожними клопотаннями замість контролю за поверненням тимчасово вилученого майна. В такій ситуації апеляційний суд це погоджує - позивач зазнала моральних страждань, зумовлених тривалим безпідставним неповерненням їй вилучених коштів, необхідністю заявляти неодноразові вимоги до державних органів щодо виконання їх посадових обов`язків, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність та перебуванні у постійному напруженому психологічному стані, а також витрачання свого часу та життєвих ресурсів на відновлення порушених прав та доведення і відстоювання своїх прав. Суд першої інстанції правильно врахував наданий позивачкою висновок № 13/24 лабораторії психологічних досліджень та експертиз «Психологіка» ФОП ОСОБА_4 від 05 травня 2024 року психологом, судовим експертом 1 класу О.П. Савостіним про те, що для ОСОБА_1 ситуація, що пов`язана із вилученням та безпідставним утриманням її грошових коштів слідчими Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань, була психотравмуючою та завдані страждання (моральна шкода), проте врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку. Висновок останнього може слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань. Проте, розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості (постанова ВП ВС від 09 листопада 2022 року у справі № 372/1652/18). Вказаного не спростовують помилкові доводи апеляційної скарги ДБР та Офісу Генерального прокурора, що такий висновок судово-психологічної експертизи від 05.05.2024 № 13/24 у розумінні статей 79, 80, 102 ЦПК України не є належним та допустимим доказом, оскільки такий висновок не врахований судом щодо визначення розміру завданої шкоди, натомість, щодо факту завдання моральних страждань судом вірно взято до уваги такий у якості доказу. Як не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги ДБР про те, що суд всупереч вимогам статей 2, 26, 303 КПК України фактично перейняв на себе повноваження слідчого судді, надав оцінку діям/рішенням, прийнятих слідчими ГСУ ДБР у межах розслідування кримінального провадження та дійшов до висновку про їх безпідставність та вдався до встановлення правомірності дій посадових осіб під час виконання службових обов`язків в межах кримінального провадження, оскільки таке протирічить завданням цивільного судочинства і обов`язку суду розглядати справу в межах предмету доказування, яким по справі і є визначені вимогами ст. 1173, 1174 ЦК України обставини, а саме обставини, за яких позивачці не поверталися вилучені грошові кошти, що лежать в основі позовних вимог. Визначаючи розмір такої шкоди, суд зазначив про те, що за обставинами справи завдана моральна шкода стосувалась лише тривалого порушення майнових прав позивачки, у той час, коли обставини неможливості використання нею вказаних грошей задля придбання певного майна, тощо, не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами (про намагання придбати житло матері або важкий матеріальний стан у цей час). У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» («Rysovskyy v. Ukraine»), заява № 29979/04; рішення від 22 листопада 2005 року у справі «Антоненков та інші проти України» («Antonenkov and others v. Ukraine»), заява № 14183/02). Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про завдання моральної шкоди. Верховний Суд у постанові від 13 вересня 2023 року у справі № 501/85/22 зауважив, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) вказано, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. У постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21), від 14 вересня 2022 року у справі № 415/1009/21 (провадження № 61-18055св21), від 07 грудня 2022 року у справі № 461/9982/19 (провадження № 61-4162св22) зазначено, що «кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. За встановлених обставин, колегія суддів погоджується із наведеним вище завданням позивачці моральної шкоди, а тому, враховуючи характер та розмір душевних страждань, завданих позивачці, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, справедливості, добросовісності та розумності, вважає обґрунтованим стягнутий на її користь з Державного бюджету України розмір моральної шкоди - 20000 грн. Така сума відповідає тривалості порушеного права позивача з огляду на вимоги Статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та через неможливість користуватися протягом довготривалого періоду часу вартісним майном, яке їй належить на праві власності. Отже, суд першої інстанції вірно визначився із характером правовідносин сторін, дав їм належну правову оцінку та застосував відповідні норми права, вірно витлумачивши їх у світлі виниклих правовідносин учасників справи та ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, вірно оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, а помилкові доводи апеляційних скарг цих висновків не спростовують і повторно відповідати на такі доводи, які фактично дублюють позицію відповідачів в суді першої інстанції, у колегії суддів немає. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора в особі свого представника Декалюка Дениса Ернестовича та Державного бюро розслідувань в особі свого представника Олійника Андрія Дмитровича залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Дата складення повного тексту постанови 26 червня 2026 року Головуючий М.В. Назарова Судді: В.А. Коновалова В.В. Кострицький