Постанова 4854 № 420/17851/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/17851/25 Головуючий в 1 інстанції: Лебедєва Г.В. Дата і місце ухвалення: 30.03.2026 року, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Тарновецького І.І., суддів: Бойка А.В., Шевчук О.А., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року у справі №420/17851/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати йому середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні; - стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на його користь середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 609 990,46 грн. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 13.10.2018 року по 27.05.2025 року. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.10.2018 року по 27.05.2025 року у сумі 460 566 грн 88 коп. з відрахуванням із зазначеної суми належних до сплати податків і зборів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, апелянт подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України. Скаржник вказує, що служба у Державній прикордонній службі України є державною службою особливого характеру, а спеціальним законодавством, яке регулює порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, не передбачено виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Крім того, апелянт наголошує, що на момент звільнення позивачу були виплачені всі належні суми грошового забезпечення, а будь-який спір щодо їх розміру між сторонами був відсутній. Виплата індексації грошового забезпечення у сумі 62 971,86 грн була здійснена лише 28 травня 2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року у справі №420/36311/24, тому, на думку апелянта, така виплата не може вважатися складовою розрахунку при звільненні та не свідчить про наявність вини відповідача у невиплаті належних сум у день звільнення. Також апелянт звертає увагу на те, що позивач звернувся до суду з позовом про нарахування та виплату індексації лише у листопаді 2024 року, тобто через більш ніж п`ять років після звільнення та виникнення спірних правовідносин. На переконання скаржника, така поведінка свідчить про недобросовісне користування процесуальними правами та спрямована насамперед на отримання значної суми компенсації за статтею 117 КЗпП України, а не на захист порушеного права на індексацію грошового забезпечення. Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, апелянт вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тривалому періоду бездіяльності позивача та обставинам, які свідчать про можливе зловживання правом, у зв`язку з чим просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач - ОСОБА_1 з 01.08.2016 року проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ). Наказом командира ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.10.2018 року №267-ос майор ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 12.10.2018 року у зв`язку із звільненням з військової служби. За період з 01.08.2016 року до 28.02.2018 року позивачу не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення. У листопаді 2024 року за захистом своїх прав позивач звернувся до суду з позовом. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 року у справі №420/36311/24, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09.05.2025 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.08.2016 року до 28.02.2018 року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.08.2016 року до 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року, як місяця підвищення доходу (базового місяця) для обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації грошового забезпечення, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44. На виконання вказаного рішення суду відповідачем було нараховано та 28.05.2025 року виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення в розмірі 62971,86 грн., що підтверджується випискою про надходження коштів на картковий рахунок від 28.05.2025 року. Вважаючи, що відповідач має сплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що військова служба є особливим видом публічної служби, а відносини щодо проходження та звільнення з військової служби регулюються як спеціальним законодавством, так і нормами трудового законодавства України. Оскільки спеціальним законодавством не врегульовано питання відповідальності за затримку проведення остаточного розрахунку при звільненні військовослужбовця, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що індексація грошового забезпечення є складовою належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України, а тому її невиплата на день звільнення свідчить про непроведення повного розрахунку при звільненні. Встановивши, що позивача виключено зі списків особового складу військової частини з 12.10.2018 року, тоді як індексацію грошового забезпечення у сумі 62971,86 грн на виконання рішення суду у справі №420/36311/24 виплачено лише 28.05.2025 року, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Визначаючи розмір належного до стягнення відшкодування, суд першої інстанції застосував принципи розумності, справедливості та пропорційності, врахувавши правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц та від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, у зв`язку з чим визначив до стягнення на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 460566,88 грн. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що несвоєчасна виплата позивачу індексації грошового забезпечення, яка належала йому на день звільнення, є підставою для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 Кодексу законів про працю України. Разом із тим колегія суддів не може погодитися із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування, оскільки при його визначенні не були повною мірою враховані критерії співмірності, розумності та справедливості, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду та надалі розвинуті у практиці Верховного Суду щодо застосування статті 117 КЗпП України. Так, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначено, що передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування має компенсаційний характер та спрямоване на відновлення майнової сфери працівника, порушеної внаслідок несвоєчасного проведення остаточного розрахунку при звільненні. Водночас механізм відповідальності, встановлений зазначеною нормою, не повинен призводити до очевидно несправедливих та непропорційних наслідків для роботодавця. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що під час визначення розміру відшкодування суд має враховувати розмір простроченої заборгованості, тривалість її невиплати, причини виникнення спору, поведінку сторін у спірних правовідносинах, співвідношення між сумою заборгованості та сумою відшкодування, а також інші обставини, що мають значення для забезпечення справедливого балансу між інтересами працівника та роботодавця. Крім того, Верховний Суд у постановах від 27 квітня 2023 року у справі №200/5415/20-а, від 08 червня 2023 року у справі №340/681/20, від 20 червня 2024 року у справі №120/10686/22 та від 26 червня 2024 року у справі №520/9192/22 наголошував, що запропонований у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 спосіб визначення пропорційного розміру відшкодування не є єдино можливим чи обов`язковим, а суд у кожній конкретній справі повинен оцінити усі істотні обставини та визначити такий розмір компенсації, який відповідатиме принципам розумності, справедливості та пропорційності. Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивача звільнено з військової служби 12 жовтня 2018 року. На день звільнення відповідачем було проведено розрахунок та виплачено позивачу належні суми грошового забезпечення у розмірі 27 354,57 грн. У подальшому рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року у справі №420/36311/24, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 травня 2025 року, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 серпня 2016 року по 28 лютого 2018 року та зобов`язано відповідача здійснити відповідні нарахування і виплату. На виконання зазначеного судового рішення відповідачем 28 травня 2025 року виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 62 971,86 грн. Таким чином, сума грошового забезпечення, яка не була виплачена позивачу на день звільнення та підлягає врахуванню при застосуванні статті 117 КЗпП України, становить 62 971,86 грн. Загальний розмір належних позивачу на день звільнення виплат складався із фактично виплачених при звільненні коштів у сумі 27 354,57 грн та індексації грошового забезпечення у сумі 62 971,86 грн, що в сукупності становить 90 326,43 грн. Отже, частка несвоєчасно виплаченої суми у загальному розмірі належних позивачу при звільненні виплат становить: 62 971,86 грн ч 90 326,43 грн Ч 100 % = 69,72 %. Судом першої інстанції встановлено, що середньоденне грошове забезпечення позивача становило 423,73 грн. Період затримки розрахунку, який підлягає врахуванню відповідно до статті 117 КЗпП України, становить 1559 календарних днів, з яких 1375 календарних днів за період з 13 жовтня 2018 року по 18 липня 2022 року та 184 календарних дні за період з 19 липня 2022 року по 27 травня 2025 року в межах шестимісячного обмеження, встановленого Законом України №2352-ІХ. Враховуючи середньоденне грошове забезпечення позивача у розмірі 423,73 грн, загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 660 595,07 грн. Застосувавши до вказаної суми частку несвоєчасно виплаченої суми у розмірі 69,72 %, суд першої інстанції визначив розмір відшкодування у сумі 460 566,88 грн. Разом із тим колегія суддів вважає, що застосування виключно математичного підходу без оцінки інших істотних обставин справи не повною мірою відповідає критеріям розумності, справедливості та пропорційності, сформульованим Великою Палатою Верховного Суду. Так, із матеріалів справи вбачається, що позивача звільнено з військової служби 12 жовтня 2018 року, тоді як із вимогами щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення він звернувся до суду лише у листопаді 2024 року, тобто більш ніж через шість років після звільнення. Колегія суддів зазначає, що сама по собі зазначена обставина не позбавляє позивача права на отримання відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, та не звільняє відповідача від відповідальності за несвоєчасне проведення остаточного розрахунку при звільненні. Разом із тим тривале незвернення позивача за судовим захистом є однією з обставин, яка відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду підлягає врахуванню під час визначення справедливого та співмірного розміру відшкодування. Колегія суддів також враховує, що сума відшкодування, визначена судом першої інстанції у розмірі 460 566,88 грн, більш ніж у сім разів перевищує розмір фактично виплаченої із затримкою індексації грошового забезпечення, яка становила 62 971,86 грн. Таке співвідношення, на переконання колегії суддів, не повною мірою відповідає компенсаційній природі відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, та не забезпечує справедливого балансу між інтересами позивача і відповідача. При цьому колегія суддів враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до яких суд не обмежений виключно математичним способом визначення розміру відшкодування та вправі зменшити його, якщо встановлений за формальним розрахунком розмір є очевидно неспівмірним наслідкам допущеного порушення. Зокрема, при визначенні розміру відшкодування підлягають врахуванню розмір простроченої заборгованості, тривалість затримки її виплати, поведінка сторін, причини виникнення спору, співвідношення між сумою заборгованості та сумою відшкодування, а також інші обставини, що мають значення для забезпечення справедливого балансу між інтересами сторін. Оцінюючи зазначені критерії у сукупності, колегія суддів виходить із того, що у цій справі відповідачем несвоєчасно виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 62 971,86 грн, а позивач звернувся за захистом свого права через значний проміжок часу після звільнення з військової служби. Крім того, колегія суддів бере до уваги, що застосування визначеного судом першої інстанції розміру відшкодування призводить до стягнення суми, яка є явно непропорційною порівняно із сумою фактичної заборгованості та виходить за межі компенсаційної мети статті 117 КЗпП України. За таких обставин колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для зменшення визначеного судом першої інстанції розміру відшкодування. Визначаючи остаточний розмір відшкодування, колегія суддів виходить із необхідності забезпечення справедливого балансу між інтересами сторін, компенсаційної природи відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України, розміру фактичної заборгованості, тривалості затримки її виплати та інших установлених у справі обставин. Колегія суддів враховує, що визначений нею розмір відшкодування становить близько 2,62 розміру фактично виплаченої із затримкою суми індексації грошового забезпечення (62 971,86 грн), що забезпечує компенсацію наслідків порушення права позивача та водночас не призводить до явно непропорційного втручання у майнову сферу відповідача. Визначаючи саме такий розмір відшкодування, колегія суддів виходить із необхідності забезпечення справедливого балансу між інтересами сторін. Вказаний розмір істотно перевищує суму простроченої заборгованості, що забезпечує компенсацію негативних наслідків несвоєчасного проведення остаточного розрахунку при звільненні, однак водночас є значно меншим за суму, визначену судом першої інстанції виключно за результатами математичного застосування коефіцієнта пропорційності, та не призводить до покладення на відповідача явно непропорційного майнового тягаря. Визначений колегією суддів розмір відшкодування є результатом оцінки всіх наведених вище критеріїв у їх сукупності та не є наслідком застосування будь-якого фіксованого математичного коефіцієнта. З огляду на наведене колегія суддів вважає співмірним, справедливим та таким, що відповідає обставинам цієї справи, визначити розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 165 153,89 грн. Вказаний розмір відшкодування, хоча й перевищує суму простроченої заборгованості, однак не виходить за межі компенсаційної мети статті 117 КЗпП України та забезпечує справедливий баланс між інтересами працівника і роботодавця. Саме такий розмір відшкодування забезпечує належну компенсацію наслідків порушення права позивача на своєчасне отримання належних йому виплат та водночас не призводить до явно непропорційної відповідальності відповідача. У зв`язку з викладеним колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає зміні шляхом зменшення суми стягнення з 460 566,88 грн до 165 153,89 грн. Доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України колегія суддів відхиляє як безпідставні. Як уже зазначалося вище, спеціальним законодавством, яке регулює проходження військової служби та порядок грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовано питання відповідальності за несвоєчасне проведення остаточного розрахунку при звільненні. У зв`язку із цим до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 116 та 117 КЗпП України, що узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 16 липня 2020 року у справі №400/2884/18, від 11 лютого 2021 року у справі №200/10820/19-а та від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22. Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що виплачена позивачу індексація грошового забезпечення не належить до сум, які повинні враховуватися під час проведення остаточного розрахунку при звільненні. Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення військовослужбовців підлягає індексації відповідно до закону. Верховний Суд неодноразово зазначав, що індексація грошового забезпечення є обов`язковою складовою грошового забезпечення військовослужбовця та належить до сум, які підлягають виплаті особі під час проведення остаточного розрахунку при звільненні. Отже, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин статті 117 КЗпП України. Разом із тим колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в тій частині, що при визначенні розміру відшкодування судом першої інстанції не були повною мірою враховані критерії розумності, справедливості та пропорційності, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду. Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутого на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. В іншій частині висновки суду першої інстанції відповідають установленим обставинам справи, ґрунтуються на належних і допустимих доказах та є правильними по суті. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення. Згідно зі статтею 317 КАС України підставою для зміни судового рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для застосування статті 117 КЗпП України, проте неповно врахував критерії співмірності, розумності та справедливості при визначенні розміру відшкодування, рішення суду підлягає зміні в частині розміру стягнення. Підстав для нового розподілу судових витрат за результатами апеляційного перегляду справи відповідно до статті 139 КАС України колегія суддів не вбачає. Керуючись статтями 243, 308, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/17851/25 - змінити. Абзац третій резолютивної частини рішення суду першої інстанції щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викласти в такій редакції: «Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.10.2018 року по 27.05.2025 року у розмірі 165 153 (сто шістдесят п`ять тисяч сто п`ятдесят три) гривні 89 копійок з відрахуванням із зазначеної суми належних до сплати податків і зборів». В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках та з підстав, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: І.І. Тарновецький Судді: А.В. Бойко О.А. Шевчук