Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/24599/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/24599/25 Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М. Дата і місце ухвалення: 26.03.2026 р., м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Тарновецького І.І., суддів: Бойка А.В., Шевчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року у справі №420/24599/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 18 червня 2022 року по 19 липня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсація невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 18 червня 2022 року по 19 липня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсація невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що, на думку апелянта, призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, відповідно до яких вручення військовослужбовцю грошового атестата при звільненні є моментом, з якого особа дізналася або повинна була дізнатися про розмір належного їй грошового забезпечення та, відповідно, про можливе порушення своїх прав. Апелянт вказує, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 18 травня 2022 року по 14 жовтня 2024 року та при звільненні був виключений зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення, а також отримав грошовий атестат №989/4491 від 14 жовтня 2024 року. При цьому будь-яких заперечень щодо проведеного розрахунку або нарахованих сум позивач не висловлював. На думку скаржника, саме з 14 жовтня 2024 року розпочався перебіг строку звернення до суду. Військова частина НОМЕР_1 також зазначає, що позовну заяву подано до суду лише 23 липня 2025 року, тобто після спливу встановленого законом строку звернення до суду. При цьому лист відповідача від 22 травня 2025 року не може вважатися моментом, з якого позивач дізнався про порушення свого права, оскільки направлення відповідного запиту та отримання відповіді лише свідчать про початок активних дій позивача щодо реалізації свого права, але не змінюють момент виникнення обізнаності про спірні правовідносини. Крім того, апелянт наголошує, що спірні виплати грошового забезпечення були фактично отримані позивачем у відповідний період проходження служби, а тому про розмір таких виплат та можливе порушення своїх прав він повинен був знати з моменту їх отримання. У зв`язку з цим відповідач вважає відсутніми підстави для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду. Також апелянт звертає увагу на те, що первісно позивач заявляв вимоги щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 18 червня 2022 року по 20 травня 2023 року, однак ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року заяву про поновлення строку звернення до суду в частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року залишено без задоволення. Незважаючи на це, позивач повторно звернувся до суду з аналогічними вимогами у справі №420/36623/25. Посилаючись на наведені обставини, Військова частина НОМЕР_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 з 18 травня 2022 року по 14 жовтня 2024 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №68-РС від 09 жовтня 2024 року позивача звільнено з військової служби у запас, а наказом по стройовій частині від 14 жовтня 2024 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. У квітні 2025 року представник позивача звернулася до Військової частини НОМЕР_1 із заявою щодо проведення перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 18 червня 2022 року по 20 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані щорічну основну та додаткову відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні та премії, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», на відповідні тарифні коефіцієнти. Листом від 22 травня 2025 року відповідач повідомив, що під час нарахування грошового забезпечення позивачу для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 1762 грн, установлений станом на 01 січня 2018 року. Вважаючи, що після 29 січня 2020 року посадовий оклад та оклад за військовим званням мали визначатися із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а відтак грошове забезпечення, грошова допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, компенсація за невикористані відпустки, одноразова грошова допомога при звільненні та премія були нараховані у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18, якою було визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, відновилася дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 у первинній редакції, відповідно до якої посадові оклади та оклади за військовими званнями підлягають визначенню шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Суд першої інстанції дійшов висновку, що у період з 18 червня 2022 року по 19 липня 2022 року позивач мав право на отримання грошового забезпечення та похідних від нього виплат, обчислених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, а не з прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01 січня 2018 року, який фактично застосовував відповідач при проведенні відповідних нарахувань. З огляду на наведене суд першої інстанції визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу належних сум грошового забезпечення та пов`язаних із ним виплат у належному розмірі, а також зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 здійснити відповідний перерахунок та виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Відповідно до статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне та грошове забезпечення, а до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення. На реалізацію зазначених положень Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30 серпня 2017 року №704, якою визначено порядок формування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям. Пунктом 4 Постанови №704 у первинній редакції було передбачено, що посадові оклади та оклади за військовими званнями визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 до пункту 4 Постанови №704 були внесені зміни, відповідно до яких для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року. Разом з тим постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 пункт 6 Постанови №103 визнано протиправним та скасовано. Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, відповідно до яких з 29.01.2020 року положення пункту 4 Постанови №704 підлягають застосуванню в частині, що не суперечить актам вищої юридичної сили. Верховний Суд у низці постанов, зокрема від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21 та від 14 вересня 2022 року у справі №500/1886/21, дійшов висновку, що після 29 січня 2020 року при визначенні посадових окладів та окладів за військовими званнями підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 01 січня відповідного календарного року. Отже, відповідач у спірний період був зобов`язаний визначати посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, а не прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року. Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до суду. Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року, статтю 233 КЗпП України викладено у новій редакції та встановлено тримісячний строк звернення до суду. Разом із тим пунктом 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 карантин відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року. Отже, під час виникнення спірних правовідносин положення статті 233 КЗпП України підлягали застосуванню з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, який передбачав продовження відповідних строків на період дії карантину. З огляду на те, що спірні правовідносини охоплюють період з 18 червня 2022 року по 19 липня 2022 року та виникли під час дії карантину, а також враховуючи, що переважна частина спірного періоду припадає на час дії редакції статті 233 КЗпП України, яка не містила будь-яких обмежень строку звернення до суду з вимогами про стягнення належних виплат, колегія суддів не вбачає підстав для застосування наслідків пропуску позивачем строку звернення до суду. За таких обставин доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Колегія суддів також вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права під час звільнення з військової служби та отримання грошового атестата 14 жовтня 2024 року. Так, апелянт посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, відповідно до якого вручення особі грошового атестата при звільненні може свідчити про її обізнаність щодо проведеного розрахунку. Разом з тим колегія суддів зазначає, що під час застосування правових висновків Верховного Суду необхідно враховувати не лише зміст сформульованого правового підходу, а й фактичні обставини конкретної справи, в межах яких такий висновок був сформований. У даній справі предметом спору є не сам факт виплати або невиплати позивачу певних сум грошового забезпечення, а правомірність застосування відповідачем конкретної розрахункової величини при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України №704. При цьому матеріали справи не містять доказів того, що з грошового атестата, виданого позивачу при звільненні, можливо було встановити, який саме прожитковий мінімум застосовувався відповідачем при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням. Сам по собі факт ознайомлення особи із загальним розміром нарахованого та виплаченого грошового забезпечення не свідчить про її обізнаність щодо правильності правового механізму такого нарахування та відповідності проведеного розрахунку вимогам чинного законодавства. Колегія суддів враховує, що лише листом Військової частини НОМЕР_1 від 22 травня 2025 року позивачу було повідомлено про те, що під час визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений станом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762 грн. Разом із тим отримана позивачем відповідь від 22 травня 2025 року підтвердила порядок визначення відповідачем складових грошового забезпечення та містила інформацію щодо застосованої відповідачем розрахункової величини. Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що позивач повинен був знати про можливе порушення своїх прав з моменту отримання відповідних виплат у 2022 році. Отримання особою певної суми грошового забезпечення саме по собі не свідчить про її обізнаність щодо всіх складових такого розрахунку, зокрема щодо розрахункової величини, яка використовувалася для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням. Посилання апелянта на процесуальні рішення, ухвалені під час розгляду інших справ за участю сторін, колегія суддів відхиляє, оскільки такі рішення не містять остаточного вирішення спору щодо прав та обов`язків сторін у межах спірного періоду, який є предметом розгляду у даній справі. Крім того, сам факт постановлення окремих процесуальних ухвал не звільняє суд від обов`язку надати самостійну оцінку обставинам кожної конкретної справи. Колегія суддів також відхиляє посилання апелянта на наявність іншої адміністративної справи №420/36623/25. Як убачається з матеріалів справи та пояснень сторін, зазначена справа стосується іншого періоду проходження військової служби позивачем, а саме з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року, тоді як предметом розгляду у цій справі є правовідносини, що виникли за період з 18 червня 2022 року по 19 липня 2022 року. Наявність іншого судового провадження щодо іншого періоду нарахування грошового забезпечення сама по собі не спростовує висновків суду першої інстанції у даній справі та не свідчить про відсутність у позивача права на судовий захист щодо спірного періоду. Крім того, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року у справі №420/36623/25 позовні вимоги щодо іншого періоду проходження служби були задоволені, що також свідчить про відсутність підстав вважати спірні вимоги очевидно безпідставними або такими, що заявлені з пропуском строку звернення до суду. Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи щодо пропуску позивачем строку звернення до суду не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Наведені апелянтом правові висновки Верховного Суду не спростовують висновків суду першої інстанції та колегії суддів, оскільки при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до суду підлягають врахуванню конкретні обставини справи, а також особливості правового регулювання, встановлені статтею 233 КЗпП України та пунктом 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та не спростовують правильності встановлених судом обставин і застосованих норм матеріального права. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну оцінку доказам та ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 316 КАС України підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає. З огляду на результат апеляційного перегляду справи підстави для нового розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні. Керуючись ст. ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року у справі №420/24599/25 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий: І.І. Тарновецький Судді: А.В. Бойко О.А. Шевчук