Постанова 4854 № 420/42727/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/42727/25 Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю.В. Дата і місце ухвалення: 26.02.2026 р., м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Тарновецького І.І., суддів: Бойка А.В., Шевчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року у справі №420/42727/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2021 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2021 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 року по 31.12.2021 року, грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 31.12.2021 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає про неправильне застосування судом норм матеріального права, що, на думку апелянта, призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення у спірний період здійснювалися відповідно до чинного законодавства та в межах повноважень відповідача. Апелянт вказує, що командування військової частини діяло на підставі та у спосіб, визначені Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України, а тому відсутні підстави для висновку про протиправність його дій чи бездіяльності. Скаржник також наголошує, що під час вирішення спору суд першої інстанції не врахував особливості функціонування військових формувань в умовах воєнного стану, необхідність забезпечення обороноздатності держави та обмеженість бюджетних ресурсів у період збройної агресії російської федерації проти України. На думку апелянта, при вирішенні спорів щодо соціального забезпечення необхідно дотримуватись балансу між приватними інтересами особи та суспільним інтересом, пов`язаним із забезпеченням оборони держави. Крім того, апелянт зазначає, що позивач під час проходження служби та при отриманні відповідних виплат не висловлював заперечень щодо їх розміру та не звертався до відповідача з вимогами про проведення перерахунку, що, на думку скаржника, свідчить про відсутність спору щодо належних до виплати сум. Посилаючись на наведені обставини, Військова частина НОМЕР_1 просить рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . У період проходження військової служби позивачу нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення, а також інші виплати, розмір яких визначався виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням. У жовтні 2025 року позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою щодо проведення перерахунку грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2021 року, а також пов`язаних із ним виплат, а саме: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року. За результатами розгляду звернення відповідач перерахунок не здійснив, виходячи з того, що під час нарахування грошового забезпечення застосовувався порядок обчислення посадових окладів та окладів за військовими званнями із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01 січня 2018 року. Вважаючи, що після скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 посадовий оклад та оклад за військовим званням повинні визначатися із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, а тому грошове забезпечення та похідні від нього виплати за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2021 року були нараховані у меншому розмірі, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18, якою було визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, відновлено дію пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 у первинній редакції. Суд першої інстанції дійшов висновку, що починаючи з 29 січня 2020 року посадові оклади та оклади за військовими званнями військовослужбовців повинні визначатися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, а не шляхом застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01 січня 2018 року. При цьому суд першої інстанції врахував правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, відповідно до яких з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови №704 в частині застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року не відповідають актам вищої юридичної сили, оскільки прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт щороку змінюється законом про Державний бюджет України. З огляду на те, що у 2020 та 2021 роках розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб був більшим за розмір прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня 2018 року, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у позивача права на перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2021 року, а також грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії, розмір яких залежав від посадового окладу та окладу за військовим званням. Водночас суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог у частині зобов`язання відповідача здійснити одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, виходячи з того, що на момент розгляду справи відсутні підстави вважати, що відповідач не виконає вимоги законодавства під час здійснення відповідних виплат, а тому такі вимоги є передчасними. Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, оскільки на момент розгляду справи такі вимоги були передчасними. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ). Відповідно до частин першої - четвертої статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби. До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості та умов військової служби і виплачується у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. На реалізацію зазначених законодавчих положень Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704). Постановою №704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, схеми тарифних коефіцієнтів за військовими званнями та визначено порядок обчислення складових грошового забезпечення військовослужбовців. Пунктом 4 Постанови №704 у редакції, чинній на момент її прийняття, було передбачено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Разом із тим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 до пункту 4 Постанови №704 було внесено зміни, відповідно до яких для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений станом на 01 січня 2018 року. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 пункт 6 Постанови №103 визнано протиправним та скасовано. Оцінюючи наслідки скасування зазначених змін, Верховний Суд у постановах від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21, від 14 вересня 2022 року у справі №500/1886/21, від 22 вересня 2022 року у справі №500/3840/21 та в інших судових рішеннях сформував правову позицію, відповідно до якої після 29 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 підлягають застосуванню із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року. Колегія суддів також враховує, що статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року встановлено у розмірі 2102 грн, тоді як статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» такий показник станом на 01 січня 2021 року визначено у розмірі 2270 грн. Водночас прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року становив 1762 грн. Отже, після 29 січня 2020 року застосування відповідачем для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року не відповідало положенням законів про Державний бюджет України на відповідні роки та правовим висновкам Верховного Суду. Крім того, пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1774-VІІІ встановлено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та інших виплат. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року у справі №240/4946/18 підтвердила пріоритет зазначеної норми над положеннями підзаконних нормативно-правових актів. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , а в період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2021 року під час нарахування та виплати йому грошового забезпечення відповідач застосовував як розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений станом на 01 січня 2018 року. При цьому розмір посадового окладу та окладу за військовим званням є базовими складовими грошового забезпечення військовослужбовця, від яких залежить розмір інших виплат, зокрема матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення та премії. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2021 року відповідач був зобов`язаний визначати посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, а відтак здійснювати нарахування та виплату грошового забезпечення і похідних від нього виплат із урахуванням такого порядку обчислення. Посилання апелянта на те, що після скасування пункту 6 Постанови №103 попередня редакція пункту 4 Постанови №704 не відновила свою дію, колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки зазначені доводи неодноразово були предметом оцінки Верховного Суду, який сформував усталену та послідовну правову позицію щодо застосування відповідних норм права. Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про відсутність правових підстав для проведення перерахунку у зв`язку з особливостями фінансування військових формувань або необхідністю забезпечення обороноздатності держави, оскільки обов`язок державних органів діяти виключно на підставі та у спосіб, визначені законом, не ставиться у залежність від наявності чи відсутності бюджетних асигнувань. Також колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що позивач під час проходження служби або при звільненні не висловлював заперечень щодо розміру виплаченого грошового забезпечення. Сам по собі факт отримання відповідних виплат не свідчить про відсутність порушення прав особи та не позбавляє її права на звернення до суду за захистом таких прав у разі встановлення невідповідності проведених нарахувань вимогам законодавства. Так само не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову доводи апелянта про те, що позивач раніше не звертався до відповідача із вимогою про проведення перерахунку, оскільки право особи на судовий захист не ставиться у залежність від факту попереднього звернення до суб`єкта владних повноважень, якщо інше прямо не передбачено законом. Отже, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди відповідача з усталеною практикою Верховного Суду та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи і застосованих норм матеріального права. За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку доказам та ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 316 КАС України підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає. З огляду на результат апеляційного перегляду справи підстави для нового розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року у справі №420/42727/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: І.І. Тарновецький Судді: А.В. Бойко О.А. Шевчук