Постанова 4854 № 420/1373/26

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/1373/26 Головуючий в 1 інстанції: Попов В.Ф. Дата і місце ухвалення: 25.03.2026 р., м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Тарновецького І.І., суддів: Бойка А.В., Шевчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року у справі №420/1373/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просила: - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 20.07.2022 року по 16.07.2023 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення та всіх його складових, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання особливо важливих завдань, грошової компенсації за невикористані основні та додаткові відпустки, щомісячної премії, інших надбавок та доплат за період з 20.07.2022 року по 31.12.2022 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017; за період з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017; - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік виходячи з розміру грошового забезпечення, розрахованого з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 20.07.2022 року до 19.05.2023 року включно, а також грошової допомоги на оздоровлення та премії, які виплачувались у цьому періоді, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 20.07.2022 року до 19.05.2023 року включно, а також грошової допомоги на оздоровлення та премії, які виплачувались у цьому періоді, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні іншої частини позову відмовити. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що, на думку апелянта, призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки Військова частина НОМЕР_1 під час нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення діяла відповідно до вимог чинного законодавства. Апелянт посилається на те, що пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 у редакції, чинній після внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, передбачено визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт. На думку скаржника, скасування постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 не призвело до автоматичного відновлення попередньої редакції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, оскільки відповідні зміни до зазначеної норми Кабінетом Міністрів України не вносились. Апелянт також зазначає, що примітки до додатків 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 не можуть застосовуватися окремо від пункту 4 цієї постанови та мають допоміжний характер, тоді як визначальним є зміст саме пункту 4 постанови №704 як нормативного положення. Крім того, скаржник посилається на положення пункту 32 Правил підготовки проєктів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06 вересня 2005 року №870, вважаючи, що дія нормативного акта може бути поновлена лише шляхом прийняття відповідного нормативного акта або прямого зазначення про таке поновлення. Також апелянт вказує на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11 лютого 2021 року у справі №200/3757/20-а, та вважає, що розрахунковою величиною для визначення посадових окладів і окладів за військовими званнями відповідно до постанови №704 є прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом станом на 01 січня 2018 року. Посилаючись на наведені обставини, Військова частина НОМЕР_1 просить рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . У період з 20 липня 2022 року по 19 травня 2023 року грошове забезпечення позивачки нараховувалось та виплачувалось із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 1762 грн, встановленого станом на 01 січня 2018 року. Вважаючи, що після 29 січня 2020 року посадовий оклад та оклад за військовим званням повинні визначатися із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, а відтак грошове забезпечення, грошова допомога на оздоровлення та премія були нараховані у заниженому розмірі, позивачка звернулася до суду з цим адміністративним позовом. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що після 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів та окладів за військовими званнями прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01 січня 2018 року, не відповідають нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, якими на відповідні роки встановлювались інші розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Суд першої інстанції врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, відповідно до яких з 01 січня 2020 року для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 01 січня відповідного календарного року, а не прожитковий мінімум станом на 01 січня 2018 року. Встановивши, що у період з 20 липня 2022 року по 19 травня 2023 року під час нарахування та виплати позивачці грошового забезпечення відповідач застосовував прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 1762 грн, установлений станом на 01 січня 2018 року, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для перерахунку грошового забезпечення за спірний період. Оскільки розмір грошової допомоги на оздоровлення та премії безпосередньо залежить від складових місячного грошового забезпечення військовослужбовця, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог також у цій частині. Водночас у задоволенні позовних вимог щодо перерахунку та виплати грошової компенсації за невикористані основні та додаткові відпустки суд першої інстанції відмовив, виходячи з того, що такі виплати нараховуються при звільненні військовослужбовця із сум грошового забезпечення, актуальних на дату звільнення, а обчислення таких сум не є предметом спору у цій справі. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ). Відповідно до частин першої - четвертої статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне та грошове забезпечення. До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, умов військової служби та виплачується у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. На виконання зазначених законодавчих приписів Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), якою визначено структуру та порядок обчислення грошового забезпечення військовослужбовців. Пунктом 4 Постанови №704 у первинній редакції було встановлено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Примітки до додатків 1, 12, 13 та 14 до Постанови №704 також передбачали застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями. Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 до пункту 4 Постанови №704 були внесені зміни, відповідно до яких розрахунковою величиною став прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений станом на 01 січня 2018 року. Разом із тим постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 пункт 6 Постанови №103, яким було внесено відповідні зміни до пункту 4 Постанови №704, визнано протиправним та скасовано. Оцінюючи наслідки зазначеного судового рішення, Верховний Суд у постановах від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21, від 14 вересня 2022 року у справі №500/1886/21, від 22 вересня 2022 року у справі №500/3840/21 та в інших судових рішеннях сформував правовий висновок про те, що після 29 січня 2020 року при визначенні посадових окладів та окладів за військовими званнями підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 01 січня відповідного календарного року. Колегія суддів враховує, що статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2022 року встановлено у розмірі 2481 грн, а статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року - у розмірі 2684 грн. Таким чином, застосування у спірний період прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762 грн не відповідало нормативно-правовим актам вищої юридичної сили. Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у період з 20 липня 2022 року по 19 травня 2023 року під час нарахування та виплати позивачці грошового забезпечення, а також грошової допомоги на оздоровлення та премії, відповідач застосовував прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 1762 грн, установлений станом на 01 січня 2018 року. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач був зобов`язаний визначати посадовий оклад та оклад за військовим званням позивачки шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, а відтак здійснювати нарахування та виплату грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та премії з урахуванням такого порядку обчислення. Посилання апелянта на те, що скасування пункту 6 Постанови №103 не спричинило автоматичного відновлення попередньої редакції пункту 4 Постанови №704, колегія суддів відхиляє як безпідставні. Зазначені доводи вже були предметом дослідження Верховного Суду, який сформував усталену та послідовну правову позицію щодо застосування пункту 4 Постанови №704 після ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18. Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що примітки до додатків 1, 12, 13 та 14 Постанови №704 мають виключно допоміжний або інформаційний характер. Підставою для задоволення позову є не самостійне застосування зазначених приміток, а системне тлумачення положень Закону №2011-ХІІ, Постанови №704, законів про Державний бюджет України на відповідні роки та правових висновків Верховного Суду. Колегія суддів також відхиляє посилання апелянта на пункт 32 Правил підготовки проєктів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06 вересня 2005 року №870, оскільки вирішення цього спору здійснюється на підставі норм законів України та правових висновків Верховного Суду щодо застосування пункту 4 Постанови №704, а не виходячи з правил нормопроєктувальної техніки. Не спростовують правильності висновків суду першої інстанції й посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі №200/3757/20-а, оскільки наведені у ній висновки були зроблені за інших фактичних обставин та до формування Верховним Судом сталої правової позиції щодо застосування пункту 4 Постанови №704 після скасування пункту 6 Постанови №103. Крім того, колегія суддів враховує, що під час вирішення цієї категорії спорів Верховний Суд у більш пізніх постановах, зокрема від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21 та від 14 вересня 2022 року у справі №500/1886/21, сформував сталий підхід до застосування пункту 4 Постанови №704 після скасування пункту 6 Постанови №103, який є релевантним для спірних правовідносин у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди апелянта з усталеною практикою Верховного Суду та не спростовують правильності встановлених судом першої інстанції обставин справи і застосованих норм матеріального права. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну оцінку доказам та ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 316 КАС України підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає. З огляду на результат апеляційного перегляду справи підстави для нового розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні. Керуючись ст. ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року у справі №420/1373/26 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий: І.І. Тарновецький Судді: А.В. Бойко О.А. Шевчук