Постанова 4854 № 400/10712/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/10712/25 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н.В. Дата і місце ухвалення: 30.12.2025 р., м. Миколаїв П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Тарновецького І.І., суддів: Бойка А.В., Шевчук О.А., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2025 року у справі №400/10712/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: - визнати протиправними дії щодо обчислення та виплати грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 20.05.2024 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 - 2024 роки без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2020 року, на 01.01.2021 року, на 01.01.2022 року, на 01.01.2023 року та розрахункової величини 2684,00 грн. у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт; - зобов`язати здійснити перерахунок на користь грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат за період з 30.01.2020 року по 20.05.2024 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 - 2024 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом станом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року - 2102 гривні 00 копійок, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року - 2270 гривень 00 копійок, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року - 2481 гривня 00 копійок, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року - 2684 гривні 00 копійок, розрахункової величини 2684 гривні 00 копійок на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 року та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців». Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 19.05.2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 - 2023 роки без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2020 року, на 01.01.2021 року, на 01.01.2022 року, на 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат за період з 30.01.2020 року по 19.05.2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 - 2023 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року - 2102 гривні 00 копійок, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року - 2270 гривень 00 копійок, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року - 2481 гривня 00 копійок, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року - 2684 гривні 00 копійок, на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 року та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що, на думку апелянта, призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції помилково застосовано положення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 як підставу для проведення перерахунку грошового забезпечення позивача. На думку апелянта, скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 не призводить до автоматичного відновлення попередньої редакції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704. Апелянт вважає, що примітки до додатків 1 та 14 постанови Кабінету Міністрів України №704 мають виключно інформаційний характер та не містять норм права, а тому не можуть бути підставою для визначення розрахунковою величиною прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Крім того, зазначає, що чинне законодавство не передбачає відновлення дії нормативно-правового акта або його окремих положень унаслідок скасування іншого нормативно-правового акта судовим рішенням. Посилаючись на викладене, апелянт вважає, що відповідач правомірно здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018 року, а тому просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2025 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України, а саме: з 01.08.2003 року по 20.05.2024 року у Військовій частині НОМЕР_1 , а з 21.05.2024 року по теперішній час проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 . Відповідно до наказу від 20.05.2024 року №164 позивача з 20.05.2024 року виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 . 22.08.2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання інформації щодо розміру прожиткового мінімуму, який застосовувався при визначенні його посадового окладу та окладу за військовим званням. Листом від 18.09.2025 року №154/54/23/1/1778 Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача, що у період з 30.01.2020 року по 20.05.2024 року при обчисленні його грошового забезпечення, зокрема посадового окладу та окладу за військовим званням, застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений станом на 01.01.2018 року. Вважаючи такі дії відповідача протиправними та такими, що призвели до виплати грошового забезпечення у меншому розмірі, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що після визнання протиправним та скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 з 29.01.2020 року при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями підлягають застосуванню положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 у частині, що не суперечить нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, відповідно до яких такі оклади визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Встановивши, що при нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 19.05.2023 року відповідач застосовував прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений станом на 01.01.2018 року, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність таких дій та наявність підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача, а також похідних від нього виплат, розмір яких залежить від місячного грошового забезпечення. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII). Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Частинами другою - четвертою статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби та виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. На реалізацію зазначених законодавчих приписів Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704). Постановою №704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців та схему тарифних коефіцієнтів за військовими (спеціальними) званнями. Пунктом 4 Постанови №704 у первинній редакції було передбачено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Також приміткою 1 до додатка 1 та приміткою до додатка 14 Постанови №704 визначено механізм обчислення посадових окладів та окладів за військовими званнями із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб. 21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», якою пункт 4 Постанови №704 було викладено у новій редакції. Унаслідок внесених змін розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями почали визначатися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Разом з тим постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 пункт 6 Постанови №103, яким були внесені відповідні зміни до пункту 4 Постанови №704, визнано протиправним та скасовано. Надаючи оцінку правовим наслідкам зазначеного судового рішення, Верховний Суд у постановах від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21, від 14 вересня 2022 року у справі №500/1886/21, від 22 вересня 2022 року у справі №500/3840/21 та інших дійшов висновку, що з 29.01.2020 року при визначенні посадових окладів та окладів за військовими званнями підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 у частині, що не суперечить нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, тобто із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Колегія суддів враховує, що законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» було встановлено нові розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому застосування після 29.01.2020 року показника прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 року не відповідало актам вищої юридичної сили. Крім того, пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1774-VIII визначено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та інших виплат. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року у справі №240/4946/18 підтвердила пріоритет зазначеної норми над положеннями підзаконних нормативно-правових актів. Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що у період з 30.01.2020 року по 19.05.2023 року відповідач був зобов`язаний визначати посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що при нарахуванні грошового забезпечення позивачу відповідач застосовував прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення без урахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Посилання апелянта на те, що скасування пункту 6 Постанови №103 не спричинило автоматичного відновлення попередньої редакції пункту 4 Постанови №704, колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки зазначені доводи вже були предметом дослідження Верховного Суду, який сформував усталену правову позицію щодо застосування спірних правовідносин. Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про те, що примітки до додатків 1 та 14 Постанови №704 мають виключно інформаційний характер. Такі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки підставою для задоволення позову є сукупне застосування положень Закону №2011-XII, Постанови №704, законів про Державний бюджет України на відповідні роки та правових висновків Верховного Суду. Посилання апелянта на положення пункту 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06 вересня 2005 року №870, також не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, оскільки у даному випадку вирішальним є застосування нормативного регулювання відповідно до актів вищої юридичної сили та правових висновків Верховного Суду. Отже, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди апелянта із сталою практикою Верховного Суду та не містять обставин, які б свідчили про неправильне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку доказам та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 316 КАС України підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2025 року у справі №400/10712/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: І.І. Тарновецький Судді: А.В. Бойко О.А. Шевчук