Постанова Київський апеляційний суд № 372/6117/25

справа № 372/6117/25 головуючий у суді І інстанції Сташків Т.Г. провадження № 22-ц/824/10873/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 25 червня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Сташків Т.Г., у м. Обухів, Київської області, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В С Т А Н О В И В: У жовтні 2025 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»звернулося до суду із позовом в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 1095758 від 02 листопада 2023 року в розмірі 52 640,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02 листопада 2023 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Селфі Кредит» був укладений кредитний договір №1095758, згідно з умовами якого відповідач отримав 10 000,00 грн., шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію». Відповідно до Розділу 1 Кредитного договору ТОВ «Селфі Кредит» надає позичальнику (споживачу) кредит в гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Кредит надається строком на 360 днів, стандартна процентна ставка становить 2,2% в день та застосовується у межах строку кредиту. ТОВ «Селфі Кредит» свої зобов`язання за Кредитним договором виконало та надало позичальнику грошові кошти шляхом їх перерахування на картку позичальника, яку позичальник вказав при оформленні кредиту. 21 червня 2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу № 21062024, за яким ТОВ «Селфі Кредит» відступило права вимоги, а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло право вимоги за первинними договорами в розмірі заборгованостей боржників перед ТОВ «Селфі Кредит», визначеними в Реєстрі боржників, у тому числі, за даним договором факторингу ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було відступлено право вимоги за заборгованістю ОСОБА_1 перед ТОВ «Селфі Кредит» за договором № 1095758 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» від 02 листопада 2023 року. Відповідач не виконала свої зобов`язання за кредитним договором, що призвело до утворення заборгованості, яка, у відповідності до розрахунку позивача, станом на 21 червня 2024 року становить 52 640,00 грн, з яких: 10 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 42 640,00 грн - заборгованість за процентами. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 10 березня 2026 року позов ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за процентами та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у стягненні процентів понад уже сплачену суму або суттєво зменшити їх розмір до справедливого та співмірного. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що заявлений розмір відсотків не відповідає принципам розумності, справедливості та співмірності, у декілька разів перевищує суму отриманого кредиту. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»,вказує, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що 02 листопада 2023 року ТОВ «Селфі Кредит» та відповідач уклали договір про надання споживчого кредиту № 1095758. Згідно умов договору сума кредиту склала 10 000,00 грн., строк кредиту 360 днів, періодичність сплати платежів - кожні 30 днів (пункти 1.2.-1.4 договору про надання споживчого кредиту № 1095758). Умовами пункту 1.5.1 укладеного договору передбачена стандартна процента ставка 2,2 % в день, яка застосовується в межах строку кредиту, вказаного в пункті 1.4 цього договору. Згідно підпунктів 1.8.1. 1.8.2 цього договору орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 89 200,00 грн., за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 82 630,00 грн. Згідно умов пункту 2.1 договору кошти надаються у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок відповідача, уключаючи використання реквізитів платіжної карти № НОМЕР_1 . Дати надання кредиту: 02.11.2023 року або 03.11.2023 року (пункт 2.2 договору). Відповідач підписала договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора Х014. Факт перерахування відповідачу кредитних коштів, а також факт користування ним такими коштами протягом строку дії договору підтверджується наданим розрахунком заборгованості за договором № 1095758, повідомленням № 20250930-6392 від 30 вересня 2025 року ТОВ «Пейтек. У зв`язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов`язань загальна сума заборгованості відповідача за договором № 1095758 від 02 листопада 2023 року згідно розрахунків позивача становить 52 640,00 грн., з яких: 10 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 42 640,00 грн. - заборгованість за процентами. 21 червня 2024 року ТОВ «Селфі Кредит» та позивач уклали Договір факторингу № 21062024, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за договором про надання споживчого кредиту № 1095758 у розмірі 52 640,00 грн. За цим договором Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов`язання, плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту. Відповідачу було надіслано письмову досудову вимогу про погашення кредитної заборгованості вих. № 23685660/107 від 16 жовтня 2025 року. Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що фактично отримані та використані кошти відповідно до умов Кредитного договору № 1095758 від 02 листопада 2023 рокуу добровільному порядку ОСОБА_1 не повернула, розмір заборгованості не спростувала, а позивач належними доказами підтвердив наявність у відповідача заборгованості за вказаним кредитним договором. Апеляційний суд не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України). Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19. Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ. Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. З матеріалів справи вбачається та сторонами не оспорюється, що 02 листопада 2023 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1095758. Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Разом з тим, відповідач в апеляційній скарзі, посилається на те, що вимоги щодо нарахування відсотків є несправедливими і значно перевищують розмір заборгованості за тілом кредиту, а реальна річна процентна ставка явно встановлена з порушенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Апеляційний суд погоджується з такими доводами відповідача з огляду на наступне. Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно. Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту. Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди. Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору. Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг). У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23. Так, з матеріалів справи вбачається, що кредитором застосовувалася відсоткова ставка у розмірі 2,2 % (стандартна) та 0,01 % (знижена) за кожен день користування кредитними коштами. При цьому, умовами п. 1.7.1, 1.7.2 договору передбачено, що орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 47541,10 % річних, за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 9313,47 % річних; орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 89 200,00 грн., за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 82 630,00 грн. Вимога про нарахування та сплату вищезазначених відсотків у розмірі 42 640,00 грн., з огляду на розмір тіла кредиту (10000 грн.), є явно завищеною та не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. За таких обставин, з огляду на суттєву неспівмірність заявленого позивачем розміру заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом та тілом кредиту, що не є справедливим та, з урахуванням положень п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», апеляційний суд приходить до висновку, що стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» підлягає заборгованість в розмірі в розмірі 20 000,00 грн., яка складається з: 10 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту та 10 000,00 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом, що відповідатиме балансу інтересів кредитора та боржника. При цьому, судом враховано та сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 було сплачено заборгованість за користування кредитом у загальному розмірі 8 500,00 грн. Отже до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає прострочена заборгованість за тілом кредиту у розмірі 10 000,00 грн., прострочена заборгованість за процентами за користування кредитом 1 500,00 грн. (10000,0 - 8500,00), в іншій частині позовних вимог слід відмовити. Як вбачається з апеляційної скарги, остання не містить доводів в частині стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 3 000,00 грн., а, відтак, судове рішення в цій частині в силу вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України не може бути скасоване. Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, висновки суду першої інстанції частково не відповідають фактичним обставинам справи, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового судового рішення по суті вимог позивача. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. При подачі позовної заяви ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» сплатило судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог 21,84 %, а саме з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 529,05 грн. (2422,40*21,84%) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 655,20 грн. (3000*21,84%), з урахуванням їх зменшення судом першої інстанції. При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 3 663,60 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги, сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з позивача пропорційно до позовних вимог в задоволенні яких позивачу відмовлено (78,16%), а саме у розмірі 2 863,46 грн. (3663,60*78,16%). Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе стягнути з ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» на користь ОСОБА_1 різницю між сумою, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, та сумою, яку позивач має компенсувати відповідачу. Така різниця становить 2 334,41 грн. (2863,46-529,05). На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитомзадовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», місце знаходження: м. Львів вул. Смаль-Стоцького 1, 28 корпус, 4 поверх, ідентифікаційний код 35234236 заборгованість за тілом кредиту у розмірі 10 000,00 (десять тисяч) гривень, за процентами за користування кредитом у розмірі 1 500 (одна тисяча п`ятсот) гривень, а також витрати на правничу допомогу в розмірі 655,20 (шістсот п`ятдесят п`ять) гривень 20 копійок. В іншій частині позовних вимог про стягнення заборгованість за процентами за користування кредитом відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», місце знаходження: м. Львів вул. Смаль-Стоцького 1, 28 корпус, 4 поверх, ідентифікаційний код 35234236 на користь ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 судовий збір у розмірі 2 334,41 (дві тисячі триста тридцять чотири) гривні 41 копійка. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Фінагеєв В.О. Судді Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.