Постанова Київський апеляційний суд № 381/1797/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Унікальний номер справи № 381/1797/20 Головуючий у суді першої інстанції - Ковалевська Л.М. Апеляційне провадження № 22-ц/824/5790/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 червня 2026 року Київський апеляційний суд у складі: суддя-доповідач Нежура В.А., судді Верланов С.М., Невідома Т.О., секретар Цуран С.С. розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 квітня 2024 року у справі за позовом Виконуючого обов`язків керівника Фастівської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі Фастівської міської ради Київської області до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 , треті особи: Фермерське господарство «Хорс-КЛМ», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , державний реєстратор Святопетрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Тютюн Дмитро Сергійович про визнання недійсними наказів, скасування державної реєстрації права власності та витребування земельних ділянок, В С Т А Н О В И В: У липні 2020 року виконуючий обов`язки керівника Фастівської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі Фастівської міської ради Київської області звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Київській області), ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Фермерське господарство «Хорс-КЛМ», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , державний реєстратор Святопетрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Тютюн Д. С., про визнання недійсними наказів, скасування державної реєстрації права власності та витребування земельних ділянок. Позов обґрунтований тим, що під час опрацювання Фастівською місцевою прокуратурою Публічної кадастрової карти України в рамках здійснення заходів представницької діяльності та за результатами опрацювання матеріалів кримінального провадження від 29 листопада 2018 року № 12018000000000724 встановлені порушення вимог земельного законодавства під час передачі у власність земельних ділянок, розташованих на території Веприцької сільської ради Фастівського району Київської області, а саме: ГУ Держгеокадастру у Київській області ОСОБА_16 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 затверджено проєкти землеустрою та передано у власність земельні ділянки площею 2 га, кожна, на території Веприцької сільської ради для ведення особистого селянського господарства. На підставі зазначених наказів державним реєстратором Святопетрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області зареєстровано право власності за вказаними громадянами на земельні ділянки. Надалі на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок, вказані земельні ділянки були продані ОСОБА_2 , який в подальшому провів об`єднання ділянок та подарував новосформовану ділянку ОСОБА_1 . Відповідно до Публічної кадастрової карти, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно та акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 23 серпня 2019 року № 2-ДК/2/АП/09/01/-19, складеного начальником Управління з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру у Рівненській області Корзуном Р. В., (технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок розроблена ФОП ОСОБА_17 ) за рахунок об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 3224981600:02:006:0054, 3224981600:02:006:0062, 3224981600:02:006:0067, 3224981600:02:006:0068, 3224981600:02:006:0069, сформовано земельну ділянку загальною площею 10 га з кадастровим номером 3224981600:02:006:0070. За рахунок об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 3224981600:02:008:0074, 3224981600:02:008:0075, 3224981600:02:008:0076, 3224981600:02:008:0077, 3224981600:02:008:0078, 3224981600:02:008:0079, 3224981600:02:008:0080, 3224981600:02:008:0081, 3224981600:02:008:0082, 3224981600:02:008:0083, 3224981600:02:008:0084, 3224981600:02:008:0085, 3224981600:02:008:0086, 3224981600:02:008:0087, сформовано земельну ділянку загальною площею 27,1654 га з кадастровим номером 3224981600:02:008:0288. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна раніше було надано безоплатно у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, а саме: ОСОБА_16 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 на території Хмельницької області, ОСОБА_8 , ОСОБА_18 на території Київської області. Вказані громадяни на час видачі ГУ Держгеокадастру у Київській області наказів, вже використали своє право на безоплатне отримання у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для цього виду використання. Позивач просив визнати вказані накази ГУ Держгеокадастру у Київській області недійсними, скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельні ділянки та витребувати на користь держави зазначені земельні ділянки. Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 квітня 2024 року позов задоволено. Визнано недійсними накази ГУ Держгеокадастру у Київській області від 16 лютого 2018 року № 10-1122/15-18-сг, № 10-1146/15-18-сг, № 10-1129/15-18-сг, № 10-1130/15-18-сг, № 10-1156/15-18-сг, № 10-1132/15-18-сг, № 10-1141/15-18-сг, №10-1131/15-18-сг, № 10-1137/15-18-сг, № 10-1135/15-18-сг, № 10-1147/15-18-сг, №10-1157/15-18-сг, № 10-1123/15-18-сг, № 10-1151/15-18-сг, якими затверджено проєкти землеустрою та надано у власність ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_16 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 земельні ділянки з кадастровими номерами 3224981600:02:006:0062, 3224981600:02:008:0285, 3224981600:02:006:0069, 3224981600:02:006:0054, 3224981600:02:008:0284, 3224981600:02:008:0281, 3224981600:02:008:0278, 3224981600:02:008:0280, 3224981600:02:008:0279, 3224981600:02:008:0286, 3224981600:02:008:0283, 3224981600:02:008:0274, 3224981600:02:008:0277, 3224981600:02:008:0276, площами по 2 га кожна для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення на території Веприцької сільської ради Фастівського району Київської області. Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи № 25668188, № 25670660 про власності ОСОБА_1 на земельні ділянки з кадастровими номерами 3224981600:02:008:0288, 3224981600:02:006:0070 для ведення особистого селянського господарства, що розташовані на території Веприцької сільської ради Фастівського району Київської області. Витребувано на користь держави в особі Фастівської міської ради Київської області із незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки з кадастровими номерами 3224981600:02:006:0062, 3224981600:02:008:0285, 3224981600:02:006:0069, 3224981600:02:006:0054, 3224981600:02:008:0284, 3224981600:02:008:0281, 3224981600:02:008:0278, 3224981600:02:008:0280, 3224981600:02:008:0279, 3224981600:02:008:0286, 3224981600:02:008:0283, 3224981600:02:008:0274, 3224981600:02:008:0277, 3224981600:02:008:0276 площею по 2 га кожна, надані ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_19 , ОСОБА_16 ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_10 , ОСОБА_20 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 для ведення особистого селянського господарства, що розташовані на території Веприцької сільської ради Фастівського району Київської області. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 квітня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що вимога про витребування земельних ділянок не може бути задоволена, оскільки ОСОБА_1 є добросовісним набувачем та відсутні підстави для такого витребування, що передбачені чинним законодавством. Вказував, що він набув спірні земельні ділянки у власність за посередництвом повіреного шляхом сплати за спірні земельні ділянки грошових коштів на підставі договорів купівлі-продажу, тому вважає, що є всі підстави та докази того факту, що ОСОБА_1 набув спірні земельні ділянки у власність на оплатній основі. Зазначав, що рішення про надання дозволу власником земельних ділянок, в особі ГУ Держгеокадастру в Київській області, було прийнято самостійно та було надано дозвіл на отримання таких ділянок. При прийнятті такого рішення жодних перешкод, примусу та інших дій спрямованих на позбавлення чи обмеження власника на прийняття такого рішення жодною особою не вчинялося, доказів такого тиску чи перешкод в матеріалах справи немає. Стверджував, що вимога прокурора про визнання недійсними наказів Головного управління Держгеокадастру в Київській області та вимога про скасування рішення про державну реєстрації прав та їх обмежень з одночасним скасуванням запису про право власності ОСОБА_1 на спірні земельні ділянки є неналежним способом захисту порушеного права у спорі про витребування земельних ділянок. Посилався також на порушення судом першої інстанції його процесуальних прав, зокрема, на те, що розглянувши справу без отримання від представника ОСОБА_1 пояснень щодо суті спору, суд першої інстанції порушив передбачені цивільно-процесуальним законодавством права ОСОБА_1 , що спричинило неповне з`ясування всіх обставин справи. Справа переглядалась судами неодноразово. Постановою Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 квітня 2024 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено. Постановою Верховного Суду від 19 листопада 2025 року касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Направляючи справу на розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд не врахував, що для ідентифікації земельної ділянки як окремого об`єкта цивільного права необхідною умовою є наявність усіх характеристик такого об`єкта, у тому числі, її кадастровий номер, розмір, межі та координати, які містяться у Державному земельному кадастрі, і використовуються реєстратором за умови наявності таких відомостей у ньому. З огляду на викладене та враховуючи встановлені фактичні обставини у цій справі, з урахуванням положень частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якою унормовано, що у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону, суд дійшов правильного висновку, що задоволення позовних вимог про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на земельні ділянки ОСОБА_1 на земельні ділянки з кадастровими номерами 3224981600:02:008:0288, 3224981600:02:006:0070 призведе до ефективного способу захисту порушених прав та законних інтересів позивача. Верховний Суд зауважив, що, ураховуючи, що ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_16 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 реалізували право на безоплатне одержання у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства більше одного разу за цим видом використання, суду апеляційної інстанції необхідно перевірити обґрунтованість позовних вимог про витребування спірних земельних ділянок і скасування записів про державну реєстрацію права власності. Крім цього, апеляційний суд не звернув уваги на те, що на підставі договору оренди землі від 16 квітня 2018 року ОСОБА_1 передав спірні земельні ділянки в оренду фермерському господарству «Хорс-КЛМ». Тобто апеляційному суду слід перевірити чи впливає вирішення цієї справи на права та обов`язки фермерського господарства «Хорс-КЛМ», оскільки судом не було зроблено висновку щодо прав фермерського господарства, яке набуло у користування спірні земельні ділянки. Отже, апеляційним судом фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, не перевірено вищевказані доводи позивача, не застосовано зазначені норми права та зроблено помилковий висновок про відмову у задоволенні позову у зв`язку із тим, що позов пред`явлено не до усіх осіб, які мають за ним відповідати. Також Верховний Суд звернув увагу на те, що Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» набув чинності 09 квітня 2025 року, тобто після розгляду справи судами попередніх інстанцій, однак, з огляду на ретроспективну дію положень цього Закону, апеляційному суду при новому розгляді справи необхідно встановити, чи є останній набувач спірного нерухомого майна добросовісним, чи підлягає стягненню на користь відповідача компенсація вартості витребуваного майна, його розмір. У судовому засіданні в апеляційному суді взяв участь представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Перегон Ю.О., який підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її з викладених підстав. Прокурор Літковець Ю.А. у судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України). Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Встановлено, що ГУ Держгеокадастру у Київській області затверджено проєкти землеустрою та передано у власність земельні ділянки, площею по 2 га, кожна, на території Веприцької сільської ради Фастівського району Київської області для ведення особистого селянського господарства, а саме: ОСОБА_16 на підставі наказу від 16 лютого 2018 року № 10-1122/15-18-сг земельну ділянку з кадастровим номером 3224981600:02:008:0276; ОСОБА_15 на підставі наказу від 16 лютого 2018 року № 10-1146/15-18-сг земельну ділянку з кадастровим номером 3224981600:02:008:0277; ОСОБА_14 на підставі наказу від 16 лютого 2018 року № 10- 1129/15-18-сг земельну ділянку з кадастровим номером 3224981600:02:008:0274; ОСОБА_13 на підставі наказу від 16 лютого 2018 року № 10-1130/15-18-сг земельну ділянку з кадастровим номером 3224981600:02:008:0283; ОСОБА_12 на підставі наказу від 16 лютого 2018 року № 10-1156/15-18-сг земельну ділянку з кадастровим номером 3224981600:02:008:0286; ОСОБА_21 на підставі наказу від 16 лютого 2018 року № 10-1132/15-18-сг земельну ділянку з кадастровим номером 3224981600:02:008:0279; ОСОБА_10 на підставі наказу від 16 лютого 2018 року № 10-1141/15-18-сг земельну ділянку з кадастровим номером 3224981600:02:008:0280; ОСОБА_9 на підставі наказу від 16 лютого 2018 року № 10-1131/15-18-сг земельну ділянку з кадастровим номером 3224981600:02:008:0278; ОСОБА_8 на підставі наказу від 16 лютого 2018 року № 10-1137/15-18-сг земельну ділянку з кадастровим номером 3224981600:02:008:0281; ОСОБА_7 на підставі наказу від 16 лютого 2018 року № 10-1135/15-18-сг земельну ділянку з кадастровим номером 3224981600:02:008:0284; ОСОБА_6 на підставі наказу від 16 лютого 2018 року № 10-1147/15-18-сг земельну ділянку з кадастровим номером 3224981600:02:006:0054; ОСОБА_5 на підставі наказу від 16 лютого 2018 року№ 10-1157/15-18-сг земельну ділянку з кадастровим номером 3224981600:02:006:0069; ОСОБА_3 на підставі наказу від 16 лютого 2018 року № 10-1123/15-18-сг земельну ділянку з кадастровим номером 3224981600:02:008:0285; ОСОБА_4 на підставі наказу від 16 лютого 2018 року № 10-1151/15-18-сг земельну ділянку з кадастровим номером 3224981600:02:006:0062. На підставі зазначених наказів державним реєстратором Святопетрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області зареєстровано за вказаними особами право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3224981600:02:006:0062, 3224981600:02:008:0285, 3224981600:02:006:0069, 3224981600:02:006:0054, 3224981600:02:008:0284, 3224981600:02:008:0281, 3224981600:02:008:0278, 3224981600:02:008:0280, 3224981600:02:008:0279, 3224981600:02:008:0286, 3224981600:02:008:0283, 3224981600:02:008:0274, 3224981600:02:008:0277, 3224981600:02:008:0276. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, міститься інформація про реєстрацію земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства за особами: ОСОБА_16 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 19 жовтня 2017 року № 22-21128-сг земельну ділянку з кадастровим номером 6821581200:03:046:0105; ОСОБА_15 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 21 березня 2016 року № 22-6120-сг земельну ділянку з кадастровим номером 6825082700:03:002:0093; ОСОБА_14 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 19 жовтня 2017 року № 22-21124-сг земельну ділянку з кадастровим номером 6821581200:03:046:0003; ОСОБА_13 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 20 липня 2016 року № 22-18375-сг земельну ділянку з кадастровим номером 6820986200:05:006:0256; ОСОБА_12 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 05 липня 2017 року № 22-1426-сг земельну ділянку з кадастровим номером 6821589600:02:020:0025; ОСОБА_11 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 05 грудня 2016 року № 22-32255-сг земельну ділянку з кадастровим номером 6820980300:06:017:0290; ОСОБА_10 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 02 лютого 2018 року № 22-2343-сг земельну ділянку з кадастровим номером 6825888600:03:007:0060; ОСОБА_9 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 01 грудня 2016 року № 22-31743-сг земельну ділянку з кадастровим номером 6821582000:03:045:0017; ОСОБА_8 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 15 серпня 2017 року № 22-16447-сг земельну ділянку з кадастровим номером 6821281300:03:034:0029; ОСОБА_7 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 10 липня 2016 року № 22-20517-сг земельну ділянку з кадастровим номером 6821582000:03:045:0014; ОСОБА_6 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 12 липня 2016 року № 22-17580-сг земельну ділянку з кадастровим номером 6822789100:04:005:0187; ОСОБА_5 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17 лютого 2017 року № 22-3083-сг земельну ділянку з кадастровим номером 6821584000:04:002:0001; ОСОБА_3 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 05 жовтня 2017 року № 22-19996-сг земельну ділянку з кадастровим номером 6821581200:03:020:0012; ОСОБА_4 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 08 вересня 2016 року № 22-23429-сг земельну ділянку з кадастровим номером 6821589600:02:025:0010. Відповідно до договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 24 лютого 2018 року № № 565, 547, 566, 543, 556, 563, 570, 571, 568, 567, 562, 551, 569, 544, які посвідчені приватним нотаріусом Фастівського міського нотаріального округу Київської області Чернишовою O. A., ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_22 , ОСОБА_16 , ОСОБА_21 , ОСОБА_3 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 зазначені земельні ділянки продали ОСОБА_2 . Відповідно до Публічної кадастрової карти, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно та акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 23 серпня 2019 року № 2-ДК/2/АП/09/01/-19, складеного начальником Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області Корзуном Р. В. (технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок розроблена ФОП ОСОБА_17 ) за рахунок об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 3224981600:02:006:0054, 3224981600:02:006:0062, 3224981600:02:006:0067, 3224981600:02:006:0068, 3224981600:02:006:0069, сформовано земельну ділянку загальною площею 10 га з кадастровим номером 3224981600:02:006:0070. За рахунок об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 3224981600:02:008:0074, 3224981600:02:008:0075, 3224981600:02:008:0076, 3224981600:02:008:0077, 3224981600:02:008:0078, 3224981600:02:008:0079, 3224981600:02:008:0080, 3224981600:02:008:0081, 3224981600:02:008:0082, 3224981600:02:008:0083, 3224981600:02:008:0084, 3224981600:02:008:0085, 3224981600:02:008:0086, 3224981600:02:008:0087, сформовано земельну ділянку загальною площею 27,1654 га з кадастровим номером 3224981600:02:008:0288. На підставі договору дарування земельної ділянки від 11 квітня 2018 року № 1065, ОСОБА_23 подарував земельну ділянку з кадастровим номером 3224981600:02:008:0288 ОСОБА_1 . На підставі договору дарування земельної ділянки від 11 квітня 2018 року № 1068, ОСОБА_2 подарував земельну ділянку з кадастровим номером 3224981600:02:006:0070 ОСОБА_1 . Відповідно до договору оренди землі від 16 квітня 2018 року вказані земельні ділянки ОСОБА_1 надав в оренду фермерському господарству «Хорс-КЛМ». Задовольняючи позовні вимоги прокуратури, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідно до пункту «г» частини третьої статті 152 ЗК України, треті особи реалізували своє право на безоплатне одержання у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства більше одного разу за цим видом використання, тому спірні накази ГУ Держгеокадастру у Київській області, якими затверджено проєкти землеустрою та надано у власність відповідачам, площами по 2 га кожна для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення на території Веприцької сільської ради Фастівського району Київської області, прийняті із порушенням вимог частини четвертої статті 116 ЗК України. Задовольняючи позовні вимоги в частині скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису № 25668188, № 25670660 про право власності ОСОБА_1 на земельні ділянки з кадастровими номерами 3224981600:02:008:0288, 3224981600:02:006:0070 для ведення особистого селянського господарства та витребування на користь держави в особі Фастівської міської ради Київської області із незаконного володіння ОСОБА_1 вказані земельні ділянки, суд першої інстанції врахував зокрема правові висновки викладені у пункті 59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, обґрунтовував свої висновки тим, що формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Під час розгляду справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16 (пункт 7.23) та від 16 листопада 2022 року в справі № 911/3135/20 (підпункт 8.47)). Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19). Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року в справі № 143/591/20 (підпункт 8.46), від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19 (підпункт 6.21), від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16 (пункт 155). Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна (віндикаційним позовом) є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності індивідуально визначеного майна, до особи, яка ним заволоділа, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними, зокрема, у пункті 72 постанови від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц та пункті 100 постанови від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння. Спірне майно вибуло з власності держави незаконно, оскільки первісні власники спірних земельних ділянок вже скористалися правом безоплатної приватизації земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності, і в подальшому відчужили спірне майно, а отже, позивач є неволодіючим власником, який прагне повернути своє право власності з чужого незаконного володіння. У зв`язку з чим колегія суддів погоджується з обраним позивачем способом захисту шляхом звернення до суду з віндикаційним позовом. Такого висновку дійшов і Верховний Суд в ході перегляду даної справи у касаційному порядку. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у визначених у законі випадках (частина перша статті 388 ЦК України). Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів). Водночас законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою («титулом»). Відповідачем за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто в особи, яка не мала права ним розпоряджатися. Таким чином, предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. Велика Палата Верховного Суду у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) у постанові від 23 листопада 2021 року вказувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме собою є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Також Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208 цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20). Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19). Отже, у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Подібні висновки викладені також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18), від 21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 16 червня 2020 року в справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19), від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) та у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 462/5804/16-ц (провадження № 61-39342св18), від 26 лютого 2020 року в справі № 263/16124/17 (провадження № 61-5121св19), від 08 липня 2020 року в справі № 462/5536/16 (провадження № 61-34501св18), від 01 грудня 2021 року в справі № 463/2340/17 (провадження № 61-16441св20). Врахувавши наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд дійшов висновку, що у спорі про витребування майна вимога про визнання незаконними наказів ГУ Держгеокадастру у Київській області не є належним способом захисту інтересів держави. Тому суд першої інстанції обґрунтовано залучив попередніх власників земельних ділянок ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Водночас звертаючись до суду із цим позовом, прокурор також просив скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 25668188, № 25670660 про право власності ОСОБА_1 на земельні ділянки з кадастровими номерами 3224981600:02:008:0288, 3224981600:02:006:0070 та витребувати на користь держави в особі Фастівської міської ради Київської області із незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки з кадастровими номерами 3224981600:02:006:0062, 3224981600:02:008:0285, 3224981600:02:006:0069, 3224981600:02:006:0054, 3224981600:02:008:0284, 3224981600:02:008:0281, 3224981600:02:008:0278, 3224981600:02:008:0280, 3224981600:02:008:0279, 3224981600:02:008:0286, 3224981600:02:008:0283, 3224981600:02:008:0274, 3224981600:02:008:0277, 3224981600:02:008:0276. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України). Положеннями частини першої статті 79 ЗК України унормовано, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. За змістом положень частин першої-четвертої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Відповідно до частини десятої статті 79-1 ЗК України державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. З наведеного вбачається, що повернення земельних ділянок у володіння власника (титульного володільця) шляхом задоволення позовної вимоги про витребування майна в повній мірі не відбувається з огляду на те, що спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3224981600:02:006:0062, 3224981600:02:008:0285, 3224981600:02:006:0069, 3224981600:02:006:0054, 3224981600:02:008:0284, 3224981600:02:008:0281, 3224981600:02:008:0278, 3224981600:02:008:0280, 3224981600:02:008:0279, 3224981600:02:008:0286, 3224981600:02:008:0283, 3224981600:02:008:0274, 3224981600:02:008:0277, 3224981600:02:008:0276, втратили статус об`єкта цивільних прав, тому рішення суду про витребування майна не є підставою для здійснення реєстратором відповідних дій щодо проставлення відмітки про скасування державної реєстрації прав і відкриття закритого розділу державного реєстру прав та відповідної реєстраційної справи, оскільки за ОСОБА_1 наразі зареєстровано право не на витребувані спірні земельні ділянки, а на новоутворені земельні ділянки. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки відповідно до статей 125, 126 ЗК України виникають із моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом (частина перша статті 3 вказаного Закону). Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор, окрім іншого, під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи. Отримані відомості долучаються до відповідної заяви, зареєстрованої у Державному реєстрі прав. Перелік державних електронних інформаційних ресурсів, які використовуються для проведення реєстраційних дій, визначається Кабінетом Міністрів України в Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Відповідно до пункту 8 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, державний реєстратор за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав формує та реєструє заяву в базі даних заяв за умови оплати послуг за державну реєстрацію прав у повному обсязі та встановлення особи заявника, а також у разі, коли заява подається щодо земельної ділянки, - за умови наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про таку земельну ділянку. Спеціальний Закон, який установлює правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру, є Закон України «Про Державний земельний кадастр». Відповідно до положень статті 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України. Згідно з пунктом 40 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком. Велика Палата Верховного Суду у справі № 911/906/23 (провадження № 12-61гс24) у постанові від 03 вересня 2025 року вказувала, що земельна ділянка, яка була об`єднана з іншою ділянкою, проте межі, координати та конфігурація якої відомі, може бути витребувана в порядку статей 387, 388 ЦК України. Проте саме лише судове рішення про витребування такої земельної ділянки, яка до об`єднання існувала не лише як частина земної поверхні, а й як об`єкт цивільних прав в розумінні статті 79-1 ЗК України, не може бути підставою для проведення державної реєстрації права власності позивача на цю ділянку, адже її кадастровий номер скасований, а відповідний розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - закритий. З огляду на подвійний правовий режим земельної ділянки, реалізація основної позовної вимоги про витребування земельної ділянки є можливою винятково за умови одночасного припинення речових прав на новостворену земельну ділянку та скасування її державної реєстрації. Тож правомірними та ефективними способами захисту порушених прав законного власника земельної ділянки, що перебуває в чужому незаконному володінні іншої особи, за заявою якої проведено державну реєстрацію нової земельної ділянки, що включає в себе спірну земельну ділянку, є припинення речових прав на новоутворену (об`єднану) земельну ділянку, скасування державної реєстрації цієї ділянки та витребування спірної земельної ділянки в координатах, межах та конфігурації, що була передана попередньому власнику. Отже, апеляційний суд враховує, що для ідентифікації земельної ділянки як окремого об`єкта цивільного права необхідною умовою є наявність усіх характеристик такого об`єкта, у тому числі, її кадастровий номер, розмір, межі та координати, які містяться у Державному земельному кадастрі, і використовуються реєстратором за умови наявності таких відомостей у ньому. З огляду на викладене та враховуючи встановлені фактичні обставини у цій справі, з урахуванням положень частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якою унормовано, що у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що пред`явлення позовної вимоги про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на земельні ділянки ОСОБА_1 на земельні ділянки з кадастровими номерами 3224981600:02:008:0288, 3224981600:02:006:0070 є ефективним способом захисту порушених прав та законних інтересів позивача. Аналогічні висновки щодо ефективності обраного прокурором способу захисту містяться у постановах Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі №672/1790/18 та від 07 грудня 2022 року у справі № 924/144/20. Разом з цим, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про витребування у ОСОБА_1 спірних земельних ділянок з огляду на наступне. Приписами статей 328, 330, 387, 388 ЦК України унормовано, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. За змістом вищевказаних нормативних приписів передбачено необхідність встановлення обставин вибуття майна із володіння власника, який вважає своє право власності порушеним та вимагає повернення майна, а не в особи, яка в подальшому здійснила продаж цього майна останньому набувачу. Виходячи з системного аналізу наведеної норми, витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна, відповідачем - особа, яка незаконно володіє майном, тобто заволоділа ним без достатньої правової підстави. Ураховуючи, що ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_16 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 реалізували право на безоплатне одержання у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства більше одного разу за цим видом використання, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості твердження позивача про порушення вимог земельного законодавства під час передачі спірних земельних ділянок у власність вказаним особам. Колегія суддів зауважує, що на підставі договору оренди землі від 16 квітня 2018 року ОСОБА_1 передав спірні земельні ділянки в оренду фермерському господарству «Хорс-КЛМ», яке було залучене до участі у справі як третя особа. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц суд виснував, що належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Отже, належним відповідачем у даній справі є саме ОСОБА_1 , за яким зареєстроване право власності. При цьому, позовних вимог, що створюють права чи обов`язки для фермерського господарства «Хорс-КЛМ» позивач не заявляв. Відповідно до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно- грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом. Апеляційний суд враховує вказівку Верховного Суду, викладену у постанові по даній справі, про те, що Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» набув чинності 09 квітня 2025 року, тобто після розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, однак, з огляду на ретроспективну дію положень цього Закону, апеляційному суду при новому розгляді справи необхідно встановити, чи є останній набувач спірного нерухомого майна добросовісним, чи підлягає стягненню на користь відповідача компенсація вартості витребуваного майна, його розмір. Так, відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України (з урахуванням внесених змін), якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У справі, що переглядається, звертаючись із позовом до суду першої інстанції, прокурор обґрунтовував свої вимоги, посилаючись на те, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем земельних ділянок, однак, оскільки земельні ділянки вибули з державної власності з порушенням закону, вони підлягають витребуванню на користь держави. Такої позиції прокурор дотримувався і під час апеляційного та касаційного перегляду справи. Разом з цим, під час повторного апеляційного перегляду справи прокурор посилався на недобросовісність ОСОБА_1 як набувача земельних ділянок, що, на переконання суду, свідчить про непослідовність та суперечливість позиції прокурора. При цьому, належних та допустимих доказів на підтвердження недобросовісності ОСОБА_1 позивач суду не надав. Так, в ході розгляду справи встановлено, що земельні ділянки вибули з державної власності з порушенням закону, оскільки були приватизовані особами, які вже використали своє право на таку приватизацію. Однак, у матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_1 був у будь-який спосіб залучений до приватизації земельних ділянок або що йому принаймні було відомо про можливі порушення в процесі такої приватизації земельних ділянок окремими особами. ОСОБА_1 набув прав на спірні земельні ділянки на підставі відплатних правочинів - договорів купівлі-продажу, укладених у встановленому законом порядку. При цьому, у матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_1 знав чи міг знати, що вказані особи набули спірні земельні ділянки з порушеннями вимог закону, та, відповідно, не мали права їх відчужувати. За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірних земельних ділянок, тому на спірні правовідносини розповсюджується дія Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача». Положеннями вказаного закону статтю 390 ЦК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: "5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду". Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви». У справі, що переглядається, позивач, ознайомившись зі змістом постанови Верховного Суду у справі, не порушував питання компенсації вартості спірного майна добросовісному набувачеві, попередньо не вносив вартості такого майна на депозитний рахунок суду, не встановлював вартість майна на підставі експертно-грошової оцінки земельної ділянки, натомість наполягаючи на недобросовісності відповідача як набувача земельних ділянок. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства. Отже, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, дослідивши всебічно, повно та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, апеляційний суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову прокуратури. Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову Виконуючого обов`язків керівника Фастівської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі Фастівської міської ради Київської області. Керуючись ст.ст. 365, 367, 369, 374, 375, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 квітня 2024 року скасувати, ухвалити по справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст складено 25 червня 2026 року. Суддя-доповідач В.А. Нежура Судді С.М. Верланов Т.О. Невідома