Постанова Одеський апеляційний суд № 522/22572/24

Номер провадження: 22-ц/813/6485/26 Справа № 522/22572/24 Головуючий у першій інстанції Гелла С.В. Доповідач Коновалова В. А. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 25.06.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коновалової В.А., суддів: Карташова О.Ю., Назарова М.В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України) цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 квітня 2026 року, за заявою ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей, третя особа: Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, в с т а н о в и в: У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей, в обґрунтування якого зазначила, що з відповідачем по справі з 04.09.2009 перебувала у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15.07.2022 року розірвано. У шлюбі у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які після розірвання шлюбу залишилися проживати разом з матір`ю. Органом опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради 04.11.2024 надано висновок про визначення місця проживання малолітніх дітей разом з матір`ю, яка багато часу приділяє їх вихованню та навчанню, слідкує за здоров`ям, забезпечує належні умов для комфортного проживання та гармонійного розвитку, має з ними тісний психоемоційний зв`язок та прив`язаність. ОСОБА_1 просила суд визначити місце проживання малолітніх синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю. У лютому 2026 ОСОБА_2 звернувся до суду з клопотанням про зупинення розгляду справи на підставі п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, в обґрунтування чого зазначив, що він є військовослужбовцем за контрактом у ДПСУ, а тому його службова зайнятість та відсутність адвоката роблять неможливим належний захист його інтересів. Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області ухвалою від 09 квітня 2026 року зупинив провадження у справі №522/22572/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання дітей до припинення перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, але не пізніше ніж до закінчення воєнного стану в Україні. Ухвала суду першої інстанції обґрунтована тим, що ОСОБА_2 наразі перебуває на військовій службі, відтак будь-який військовослужбовець в Україні, який проходить військову службу в конкретній військовій частині під час воєнного стану, є таким, що перебуває у штаті Збройних Сил України, які переведені на воєнний стан. З огляду на викладене, суд вважав клопотання відповідача обґрунтованим, у зв`язку з чим дійшов до висновку про його задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 09.04.2026 по №522/22572/24 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на те, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням норм процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на те, що клопотання про зупинення провадження у справі та додані докази не містять відомостей щодо того, чи виконує відповідач бойові завдання, перебуваючи у зоні бойових дій, чи може унаслідок вказаних обставин ОСОБА_2 брати участь у судових засіданнях особисто, у режимі відеоконференції, зокрема поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, чи користувався відповідач правничою допомогою під час судового провадження. До того ж суд першої інстанції не взяв до уваги докази, надані позивачем до заперечень проти клопотання про зупинення провадження по справі, які підтверджують можливість ОСОБА_2 приймати участь у судових засіданнях і під час проходження служби. 13.02.2026 ОСОБА_1 звернулась до Приморського ВДВС у місті Одесі із заявою про надання інформації, в якій просила надати інформацію щодо виконавчих дій, проведених 11.12.2025 та 20.01.2026, на що отримала відповідь та наступні документи: 1) акт державного виконавця, в якому зазначено, що 11.12.2025 року здійснено вихід за адресою проживання боржника, яка вивела дітей на побачення з батьком ОСОБА_2 та дозволила провести побачення без її присутності, однак діти відмовились від спілкування з батьком; ОСОБА_2 розписався в акті державного виконавця; 2) акт державного виконавця, в якому зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 о 16:00 год. ОСОБА_1 вивела дітей на побачення з батьком ОСОБА_2 , діти відмовились іти з батьком, був залучений працівник органу опіки та піклування, ОСОБА_2 розписався в акті державного виконавця. Крім того, 23.02.2026 року ОСОБА_2 близько 12:00 год приходив до сина ОСОБА_5 в Одеський ліцей №2 з метою налагодження контакту, що підтверджується листом вихователя групи подовженого дня ОСОБА_6 . Вказане свідчить, що в період проходження служби у прикордонному загоні, тричі, в робочий час відповідач прибував до міста Одеси на зустріч зі своїми дітьми, що безумовно свідчить про його реальну можливість приймати участь у судових засіданнях по даній цивільній справі. Позивач наголошує на порушенні судом першої інстанції її прав, оскільки вона вже більше року не може вирішити спір із колишнім чоловіком щодо визначення місця проживання дітей, хоча фактично діти проживають з нею. На період спору вона не може документально підтвердити місце проживання дітей, що обмежує умови в стабільності проживання, виховання та запобігання самоуправству другого з батьків у відношенні до дітей та їх графіку. Зупиняючи провадження у справі на невизначений термін (адже невідомо коли воєнний стан в Україні буде припинений), суд першої інстанції поставив ОСОБА_1 та спільних дітей сторін у стан правової невизначеності, порушив її право на справедливий та своєчасний розгляд справи судом. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження та ОСОБА_2 роз`яснювалося право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у письмовій формі, а органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради право на подання письмових пояснень. Копія ухвали про відкриття провадження від 24 квітня 2026 отримана ОСОБА_1 01.05.2026 о 19:03:00 в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою. Копія ухвали про відкриття провадження від 24 квітня 2026 року та копія апеляційної скарги отримані ОСОБА_2 24.04.2026 о 18:09:19 та 01.05.2026 року о 19:01:58 відповідно в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками. Копія ухвали про відкриття провадження від 24 квітня 2026 року та копія апеляційної скарги отримані органом опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради 24.04.2026 о 18:11:120 та 01.05.2026 року о 19:01:58 відповідно в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками. Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався. Правом на подання письмових пояснень третя особа не скористалася. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 23.06.2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України. За приписами ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскаржувана ухвала суду першої інстанції у цій справі входить до переліку ухвал, які розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (п. 14 ч. 1 ст. 353 ЦПК України). Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи (пункт 10 частини третьої статті 2 ЦПК України). Дотримання розумних строків розгляду справи є одним з пріоритетних принципів судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких провадження може бути зупинено. Зупинення провадження у справі це врегульована законом й оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, до моменту, коли ці обставини перестануть існувати або будуть вчинені необхідні дії. Тобто, інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв`язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об`єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду. Зупинення провадження у справі застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань цивільного судочинства. Підстави обов`язкового зупинення провадження регламентовані статтею 251 ЦПК. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Системний аналіз статті 251 ЦПК дає підстави дійти висновку, що обов`язок суду зупинити провадження у справі має бути зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду, викликаний наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розгляду справи, зокрема, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду, або за ситуації, коли особа у зв`язку із відповідними об`єктивними обставинами позбавлена можливості реалізувати свої процесуальні права, визначені Конституцією України та процесуальним законодавством. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року в справі №754/947/22, зробила такий висновок щодо застосування пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК: «1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»; 2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі; 3) якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні». Вказаним висновком Велика Палата Верховного Суду вирішила тривалу правову проблему щодо неоднакового застосування положень пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК в питаннях: (1) наявності статусу «переведення на воєнний стан» Збройних Сил України та інших утворених відповідно до закону військових формувань; (2) належних доказів на підтвердження перебування військовослужбовця на військовій службі; (3) права військовослужбовця на надання згоди на продовження розгляду справи без зупинення провадження у справі. Водночас, у пунктах 98-100 вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду зазначено, що «розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі (на підставі пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК). Виняток для суду з наведеного правила складає ситуація, коли дотримання приписів статті 251 ЦПК вступає у суперечність із загальними засадами цивільного процесуального законодавства, як-от верховенство права, елементом якого є право на доступ до суду, та диспозитивність цивільного процесу. Отже, під час застосування пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства». Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 13 березня 2025 року у справі №557/1226/23 зазначив, що вирішуючи питання про зупинення на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України провадження у справі щодо аліментів на утримання дитини через перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, переведених на воєнний стан, суд має враховувати, зокрема, чи є належні докази того, що військова частина, в якій проходить службу відповідач, переведена на воєнний стан, і що він виконує бойові завдання, перебуваючи у зоні бойових дій, унаслідок чого не може брати участь у судових засіданнях ні особисто, ні у режимі відеоконференції, зокрема поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, чи користувався відповідач правничою допомогою під час судового провадження, чи мав можливість самостійно або з допомогою представника висловитися щодо позовних вимог. Не враховуючи ці обставини, обов`язкове зупинення провадження у справі щодо аліментів на утримання дитини, зокрема про зміну способу стягнення та їхнього розміру, хоч і відповідатиме певним інтересам того відповідача, який перебуває у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан, але може шкодити захищеним інтересам дитини у передбаченому законом утриманні з боку такого відповідача. Предметом спору у даній справі є визначення місця проживання двох дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з матір`ю.Справа перебуває на розгляді в суді з січня 2025 року. Звертаючись у лютому 2026 до суду із клопотанням про зупинення розгляду справи на підставі п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України відповідач ОСОБА_2 обмежився посиланням на те, що він є військовослужбовцем за контрактом у ДПСУ та його службова зайнятість та відсутність адвоката роблять неможливим належний захист його інтересів. При цьому, до вказаного клопотання відповідачем додано довідку військової частини НОМЕР_1 від 27.01.2026 за вих. №163, згідно якої молодший сержант ОСОБА_2 дійсно перебуває на військовій службі в НОМЕР_2 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_3 ) Державної прикордонної служби України, АДРЕСА_1 з 26.12.2025 (наказ від 26.12.2025 №994-ос) по теперішній час, а також витяг з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 26.12.2025, про який йде мова у наведеній довідці. В той же час, ОСОБА_2 не надано жодного доказу на підтвердження його перебування у зоні бойових дій, виконання бойових (спеціальних) завдань та неможливості у зв`язку з цим брати участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції, зокрема поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, а надані довідка військової частини НОМЕР_1 від 27.01.2026 за вих. №163 та витяг з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України року таких обставин не підтверджує. Колегія суддів наголошує, що згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини (1989 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Забезпечення найкращих інтересів дитини це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини 1 статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»). Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята-десята статті 7 СК України). У своїй прецедентній практиці Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, який вимагає дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи. При цьому необхідно враховувати, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес і перебуває в цивільно-правовому полі. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) мети, досягнення якої передбачається, та засобів, які використовуються для її досягнення. Отже, будь-яка особа, провадження у справі якої зупиняється судом, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Легітимна мета зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК полягає у захисті прав військовослужбовців на змагальну процедуру, які через виконання військового обов`язку об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси. Разом з тим, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства (частини перша, друга статті 44 ЦПК). Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами (пункт 5 частини п`ятої статті 12 ЦПК). Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами. За даними Єдиного державного реєстру судових рішень в провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа № 522/5149/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , із застосуванням спільної фізичної опіки, з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного з батьків за відповідним графіком. Зазначені обставини свідчать про те, що в провадженні Приморського районного суду на розгляді перебуває справа № 522/5149/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , із застосуванням спільної фізичної опіки, з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного з батьків за відповідним графіком. В той же час в провадженні Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області перебуває справа № 522/22572/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з матір`ю. В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що у справі № 522/5149/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітнього сина із застосуванням спільної фізичної опіки, з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного з батьків за відповідним графіком ОСОБА_2 не бажає зупиняти провадження у справі, оскільки зацікавлений в найскорішому розгляді даної справи. Вказує, що така ситуація є неприпустимою та порушує основні засади цивільного судочинства щодо рівності сторін перед судом. В Єдиному державному реєстру судових рішень по справі № 522/5149/24 відсутня інформація про винесення Приморським районним судом м. Одеси ухвали про зупинення провадження у справі на підставі пп. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України. З огляду на зазначене, враховуючи наявність в проваджені судів двох справ щодо визначення місця проживання дітей, недобросовісну поведінку ОСОБА_2 колегія суддів вважає, що у спірних правовідносинах, що стосуються прав та інтересів малолітніх дітей на визначення місця їх проживання, вирішення питання про застосування положення пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК щодо обов`язку суду зупинити провадження у справі за участю відповідача, який є військовослужбовцем, не відповідає інтересам дітей, у зв`язку з чим колегія суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про зупинення провадження у справі. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Таким чином, апеляційний суд вважає наявними підстави для скасування ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 квітня 2026 року і направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи. Керуючись ст.ст. 367, п. 6 ч. 1 ст. 374, ст.376, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 квітня 2026 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 25 червня 2026 року. Головуючий В.А. Коновалова Судді О.Ю. Карташов М.В. Назарова