Постанова 4824 № 369/5140/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 червня 2026року м. Київ Справа №369/5140/25 Апеляційне провадження № 22-ц/824/8255/2026 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Соколової В.В. суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В. розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області про зупинення провадження у справі, постановлену під головуванням судді Хацько Н.О. 26 січня 2026 року в м. Київ, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дитини, яка досягла повноліття та продовжує навчання, В С Т А Н О В И В Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 січня 2026 року зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дитини, яка досягла повноліття та продовжує навчання, в зв`язку з перебуванням відповідача на військовій службі в ЗСУ - до припинення перебування відповідача ОСОБА_2 в складі ЗСУ. Вирішуючи клопотання представника відповідача районний суд керувався пунктом 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України та вважав, що оскільки перебування ОСОБА_2 в складі ЗСУ підтверджено належними доказами, а тому суд зобов`язаний зупинити провадження в справі до припинення перебування його в складі ЗСУ. Не погодилась з вказаною ухвалою позивач, її представником - адвокатом Крикуновим О.В. подано апеляційну скаргу, в якій він посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Вказує, що суд першої інстанції фактично зробив висновок, що військовослужбовець під час перебування в ЗСУ не повинен платити аліменти та утримувати дитину. Суд не врахував, що надані представником відповідача докази не містять інформації про переведення на воєнний стан або залучення до виконання завдань у зоні бойових дій військової частини, в якій відповідач перебуває. А отже надана відповідачем довідка військової частини не підтверджує наявності підстав до зупинення провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України. Враховуючи зазначене, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. В порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. А відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження. З`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого. Судом встановлено, що у березні 2025 року ОСОБА_1 звернулась у суд із позовом до ОСОБА_2 , з вимогами про стягнення аліментів на утримання дитини, яка досягла повноліття та продовжує навчання - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 6000 грн. До позовної заяви долучено довідку Комунального закладу професійної (професійно-технічної) освіти «Київський професійний коледж мистецтва та технологій сервісу» від 29 січня 2025 року, з якої вбачається, що ОСОБА_3 навчається на другому курсі за професією «Кухар. Кондитер» з 01 вересня 2023 року до 30 червня 2026 року. (а.с.4) 23 жовтня 2025 року представником відповідача - ОСОБА_4 , яка діяла на підставі довіреності від 23 квітня 2025 року, було подано клопотання про зупинення провадження у справі, яке обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 приймає участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з агресією РФ проти України з 30 березня 2025 року по 16 квітня 2025 року, з 29 квітня 2025 року по теперішній час бере участь, перебуваючи у Покровській міській громаді Покровського району Донецької області. До заяви долучено копію посвідчення серія НОМЕР_1 від 23 липня 2023 року видане на ім`я ОСОБА_2 (а.с. 34), свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_2 від 19 квітня 2025 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (а.с. 36), свідоцтво про народження серія НОМЕР_3 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво про народження серія НОМЕР_4 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 37,38), відомості про зареєстрованих у житловому приміщенні № 240 від 23 квітня 2025 року (а.с. 40) Окрім цього надано довідку військової частини НОМЕР_5 від 05 червня 2025 року № 5472 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, де вказано, що ОСОБА_2 дійсно у період з 30 березня 2025 року по 16 квітня 2025 року, з 29 квітня 2025 року по теперішній час брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією РФ проти України в Покровській міській громаді Покровського району Донецької області. (а.с. 39) В силу ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Положеннями ст. 51 Конституції України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно зі ст. 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. В Україні Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", який було затверджено Законом України від 24 лютого 2022 року "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено воєнний стан, який у подальшому продовжувався Указами Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", та який діє до цього часу. Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції (п. 2 ч. 1 ст. 253 ЦПК України). ЄСПЛ вказував на те, що Держави-члени Конвенції зобов`язані організувати свої судові системи таким чином, щоб їхні суди могли гарантувати право кожного на остаточне рішення у спорах щодо цивільних прав та обов`язків протягом розумного строку (див. рішення ЄСПЛ у справі Comingersoll S.A. v. Portugal, [ВП], 2000, § 24). Розумність тривалості провадження має оцінюватися з огляду на обставини справи та відповідно до таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також питання, що стали предметом спору й вирішення яких мало значення для заявника (див. рішення ЄСПЛ у справах: Frydlender v. France, [ВП], 2000, § 43; Surmeli v. Germany, [ВП], 2006, § 128; Nicolae Virgiliu Tгnase v. Romania, 2019, § 209, Bieliсski v. Poland, 2022, §§ 42-44). ЄСПЛ звертає увагу, що незважаючи на те, що національні органи влади не можуть нести відповідальність за поведінку відповідача, тактика затягування, яку використовує одна зі сторін, не звільняє органи влади від обов`язку забезпечити проведення судового розгляду в розумні строки (див. рішення ЄСПЛ у справі Mincheva v. Bulgaria, 2010, § 68). Навіть у правових системах, що застосовують принцип, згідно з яким процесуальна ініціатива покладається на сторони провадження, позиція останніх не звільняє суди від обов`язку забезпечити швидкий судовий розгляд, передбачений пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. рішення ЄСПЛ у справах: Surmeli v. Germany, [ВП], 2006, § 129; Tierce v. San Marino, 2003, § 31). ЄСПЛ неодноразово наголошував, що справи про захист прав дітей повинні розглядатися якомога швидко (див. рішення ЄСПЛ у справах: Hokkanen v. Finland, 1994, § 72; Niederboster v. Germany, 2003, § 39). У постанові Верховного Суду України 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1367цс15 зазначено, що зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. Велика Палата Верховного Суду у постанові 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22 зробила правовий висновок, що під час застосування правил пункту 2 частини першої статті 251ЦПК України та аналогічних процесуальних норм права, визначених у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України та в пункті 5 частини першої статті 236 КАС України, судам потрібно виходити з такого: 1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»; 2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі; 3) якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні. Водночас, у пунктах 98-100 вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду зазначено, що «розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі [на підставі пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України]. Виняток для суду з наведеного правила складає ситуація, коли дотримання приписів статті 251 ЦПК України вступає у суперечність із загальними засадами цивільного процесуального законодавства, як-от верховенство права, елементом якого є право на доступ до суду, та диспозитивність цивільного процесу. Отже, під час застосування пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства». Правосуддя вимагає справедливого і збалансованого судового провадження, котре базується на дотриманні принципів верховенства права, диспозитивності і пропорційності, а також має відповідати стандартам Конвенції (пункт 112 вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду). Загальні засади регулювання сімейних відносин (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного та сімейного законодавства (див.: постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20). В ухвалі від 18 січня 2024 року у справі № 683/2078/23 Верховний Суд вказав, що тривале, на невизначений час зупинення провадження у справі щодо зміни розміру аліментів на утримання дитини не відповідає правам та інтересам дітей щодо належного утримання, гарантованим як внутрішнім законодавством, так і міжнародними актами. Верховний Суд у постанові від 13 березня 2025 року у справі № 557/1226/23 вказав, що суд також бере до уваги те, що у справі, яка стосується аліментів на утримання дитини, суд і сторони справи повинні забезпечити реалізацію найкращих інтересів дитини. Незважаючи на те, що позивачем у такій справі є один із батьків, а відповідачем - інший, інтереси дитини, яка не є стороною справи, мають домінувати над інтересами кожного з її батьків. Верховний Суд також вказав, що, вирішуючи питання про зупинення на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України провадження у справі щодо аліментів на утримання дитини через перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, переведених на воєнний стан, суд має враховувати, зокрема, чи є належні докази того, що військова частина, в якій проходить службу відповідач, переведена на воєнний стан, і що він виконує бойові завдання, перебуваючи у зоні бойових дій, унаслідок чого не може брати участь у судових засіданнях ні особисто, ні у режимі відеоконференції, зокрема поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, чи користувався відповідач правничою допомогою під час судового провадження, чи мав можливість самостійно або з допомогою представника висловитися щодо позовних вимог. Не враховуючи ці обставини, обов`язкове зупинення провадження у справі щодо аліментів на утримання дитини, зокрема про зміну способу стягнення та їхнього розміру, хоч і відповідатиме певним інтересам того відповідача, який перебуває у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан, але може шкодити захищеним інтересам дитини у передбаченому законом утриманні з боку такого відповідача. Верховний Суд у постанові від 22 жовтня 2025 року в справі № 760/21770/24 критично оцінив аргументи, зазначені у касаційній скарзі про те, що відповідач, виконуючи свій конституційний обов`язок із захисту України, не може реалізувати процесуальні права й обов`язки, зазначивши, що інтереси відповідача під час усього провадження у справі представляє адвокат, він самостійно підписував заяву з процесуальних питань, подану до суду першої інстанції. Верховний Суд у постанові від 27 травня 2026 року у справі № 344/432/24 вказав на те, що зупинення провадження у справі на підставі пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України у справі, що стосується захисту конституційного права дитини на утримання, суперечить задекларованій державою засаді охорони дитинства та є порушенням права на судовий захист, яке згідно частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежене навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану. Це пов`язано з тим, що право на судовий захист є фундаментом сучасного конституційного ладу. З огляду на викладене, можна зробити висновок, що спір про стягнення аліментів стосується забезпечення належного утримання дитини і має пріоритетний, соціально значущий характер, що вимагає своєчасного судового розгляду та недопущення його безпідставного затягування. У спорах щодо утримання дітей суди повинні забезпечити право останніх на своєчасне та належне утримання, навіть за умов воєнного стану. Затягування розгляду справи шляхом зупинення провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України може призвести до порушення прав дітей на належний рівень життя. Верховний Суд вважає, що вирішуючи питання про наявність чи відсутність достатніх підстав для зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК, у спірних правовідносинах, що стосуються утримання дитини, суду необхідно забезпечити справедливий баланс між конкуруючими інтересами дитини, яка має право на розгляд протягом розумного строку справи, що стосується майнових прав дитини та забезпечення її належного матеріального утримання одним з батьків, та гарантіями одного з батьків, який проходить військову службу, на зупинення провадження у справі на час проходження військової служби, змагальність та диспозитивність цивільного судочинства. Також у цій постанові Верховний Суд вказав на те. що за наявності обставин, які свідчать про можливість та фактичну участь відповідача, який проходить військову службу, у проведенні відповідних процесуальних дій, відсутні достатні підстави для зупинення провадження у справі про стягнення аліментів на дитину, оскільки зупинення провадження у справі за обставин, коли один з батьків тривалий час абсолютно не виконує свого обов`язку з утримання дитини, не узгоджується із завданням цивільного судочинства на своєчасний розгляд справи, суперечить принципу верховенства права та не відповідає найкращим інтересам дитини. Верховний Суд звертає увагу на те, що розгляд справи триває з січня 2024 року, а зупинення провадження у справі до припинення перебування відповідача ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, фактично унеможливлює розгляд справи, яка безпосередньо стосується прав та інтересів дитини, на невизначений строк, надає йому можливість безпідставно відтермінувати сплату аліментів, які є необхідними для зростання дитини у благополучному середовищі, що може становити порушення статей 6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 3 Конвенції про права дитини. З наведених обставин справи вбачається, що предметом розгляду у справі є стягнення аліментів на утримання дитини, яка досягла повноліття та продовжує навчання, за позовом матері. З огляду на предмет спору та визначену ціну позову, справа відноситься до категорії малозначних справ. З матеріалів долучених до позовної заяви вбачається, що строк навчання дитини становить з 01 вересня 2023 року до 30 червня 2026 року. Відповідач, станом на час розгляду справи, перебуває на військовій службі в Збройних Силах України та безпосередньо брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, що підтверджується довідкою військової частини, виданої станом на 05 травня 2025 року. В суді першої інстанції в його інтересах діяв представник за довіреністю, клопотання якого було розглянуто та задоволено судом першої інстанції. Зупиняючи розгляд справи про стягнення аліментів на утримання дитини, яка досягла повноліття та продовжує навчання, на час перебування відповідача на військові службі, суд першої інстанції керувався п.2 ч.1 ст. 251 ЦПК України. В матеріалах справи наявні дані про перебування відповідача на військовій службі в Збройних Силах України та безпосередньо брав участь у заходах, станом на травень 2025 року. Проте судом першої інстанції питання про зупинення провадження у справі було вирішено в січні 2026 року. При цьому в матеріалах справи відсутні дані станом на січень 2026 року, а отже слід погодитись з твердженням сторони позивача, про те що суд першої інстанції не здійснив перевірку даних станом на час постановлення оскаржуваної ухвали. Разом з цим, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційного скарги позивача про те, що надані представником відповідача докази не містять інформації про переведення на воєнний стан або залучення до виконання завдань у зоні бойових дій військової частини, оскільки з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан». Практика Верховного Суду вказує на те, що під час застосування п.2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства. Спір про стягнення аліментів стосується забезпечення належного утримання дитини і має пріоритетний, соціально значущий характер, що вимагає своєчасного судового розгляду та недопущення його безпідставного затягування. У спорах щодо утримання дітей суди повинні забезпечити право останніх на своєчасне та належне утримання, навіть за умов воєнного стану. У цій справі предметом розгляду є питання утримання вже повнолітньої особи, проте законодавець визначає її як «дитину», тобто в розумінні родинного зв`язку, та визначає обов`язок обох батьків щодо її утримання до закінчення навчання. Однак, поза увагою суду першої інстанції залишилися питання щодо додержання балансу інтересів між правами дитини, яка продовжує навчання і інтересами батька, який проходить військову службу. Колегія суддів звертає увагу на те, що положення сімейного законодавства визначаються право на матері на звернення до суду з позовом про стягнення з батька аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання. Право на отримання таких обмежується строком навчання та за загальним правило аліменти, що сплачуються один із батьків на користь іншого є власністю дитини. У справі, що переглядається були надані дані про строк навчання дитини до червня 2026 року. В ході розгляду справи в суді першої інстанції від імені відповідача діяв представник за довіреністю, дані про наявність у неї права на здійснення адвокатської діяльності в матеріалах справи відсутні, проте справа відноситься до категорії малозначних і суд першої інстанції розглянувши подане нею клопотання, фактично допустив її до участі у справі. Вказане у свою чергу, свідчить про можливість та фактичну участь відповідача, який проходить військову службу, у проведенні відповідних процесуальних дій. Апеляційний звертає увагу на те, що розгляд справи триває з 01 квітня 2025 року, справа безпосередньо стосується прав та інтересів дитини, яка продовжує навчання і строк навчання визначений до червня 2026 року. А отже зупинення провадження у справі до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України, фактично унеможливлює розгляд справи, яка безпосередньо стосується прав та інтересів дитини, на невизначений строк, надає йому можливість безпідставно відтермінувати сплату аліментів, які є необхідними для реалізації дитиною, зокрема, права на освіту, що має домінувати над інтересами кожного з її батьків. За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі про стягнення аліментів не узгоджується із завданням цивільного судочинства на своєчасний розгляд справи, суперечить принципу верховенства права та моральним засадам суспільства. А отже доводи апеляційної скарги позивача слід визнати такими, що знайшли своє підтвердження. Суд першої інстанції на зазначене та вимоги закону уваги не звернув та необґрунтовано задовольнив клопотання сторони відповідача, дійшовши помилкового висновку щодо зупинення провадження у справі. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Підставами для скасування ухвалу суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (ст. 379 ЦПК України). З огляду на викладене, ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, а отже підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Питання відшкодування судового збору за апеляційний перегляд має бути вирішено місцевим судом за наслідками розгляду справи по суті. Керуючись ст. ст.367, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 січня 2026 року, скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту її постановлення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: В.В. Соколова Судді: О.В. Желепа Н.В. Поліщук