Постанова Дніпровський апеляційний суд № 194/2201/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6346/26 Справа № 194/2201/24 Суддя у 1-й інстанції - Корягін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Пищиди М.М. суддів: Свистунової О.В., Ткаченко І.Ю. розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей, - В С Т А Н О В И В: У грудні 2024 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що ОСОБА_2 зі ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 27.12.2022 року. Від шлюбу мають малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також у позивача є малолітній син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відомості про батька записані відповідно до ч.1 ст. 135 СК України. Відповідач в добровільному порядку не надає матеріальної допомоги на утримання дітей, тому позивачка вимушена звернутися до суду. Враховуючи вищевикладене позивач просила суд: стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , в розмірі 1/2 частини від усіх видів доходів відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з дня подачі позову до суду до досягнення дітьми повноліття. Заочним рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2025 року позовні вимоги представника позивача адвоката Мерцалова Михайла Юрійовича в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей задоволено частково. Стягнуто щомісяця з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти в розмірі 1/3 частини всіх видів його доходів, але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, починаючи з 23 грудня 2024 року та до досягнення дітьми повноліття. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 судовий збір у розмірі 1211,20 грн. на користь держави на р/р UA908999980313111256000026001 в Казначействі України (ЕАП), код ЄДРПОУ 37993783, отримувач коштів ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106, призначення платежу: судовий збір. В частині позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою. В обгрунтування апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та вважає, що висновки викладені в судовому рішенні не відповідають дійсним обставинам справи. З урахуванням вкладеного, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги. Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі, зареєстрованому 27.12.2022 року Павлоградським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південно- Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис № 1250, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, позивач змінила прізвище з ОСОБА_6 на ОСОБА_7 . Від сумісного життя сторони мають малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження. Також позивачка має сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до свідоцтва про народження, виданого 05.04.2013 року відділом реєстрації актів цивільного стану Тернівського міського управління юстиції Дніпропетровської області, в графі мати зазначено ОСОБА_8 , в графі батько зазначено ОСОБА_9 . Згідно витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян, батько ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , записаний за вказівкою матері відповідно до ч.1 ст. 135 СК України. Відповідно до витягів з реєстру територіальної громади ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалюючи рішення по справі суд першої інстанції виходив із того, що наявні законні та обгрунтовані підстави для часткового задоволення позовних вимог. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дітей. У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 27 зазначеної Конвенції, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою. Батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Статтею 180 Сімейного кодексу України передбачено обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Як роз`яснено у п. 17 Постанови Пленуму ВСУ від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Відповідно до ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Згідно статті 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів судом враховуються наступні обставини: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Відповідно до ч. 1 ст. 183 Сімейного кодексу України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Згідно ч.ч. 1-2 ст. 179 Сімейного кодексу України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Згідно зі статями 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК). Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо стягнення аліментів наутримання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з огляду на їх законність та обґрунтованість. Разом з тим, доводи апеляційної скарги в частині визнання позовних вимог про стягнення зі ОСОБА_1 аліментів на утримання пасинка апеляційний суд відхиляє з огляду на наступне. Відповідно до ст. 260 СК України якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні. Відповідно до ч. 1 ст. 268 Сімейного кодексу України мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу. Отже, за змістом статті 268 СК України мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання. При цьому мачухою є друга (наступна) дружина батька дитини, а вітчимом є той, хто перебуває у шлюбі з матір`ю дитини, але не є її батьком. Обов`язок мачухи, вітчима по утриманню падчерки, пасинка, виникає лише за сукупності наступних умов: спільного проживання разом з падчеркою чи пасинком; малолітності та неповнолітності падчерки чи пасинка; потреби у матеріальному забезпеченні падчерки або пасинка; відсутності у падчерки та пасинка матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або наявності поважних причин, з огляду на які ці особи не можуть надавати їм належного утримання; наявності достатніх матеріальних засобів мачухи чи вітчима для надання матеріальної допомоги своїй падчерці та пасинку. Особливістю норми статті 268 СК України є те, що обов`язок у мачухи, вітчима по утриманню малолітніх, неповнолітніх падчерки, пасинка, виникає не лише за відсутності у падчерки та пасинка матері чи батька, тобто аліментнозобов`язаних осіб першої черги, а також у разі відсутності діда, баби, повнолітніх братів та сестер або наявності поважних причин, внаслідок яких ці особи не можуть надавати їм належного утримання, тобто відсутність зобов`язаних осіб по сплаті аліментів другої черги. Як вбачається з матеріалів справи у неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є мати ОСОБА_2 , з якою проживає дитина. Також апеляційний суд зазначає, що позивачка не надала належних доказів, про те що у ОСОБА_5 не має інших родичів, які зобов`язані утримувати останнього (баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання). Разом з тим, не надано обґрунтованих та належних доказів неспроможності позивачкою утримувати свою дитину, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині. Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції. З врахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, суд не знаходить. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavinandothersv. Ukraine, №4909/04, § 58). З підстав вищевказаного, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства. Повний текст судового рішення складений 25 червня 2026 року. Судді