Постанова КЦС ВС № 752/6888/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2026 року м. Київ справа № 752/6888/24 провадження № 61-10121св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Коротуна В. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Золотих Олександр Олександрович, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2025 року в складі колегії суддів: Верланова С. М., Невідомої Т. О., Нежури В. А., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Золотих О. О. (далі - приватний нотаріус), Кравцова К. В., ОСОБА_4 , про скасування рішення про державну реєстрацію. Свої вимоги обґрунтовував тим, що 03 листопада 2018 року уклав із ОСОБА_3 договір позики № 0311/18, згідно з яким отримав у позику 280 240,00 грн, еквівалент 9 920,00 дол. США, з терміном повернення до 03 листопада 2019 року. У цей же день на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором між ним та ОСОБА_3 укладений договір іпотеки, за умовами якого він передав в іпотеку ОСОБА_3 належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 . Зазначав, що у подальшому ОСОБА_3 на підставі укладеного 23 грудня 2019 року договору про відступлення прав відступила право вимоги за вказаним договором іпотеки на користь ОСОБА_4 , який, у свою чергу, за договором про відступлення прав за іпотечним договором від 11 лютого 2020 року відступив право вимоги за договором іпотеки на користь ОСОБА_2 17 лютого 2020 року державний реєстратор - приватний нотаріус Золотих О. О. зареєстрував за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , що є предметом іпотеки. Вважав рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на предмет іпотеки незаконним, оскільки він належним чином виконував умови договору позики від 03 листопада 2018 року. Проте, уклавши 23 грудня 2019 року договір про відступлення прав за договором іпотеки з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 порушила усну домовленість між ними та позбавила його права зберегти належне йому нерухоме майно і повернути залишок позики. Водночас, ні ОСОБА_4 , ні ОСОБА_2 не зверталися до нього з повідомленнями, що саме вони є новими кредиторами та іпотекодержателями і саме їм він повинен повертати залишок боргу за договором позики. Крім того, реєстрація права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2 здійснена з порушенням вимог договору іпотеки та чинного законодавства, оскільки ОСОБА_2 надав державному реєстратору для підтвердження невиконання ним умов договору позики лист-вимогу від 26 грудня 2019 року № 26/12, який був виданий не ОСОБА_4 , також уже не був кредитором та іпотекодержателем; вимога не містила підтвердження такого переходу права вимоги та розрахунку суми заборгованості; оцінка предмета іпотеки не здійснювалася та не надавалася державному реєстратору для вчинення реєстраційних дій на предмет іпотеки у порядку вимог статті 37 Закону України «Про іпотеку». Посилаючись на викладене, просив суд скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Золотих О. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 51169576 від 17 лютого 2020 року (номер відомостей про речове право: 35518685), на підставі якого було здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2032553280000). Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва в складі судді Данілової Т. М. від 04 березня 2025 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що, заявляючи вимогу про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності, позивач неправильно обрав спосіб захисту. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 17 червня 2025 року, за наслідками розгляду апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Осипенка В. Ю., рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04 березня 2025 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Золотих О. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 51169576 від 17 лютого 2020 року, (номер відомостей про речове право: 35518685), на підставі якого було здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2032553280000). Вирішено питання про розподіл судових витрат. Апеляційний суд виходив із того, що за обставин цієї справи задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно призведе до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно та відновить становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України. Окрім того, при задоволенні позову суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що державна реєстрація від 17 лютого 2020 року, згідно з якою ОСОБА_2 став власником спірної квартири, була проведена всупереч положенням чинного законодавства. Короткий зміст вимог касаційної скарги 04 серпня 2025 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 09 листопада 2021 у справі № 466/8649/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц, у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга аргументована тим, що суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні спору. Заявник зазначає, що апеляційний суд не врахував, що вимога позивача про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно є неналежним способом захисту, що є окремою підставою для відмови у позові. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову та безпідставно скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції. Доводи інших учасників справи 01 жовтня 2025 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Осипенка В. Ю. надійшли письмові пояснення, які по суті є відзивом на касаційну скаргу, в яких останній просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 21 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано з Голосіївського районного суду міста Києва цивільну справу № 752/6888/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Золотих Олександр Олександрович, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про скасування рішення про державну реєстрацію. Матеріали справи № 752/6888/24 надійшли до Верховного Суду. Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій Суди встановили, що 03 листопада 2018 року між ОСОБА_3 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладений договір позики № 0311/18, згідно з пунктом 1 якого позичальник отримав від позикодавця у борг грошові кошти в сумі 280 240,00 грн, що еквівалентно 9 920,00 дол. США та зобов`язався повернути їх до 03 листопада 2019 року (пункт 2.2 договору). Цього ж дня (03 листопада 2018 року) на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором ОСОБА_1 передав в іпотеку ОСОБА_3 , на підставі укладеного між ними договору іпотеки, належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . Договором про внесення змін від 01 березня 2019 року № 1 внесено зміни до договору іпотеки від 03 листопада 2018 року. 23 грудня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладений договір про відступлення прав, згідно з яким первісний іпотекодержатель відступив новому іпотекодержателю всі права вимоги за договорами позики та іпотеки, укладеними 03 листопада 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а 11 лютого 2020 року ОСОБА_4 , у свою чергу, відступив на користь ОСОБА_2 право вимоги за цими договорами. 17 лютого 2020 року державний реєстратор - приватний нотаріус Золотих О. О. зареєстрував за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Підставою касаційного оскарження оскаржуваного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 09 листопада 2021 у справі № 466/8649/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц, у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Статтею 41 Конституції України та статтею 319 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна. Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові. Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19). Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що реєстрація права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2 здійснена з порушенням вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим просив скасувати рішення державного реєстратора від 17 лютого 2020 року, на підставі якого було здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) зроблено висновок: у разі якщо спірне майно, на яке було звернено стягнення на підставі договору іпотеки, залишається у володінні іпотекодержателя (тобто не відбулось подальшого відчуження такого майна), відносини між іпотекодавцем та іпотекодержателем щодо такого майна мають договірну природу. Для захисту порушеного права власності позивача необхідно відновити становище, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за іпотекодержателем, позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення. Задоволення такого позову зумовлює внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Реєстр) відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22), розглядаючи питання ефективного способу захисту у подібних правовідносинах (віндикація або скасування державної реєстрації права), підтримала раніше висловлену позицію у справі № 914/2350/18 (914/608/20), та залишила без змін постанову апеляційного суду про задоволення вимог про скасування державної реєстрації права власності, тобто погодилася з належністю обраного позивачем способу захисту. У справі, яка переглядається, апеляційний суд установив, що ОСОБА_2 , будучи іпотекодержателем, здійснив звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Отже, між сторонами наявні зобов`язальні правовідносини, які випливають з укладених між сторонами відповідних договорів (позики та іпотеки). За цієї обставини, відповідний захист порушеного права власності позивача можливий шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення. Вказане відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України. Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2 на підставі договору іпотеки, укладеного з позивачем, то заявлені ним позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 17 лютого 2020 року опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України. Подібних за змістом правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (провадження № 12-83гс21), на яку також послався апеляційний суд. Апеляційний суд, установивши порушення прав позивача, дійшов правильного висновку, що у цій конкретній справі задоволення вимоги позивача про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно призведе до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення, та відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України. Суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустив порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, тому доводи касаційної скарги з цього приводу є безпідставними. Доводи касаційної скарги про обрання позивачем неналежного способу захисту не заслуговують на увагу, оскільки за встановлених конкретних обставин справи скасування державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за відповідачем є достатнім та ефективним у спірних правовідносинах способом захисту, відповідає правовій природі відносин учасників спору. Враховуючи обставини, з якими позивач пов`язував порушення своїх прав та інтересів (наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на спірну квартиру), скасування державної реєстрації права власності і внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно забезпечить усунення порушення прав позивача. Інших доводів касаційна скарга не містить. Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом висновків, викладених Верховним Судом у постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цій справі й у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а зводяться до незгоди заявника з ухваленим у справі судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів у справі. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване судове рішення - без змін. Щодо судових витрат Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 400,401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: М. Є. Червинська І. А. Воробйова В. М. Коротун