Постанова Північно-західний апеляційний господарський суд № 918/1284/25

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2026 року Справа № 918/1284/25 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Крейбух О.Г. , суддя Розізнана І.В. секретар судового засідання Соколовська О.В. за участю представників: прокурора Немкович І.І. відповідача 1 (скаржника) Крук В.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 25.03.2026 у справі №918/1284/25 (повний текст складено 03.04.2026) за позовом Першого заступника керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Володимирецької селищної ради Рівненської області до відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія", до відповідача 2 Комунального некомерційного підприємства "Володимирецька багатопрофільна лікарня" Володимирецької селищної ради про визнання недійними додаткових угод та стягнення коштів у сумі 293 047,42 грн ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Рівненської області від 25.03.2026 у справі №918/1284/25 позов задоволено. Визнано недійсною Додаткову угоду №3 від 04.08.2023 до Договору на постачання електричної енергії №2042-ВЦ/57 від 10.02.2023, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством "Володимирецька багатопрофільна лікарня" Володимирецької селищної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія". Визнано недійсною Додаткову угоду №4 від 11.12.2023 до Договору на постачання електричної енергії №2042-ВЦ/57 від 10.02.2023, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством "Володимирецька багатопрофільна лікарня" Володимирецької селищної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія". Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на користь Володимирецької селищної ради в дохід місцевого бюджету грошові кошти в сумі 293 047,42 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на користь Рівненської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 4 180,68 грн. Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства "Володимирецька багатопрофільна лікарня" Володимирецької селищної ради на користь Рівненської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 4 180,68 грн. Вказане рішення мотивоване тим, що підвищення ціни шляхом укладення оспорюваних додаткових угод (без документально підтвердженого коливання ціни на ринку) призвело до збільшення ціни відносно ціни що вказана в Договорі додаткової угоди №3 на 21,8%, а додаткової угоди №4 на 32,9%. А тому додаткові угоди №3 від 04.08.2023 та №4 від 11.12.2023 укладені з порушенням вимог ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та, з врахуванням ст.ст. 203, 215 ЦК України, підлягають визнанню недійсними. Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" звернулося до суду із апеляційною скаргою 23.04.2026 через систему Електронний суд, в якій просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 25.03.2026 у справі №918/1284/25 та прийняти нове рішення, яким в позовних вимогах заступника керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Володимирецької селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія", Комунального некомерційного підприємства "Володимирецька багатопрофільна лікарня" Володимирецької селищної ради відмовити в повному обсязі. Судові витрати покласти на Рівненську окружну прокуратуру. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає наступне: - під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку за наявності умов, встановлених пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (у разі коливання ціни такого товару на ринку, якщо така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю); - судом першої інстанції не взято до уваги, що зміна істотних умов договору про закупівлю, у тому числі відповідно до підпункту 2 пункту 19 Особливостей затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178, може здійснюватися з їх урахуванням; - перспективна дія Особливостей у висновку Великої Палати ВС, який викладений у постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24, має принципове значення, оскільки визначає, що режим регулювання зміни ціни під час воєнного стану визначається саме ними. Отже, це підтверджує, що під час воєнного стану діє спеціальне регулювання (Особливості), а не загальна норма статті 41 Закону у "чистому вигляді". Також це створює більшу передбачуваність для учасників ринку. Постачальники можуть чітко розуміти: якщо їхня додаткова угода укладалася, наприклад, у першій половині 2023 року, коли діяла редакція Особливостей без чітких відсоткових обмежень (лише вимога пропорційності), то саме ця редакція має застосовуватися судами при оцінці правомірності угоди, а не більш пізні редакції з жорсткішими вимогами. Цей висновок унеможливлює застосування правових висновків, викладених ВС у справах №№ 916/747/24, 922/2595/23, 918/779/23918/694/23. - порушено принцип легітимних очікувань; - з аналізу умов Договору та норми законодавства вбачається, що збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків не обмежується строками зміни ціни за одиницю товару. Тобто, законодавство дозволяє однією додатковою угодою збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків, при цьому не обмежує кількість таких додаткових угод в часі. Підписання кожної з додаткових угод здійснювалось у відповідності до п.п. 2 п. 19 Особливостей, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178, які не містять обмежень щодо відсоткового збільшення ціни за одиницю товару; - Додаткові угоди про збільшення ціни за одиницю товару укладанні між сторонами у відповідності до діючих на як час укладення основного договору так і на час їх підписання Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178; - при розгляді справи суд фактично ухилився від дослідження усіх обставин справи з метою всебічного та об`єктивного розгляду справи та надав лише перевагу доводам Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Володимирецької селищної ради, що є порушенням ст. 86 ГПК України. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської обалсті від 25.03.2026 у справі №918/1284/25 залишено без руху. Запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали та надати Північно-західному апеляційному господарському суду належні докази надсилання копії апеляційної скарги Комунальному некомерційному підприємству "Володимирецька багатопрофільна лікарня" Володимирецької селищної ради. 25.05.2026 на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 25.03.2026 у справі №918/1284/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на "23" червня 2026 р. об 12:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №3. Запропоновано учасникам справи у строк до 18.06.2026 надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмові відзиви на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст. 263 ГПК України, та докази надсилання копії відзивів та доданих до них документів іншим учасникам справи. 11.06.2026 на адресу суду від Першого заступника керівника Вараської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що рішення Господарського суду Рівненської області №918/1284/25 від 25.03.2026 є законним, обґрунтованим та вмотивованим, а доводи відповідача є безпідставними, у зв`язку з чим просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» залишити без задоволення. 23.06.2026 на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №918/1284/25, я в якому просить зупинити провадження у справі № 918/1284/25 до закінчення Конституційним Судом України справи № 3-78/20269(178/26). В судовому засіданні представник скаржника підтримала доводи апеляційної скарги. В судовому засіданні прокурор заперечив доводи апеляційної скарги. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про місце, час і дату повідомлялися належним чином. Щодо клопотання про зупинення провадження у справі №918/1284/25 колегія суддів зазначає наступне. Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов`язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов`язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення. Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин. Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені. Метою зупинення провадження у справі до розгляду пов`язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів, тощо, що не можуть бути з`ясовані та встановлені у даному процесі, проте, які мають значення для конкретної справи, провадження у якій зупинено. Враховуючи вимоги закону, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, як пов`язана справа, яка розглядається даним судом, із справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи. Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог. Таким чином, зупинення провадження у справі процесуальний закон пов`язує із неможливістю розгляду справи, що розглядається, до вирішення іншої справи. При цьому пов`язаність справ полягає в тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на зібрання та оцінку доказів у даній справі, і ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи. Колегія суддів апеляційної інстанції наголошує, що законодавець прямо застеріг у неможливості зупинення провадження у справі до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, якщо зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Ураховуючи: приписи п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України; докази, які наявні в матеріалах даної справи; враховуючи доводи сторін щодо можливості/доцільності зупинення провадження у справі, колегія суддів апеляційної інстанції виснує про відсутність об`єктивної неможливості розгляду даної справи, а відтак і відсутності правових підстав для зупинення провадження у справі № 903/135/25 до закінчення розгляду Конституційним Судом України справи № 3-78/2026(178/26). Із огляду на зазначене клопотання відповідача про зупинення провадження у справі не підлягає задоволенню. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.05.2026 у справі №924/560/24. Крім того, на час розгляду апеляційної скарги положення пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" є чинними, не визнані неконституційними та підлягають застосуванню судом при вирішенні спору. Суд не вправі відмовитися від застосування чинної норми закону лише з підстав відкриття конституційного провадження щодо її перевірки. Також суд звертає увагу, що у постанові Верховного Суду від 20.05.2026 відмовлено у справі № 910/4865/24 в задоволенні аналогічного клопотання за позовом керівника Дніпровської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації та Управління освіти Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ "РТЕ Юкрейн" про визнання додаткових угод до договору про постачання електричної енергії споживачу № 123 від 01.09.2023 недійсними та стягнення 823 326,78 грн надмірно сплачених коштів (з посиланням на п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі"). Також Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20 наголосив, що зупинення провадження з підстав розгляду справи в Конституційному Суді України не повинно бути інструментом для необґрунтованого зволікання. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що заявником не доведено наявності передбачених пунктом 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України підстав для зупинення провадження у справі №918/1284/25, у зв`язку з чим клопотання представника про зупинення провадження у справі задоволенню не підлягає. Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення суду, зазначає наступне. Як вбачається із матеріалів справи, Комунальним некомерційним підприємством "Володимирецька багатопрофільна лікарня" Володимирецької селищної ради проведено відкриті торги UA-2023-01-17-012923-a за предметом: "Електрична енергія" та очікуваною вартістю 4 803 755 грн. З матеріалів справи вбачається, що джерелом фінансування закупівлі є місцевий бюджет /а.с. 130, зворот/. За результатами проведення переговорів переможцем визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія", з яким в подальшому укладено Договір на постачання електричної енергії №2042-ВЦ/57 від 10.02.2023 (далі Договір). Так, за цим Договором Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії (п. 2.1 Договору). Згідно з п. 3.1. Договору, початком постачання електричної енергії Споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є додатком 1 до цього Договору. Відповідно до Додатку 1 датою початку постачання електричної енергії є 01.02.2023. Пунктом 5.1. Договору визначено, що споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього Договору. Згідно з Додатком № 2 до Договору, ціна за спожиту електричну енергію за 1 кВт/год, становить 4,271 грн/кВт*год. без ПДВ, що включає в себе тариф на послуги з передачі електричної енергії. Пунктом 13.8 Договору встановлено, що умови цього договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі. Відповідно до підпункту 2 пункту 13.8 Договору істотні умови договору можуть бути змінені після його підписання у випадку погодження зміни ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення. Зміна ціни за одиницю електричної енергії допускається за умови надання Стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні "ОЕС України". Таким документальним підтвердженням можуть бути офіційні дані про ціну, обсяги купівлі-продажу електричної енергії на ринку "на добу на перед" (далі - РДН) та внутрішньодобовому ринку (далі - ВДР), та інші показники, які склалися у відповідному розрахунковому періоді в торговій зоні "ОЕС України" та оприлюднені на офіційному веб-сайті ДП "ОПЕРАТОР РИНКУ" за адресою в мережі Інтернет https://www.oree.com.ua згідно з частиною шостою статті 67 Закону України "Про ринок електричної енергії" . У якості документального підтвердження даних, Сторонами визнаються зокрема, завірені належним чином копії (роздруківки з веб-сайту) оприлюднених результатів роботи РДН/ВДР та про діяльність ДП "ОПЕРАТОР РИНКУ" за відповідний період, які оприлюднюються ДП "ОПЕРАТОР РИНКУ" згідно законодавства або інші документи органу, установи чи організації, які мають повноваження здійснювати моніторинг цін на товари, визначати зміни ціни товару на ринку. Зміна ціни за одиницю товару застосовується з початку розрахункового періоду, у якому відбулись такі зміни. У подальшому між сторонами, в зв`язку з прийняттям Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг постанови №1788 від 21.12.2022, а також на підставі експертних висновків Рівненської торгово-промислової палати підписано ряд додаткових угоди, якими змінено ціну за одиницю товару, посилаючись на коливання ціни такого товару на ринку, зокрема: - додатковою угодою №2 від 27.04.2023 (щодо збільшення ціни за (одиницю товару) кВт*год спожитої електричної енергії до 4,32097 грн/кВт*год без ПДВ з 01.04.2023); - додатковою угодою № 3 від 04.08.2023 (щодо збільшення ціни за (одиницю товару) кВт*год спожитої електричної енергії до 5,20322 грн/кВт*год без ПДВ з 01.07.2023); - додатковою угодою № 4 від 11.12.2023 (щодо збільшення ціни за (одиницю товару) кВт*год спожитої електричної енергії до 5,67503 грн/кВт*год без ПДВ з 01.11.2023). За період дії Договору ціна на електричну енергію тричі збільшувалась з ініціативи постачальника та загалом зросла з 4,271 грн без ПДВ до 5,67503 грн без ПДВ тобто на 32,9 %. ТОВ "РОЕК" на виконання Договору поставлено 423 995 кВт*год електричної енергії на загальну суму 2 485 101,27 грн, а саме: - згідно акту приймання-передавання за лютий 2023 року №489002215/2/1 54 979 кВт*год. на суму 281 778,37 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжної інструкції №132 від 15.03.2023; - згідно акту приймання-передавання за березень 2023 року №489002215/3/1 52 248 кВт*год. на суму 267 781,46 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжної інструкції №134 від 12.04.2023; - згідно акту приймання-передавання за квітень 2023 року №489002215/4/1 45 134 кВт*год. на суму 234 027,19 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжної інструкції №145 від 15.05.2023, №79 від 15.05.2023; - згідно акту приймання-передавання за травень 2023 року №489002215/5/1 31 896 кВт*год. на суму 165 385,98 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжної інструкції №150 від 09.06.2023; - згідно акту приймання-передавання за червень 2023 року №489002215/6/1 23 631 кВт*год. на суму 122 530,61 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжної інструкції №152 від 12.07.2023; - згідно акту приймання-передавання за липень 2023 року №489002215/7/1 19 850 кВт*год. на суму 123 940,69 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжної інструкції №162 від 14.08.2023; - згідно акту приймання-передавання за серпень 2023 року №489002215/8/1 22 852 кВт*год. на суму 142 684,78 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжної інструкції №169 від 14.09.2023; - згідно акту приймання-передавання за вересень 2023 року №489002215/9/1 21 880 кВт*год. на суму 136 618,09 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжної інструкції №180 від 16.10.2023; - згідно акту приймання-передавання за жовтень 2023 року №489002215/10/1 38 039 кВт*год. на суму 237 510,34 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжної інструкції №188 від 16.11.2023; - згідно акту приймання-передавання за листопад 2023 року №489002215/11/1 44 787 кВт*год. на суму 305 001,08 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжної інструкції №95 від 11.12.2023; - згідно акту приймання-передавання за грудень 2023 року №489002215/12/1 68 699 кВт*год. на суму 467 842,68 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжної інструкції №100 від 22.12.2023 та №199 від 22.12.2023. 04.08.2023 сторони уклали додаткову угоду №3 від 04.08.2023, якою визначили ціну за (одиницю товару) кВт*год спожитої електричної енергії в розмірі 5,20322 грн/ кВт*год без ПДВ, при цьому визначена ціна починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 01.07.2023. На обґрунтування необхідності внесення змін до договору ТОВ «РОЕК» надано експертний висновок В-148 Рівненської торгово-промислової палати. Зокрема під час підготовки вказаного експертного висновку, експертами проведено моніторинг цін на електричну енергію за червень та липень 2023 року. Відповідно до висновків експертів середньозважена ціна на електроенергію на РДН (ОЕС) у липні 2023 року (3 669,87 грн/кВт*год.) збільшилась на 23,5% в порівняні з червнем 2023 року (2971,47 грн/кВт*год.). На думку прокуратури, вказані відомості не могли бути взяті до уваги та бути підставою для внесення змін до Договору №2042-ВЦ/57 від 10.02.2023, щодо ціни електричної енергії, шляхом укладення додаткової угоди 04.08.2023 оскільки вони не відображають коливання цін, що відбувались з моменту укладення договору до моменту підписання додаткової угоди. З метою укладення додаткової угоди № 3 ТОВ "РОЕК" повинен був надати відомості, щодо змін цін на електричну енергію в період з 10.02.2023 до 04.08.2023. Середньозважена ціна на електричну енергію на РДН в лютому 2023 року (3 213,43 грн/кВт*год.), що діяла на момент підписання договору, була значено вищою ніж в червні 2023 року (2 971,47 грн/кВт*год.), однак експертами проводилось порівняння збільшення середньозваженої ціни на електроенергію на РДН (ОЕС) у липні в порівняні з червнем. Аналогічні порушення також допущено під час укладення додаткової угоди №4 від 11.12.2023. Зокрема, експертний висновок В-273 Рівненської торгово-промислової палати, наданий ТОВ "РОЕК" не містить відомостей, щодо коливання цін, що відбувались з моменту укладення договору до моменту підписання додаткової угоди. Зокрема, укладення додаткової угоди №3 призвело до збільшення ціни за 1 кВт/год. на 21,8 % відносно ціни, що визначена в Договорі, а додаткової угоди № 4 на 32,9 %. На переконання прокуратури, оскаржувані додаткові угоди №3 від 04.08.2023 та №4 від 11.12.2023 укладені з порушенням вимог ст. 41 Закону, а тому, з огляду на положення ст.ст. 203, 215 ЦК України, підлягають визнанню недійсними в судовому порядку. Орган прокуратури вказує, що здійснюючи розрахунок за поставлену електричну енергію за тарифом, визначеним за умовами Договору та додаткової угоди №2 від 27.04.2023, КНП "Володимирецька БЛ" в період з липня по грудень 2023 року повинно було сплатити за поставлену електричну енергію в обсязі 216 107 кВт*год кошти у розмірі 1 120 550,24 грн. з ПДВ (216 107 * 4,32097 +20%). Отже, внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладання спірних додаткових угод з порушенням законодавства мала місце переплата коштів у розмірі 293 047,42 грн (1 413 597,66 грн (фактично сплачені кошти за період з червня по грудень 2024 року) 1 120 550,24 грн). Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді встановлені у Законі України "Про прокуратуру", частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Відповідно до абзаців першого - третього частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. Відповідно до абзацу другого частини п`ятої статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, від 05 березня 2020 року у справі №9901/511/19, від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18, від 06 липня 2021 року у справі №911/2169/20, від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21). Частини третя та четверта Закону України "Про прокуратуру" серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах). Встановлена цим Законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Тобто визначений частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору, і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов. Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц). У категорії спорів щодо визнання недійсними договорів, укладених у межах публічних закупівель, пред`явлення прокурором позову в інтересах осіб, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, має ґрунтуватися на визначенні того, яка саме особа є суб`єктом, що має безпосередній інтерес у захисті державних фінансових ресурсів та в належному виконанні договірних зобов`язань відповідно до положень Закону України "Про публічні закупівлі" (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2025 року у справі №924/524/24). Закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатись з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2021 року у справі №927/491/19, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі №923/449/18, від 25 лютого 2021 року у справі №912/9/20, від 25 червня 2024 року у справі №918/760/23, від 01 жовтня 2024 року у справі №918/778/23, від 20 лютого 2025 року у справі №910/16372/21). У справі, яка розглядається, прокурор, обґрунтовуючи звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Володимирецької селищної ради Рівненської області, зазначив, що укладення додаткових угод до договору всупереч вимогам чинного законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання вимог законодавства у цій сфері становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора. Крім того, використання бюджетних коштів з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу системи бюджетного фінансування, що, в свою чергу, завдає шкоду інтересам держави. Звернення прокурора до суду з вказаною позовною заявою має важливе значення для зміцнення правопорядку в сфері здійснення публічних закупівель і захисту економічної конкуренції та додержання всіма учасниками цих суспільних відносин принципу законності тощо. Тобто прокурор обґрунтовує порушення інтересів держави укладенням відповідачами оспорюваних додаткових угод усупереч вимогам чинного законодавства та інтересам держави, що призвело до безпідставної зміни істотних умов договору, зростання ціни за одиницю товару і зменшення обсягу постачання та, відповідно, надмірної сплати бюджетних коштів.. Сільські, селищні, міські ради відповідно до статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності, зокрема, коштів місцевого бюджету. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування. Відповідно до пункт 1.2 Статуту Комунальне некомерційне підприємство "Володимирецька багатопрофільна лікарня" Володимирецької селищної ради є лікарняним багатопрофільним закладом охорони здоров`я - комунальним унітарним некомерційним підприємством, що надає послуги вторинної/спеціалізованої медичної допомоги, в тому числі паліативної допомоги, медичної реабілітації та первинної медико-санітарної допомоги будь-яким особам в порядку та на умовах, встановлених законодавством України та цим Статутом. Відповідно до пунктів 1.3-1.5 Статуту Комунальне некомерційне підприємство "Володимирецька багатопрофільна лікарня" Володимирецької селищної ради є правонаступником усього майна, всіх прав та обов`язків комунального некомерційного підприємства "Володимирецька центральна районна лікарня" Володимирецької районної ради, відповідно до рішення Вараської районної ради від 18 грудня 2020 року № 12 "Про безоплатну передачу бюджетних установ, закладів зі спільної власності територіальних громад сіл, селищ Володимирецького району у комунальну власність сільських, селищних, міських територіальних громад" та рішення Володимирецької селищної ради від 24 грудня 2020 року № 89 "Про безоплатне приймання бюджетних установ, закладів зі спільної власності територіальних громад сіл, селищ Володимирецького району у комунальну власність Володимирецької селищної територіальної громади". Вся документація і наказова база комунального некомерційного підприємства "Володимирецька центральна районна лікарня" Володимирецької районної ради вважається чинною в Лікарні до моменту заміни її новими документами. Лікарня створена на базі майна спільної власності Володимирецької селищної територіальної громади Рівненської області. Засновником, Власником та органом управління майном Лікарні є Володимирецька селищна територіальна громада в особі Володимирецької селищної ради (надалі - Власник). Лікарня є підпорядкованою, підзвітною та підконтрольною Власнику. Згідно з п. 5.1 Статуту, вищим органом управління Лікарні є Власник. Пунктом 4.1 Статуту встановлено, що майно лікарні є комунальною власністю і закріплюється за нею на праві оперативного управління. Майно Лікарні становлять необоротні та оборотні активи, основні засоби та грошові кошти, а також інші цінності, передані йому власником, вартість яких відображається у самостійному балансі Лікарні. Лікарні володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи дії, що не суперечать чинному законодавству України з урахуванням обмежень, встановлених даним Статутом. Відповідно до п. 4.6.2 встановлено, що джерелами формування майна та коштів лікарні є кошти державного та місцевого бюджетів (бюджетні кошти). З огляду на викладене, Володимирецька селищна рада є органом, уповноваженим державою на здійснення функцій по управлінню Комунальним некомерційним підприємством "Володимирецька багатопрофільна лікарня" Володимирецької селищної ради і забезпечує фінансування вказаного підприємства. Відносини між міською радою та комунальним некомерційним підприємством будуються на підконтрольності і підпорядкованості. Тобто, наслідком порушення вимог Закону України "Про публічні закупівлі" в спірних правовідносинах є нераціональне використання коштів місцевого бюджету підприємством, підпорядкованим і підзвітним саме Володимирецькій селищній раді. У позовній заяві прокурор стверджує, що внаслідок необґрунтованого збільшення ціни за одиницю товару (електричну енергію) та безпідставного укладення відповідачами оспорюваних додаткових угод №3 та №4, Володимирецька територіальна громада недоотримала кошти у сумі 293 047,42 грн. Водночас суд першої інстанції встановив, що Вараською окружною прокуратурою, у відповідності до вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", скеровано на адресу Володимирецької селищної ради відповідний лист №52-2077ВИХ-25 від 03.12.2025, яким повідомлено про наявність порушень при підписанні додаткових угод до Договору постачання електричної енергії. Відповідно до відповіді селищної ради від 11.12.2025 №вих.-2928/03-40/25, остання повідомляє, що селищною радою претензійно-позовна робота з порушеного питання не здійснювалась, з позовом про визнання недійсним додаткових угод до договору на постачання електричної енергії до суду не зверталась. Вказане відповідно до ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ст.23 Закону України "Про прокуратуру" є підставою для захисту інтересів держави шляхом звернення до суду з даним позовом. За таких обставин підставою для реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка органу місцевого самоврядування як розпорядника бюджетних коштів, за рахунок яких здійснювалася оплата електричної енергії за спірним договором. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що у даній справі наявні передбачені законом підстави для представництва інтересів держави, а прокурором обґрунтовано визначено позивачем Володимирецьку селищну раду, оскільки остання є належним суб`єктом владних повноважень та розпорядником відповідних бюджетних коштів. Колегія суддів щодо визнання недійними додаткових угод, зазначає наступне. Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів. За приписами статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. При цьому якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України). Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. При цьому суд виходить з того, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Стаття 627 Цивільного кодексу України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов). Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України). Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Так, у абзаці 2 частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Правові та економічні засади закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначає Закон України "Про публічні закупівлі". Метою вказаного Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції. У статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" зазначено, що договір про закупівлю - це господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару. Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (частина 1 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі"). Закон України "Про публічні закупівлі" встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених частиною п`ятою статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема, за пунктом 2 частини п`ятої наведеної норми - у випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та інших законодавчих актів України щодо здійснення оборонних та публічних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану" від 16 серпня 2022 року Розділ X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про публічні закупівлі" доповнено пунктом 3-7 такого змісту: 3-7. На період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених цим Законом, визначаються Кабінетом Міністрів України із забезпеченням захищеності таких замовників від воєнних загроз. Відповідно до пункту 3-7 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про публічні закупівлі" Кабінет Міністрів України постановою від 12 жовтня 2022 року №1178 затвердив "Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для засновників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування". Постанова №1178 набрала чинності 19 жовтня 2022 року та затверджені нею Особливості застосовуються до закупівель товарів, робіт та послуг, які були розпочаті після набрання нею чинності. Відповідно до підпунктів 1, 2 пункту 19 постанови Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року №1178 істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпунктів 13 та 15 пункту 13) цих особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: 1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; 2) погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення. Як вбачається з матеріалів справи, договір постачання електричної енергії №2042-ВЦ/57 укладено 10.02.2023, тобто в період дії правового режиму воєнного стану та після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року №1178, у зв`язку з чим положення Закону України "Про публічні закупівлі" підлягають застосуванню з урахуванням особливостей, визначених зазначеною постановою. ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія", обґрунтовуючи укладення спірних додаткових угод, зазначає про зміну складових ціни електричної енергії, зокрема коливанням її вартості на ринку, однак такі обставини самі по собі не звільняють сторони від обов`язку дотримання вимог законодавства щодо граничного розміру зміни ціни за одиницю товару та належного документального підтвердження відповідного коливання. Умовами договору передбачено можливість зміни ціни за одиницю товару виключно за наявності належного документального підтвердження коливання ціни електричної енергії на ринку, зокрема на підставі даних ДП "Оператор ринку" або інших уповноважених джерел. Водночас надані відповідачем докази не містять належного аналізу динаміки зміни ціни у період від дати укладення договору від 10.02.2023 до моменту укладення відповідних додаткових угод, що унеможливлює встановлення факту коливання ціни у розумінні пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі". Зокрема, надані апелянтом експертні висновки Рівненської торгово-промислової палати, а саме експертний висновок від 31.07.2023 та від 30.11.2023 містять загальний опис функціонування ринку електричної енергії та окремі статистичні показники середньозважених цін за відповідні місяці, однак не забезпечують належного порівняння ціни станом на дату укладення договору з ціною на момент внесення змін до нього. Такі висновки не відображають безперервної динаміки зміни ціни у релевантний період, не містять аналізу коливання ціни саме у бік збільшення станом на дати укладення відповідних додаткових угод, а також не встановлюють причинно-наслідкового зв`язку між наведеними показниками та необхідністю зміни істотних умов договору. За таких обставин подані експертні висновки Рівненської торгово-промислової палати не відповідають вимогам пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та не можуть вважатися належним і достатнім доказом коливання ціни електричної енергії, що виключає можливість їх використання як правової підстави для внесення змін до істотних умов договору. Також колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Таким чином, Закон України "Про публічні закупівлі" встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених частиною 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема, за пунктом 2 частини 5 наведеної норми - у випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю. Судом встановлено, що укладення спірних додаткових угод (без документально підтвердженого коливання ціни на ринку) призвело до збільшення ціни відносно ціни що вказана в Договорі додаткової угоди №3 на 21,8%, а додаткової угоди №4 на 32,9%, тобто перевищує встановлений законодавством граничний рівень у 10%. Колегія суддів враховує правову позицію, викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22 та від 21 листопада 2025 року у справі №920/19/24, відповідно до яких визначене законодавцем відсоткове значення обмеження зміни ціни за договором про закупівлю, встановлене пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", є граничним (пороговим) та підлягає застосуванню у сукупності при всіх послідовних змінах до договору, а не окремо до кожного випадку внесення змін. Велика Палата Верховного Суду наголосила, що сукупне значення збільшення ціни за одиницю товару при внесенні послідовних змін до договору про закупівлю не може перевищувати 10 % ціни, визначеної сторонами в договорі, а відповідні зміни не повинні бути спрямовані на обхід установлених законом обмежень. При цьому інше тлумачення зазначеної норми, яке передбачає можливість кожного разу збільшувати ціну до 10 %, фактично допускаючи її необмежене зростання, нівелює мету законодавчого регулювання публічних закупівель, створює умови для маніпулювання результатами торгів, усунення конкуренції та подальшого підвищення ціни після укладення договору. Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що такий підхід призводить до спотворення результатів процедури закупівлі, втрати економії бюджетних коштів, отриманої за результатами торгів, та суперечить принципам здійснення публічних закупівель, визначеним преамбулою та статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі". З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що запровадження протилежного підходу щодо можливості неодноразового збільшення ціни товару на 10 % при кожному внесенні змін до договору фактично означало б зміну змісту законодавчої норми, що є неприпустимим та порушує принцип правової визначеності. Водночас доводи апелянта зводяться до того, що згідно постанови Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року №1178 законодавець затвердив "Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування". Згідно вищезазначених особливостей, на переконання, апелянта, сторони були вправі підвищувати відсоток ціни за одиницю товару пропорційно коливанню відсотку ціни такого товару на ринку без обмежень, встановлених нормами частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі". Згідно з правовим висновком, який викладений у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2024 року у справі №918/694/23 та від 01 жовтня 2024 року у справі №918/779/23 підпункт 2, підпункт 7 пункту 19 Особливостей не свідчать про зміну законодавства у відповідній категорії спору, оскільки: 1) постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним нормативно-правовим актом; 2) їх зміст лише деталізує випадки для можливості зміни сторонами правочину ціни договору в порядку пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", та вони не встановлюють іншого алгоритму розрахунку процентного співвідношення ціноутворення передбаченого даною нормою. Тобто, постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року №1178 не передбачає внесення змін до Закону "Про публічні закупівлі", а лише встановлює певні особливості щодо процедури здійснення публічних закупівель під час дії воєнного стану. Отже, в будь якому випадку сторони мали керуватися обмеженнями, встановленими, зокрема, у пункті 2 частини 5 статті 41 Закону "Про публічні закупівлі". Крім того, апелянт стверджує, що сторони діяли в межах договірної свободи та мали право змінювати істотні умови договору. Такий довід є безпідставним, оскільки у сфері публічних закупівель зміна істотних умов договору допускається виключно у випадках та порядку, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", який має імперативний характер. Таким чином, недотримання сторонами вимог пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та збільшення ціни електричної енергії за додатковими угодами №1 від 13 червня 2024 року, №2 від 23 липня 2024 року та №3 від 19 серпня 2024 року до договору постачання електричної енергії №9057-ВЦ від 17 січня 2024 року понад встановлений законом граничний рівень є порушенням імперативних вимог спеціального законодавства, що регулює спірні правовідносини, а відтак позовні вимоги про визнання зазначених додаткових угод недійсними є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Також до стягнення з відповідачем було заявлено 293 047,42 грн Згідно із частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином. Оскільки вищевказані додаткові угоди визнаються недійсними, то розрахунок за поставлену електроенергію повинен здійснюватися за ціною, вказаною у додатку № 2 до Договору, де визначено, що ціна за одиницю товару (кВт*год) становить 4,271 грн./кВт*год. Без ПДВ. З огляду на викладене, здійснюючи розрахунок за поставлену електричну енергію за тарифом, визначеним за умовами Договору та додаткової угоди №2 від 27.04.2023, КНП "Володимирецька БЛ" в період з липня по грудень 2023 року повинно було сплатити за поставлену електричну енергію в обсязі 216 107 кВт*год кошти у розмірі 1 120 550,24 грн з ПДВ (216 107 * 4,32097 +20%). Отже, внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладання спірних додаткових угод з порушенням законодавства мала місце переплата коштів у розмірі 293 047,42 грн (1 413 597,66 грн (фактично сплачені кошти за період з червня по грудень 2024 року) - 1 120 550,24 грн). Таким чином, отже 293 047,42 грн є грошовими коштами, безпідставно набутими відповідачем, оскільки правова підстава їх отримання відпала у зв`язку з визнанням недійсними відповідних додаткових угод, а тому такі кошти підлягають поверненню позивачу на підставі статей 216, 1212 Цивільного кодексу України. Посилання суду першої інстанції на ст. 670 ЦК України не призвело до неправильного вирішення спору по суті, а тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення. Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду. Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі. В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За наведених обставин, рішення Господарського суду Рівненської області від 25.03.2026 у справі №918/1284/25 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" - без задоволення. Судові витрати апеляційний суд розподіляє з урахуванням положень ст.ст. 123, 129 ГПК України та покладає на скаржника. Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 25.03.2026 у справі №918/1284/25 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 25.03.2026 у справі №918/1284/25 - без змін.

2. Матеріали справи №918/1284/25 повернути до Господарського суду Рівненської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку встановленому ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складений "26" червня 2026 р. Головуючий суддя Павлюк І.Ю. Суддя Крейбух О.Г. Суддя Розізнана І.В.