Постанова КАС ВС № 520/21767/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2026 року м. Київ справа № 520/21767/23 адміністративне провадження № К/990/47275/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Дашутіна І. В., суддів Загороднюка А. Г., Соколова В. М., розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2025, ухвалену колегією суддів у складі Чалого І. С., Ральченка І. М., Катунова В. В., у справі № 520/21767/23 за позовом ОСОБА_1 до Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання бездіяльності протиправною та скасування арешту, зобов`язання вчинити певні дії, ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій: ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - ВДВС), в якій просив: - визнати протиправною бездіяльність ВДВС щодо невиключення відомостей про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників (далі - ЄРБ) у виконавчому проваджені НОМЕР_1; - зобов`язати ВДВС виключити відомості про ОСОБА_1 з ЄРБ у виконавчому проваджені № НОМЕР_3; - визнати протиправною бездіяльність ВДВС щодо незняття (нескасування) арешту, накладеного на все нерухоме майно ОСОБА_1 у виконавчому проваджені № НОМЕР_2; - скасувати арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 (постанова від 26.02.2015 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, індексний номер запису про обтяження № 20372349 від 30.03.2015); - зобов`язати ВДВС зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 та виключити відомості про державну реєстрацію обтяжень ОСОБА_1 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна; - стягнути на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2000000 грн за рахунок бюджетних асигнувань ВДВС. На обґрунтування позовної заяви, ОСОБА_1 зазначав, що державний виконавець протиправно не зняв арешт на нерухоме майно позивача при закінченні виконавчого провадження № НОМЕР_2 на підставі повного фактичного виконання, у зв`язку з чим відповідач порушує його конституційне право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Щодо протиправної бездіяльності відповідача стосовно невиключення відомостей про позивача з ЄРБ, позивач зазначав, що він був боржником у виконавчому провадженні № 62238601, у якому за рішенням державного виконавця стягувачу було повернуто виконавчий документ у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення. Позивач доводив, що повторно виконавчий документ стягувач до виконання не пред`являв, строк на його пред`явлення закінчився, а тому й відсутні підстави для подальшого перебування позивача у статусі боржника, проте відповідач відмовляється видалити відповідні відомості з ЄРБ. Крім того, позивач вказував, що внаслідок таких протиправних дій державного виконавця йому завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, глибокому відчутті несправедливості, незручностях, розчаруваннях, негативних емоціях, нервових та психоемоційних перенапруженнях з приводу неможливості розпоряджатися власним нерухомим майном через незаконно не знятий арешт з майна відповідачем та з приводу незаконного та протиправного розміщення відомостей у ЄРБ, які протиправно не вилучає відповідач. Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 24.08.2023, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2023, позовні вимоги задовольнив частково: - зобов`язав ВДВС розглянути питання про скасування арешту з нерухомого майна позивача у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 (постанова від 26.02.2015 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, індексний номер запису про обтяження № 20372349 від 30.03.2015); - зобов`язав ВДВС розглянути питання про зняття арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 та виключення відомостей про державну реєстрацію обтяжень ОСОБА_1 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що постановою державного виконавця у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 припинено чинність арешту майна боржника, а також скасовано інші заходи примусового виконання рішення. Проте, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо позивача станом на 31.07.2023 наявне обтяження, тобто арешт з майна позивача фактично не скасований. Проте, суд першої інстанції зазначав, що оскільки позивач не сплатив виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, але з урахуванням того, що належної відповіді на звернення позивача про скасування арешту ВДВС не надало, належним способом захисту прав позивача буде зобов`язання відповідача розглянути питання про скасування вказаного арешту. Щодо вимоги позивача про відшкодування йому моральної шкоди, суд першої інстанції зазначав, що позивач не довів факт заподіяння йому моральної шкоди діями відповідача, а отже позовні вимоги в цій частині є такими, що не підлягають задоволенню. Суд апеляційної інстанції також зазначав, що при поверненні виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 на підставі пункту 2 статті 37 Закону про виконавче провадження, у державного виконавця відсутні законодавчо мотивовані підстави для виключення відомостей про ОСОБА_1 як боржника з ЄРБ. Верховний Суд постановою від 02.07.2024 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.08.2023 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2023 скасував, а справу направив на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду. Суд касаційної інстанції зазначав, що позивач стверджував про сплату усіх необхідних коштів у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2, у тому числі виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, водночас суди попередніх інстанцій такі обставини не дослідили. Щодо позовної вимоги про виключення відомостей про позивача з ЄРБ, Верховний Суд зазначав, що суд першої інстанції взагалі не надав оцінки таким вимогам, чим порушив принцип вмотивованості судових рішень. До того ж, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою довід позивача стосовно його статусу пенсіонера та особи з інвалідністю другої групи у контексті неможливості нарахування позивачеві єдиного соціального внеску в цілому. Окрім того, Верховний Суд звертав увагу, що суди попередніх інстанцій не врахували розмір заявлених позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди під час вибору форми розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження. За результатами нового розгляду справи Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 04.12.2024 позовні вимоги задовольнив частково: - визнав протиправною бездіяльність ВДВС щодо невиключення відомостей про ОСОБА_1 з ЄРБ у виконавчому провадженні № НОМЕР_3; - зобов`язав ВДВС виключити відомості про ОСОБА_1 з ЄРБ у виконавчому провадженні № НОМЕР_3; - визнав протиправною бездіяльність ВДВС щодо незняття (нескасування) арешту, накладеного на все нерухоме майно ОСОБА_1 у виконавчому проваджені № НОМЕР_2; - скасував арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 (постанова від 26.02.2015 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, індексний номер запису про обтяження № 20372349 від 30.03.2015); - зобов`язав ВДВС зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 та виключити відомості про державну реєстрацію обтяжень ОСОБА_1 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта. Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 18.02.2025 скасував рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 у частині задоволення позовних вимог про скасування арешту та зобов`язання ВДВС зняти арешт і прийняв в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовив. Змінив рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 в іншій частині, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Верховний Суд постановою від 01.10.2025 скасував постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2025 та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Підставою для скасування судового рішення було порушення норм процесуального права, оскільки судове рішення не підписано суддею, що зазначений в судовому рішенні. За результатами нового апеляційного розгляду справ Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 06.11.2025 скасував рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 у частині задоволення позовних вимог про скасування арешту з нерухомого майна позивача у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 (постанова від 26.02.2015 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, індексний номер запису про обтяження № 20372349 від 30.03.2015) та в частині зобов`язання ВДВС зняти арешт з нерухомого майна позивача та виключити відомості про державну реєстрацію обтяжень позивача з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта і прийняв в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовив. Змінив рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 в іншій частині, виклавши його мотивувальну частину в редакції вказаної постанови. Суд апеляційної інстанції зазначив, що при поверненні виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 у державного виконавця були відсутні законодавчо мотивовані підстави для виключення відомостей про позивача як боржника з ЄРБ. Щодо позовних вимог стосовно зняття арешту у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2, суд апеляційної інстанції вказав, що у жовтні 2015 року державний виконавець ухвалив постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з повним фактичним виконанням рішення. У вказаній постанові зазначено про припинення чинності арешту майна боржника, а також про скасування інших заходів примусового виконання рішення. Апеляційний суд вказав, що згідно з чинним на той час правовим регулюванням, виконавці створювали заявки про зняття обтяження з нерухомого майна, які передавалися на виконання державним реєстраторам. Тобто реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав проводилися виключно державними реєстраторами, а не безпосередньо державними виконавцями. Водночас відповідач не довів, що звертався після скасування арешту до державного реєстратора у передбаченому законом порядку, у зв`язку з чим допустив протиправну бездіяльність. Водночас суд апеляційної інстанції вказав, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині скасування арешту, оскільки відповідно до витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 07.02.2025 № 412064058 арешти відносно позивача відсутні, тобто предмет спору щодо зняття арешту з майна боржника відсутній. Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди суд апеляційної інстанції зазначив, що в ході розгляду справи судом не було підтверджено документально заподіяння позивачу оскаржуваним рішенням моральних переживань, які були настільки інтенсивними, що могли б сягнути рівня страждань. Будь-яких інших належних обґрунтувань доводами позивача про отримання моральної шкоди суд апеляційної інстанції не встановив. Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи встановили: У провадженні ВДВС перебувало виконавче провадження № НОМЕР_3 щодо примусового виконання вимоги № ф-6610-58-у, виданої 29.05.2019 Головним управлінням ДПС у Харківській області про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованості по єдиному соціальному внеску у розмірі 21 030,90 грн. У вказаному виконавчому провадженні 23.10.2021 виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі пункту 2 статті 37 Закону про виконавче провадження у зв`язку із тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. У провадженні ВДВС перебувало також виконавче провадження № НОМЕР_2 щодо примусового виконання рішення Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі міста Харкова від 25.03.2013 № 648 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 170 грн. 26.02.2015 ухвалена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою було накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 . Відомості про арешт майна внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо державної реєстрації обтяжень, номер запису про обтяження - 9223034 (спеціальний розділ), підставою для внесення відповідного запису є постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження - № НОМЕР_2, видана 26.02.2015 Орджонікідзевським ВДВС ХМУЮ, а також рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 20372349 від 30.03.2015, прийняте державним реєстратором Брижатим В. Д. 30.03.2015 державним виконавцем ухвалені постанова про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 17,00 грн та постанова про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження в розмірі 45,20 грн. 28.10.2015 у зв`язку зі сплатою ОСОБА_1 державний виконавець ухвалив постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 8 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV, тобто повне фактичне виконання рішення. У постанові зазначено «борг сплачено у повному обсязі». У вказаній постанові зазначено: «Припинити чинність арешту майна боржника на яке було накладено арешт постановою державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 26 лютого 2015 року ВП НОМЕР_4 реєстраційний номер обтяження 9223034 та скасувати інші заходи примусового виконання рішення». 27.07.2023 позивач звернувся з електронним листом на офіційну електронну адресу відповідача, з вимогою про виключення запису та відомостей стосовно нього з ЄРБ. З інформаційної довідки від 31.07.2023 № 341074544 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта вбачається наявність арешту нерухомого майна ОСОБА_1 . Так, відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо державної реєстрації обтяжень, номер запису про обтяження - 9223034 (спеціальний розділ), на все нерухоме майно заявника накладено арешт. Підставою для внесення відповідного запису є постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії та номера НОМЕР_2, видана 26.02.2015 Орджонікідзевським ВДВС ХМУЮ, а також рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 20372349 від 30.03.2015, прийняте державним реєстратором Брижатим В. Д. 31.07.2023 позивач звернувся до відповідача з заявою з вимогою надати інформацію стосовно того, в якому виконавчому провадженні накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 . Просив також надати відомості про це виконавче провадження (копію постанови про відкриття виконавчого провадження, копію постанови про арешт нерухомого майна та інші документи, які містяться в цьому виконавчому провадженні та яка стадія цього виконавчого провадження). Просив також зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 . Надати відомості про всі арешти на нерухоме та рухоме майно заявника, які накладено державною виконавчою службою та надати відомості про всі виконавчі провадження, які не закінчені та в яких боржником є ОСОБА_1 . У листі від 07.08.2023 № 93129 відповідач зазначив, що згідно із довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що за параметрами пошуку ОСОБА_1 наявне обтяження індексний номер № 20372349 від 30 березня 2015 року. Відповідач також повідомив, що у ВДВС перебуває виконавче провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання вимоги № ф-6610-58-у від 29.05.2019 про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь держави боргу по єдиному соціальному внеску у розмірі 21030,90 грн. З посиланням на норми пункту 2 частини четвертої статті 59 Закону про виконавче провадження, відповідно до якого підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника) необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника, відповідач для зняття арешту з майна (коштів) запропонував позивачу сплатити заборгованість у загальному розмірі 23 505,99 грн, зокрема: сума боргу 21030,90 грн, виконавчий збір 2103,09 грн, витрати виконавчого провадження 369,00 грн. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги: Позивач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2025 і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Верховний Суд ухвалою від 08.12.2025 відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у межах чого позивач зазначав, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 02.07.2024 у справі № 520/21767/23 щодо розгляду у порядку спрощеного позовного провадження справи, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, та від 19.05.2022 у справі № 420/15082/20 щодо виключення відомостей про боржника з ЄРБ. Відповідач не подав відзиву на касаційну скаргу. Про відкриття провадження у справі повідомлений належним чином.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції, та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги: Колегія суддів перевірила у межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробила такі висновки. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 1 Закону про виконавче провадження (у редакції станом на момент ухвалення постанови державного виконавця від 23.10.2021 про повернення виконавчого документа стягувачу) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до приписів частин першої та другої статті 9 Закону про виконавче провадження ЄРБ - це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна. Відомості про боржників, є відкритими та розміщуються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України. Відповідно до частини сьомої статті 9 Закону про виконавче провадження відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону або постанови, передбаченої частиною четвертою статті 40 цього Закону, чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів. Механізм функціонування автоматизованої системи виконавчого провадження визначає Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 № 2432/5 (далі - Положення; у редакції станом на момент ухвалення постанови державного виконавця від 23.10.2021 про повернення виконавчого документа стягувачу). Згідно з пунктом 2 Положення ЄРБ - це систематизована база даних про боржників, що є складовою Системи та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна. Відповідно до пунктів 1, 2, 6 Розділу X Положення ЄРБ формується з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна. Система забезпечує обробку даних про боржника та вносить відомості про нього до ЄРБ одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження, крім боржників, визначених пунктом 4 цього розділу. В ЄРБ міститься інформація щодо боржників, відносно яких виконавчі провадження зареєстровані в Системі після впровадження Єдиного реєстру боржників та боржників за виконавчими провадженнями про стягнення періодичних платежів (аліментів) за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці. Система виключає відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови: - про закінчення виконавчого провадження згідно зі статтею 39 Закону №1404-VIII; - про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»; - про скасування заходів примусового виконання за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів. У день встановлення факту відсутності заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів виконавець зобов`язаний винести постанову про скасування заходів примусового виконання. У спірних правовідносинах суд першої інстанції зазначив, що Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5), передбачає можливість державного виконавця самостійно забезпечити виключення відомостей щодо особи з Єдиного реєстру боржників, однак для вчинення таких дій необхідним є підтвердження, зокрема, обставин та умов, наведених у пункті 23 розділу ІІІ Інструкції № 512/5. Проте суд першої інстанції не проаналізував положення зазначеної Інструкції та не застосував їх до обставин справи. Вказавши на необхідність підтвердження обставин та умов, наведених у пункті 23 розділу ІІІ Інструкції № 512/5, місцевий суд не перевірив зміст таких обставин та умов і не визначив, чи дійсно вони були дотримані у межах спірних правовідносин. Зі свого боку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність протиправної бездіяльності відповідача, оскільки, на його думку, немає правових підстав та технічної можливості для виключення відомостей про позивача з ЄРБ. Як вже зазначалося, стаття 9 Закону про виконавче провадження, а також кореспондуючі їй положення підзаконних нормативно-правових актів визначають вичерпний перелік випадків, за наявності яких відомості про боржника виключаються з ЄРБ. Проте, у спірних правовідносинах виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону про виконавче провадження, тобто у зв`язку з тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Водночас повернення виконавчого документа стягувачу саме на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону про виконавче провадження не належить до визначених законом випадків, з якими пов`язується виключення відомостей про боржника з ЄРБ. Такий підхід законодавця пояснюється тим, що повернення виконавчого документа стягувачу, правові підстави якого передбачено статтею 37 Закону про виконавче провадження, не є тотожним закінченню виконавчого провадження, правові підстави якого передбачені статтею 39 вказаного Закону. Порівняльний аналіз підстав зазначених процесуальних дій у виконавчому провадженні свідчить про те, що повернення виконавчого документа, на відміну від закінчення виконавчого провадження, не має остаточного і незворотного характеру, адже Закон про виконавче провадження у частині п`ятій статті 37 передбачає повторне пред`явлення до виконання виконавчого документу після його повернення. Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування частини сьомої статті 9 Закону про виконавче провадження у подібних правовідносинах. У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22.06.2020 у справі № 160/4015/19 зазначено, що вимоги пункту 2 статті 37 Закону про виконавче провадження, на підставі якої виконавчі провадження тричі поверталися стягувачу, не входять до правових підстав виключення відомостей з вказаного ЄРБ стосовно позивача, та які закріплені в частині сьомій статті 9 Закону про виконавче провадження. Подібний висновок був також викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.11.2022 у справі № 910/4404/17, у якій зазначено таке: «Законом № 1404-VIII установлений вичерпний перелік підстав, за наявності яких відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників. Розширеному тлумаченню такі підстави не підлягають. Такий механізм запроваджено законодавцем з метою захисту прав стягувачів, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 37 Закону № 1404-VIII повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону. З правового аналізу положень пункту 2 частини першої та частини п`ятої статті 37 Закону № 1404-VIII випливає, що повернення виконавчого документа стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутись до органу державної виконавчої служби за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, і також не позбавляє стягувача права звернутись до суду з заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання». Отже, імперативні приписи частини сьомої статті 9 Закону про виконавче провадження установлюють, що відомості про боржника виключаються з ЄРБ у випадку винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу виключно на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 Закону про виконавче провадження. Водночас пункт 2 частини першої статті 37 Закону про виконавче провадження, на підставі якого у спірних правовідносинах було повернуто виконавчий документ стягувачу у виконавчому провадженні № НОМЕР_3, не входить до правових підстав виключення відомостей з ЄРБ. З огляду на це, сам лише факт повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону про виконавче провадження не може бути достатньою підставою для виключення відомостей про позивача з ЄРБ. Разом з тим, варто звернути увагу, що Закон України від 15.07.2021 № 1662-ІХ «Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" щодо створення умов для виконання угод про врегулювання спору (мирових угод), укладених між іноземним суб`єктом та державою Україна» доповнив статтю 40 Закону про виконавче провадження частиною четвертою такого змісту: «У разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 цього Закону, встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди, арешти з майна боржника знімаються, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що виконавець виносить постанову, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, виконавець вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна». Отже, законодавець передбачив окремий механізм виключення відомостей про боржника з ЄРБ після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, визначених частиною першою статті 37 Закону про виконавче провадження. Водночас застосування такого механізму пов`язане із встановленням однієї з обставин, визначених частиною четвертою статті 40 цього Закону, зокрема, якщо виконавчий документ не підлягає виконанню. У зв`язку із цим для правильного вирішення спору суди мали б перевірити не лише те, що виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону про виконавче провадження, а й те, чи були у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими частина четверта статті 40 цього Закону пов`язує обов`язок виконавця виключити відомості про боржника з ЄРБ. Водночас поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося те, що позивач у заявах по суті справи посилався не лише на сам факт повернення виконавчого документа стягувачу, а й на те, що у межах спірних правовідносин такий виконавчий документ наразі не підлягає виконанню. Такий довід позивача мав істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки фактично стосувався наявності однієї з обставин, прямо передбачених частиною четвертою статті 40 Закону про виконавче провадження, а саме встановлення того, що виконавчий документ не підлягає виконанню. Як уже зазначалося вище, суд першої інстанції лише вказав на наявність законодавчо передбаченої можливості у виконавця самостійно забезпечити виключення відомостей про боржника з ЄРБ за умови підтвердження відповідних обставин та умов. Проте суд не проаналізував, які саме обставини та умови повинні бути встановлені у такому випадку, не співвідніс їх із положеннями частини четвертої статті 40 Закону про виконавче провадження та не перевірив довід позивача про те, що виконавчий документ не підлягає виконанню. Суд апеляційної інстанції, зі свого боку, обмежився висновком про те, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону про виконавче провадження не є підставою для виключення відомостей про боржника з ЄРБ. Такий висновок загалом узгоджується з положеннями частини сьомої статті 9 Закону про виконавче провадження, однак він не вичерпує всього обсягу правового регулювання спірних правовідносин. За таких обставин для правильного вирішення спору судам необхідно було перевірити, чи дійсно у спірних правовідносинах наведені позивачем обставини свідчать про те, що виконавчий документ не підлягає виконанню у розумінні частини четвертої статті 40 Закону про виконавче провадження. Отже, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки ключовому доводу позивача про те, що виконавчий документ не підлягає виконанню, не встановили обставин, необхідних для перевірки такого доводу, що свідчить про неповне з`ясування судами обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а також про передчасність висновків. Крім того, необхідно звернути увагу й на внутрішню суперечливість висновків суду першої інстанції щодо обраного способу захисту порушеного права. Так, у мотивувальній частині рішення суд першої інстанції зазначив, що для повного та всебічного захисту порушених прав позивача необхідно зобов`язати відповідача розглянути питання про скасування арешту та розглянути питання про зняття арешту з нерухомого майна і виключення відомостей про державну реєстрацію обтяжень з відповідних державних реєстрів. Тобто, з мотивувальної частини рішення вбачається, що суд першої інстанції виходив із необхідності покладення на відповідача обов`язку саме розглянути відповідне питання, а не безпосередньо зняти арешт чи виключити записи про обтяження. Натомість у резолютивній частині рішення суд першої інстанції сформулював інший за змістом спосіб захисту, а саме: скасував арешт з нерухомого майна та зобов`язав відповідача зняти арешт з нерухомого майна і виключити відомості про державну реєстрацію обтяжень з відповідних державних реєстрів. Отже, мотивувальна та резолютивна частини рішення суду першої інстанції не узгоджуються між собою. У мотивувальній частині суд фактично вказав на необхідність повторного розгляду відповідачем відповідного питання, тоді як у резолютивній частині самостійно вирішив питання про скасування арешту та зобов`язав відповідача вчинити дії з його зняття і виключення відомостей про обтяження. Колегія суддів також звертає увагу на положення частини четвертої статті 245 КАС України, де визначено, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Отже, наведені приписи передбачають два самостійні способи захисту: зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення на користь позивача та зобов`язання повторно вирішити відповідне питання з урахуванням правової оцінки суду. Ці способи захисту не є тотожними, мають різні передумови застосування та потребують окремого мотивування. Крім того, суд апеляційної інстанції у мотивувальній частині своєї постанови зазначив про відсутність правових підстав для виключення відомостей про позивача з ЄРБ, а відтак дійшов висновку про відсутність протиправної бездіяльності відповідача у цій частині. Водночас рішення суду першої інстанції в частині задоволення цих позовних вимог апеляційним судом фактично не було скасовано. Суд апеляційної інстанції лише змінив мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, залишивши чинною резолютивну частину рішення суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиключення відомостей про позивача з ЄРБ та про зобов`язання відповідача виключити такі відомості. Отже, висновки суду апеляційної інстанції у мотивувальній частині постанови суперечать наслідкам апеляційного перегляду, сформульованим у її резолютивній частині. Якщо апеляційний суд дійшов висновку про відсутність протиправної бездіяльності відповідача та відсутність правових підстав для виключення відомостей про позивача з ЄРБ, він мав надати цьому висновку належне відображення у резолютивній частині постанови, зокрема шляхом скасування рішення суду першої інстанції у відповідній частині та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні цих вимог. Натомість залишення в силі резолютивних висновків суду першої інстанції про протиправність бездіяльності відповідача та зобов`язання виключити відомості про позивача з ЄРБ не відповідає мотивам апеляційного суду про відсутність правових підстав для такого виключення. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Неповне дослідження судами попередніх інстанцій наведених вище обставин та ненадання оцінки доказам, які безпосередньо стосуються предмета доказування у справі, свідчить про порушення вимог процесуального закону щодо повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи. За таких обставин колегія суддів позбавлена можливості самостійно встановити відповідні фактичні обставини та надати остаточну оцінку правомірності висновків судів попередніх інстанцій, оскільки суд касаційної інстанції відповідно до статті 341 КАС України не наділений повноваженнями щодо дослідження доказів та встановлення нових обставин справи. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Під час нового розгляду справи судам попередніх інстанцій слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити зазначені у ній обставини, що входять до предмета доказування у цій справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та ухвалити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України. Інші доводи та аргументи касаційної скарги, зважаючи на наведені мотиви, у контексті обставин цієї справи визначального значення не мають, а тому Верховним Судом не аналізуються. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат. Ураховуючи наведене вище, керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2025 у справі № 520/21767/23 скасувати. Указану справу направити на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І. В. Дашутін Судді А. Г. Загороднюк В. М. Соколов