Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/6821/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "17" червня 2026 р. Справа№ 910/6821/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Тарасенко К.В. суддів: Коробенка Г.П. Кравчука Г.А. секретар судового засідання: Гріщенко А.О. за участі представників учасників справи: відповідно до протоколу судового засідання від 17.06.2026 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 у справі №910/6821/25 (суддя - Сташків Р.Б.) за позовом Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТЕРАУС» про стягнення 1 208 003,29 грн ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ 1.1. короткий зміст позовних вимог Київська міська рада звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТЕРАУС» безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 1,0766 га (кадастровий номер 8000000000:75:204:0001) по просп. Берестейському (Перемоги), 160-А у Святошинському районі міста Києва (далі - Земельна ділянка) за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 у сумі 1208003,29 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач у зазначений період без достатніх правових підстав та не сплачуючи орендну плату використовував Земельну ділянку комунальної власності для експлуатації та обслуговування торговельних будівель, а відтак у останнього виник обов`язок сплатити позивачу безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою на підставі статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). 1.2. короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 у справі №910/6821/25 у позові відмовлено повністю. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з урахуванням положень підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, виходив з того, що позивач у період з 01.03.2022 до 31.12.2022 не мав права на отримання від відповідача, а останній не повинен був платити орендну плату за Земельну ділянку, а отже відповідач не зберіг у себе без достатньої правової підстави кошти у заявленій позивачем сумі за цей період, і позивач не має права їх вимагати на підставі статті 1212 ЦК України. Крім того, оскільки у справі № 910/13145/23 не було предметом дослідження питання щодо правомірності нарахування на підставі статей 1212, 1214 ЦК України відповідачу безпідставно збережених коштів за користування Земельною ділянкою за спірний період з 01.03.2022 до 31.12.2022, і судом першої та апеляційної інстанцій у справі № 910/13145/23 не було зроблено жодного правового висновку з цього питання, то суд дійшов висновку, що відсутнє рішення суду з приводу стягнення з відповідача за період з 01.03.2022 до 31.12.2022 безпідставно збережених коштів за користування Земельною ділянкою, а тому відсутні підстави для закриття провадження у справі № 910/6821/25 на підставі пункту 3 частини першої статті 231, пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України, позаяк відсутнє рішення суду, що набрало законної сили, між тими самими сторонами, про то самий предмет і з тих самих підстав. 1.3. короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Київська міська рада звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 у справі № 910/6821/25 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

2. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ: 2.1. визначення складу суду, заяви, клопотання Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2025 для розгляду даної справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді: Кравчук Г.А., Коробенко Г.П. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2025 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6821/25 та відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 у справі до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/6821/25. 27.11.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/6821/25. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2025 відкрито апеляційне провадження у справі №910/6821/25 за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 та призначено розгляд апеляційної скарги на 05.02.2026 о 12 год. 45 хв. 15.12.2025 через систему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТЕРАУС» надійшов відзив на апеляційну скаргу. 05.02.2026 судове засідання не відбулось у зв`язку з перебуванням головуючої судді Тарасенко К.В. у відпустці за сімейними обставинами. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2026 розгляд справи №910/6821/25 призначено на 26.02.2026 о 13 год. 15 хв. 26.02.2026 судове засідання не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Кравчука Г.А. у відпустці. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2026 розгляд справи №910/6821/25 призначено на 11.03.2026. 11.03.2026 засідання не відбулось, оскільки суддя - учасник колегії Кравчук Г.А. брав участь у роботі ХХ чергового з`їзду суддів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2026 розгляд справи №910/6821/25 призначено на 27.05.2026. 27.05.2026 судове засідання не відбулось, у зв`язку з перебуванням головуючої судді Тарасенко К.В. у відпустці за сімейними обставинами. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2026 розгляд справи №910/6821/25 призначено на 17.06.2026. 17.06.2026 через систему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТЕРАУС» надійшла заява про розгляд справи без участі представника відповідача. 2.2. узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Київська міська рада не погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог та вважає, що зазначене рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, невідповідністю висновків суду першої інстанції обставинам справи, що привело до неправильного вирішення справи. Позивач наголошує, що відповідач, як фактичний користувач земельною ділянкою, без достатньої правової підстави за рахунок позивача, який є власником земельної ділянки, зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тобто орендну плату, тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки - позивачу на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України. За доводами скаржника, до спірних правовідносин зі стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за фактичне користування Земельною ділянкою взагалі не можуть бути застосовані положення підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України. В обґрунтування вказаного позивач посилається на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27.04.2021 у справі № 922/2378/20 про те, що «З урахуванням системного аналізу змісту пункту 10.1.1. статті 10, підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, статей 40, 41, пункту 265.1.3. статті 265 ПК України та встановлених судами фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені норми у подібних правовідносинах слід застосовувати таким чином: «власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм ПК України». Подібні правові висновки викладені також у постановах Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2025 у справі № 910/11558/24, від 03.04.2025 у справі № 910/13062/24, від 19.03.2025 у справі № 910/13042/24, від 10.04.2025 у справі № 910/6404/24, від 02.07.2025 у справі № 910/8635/24, від 29.07.2025 у справі №910/2625/25, від 29.07.2025 у справі № 910/11916/24, від 03.09.2025 у справі № 910/12022/24, від 23.10.2025 у справі № 910/6417/25. Правова позиція щодо неможливості застосування наведених вище норм законодавства до спірних правовідносин викладені у постанові Верховного Суду від 01.07.2025 у справі № 908/1301/24, де вказано про те, що положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» № 3050-IX від 11.04.2023 підлягають застосуванню у разі наявності правових підстав для володіння чи користування земельними ділянками, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України. Крім того, подібна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 11.11.2025 у справі №910/8635/24. Відтак, оскільки відповідач використовував земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:204:0001, на якій розташований належний йому об`єкт нерухомості, без правовстановлюючих документів та державної реєстрації прав відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України, то за доводами скаржника, він не підпадає під дію положення абзацу 1 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України з огляду на те, що право оренди земельної ділянки за Відповідачем не було зареєстровано. Позивач вважає, що з відповідача слід стягнути безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою на підставі розрахунків, наведених в позовній заяві, а саме у сумі 1 208 003,29 грн. 2.3. узагальнені доводи та заперечення іншого учасника справи 2.3.1. Відповідач у поданому відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти доводів апеляційної скарги, зазначивши, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права і процесуального права. Відповідач вважає, що суд першої інстанції у своєму рішенні від 15.10.2025 дійшов законного по суті і справедливого висновку, що позивач у період з 01.03.2022 до 31.12.2022 не мав права на отримання від відповідача, а останній не повинен був платити орендну плату за Земельну ділянку, а отже відповідач не зберіг у себе без достатньої правової підстави кошти у заявленій позивачем сумі за цей період, і позивач не має права їх вимагати на підставі статті 1212 ЦК України. За доводами відповідача, позивачем безпідставно включено до розрахунку період з 01.03.2022 по 31.12.2022 та при формуванні правової позиції у цій справі не враховано положення підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, оскільки вказаними нормами законодавства передбачено звільнення від плати за землю (земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, а Київську міську територіальну громаду віднесено до території активних бойових дій у 2022 році, тому Відповідачем не могло б бути збережено без достатньої правової підстави грошові кошти, які б ним і так не сплачувались у 2022 році навіть у разі існування укладеного договору оренди протягом спірного періоду. Товариство з обмеженою відповідальністю «АСТЕРАУС» просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. 2.3.2. Товариство з обмеженою відповідальністю «АСТЕРАУС» у поданій 17.06.2026 заяві просило подальший розгляд справи №910/6821/25 здійснювати без участі Відповідача, на підставі наявних у справі матеріалів. Відповідач зазначив, що вважає рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 законним та обґрунтованим, а відтак з мотивів та підстав, наведених у поданому відзиві на апеляційну скаргу, повністю заперечує проти апеляційної скарги позивача, просить залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 - без змін. 2.4. явка в судове засідання У судове засідання 17.06.2026 з`явився представник позивача, підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити. Представник відповідача у судове засідання не з`явився, натомість подав заяву про розгляд справи без його участі. Враховуючи належне повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи, а також те, що наявних матеріалів достатньо для належного перегляду оскаржуваної ухвали в апеляційному порядку, оскільки явка учасників апеляційного провадження в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, беручи до уваги строки розгляду апеляційної скарги, встановлені Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням заяви відповідача про розгляд апеляційної скарги без участі його представника, колегія суддів дійшла висновку про можливість перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та за відсутності представника відповідача.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ: 3.1. обставини, встановлені судом першої інстанції Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи № 910/13145/23, відповідачу з 27.05.2021 на праві власності належить комплекс будівель (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень: 2280256880000), до складу яких входять: допоміжна будівля літ. З (загальна площа 436,5 кв. м); торговельна будівля літ. К (загальна площа 491,2 кв.м); торговельна будівля літ. Л (загальна площа 204,5 кв.м); торговельна будівля літ. М (загальна площа 638,2 кв.м), що знаходяться за адресою: м. Київ, проспект Берестейський (до перейменування - проспект Перемоги), будинок 160-А. Усе вище вказане нерухоме майно розташоване на земельній ділянці комунальної власності площею 1,0766 га кадастровий номер 8000000000:75:204:0001 за адресою м. Київ, Святошинський р-н, просп. Берестейський (раніше Перемоги), 160-А (Земельна ділянка). Відомості про цю Земельну ділянку внесені до Державного земельного кадастру 05.01.2022. Відтак, з цієї дати зазначена земельна ділянка сформована та є об`єктом цивільних прав у розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України. Як зазначає відповідач, він одразу після реєстрації цієї Земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, 14.01.2022 звернувся до позивача через ЦНАП із відповідною заявою щодо надання в оренду Земельної ділянки. 27.01.2022 листом № 05702-2118 відповідач отримав зауваження Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), та 23.02.2022, після усунення вказаних зауважень, відповідач повторно звернувся до позивача через ЦНАП із заявою щодо надання в оренду Земельної ділянки. Сторонами не оспорюється факт того, що з 24.02.2022, тобто з початку повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та позивач не працювали з питаннями пов`язаними із земельними відносинами до літа 2022 року. А тому, тільки 20.07.2022 проект рішення Київської міської ради про передачу Земельної ділянки в оренду був переданий з Департаменту земельних ресурсів до позивача та там зареєстрований. Відповідач вказує, що 21.09.2022 та 06.10.2022 відбулись засідання постійної комісії з питань архітектури, містобудування та земельних відносин в ході яких обидва рази проект рішення був підтриманий з рекомендаціями, і лише 24.11.2022 позивачем було прийнято рішення № 5787/5828 про передачу відповідачу Земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування торговельних будівель по просп. Перемоги, 160-А у Святошинському районі міста Києва. На підставі вказаного рішення позивача № 5787/5828 між останнім та відповідачем 15.05.2023 укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого відповідачу строком на 10 років передано в оренду Земельну ділянку для експлуатації та обслуговування торговельних будівель. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. та зареєстровано в реєстрі під №2395. Сторонами не заперечується факт того, що з моменту набуття права власності на нерухоме майно (27.05.2021), яке розташовано на спірній Земельній ділянці, і до оформлення права на користування цією Земельною ділянкою, відповідач не здійснював плату за використання Земельної ділянки. У серпні 2023 року керівник Святошинської окружної прокуратури міста Києва звернувся на підставі статей 1212, 1214 ЦК України до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі позивача до відповідача про стягнення безпідставно збережених коштів за користування Земельною ділянкою за період з 05.01.2022 (дата формування земельної ділянки) до 15.05.2023 (дата укладення договору оренди Земельної ділянки), оскільки відповідач у вказаний період без достатніх правових підстав та не сплачуючи орендну плату використовував Земельну ділянку комунальної власності для експлуатації та обслуговування торговельних будівель. З аналізу позовної заяви керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва у справі № 910/13145/23, постанови Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2024 у справі № 910/13145/23 та листа Святошинської окружної прокуратури міста Києва доданого до додаткових пояснень позивача № 01-2025 від 10.09.2025 вбачається, що у справі № 910/13145/23 предметом дослідження був період з 05.01.2022 до 28.02.2022 (55 днів) та з 01.01.2023 до 14.05.2023 (134 дні) за який прокурором і нараховувалась плата за користування відповідачем Земельною ділянкою. У наведеній справі № 910/13145/23 прокурором не заявлялось до стягнення плата за користування відповідачем Земельною ділянкою за період з 01.03.2022 до 31.12.2022, що слідує із наведеного розрахунку прокурора та його перевірки судом апеляційної інстанції у цій справі. Тобто прокурором у справі № 910/13145/23 не заявлялась до стягнення плата за користування відповідачем Земельною ділянкою за період з 01.03.2022 до 31.12.2022 (цей період був виключений прокурором до нарахування), а отже правомірність або неправомірність нарахування за цей період такої плати не був предметом дослідження у справі № 910/13145/23. Відтак, оскільки у справі № 910/13145/23 не було предметом дослідження питання щодо правомірності нарахування на підставі статей 1212, 1214 ЦК України відповідачу безпідставно збережених коштів за користування Земельною ділянкою за спірний період з 01.03.2022 до 31.12.2022, і судом першої та апеляційної інстанцій у справі № 910/13145/23 не було зроблено жодного правового висновку з цього питання, то суд дійшов висновку, що відсутнє рішення суду з приводу стягнення з відповідача за період з 01.03.2022 до 31.12.2022 безпідставно збережених коштів за користування Земельною ділянкою, а тому відсутні підстави для закриття провадження у справі № 910/6821/25 на підставі пункту 3 частини першої статті 231, пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України, позаяк відсутнє рішення суду, що набрало законної сили, між тими самими сторонами, про то самий предмет і з тих самих підстав. Водночас, судом встановлено, що у справі № 910/13145/23 постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2024 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2024, позов прокурора задоволено повністю та стягнуто з відповідача на користь позивача безпідставно збережені кошти за користування Земельною ділянкою за період з 05.01.2022 до 28.02.2022 (за 55 днів, із розрахунку 28818379,15 грн (нормативна грошова оцінка Земельної ділянки у 2022 році) х 5% / 365 х 55 днів) у сумі 217124,80 грн та за період з 01.01.2023 до 14.05.2023 (за 134 дні, із розрахунку 33141610,84 грн (нормативна грошова оцінка Земельної ділянки у 2023 році) х 5% / 365 х 134 днів) у сумі 608352,86 грн, а всього стягнуто 825477,66 грн. Ці обставини підтверджуються актом приймання-передачі об`єкта нерухомого майна, що передається в якості додаткового вкладу до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Астераус» від 27.05.2021, посвідчений Падалка Р.О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №2082, 2083 (акт приймання-передачі об`єкта нерухомого майна); витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 258732281 від 27.05.2021 (витяг ДРРП №258732281); описом документів, що надано до ЦНАП суб`єктом господарювання, громадянином для виконання адміністративної послуги, листом Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 20.07.2022 за № 05715-СЛ-42593; договором оренди земельної ділянки від 15.05.2023; рішенням позивача від 24.11.2022 за № 5787/5828, листом Святошинської окружної прокуратури міста Києва, копії яких долучені до матеріалів справи, а також постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2024 у справі №910/13145/23. 3.2. обставини встановлені судом апеляційної інстанції і визначення відповідно до них правовідносин, а також доводи, з якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції Оскільки відповідач на безоплатній основі без укладеного договору оренди у період з 01.03.2022 по 31.12.2022 користувався земельною ділянкою комунальної форми власності площею 1,0766 га (кадастровий номер 8000000000:75:204:0001) по просп. Берестейському (Перемоги), 160-А у Святошинському районі міста Києва (далі - Земельна ділянка), Київська міська рада звернулася з даним позовом до суду про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 1 208 003,29 грн. Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з чим не погоджується судова колегія апеляційного господарського суду, виходячи з наступного. Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Згідно з частиною 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Відповідно до частини 2 статті 1212 ЦК України набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави майно відшкодовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. За приписами статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України. Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, адже набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна. Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.08.2022 у справі №922/2060/20 дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем сформованої земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності. Власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі №924/856/20. Набувач нерухомого майна, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшує свої доходи, а власник земельної ділянки (потерпілий) втратив належне йому майно (кошти від орендної плати). До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондиційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, постанові Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17. Отже, для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно, насамперед, з`ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави. Встановлення саме таких обставин входить до предмета доказування у межах вирішення спору у цій справі. Як встановлено судом апеляційної інстанції, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:75:204:0001, площею 1,0766 га за адресою м. Київ, Святошинський р-н, просп. Берестейський (раніше Перемоги), 160-А, належить на праві власності територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради. Відповідач є власником нерухомого майна - комплекс будівель (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень: 2280256880000), до складу яких входять: допоміжна будівля літ. З (загальна площа 436,5 кв. м); торговельна будівля літ. К (загальна площа 491,2 кв.м); торговельна будівля літ. Л (загальна площа 204,5 кв.м); торговельна будівля літ. М (загальна площа 638,2 кв.м), що знаходяться за адресою: м. Київ, проспект Берестейський (до перейменування - проспект Перемоги), будинок 160-А, розміщеного на вищезазначеній земельній ділянці. З матеріалів справи вбачається та не заперечувалося відповідачем, що між сторонами до 15.05.2023 не укладалося договорів оренди зазначеної земельної ділянки та не було зареєстровано відповідне право користування. Таким чином, матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування (оренди) вказаною земельною ділянкою відповідачем у спірний період. Також у матеріалах справи відсутні докази існування на спірній земельній ділянці нерухомого майна, що перебуває у власності інших осіб. Відтак, судова колегія дійшла до висновку про те, що відповідач у спірний період користувався земельною ділянкою комунальної власності (кадастровий номер 8000000000:75:204:0001, площею 1,0766 га за адресою м. Київ, Святошинський р-н, просп. Берестейський, 160-А), на якій розташоване нерухоме майно, що належить відповідачу на праві власності, без оформлення правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку. Згідно із частинами 1-5 статті 791 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Відповідно земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, Верховним Судом у постановах від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19. Відомості про Земельну ділянку внесені до Державного земельного кадастру 05.01.2022, тобто з цієї дати зазначена земельна ділянка сформована та є об`єктом цивільних прав у розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України. Таким чином, спір у справі стосується сформованої земельної ділянки, що має конкретну площу, грошову оцінку. Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку про те, що відповідач, здійснюючи фактичне користування земельною ділянкою комунальної форми власності з кадастровим номером 8000000000:75:204:0001, площею 1,0766 га за адресою м. Київ, Святошинський р-н, просп. Берестейський (раніше Перемоги), 160-А, без оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, а відтак, без достатньої правової підстави, за рахунок власника цієї ділянки - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, фактично зберіг в себе кошти, які мав сплатити за користування земельною ділянкою, а тому, відповідно до положень статті 1212 ЦК України, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради. Щодо заявленого позивачем розміру безпідставно збережених коштів суд зазначає наступне. За розрахунком позивача розмір збережених відповідачем коштів за період з 01.03.2022 до 31.12.2022, який підлягає відшкодуванню позивачу відповідачем, становить 1208003,29 грн. Відповідно до витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 06.10.2022 №4290/86-22, нормативна грошова оцінка Земельної ділянки на 2022 рік становить 28818379,15 грн. Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 01.07.2022 №НВ-0000569902022 Земельна ділянка належить до земель з видом цільового призначення: 03.07 «Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі». Ставка орендної плати визначена позивачем за період 01.03.2022 до 31.12.2022 відповідно до додатка № 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» від 09.12.2021 № 3704/3745, де встановлені розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки). Так, до земель з видом цільового призначення - 03.07 застосовується ставка орендної плати - 5%. Позивач вказує, що за даними Головного управління ДПС у місті Києві (лист від 28.03.2025 № 10113/5/26-15-04-15-03) відповідач не подавав податкові декларації по платі за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) та не сплачував плату за землю за період з 05.01.2022 до 15.05.2023 роки до Правобережної ДПІ м. Києва (Святошинський район). Зазначені обставини були встановлені при розгляді справи № 910/13145/23 Північним апеляційним господарським судом, а тому відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вважаються доведеними. Судом також встановлено, що при розгляді справи № 910/13145/23 відповідно до наданих Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) розрахунків розмір орендної плати за фактичне використання відповідачем Земельної ділянки за період з 05.01.2022 до 14.05.2023 становить 2033501,34 грн. Однак, у позові прокурор зазначав, що з відповідача доцільно буде стягнути безпідставно збережені ним кошти за періоди з 05.01.2022 до 28.02.2022 та з 01.01.2023 до 14.05.2023, у зв`язку з чим, заявлений у позові розрахунок плати за користування відповідачем Земельною ділянкою відрізнявся від розрахунку заборгованості, наданого Департаментом земельних ресурсів. Щодо періоду користування земельною ділянкою без достатньої правової підстави колегія суддів зазначає наступне. Позивач вважає, що прокурором у справі № 910/13145/23 безпідставно було виключено період нарахування з 01.03.2022 до 31.12.2022, а тому додатково нарахував відповідачу за цей період плату за Земельну ділянку у сумі 1208003,29 грн (28818379,15 грн. х 5% / 365 днів х 306 днів). Як було зазначено вище, у заявлений позивачем період з 01.03.2022 до 31.12.2022 використовував спірну земельну ділянку без укладення договору оренди землі і не сплачував орендну плату у встановленому законодавчими актами розмірі. Суд першої інстанції встановив, що відповідно до абзацу 1 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України відповідач звільняється від сплати плати за землю за період з 1 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року, однак з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, з огляду на таке. Пунктом 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України установлено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті. Згідно з підпунктом 69.14 п. 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» № 3050-IX від 11.04.2023, який набрав законної сили 06.05.2023) за період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та доводами відповідача щодо можливості застосування до спірних правовідносин положень пп. 69.14 п. 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, оскільки предметом цього позову є стягнення безпідставно збережених коштів на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України в розмірі орендної плати. Вказаними положеннями чітко передбачено, що не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Отже, зазначені положення Закону підлягають застосуванню у разі наявності правових підстав для володіння чи користування земельними ділянками, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, що підтверджується правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25.02.2025 у справі № 908/929/24. Натомість, предметом позову є стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів, які позивач недоотримав через користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору оренди, не сплачуючи в належному обсязі орендну плату. При цьому, плата за землю, як вже зазначалося вище, є загальнодержавним податком, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України). Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України у вказаній редакції). Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовується поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності». У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 Податкового кодексу України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Отже, власники і землекористувачі земельних ділянок сплачують плату за землю (в т.ч. земельний податок) з дня виникнення права власності, права постійного користування земельною ділянкою. Оскільки за відповідачем будь-яке право на спірну земельну ділянку не зареєстровано у встановленому законодавством порядку, у контролюючого органу в силу вимог пунктів 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України відсутні обов`язки та, відповідно, повноваження на стягнення податкових зобов`язань зі сплати земельного податку. З урахуванням наведених приписів Податкового кодексу України та встановлених судом фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм Податкового кодексу України. У даному випадку судом враховано правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 01.07.2025 у справі № 908/1301/24 у аналогічних правовідносинах. Враховуючи викладене, положення п. 69.14. підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України не підлягають застосуванню до даних правовідносин, що свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права в цій частині. Відтак, доводи апелянта про відсутність підстав для застосування вказаних положень ПК України до даних правовідносин знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду. З огляду на зазначене, з урахуванням наведених вище висновків судової колегії апеляційного господарського суду, розмір безпідставно збережених коштів становить 1 208 003,29 грн, розрахованих наступним чином: з 01.03.2022 по 31.12.2022 28 818 379,15*5%/365*306 днів = 1 208 003,29 грн. Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі. 3.3. мотиви прийняття або відхилення аргументів учасників справи Дослідивши обставини справи та наявні в ній докази, колегія суддів визнає обґрунтованими доводи скаржника про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України з огляду на те, що відповідач використовував земельну ділянку, не маючи права власності або права постійного користування на неї, та без укладення відповідного договору оренди землі. Отже, за висновком суду апеляційної інстанції, доводи позивача знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи. Усі інші доводи та міркування учасників справи судом апеляційної інстанції враховано, однак вони не спростовують наведених вище висновків суду апеляційної інстанції.

4. ВИСНОВКИ СУДУ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА: 4.1. висновки за результатами розгляду матеріалів справи Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, оцінюючи їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, не погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення суду. З огляду на встановлені обставини, судова колегія вбачає наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі з підстав, наведених у мотивувальній частині даної постанови суду апеляційної інстанції. 4.2. посилання на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18). За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України (тут і надалі - ЗК України у редакції, чинній у період виникнення спірних правовідносин) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Частинами 1 та 2 статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.. Відповідно до пункту в) частини 1 статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату. За частиною 1 статті 120 ЗК України у разі набуття на підставі вчиненого правочину або у порядку спадкування права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці приватної власності, право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від попереднього власника таких об`єктів до набувача таких об`єктів, без зміни її цільового призначення. Згідно з абзацом 1 частини 9 статті 120 ЗК України якщо об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об`єкта нерухомого майна зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу. Статтею 125 ЗК України закріплено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Відповідно до статті 12 Закону України «Про оцінку земель» нормативно-методичне регулювання оцінки земель здійснюється у відповідних нормативно-правових актах, що встановлюють порядок проведення оцінки земель, організації і виконання землеоціночних робіт, склад і зміст технічної документації та звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок, вимоги до них, порядок їх виконання. Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Згідно з абзацом 1 пункту 289.1 ПК України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов`язково (стаття 13 цього Закону); нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж на 5-7 років (стаття 18 Закону України «Про оцінку земель»). Згідно з положеннями частини 3 статті 23 цього Закону витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (частина 3 статті 21 Закону України «Про оренду землі»). Відповідно до частини другої статті 20 та частини третьої статті 23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

5. ВИСНОВКИ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ: Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За змістом частини другої вказаної статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме - в частині застосування положень підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, які за висновком судової колегії до даних правовідносин застосуванню не підлягають. Наведене за висновком апеляційного господарського суду є підставою для скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 у справі № 910/6821/25 та прийняття нового рішення, яким позов слід задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача 1 208 003,29 грн безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 1,0766 га (кадастровий номер 8000000000:75:204:0001) по просп. Берестейському (Перемоги), 160-А у Святошинському районі міста Києва за період з 01.03.2022 по 31.12.2022. У зв`язку з викладеним, апеляційна скарга Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 у справі № 910/6821/25 підлягає задоволенню.

6. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ: Пунктом 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Розподіл судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги здійснюється відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, а тому у зв`язку із задоволенням апеляційної скарги, судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладається на відповідача. Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 у справі № 910/6821/25 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 у справі № 910/6821/25 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТЕРАУС» (04208, м. Київ, просп. Європейського Союзу, буд. 47; ідентифікаційний код 36050784) на користь Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; ідентифікаційний код 22883141) 1 208 003,29 грн (один мільйон двісті вісім тисяч три гривні 29 копійок) безпідставно збережених коштів та 14 496,04 грн (чотирнадцять тисяч чотириста дев`яносто шість гривень 04 копійки) судового збору за подання позовної заяви.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТЕРАУС» (04208, м. Київ, просп. Європейського Союзу, буд. 47; ідентифікаційний код 36050784) на користь Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; ідентифікаційний код 22883141) 21 744,06 грн (двадцять одну тисячу сімсот сорок чотири гривні 06 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

7. Матеріали справи № 910/6821/25 повернути до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України. Повний текст складено та підписано 23.06.2026. Головуючий суддя К.В. Тарасенко Судді Г.П. Коробенко Г.А. Кравчук