Постанова Південно-західний апеляційний господарський суд № 916/3788/25

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/3788/25 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Таран С.В., Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В., при секретарі судового засідання: Фещук В.М., за участю представників: від прокуратури Шунькіна Н.О., від Південного офісу Держаудитслужби участі не брали, від Національної служби здоров`я України участі не брали, від Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ТОРГОВА МЕДИЧНА КОМПАНІЯ" участі не брали, від Комунального некомерційного підприємства "Великомихайлівська багатопрофільна лікарня" Великомихайлівської селищної ради Одеської області Поперечний Д.І., розглянувши апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства "Великомихайлівська багатопрофільна лікарня" Великомихайлівської селищної ради Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2026, прийняте суддею Нікітенком С.В., м. Одеса, повний текст складено 16.03.2026, у справі №916/3788/25 за позовом: Роздільнянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби та Національної служби здоров`я України до відповідачів: -Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ТОРГОВА МЕДИЧНА КОМПАНІЯ"; -Комунального некомерційного підприємства "Великомихайлівська багатопрофільна лікарня" Великомихайлівської селищної ради Одеської області про визнання недійсним пункту договору та стягнення 117 757,01 грн ВСТАНОВИВ: У вересні 2025 р. Роздільнянська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби та Національної служби здоров`я України звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ТОРГОВА МЕДИЧНА КОМПАНІЯ" та Комунального некомерційного підприємства "Великомихайлівська багатопрофільна лікарня" Великомихайлівської селищної ради Одеської області, в якому просила визнати недійсним пункт 2.2 укладеного між відповідачами договору про закупівлю товарів №530/24 від 01.07.2024 в частині включення податку на додану вартість до ціни системи ультразвукової діагностичної MX7 укомплектованої ультразвуковими датчиками С5-1s, VII-3s та аксесуарами у розмірі 117757,01 грн, а також стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ТОРГОВА МЕДИЧНА КОМПАНІЯ" в дохід державного бюджету України безпідставно надмірно сплачені бюджетні кошти у сумі 117757,01 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно з приписами чинного законодавства операція з постачання ультразвукової діагностичної системи на підставі укладеного між відповідачами договору про закупівлю товарів №530/24 від 01.07.2024 мала бути здійснена без нарахування податку на додану вартість, у зв`язку з чим наявні правові підстави для визнання недійсним відповідного пункту вищенаведеного договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, а також для стягнення коштів, перерахованих в якості зазначеного податку, як безпідставно отриманих. За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 19.09.2025 відкрито провадження у справі №916/3788/25. Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 у справі №916/3788/25 (суддя Нікітенко С.В.) задоволено позов; визнано недійсним пункт 2.2 договору №530/24 про закупівлю товарів від 01.07.2024, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством "Великомихайлівська багатопрофільна лікарня" Великомихайлівської селищної ради Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ТОРГОВА МЕДИЧНА КОМПАНІЯ" в частині включення податку на додану вартість до ціни системи ультразвукової діагностичної MX7 укомплектованої ультразвуковими датчиками С5-1s, VII-3s та аксесуарами у розмірі 117757,01 грн; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ТОРГОВА МЕДИЧНА КОМПАНІЯ" в дохід державного бюджету України безпідставно надмірно сплачені бюджетні кошти у сумі 117757,01 грн; стягнуто з Комунального некомерційного підприємства "Великомихайлівська багатопрофільна лікарня" Великомихайлівської селищної ради на користь Одеської обласної прокуратури суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ТОРГОВА МЕДИЧНА КОМПАНІЯ" на користь Одеської обласної прокуратури суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 3633,60 грн. Судове рішення мотивоване тим, що відповідачі у пункті 2.2 укладеного між ними договору про закупівлю товарів №530/24 від 01.07.2024 протиправно включили до ціни ультразвукової діагностичної системи податок на додану вартість, чим порушили підпункт 2 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України і, як наслідок, необґрунтовано завищили вартість цього договору, профінансованого за рахунок бюджетних коштів, на суму 117757,01 грн, що є підставою для визнання недійсним вищенаведеного пункту вказаного договору з одночасним стягненням з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ТОРГОВА МЕДИЧНА КОМПАНІЯ" отриманої ним суми податку на додану вартість як безпідставно набутих грошових коштів. Не погодившись з прийнятим рішенням, Комунальне некомерційне підприємство "Великомихайлівська багатопрофільна лікарня" Великомихайлівської селищної ради Одеської області звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 у справі №916/3788/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Зокрема, апелянт наголошує на тому, що позов прокурора у цій справі поданий в інтересах неналежних позивачів, які не уповноважені державою на виконання функцій у спірних правовідносинах. Крім того, скаржник стверджує про недоведеність прокурором наявності всієї сукупності умов, які визначені чинним законодавством як необхідні для звільнення від застосування податку на додану вартість при постачанні товару, а також про те, що відповідно до індивідуальної податкової консультації, наданої апелянту податковим органом, до операції з постачання обладнання за договором про закупівлю товарів №530/24 від 01.07.2024 не може бути застосований режим звільнення від нарахування зазначеного податку, встановлений підпунктом 2 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, тоді як суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні передчасно без належного підтвердження податковим органом за результатами проведення відповідної податкової перевірки встановив неправомірність незастосування відповідачами пільги у вигляді звільнення від цього податку. У відзиві на апеляційну скаргу №62-1652ВИХ-62 від 21.04.2026 (вх.№1232/26/Д2 від 21.04.2026) керівник Роздільнянської окружної прокуратури просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Комунального некомерційного підприємства "Великомихайлівська багатопрофільна лікарня" Великомихайлівської селищної ради Одеської області, посилаючись на належність позивачів і доведеність підстав для здійснення прокурором інтересів держави, а також на неправомірність включення відповідачами податку на додану вартість до договірної ціни за договором про закупівлю товарів №530/24 від 01.07.2024, що призвело до безпідставних витрат бюджетних коштів, які підлягають поверненню як набуті постачальником за відсутності правових підстав для цього. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 07.04.2026 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження; встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу та будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 22.04.2026. В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.04.2026 вирішено розглянути апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства "Великомихайлівська багатопрофільна лікарня" Великомихайлівської селищної ради Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 у справі №916/3788/25 поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану, та призначено справу №916/3788/25 до розгляду на 24.06.2026 о 10:30. У судовому засіданні 24.06.2026 представник Комунального некомерційного підприємства "Великомихайлівська багатопрофільна лікарня" Великомихайлівської селищної ради Одеської області підтримав апеляційну скаргу; прокурор висловив заперечення проти її задоволення; представники Південного офісу Держаудитслужби, Національної служби здоров`я України та Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ТОРГОВА МЕДИЧНА КОМПАНІЯ" участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.2 а.с.144-146). Південний офіс Держаудитслужби, Національна служба здоров`я України та Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ТОРГОВА МЕДИЧНА КОМПАНІЯ" своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзивів на апеляційну скаргу не надали, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції. За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши пояснення прокурора та представника апелянта, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків. 01.07.2024 між Комунальним некомерційним підприємством "Великомихайлівська багатопрофільна лікарня" Великомихайлівської селищної ради Одеської області ("Покупець") та Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ТОРГОВА МЕДИЧНА КОМПАНІЯ" ("Постачальник") за результатами проведення процедури закупівлі №UA-2024-06-14-006467-a було укладено договір про закупівлю товарів №530/24 (далі договір №530/24 від 01.07.2024), за умовами пунктів 1.1, 1.2 якого Постачальник зобов`язується поставити Покупцю портативний апарат УЗД (НК 024:2023:40761 Загальноприйнята ультразвукова система візуалізації), ДК 021:2015-33110000-4 Візуалізаційне обладнання для потреб медицини, стоматології та ветеринарної медицини ("товар"), а Покупець прийняти і оплатити товар, який постачається згідно з умовами договору. Найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, визначається специфікацією, що є невід`ємною частиною цього договору. В силу пункту 2.1 договору №530/24 від 01.07.2024 ціни на товар встановлюються в національній валюті України з урахуванням податків і зборів, що сплачуються або мають бути сплачені, витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, зберігання, запуск обладнання та навчання персоналу, усіх інших витрат. Ціна договору становить 1800000 грн, у т.ч. ПДВ 117757,01 грн (пункт 2.2 договору №530/24 від 01.07.2024). Відповідно до пункту 3.1 договору №530/24 від 01.07.2024 оплата за товар, який надано Постачальником, здійснюється в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника за фактом поставки після пред`явлення належним чином оформлених документів (видаткових накладних, рахунків, актів тощо) протягом 10 робочих днів з дати прийняття товару Покупцем. Згідно з пунктами 4.1, 4.4, 5.5 договору №530/24 від 01.07.2024 строк (термін) поставки (передачі) товару: до 31.08.2024. Приймання-передача товару по кількості та асортименту проводиться Покупцем (або його представником) в день приймання, що підтверджується підписанням матеріально-відповідальними особами Постачальника та Покупця видаткової накладної. Зобов`язання вважаються виконаними у повному обсязі з моменту поставки установки, монтажу, налагодження та навчання спеціалістів Покупця методам роботи з медичним обладнанням у місці експлуатації відповідно, що засвідчується актом приймання-передачі товару, актом приймання-передачі виконаних робіт по введенню товару в експлуатацію та актом здачі-прийняття робіт по навчанню спеціалістів, підписаних уповноваженими особами Постачальника та Покупця. Положеннями пункту 8.1 договору №530/24 від 01.07.2024 передбачено, що договір про закупівлю вважається укладеним та дійсним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2024. У специфікації, яка є додатком №1 до договору №530/24 від 01.07.2024, відповідачі погодили найменування товару портативний апарат УЗД (Система ультразвукова діагностична MX7 укомплектована ультразвуковими датчиками С5-1s, VII-3s та аксесуарами); кількість товару 1 шт.; ціну за одиницю товару без ПДВ 1682242,99 грн та загальну вартість товару з ПДВ 1800000 грн, з яких ПДВ 117757,01 грн. На підтвердження повного виконання договору №530/24 від 01.07.2024 до суду першої інстанції було подано підписані без зауважень видаткову накладну №РН-0000048 від 02.07.2024, акт прийому-передачі б/н від 02.07.2024 і акт введення в експлуатацію та навчання персоналу методам роботи на поставленому обладнанні б/н від 02.07.2024, які засвідчують поставку Комунальному некомерційному підприємству "Великомихайлівська багатопрофільна лікарня" Великомихайлівської селищної ради Одеської області системи ультразвукової діагностичної MX7, укомплектованої ультразвуковими датчиками С5-1s, VII-3s та аксесуарами, а також платіжну інструкцію №1653 від 05.07.2024, згідно з якою вказане комунальне підприємство в якості оплати вартості зазначеного товару перерахувало на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ТОРГОВА МЕДИЧНА КОМПАНІЯ" грошові кошти у сумі 1800000 грн (у тому числі ПДВ 117757,01 грн). Листом №424 від 18.11.2024, наданим у відповідь на запит Роздільнянської окружної прокуратури, Комунальне некомерційне підприємство "Великомихайлівська багатопрофільна лікарня" Великомихайлівської селищної ради Одеської області повідомило про те, що договір №530/24 від 01.07.2024 виконаний у повному обсязі, а джерелом фінансування видатків за ним є кошти Національної служби здоров`я України. На звернення Роздільнянської окружної прокуратури №62-4456ВИХ-24 від 09.12.2024 Головне управління ДПС в Одеській області у листі №31/5/15-32-04-05-05 від 01.01.2025 роз`яснило, що режим звільнення від оподаткування ПДВ до операцій з постачання лікарських засобів та медичних виробів на митній території України застосовується за умови, що такі лікарські засоби та медичні вироби: 1) призначені для використання у відповідних заходах окремими суб`єктами, визначеними у пункті 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України (інформація щодо цілей використання медичних виробів може бути зазначена у договорі на постачання таких лікарських засобів та медичних виробів, укладеному між постачальником та покупцем); 2) включені до переліку лікарських засобів та медичних виробів, що ввозяться та постачаються на митну територію України під час воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1447 від 27.12.2022. При дотриманні таких умов операції з постачання медичних виробів підлягають звільненню від оподаткування ПДВ. В адресованих Південному офісу Держаудитслужби та Національній службі здоров`я України запитах №62-4454ВИХ-24 від 09.12.2024 та №62-4455ВИХ-24 від 09.12.2024 заступник керівника Роздільнянської окружної прокуратури з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, посилаючись на неправомірність включення податку на додану вартість до договірної ціни за договором №530/24 від 01.07.2024 та зумовлене цим порушення підпункту 2 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, просив повідомити про заходи, які вжито чи вживаються з метою захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, зокрема, у судовому порядку. У відповіді Південного офісу Держаудитслужби №151531-17/47-2025 від 03.01.2025 вказано про те, що перевірка зазначених у запиті прокуратури фактів не проводилась та, відповідно, не вживались заходи щодо усунення порушень, у тому числі в судовому порядку, натомість повідомлені прокуратурою обставини будуть враховані під час проведення чергових заходів державного фінансового контролю у замовника закупівлі. Листом Національної служби здоров`я України №48377/2-16-24 від 30.12.2024, наданим за результатами опрацювання запиту прокуратури, повідомлено, що будь-які заходи реагування щодо повідомлених прокурором обставин не вживалися, оскільки вказана служба, виступаючи лише замовником медичних послуг за рахунок коштів державного бюджету, не може втручатися та контролювати господарську діяльність медичних закладів. Відповідно до листа Комунального некомерційного підприємства "Великомихайлівська багатопрофільна лікарня" Великомихайлівської селищної ради Одеської області №225 від 26.05.2025, наданого у відповідь на звернення прокуратури, медичне обладнання, поставлене за договором №530/24 від 01.07.2024, використовується для надання медичних послуг усім категоріям населення, які звертаються до закладу охорони здоров`я, а не виключно для надання медичної допомоги фізичним особам, які у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров`я за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України. Крім того, дане комунальне підприємство вказало, що відсутність підстав для звільнення від оподаткування ПДВ товару, поставленого за договором №530/24 від 01.07.2024, підтверджується також і відповіддю Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ТОРГОВА МЕДИЧНА КОМПАНІЯ" №19 від 22.05.2025, копію якого додано до цього листа. Листом Комунального некомерційного підприємства "Великомихайлівська багатопрофільна лікарня" Великомихайлівської селищної ради Одеської області №267 від 23.06.2025 повідомлено Роздільнянську окружну прокуратуру про те, що датою виготовлення портативного апарату УЗД (система ультразвукова діагностична MX7 укомплектована ультразвуковими датчиками С5-1s, VII-3s та аксесуарами) за договором №530/24 від 01.07.2024 є 24.04.2023 (датчика V11-3s 27.04.2023; датчика С5-1s 02.03.2023, візка мобільного МТЗ 03.03.2023). До цього листа додано копії акту введення в експлуатацію та матеріали фото фіксації. В подальшому Комунальне некомерційне підприємство "Великомихайлівська багатопрофільна лікарня" Великомихайлівської селищної ради Одеської області за результатами опрацювання звернення Роздільнянської окружної прокуратури №62-2491ВИХ-25 від 24.06.2025 надало відповідь №275 від 26.06.2025, в якій зазначило, що даний медичний заклад не має окремих програм, які забезпечують доступність медичних послуг (лікування, медична реабілітація тощо) для осіб, які зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров`я у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, але медичні послуги надаються усім категоріям населення, які звертаються до медичного закладу, у тому числі і особам, які зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров`я у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства. Поряд з цим, система ультразвукова діагностична MX7, укомплектована ультразвуковими датчиками С5-1s, VII-3s та аксесуарами, придбана за договором №530/24 від 01.07.2024, використовується для усіх категорій населення, які звертаються до медичного закладу, і ця система в подальшому також планується використовуватися для усіх категорій населення, які звертаються до медичного закладу. У листі №9745/2/01-46/9274/2-25 від 14.07.2025, наданому на запит Роздільнянської окружної прокуратури №62-2488ВИХ-25 від 24.06.2025, Одеська обласна державна (військова) адміністрація вказала, що за офіційною інформацією Комунального некомерційного підприємства "Великомихайлівська багатопрофільна лікарня" Великомихайлівської селищної ради Одеської області у цьому закладі протягом 2023-2025 років проходили стаціонарне лікування 425 фізичних осіб, які у період проведення антитерористичної операції (АТО), здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі й стримування збройної агресії Російської Федерації, запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров`я, а саме: у 2023 році 173 особи, у 2024 році 168 осіб, у 2025 році 84 особи, при цьому зазначена багатопрофільна лікарня включена до переліку закладів охорони здоров`я, що мають право надавати медичну допомогу військовослужбовцям, проте не є профільним лікувальним закладом для військових. У цьому листі також зазначено про відсутність підстав для звільнення від оподаткування ПДВ товару, придбаного вищенаведеною лікарнею. В порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" керівник Роздільнянської окружної прокуратури листами №62-3504ВИХ-25 від 10.09.2025 та №62-3505ВИХ-25 від 10.09.2025 повідомив Національну службу здоров`я України та Південний офіс Держаудитслужби про підготовку та намір прокуратури звернутися до суду з відповідним позовом в інтересах держави в особі вказаних уповноважених органів до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ТОРГОВА МЕДИЧНА КОМПАНІЯ" та Комунального некомерційного підприємства "Великомихайлівська багатопрофільна лікарня" Великомихайлівської селищної ради Одеської області про визнання недійсним пункту договору та стягнення 117757,01 грн. Предметом спору у даній справі є вимоги прокурора про визнання недійсними укладеного між відповідачами договору №530/24 від 01.07.2024 в частині включення податку на додану вартість до ціни системи ультразвукової діагностичної MX7 укомплектованої ультразвуковими датчиками С5-1s, VII-3s та аксесуарами у розмірі 117757,01 грн, а також про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ТОРГОВА МЕДИЧНА КОМПАНІЯ" в дохід державного бюджету України безпідставно надмірно сплачені бюджетні кошти у сумі 117757,01 грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції послався на те, що відповідачі у пункті 2.2 укладеного між ними договору №530/24 від 01.07.2024 протиправно включили до ціни ультразвукової діагностичної системи податок на додану вартість, чим порушили підпункт 2 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України і, як наслідок, необґрунтовано завищили вартість цього договору, профінансованого за рахунок бюджетних коштів, на суму 117757,01 грн, що є підставою для визнання недійсним вищенаведеного пункту вказаного договору з одночасним стягненням з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ТОРГОВА МЕДИЧНА КОМПАНІЯ" отриманої ним суми податку на додану вартість як безпідставно набутих грошових коштів. Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду не погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про задоволення позовних вимог з огляду на наступне. У статті 1311 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави. У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України "Про прокуратуру"). Частинами першою, третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Відповідно до частини третьої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. За умовами частини першої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Колегією суддів враховується, що у рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи №1604(2003) від 27.05.2003 "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи. Згідно з пунктом 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятої 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. На сьогодні однозначною є практика Європейського суду з прав людини, який відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав. Європейський суд з прав людини у низці справ роз`яснював, що одна лише участь ("активна" чи "пасивна") прокурора або іншої особи рівнозначної посади може розглядатися як порушення пункту першого статті 6 Конвенції (рішення у справі "Мартіні проти Франції"). Оскільки прокурор, висловлюючи думку з процесуального питання, займає одну зі сторін спору, його участь може створювати для сторони відчуття нерівності (рішення у справі "Кресс проти Франції"). Принцип рівності сторін є одним із елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду в розумінні пункту першого статті 6 Конвенції. Останній потребує "справедливої рівноваги сторін": кожна сторона повинна мати розумну можливість надати свою позицію в умовах, які не створюють для неї суттєвих незручностей порівняно з іншою стороною (рішення у справі "Івон проти Франції", рішення у справі "Нідерест-Хубер проти Швейцарії"). Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у справі "Менчинська проти Росії"). Між тим Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін. Отже, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 1311 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України). Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Аналогічна правова позиція об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена у постанові від 15.05.2019 у справі №911/1497/18. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (частина четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України). Визначальним для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави". У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) №3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 1311 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Особливість суспільних (публічних) інтересів є те, що на відміну від приватних, їх майже неможливо захищати в суді безпосереднім носієм (носіями), а тому в державі обов`язково повинен існувати інструмент захисту такого інтересу у формі спеціального суб`єкта, яким може і повинен за чинної Конституції України виступати такий орган як прокуратура. Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Частиною третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини, за умовами якого представництво інтересів держави у суді у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави здійснюється прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а у визначених законом випадках прокурорами Офісу Генерального прокурора в порядку та на підставах, визначених Цивільним процесуальним кодексом України. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції. Отже, системне тлумачення положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. "Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача. Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (пункти 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999). Особливість сучасного конституційного статусу прокурора в суді, деталізованого в процесуальних кодексах та Законі України "Про прокуратуру", полягає у тому, що представництво прокурором інтересів держави у суді носить допоміжний характер, оскільки основну роль у цьому процесі мають відігравати профільні суб`єкти владних повноважень, які повинні самостійно звертатимуться до суду. Такий підхід до визначення ролі прокурора у сфері представництва інтересів держави у суді було закладено у Перехідних положеннях Конституції України 1996 року та в подальшому втілено в життя з урахуванням досвіду функціонування прокуратури в європейських державах, стандартів Ради Європи, а також висновків та рекомендацій, які надавалися Венеціанською Комісією щодо законопроектів про реформування прокуратури України. Таким чином, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень (органи державної влади, органи місцевого самоврядування або інші суб`єкти владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах), а не прокурор, між тим для того щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. У кожному випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Враховуючи вищевикладене, Південно-західний апеляційний господарський суд наголошує на тому, що чинне законодавство України, зокрема, Закон України "Про прокуратуру", фактично наділяє прокурора правом в окремих випадках здійснювати захист інтересів держави, звертаючись до суду з відповідними позовами в інтересах останньої виключно в особі компетентних суб`єктів владних повноважень. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави. При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва. Вказана правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 06.08.2019 у справі №910/6144/18 та від 06.08.2019 у справі №912/2529/18. Водночас суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен встановлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи, оскільки питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності. Отже, прокурор, подаючи позов, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18. За наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц). З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся. Саме таку правову позицію Верховного Суду викладено у постанові від 25.02.2021 у справі №910/261/20. У категорії спорів щодо визнання недійсними договорів, укладених у межах публічних закупівель, пред`явлення прокурором позову в інтересах осіб, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, має ґрунтуватися на визначенні того, яка саме особа є суб`єктом, що має безпосередній інтерес у захисті державних фінансових ресурсів та в належному виконанні договірних зобов`язань відповідно до положень закону (постанова Верховного Суду від 12.03.2025 у справі №924/524/24). Закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатись з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19, постанови Верховного Суду від 19.08.2020 у справі №923/449/18, від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 25.06.2024 у справі №918/760/23, від 01.10.2024 у справі №918/778/23, від 20.02.2025 у справі №910/16372/21). Відповідно до преамбули Закону України "Про публічні закупівлі" він визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції. Зокрема, Законом України "Про публічні закупівлі" встановлюються основні терміни, сфера його застосування, суб`єктний склад тощо. Розділом ІІ вказаного Закону безпосередньо врегульовано державне регулювання та контроль у сфері закупівель. Згідно з частинами першою, четвертою статті 7 Закону України "Про публічні закупівлі" уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом. Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України. В силу частини першої статті 8 цього Закону України "Про публічні закупівлі" моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи. Моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії. Положеннями частини першої статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що за порушення вимог, установлених цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими на виконання цього Закону, уповноважені особи, службові (посадові) особи замовників, службові (посадові) особи та члени органу оскарження, службові (посадові) особи Уповноваженого органу, службові (посадові) особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, службові (посадові) особи органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (обслуговуючого банку), несуть відповідальність згідно із законами України. Статтею 1 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" унормовано, що здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю). Контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі у порядку, встановленому Законом України "Про публічні закупівлі", проведення перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування. Порядок та підстави проведення органом державного фінансового контролю перевірок закупівель встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 5 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні"). За умовами пунктів 8 та 10 частини першої статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" органу державного фінансового контролю надається право, зокрема порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів. Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №43 від 03.02.2016, передбачено, що Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю. Відповідно до підпунктів 3, 4, 9 пункту 4 цього Положення Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення державного фінансового аудиту, перевірки закупівель, інспектування (ревізії), моніторингу закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь. Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (пункт 7 Положення). Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень. Аналогічний висновок Великої Палати Верховного Суду викладено у постанові від 12.03.2018 у справі №826/9672/17. Тобто чинним законодавством України визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю у сфері закупівель за бюджетні кошти, і у таких правовідносинах Південний офіс Держаудитслужби з метою захисту інтересів держави у разі незабезпечення вимог щодо усунення виявлених порушень набуває статусу позивача внаслідок звернення до суду з позовними вимогами про визнання недійсною частини договору, в якій передбачається незаконне витрачання бюджетних коштів. Таким чином, Південний офіс Держаудитслужби є належним суб`єктом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель, у зв`язку з чим останній виступає належним позивачем у даній справі, оскільки саме до повноважень останнього належить вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах. Поряд з цим, колегією суддів враховується, що Комунальне некомерційне підприємство "Великомихайлівська багатопрофільна лікарня" Великомихайлівської селищної ради Одеської області є надавачем медичних послуг та у спірних правовідносинах виступає одержувачем коштів за програмою медичних гарантій у сфері медичного обслуговування населення, однак не є суб`єктом владних повноважень. За рахунок коштів державних фінансових гарантій лікарня здійснила закупівлю ультразвукової діагностичної системи (укомплектованої ультразвуковими датчиками С5-1s, VII-3s та аксесуарами), що надало їй можливість надавати медичні послуги, які оплачуються Національною службою здоров`я України. Законодавство у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення, а саме: Закон України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення" та Положення про Національну службу здоров`я України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України №1101 від 27.12.2017, чітко визначає Національну службу здоров`я України як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення, уповноважений здійснювати заходи, що забезпечують цільове та ефективне використання коштів за програмою державних гарантій медичного обслуговування населення, у тому числі заходи з перевірки дотримання надавачами медичних послуг вимог, установлених порядком використання коштів програми державних гарантій медичного обслуговування населення, та звертатися до суду з метою виконання покладених на неї завдань. Відтак особою, яка уповноважена на вжиття дієвих заходів, спрямованих на усунення порушень у спірних правовідносинах, і яка, відповідно, може бути позивачем у цьому спорі, є Національна служба здоров`я України як розпорядник бюджетних коштів, передбачених для медичного обслуговування населення, що наділений повноваженнями забезпечувати цільове та ефективне використання коштів за програмою медичних гарантій. Правомірність звернення прокурора до суду в інтересах держави одночасно в особі Південного офісу Держаудитслужби та Національної служби здоров`я України підтверджена Верховним Судом у постанові від 09.04.2026 у справі №916/2613/25, яка релевантна до спірних правовідносин. Водночас Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує на тому, що ні Південний офіс Держаудитслужби, ні Національна служба здоров`я України, яких прокурор листами №62-4454ВИХ-24 від 09.12.2024 та №62-4455ВИХ-24 від 09.12.2024 повідомив про неправомірність включення податку на додану вартість до договірної ціни за договором №530/24 від 01.07.2024 внаслідок незастосування підпункту 2 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, незважаючи на наявність відповідних повноважень, не вчинили жодних дій для захисту інтересів держави, про що свідчить відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження вжиття позивачами заходів реагування на стверджувань прокурором порушення державних інтересів, натомість останні навпаки у відповідь на звернення прокурора повідомляли про невжиття ними жодних заходів для визнання вищенаведеного договору недійсним в частині включення до ціни податку на додану вартість та стягнення безпідставно сплачених бюджетних коштів (зокрема, шляхом звернення до суду з відповідними позовами), та, більше того, про відсутність намірів вчиняти відповідні дії. Проведення процедури державних закупівель та укладення договору із порушенням законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, в той час як дотримання законодавства у цій сфері суспільних відносин становить значний суспільний інтерес, захист якого відповідає функціям прокурора. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №912/898/18. З огляду на викладене, беручи до уваги невжиття компетентними органами позивачами протягом розумного строку після того, як їм стало відомо про можливе порушення інтересів держави, жодних заходів для захисту цих інтересів, зокрема, незвернення останніх самостійно до господарського суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та забезпечив би захист інтересів держави, колегія суддів дійшла висновку про наявність у прокурора обґрунтованих підстав для звернення до суду з таким позовом, що за встановлених у справі обставин відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. Крім того, наявні у матеріалах справи докази підтверджують дотримання прокурором передбаченого Законом України "Про прокуратуру" порядку звернення до суду з позовом в інтересах держави, зокрема, вимог частини четвертої статті 23 вказаного Закону. Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України). Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права. Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог. Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України). Колегія суддів вбачає, що укладений між відповідачами договір №530/24 від 01.07.2024 за своєю правовою природою є договором поставки. Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. В силу частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України). Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України). Наявні у матеріалах справи видаткова накладна №РН-0000048 від 02.07.2024, акт прийому-передачі б/н від 02.07.2024 і акт введення в експлуатацію та навчання персоналу методам роботи на поставленому обладнанні б/н від 02.07.2024, які підписані без зауважень, свідчать про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ТОРГОВА МЕДИЧНА КОМПАНІЯ" на виконання договору №530/24 від 01.07.2024 поставило Комунальному некомерційному підприємству "Великомихайлівська багатопрофільна лікарня" Великомихайлівської селищної ради Одеської області систему ультразвукову діагностичну MX7 (укомплектовану ультразвуковими датчиками С5-1s, VII-3s та аксесуарами) вартістю 1800000 грн, у тому числі ПДВ 117757,01 грн, які були сплачені у повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією №1653 від 05.07.2024 та не заперечується жодним учасником справи. В силу статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів. Підстави недійсності правочину встановлені статтею 215 Цивільного кодексу України. За умовами частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Цивільний кодекс України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину. Положеннями частин першої-п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін. Підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податок на додану вартість це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX Податкового кодексу України. За змістом підпунктів а) і б) пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу. Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). За своєю правовою суттю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем товару (замовником послуг). Пунктами 30.1-30.2, 30.9 статті 30 Податкового кодексу України визначено, що податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат. Податкова пільга надається шляхом: а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору; б) зменшення податкового зобов`язання після нарахування податку та збору; в) встановлення зниженої ставки податку та збору; г) звільнення від сплати податку та збору. В силу підпункту 2 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України: лікарських засобів та медичних виробів відповідно до підпункту "в" пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, що призначені для використання закладами охорони здоров`я, учасниками антитерористичної операції, особами, що беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, для надання медичної допомоги фізичним особам, які у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров`я, за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України. Згідно з Переліком лікарських засобів та медичних виробів, що ввозяться та постачаються на митну територію України під час воєнного стану, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1447 від 27.12.2022 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України №9 від 05.01.2024), до таких належить: апарат ультразвукової діагностики (поширюється на медичні вироби, зазначені у підпункті 2 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України). Аналіз підпункту 2 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України свідчить, що операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України товарів підлягають звільненню від оподаткування ПДВ на підставі цього пункту за наявності одночасно таких трьох умов: 1) медичні вироби постачаються для використання закладами охорони здоров`я, учасниками антитерористичної операції, особами, що беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації; 2) медичні вироби призначені для надання медичної допомоги фізичним особам, які у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров`я; 3) медичні вироби входять до переліку, встановленого Кабінетом Міністрів України, а саме: Переліку лікарських засобів та медичних виробів, що ввозяться та постачаються на митну територію України під час воєнного стану, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1447 від 27.12.2022 (далі Перелік). У разі відсутності однієї із зазначених умов вказані операції підлягатимуть оподаткуванню ПДВ у загальновстановленому порядку. Визначальним для звільнення від оподаткування ПДВ за вказаною нормою є не лише категорія товарів та суб`єкт отримувача таких товарів, а й призначення товарів надання медичної допомоги фізичним особам, які у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров`я. У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу. Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони. Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України). Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами. Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19. Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Застосування податкової пільги, встановленої підпунктом 2 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України, є виключенням із загального режиму оподаткування та відповідно до податкового права підлягає обмежувальному (вузькому) тлумаченню, а всі сумніви щодо наявності підстав для її застосування тлумачаться на користь загального правила оподаткування. Такий підхід узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, відповідно до якої податкові пільги не презюмуються та можуть застосовуватися лише за умови доведення платником податків або іншою заінтересованою стороною повної сукупності встановлених законом критеріїв у їх системному взаємозв`язку. Відтак саме на сторону, яка посилається на наявність підстав для звільнення від оподаткування, покладається обов`язок доведення не лише формальної відповідності товару та суб`єкта вимогам норми, а й цільового призначення операції, яке є матеріально-правовою умовою застосування пільги. Суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що документи, які були оприлюднені Комунальним некомерційним підприємством "Великомихайлівська багатопрофільна лікарня" Великомихайлівської селищної ради Одеської області на сайті закупівель "Prozorro" та в подальшому оформлені при виконанні договору №530/24 від 01.07.2024, свідчать про те, вказаний медичний заклад жодного разу не доводив до відома Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ТОРГОВА МЕДИЧНА КОМПАНІЯ", що закуповує у нього товар для надання медичної допомоги фізичним особам, які у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров`я. Крім того, апеляційний господарський суд враховує, що Комунальне некомерційне підприємство "Великомихайлівська багатопрофільна лікарня" Великомихайлівської селищної ради Одеської області не є спеціалізованим (профільним) закладом охорони здоров`я для військових, а здійснює свою діяльність для забезпечення загальних потреб населення щодо одержання медичної допомоги, що підтверджується листом Одеської обласної державної (військової) адміністрації №9745/2/01-46/9274/2-25 від 14.07.2025. Поряд з цим, у відповідях Комунального некомерційного підприємства "Великомихайлівська багатопрофільна лікарня" Великомихайлівської селищної ради Одеської області №225 від 26.05.2025 та №275 від 26.06.2025, наданих за результатами опрацювання запитів Роздільнянської окружної прокуратури, було повідомлено, що даний медичний заклад не має окремих програм, які забезпечують доступність медичних послуг (лікування, медична реабілітація тощо) для осіб, які зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров`я у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, натомість медичні послуги надаються усім категоріям населення, які звертаються до медичного закладу, у зв`язку з чим ультразвукова діагностична система MX7 (укомплектована ультразвуковими датчиками С5-1s, VII-3s та аксесуарами), придбана за договором №530/24 від 01.07.2024, використовується та в подальшому планується використовуватися для усіх категорій населення, які звертаються до медичного закладу, а не виключно для надання медичної допомоги фізичним особам, які у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров`я за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України. Достовірність викладених у вищенаведених листах відповідача відомостей щодо використання ним ультразвукової діагностичної системи, поставленої на виконання договору №530/24 від 01.07.2024, для забезпечення загальних потреб усіх категорій населення щодо одержання медичної допомоги прокурором за допомогою належних і допустимих у розумінні процесуального закону доказів не спростована. За таких обставин, у матеріалах справи відсутні докази того, що правовідносини відповідачів мали спеціальне цільове спрямування, яке є визначальною умовою для звільнення від оподаткування. Сам по собі факт наявності серед пацієнтів закладу охорони здоров`я осіб, які у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров`я, не трансформує загальне медичне обладнання у товар, що підпадає під дію податкової пільги. Зазначене безпідставно залишилося поза увагою місцевого господарського суду, який в оскаржуваному рішенні надав оцінку обставинам, що підтверджують відповідність спірних правовідносин двом зазначеним у підпункті 2 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України умовам, а саме: відповідність суб`єкта отримувача товару та відповідність товару включення медичного виробу до Переліку, тоді як питання наявності третьої умови для застосування вказаного підпункту (призначення медичного виробу для відповідної мети використання) помилково не врахував, хоча встановлення такої обставини, як призначення медичних засобів саме для надання медичної допомоги фізичним особам, які у зв`язку із здійсненням заходів із надання відсічі збройної агресії Російської Федерації зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров`я, є обов`язковою для звільнення від оподаткування податком на додану вартість на підставі цієї норми. Такий підхід суперечить системному тлумаченню податкової норми та правовій позиції Верховного Суду, згідно з якою кожен елемент правового складу податкової пільги є кумулятивним, а відсутність хоча б однієї умови виключає можливість її застосування в цілому. Отже, встановлення часткової відповідності не може замінити встановлення повного юридичного складу, необхідного для звільнення від оподаткування. Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги недоведеність прокурором одночасної наявності всієї сукупності передумов, які є обов`язковими для застосування приписів підпункту 2 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України щодо звільнення господарських операцій з поставки товару від оподаткування ПДВ, колегія суддів дійшла висновку щодо відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним пункту 2.2 укладеного між відповідачами договору №530/24 від 01.07.2024 в частині включення податку на додану вартість до ціни системи ультразвукової діагностичної MX7, укомплектованої ультразвуковими датчиками С5-1s, VII-3s та аксесуарами, у розмірі 117757,01 грн. Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування підпункту 2 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, викладеній у релевантних постановах від 18.11.2025 у справі №910/4313/25 та від 09.04.2026 у справі №916/2613/25, ухвалених у подібних правовідносинах. З огляду на відсутність підстав для визнання недійсним пункту 2.2 договору №530/24 від 01.07.2024 в частині включення податку на додану вартість до ціни товару, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення грошових коштів у сумі 117757,01 грн, які мають похідний характер від вимоги про визнання зазначеного пункту договору недійсним, також не підлягають задоволенню, оскільки можливість задоволення похідних вимог безпосередньо залежить від задоволення основних позовних вимог. У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова

позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16). Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Отже, рішення суду повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 у справі №916/3788/25 не відповідає вказаним вище вимогам у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права та нез`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а тому підлягає скасуванню з одночасним ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на Одеську обласну прокуратуру. Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства "Великомихайлівська багатопрофільна лікарня" Великомихайлівської селищної ради Одеської області задовольнити. Рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 у справі №916/3788/25 скасувати. У задоволенні позову Роздільнянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби та Національної служби здоров`я України до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ТОРГОВА МЕДИЧНА КОМПАНІЯ" та Комунального некомерційного підприємства "Великомихайлівська багатопрофільна лікарня" Великомихайлівської селищної ради Одеської області відмовити. Витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги покласти на Одеську обласну прокуратуру. Стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь Комунального некомерційного підприємства "Великомихайлівська багатопрофільна лікарня" Великомихайлівської селищної ради Одеської області 7267,20 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ з зазначенням всіх необхідних реквізитів. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано 25.06.2026. Головуючий суддя С.В. Таран Суддя К.В. Богатир Суддя Л.В. Поліщук