Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/14368/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/14368/24 пров. № А/857/16650/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Гудима Л.Я., Мандзія О.П., розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, суддя (судді) в суді першої інстанції Борискін С.А., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Рівне, дата складання повного тексту рішення 17 квітня 2025 року, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, в якому просив визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди на період лікування з 14.04.2023 по день фактичної виплати. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що набув право на виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, додаткової грошової винагороди за весь час затримки за період з 14.04.2023 по день фактичної виплати відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №

159. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року залучено військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України в якості другого відповідача у справу № 460/14368/24. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону № 2050-III нараховується лише щодо грошових доходів, які мають постійний, а не разовий характер. Проаналізувавши правову природу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168, суд першої інстанції дійшов висновку, що така виплата є особливим видом матеріального забезпечення на період воєнного стану, залежить від конкретних умов проходження служби, не має фіксованого розміру та не належить до постійних складових грошового забезпечення військовослужбовців. Суд першої інстанції зазначив, що додаткова винагорода, встановлена постановою №168, не є грошовим доходом, який у розумінні Закону №2050-III має систематичний характер, а тому несвоєчасна її виплата не породжує права на компенсацію втрати частини доходів. Відтак суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у відповідача обов`язку нараховувати та виплачувати позивачу компенсацію за затримку виплати такої винагороди. Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що додаткова винагорода, передбачена постановою КМУ № 168, є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, а тому у разі її несвоєчасної виплати особа має право на компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону № 2050-ІІІ. Посилається на те, що належна йому додаткова винагорода за час лікування після поранення була фактично виплачена лише 21.08.2024 із значною затримкою, а тому виникли підстави для нарахування компенсації за весь період прострочення. Також вказує на правові висновки Верховного Суду, зокрема у зразковій справі № 280/8933/24, відповідно до яких така винагорода є грошовим доходом військовослужбовця і на неї поширюються гарантії щодо компенсації втрати частини доходів у разі порушення строків виплати. Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п.3 ч.1 ст.311 КАС України). Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, позивач у спірний період проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . Під час проходження військової служби позивач 14.05.2023 отримав поранення під час захисту Батьківщини, що підтверджується довідкою про обставини травми від 17.06.2023 № 3137. Відповідно до Виписки № 8211 позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 14.05.2023 по 18.05.2023. Відповідно до Виписки № 10760 позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 23.05.2023 по 22.06.2023. Відповідно до Виписки № 23-9520 позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 24.11.2023 по 08.12.2023. Відповідно до Виписки № 664 позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 05.02.2024 по 21.02.2024. Відповідно до Довідки ВЛК № 664 від 22.06.2023, виданої КНП «Київська міська клінічна лікарня № 8», довідки ВЛК від 15.09.2023 № 9335, виданої військовою частиною НОМЕР_3 , довідки ВЛК від 17.08.2023 № 155, виданої КНП «Київська міська клінічна лікарня № 3»: Травма, ТАК, пов`язане із проходженням військової служби. На підставі статті 81 графи ІІ Розкладу хвороб, потребує відпустки за станом здоров`я на 30 (тридцять) календарних днів. З 12.01.2024 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності. Причина: «Поранення, так, пов`язане із захистом Батьківщини», що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12ААГ № 290751. 21 серпня 2024 року на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума додаткової винагороди за період лікування відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», що визнається позивачем. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог. Однак, колегія суддів не погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ (далі Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі Порядок № 159). Згідно зі статями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Із наведеного слідує, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Згідно з пунктом 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян. Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем індексації, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постанові від 14.04.2021 у справі № 465/322/17. Крім того, у постанові від 05.03.2020 у справі № 140/1547/19, Верховний Суд зазначив: « Згідно з положеннями статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до статті 6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.» У справі, що розглядається, судом першої інстанції встановлено, що 21 серпня 2024 року позивачу виплачено додаткову винагороду, передбачену Постановою №

168. Верховний Суд розглядаючи справу № 280/8933/24 у своєму рішенні від 11.04.2025 дійшов таких висновків: «

81. Отже, одним із видів додаткової винагороди на період дії воєнного стану є додаткова винагорода військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я або у відпустці для лікування після тяжкого поранення.

82. Виходячи зі змісту наведених положень Закону № 2011-XII, постанови № 168 та Порядку № 260 винагорода, як вид виплат військовослужбовцям, є частиною їх грошового забезпечення та можуть належати як до групи щомісячних додаткових видів, так і до одноразових додаткових видів. Аналіз таких виплат та дослідження їх правової природи показує, що вони невід`ємно пов`язані з особливим характером та умовами служби військовослужбовця, зі здійсненням спеціальних повноважень, які змістовно випливають із статусу військовослужбовця та передбачені законом.

83. Очевидно, що призначення та виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану у зв`язку з пораненням відбувається за настання особливого юридичного факту поранення під час захисту Батьківщини, що зумовлює лікування (по тривалості часу воно може бути різним) або потребу у відпустці для лікування у зв`язку з отриманням тяжкого поранення. При цьому обидва наслідки поранення є обмеженими в часі, оскільки і лікування, і відпустка відбуваються упродовж певного (необхідного, визначеного) часу. Тому й зазначена винагорода повинна здійснюватися упродовж цього часу за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці». Колегія суддів наголошує, що за результатом розгляду справи № 280/8933/24, як зразкової, Верховний Суд дійшов висновку, що додаткова винагорода, установлена постановою Кабінету Міністрів України № 168 на період дії воєнного стану у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних) включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення, є додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців та входить до складу їх грошового забезпечення. Відповідно, в розумінні вимог Закону № 2050-III та Порядку № 159, такий додатковий вид грошового забезпечення є грошовим доходом, який вони одержують на території України і який не має разового характеру, а порушення строку його виплати є підставою для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів. Таким чином, колегія суддів приходить висновку, що з огляду на невчасну виплату сум додаткової винагороди позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати, а позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом зобов`язання військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану», за весь час затримки виплати грошового забезпечення у повному обсязі за період з з 14 квітня 2023 року по день фактичної виплати - 21 серпня 2024 року. Натомість, у задоволенні позовних вимог до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України слід відмовити, оскільки позивач у спірний період проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 Міністерства оборони України. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та допущено порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року у справі № 460/14368/24 скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану», за весь час затримки виплати грошового забезпечення у повному обсязі за період з 14 квітня 2023 року по день фактичної виплати - 21 серпня 2024 року. Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану», за весь час затримки виплати грошового забезпечення у повному обсязі за період з з 14 квітня 2023 року по день фактичної виплати - 21 серпня 2024 року. У задоволенні позовних вимог до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України відмовити. Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді Л. Я. Гудим О. П. Мандзій