Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/22826/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 18 червня 2026 року м. Дніпросправа № 160/22826/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року (суддя 1-ї інстанції Калугіна Н.Є.) в адміністративній справі №160/22826/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: 07.08.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 20.01.2023 року по день фактичної виплати додаткової винагороди у повному обсязі 22 липня 2025 року, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» включно за весь час затримки виплати; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 20.01.2023 року по день фактичної виплати додаткової винагороди -22 липня 2025 року, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» включно за весь час затримки виплати. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що після несвоєчасної виплати йому додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 №168, відповідач не здійснив відшкодування компенсації втрати частини доходів, відповідно його права порушені, що зумовило позивача звернутись до суду з метою захисту порушених прав. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Позивачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове, яким позов задовольнити у повному обсязі. В апеляційній скарзі позивач зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168. На думку скаржника, відповідно до Закону України №2050-ІІІ та Порядку №159 така компенсація підлягає виплаті у разі затримки виплати нарахованих грошових доходів на один і більше календарних місяців та обчислюється з урахуванням індексу інфляції. Позивач наголошує, що право на компенсацію виникає незалежно від того, чи були відповідні суми попередньо нараховані, оскільки вони можуть бути нараховані й на виконання судового рішення. Посилаючись на усталену практику Верховного Суду, скаржник вказує, що компенсація за порушення строків виплати додаткової винагороди здійснюється незалежно від підстав її нарахування та має виплачуватися одночасно з погашенням заборгованості. Також апелянт зазначає, що норми Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 не покладають на особу обов`язку додатково звертатися до уповноваженого органу із заявою про виплату такої компенсації. Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. В силу пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , правонаступником якої є Військова частина НОМЕР_1 . Під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 , ОСОБА_1 20.01.2023 отримав травму: вогнепальне уламкове поранення в шию з лівої сторони під час захисту Батьківщини, відповідно до довідки про обставини травми № 149 від 25.01.2023. Внаслідок бойового поранення військовослужбовець перебував на довготривалому лікуванні. Відповідно до Виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 1140 перебував на стаціонарному лікуванні з 20.01.2023 по 31.01.2023. Відповідно до Виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 3807/303 перебував на стаціонарному лікуванні з 22.03.2023 по 07.04.2023. Відповідно до Виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 5847/301 перебував на стаціонарному лікуванні 01.04.2024 по 16.04.2024. Виплату за цей період додаткової грошової винагороди відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» здійснено 22 липня 2025 року на рахунок позивача. Вважаючи, що несвоєчасна виплата зазначеної винагороди є підставою для нарахування компенсації втрати частини доходів, позивач звернувся до суду з цим позовом. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із відсутності правових підстав для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168. Переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає таке. Суспільні відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням конституційного обов`язку стосовно захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, визначення загальних засад проходження в Україні військової служби регламентовані, насамперед, нормами Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII). Згідно з частиною першою статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Частиною четвертою вказаної статті визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Предметом спору у цій справі є наявність у позивача права на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди, передбаченої на період дії воєнного стану військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я або у відпустці для лікування після тяжкого поранення. Правове регулювання компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати визначене Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі Закон №2050-ІІІ). Відповідно до змісту статті 1 цього Закону підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Зміст цієї норми свідчить, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Статтею 2 Закону №2050-ІІІ установлено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника. З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України постановою від 21.02.2001 №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» затвердив відповідний Порядок (далі Порядок № 159). Згідно з нормою пункту 3 Порядку № 159 компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника. Таким чином, Порядок №159 порівняно із Законом №2050-III деталізував види соціальних виплат як доходів громадян. В контексті спірних правовідносин колегія суддів зазначає, що заробітна плата та грошове забезпечення є різними за правовою природою видами доходу, хоча обидва мають компенсаційний характер та виступають винагородою за виконання трудових або службових обов`язків. Саме тому при вирішенні цього спору необхідно враховувати особливості правового регулювання грошового забезпечення військовослужбовців та його складових. Так, заробітна плата регулюється нормами Кодексу законів про працю України та Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці». Вона є винагородою, обчисленою у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу згідно з трудовим договором. У свою чергу, грошове забезпечення регулюється спеціальним законодавством, зокрема нормами Закону №2011-ХІІ, профільними постановами Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства оборони України. Це не оплата за «роботу» в класичному розумінні, а засіб стимулювання та забезпечення життєдіяльності особи, яка виконує державну функцію з оборони країни. Колегія суддів звертає увагу, що у практиці Верховного Суду сформувався усталений підхід, за якого однією з умов для порушення особою питання про виплату їй компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є проведення з нею повного розрахунку (тобто хоча і не своєчасне, але фактичне отримання тих доходів, про компенсацію втрати частини яких просить особа). Зокрема, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.08.2023 у справі №380/103/22 зазначено, що виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Оскільки суб`єкт владних повноважень не здійснив виплату доходу, компенсація втрати частини якого була предметом спору у цій справі, то пред`явлені позовні вимоги є передчасними. Таким чином, особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом № 2050-ІІІ, за сукупності таких умов: 1) строки виплати доходів порушено щонайменше на один місяць 2) такий дохід повинен мати систематичний, а не разовий характер; 3) дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий. Водночас, не виключається пред`явлення в межах одного провадження як вимог про стягнення нарахованого, проте не виплаченого доходу, так і вимог про стягнення відповідної компенсації. Вирішуючи питання компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, насамперед необхідно з`ясувати, на який саме вид доходу провадиться така компенсація. Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. За висновком Конституційного Суду України, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Отже, положення Закону №2050-III та Порядку №159 вказують на те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, зокрема, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами і зростанням споживчих цін на товари та послуги. Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Так, в абзаці першому частини другої статті 2 Закону №2050-III законодавець визначив одним із видів доходів, за порушення строків виплати якого передбачає компенсацію громадянам втрати частини доходів, - заробітну плату (грошове забезпечення). Отже, ключовим питанням у цій справі є визначення правової природи додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, та з`ясування того, чи поширюються на таку виплату положення Закону №2050-ІІІ про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Як вже зазначалось вище, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон №2011-XII, який установлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. Статтею 9 Закону №2011-XII урегульовано питання грошового забезпечення військовослужбовців. Так, відповідно до частин першої - четвертої вказаної статті держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинне забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», окрім тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців та розмірів надбавки за вислугу років, також затверджено додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 2 цієї постанови установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок №

260. Приписами пункту 2 розділу І Порядку № 260 встановлено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги. На виконання указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України 28.02.2022 Постановою № 168 установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії. Отже, зі змісту наведених норм вбачається, що одним із видів додаткової винагороди на період дії воєнного стану є додаткова винагорода військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я або у відпустці для лікування після тяжкого поранення. А положення Закону України №2011-XII, постанови Кабінету Міністрів України №168 та Порядку №260 свідчать про те, що така додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення військовослужбовця. Разом з тим для правильного вирішення цього спору визначальним є не лише встановлення належності спірної виплати до складу грошового забезпечення, а й з`ясування її правової природи з точки зору систематичності виплати, оскільки відповідно до статті 2 Закону України №2050-ІІІ компенсація втрати частини доходів виплачується лише щодо доходів, які не мають разового характеру. Досліджуючи це питання, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.05.2026 у справі №280/8933/24 дійшла висновку, що додаткова винагорода, передбачена постановою №168, є різновидом одноразового додаткового грошового забезпечення військовослужбовця. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що законодавство розрізняє виплати постійного характеру, які не залежать від конкретних обставин проходження служби, та одноразові виплати, право на які пов`язується з настанням певного юридичного факту або особливими умовами виконання службових обов`язків чи фізичним станом військовослужбовця. Право на отримання додаткової винагороди під час лікування виникає саме у зв`язку з одним конкретним юридичним фактом - пораненням, отриманим під час захисту Батьківщини. Подальше перебування військовослужбовця на лікуванні є наслідком такого поранення та визначає лише тривалість виплати відповідної винагороди. Той факт, що виплата додаткової винагороди може здійснюватися протягом кількох місяців або окремими платежами, не змінює її одноразового характеру, оскільки всі такі виплати пов`язані з одним і тим самим юридичним фактом - пораненням військовослужбовця. З огляду на те, що пунктом 2 розділу І Порядку №260 додаткову винагороду віднесено до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, а Велика Палата Верховного Суду у справі №280/8933/24 підтвердила її одноразовий характер, колегія суддів доходить висновку, що така виплата не належить до доходів, які мають систематичний характер у розумінні Закону №2050-ІІІ. Відтак на спірні правовідносини, які склались у даній справі не поширюються приписи Закону України №2050-ІІІ та Порядку №159 щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а тому підстави для нарахування та виплати позивачу такої компенсації відсутні. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у позивача права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168, а доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи зазначене, оскільки суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, підстави для його скасування відсутні. Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України. Керуючись ст.ст. 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року в адміністративній справі №160/22826/25 - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст 328, 329 КАС України. Повне судове рішення складено 18 червня 2026 року. Головуючий - суддя Н.І. Малиш суддя Н.П. Баранник суддя А.А. Щербак