Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/9502/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/9502/25 пров. № А/857/29995/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача -Шевчук С. М. суддів -Боршовського Т. І. Носа С. П. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року у справі № 140/9502/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дії та бездіяльності протиправними, місце ухвалення судового рішення м.Луцьк Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження суддя у І інстанціїМачульський В.В. дата складання повного тексту рішенняне зазначена ВСТАНОВИВ: І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі Військова частина НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправними дій, щодо не нарахування та не виплати додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану, у розмірі 100 000 грн. за період з 13.05.2024 по 10.12.2024 пропорційно дням перебування на безперервному лікуванні внаслідок поранення, а також щодо не нарахування та невиплати одноразової грошової допомоги після поранення зі втратою працездатності, та зобов`язання нарахувати та виплатити додаткову грошову винагороду, передбачену п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану, у розмірі 100 000 грн за період з 13.05.2024 по 10.12.2024 пропорційно дням перебування на безперервному лікуванні внаслідок поранення, а також нарахувати та виплатити одноразової грошової допомоги після поранення зі втратою працездатності. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року у справі № 140/9502/25 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, відмовлено повністю. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В доводах апеляційної скарги вказує, що з 12.01.2024 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , та брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи на території села Роздолівка, Соледарської міської громади Бахмутського району Донецької області. 13.05.2024 він отримав поранення, та безперервно перебував на лікуванні по 01.01.2025 року (дата висновку ВЛК) включно. Протягом усього періоду лікування з 13.05.2024 по 10.12.2024 включно, внаслідок поранення пов`язаного із Захистом Батьківщини не отримував виплати на картковий рахунок у розмірі 100 000,00 грн. виплати були не надані з невідомих позивачу причин. Отже, в період лікування внаслідок поранення наявні грошові надходження не відповідають розміру 100 000,00 грн на місяць, що дає обґрунтоване розуміння неналежного розрахунку військової частини з позивачем. Крім того, одноразова грошова допомога після поранення зі втратою працездатності не була йому виплачена ні під час лікування ні під час звільнення з військової служби. Вказує, що суд не повно дослідив та з`ясував усі обставини у справі. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Про розгляд апеляційної скарги відповідач та позивач в особі його представника повідомлені шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Військовою частиною НОМЕР_1 на виконання вимог Постанови Кабінету Міністрів України №168 позивачу нараховано та виплачено додаткову грошову винагороду за періоди лікування: - з 15.05.2024 по 20.06.2024 у розмірі 149 232,80 грн; - з 01.07.2024 по 21.07.2024 у розмірі 66 725,81 грн; - з 05.08.2024 по 31.08.2024 у розмірі 85 790,32 грн; - з 01.09.2024 по 02.09.2024 у розмірі 6 566,67 грн Що ж стосується періоду з 03.09.2024 по 10.12.2024, то суд дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутні докази того, що після 02.09.2024 позивач знаходився на стаціонарному лікуванні внаслідок раніше отриманого ним поранення. Також суд урахував, що матеріали справи не містять жодних доказів звернення позивача до уповноваженого органу із заявою та відповідними документами про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, а відтак заявлені позовні вимоги в цій частині є передчасними, позаяк є такими що здійснені без попереднього звернення в установленому порядку до уповноваженого органу. ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 12.01.2024 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . 13.05.2024 під час виконання бойового завдання, внаслідок ворожого обстрілу поблизу н.п. Роздолівка Донецької області ОСОБА_1 отримав вогнепальне осколкове дотичне черепно-мозкове поранення. Забій головного мозку з формуванням вогнища геморагічного в лівій тім`яно-потилочній ділянці. Гостра субдуральна гематома над лівою півкулею головного мозку. Травматичний САК. В/п вдавлений уламковий перелом лівих тім`яної та скроневої кісток, лінійні переломи лівої тім`яної, скроневої кісток, луски лобної кістки зліва. ВОСП м/т голови, ВОСП шиї справа. Множинні ВОСП грудної стінки з права, правого передпліччя, лівого плеча, правого стегна, лівого стегна та гомілки, що підтверджується первинною медичною карткою форми №100 від 13.05.2024 та випискою з медичної карти №Е7635 ( НОМЕР_4 ). В період з 13.05.2025 по 10.12.2024 позивач проходив тривале стаціонарне лікування. За період стаціонарного лікування позивач не отримав додаткову винагороду у належному розмірі передбачену пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану». Вважаючи дії відповідача щодо не нарахування та невиплати грошового забезпечення у період перебування па лікуванні протиправними, у зв`язку із чим звернувся до суду із цим позовом. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII). Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ). За приписами статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Відповідно до частин першої-четвертої статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України. У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, строк дії якого продовжується і на момент розгляду справи. На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України 28.02.2022 прийняв Постанову №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168), пунктом 1 якої установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Абзацом 4 пункту 1 Постанови №168 встановлено, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, включаються особи, зазначені у цьому пункті, у тому числі ті, які: у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії. Аналіз наведених норм Постанови №168 дає підстави для висновку про встановлення лише двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100 000 гривень винагороди за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я, а саме: пов`язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини, а також факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення. При цьому, Постанова №168 не містить жодних обмежень щодо періоду та/або кількості періодів перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, пов`язаних із пораненням, одержаним при захисті Батьківщини, за які виплачується збільшена до 100 000 гривень винагорода. До того ж, такої умови, як безперервність перебування на лікуванні, для виплати додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 грн. приписами Постанови №168 не передбачено. Відтак, у спірних правовідносинах по даній справі підлягають застосуванню саме приписи постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168. Відповідно до довідки про обставини травми від 04.06.2024 №1668 вбачається, що позивач під час захисту Батьківщини у складі військової частини НОМЕР_1 перебуваючи у засобах індивідуального захисту, отримав бойове поранення. Як встановлено судом з матеріалів справи, позивач в період з 13.05.2025 по 15.05.2024, з 16.05.2024 по 21.05.2024, з 21.05.2024 по 04.06.2024, з 04.06.2024 по 20.06.2024, з 05.08.2024 по 02.09.2024 перебував на стаціонарному лікуванні в різних медичних закладах охорони здоров`я. Отож матеріалами справи підтверджено наявність у позивача бойового поранення пов`язаного із захистом Батьківщини. Як наслідок період лікування з 13.05.2025 по 15.05.2024, з 16.05.2024 по 21.05.2024, з 21.05.2024 по 04.06.2024, з 04.06.2024 по 20.06.2024, з 05.08.2024 по 02.09.2024 пов`язаний саме з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), отриманим при захисті Батьківщини, як того вимагає Постанова №168. З матеріалів справи вбачається, що Військовою частиною НОМЕР_1 на виконання вимог Постанови Кабінету Міністрів України №168 позивачу нараховано та виплачено додаткову грошову винагороду за періоди лікування: - з 15.05.2024 по 20.06.2024 у розмірі 149 232,80 грн; - з 01.07.2024 по 21.07.2024 у розмірі 66 725,81 грн; - з 05.08.2024 по 31.08.2024 у розмірі 85 790,32 грн; - з 01.09.2024 по 02.09.2024 у розмірі 6 566,67 грн. Дані виплати були отримані позивачем, що підтверджуються випискою АТ КБ «ПриватБанк» від 04.03.2025. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Натомість в супереч ч.1 ст.77 КАС України заперечуючи обставини щодо належного розміру додаткової грошової допомоги за вказаний період, позивач не привів жодного доказу та/або розрахунку з якого убачалося, що розмір нарахування та відповідної виплати обумовленої додаткової допомоги мав би становити іншу суму ніж йому фактично виплачена відповідачем. Як наслідок колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що вказана додаткова винагорода нарахована та виплачена відповідачем не в повному обсязі, оскільки нарахування та виплату додаткової грошової допомоги позивачу проведено Військовою частиною НОМЕР_1 відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, з розрахунку 100 000 гривень пропорційно дням перебування позивача на безперервному лікуванні внаслідок отриманого поранення (за формулою: 100 000 гривень розділено на кількість днів відповідного місяця та помножена на кількість днів перебування позивача на лікуванні). З врахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги позивача про визнання протиправними дій, щодо не нарахування та не виплати додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100 000 грн. за період з 13.05.2024 по 02.09.2024 є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення. Що ж стосується періоду з 03.09.2024 по 10.12.2024, то колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази того, що після 02.09.2024 позивач знаходився на стаціонарному лікуванні внаслідок раніше отриманого ним поранення. Відповідно до свідоцтва про хворобу №29885с від 12.11.2024 вбачається, що позивача з 12.11.2024 визнано непридатним до військової служби, з виключенням з військового обліку. Підсумовуючи викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем правомірно не нараховано та не виплачено позивачу додаткову грошову винагороду передбачену пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України №168 у розмірі 100 000 гривень за період з 03.09.2024 по 10.12.2024. Стосовно ж доводів апеляційної скарги, які стосуються зобов`язання відповідача нарахувати та виплати одноразову грошову допомогу після поранення зі втратою працездатності, то суд зазначає наступне. Порядок призначення такої допомоги врегульований Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві». Згідно пункту 1 Порядку №975 цей Порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, та осіб, звільнених з військової служби (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст). Пунктом 3 вищевказаного Порядку визначено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата огляду, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії. Відповідно до пункту 11 Порядку №975 військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; завірену копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності. До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; документа (відповідних сторінок за наявності), що посвідчує особу (паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту), з даними про прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) особи і про реєстрацію місця проживання (за наявності); документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою). Згідно з пунктом 22 Порядку №975 призначення одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, призваним на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюються Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, розвідувальним органом Міноборони, Службою зовнішньої розвідки та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів). Відповідно до пункту 23 Порядку №975 керівник уповноваженого органу після визначення переліку осіб, зазначених у пунктах 8 і 9 цього Порядку, які мають право на одержання одноразової грошової допомоги (зокрема з урахуванням особистого розпорядження), подає у 15-денний строк з дня реєстрації документів, передбачених пунктами 20 і 21 цього Порядку, розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого обов`язково додаються документи, зазначені в пунктах 20 і 21 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження від уповноваженого органу висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги та документів, зазначених у пунктах 20 і 21 цього Порядку, приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення зазначених документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують підтвердження обставин, зазначених у документах, чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявнику з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання. Доопрацювання документів здійснюється у порядку, визначеному абзацом другим цього пункту, а після надходження додаткових документів приймається рішення про призначення одноразової грошової допомоги в порядку черговості відповідно до дати надходження заяви до розпорядника бюджетних коштів або про відмову в її призначенні. Згідно із пунктом 25 Порядку № 975 рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку. Підсумовуючи викладене, призначення одноразової грошової допомоги здійснюється виключно після звернення особи із відповідною заявою та поданням передбачених законодавством документів. До моменту такого звернення у суб`єкта владних повноважень не виникає обов`язку щодо прийняття будь-якого рішення стосовно призначення чи виплати допомоги. Отже, за відсутності звернення позивача не може існувати ані протиправна бездіяльність відповідача, ані порушене право, яке підлягало б судовому захисту . При цьому, апеляційний суд звертає увагу скаржника, що його право на призначення та отримання спірної одноразової грошової допомоги не заперечується відповідачем, однак для реалізації такого права позивачу слід звернутися до уповноваженого органу із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; завіреної копії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності. Натомість матеріали справи не містять жодних доказів звернення позивача до уповноваженого органу із заявою та відповідними документами про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, а відтак заявлені позовні вимоги в цій частині є передчасними, позаяк є такими що здійснені без попереднього звернення в установленому порядку до уповноваженого органу. Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що останнім повно та всебічно встановлено обставини справи, а оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення. Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року у справі № 140/9502/25 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Т. І. Боршовський С. П. Нос