Постанова 4852 № 160/21548/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 16 червня 2026 року м. Дніпросправа № 160/21548/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач), суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 ( суддя Горбалінський В.В.) в адміністративній справі №160/21548/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2022 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2022 року на визначений нею банківський рахунок, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 , поданої її представником, від 17.02.2023 року про виплату пенсії. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянути заяву ОСОБА_1 , подану її представником, від 17.02.2023 року про виплату пенсії. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 року по справі № 160/21548/23 набрало законної сили 11.11.2024 року. 21.07.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду заяву представника ОСОБА_1 про встановлення судового контролю задоволено. Встановлено судовий контроль за виконанням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/21548/23 від 30.10.2023 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надати звіт про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 року по справі № 160/21548/23. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.01.2026 року заяву про затвердження звіту Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 року по справі № 160/21548/23 задоволено. Прийнято звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 року по справі № 160/21548/23. Надані відповідачем докази свідчили про здійснення перерахунку пенсії позивача, поновлення її виплати; нарахування компенсації втрати частини доходів; виплати на рахунок, зазначений позивачем. Тобто, надані докази свідчили про виконання рішення суду у спосіб, який таким рішенням встановлено. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.01.2026 року залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20.03.2026 року. 13.04.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду повторно звернувся представник ОСОБА_1 із заявою про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі №160/21548/23, в якій останній просить: зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надати звіт про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 року по справі № 160/21548/23. Заява обґрунтована тим, що рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 року по справі № 160/21548/23 відповідачем, умисно не виконується, тому наразі виникла необхідність у поданні дійсної заяви, з метою встановлення судового контролю та зобов`язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив її скасувати та зобов`язати відповідача подати звіт. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач посилається на те, що рішення суду відповідачем не виконано. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів прийшла до наступного висновку. Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 1 статті 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Частиною 2 статті 14 КАС України, встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Статтею 382 КАС України встановлено спосіб здійснення судового контролю за виконанням судового рішення. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Вказаною нормою КАС України передбачено право суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами. Правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 27.02.2020 у справі №0640/3719/18. Верховний Суд в ухвалі від 18.04.2022 у справі №754/12702/14-а дійшов висновку, що судовий контроль в порядку норм статті 382 КАС України шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення може бути встановлено за таких умов: рішення суду ще не виконано, у тому числі у порядку його примусового виконання; існує обґрунтований і підтверджений доказами ризик його невиконання; існують підтверджені доказами обставини, які ставлять під сумнів виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, або дають підстави вважати, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або що відповідач (його правонаступник) створює перешкоди для виконання такого рішення, має намір ухилення від цього обов`язку. Суд зазначає, що головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується ухваленням судового рішення, а також передбачає його виконання. Конституційний Суд України у Рішенні від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Крім цього у Рішенні від 26 червня 2013 року №5-рп/2013 Конституційний Суд України зауважив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист. У Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року №1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Також Конституційний Суд України, узявши до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене рішення. Таким чином, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, зокрема у формі зобов`язання боржника подати до суду відповідний звіт сприяє забезпеченню реалізації принципу виконуваності судового рішення (загальновідомо, що «рішення суду не має значення, якщо воно не виконується»), запобігає можливому зловживанню з боку боржника (наприклад, у формі уникнення оперативного та повного виконання рішення), гарантує дотримання законності (як у вимогах стягувача, так і у діях боржника), а також підвищує довіру громадян до суду та держави, в цілому. Аналогічна правова позиція наведена в ухвалі Верховного Суду від 07 травня 2024 року по справі №160/5259/20. Правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних, підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2020 року у справі № 0640/3719/18, від 11 червня 2020 року у справі №640/13988/19, від 20 вересня 2023 року у справі №9901/116/20. Аналіз положень статті 382 КАС України свідчить про те, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які б свідчили про ухиляння відповідача від виконання судового рішення чи/або відсутність у нього наміру його виконувати. Водночас, матеріали справи містять підтвердження поновлення виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2022 року на визначений нею банківський рахунок, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, що підтверджується змістом протоколу перерахунку пенсії за період з 01.03.2022 - 31.01.2026, номер о/р НОМЕР_1 . Також, матеріали справи містять підтвердження розгляду заяви ОСОБА_1 , подану її представником, від 17.02.2023 року про виплату пенсії, що підтверджується рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в перерахунку пенсії згідно рішення суду від 31.07.2025 року № 047050006262. Тобто, надані докази свідчать про виконання рішення суду у спосіб, який таким рішенням встановлено. Повторно звертаючись із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 року по справі № 160/21548/23 доводи представника ОСОБА_1 фактично зводяться до незгоди із розміром перерахованої пенсії та розміром нарахованої суми компенсації втрати частини доходу. Проте, питання визначення розміру пенсії ОСОБА_1 за період з 07.10.2009 року по 09.01.2017 року та розміру компенсації втрати частини доходу не були предметом розгляду справи № 160/21548/23, а тому вказані доводи не можуть свідчити про невиконання чи неналежне виконання рішення суду, та, як наслідок, вказане не може бути підставою для встановлення судового контролю за виконанням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 року по справі № 160/21548/23. Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Колегія суддів зауважує, що незгода позивача із результатом дій вчинених відповідачем на виконання рішення, не може бути вирішена шляхом встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у відповідності до положень ст.382 КАС України, оскільки в межах встановлених цією процесуальною нормою процедур не може бути визнано протиправним та скасовано рішення відповідача, яке прийнято на виконання рішення суду. Незгода позивача із рішеннями, діями або бездіяльністю відповідача, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, є підставою для звернення до суду із заявою в порядку ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України. На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим відсутні підстави для скасування ухвали суду першої інстанції. Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 в адміністративній справі №160/21548/23 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 16 червня 2026 року та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 16 червня 2026 року. Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко суддя Л.А. Божко суддя Ю. В. Дурасова