Постанова 4822 № 727/1294/26

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 червня 2026 року м. Чернівці Справа № 727/1294/26 Провадження №22-ц/822/755/26 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Литвинюк І. М., суддів: Лисака І. Н., Перепелюк І. Б., за участю секретаря судового засідання: Сарган Ю. В., учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс», відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 березня 2026 року, головуючий у І-й інстанції Одовічен Я. В., ВСТАНОВИВ: У січні 2026 року ТОВ «Таліон Плюс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 04.02.2025 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії №513499133 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Вказував на те, що відповідач під час підписання договору ознайомився з усіма умовами, на яких здійснюється кредитування та загальною сукупною вартістю всіх витрат, пов`язаних із користуванням кредиту та самостійно обрав умови кредитування, викладені в Договорі, виявивши волю на вступ у договірні відносини шляхом його підписання та отримання кредитних коштів у тимчасове користування. Згідно з умовами кредитного договору первісний кредитор виконав свій обов`язок та перерахував відповідачу шляхом ініціювання через банк провайдер грошові кошти у розмірі 35 000 грн на банківську карту №5168-74XX-XXXX-2502 відповідача, яку останній вказав у заявці при укладенні кредитного договору. Відповідно до умов розділу 2 договору Товариство зобов`язалося надати відповідачу кредитні кошти на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язався повернути кредитні кошти та сплатити проценти за їх користування відповідно до умов, зазначених у договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», що є невід`ємною частиною договору, текст яких розміщений на сайті Товариства: www.moneyveo.ua. Згідно з розділом 8 договору відповідач за користування кредитними коштами зобов`язаний сплачувати Товариству проценти за його користування та комісію за надання кредиту у розмірі та порядку, що встановлені цим договором. Інших витрат позичальника договором не передбачено. Відповідно до п. 8.2. кредитного договору проценти за користування кредитом є платою за користування позичальником наданою йому сумою грошових коштів, належних кредитодавцю. Процентна ставка за користування кредитом є базовою процентною ставкою. Процентна ставка за договором є фіксованою і не підлягає зміні кредитодавцем в односторонньому порядку в сторону погіршення для позичальника. Разом з тим, кредитодавець має право в односторонньому порядку зменшити загальну вартість кредиту для позичальника, що не є зміною істотних умов цього договору. Кінцева дата повернення кредиту - 06.03.2030 (п.7 кредитного договору). Згідно з п. 8.3 кредитного договору базова процентна ставка складає 0,98 відсотків в день від суми залишку кредиту, яка знаходиться у позичальника за кожний день користування ним, що становить 357,70 відсотків річних. Відповідно до п.8.5 договору комісія за надання кредиту не є платою за додаткові та/або супутні послуги Кредитодавця. Комісія за надання кредиту позичальнику є іншою складовою плати за послуги, що надаються кредитодавцем за цим Договором. Комісія за надання кредиту нараховується одноразово при видачі кредиту в дату видачі першого траншу за цим договором. У випадку видачі наступних крім першого траншів за цим договором комісія за надання додаткових грошових коштів у кредит нараховується у день видачі кожного траншу. Відповідач зобов`язання по поверненню кредиту належним чином не виконує, у зв`язку з чим, відповідно до п. 9.1.1.7. договору, ТОВ «Таліон Плюс» було достроково розірвано Договір шляхом направлення Відповідачу відповідного повідомлення. З 29 жовтня 2025 року припинилося право позивача щодо нарахування процентів за користування кредитом, передбачених договором. Зобов`язання зі сторони кредитора за договором виконані в повному обсязі, в свою чергу ОСОБА_1 свої зобов`язання по поверненню кредиту належним чином не виконує, у зв`язку з чим станом на дату звернення до суду (29.01.2026) заборгованість відповідача перед позивачем становить 122 386,25 грн. 03 червня 2025 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу №МВ-ТП/38. Згідно з п. 4.1. договору факторингу наявне право вимоги переходить від Товариства до позивача з моменту підписання Реєстру прав вимоги. Відповідно до умов договору факторингу фактор зобов`язався сплатити клієнту суму фінансування відповідно до реєстру переданих прав грошової вимоги. Загальна сума заборгованості на момент подання позовної заяви за кредитним договором №513499133 від 04.02.2025 становить 104 886,50 грн, яка складається з наступного: 34 999,50 грн - заборгованість по тілу кредиту; 69 887 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом. Просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №513499133 від 04.02.2025 у розмірі 104 886,50 грн та понесені судові витрати. Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 березня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Таліон Плюс» заборгованість за кредитним договором №513499133 від 04.02.2025 у розмірі 104 886,50 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачці грошові кошти в обсязі та у строк, визначений умовами кредитного договору. Проценти нараховані у розмірі та в межах строку, визначених кредитним договором, що відображено у розрахунку заборгованості. ОСОБА_1 з позовом про визнання умов договору недійсними до суду не зверталася. Водночас, відповідачка зі свого боку зобов`язання за кредитним договором щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом не виконала. На зазначене рішення суду відповідачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції в частині стягнення процентів змінити, яким зменшити розмір процентів до економічно обґрунтованого та пропорційного рівня, який не перевищує розумні межі плати за користування кредитом, або відмовити у стягненні процентів з зв`язку з їх недоведеністю та відсутністю належного розрахунку. Посилається на те, що проценти за дисконтний період повинні нараховуватись за ставкою 0,15% на день без ретроспективного перерахунку. Кредитор нарахував неустойку 17 499,72 грн, але сам визнав її несправедливою не включивши до позову. Цей факт є важливим визнанням, сам позивач визнає, що частина нарахувань є несправедливою або такою, що не підлягає стягненню. Якщо штраф у розмірі 50% від тіла кредиту є несправедливим, то і проценти у розмірі 200% від тіла кредиту є несправедливими за тим самим принципом. Позивачем на надано деталізованого розрахунку заборгованості. Суд першої інстанції поклав в основу рішення розрахунок позивача без належної перевірки його обґрунтованості. При цьому суд не наділений повноваженнями самостійно здійснювати розрахунок заборгованості замість сторони, яка зобов`язана довести свої вимоги. За відсутності належного, деталізованого та перевіряємого розрахунку вимоги позивача не можуть вважатися доведеними та не можуть бути покладені в основу судового рішення. Суд не дослідив обсяг права вимоги та правові підстави нарахування процентів після відступлення. Фактичні обставини справи свідчать, що застосована позивачем ставка 0,98% на день не є платою за користування кредитом, а має характер відповідальності за прострочення. Позивач не довів, що до нього перейшло право на нарахування нових процентів після відступлення; що такі проценти прямо передбачені умовами договору після відступлення; що існують правові підстави для нарахування близько 50 000 грн після отримання права вимоги. Нарахування позивачем процентів за користування коштами, яких він не надавав, фактично є безпідставним збагаченням. Суд не виконав обов`язку самостійно оцінити умови договору як несправедливі. Позивач не надав жодного належного доказу того, яким чином були зараховані платежі відповідачки у загальному розмірі 13 368 грн. У відзиві ТОВ «Таліон Плюс» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вказує на те, що позивачем надано до суду першої інстанції достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження переходу права вимоги та правомірності нарахування позивачем відсотків за користування кредитними коштами. Здійснюючи оплату відсотків за користування кредитними коштами 03.03.2025, 03.04.2025, (послідовно кожного місця), відповідач вчиняла конклюдентні дії щодо продовження строку Дисконтного періоду кожного разу ще на 30 днів, тобто до 02.05.2025. При здійсненні пролонгації відповідач в особистому кабінеті кожного разу активувала можливість продовження Дисконтного періоду із застосуванням промокоду для акційного нарахування відсотків по Індивідуальній процентній ставці. Таким чином подальше нарахування відсотків (до 02.05.2025) відбувалось у розмірі 0,80 відсотків річних від суми залишку кредиту. Кредитодавець, а в разі відступлення права вимоги Фактор, яким є позивач ТОВ «Таліон плюс», має право нараховувати проценти за даним договором, починаючи з першого дня надання Траншу за Договором та до дня закінчення строку дії цього Договору, виключенням може бути лише застосування Кредитодавцем або Фактором п. 9.1.1.7. Договору щодо дострокового припинення договору у разі затримання позичальником сплати процентів за користування Кредитом щонайменше на один місяць, що і було застосовано позивачем відповідно до повідомлення про дострокове розірвання договору з 29.10.2025 року та подальшого зупинення з вказаної дати нарахування відсотків, що відображено у доданих до позову розрахунках заборгованості. Відповідно до розрахунку заборгованості, неустойка нараховувалась, однак позивач у позовній заяві не заявляє її до стягнення. Відповідачем було вчинено певну сукупність дій, спрямовану на отримання кредиту від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», тобто відповідач визначила необхідний обсяг часу для ознайомлення з умовами Договору, після чого проявила намір вступити з Первісним кредитором в договірні відносини на умовах, визначених Правилами. Звертає увагу на те, що відповідач з 2018 року є клієнтом ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та за цей час закрила 37 кредитних договорів (вибірково довідки про закриття кредитів долучаються до матеріалів справи), що свідчить про визнання останньою умов Договору, запропонованих Первісним кредитором. Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині стягнення відсотків з відповідача, в іншій частині рішення суду не оскаржується, а тому не переглядається. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного. За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає зазначеним вище вимогам закону, виходячи з наступного. Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З матеріалів справи вбачається, що 04.02.2025 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії №513499133. Згідно з п.2.1. кредитного договору кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом та комісією за надання кредиту відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів та банківських матеріалів у кредит ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Загальний розмір кредиту за цим договором становить 35 000 грн. Разом з тим позичальнику на умовах та у порядку, що передбачені цим договором, можуть бути надані додаткові грошові кошти у кредит шляхом надання додаткових траншів (п.2.2 кредитного договору). Відповідно до п.2.3 кредитного договору кредитодавець надає позичальнику перший транш за договором у розмірі, що дорівнює загальному розміру кредиту 04.02.2025 (що є датою надання кредиту). Другий та решта траншів за договором можуть бути надані позичальнику протягом Дисконтного періоду кредитування на умовах, передбачених цим Договором. Надання кожного додаткового траншу за договором збільшує загальний розмір кредиту на суму такого траншу (п.2.4 кредитного договору). Згідно з п.2.5. кредитного договору кредит надається з метою задоволення поточних споживчих потреб позичальника (не цільовий кредит), окрім участі в азартних іграх. Відповідно до п.3.1. кредитного договору позичальнику надається дисконтний період кредитування, протягом якого позичальник може отримати черговий транш у рамках кредитної лінії, шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту. На момент укладення цього договору строк дисконтного періоду користування складає 27 (двадцять сім) днів від дати отримання позичальником першого траншу. Загальний строк дисконтного періоду користування кредитом вираховується в порядку передбаченому п. 3.2. договору. У випадку надання першого траншу не в день укладення договору строк дії кредитної лінії та строк дисконтного періоду автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення договору по відношенню до дати надання першого траншу за договором. Сторони погодили, що встановлений в п. 3.1. договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного періоду та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів та інших нарахувань строк оплати яких настав (зокрема неустойки), за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена (п.3.2. кредитного договору). У пункті 5.1. кредитного договору сторони погодили, що кожен окремий транш за цим Договором надається позичальнику шляхом ініціювання кредитового переказу грошових коштів з рахунку кредитодавця на рахунок позичальника, використовуючи реквізити Платіжної картки 5168-74XX-XXXX-2502, що відбувається не пізніше ніж протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту укладення договору чи ініціювання отримання чергового траншу за договором. Згідно з п.6.1. кредитного договору позичальник в будь-який час, протягом дисконтного періоду дії договору, може отримати черговий транш в межах визначеного кредитодавцем максимально доступного позичальнику розміру кредиту, шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, в тому числі при частковому погашенні Кредиту. Повернення кредиту в повному обсязі позбавляє права позичальника отримати нові транші, а договір вважається достроково припиненим шляхом його повного виконання. Рекомендована (не обов`язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми кредиту за всіма наданими траншами є дата закінчення дисконтного періоду кредитування - 03.03.2025, а саме протягом 27 (двадцять сім) днів від дати отримання першого траншу позичальником. У разі пролонгації чи поновлення дисконтного періоду рекомендована (не обов`язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми кредиту зміщується на відповідну дату закінчення дисконтного періоду, визначену за правилами цього договору (п.7.1 кредитного договору). Відповідно до п.7.3. кредитного договору кінцева дата повернення (виплати) кредиту - 06.03.2030. Пунктом 7.4. кредитного договору передбачено, що проценти за договором сплачуються в наступному порядку: протягом дисконтного періоду кредитування позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю проценти не пізніше останнього дня дисконтного періоду кредитування. У разі продовження позичальником дисконтного періоду кредитування чи поновлення дисконтного періоду, позичальник кожен раз сплачує всі нараховані проценти не пізніше нової дати закінчення дисконтного періоду кредитування, вирахуваної відповідно до правил цього договору; після закінчення дисконтного періоду кредитування позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти щоденно. Згідно з п.8.1. кредитного договору за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у розмірі та порядку, що встановлені цим договором. Інших витрат позичальника договором не передбачено. Відповідно до п.8.3. кредитного договору базова процентна ставка складає 0,98 відсотків в день від суми залишку кредиту, яка знаходиться у позичальника за кожний день користування ним, що становить 357,70 відсотків річних. Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 5 (п`яти) років або до його дострокового розірвання/припинення його дії, а в частині розрахунків до повного та належного їх виконання. У будь-якому разі зобов`язання, що виникли під час дії договору, діють до повного їх виконання (п.11.1 кредитного договору). Договір підписаний відповідачем електронним підписом одноразового ідентифікатора XVJV. Заявка на отримання грошових коштів у кредит від 04.02.2025 містить докладну інформацію щодо ОСОБА_1 , зокрема: дату її народження, індивідуальний податковий номер, номер паспорта і ким виданий, адресу проживання, номер мобільного телефону, електронну адресу, номер банківської картки № НОМЕР_1 . Згідно із довідкою, складеною ТОВ «ПрофітГід», останнім у рамках Договору про надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів № ПГ-757 від 06.09.2023 та на підставі платіжної інструкції (замовлення) відправника, було здійснено успішний переказ грошових коштів: платник ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» 04.02.2025 здійснило переказ коштів у розмірі 35 000 грн на платіжну картку № НОМЕР_2 , яка емітована АТ «Приватбанк», призначення переказу перерахування коштів ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 ) згідно кредитного договору №513499133 від 04.02.2025. Як вбачається з відповіді АТ КБ «Приватбанк», картка № НОМЕР_1 емітована на ім`я ОСОБА_1 з виписки про рух коштів по картці № НОМЕР_1 , відкритій на ім`я ОСОБА_1 в АТ КБ «Приватбанк», вбачається, що 04 лютого 2025 року було зараховано кошти в розмірі 35 000 грн. Згідно з розрахунком заборгованості ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за кредитним договором №513499133 від 04.02.2025, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором за період з 04.02.2025 по 03.06.2025 становить 71 622,25 грн, яка складається з: 34 999,50 грн - тіло кредиту; 31 083,50 грн проценти; 1750 грн комісія; 17 499,72 грн - неустойка. 03.06.2025 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) укладено договір факторингу №МВ-ТП/38, зі строком дії до 31 грудня 2025 року. Пунктом 2.1. договору факторингу визначено, що в порядку та на умовах даного договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги за переліком в реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Згідно з п.4.1. договору факторингу наявне право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання реєстру прав вимоги. Майбутнє право вимоги вважається переданим з моменту виникнення такого права вимоги до боржника та додаткового оформлення не потребує. У пункті 1.5. договору факторингу зазначено, що реєстр прав вимоги - перелік прав вимог до боржників, що відступаються за цим договором. Реєстр прав вимог має містити перелік кредитних договорів (номер, дата), дані боржників (ПІБ, РНОКПП), розмір (суму) прав вимог, що відступаються за цим договором, розмір (суму) фінансування. Відповідно до реєстру прав вимоги від 03.06.2025 до договору факторингу №МВ-ТП/38 від 03.06.2025 ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 (зазначена під номером 372) за кредитним договором №513499133 від 04.02.2025 на загальну суму 71 965,25 грн (а.с.14, 64-70). Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Таліон Плюс» за кредитним договором №513499133 від 04.02.2025 за період з 04.06.2025 по 28.10.2025 загальний розмір боргу становить 122 386,25 грн, з яких: 34 999,50 грн - тіло кредиту; 69 887 грн проценти, 17 499,75 грн - неустойка. ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на електронну адресу відповідача було надіслано повідомлення про відступлення права вимоги. Позивачем на електронну адресу відповідача було надіслано повідомлення №ТП/513499133 від 29.10.2025 про дострокове розірвання договору, яким позивачем повідомлено ОСОБА_1 про те, що право вимоги за кредитним договором №513499133 від 04.02.2025 перейшло та належить ТОВ «Таліон Плюс». Цим листом ТОВ «Таліон Плюс» повідомило ОСОБА_1 про дострокове розірвання кредитного договору №513499133 від 04.02.2025 з 29.10.2025 та про необхідність оплати всієї суми заборгованості в розмірі 122 386,25 грн. У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно із частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилами частини 8 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. Як встановлено судом, між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено в електронній формі договір кредитної лінії №513499133 від 04.02.2025, який підписаний позичальницею одноразовим ідентифікатором XVJV, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію». У даній справі відповідач не оспорює факт укладення кредитного договору та отримання коштів у розмірі 35 000 грн, але оспорює нараховані позивачем проценти за користування кредитними коштами. Отже, первісний кредитор свої зобов`язання надати грошові кошти виконав в повному обсязі, однак відповідач в порушення умов вказаного договору не виконав своїх зобов`язань щодо повернення кредиту. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. З матеріалів справи вбачається та підтверджується належними доказами, що відповідачка взяті на себе зобов`язання за Кредитними договорами належним чином не виконала, у результаті чого утворилась заборгованість у розмірі пред`явленої до стягнення суми, правильність нарахування якої в апеляційній скарзі не ставиться під сумнів. Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). З матеріалів справи вбачається, що позивачем належними та допустимими доказами доведений факт переходу права вимоги до відповідачки за кредитним договором від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс». Отже, позивач набув право грошової вимоги до відповідачки за договір кредитної лінії №513499133 від 04.02.2025, що підтверджується Витягом з реєстру боржників за указаним договором факторингу. Згідно з долученим до справи договором, за яким відступлено право вимоги боргу за вказаним кредитним договором, сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов, визначили межі, зміст прав, які перейшли до нового кредитора, порядок передачі документів новому кредитору, що підтверджують права вимоги до боржника. Договір факторингу №МВ-ТП/38 від 03 червня 2025 року, який укладено між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», підтверджує належний перехід прав вимоги до ОСОБА_1 від первісного кредитора до нового кредитора - ТОВ «Таліон Плюс». Договір факторингу є чинним, оскільки його дійсність ніким не оспорено, а тому він підлягає виконанню. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт переходу до нього права вимоги до відповідачки за укладеним за договір кредитної лінії №513499133 від 04.02.2025. Щодо розміру заборгованості за договором кредитної лінії №513499133 від 04.02.2025, слід зазначити наступне. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього кодексу. Пунктом 3.2. Договору сторони погодили, що встановлений в п. 3.1. Договору строк Дисконтного періоду може бути продовжено Позичальником шляхом здійснення протягом Дисконтного періоду та Пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів та інших нарахувань строк оплати яких настав (зокрема неустойки), за умови, якщо Позичальником в Особистому кабінеті активовано функцію продовження строку Дисконтного періоду. Кількість продовжень Дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена. На умовах цього пункту Договору строк продовження Дисконтного періоду кожен раз розраховується за наступною формулою: Z = 30 - (Х Y), де: Z кількість днів, на які продовжується Дисконтний період; Х поточна дата (день місяця) закінчення Дисконтного періоду з врахуванням всіх попередніх продовжень Дисконтного періоду; Y дата ініціації (день місяця) продовження Дисконтного періоду (зарахування платежу на рахунок Кредитодавця). При цьому Сторони узгоджують, що у випадку, якщо Y > X, то кількість днів, на які продовжується Дисконтний період, дорівнює 30 (тридцять) днів. Базова процентна ставка складає 0,98 відсотків в день від суми залишку Кредиту, яка знаходиться у Позичальника за кожний день користування ним, що становить 357,70 (триста п`ятдесят сім цілих сім десятих) відсотків річних (п. 8.3 Договору). Відповідно до п. 8.8. Договору визначено проценти за правилами цього Договору нараховуються на фактичну суму залишку Кредиту за кожен день користування Кредитом, починаючи з першого дня надання Траншу за Договором та до дня закінчення строку дії цього Договору. Проценти нараховуються щоденно у відсотках від суми Кредиту за кожний день користування ним, за ставкою, визначеною в порядку зазначеному вище, із розрахунку наявності 365 днів у році не залежно від того високосний рік чи ні. Детальний розрахунок за Договором, що включає інформацію стосовно щоденних нарахувань та сплат з дати укладання Договору та по дату формування розрахунку, було додано до позовної заяви. Відповідно до п. 8.9. Договору сторони погодили, що у разі користування Кредитом після 6 (шести) календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду жодних знижок на проценту ставку не надається. Перерахунок зобов`язань Позичальника по оплаті процентів під Базову процентну ставку, при користуванні Кредитом після спливу 6 (шести) календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду може здійснюватися, на вибір Кредитодавця, за весь строк Дисконтного періоду або лише за останні 30 (тридцять) календарних днів дії Дисконтного періоду. Застосування знижок передбачених цим Договором є правом, а не обов`язком Кредитодавця, за винятком повного дострокового погашення Кредиту Позичальником протягом 6 (шести) календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду кредитування. Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Таліон Плюс» за кредитним договором №513499133 від 04.02.2025 за період з 04.06.2025 по 28.10.2025 загальний розмір боргу становить 122 386, 25 грн, з яких: 34 999,50 грн - тіло кредиту; 69 887 грн проценти, 17 499,75 грн неустойка. Однак позивач, звертаючись до суду з позовними вимогами, просив стягнути заборгованість з відповідача за договором кредитної лінії №513499133 від 04.02.2025 у розмірі 104 886, 50 грн, з яких: заборгованість по кредиту 34 999,50 грн; заборгованість по процентам за користування кредитом 69 887 грн. Даний розрахунок заборгованості конкретизований та містить інформацію за усіма складовими, що забезпечує можливість перевірки такого розрахунку за наявними в матеріалах справи доказами. Зокрема, з указаного вище розрахунку убачається, що нарахування процентів здійснювалося у наступному порядку. У період з 04 лютого 2025 року по 03 березня 2022 року (27 днів - дисконтний період дії кредитного договору) нарахування процентів здійснювалося за умовами підпункту 8.7.1 кредитного договору, тобто за дисконтною процентною ставкою 0,15% в день від суми кредиту. В подальшому, здійснюючи оплату відсотків за користування кредитними коштами 03.03.2025, 03.04.2025 року, щодо продовження строку Дисконтного періоду кожного разу ще на 30 днів, тобто до 02.05.2025. Отже, подальше нарахування відсотків (до 02.05.2025 року) відбувалось у розмірі 0,88 відсотків в день від суми залишку кредиту. Оскільки після закінчення строку Дисконтного періоду свої зобов`язання відповідно до умов Договору відповідач не виконала, строк кредитування продовжувався, а тому нарахування відсотків відбувалося в межах строку користування кредитом (до 28.10.2025 року включно) по Базовій ставці 0,98 відсотків в день від суми залишку Кредиту. З розрахунку заборгованості вбачається, що ОСОБА_1 здійснено платежі за договором кредитної лінії №513499133 від 04.02.2025 у загальному розмірі 13 367,50 грн. Як вбачається з розрахунку заборгованості, вказані платежі були враховані позивачем та зараховані на погашення тіла кредиту, відсотків за кредитом та комісією. Отже, кредитодавцем враховано сплату ОСОБА_1 відповідних коштів на погашення кредитної заборгованості по тілу кредиту, відсоткам за користування кредитом та комісією, відтак колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що заборгованість за договором кредитної лінії №513499133 від 04.02.2025 становить 104 886, 50 грн, з яких: заборгованість по кредиту 34 999,50 грн; заборгованість по процентам за користування кредитом 69 887 грн. Колегія суддів враховує, що при укладенні кредитного договору відповідачка була повідомлена про розмір відсотків, порядок їх сплати та інші суттєві обставини договору, і добровільно уклала цей договір та користувався отриманими коштами, при цьому відповідачка доказів на спростування вказаних обставин не надала. Договір кредитної лінії №513499133 від 04.02.2025 та його умови в судовому порядку не оскаржувалися, не визнавалися недійсними, а тому є такими, що відповідають волевиявленню сторін та відповідно до статей 628, 629 ЦК України є обов`язковими для виконання. Розрахунок заборгованості за кредитним договором відповідачем не спростовано, свого контррозрахунку заборгованості або доказів належного виконання зобов`язань суду не надано. Обставин, які б вказували на помилковість розрахунку, судом не встановлено. Даних про те, що відповідач у добровільному порядку нараховану заборгованість за кредитним договором погасив, матеріали справи не містять. Отже, відповідачем у справі не спростовано доводів позивача щодо отримання, використання, в тому числі і погашення, кредитних коштів. Встановивши, що від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги за договором кредитної лінії №513499133 від 04.02.2025, відповідачка ОСОБА_1 несе відповідальність за неналежне виконання зобов`язання за кредитним договором перед новим кредитором ТОВ «Таліон Плюс» у розмірі 104 886, 50 грн, з яких: заборгованість по кредиту 34 999,50 грн; заборгованість по процентам за користування кредитом 69 887 грн. Доводи апеляційної скарги про те, що розмір відсотків є явно завищеним, таким, що не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, колегія суддів вважає помилковими з огляду на таке. Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. За змістом частин 1, 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 цього ж закону несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Надаючи оцінку щодо стягнутої суми заборгованості по відсоткам, колегія суддів враховує позицію викладену у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18. Так, у пункті 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження N 12-79гс19) зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. У пункті 5 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів» вказано, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Отже, наведене передбачає право суду зменшити розмір заборгованості за тими процентами, які нараховуються як міра відповідальності за неналежне виконання позичальником обов`язку щодо своєчасного повернення отриманих у кредит грошових коштів. Однак, у спірному випадку позивач вимогу про стягнення процентів, що нараховуються за прострочення виконання грошових зобов`язань не заявляв, а лише просив, окрім тіла кредиту, стягнути проценти за правомірне користування кредитними коштами, у зв`язку з чим суд не вправі зменшувати їх розмір. Розмір процентів за користування кредитними коштами був визначений сторонами договору за їх взаємною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України, при цьому волевиявлення сторін на укладення та підписання договору було усвідомленим і добровільним. Відповідач, укладаючи кредитний договір, мав можливість самостійно обрати фінансову установу для отримання кредиту, оцінити запропоновані умови кредитування та зважити на можливість їх виконання з огляду на своє фінансове становище. У постанові Верховного Суду від 04.11.2025 у справі №916/2740/21 зроблено висновок про те, що на відміну від розміру процентів за «користування кредитом», розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання може бути зменшений судом. Колегія суддів звертає увагу, що в даному випадку відсотки були нараховані не на підставі статті 625 ЦК України як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, а на підставі кредитного договору, тобто вони є платою боржника за користування кредитом, а тому їх розмір зменшенню судом не підлягає. За таких обставин відсутні підстави вважати, що у справі, яка переглядається, нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності. Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 623/2936/19 вказав, що виходячи з оплатного характеру кредитного договору, відсутні підстави вважати, що умови договору про сплату процентів за користування кредитом, є несправедливими та призводять до дисбалансу прав та обов`язків сторін договору, оскільки вказаний розмір процентної ставки погоджено за домовленістю сторін у заяві-анкеті. Такий висновок теж підлягає застосуванню і до спірних правовідносин. Отже, вказані умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір процентів за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України. При цьому проценти за кредитним договором, згідно зі статтею 1056-1 ЦК України, не мають компенсаційного характеру та є платою за користування чужими грошима, їх розмір визначається сторонами договору, тому положення пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до умов договору про встановлення розміру процентів не може застосовуватись. Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів. Помилковими є доводи апеляційної скарги, що кредитор нарахував неустойку 17 499,72 грн, але сам визнав її несправедливою, оскільки така вимога позивачем на заявлялася, тому в межах диспозитивностісуд розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за нарахованими відсотками підлягають задоволенню. Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом, а тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні. Враховуючи наведене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 березня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повна постанова складена 23 червня 2026 року. Суддя-доповідач І. М. Литвинюк Судді: І. Н. Лисак І. Б. Перепелюк